Вишиванка. Число 2 - Вишиванка - Видання, що продовжуються - Бібліотечка - "Просвіта" Херсонщини
Вітаємо Вас, Гість!
Неділя, 04.12.2016, 14:13
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

Які теми треба більше розкрити на нашому порталі?
Всього відповідей: 60

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
у
<Vox.com.ua> Портал українця

Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



Бібліотечка

Головна » Книги » Видання, що продовжуються » Вишиванка

Вишиванка. Число 2

Зміст

Від упорядника

З ГЛИБИН

GAUDEAMUS: (Студентська пісня)

СПАДЩИНА

Дніпрова Чайка. Галина криниця

Іван Немченко. Рання поема Дніпрової Чайки "Галина криниця": (Післяслово до публікації)

"ЗОРЯНИЙ КАРНАВАЛ"

Сипле зорі карнавал. Олег Олексюк

Євгенія Пікуль. "Ні кроку, ні руху назад..."; "Ми п'ємо кров Землі..."

Євген Василенко. Зрада

Наталія Кудрявченко. Мамина усмішка

Тетяна Федорова "Краду, бунтарка, твій подих вустами..."; "ніч сиділа на кухні..."

Катерина Кривко. Ненавиджу війну; Унікальність

Христя Стусовець. "Життя, мов грандіозний sekond hand..."; "Коли моя душа зірветься..."

У ВІНОК СЛАВИ. ДО 90-РІЧЧЯ БИТВИ ПІД КРУТАМИ

Ірина Дармостук. Пам'яті героїв Крут

Тетяна Лiсова. Із парості людяності

Олена Кучерява. І був тоді січень...

Іван Немченко. З циклу "Крутянські пісні"

Валентина Олєйнік. "Чи могли вони змінити..."

У НАС В ГОСТЯХ ТЕМАТИЧНИЙ АЛЬМАНАХ "ГОЛОС БАТЬКІВЩИНИ"

За цитатою вождя. Олег Олексюк

І пішло Україною лихо! Антоніна Андрощук

Жертвам Голодомору. Римма Бурдулі

Чорна пляма. Оксана Мазур

Дзвони пам'яті. Світлана Панькова

Загорни мені, мамо! О.Громовик

"ЕНЕЇДА" СЬОГОДЕННЯ

Василь Загороднюк. Енеїда

ХЕРСОНСЬКИЙ КУРІНЬ

ДОЙЧ. Фаворитоманія. Сучасні монологи

ВАСИЛЬКО. Аби було у хаті тихо…; Красномовець

ПРУДИВУС. "Пошитий у дурні..."

ОЛЕЯРНИЧКА. У День довкілля

КУЛАНДРА. Нумо руки зігрівати

НОВЕЛІСТИКА

Наталія Юріна. Символ: (жіноче пописування)

Вадим Лубчак. Гра в Смерть

Вікторія Лазарєва. Чай з бергамотом

КОНКУРС ІМЕНІ ВАСИЛЯ ВИШИВАНОГО

Степан Бурківець. "Летіла степом перемога..."

Тетяна Лісова. "Я не жила у дні трагічні..."; "Я відчуваю біль осінній..."

Ірина Дармостук. "При дорозі, до водиці..."; Я - людина

МОЛОДА ЗМІНА

Тамара Качаленко. Весна

Олександр Молчанов. День Валентина

Олена Богачук. Рідній школі

Юлія Олексюк. Вона

Ганна Скороход. На захист батьків і дітей

РЕЦЕНЗІЇ

Олег Олексюк. "І нехай не крадеться страх..."

Вадим Лубчак. І пахне медом їхня хата

Олена Петренко. Перша книга автора

Олег Олексюк. ...один вагомий рядок

 


 

ВІД УПОРЯДНИКА

 

Альманах молодих літераторів "Вишиванка" вперше вийшов друком у липні минулого року і був радше винятком, ніж правилом літературного процесу степового таврійського краю. В основу збірки увійшли як твори представників літературної студії ім. Василя Вишиваного (керівники В.Загороднюк, І.Немченко), так і тексти відомих в Україні майстрів слова - Дніпрової Чайки, М.Василенка, М.Братана.

Друге число "Вишиванки" продовжує свої традиції і публікує художні спроби літстудійців поруч із творами метрів таврійського слова. Проте географія авторів і тематика розділів значно розширюються. Переможці обласних, всеукраїнських конкурсів молодих літераторів як учасники обласного фестивалю обдарованої молоді "Зоряний карнавал" на сторінках нашого альманаху мають можливість представити свою творчість широкому загалові шанувальників української культури та мистецтва.

Слід відзначити, що в рік ушанування 75-річчя голодомору в Україні редколегія "Вишиванки" репрезентує твори, присвячені цій трагічній даті, з доробку співавторів тематичного альманаху "Голос Батьківщини".

Також наш альманах не оминув героїчної дати - 90-річчя битви під Крутами. У виданні твори цієї тематики представлено окремою рубрикою "У вінок слави".

Українці - оптимісти. Тож пропонуємо познайомитися з творами таврійських сміхотерапевтів з Херсонського куреня сатириків і гумористів - Прудивуса (А.Кичинського), Василька (М.Василенка), Куландри (О.Олексюка), Дойча (І.Немченка), Олеярнички (К.Олеярник).

Редколегія "Вишиванки" щиро дякує голові обласної державної адміністрації Б.В.Сіленкову та працівникам управління у справах сім'ї, молоді та спорту Херсонської облдержадміністрації на чолі з В.Д.Трамбовецьким за їхню чуйність та розуміння нагальної потреби у допомозі реалізації творчих здібностей обдарованої молоді Херсонщини.

 

Зауваження, пропозиції та побажання надати матеріальну допомогу у виданні наступних чисел Ви можете надіслати за адресами: vadim_lubchak@ukr.net, oleksuk_prosvita@ukr.net

 

Хай щастить!

 

 


 

З глибин


GAUDEAMUS

(Студентська пісня)



Gaudeamus igitur,
Iuvenes dum sumus!
Post iucundam iuventutem,
Post molestam senectutem
Nos habebit humus.

Vita nostra brevis est,
Brevi finietur.
Venit mors velociter,
Rapit nos atrociter,
Nemini parcetur.

Vivat academia,
Vivant professores!
Vivat membrum quodlibet,
Vivant membra quaelibet,
Semper sint in flore!

Vivant omes virgines,
Faciles, formosae!
Vivant et mulieres,
Tenerae, amabiles,
Bonae, laboriosae.

Vivat et respublica,
Et qui illam regit!
Vivat nostra civitas,
Maecenatum caritas,
Quae nos nic protegit.

Pereat tristitia,
Pereant dolores.
Pereat diabolus,
Quivis antiburschius
Atque irrisores!



Будьмо, друзі, в радості,
Доки молодії!
Поза юністю ясною,
Поза старістю сумною
Нас земля укриє.

Проминальнії літа
Нетривкі, їй-богу.
Смерть незмінно прибуває
І життя в нас одбирає,
Не щадить нікого.

Славим академію,
Славим професуру!
Наше панство-товариство
Хай пребуде бадьористе,
Проженем зажуру!

Слава юнкам чарівним
І негордовитим!
Хай жіноцтво процвітає,
Світ красою величає,
Добре й працьовите.

Славмо край наш та усіх,
Що про нього дбають.
Хай квітує альма-матер,
А щедротні меценати
Нас не забувають.

Годі нам журитися,
Годі сумувати.
Геть диявольську личину,
Осягне лиху годину
Молодь презавзята!

(з латинської переклав Іван Немченко)

 


 

СПАДЩИНА

 

Дніпрова Чайка

З неопублікованих творів

Галина криниця


Над рікою нахилились
Верби кострубаті;
Поміж ними заховався
Хутірець багатий;
З-поза верб хатки біліють,
Мов в травиці гуси.
Там живе-господарює
З Галею матуся.
Народила мати доню, -
Стала ворожити:
"Ой чи буде моя Галя
Щасливою жити?"
Посадила у садочку
Червону калину:
"Рости ж, рости, калинонько,
На щастя дівчини!"
Ой виросла калинонька
Та вкрилася листом -
Гуля й Галя по садочку
В червонім намисті.
Рано й вечір калиноньку
Роса обмиває, -
Як ту пташку, удівонька,
Дочку виглядає.
Цвітуть садки, білим цвітом
Пишно повбирались, -
Всі подружки-сусідоньки
Давно покохались,
А Галина калинонька
Чогось пожовтіла:
Нема кого покохати, -
Білий світ немилий!
Рада б цвісти калинонька -
Корінь став всихати,
Ой любила б дівчинонька,
Так не дає мати:
І кохає, і шанує,
Й не зна, де подіти,
Тільки хлопцям на дитину
Не дає й глядіти.
Дума: "Дурні! не до пари
Вам такая краля!"
Та все кращої дружини
Дочці виглядала.
Хутірець опорядила,
Придане придбала,
Мов ту квітку, чорнобривку -
Галю доглядала:
І мережати навчила,
І прясти, і ткати,
Ще й черничку припросила,
Щоб вчила читати.
І розумна, й пам'ятлива
Галя кароока,
Має все чого бажає,
І сама, нівроку,
Здоровенька, веселенька
Стаником тоненька
Чорноброва, чорнокоса,
Личеньком біленька.
А очиці, мов ті зорі,
Не глядять - палають:
То примеркнуть, то займуться,
То знов погасають.
Ходить Галя по садочку,
Ходячи співає,
Пісня, наче срібний дзвоник,
По садку лунає.
Гляне Галя - скрізь так любо,
Сонечко сміється,
А в широкій річці другий
Хутір оддається.
Заспівала Галя знову,
Зразу перестала
(А в плавнях луна ще довго
Пісні докінчала,
Поки змовкла). Бідна Галя
Стоїть, заніміла,
Згасли очі, блищать сльози,
Личко побіліло:
На веселих пташеняток
Галя задивилась,
В серці ж туга, мов гадюка,
Аж заворушилась.
"Ой ви, птахи голоснії,
Живете на волі,
Хоч не маєте розкоші,
Так маєте долю,
Я ж багата і вродлива,
А як гірко плачу,
Свої літа молодії
В самотині трачу.
Ой калино, калинонько,
Сестричко рідненька!
Ворожила, як садила
Тебе моя ненька.
Заворожу ще й я тепер
Про свій талан-долю:
Відгадай - глядіти буду,
Поливати вволю.
Як на той рік лист зелений
Вкриє тебе рясно,
Тоді буде моя доля
І весела, й щасна.
Як тебе усю покриє
Пишно цвіт біленький,
То тоді й моя надія
Розцвіте в серденьку.
Як на гілках ягідочки
Всі почервоніють,
То тоді нехай до мене
Старости прилинуть.
Як же всохнеш і не вважиш
На сонце й на росу,
То тоді чернеча шапка
Вкриє мою косу".
Оттак дівка ворожила,
Калину благала
Та пов'ялі листя щиро
Слізьми умивала.
Вже і осінь проминула,
А слідом хутенько
Придибала з Московщини
Бабуся старенька,
По степах в кожусі сивім
Тихо походжає
Та з мішка сніги пухові
Трусить-висипає;
А холодний лютий вітер,
Мов той вовк неситий,
Виє, скиглить, хмари в шмаття
Рве несамовито.
Заховався хутір в верби,
Наче сиротина,
Що ховає голе тіло
В подрану свитину.
Снігом вікна засліпило,
Сумно, темно в хаті -
Галя свиточку на плечі
Та й гайда гуляти!
Стане, дивиться на бабу
Снігову, ковзатись
Побіжить на мерзлу річку,
Або в сад - вітатись
З деревами. Сад глибоко
Занесло - байдуже.
Хоч зима - вчащає Галя
До калини дуже:
То в соломку обгортає,
То сніг розгортає,
То, чи пуп'янки набрякли,
Пильно розглядає.
Ой в московської бабусі
Полилися сльози,
Щука кригу розбиває,
Згинули морози.
Сад ожив. Весела Галя
Долі дожидає
Та щодень, то все частіше
В матері питає:
Як живуть на світі люди,
Як вона любила
І, як з татком побралися,
Що тоді робила?
Дивується мати дівці:
Де в неї набралось?
Ще ж дитина, а бач яке! -
Та і загадалась:
"А вже й справді моя Галя
Дівчиною стала!
Чи давно ж її, здається,
Я ще годувала?
Чи давно ж то садовила
Червону калину?
Ще, як слід, не надивилась
На свою дитину,
А вже швидко приведеться
Людям оддавати
Своє… рідне…" Нишком сумно
Заплакала мати
А старою головою
Так все міркувала:
Я ж гляділа, я ж кохала.
Що ж? - не заховала!
Що ж? - навік її до себе
Вже не прикувати,
А як трапиться людина,
Треба оддавати".
Дожидає мати пари,
А дочка любові,
Поважає мати статки,
Донька - чорні брови.
"Що ж, як так, то треба Галі
Хоч подівувати,
Других людей побачити,
Себе показати", -
Одпустила мама Галю
До рідні гуляти,
Одпускаючи, забула
Приказку давати:
Щоб на грища не ходити,
Парубків минати,
Та не слухать соловейка,
Як почне співати.
Може, й знарошне змовчала
Може, й ненароком -
Засліпили на розстанні
Сльози мамці око.
В слободі гуляє Галя
В родичів з дівками,
А за неї сварка, лайка
Поміч парубками.
Тільки ба! Слинки ковтають,
Дивлячись на Галю -
Не безпечно доступитись
До такої кралі:
І багата, і хороша,
Й має горду мати,
То гляди, що доведеться
Гарбуза придбати.
Раз примітила між других
Галя щирі очі,-
Змерк для неї день веселий
І не спляться ночі
Не вділив Бог щастя-вроди
Вбогому Миколі
Тільки й дав, що щире серце
Та незломну волю.
В карих очах його серце
Сонцем ясно сяло,
Наче блискавка в тих очах
Тверда воля грала.
І незграбний вбогий наймит
Поміж парубками
Виглядав, мов сивий сокіл
Поміж індиками.
Що ж і диво, що у Галі
Серце загорілось
І вдовівна-багатирка
З бідним полюбилась?
Слобожанам драна свита
Прикро в очі била,
А для Галі в тій свитині
Щире серце мліло.
Знав Микола, що матуся
Не оддасть за нього,
Та й задумав щось, а Галі
Не сказав нічого.
Тільки раз промовив палко:
"Коли вірно любиш,
Присягнись, що лиш моєю
Ти навіки будеш…"
Змандрував з села Микола,
Галя ждала-ждала
І до матері на хутір
Знов проситись стала.
Гарна, гарна калинонька -
Цвіт, як сніг, біліє,
А ще краще, як од ягід
Вся зачервоніє.
Гарна, гарна дівчинонька -
Рожевая квітка,
А ще краща молодиця
В червонім очіпку.
Не все ж літо калиноньці
Цвітом процвітати, -
Набридає Галі косу плести-розплітати
Сонце гріє, - калинонька
Стала наливатись, -
Дійшла дівчина до зросту,
Пора й заміж датись.
Вже і мати щось клопоче,
Рушники виймає:
Неабияких з дороги
Старостів чекає.
Вже і Галі нишком мати
Щось таке шепнула -
Як та пташка бистрокрила,
Галя в сад майнула,
Прилипає до калини,
Цілує, вітає.
Та, квітчаючись, про любі
Оченьки співає.
(Щастя - пташка легкокрила,
Тут було - й немає!) -
Коїть мати зовсім друге,
Що Галя й не знає:
Старости за рушниками
Наїхали в хату;
Мати згодна, тільки треба
В дівчини спитати.
"Пара добра буде дівці", -
Мати міркувала.
(Про Миколу Галя й слова
Мамці не сказала).
Кличуть Галю. Мов би пташка
На крильцях влетіла
В хату, - гляне: "Боже милий!" -
Та й окаменіла…
Коло неї в'ються люде,
Мати припадає,
Ні - бліда, німа, нерушна,
Наче неживая
В силу-силу розтопили
Мамчині вже сльози
Кригу серця - заридала,
Стоя на порозі,
Бідна Галя: "Мамо, мамо!
Чим я не вгодила,
Що ти мою голівоньку
В неволю втопила?
Чи вже ж тобі ріднішії
За дитину люде?
Не оддавай мене, мамо,
Бо гріх тобі буде!"
Мати вже дочку й вмовляла,
Страхала, й благала,
Тільки другого одвіту
В неї не діждала.
Мало ще, - сумная звістка
В хутір залетіла -
Мамці байжуде, а Галю
З ніг вона звалила.
Трудна Галя. Сумно мати
Сидить біля неї,
Слуха, - шепче: "Геть, гадюко!"
Не гризи моєї
Калиноньки… Ягідочки,
Як ви почорніли!..
Що це? - кряче чорний ворон…
При дорозі тіло…
Мертві очі… очі… брови…
"Це ж Микола, мати!"
Таке верзе бідна хвора,
Б'ючись по кроваті.
-- --- ---
Видужала Галя, - тихо
В хаті походжає
Та на білу завірюху
Сумно поглядає.
Довго, довго дивилася,
Все про щось згадати
Силкувалась. Потім стала
В наймички питати:
"Як садочок? Що калина?"
"Та вчора кобила
Убралася, анахтемська
Та всю й поломила!"
Похилилась головою,
Усміхнулась Галя,
Тільки саме з того часу
Ще сумніша стала.
-- --- ---
"Мамо, мамо! В білім світі
Вже я не жилиця:
Оддай в монастир, матусю, -
Хай буду черниця.
Буду вкупі з черничками
Тихесенько жити
І за тебе, і за себе
Господа молити".
Мати в сльози та вговори, -
Нічого не вдіє:
Мовчить дівка, тільки щодня
Сохне та марніє.
Не вблагала мати доньки,
Що маєш робити?
Її волю, як не тяжко,
Прийдеться сповнити!
Одвезла і вклад на церкву
Чималий поклала
Та, щоб Галю доглядали,
Черничок благала.
Спорожнів веселий хутір,
Соловей співає,
Дарма - в сад ніхто віконця
Вже не одчиняє!
Тільки мати, наче хмара,
Ходить по господі,
Не балака і не плаче -
Кам'яна та й годі!
Тільки ще пильніш, як перше,
Добра доглядає
Та черницям гроші возить,
Все про їх лиш дбає.
І інколи у садочок
Прийде пожуритись:
Нема Галі, ні калини, -
Та й піде молитись.
-- --- ---
В церкві Галя походжає
Вкупі з черничками,
Вже й на крилосі співає,
Вишива шовками
В церкві пелени, завіси;
А надія тиха
Невмируща шепче: "Може,
Ще минеться лихо?
Він живий…" І Галя знову
Почала благати:
"Одкрий мені мою долю,
Одкрий, Божа мати!"
-- --- ---
Чумаки вертали з Криму,
В Перекопі стали,
На базарі молодого
Козака пізнали:
Не свитина, - каптанина
З синього суконця,
А червоний добрий пояс
Аж горить на сонці.
Той зрадів: приємно, щиро
Земляків вітає.
Та про Галя-хуторянку
Тілько всіх питає.
Все покинув, з чумаками
В дорогу зібрався.
Їдуть тиждень, ідуть другий,
Ще один зостався.
А тут горе налетіло,
Холера спіткала.
Покинувши товариша,
Валка змандрувала.
Летить вісточка крилата
В монастир до Галі,
Що чорнявого Миколу,
Мабуть, поховали
Галя вже й не здивувалась.
Матері на світі
Вже нема. Тепер-то Галя
Знає що робити!
До ігумені старої
Слізно припадає
Та, щоб швидше постригали,
Раз-у-раз благає.
Оддала останні гроші
На церкву святую,
А собі чернечу ряску
На шапку готує.
-- -- --
Стоять в церкві черниченьки
Чорними рядами,
Плачуть свічі восковими
Теплими сльозами.
Сумно, жалібно співають,
Мов кого ховають
Збираються. Ось і Галю
Духовная мати
Веде, мантією вкривши,
Як квочка крилами.
Дрижить Галя, шепче клятьби!
Мертвими вустами…
Мати Божа! Своє серце
Приношу до тебе
Потерзане, побитеє -
Пригорни до себе,
Навчи мене, як каятись,
Як Богу годити,
Подай силу, щоб забути
Того, що любити
Довелося нещасливо", -
Молить серцем Галя.
Вже постригли й "сестрою
Мархвою" назвали.
Заспокоїлася Галя:
Молиться, співає
Та до імення нового
Трохи привикає.
-- -- --
Служба в церкві. Дим пахнючий
Хмарою синіє,
Лики янголів ласкаво,
Дивляться. І мліє,
І до Бога, мов на крилах,
Серце підлітає.
Свою душу голосочком
Галя виливає.
Всі стоять, аж поніміли,
Всюди сльози сяють,
Аж ось, - хтось біжить по церкві,
Богомольців пхає,
Щоб до крилоса добитись:
"Боже милий - Галя!
Опізнився!.." -
Свята пісня
Замерла, пропала…
Ладанові сині хвилі
Ще по церкві ходять,
Зомлілую Галю з церкви
Чернички виводять.
"Мабуть, вчаділа", - Ні, горе,
Горе підкурило,
Люте горе вкрало й голос
І з ніг повалило!
Одійшла. Ще гірше стало.
"Чим я в тебе винна,
Мати Божа, що такеє
Терпіти повинна?
Загоїла було серце,
Знов воно розбилось.
Не загою вже… Пречиста,
За що прогнівилась?!
Рятуй мене, мати Божа,
Рятуй од напасті,
Не одпусти хоч нарешті
В гріх великий впасти!".
Так молилась безталанна.
Гляне, - аж Микола,
Страшний блідий перед нею.
"Опізнивсь! Ніколи
Ти не будеш вже моєю!
Прийди ж хоч проститься
Наостанці у садочок
Пізно до криниці!"
"Сатано ти! іскуситель!
Щезни, розточися!" -
Не щезає, шепче: "Галю,
Вийди, не барися!" -
Не дослухала, і вуха,
Й очі затуляє,
І до кельї, наче справді
Од чортів тікає.
Цілий день сердешна Галя
Як в смолі кипіла:
То кляла, а то душею
До його летіла.
Ось і вечір. Пішли слухать
Правило черниці.
Галя дума: "Помолюся, -
Може, до криниці
Не допустить Божа сила".
Правило кінчали
І по келіях черниці
Тихо задрімали;
Та не спиться бідолашній:
Встала до налоя,
Б'є поклони, плаче гірко,
На каміннях стоя.
Гляне в книгу - свята книга
Вся вогнем палає
Скачуть букви, скачуть титли.
Що й не прочитає!
Візьме Галя в руки чотки
Та, замісто Йсуса,
Все Миколу поминає,
У янгола вуса
Чорні-чорні Миколині
Наче виростають,
Очі дивляться на неї,
Брівоньки моргають,
Його голос, його речі…
Де вже тут молитись?
Бідна зовсім одуріла -
Біжить до криниці.
Шумить трава, верба кива
Тихо головою,
Наче шепче: "Знаю, Галю,
Знаю я, з якою
Думкою ти йдеш, - вернися!"
"Ні, вже не вернуся!
Нема сили… Боже, Боже,
Я й думать боюся!"
Соловейко защебетав,
Зашуміла верба,
Ось кінь заржав за стіною -
"Не треба, не треба!"
Мов дурна, белькоче Галя -
Грішная черниця:
"Прости, Боже, гріх великий!"
Та й шубовсть в криницю!
Перелетів в сад Микола,
Мов на крилах звився,
До криниці - "Боже, Боже,
І тут опізнився!"
-- -- --
Галас, гомін. Задзвонили
По Галину душу,
Як витягли вранці тіло
З криниці на сушу.
"Мабуть пішла по водицю
Ввечері пізненько
Та й не вдержалась, ввірвалась -
Канатик старенький", -
Так черниці міркували,
Галю поховали.
Тілько одна черниченька
Добре все те знала
Та той гріх уперше зроду
Гріхом не назвала.


(Публікація підготовлена кандидатом філологічних наук Іваном Немченком
за матеріалами Відділу рукописів Інституту літератури ім. Т.Шевченка
НАН України. - Ф. III. - Од. зб. 1858).

 

 

Іван Немченко


Рання поема Дніпрової Чайки "Галина криниця"

(Післяслово до публікації)

Здебільшого на перехресті романтичних бачень і реалістичного світовідчуття народжувались разки ліро-епічних творів Дніпрової Чайки. Це передовсім балади поетеси - "Вісточка", "Зірчині чари", "Русалка", "Мати", "Свідок", жанрову генезу яких пов'язуємо насамперед з відомими зразками Шевченкової ліри. Але заслуговує на увагу дослідника й майже невідома широкому загалові спроба письменниці виступити в жанрі поеми. Йдеться про ранній твір Дніпрової Чайки "Галина криниця", котрий як за життя авторки, так і після її смерті не друкувався. Це об'ємне полотно не раз згадувалось у різних джерелах, але до його публікації справа так і не дійшла.

Поему "Галина криниця" разом з низкою віршів ("Пізно!", "Сестрицям-українкам", "Нічною добою", "Безщасна", "Посуха", "Дівочий жаль") Дніпрова Чайка надіслала Олені Пчілці, котра в співдружності з Наталею Кобринською займалась упорядкуванням альманаху "Перший вінок" (1887). У листі до І.Франка, датованому 1887 роком, пані Косачева поділилася враженнями від згаданого допису: "Поема" Чайки якась нісенітниця і по формі, і по змісту, а дрібні вірші її мені до сподоби. Думаю, що її дрібні вірші можна було б помістить у Вінку". У пізнішому листі за той же 1887 рік Олена Пчілка підтверджує негативну оцінку "Галиної криниці" і, щоб не бути занадто суб'єктивною, надсилає Франкові рукопис твору Дніпрової Чайки для ознайомлення: "Не хочу, щоб доля її [поеми - І.Н.] залежала тілько од мого суду; прочитайте її ще Ви, як вона Вам здасться!".

Добірка віршів поетеси була опублікована на сторінках збірника, поема ж так і не побачила світу.

Твір Дніпрової Чайки "Галина криниця" (1883-1884) є розробкою відомого фольклорного мотиву, не раз варійованого і в художній літературі (І.Котляревський, Г.Квітка-Основ'яненко, Т.Шевченко, Д.Мордовець та ін.), котрий укладається до схеми: кохання дівчини, вимушена розлука з милим під тиском соціальних обставин, душевні страждання або й смерть від туги за щастям. Соціально-побутовий конфлікт твору, заснований на майновій нерівності закоханих героїв, ускладнюється психологічною лінією: авторка акцентує увагу на внутрішній боротьбі Галі. Повіривши неправдивій чутці про смерть коханого - заробітчанина Миколи, дівчина поховала свої розбиті мрії під чернечою мантією, зреклась світських утіх і пристрастей. Несподіване щасливе повернення милого додому привносить у її душу велике сум'яття почуттів, за яким від надміру переживань визріває думка про самогубство: оскільки Галин прихід до монастиря став відреченням від Миколиної любові, то тепер дати волю серцеві, переповненому коханням, означало б зраду чернецькій обітниці. Героїня виявилась нездатною на компроміс, і ця риса дівчини явно імпонує авторці як суголосна романтичній домінанті її поетичного мислення. Окремими ситуаціями поема Дніпрової Чайки нагадує драму Панаса Мирного "У черницях", завершену того ж 1884 року, але вперше опубліковану лише в 1929 році.

Портрет своєї героїні поетеса змальовує традиційними пісенними засобами: "…Кароока […], Здоровенька, веселенька, Стаником тоненька, Чорноброва, чорнокоса, Личеньком біленька. А очиці, мов ті зорі". У дусі родинно-побутової та любовної народної лірики письменниця відтворює внутрішній стан дівчини ("…Бідна Галя стоїть, заніміла, Згасли очі, блищать сльози, Личко побіліло"), передає мовні партії персонажів ("Коли вірно любиш, Присягнись, що лиш моєю Ти навіки будеш…"). Твір має багато ознак фольклорної поетики. Це й численні постійні епітети ("чорний ворон", "білий світ", "сивий сокіл", "червона калина", "літа молодії", "лист зелений"), і пестлива лексика ("бабуся старенька", "сестричко рідненька", "черниченьки", "пізненько", "хутенько"), і художні паралелізми ("Ой виросла й калинонька Та вкрилася листом - Гуля й Галя по садочку В червонім намисті", "Цвітуть садки, білим цвітом Пишно повбирались, - Всі подружки-сусідочки Давно покохались"). Народний характер мають здебільшого і використані поетесою перифрази: "Придибала з Московщини Бабуся старенька, По степах в кожусі сивім Тихо похожає Та з мішка сніги пухові Трусить-висипає" (про зиму), "щука кригу розбиває" (про льодохід); порівняння ("мати, наче хмара"; "вітер, Мов той вовк неситий, Виє, скиглить"). Фатального відтінку подіям у творі додають стилізовані картини, наприклад, ворожіння дівчини на калині: "Як на той рік лист зелений Вкриє тебе рясно, Тоді буде моя доля І весела, й щасна. Як тебе усю покриє Пишно цвіт біленький, То тоді й моя надія Розцвіте в серденьку. Як на гілках ягідочки Всі почервоніють, То тоді нехай до мене Старости прилинуть. Як же всохнеш і не вважиш На сонце й на росу, То тоді чернеча шапка Вкриє мою косу". Віршовий розмір для поеми авторка запозичила з фольклорної стихії. Це коломийка, або 14-складник (8+6): "Гарна, гарна калинонька - / Цвіт, як сніг, біліє, / А ще краща, як од ягід / Вся зачервоніє. / Гарна, гарна дівчинонька - / Рожевая квітка, / А ще краща молодиця / В червонім очіпку".

Твір "Галина криниця" Дніпрової Чайки заснований на легендарному матеріалі: відштовхуючись від переказів про походження назви монастирської копанки, авторка подала широкий і розгорнутий художній життєпис безталанної дівчини-черниці, романтичну історію її трагічного кохання. У стильовому відношенні поема виявилась надто різнорідною: відчутна схильність молодої письменниці і до етнографічно-побутової манери та мелодраматичних ситуацій, і до романтичних візій, і до натуралістичних подробиць, і навіть до бурлеску. Тож нерідко зображені картини викликають зовсім інше враження, ніж того бажала Дніпрова Чайка. Так, історія з ворожінням Галі, що налаштовує читача на любовно-романтичний лад, завершується трагікомічно: на запитання про долю калини дівчині відповідають: "Та вчора кобила Убралася, анахтемська, Та всю й поломила!". У передсмертні хвилі Галя (чи то "сестра Мархва" в чернецтві) "мов дурна, белькоче". Подібна грубувата лексика дуже різко дисонує з патетичним тоном оповіді. Таких недоречностей у творі чимало.

Дніпрова Чайка, певно, й сама усвідомлювала, що "Галина криниця" не належить до її творчих удач. Принаймні надалі вона більше не зверталась до жанру поеми, а обмежувалась малими ліричними й ліро-епічними формами. Правда, деякі дослідники класифікують ще й баладу письменниці "Зірчині чари" як поему. Але це питання лишається дискусійним.

Хоча ранній твір Дніпрової Чайки "Галина криниця" не позбавлений різних вад, проте становить цінність для дослідників як літературна пам'ятка доби, як джерело для розуміння й осмислення художніх пошукань молодої авторки. Тому, гадаємо, публікація поеми є виправданою й доцільною.

 



Завантажити zip-архів книги (*.doc):
http://extabit.com/file/28e0cfi83fa94
Категорія: Вишиванка | Додав: DivaDii (24.10.2009)
Переглядів: 2899 | Теги: Вишиванка | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]