2
О, трагічне моє покоління!
Друга світова війна чорними ураганами спалила твоє дитинство. На твою долю випали голодні й холодні повоєнні лихоліття. Кому з нас досі не ріже очі їдкий дим коптили із снарядної гільзи? А хто не згадує наше перше взуття - знамениті чуні, що клеїлись з усього і всюди та підперізувались дротом? Ще й тепер буває здригається душа, коли в уяві виразно постають картини тієї вже далекої пори.
Але буває й таке, що згадуючи короткі, мов спалах метеорита, дитячі літа, до наших очей підступає тепла ностальгійна повінь. Бо хто з нас не купався в лугових росяних травах, не водив у нічне коней, не обкопував дерева, не прополював грядок?.. Справжнім щастям для нас було скиртувати солому чи духмяне з прив'ялою ромашкою сіно, засинати прямо на скирті під серпневими зорями. Ми звикли до будь-якої роботи, з нею росли і гартували свої дитячі плечі.
Чого-чого, а роботи в нашому радгоспі вистачало всім. Зразки справді героїчної праці показували покалічені і виснажені війною, але стожилі наші батьки й матері. Неймовірними зусиллями відроджували вони до життя своє господарство, відігріваючи душі надією на краще майбутнє. Ось що писав перший повоєнний директор радгоспу І.Мартинов у Великоолександрівській районній газеті "Шлях до комуни" 13 березня 1946 року - у річницю визволення району від тимчасової фашистської окупації: "Німецько-фашистські загарбники в нашому радгоспі "Більшовицький наступ" знищили все господарство. Не дивлячись на це, ми зуміли протягом трьох місяців відродити свою енергетику і зібрати врожай на полях своїми силами. Зараз ми маємо велике господарство. Його допомогла відродити наша держава.
Сівбу озимих у 1944 році ми закінчували лише у грудні місяці і тому зібрали у середньому лише по 5 центнерів зерна. Але тепер до нас повернулися з Червоної Армії досвідчені кадри сільського господарства. Ми восени 1945 року провели сівбу на площі 5 тисяч гектарів. Стан посівів гарний.
...Ще до 10 лютого повністю відремонтували свої трактори і причіпний сільгоспінвентар. Зараз вже маємо половину відремонтованих комбайнів. До кінця березня відремонтуємо всі.
На наших полях розгорнулися весняно-польові роботи. Боронуємо зяб. Сівбу ранніх зернових плануємо провести за 9-10 робочих днів.
На свої поля ми вивезли 1250 тонн гною, 8 тонн попелу й інших добрив. Зараз з кожного сільського подвір'я і радгоспної конюшні вивозимо гній на поля. З завданнями, які стоять перед нами, справимося успішно".
Жодного прізвища не назвав директор у газетній замітці. І не випадково. Не було тоді передовиків і відстаючих. Були всі при ділі, всі трудилися з повною віддачею фізичних і душевних сил. Поруч з батьками підставляли ще не змужнілі плечі під загальний тягар їх діти.
Скупий стиль газетних рядків. Ні метафор, ні емоцій. Чітко, як у бойовому донесенні, викладено стан справ у радгоспі. Навіть у цьому відчувається недалеке відлуння війни, що відкотилася на захід своїми страшними громами. Але поміж скупих рядків все більше й більше прокидається весняний настрій: "Днями в радгоспі завершили роботу тримісячні курси трактористів, на яких навчався 21 комсомолець та молодь, - повідомляла райгазета 14 квітня 1945 року. З оцінками "відмінно" закінчили курси 5 чоловік, у тому числі комсомольці Корж Федір, Єржова Ніна та М.Яременко. 14 чоловік навчалися з оцінкою "добре".
Курсанти вже приступили до роботи. Вперше сівши за кермо машин, молоді трактористи І.Таранущенко, Ф.Корж, Л.Медвинська, М.Білий та інші на весняних роботах виконують і перевиконують виробничі норми".
У тому ж номері газети директор радгоспу І.Мартинов повідомляв, що на всіх відділках проведено озеленення. Тисячі декоративних дерев посадили робітники в своїх селах.
Як розливається весняна повінь, так стрімко мирні справи охоплюють усі сфери життя в радгоспі. Молодь організовує спортивні змагання. Особливої популярності набувають шахи і шашки, волейбол і футбол. В усіх селах працюють драматичні гуртки. Зокрема, в селі Борозенському драмгурток підготував п'єсу "Сватання на Гончарівці" і виступає з нею перед робітниками відділків. Ідуть заняття в школах.. "Тільки одна школа в районі на другому відділку радгоспу "Більшовицький наступ" забезпечена на зиму паливом", - відзначала районна газета у передовій статті "Більше уваги школам" від 21 серпня 1946 року. - Зумів же завідуючий школою Михайло Гаврилович Куценко при допомозі керуючого відділком Антона Дмитровича Суворова вирішити це питання". Прочитав я ці рядки у пожовклій від часу газеті 58-літньої давності і нахлинули теплі спогади. Адже був Михайло Гаврилович і моїм учителем. Це він уперше показав мені і моїм ровесникам на карті нашу Україну з її морями і лісами, горами і степами, з головною нашою річкою Дніпром. Це він уперше розповів нам про те, як жили, чим займалися люди колись на нашій землі, як вони боронили рідний край від розбійних набігів. Дізнавшись про це, ми відчували справжню гордість. Ось на якій землі ми живемо! Ось на кого треба рівнятися нам у своїх вчинках!
А герої були поруч. Справжні. Бойові. Легендарні.
3
Учорашні солдати другої світової війни, пройшовши під шквалом вогню і металу "пів'європи-півземлі", наші батьки пожадливо накинулись на мирну працю.
"Зернозбиральний агрегат з трьох причіпних комбайнів за сезон у 1946 році скосив і обмолотив хліба на 1152 гектарах, - повідомляла газета. - Комбайнери В.Самойленко, В.Онищенко, Ф.Мальчиков добилися найвищого в районі успіху". Ледь зарубцювавши рани, не покладаючи рук, трудилися на полях, на фермах, у майстернях радгоспу кавалер ордена Червоної Зірки Макар Микитович Шкапін, кавалери багатьох орденів та медалей Пилип Кузьмович Тимошенко, Іван Лаврентійович Бондаренко...
Щойно закінчився четвертий повоєнний рік. Директор радгоспу Іван Дмитрович Мартинов звітував на шпальтах районки: "План хлібоздачі виконано на 113%. Найвищого врожаю добилися на закріплених площах ланки Ганни Голод, Ліди Ніколенко, Домни Пилипенко. Доярки Марина Борисенко і Поліна Козіна надоїли від кожної корови у своїх групах понад 3000 кілограмів молока. Комбайнера Сергія Тригуба, трактористів Андрія Климова, Івана Самойленка, Микиту Чорновуса названо кращими механізаторами району".
Від імені всіх трудівників радгоспу Іван Дмитрович запевняв керівників району, що у 1950 році досягнення будуть значно вищими. То була не порожня обіцянка. Впевненість директора мала під собою надійний грунт. Уже в першому періоді сільськогосподарських робіт за успішне проведення весняної сівби радгоспові вручили Червоний прапор Херсонського обкому профспілки тресту зернових радгоспів.
Наступну блискучу трудову перемогу здобули хлібороби "Більшовицького наступу" на жнивах. За 12 робочих днів вони зібрали врожай зернових на 9624 гектарах. Комбайнери Лаврентій Голод, Дорофій Овчаренко, Дмитро Подобенко, Андрій Кириченко, Федір Мальчиков, Маркіян Кузьменко, Дорош Соловйов причіпними комбайнами "Сталінець-1" щодня збирали врожай на 25-30 гектарах кожен.
За досягнуті успіхи на жнивах радгосп був занесений на районну Дошку пошани. На повний голос заявили про себе і тваринники. Доярки Поліна Міщенко та Марія Борисенко, свинарка Єлизавета Самойленко стали кандидатами на Всесоюзну сільськогосподарську виставку, яка у 1951 році відновлювала роботу в Москві.
Особливим - трудовим піднесенням у радгоспі характерні 50-ті роки. В цю пору, розпрощавшись із своїм коротким дитинством, включається в роботу перша хвиля повоєнного покоління. "Закінчивши у 1956 році сім класів, я вирішила стати на самостійний шлях трудового життя, - розповідала трьома роками пізніше у райгазеті Надія Бенедюк. - Мій вибір випав на тваринництво. Чотирнадцятилітньою дівчиною стала я свинаркою на п'ятому відділку радгоспу "Більшовицький наступ. За мною закріпили групу свиноматок, від яких за перший рік роботи добилася по 25 поросят".
"Немає в радгоспі такої ділянки роботи, де б не працювали юнаки та дівчата, - розповідає у районці секретар комітету комсомолу радгоспу П.Топіха. - У тваринництві, рільництві, в майстернях і на будівництві - скрізь молодь. Молоді трудівники показують високі зразки в праці. В радгоспі створено п'ять комсомольсько-молодіжних колективів доярок і свинарок, які борються за звання бригад комуністичної праці. Бригада доярок першого відділка, де бригадиром Політаєв, і бригада свинарок на другому відділку вже удостоєні цього звання".
Робітники радгоспу задоволені роботою комсомольців і молоді, які ідуть попереду в змаганні. На другому відділку добре знають тракториста Володимира Іваниша. На своєму тракторі С-80 він систематично перевиконує норми виробітку. Це можна сказати і про трактористів Віктора Самойленка, Івана Малика, Михайла Троцая, причіплювачів Якова Горика, Володимира Самойленка, Віктора Корчика, Віктора Яцушка..."
Справжнім пафосом творення, романтикою буднів сповнені останні роки п'ятидесятих. "За прикладом трудящих Новодмитрівської сільради, які виступали ініціаторами змагання за озеленення і благоустрій населених пунктів району, в селах Борозенської сільради проведено велику роботу - посаджено 7546 декоративних і 400 фруктових дерев. - повідомив 7 квітня 1955 року секретар сільради О.Койчев. - тільки на другому відділку радгоспу, у селі Садок, посаджено понад 1600 дерев".
А ось що писав кореспондент райгазети Борис Гульчин 30 червня цього ж року, відвідавши радгосп: "Важко, дуже важко пізнати тутешні села людині, яка не була тут кілька років. Стрункими рядами вишикувалися нові будинки для робітників, а навкого них - дерева, чагарники. Землянки, які віками служили житлом для місцевих хліборобів, стають музейною рідкістю.
Навічно в побут робітників увійшли електрика, радіо, кіно. Височить на центральній садибі двоповерхова середня школа. Ростуть новобудови на відділках. Є магазини, клуби. Незабаром до будинків буде прокладено водопровід".
З кожним роком зростають в радгоспі врожаї сільськогосподарських культур, підвищується продуктивність тваринництва. А в листопаді 1957 року на центральній садибі між Борозенським і Кучерським закладається 30-гектарний яблуневий сад. Як повідомив головний агроном господарства Ю.Якубовський, цю роботу відмінно оперативно виконали механізатор Борис Іванович Ганжело, бригада робітниць під керівництвом Михайличенка. Відзначилися робітниці Павленко, Погреєва, Лазаренко та інші, які висаджували за день 50-55 саджанців.
Наприкінці п'ятдесятих по всій країні покотилася слава знатного свинаря із сільгоспартілі імені Шевченка Золочівського району Львівської області Героя Соціалістичної Праці Ярослава Семеновича Чижа, який по-новому організував відгодівлю свиней, застосувавши безстанкове утримання тварин великими групами. У 1958 році він відгодував 500 свиней і здав державі 500 ц свинини вартістю 224 карбованці за центнер. Сотні послідовників по всій країні почали наслідувати приклад новатора. А в радгоспі "Більшовицький наступ", як виявилося, цей метод застосовувався значно раніше. В цьому переконує лист радгоспних свинарок Любові Сидоренко та Олександри Чхало до Ярослава Чижа, що був оприлюднений 19 січня 1960 року в газеті "Правда України".
"Дорогий Ярославе Семеновичу! - писали наші дівчата. - Дізналися ми про ваші чудові успіхи на відгодівлі свиней, про те, як високо оцінено вашу працю. Насамперед вітаємо вас з присвоєнням звання Героя Соціалістичної Праці.
У нас з вами одна улюблена професія, одна мета: якнайбільше дати країні дешевої продукції. Ми також відгодовуємо свиней. Правда, природні умови у нашому радгоспі трохи гірші, ніж у вас на Львівщині. У нас багато сонця і мало дощів. Не кожна рослина здатна протистояти південній спеці і частим непроханим гостям - суховіям. Тому набір кормових культур у нас не такий різноманітний, як у вас.
І все ж досвід багатьох наших тваринників показує, що і в Херсонській області можна одержувати недорогу свинину.
Ми повністю розділяємо вашу думку про те, що дешеву свинину можна виробляти тільки при безстаночному утриманні свиней, застосуванні самогодівниць. Цей метод уже декілька років успішно застосовується в нашому радгоспі. Велику відгодівельну групу обслуговує одна людина. Одна з нас - Любов Сидоренко відгодувала торік 1179 свиней. Жива вага зданого поголів'я - 1507 центнерів. Собівартість кілограма приросту свинини склала 2 карбованці і 4 копійки. Олександра Чхало відгодувала 1006 свиней. Загальна жива вага їх 1234 центнери. Кілограм приросту обійшовся у 2 карбованці і 13 копійок.
Ви, Ярославе Семеновичу, по зниженню затрат праці обігнали Америку. І ми - також. У нас на центнер свинини затрачено приблизно 6 людино-годин, тобто на 0,6 людино-години менше, ніж у американського фермера. Скажемо відверто: тепер, коли дійшла до нас вість про Ваші успіхи, си самі ще глибше зрозуміли значення того, що робимо і чого досягли.
…Ми вирішили викликати Вас на змагання. Впевнені, що приймете нашу пропозицію.
…Любов Сидоренко зобов'язалась відгодувати в 1960 році півтори тисячі свиней і здати державі 1800 центнерів м'яса, знизивши собівартість центнера приросту до 200 карбованців. Стільки ж свиней живою вагою 1865 центнерів взялася відгодувати Олександра Чхало і знизити собівартість приросту до 210 карбованців. Ми зробимо все, щоб гідно виконати своє зобов'язання.
З дружнім привітом Любов Сидоренко, Олександра Чхало, - свинарки радгоспу "Більшовицький наступ".
Захоплено вітали земляки молодих тваринниць, трудова слава яких полинула по всій Україні. Все частіше почали гостювати в радгоспі кореспонденти. Побував тут у ті дні і фотокореспондент РАТАУ Юлій Лихута, який розповсюдив портрети Любові Сидоренко та Олександри Чхало в усіх друкованих засобах масової інформації нашої республіки.
Ми ними пишаємось
Славно попрацювала в минулому році свинарка радгоспу "Більшовицький наступ" Любов Сидоренко. Вона відгодувала 1179 свиней загальною вагою 1507 центнерів. Собівартість центнера свинини становила 204 карбованці.
У цьому році Л.Сидоренко взяла зобов'язання відгодувати 1500 голів свиней загальною вагою 1800 центнерів і довести собівартість одного центнера свинини до 200 карбованців.
Коли розмовляєш із свинаркою цього радгоспу комсомолкою Олександрою Чхало, вона називає три цифри: 1500, 1865 і 210. Що вони означають? 1500 свиней зобов'язується вона відгодувати в цьому році і здати державі 1865 центнерів свинини при собівартості кожного центнера в 210 карбованців.
У минулому році молода свинарка відгодувала 1006 свиней загальною вагою 1233 центнери. Собівартість одного центнера приросту ваги свинини за прямими затратами становила 213 карбованців.
А невдовзі в усіх засобах масової інформації повідомлялося:
"Указом Президії Верховної Ради СРСР від 7 березня 1960 року на ознаменування 50-річчя Міжнародного жіночого дня, за активну участь жінок Радянського Союзу в комуністичному будівництві та їх заслуги перед Радянською державою по вихованню молодого покоління, за досягнення високих показників у праці і плодотворну громадську діяльність нагороджено орденом Леніна 2380 чоловік".
У числі нагороджених орденом Леніна - свинарки радгоспу "Більшовицький наступ" Любов Федорівна Сидоренко та Олександра Степанівна Чхало.
Починалися шістдесяті. Це були роки загального піднесення. Напередодні нового 1961 року достроково стали до ладу такі гіганти індустрії, як найбільша у світі Криворізька домна, унікальний прокатний стан на Магнітогорському металургійному комбінаті. Впевнено зустріли новий рік і трудівники села. За останні шість років загальний обсяг сільськогосподарської продукції зріс у півтора раза. Досягнуто значних успіхів у науці й техніці.
Успіхи промисловості, сільського господарства, науки й техніки ставали надійним фундаментом для неухильного трудового творчого піднесення. І не випадково тієї далекої і такої незабутньої пори я, двадцятилітній поет-початківець, захоплено вигукнув:
Немає подвигам межі -
На фермі, в полі, на будові…
Встають все нові рубежі
І їх беруть герої нові!
Пліч-о-пліч з прославленими далеко за межами нашого радгоспу Любою Сидоренко й Олександрою Чхало починає своє сходження молода свинарка Валентина Самойленко. В одній із своїх заміток кореспондент райгазети Борис Гульчин писав: "Про успіхи Л.Ф.Сидоренко та О.С.Чхало з радгоспу "Більшовицький наступ" вже давно відомо за межами Херсонщини. А в господарстві розгортається змагання за велике м'ясо. У 1960 році Валентина Самойленко відгодувала 1700 голів свиней і здала державі 2081 центнер м'яса. Заговорили про неї газети, радіо".
У ці ж роки над полями сходила яскрава зірка трудової слави механізатора Федора Корчика, який прославив радгосп високими врожаями кукурудзи. "Земля щедро винагородила працю хлібороба, - писав 11 січня 1963 року в газеті "За перемогу комунізму" кореспондент П.Щербина, - майже двометрової висоти сягали стебла кукурудзи, а на них висіли важкі, налиті зерном качани...
...Коли остання автомашина доставила на тік вирощений урожай, механізатор підрахував: кожний із 150 гектарів видав по 39 центнерів зерна..., вирощеного без затрат ручної праці. Коли в бухгалтерії підбили підсумки - очам не повірили. Собівартість центнера зерна кукурудзи склала 95 копійок..."
...Слава про Федора Корчика ластівкою облетіла всю Херсонщину. Про його успіхи дізналися і в Москві.
Загальне піднесення панує на всіх радгоспних ділянках виробництва. Люди вже побачили щедрі плоди своєї праці, відчули на своєму добробуті спільні трудові досягнення двох повоєнних десятиліть. У райгазеті "За перемогу комунізму" від 13 жовтня 1964 року з нагоди 20-річчя визволення України від німецько-фашистських загарбників директор радгоспу Тимофій Микитович Дядюн писав: "Радгосп "Більшовицький наступ" до війни був одним з найбільших господарств на півдні України. Слава про успіхи його трудівників сягала далеко за межі республіки. Війна і тимчасова окупація завдали величезної шкоди господарству - були знищені наслідки праці тисяч людей, родючі поля вкрилися бур'янами. Досить нагадати, що після "хазяйнування" гітлерівців у господарстві не залишилося жодної тварини. З брухту вдалося скласти кілька "Універсалів" і ЧТЗ. Але прагнення людей до кращого майбутнього взяло гору.
Особливо великі зміни відбулися в господарстві після 1953 року. Урожайність зернових за наступні 10 років зросла від 15 до 21 центнера. Якщо у 1953 році на 100 гектарів сільгоспугідь було вироблено по 23,9 ц м'яса, 47 ц молока, то в 1963-ому м'яса вже було 93,3 ц, молока - 249 ц. Прибутки радгоспу на 100 га збільшились у порівнянні з 1953 роком на 10560 крб.
За десятиріччя в радгоспі виросло 105 добротних тваринницьких приміщень. Створено хорошу ремонтну базу для техніки. Помітні зміни відбулися в побуті робітників. Для них за 10 років споруджено 432 будинки. На центральній садибі у 1954 році виросла чудова двоповерхова школа, побудовані шкільні майстерні. Буде здано в експлуатацію двоповерхову лікарню на 35 ліжок, з відповідними кабінетами і лабораторіями, котельнею, гаражем, кухнею. Школи також побудовані на трьох відділках. Господарство зростає не тільки за рахунок технічної оснащеності (в радгоспі налічується 128 тракторів, 43 зернових комбайни. 44 кукурудзо- і силосозбиральні комбайни, 64 автомобілі, 332 електродвигуни), а й за рахунок застосування наукових досягнень і передового досвіду. Головне - чудова робітнича гвардія, люди працьовиті з високою свідомістю.
Цілі робітничі сім'ї служать прикладом для інших. Узяти сім'ю Аніфатія Никифоровича Романенка. Він сам хороший механізатор, і такі ж працьовиті його сини Володимир і Віктор. Разом з Сергієм Павловичем Ткаченком трудяться три його сини Володимир, Андрій та Григорій. А ось представники нашої залізної гвардії: Лаврентій Голод, Іван Швиденко, Дорофій Овчаренко, Василь Шаповал, Федір Корчик, Павло і Володимир Компанці, Іван Фокін, токар Петро Корольов, слюсар Михайло Теребило, будівельник Іван Семко. Та хіба всіх перелічиш!
20-річчя визволення України від німецько-фашистських загарбників колектив радгоспу зустрічає хорошими виробничими показниками. Державі продано 7,5 тисячі тонн хліба при плані 6,3 тисячі тонн. До 20 жовтня буде виконано річний план продажу м'яса - 8400 центнерів". Слава про радгосп і його людей вже полинула далеко за межі України.
5
Ледь відгриміла канонада бою за визволення Борозенського і навколишніх сіл, як на цій, сплюндрованій фашистами землі починає відновлювати свою діяльність радянське господарство. Ось декілька наказів по радгоспу "Більшовицький наступ" тієї далекої пори, які проливають яскраве світло на тогочасні події і не потребують коментарів. Наказ №1 від 11 березня 1944 року.
Цього числа приступаю до виконання обов'язків директора радгоспу, про що доводжу до відома колектив робітників і службовців радгоспу. Підстава: наказ Наркома радгоспів СРСР від 29.ХІ. 1943 р. Директор радгоспу Мартинов.
Наказ №4 від 20 листопада 1944 р.
Зарахувати учнем шофера з 15.10 цього року з окладом 120 крб. на місяць Якубу І.С. Наказ №10 від 5 травня 1944 р. "Про своєчасне і високоякісне проведення ремонту комбайнів та іншого збирального інвентаря". Всі роботи по ремонту проводити від зорі до зорі.
Наказ №13 від 24 травня 1944 р.
Призначити т. Вільчинського Ф.Н. старшим ветлікарем. Призначити Білу Ксенію шофером при центральній садибі, при гаражі на легкову машину. Оклад 300 крб.
Наказ №17 від 24 червня 1944 р. "про трудову дисципліну в період збирання хліба".
Все працездатне населення радгоспу у віці від 14 до 60 років вважати мобілізованим на проведення сільгоспробіт. Робочий день не менше 10 годин. На всіх, хто пропустив без поважних причин робочий день, а також на тих, хто систематично спізнюється на роботу, матеріали направляти мені для притягнення до судової відповідальності.
Наказ №12 від 2 лютого 1945 року.
Згідно з розпорядженням РК КП (б) У відрядити на обласний зліт передовиків радгоспу в м. Херсон комбайнера від. №5 т. Голода Лаврентія Маркевича, тракториста від.№4 т. Грищенка І.С., зав. ЦРМ т. Кириленко М. і робітницю відділка №3 т. Гашинську.
Наказ №13.
Колектив зернорадгоспу "Більшовицький наступ" збирання зернових культур на площі 6048 га завершив 20 серпня. Із загальної площі зібрано комбайнами 4705 га (78%), простими машинами - 816 га (13%), ручними косами 527 га (9%). Обмолот скошеного хліба простими машинами завершено 28 вересня внаслідок чого в радгоспі одержано понадплановий врожай зернової продукції у розмірі 15442 центнери. Державний план хлібоздачі в кількості 42380 центнерів був виконаний 20 вересня. Наказую: колишнього керуючого відділком №2 т. Кириленка, агронома від.№2 Кучерявого, керуючого від. №5 Койчева, полевода від. №5 Клименка, механіка від №6 Шаповалова, керуючого від. №3 Неклясова преміювати місячним окладом зарплати кожного.
Наказ №22 від 18 березня 1945 р.
За відмінну стаханівську роботу, за систематичне перевиконання денних норм виробітку на осінньо-зимовому ремонті тракторів і сільгоспінвентаря, за підготовку до весняно-польової кампанії і краще проведення зимівлі худоби наказую: 1) Преміювати промтоварами і грошовими преміями, а також поросятами кращих робітників радгоспу: по відділку №1 Зарівного Михайла Кузьмича - поросям; Канюку Мотрону Михайлівну - відрізом шовку на блузку; Компанець Надію Трохимівну - сукнею; Любича Івана Яковича - відрізом на робочий костюм; по відділку №2 Сидоркіна Івана Афанасійовича - місячним окладом у розмірі 450 крб.; Корчик Серафиму - сукнею.
За відмінну працю 30 трудівників радгоспу у 1966 році відзначено високими урядовими нагородами. А директор радгоспу Тимофій Микитович Дядюн удостоєний звання Героя Соціалістичної праці.
Самовіддана праця великого колективу спрямовувалася досвідченими технологами і командирами виробництва. Справжніми професорами у своїй справі були головний агроном (пізніше теж удостоєний звання Героя Соціалістичної праці) Микола Михайлович Котляр, головний зоотехнік, кавалер ордена Леніна Володимир Антонович Ліпісівіцький, головний інженер Іван Степанович Грищенко. На всіх виробничих ділянках були надійні керівники середньої ланки - керуючи відділками, бригадири, завідуючі фермами.
Але не подумайте, що все в радгоспі ішло гладенько, що директорові було легко.
- У мене, - казав Тимофій Микитович, коли йому урочисто вручали Золоту Зірку Героя Соціалістичної праці, - більше доган, ніж нагород.
І це дійсно так. Потрібна була неабияка сила волі, сміливість, аби протистояти дрімучій командно-адміністративній системі.
Було то на другому році директорування Дядюна у "Більшовицькому наступі". Озимина не подавала надій. Тільки кукурудза могла забезпечити необхідний вал зерна. Вісім тисяч гектарів відвели під "королеву" в радгоспі. Але сіяти не поспішали.
- Чому? - грізно запитували з району.
- Негайно приступайте до сівби! - гримали з області.
- Рано сіяти, грунт не визрів, - застерігали ті, що були ближче до землі.
І Дядюн, багато чим ризикуючи, прислухався до порад досвідчених землеробів.
На обласній нараді, що була скликана в Асканії-Новій з питань весняно-польових робіт, Тимофія Микитовича було піддано нещадній критиці і обіцяно викликати в область з партквитком на "серйозну розмову".
Повертався додому мовчазний, похмурий, але нескорений. У дорозі багато чого думалося-передумалося. Ніби лещата стискували серце в грудях. До чого ж нерозумно все робиться. Більшість з тих, що нині керують в області, вихідці з села. Колись вони були перспективними агрономами, зоотехніками. Та підрізали їм крила високі посади, сп'янила голову влада над людьми. Відірвавшись від землі, дивляться вони тепер на все з кабінетних вікон, дивляться і вказують…
Ні, не веде все це до добра. Щоб відчути, як пахне земля ранньою весною, треба вийти в поле на світанку. Щоб узнати силу і доброту її, треба не один раз кинути насіння в землю. Щоб почути, як співає вона, пробудившись від сну, треба побути з нею наодинці.
Ранок наступного дня зустрів Тимофій Микитович у степу. Все вище над обрієм піднімалося лагідне травневе сонце, диміла рілля легким паром і теплішало від того на серці: вигрівається земля. Погляд ненароком упав на кущ терену, що ріс неподалік у лісосмузі. Між довгих рахманних колючок розпускалися блідо-рожеві квітки. Згадалося не раз чуте від мудрих односельців-хліборобів: "Зацвів терен - сій кукурудзу". Для Дядюна це був наказ вищий від тієї адміністративної команди. Через якусь годину степ ожив рокотом моторів, голосами людей. Почали сівбу широким фронтом, по всіх відділках. Поки не обсіялись, Дядюн щодня з ранку до вечора бував у полі. Його присутність відчувалася скрізь і в усьому. Люди бачили, як горить у роботі директор, і від цього горіння запалювалися самі. Вчасно посіяна кукурудза у вигрітий вологий грунт, дала дружні сходи…
Так і не викликали тієї весни Дядюна в область на "серйозну розмову". Зате восени сам голова облвиконкому Барильник привіз у радгосп Перехідний Червоний прапор і привітав борозенців, які виростили найвищий в області врожай зерна кукурудзи.
Добрим соратником в усіх справах для Тимофія Микитовича Дядюна став пізніше головний агроном господарства Микола Михайлович Котляр. Це тут, у борозенських степах, золотом засяяла на його грудях Зірка Героя Праці, тут він став лауреатом Державної премії.
Про хорошого агронома склалася думка, що його не застанеш у кабінеті, що з ним узагалі важко зустрітись і таке інше. У Миколи Михайловича стиль роботи був теж не кабінетний. І все ж того переджнивного дня зустрілися ми з ним не в полі, де вже дзвінким зерном наповнився колос, не в жниварських загінках, де в бойовій готовності чекали старту майже півсотні "Нив" і "Колосів". Без усякої надії відчинив я двері агровідділу і несподівано для себе побачив Миколу Михайловича за робочим столом. Не дивлячись на те, що в придорожніх канаавх виблискували калюжі і з дерев спадали важкі краплини дощу, засмагле кругловиде обличчя агронома з характерними рисами степовика було усміхнене і погоже.
Правду кажучи, мене дещо знітив гарний настрій агронома. Дощове переджнив'я не віщувало нічого приємного. В сусідніх колгоспах бригадири ходили похмурі, як дощові хмари, комбайнери не знали, куди подіти звиклі до роботи руки. А тут…
- Гарні дощі, - міркував уголос Котляр, - гарні і майже вчасні…
"Добре, що не чують механізатори, яким оці "гарні дощі" у печінках", - подумав я. А Микола Михайлович продовжував:
- Опади у нас ніколи не зайві. Ось і тепер: умилися степи водою, все ожило, у ріст пішли кукурудза, соняшники, буряки…
- А як же хліба збирати? - вихопилося в мене. На якусь мить Микола Михайлович звів до перенісся брови, на обличчі майнула тінь заклопотаності:
- Так, жнива будуть нелегкими. Тут у нас вони ніколи легкими не бувають. А врожай все одно зберемо…
Багато мудрого і корисного почув я того переджнивного дня з вуст прославленого агронома. В його словах була селянська розважливість і логіка. Він називав цифри, які були не сухими, а сипалися добірним зерном, вкладалися соковитими пластами у силосні споруди, зводилися новими кварталами диво-міста в степу, як тоді нарекли Борозенське. Навіть у найдетальнішій розповіді не вмістити відданих землі, врожаям, хліборобській справі всіх днів і ночей, усіх отих клітин, які не відновлюються. І лише збагнувши це, я зрозумів гарний настрій агронома, його впевненість у тому, що негода не пригне до землі стійкі до вилягання пшениці, зрозумів велику віру агронома у людей, які не дадуть загинути врожаєві.
Людей непересічних, як і сам, одержимих, зібрав у єдину команду Тимофій Микитович Дядюн. Одним з його вірних соратників був також головний зоотехнік радгоспу Володимир Антонович Ліпісівіцький.
Нелегкий життєвий шлях трудівника і воїна пройшов Володимир Антонович. Ще до війни починав він працювати зоотехніком у придніпровських степах. Війна зруйнувала мрії молодого спеціаліста. Жахлива пора евакуації, важка робота у глибокому тилу. Ходив до військкомату, просився на фронт. Не брали. Фронтові потрібні продукти і місце спеціаліста тут.
Потім жаданий виклик. Короткотермінові курси і молодий розвідник-радист отримує бойове завдання.
Літак з групою розвідників поринув у нічну темряву. Курс - у тил ворога, мета - допомогти місцевим підпільникам у створенні партизанських загонів.
То був важкий 1944 рік. Ліси Сумщини, важкі бої і переходи, холод і голод. Усього довелося зазнати радисту прославленого партизанського з'єднання під керівництвом Бегми: і радощів перемог, і біль втрати побратимів по зброї…
Відгриміли партизанські битви, і в 1944 році Володимир Антонович повернувся у Придніпров'я. Руїни і згарища зустріли зоотехніка. Що ж, партизанам до труднощів не звикати. З молодечим запалом взявся за роботу, разом з усіма піднімав з руїн спочатку радгосп "Придніпровський", а в 1949 році обійняв посаду головного зоотехніка у "Більшовицькому наступі". Було над чим трудитися. Дні і ночі копіткої праці. І успіх прийшов. Радгосп став школою передового досвіду. Багато нового, прогресивного прижилося на фермах господарства з легкої руки Володимира Антоновича.
Ось одна з кореспонденцій у районній газеті від 1 червня 1963 року: "Був час, що і в радгоспі "Більшовицький наступ" гинуло багато поросят. Круглий рік свиноматок утримували у приміщеннях, так же приймали опороси. Та ось з ініціативи головного зоотехніка В.А.Ліпісівіцького почали споруджувати на відділках літні табори для свиней. Потім їх на зиму утеплили солом'яними тюками. Так було розв'язано проблему утримання свинопоголів'я. Тепер свиноматки поросилися у "солом'яних" таборах. Молодняк народжувався здоровим, падіж припинився. В радгоспі швидко почало зростати поголів'я свиней. Свинарка Євгенія Петрівна Савчук від 20 свиноматок у "солом'яному" таборі отримав за 1963 рік два опороси. Перший опорос почався 3 січня і закінчився наприкінці місяця. Стояли люті морози, однак увесь приплід - 180 поросят - добре зберігся і до 1 квітня був переданий на дорощування.
Досвід борозенців невдовзі перейняли у багатьох господарствах Херсонщини, у Миколаївській та інших сусідніх областях.
Важко переоцінити роль, яку відігравав у команді Дядюна його заступник по господарській частині і по будівництву Віктор Антонович Кербер. Людина з початковою освітою, але з справжнім підприємницьким талантом, він лишив по собі невмирущу пам'ять. Адже практично все грандіозне житлове і господарське будівництво, що велося в радгоспі впродовж трьох десятиліть, лежало на його плечах. Він умів знаходити вихід з будь-якого становища. Його підприємливість часто дивувала сучасників.
У шістдесяті роки в радгоспі інтенсивно зростало поголів'я худоби і свиней. Для них потрібні були приміщення. А в наших степах, як відомо, з будівельними матеріалами дуже скрутно. Віктор Антонович знайшов просте розв'язання проблеми. Але саме у тій простоті була геніальність рішення. Вже у 1961 році на відділках радгоспу почали будівництво склепистих тваринницьких приміщень. По цей день служать борозенцям двосекційні склеписті корівники і свинарники.
- Щоб спорудити на 200 корів приміщення звичайним способом, потрібно щонайменше 400 кубометрів лісоматеріалу, - розповідав в інтерв'ю кореспондентам райгазети Віктор Антонович. - А де взяти ті лісоматеріали? Ось і вирішили обійтись майже без них. На будівництві цегляного склепистого двосекційного корівника (кожна 50-метрова секція розрахована на 190 тварин) використовуємо лише 12-15 кубометрів лісоматеріалів, які йдуть на опалубки і двері. Зовсім не потрібні покрівельні матеріали. На будівництві зайнято майже вдвоє менше людей. Вартість будівництва зменшується на 42,5 відсотка.
Ось у цих цифрах, у розрахунках - увесь Кербер як господар. Невипадково Тимофій Микитович довіряв усі Віктору Антоновичу, як самому собі.
