Проти комунізму та російського шовінізму. С.Гейко - Інші історичні видання - Історія - Бібліотечка - "Просвіта" Херсонщини
Вітаємо Вас, Гість!
Неділя, 11.12.2016, 02:18
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

Чи хотіли б Ви опублікувати свій твір на нашому порталі?
Всього відповідей: 16

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
у
<Vox.com.ua> Портал українця

Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



Бібліотечка

Головна » Книги » Історія » Інші історичні видання

Проти комунізму та російського шовінізму. С.Гейко

ЧОМУ МИ ПОГАНО ЖИВЕМО?

Ось і минув перший рік незалежної України. Так-сяк ми якось його прожили. Економічне становище все погіршується і надій на краще не видно. І ось вже то тут, то там чутно голоси: "Ну, що дала вам та незалежність? Ось коли був Союз..."

Ну, а тепер давайте розбиратись.

Отже, що дала незалежність? А чому ми усі звикли, що нам хтось обов'язково повинен щось давати? І неодмінно відразу. Сьогодні кинув бюлетень за незалежність України, а завтра вже: дай, дай, дай! А хто у 1991 році голосував за "обновленний Союз"? Хіба не 85,2% жителів Бериславського району? А тепер ті ж громадяни щось вимагають від незалежної України, якій усього рік, а самі згадують "Союз нерушимий". Ми 74 роки Радянської влади руйнували "все до основанья", а тепер нам треба ті ж 74 роки, щоб повернутися до рівня 1917 року, а потім вже рушити вперед. Ще в Біблії сказано, що Мойсей водив євреїв по пустелі 40 років, поки помер останній раб.

А по суті, незалежність України лише проголошена, а в реальному житті нічого не змінилося. Як писав Ленін, головне питання будь-якої революції - це питання про владу. А у кого ж та влада? Адже ті ж самі, що були у кріслах і 2, і 5, і 10 років тому, усі сидять і зараз. У зв'язку з цим викликають подив міркування на кшталт: "Раніше хоч райком був, хоч якийсь порядок". Та подивіться навколо, люди! Адже усі члени райкому на старих місцях та ще й у тому ж приміщенні. Не хочу казати щось погане про цих людей, але маю все ж значну пересторогу до керівників - комуністів, особливо старшого і середнього покоління, бо всі вони в більшому чи меншому ступені - раби свого комуністичного минулого. Мабуть, переважна їх кількість щиро хочуть працювати на користь людям, своїй Вітчизні, але не можуть, бо 74 роки марксизму-ленінізму як 74 гирі на ногах - тягнуть назад. І поки до влади не прийдуть на всіх рівнях нові, не обтяжені минулим керівники - нічого у нас не зміниться. Причому, керівні посади на місцях мають обов'язково займати вихід ці з цих населених пунктів, щоб у них був якийсь елементарний патріотизм, якась елементарна відповідальність за свою маленьку батьківщину. А що зараз? ЖОДНОГО бериславця немає на вищих керівних посадах у місті чи в районі. Заїжджі перекоти-поля, яких нам накидали з ближніх і дальніх столиць, не маючи місцевого грунту, опори, підтримки серед населення, далекі від природного, культурного та історичного середовища, менш за все були зацікавлені у процвітанні Бериславщини, бо знали, що у будь-який момент їх можуть перекинути в інше місце, не справишся тут - знайдуть іншу роботу. Яким - же чином ми зможемо виявити нові кадри, а ще важливіше - як привести їх до влади? Відповідь єдина - тільки законним мирним шляхом через прямі вибори всіх представницьких органів влади. Цей шлях був у нас і раніше. Чому ж якісний склад обраних керівників, м'яко кажучи, бажає бути кращим? Не будемо в даному випадку аналізувати історичні причини, зупинимось на чисто психологічних. Кожна людина, прийшовши на виборчу дільницю, вирішує питання: як, за кого головувати? Ось тут і підстерігає нас помилка. Зупинимось на найбільш характерних:

1) "Вибори - це просто так, яка різниця, кого оберуть, адже нічого все одно не зміниться". І справді, якщо так мислити, то нічого не зміниться.

2) "Хоч нічого й не зміниться, але за когось треба проголосувати, тому краще за такого-то - він своя людина, мій сусід, головний агроном, зоотехнік, парторг, тракторист, доярка, слюсар і т.п." Дуже небезпечна лінія, яка йде від ленінського: "кожна кухарка може управляти державою". Але виявилося, що для цього мало бути сусідом і хорошою людиною, ще треба знання, вміння, культура, можливості. Треба розбиратись в юридичних тонкощах, відстоювати свою точку зору, вміти складно говорити, не боятися йти на конфлікт з начальством. А давайте скажемо відверто: чи у кожного токаря, комбайнера чи бригадира для цього вистачає грамоти, здібності, та й, зрештою, бажання і часу? Отож ми й маємо, що у Бериславській районній Раді немає жодного юриста. А це ж орган влади!

3) "Хай буде оцей керівником - він уже собі нагріб, а як прийде новий, то ще більше буде гребти". А як на мене, хоч старий, хоч новий - однаково гребти будуть, якщо не мають совісті.

Ми звикли не висовуватись, звикли, що наша думка нікого не цікавить, що ми люди маленькі, повинні порпатись біля своїх свиней, гусей, тракторів, дудлити горілку, лупати очима на Маріанн, а там, на горі, хай за нас думають! От оті, "на горі", раз туди потрапивши, вже не злазять, пересідаючи з місця на місце, перетягуючи таких самих.

І просто диву даєшся, коли чуєш від деяких громадян: "Це все рухівці натворили, це Рух винний!" І хто говорить? Бабусі й дідусі, що 74 роки будували комунізм, а тепер, як виявилось, не заробивши й ламаної копійки на шматок свинячої голови. То хто ж вам винний? Побійтеся Бога, люди! До чого тут Рух? Ви за нього колись голосували? Він при владі? Та жодного чоловіка нема серед керівників у будь-якому нашому селі, районі і в області. А подивіться Верховну Раду. Адже там з 450 депутатів більше 300 - комуністи. І лише близько 120 - від Руху та інших демократичних організацій. Тому-то зараз і ведеться кампанія за перевибори депутатів Верховної Ради, щоб дати можливість обрати справжніх професіоналів-демократів. Аж тут чути ще один голос переляканого міщанина: "Рух рветься до влади!" Ну то й що? Адже мета будь-якої політичної організації - це влада. Для цього створювався і Рух, і різні партії - шляхом виборів отримати більшість у парламенті, сформувати уряд і проводити зазначену у своїй програмі політику. Причому, не треба думати, що досить обрати одного гідного кандидата у своєму виборчому окрузі - і все відразу наладиться. Одна людина, хоч яка б вона не була, нічого вдіяти не зможе, хай навіть і Президент. Старе прислів'я говорить: "короля грає оточення". А оточення формується далеко не відразу. Тому, голосуючи на виборах Президента України за Чорновола, я був цілком задоволений тим, що він Президентом не став. Більшість нашого народу до Чорновола ще не готова. Немає сумнівів, що в разі його обрання, комуністична номенклатура під загрозою втрати насиджених місць, організувала б мітинги, демонстрації, саботаж, а то й відверті безпорядки проти Чорновола. Обрання ж Президентом Кравчука - брата по духу, другого секретаря ЦК Компартії, стримує підпільних комуністів.

Так чому ж ми погано живемо?

Згадуючи 30-і роки, багато хто з ветеранів просторікує: "Ось тоді був порядок!" Вибачте, на цвинтарі теж порядок. Усі лежать на своїх місцях, тиша й спокій. Чи не такий був тоді порядок? До цього часу ніхто не може порахувати кількість замордованих у сталінських катівнях. Мільйони і мільйони.

"Уся цементна підлога була залита вже не біжучою, а стоячою внаслідок спеки на кілька дюймів кров'ю, змішаною в жахливій масі з мозгами, черепними кістьми, волоссям та іншими людськими залишками. Усі стіни були забризкані кров'ю, на них поряд з тисячами дірок від куль налипли частинки мозку і шматки головної шкіри. У всіх трупів розбиті черепа, у багатьох навіть зовсім сплющені голови. Деякі були зовсім без голови, але голови не відрубувались, а відривались. Всі трупи були зовсім голі. У деяких були виколоті очі. Далі ми знайшли труп з вбитим в груди клином. У деяких не було язиків. В одному кутку ми знайшли деяку кількість тільки рук і ніг. Одна жінка була зв'язана з своєю донькою мотузкою, років восьми. У обох були вогнепальні рани".

Мало? Ще?

"Людину прив'язували до стіни або стовпа, потім до неї міцно прив'язували одним кінцем залізну трубу. Через другий отвір в неї саджали крису, отвір відразу ж закривався і до нього підносився вогонь. Нещасна тварина у відчаї починала в'їдатися у тіло людини, щоб знайти вихід. Таке катування тривало годинами, бувало до наступного дня, поки жертва помирала".

Про такий порядок ви мрієте? Чи може хочете такого:

"Романенко Микита сам людоїд і батьки його людоїди. Своїх дітей з'їли прийнялись за чужих. Мати Микити заманила одного хлопчика льодяником. Переступив східці, а вона його - сокирою. А жінка Микити нічого про те людоїдство не знала. Працювала в місті, додому на вихідні приходить, а діточок нема. Запитує стару. А та їй: "Померли!" Мати до печі, а там у горщику - дитяча ручка..."

Усе це було, усе ми пережили. Незчисленні жертви ленінсько-сталінських злодіянь. Тому, мені здається, що за повернення до тих часів можуть закликати або ж самі причетні до злочинів, або ідіоти.

Ще побутує і така фраза: "Кажуть, що був застій. А при Брежнєві усе було". Так, було. Хоч і не все, але побільше, ніж зараз. Та давайте подумаємо, за рахунок чого воно було? Зрубали ліси, загадили землю, понівечили пам'ятники, зірвали церкви, виморили цілі народи, розікрали усе. Та головне - люди. Адже всі, абсолютно усі досягнення СРСР у 20-50 рр. здійснені т. з. "зеками". Ось лише невелика дещиця фактів:

Підрозділ ОГПУ-НКВД "Дальстрой" володів площею 1000000 кв. км. Уся лісозаготівля, добування золота і кольорових металів, будівництво в Сибіру і на Далекому Сході трималося лише на праці в'язнів. Тільки у 1939 р. у промисловість було направлено більше 130000 засуджених. За планом 1941 р. 14% коштів, направлених на капітальне будівництво, мав освоїти НКВД. Крім цього, у його підлеглості перебувало добування вугілля, хрому, золота, виробництво дорожнього обладнання, цементу, заготівля лісу і т. д. Цьому наркомату доручалося збудувати Рибінський гідротехвузол, низку електростанцій, 3 сульфатно-спиртові і цементний заводи, 8 вугільних шахт у Воркуті, освоїти добування ухтинської нафти, збудувати першу чергу комбінату "Північнікель", Волго-Балтійський і Північно-Двинський водні шляхи, електростанції для алюмінієвих виробництв та багато іншого. І так з року в рік. Наш добробут, наше щастя, статок, багатство часів Брежнєва - то піт і кров десятків мільйонів наших співвітчизників, наших дідів, батьків, синів, братів, сестер... Все, що ми мали за часів Брежнєва - замішане на черепах, костях, мозолях, страхі і прахі ні в чому не повинних людей. Правильно сказав російський поет:

"Цвета пепла й цвета крови
Годы нашей советской нови".

І не дивно, що з кінця 70-х років почалися економічні труднощі, які наростали з року в рік, поки не привели до сьогоднішнього стану - нікого майже вже не садили, працювати було нікому, скінчився той потенціал, вичавлений з людей у роки індустріалізацій, колективізацій, революцій, реорганізацій, активізацій, мобілізацій...

Але хто ж дозволив, хто допустив до такого? Як це не прикро, але ми самі. Це ми піднімали руки за розстріл "троцькістів, сіоністів, націоналістів, ворогів народу, космополітів". Це ми писали доноси один на одного, батько на сина, син на батька. Це ми виганяли Солженіцина, таврували Сахарова. Це ми посилали наших дітей до Афганістану. Це ми голосували "за нерушимий блок коммунистов и беспартийных". Це ми клялися на мумії Ульянова-Леніна. Це ми підписувались на безкінечні займи. Це ми здавали Чорнобилі до чергового з'їзду партії. Це ми кидали фальшиві бюлетені до виборчої скриньки. Це ми кричали: "Ленін, партія, комсомол!" Це ми перемагали у комуністичному змаганні:

"Четвертий відділ у півтора рази перевищив у порівнянні з 3-м відділом число арештів за місяць і виявив шпигунів, учасників контрреволюційних організацій на 13 чоловік більше, однак 3-й відділ передав 20 справ на Військколегію і 11 справ на спецколегію, чого не має 4-й відділ, зате 4-й відділ перевищив кількість закінчених його апаратом справ, розглянутих трійкою, майже на 100 чоловік" (наказ НКВС Киргизії від лютого 1938 р.)

Це ми давили, стріляли, трощили, били один одного. Ми самі усі винні у тому, що, сталося. Ми маємо те, що заслуговуємо. Мовчали тоді - мовчимо й тепер. Тому нічого й не змінилося - ні на низу, ні на горі. Ось вдумайтесь, що говорить Лановий, недавній віце-прем'єр-міністр України: "Ми залишаємося жити в неокомуністичному суспільстві. На місцях і в центрі ті ж керівники з відлагодженою системою взаємної підтримки і тиску. Останні неділі ретельно прослуховуються мої телефони, знайомі не можуть додзвонитися додому - номер взагалі відключають. Служба безпеки працює на захист інтересів окремої групи осіб - чи це не виявлення тоталітаризму у нашому суспільстві? Так, у нас є ковбаса і хліб, але це не харчування, це - корм".

То що ж робити? Треба міняти систему. Кожен з нас окремо - людина. Але усі ми разом - система. І її треба міняти. Бо нещастя наші не в одній людині, а в усіх нас. І не Масол чи Фокін винні - подивіться - за 47 післявоєнних років в Італії змінилося 50 прем'єр-міністрів, і нічого, живуть люди і набагато краще нас. Бо там інша, нормальна суспільна система. Скільки себе пам'ятаю, кожного дня у 70-80-х роках нам показували, як в Англії, США, Франції, Італії, Японії страйкували, мітингували, голодували, протестували люди. Вони боролися за свої права. Нам треба було вчитися з цих телерепортажів. А що ми? Кожен заховавсь у своїй норі і чекає: а що ж воно буде, хто кого перегризе, а тоді і я вилізу - адже хочеться пожити по-людськи. А зараз страшно: раптом начальство гніватися зволять, або шматок гнилої ковбаси заберуть чи об'їдки з панського столу понюхати не дадуть. Отак і живемо. Вже багно горло заливає, а все страшно крикнути "Люди, скільки ж можна терпіти?!"

Зробимо висновок: поки ми будемо мовчати, поки будемо бездумно піднімати руки, поки будемо заливати горло горілкою, поки будемо рабами на СВОЇЙ землі - нічого чекати на краще ні собі, ні дітям.

Народний вісник Бериславщини. -
1992. - 21 листоп.

 

 


 

ЧИ БУДЕ КРИМ ПЛАЦДАРМОМ
ДЛЯ НАПАДУ РОСІЇ НА СТАМБУЛ?

Питання, винесене у заголовок, риторичне, однак зовсім не таке безглузде, як це може декому здатися.

Після загибелі Візантії і взяття її столиці Константинополя - "другого Риму", як його тоді називали, турками у 1453 р., посилились претензії Москви на керівництво православним, та й усім християнським світом. Виникає навіть теорія "третього Риму" - Москви. Зароджується популярна серед російських імперіалістів протягом кількох століть ідея історичного месіянізму Росії у справі визволення християнських святинь. Безграмотному й затурканому імперському селянинові вперто нав'язували думку про необхідність повернення, хоча б ціною власної крові Константинополя у лоно православ'я з-під владарювання невірних мусульман. Підкріплювалося це й легендами сивої давнини про походи так званих "російських" князів Ігоря й Олега на Царград. Істерія розпочалася 80 років тому з підготовкою і початком Першої світової війни. Міністр закордонних справ Сазонов доводив цареві: "протоки Босфор і Дарданелли, на яких лежить Константинополь, в руках чужої держави означають підлеглість усього півдня Росії цій державі", а це "суперечить нашим першочерговим державним інтересам" і вимагав "повного підпорядкування усього морського шляху через протоки нашій владі. "Не відставали й т. з. російські демократи. Лідер кадетів Мілюков запевняв, що захоплення проток "нічого не має спільного з завойовницькими тенденціями", а ліберал Трубецький вважав це питання "самим духовним я Росії". Нарешті й імператор Микола II, якого ось-ось московські церковники зарахують до святих, заявив: "Константинополь і Південна Фракія мають бути прилучені до моєї імперії".

Російські царедворці гарячково почали торг про майбутнє Царграда з союзниками, який мав успіх: у 1916 р. секретна угода, що дістала назву Сайкса-Піко затвердила перехід до Росії "міста Константинополя, західного берега Босфора, Мармурового моря і Дарданелл, а також Південної Фракії до лінії Енос-Мідії, узбережжя Малої Азії між Босфором і річкою Сакарія і пункту в Ізмідській затоці, що буде визначений пізніше; острови Мармурового моря й островів Імброс та Тенедос". Іншою статтею передбачалося передати Москві великі за розмірами області османських володінь Вірменії та Північний Курдистан. Таким чином, разом з "другим Римом" Росія приєднувала чималий шмат суходолу і встановлювала повний контроль за важливими в усіх відношеннях чорноморськими протоками.

Більшовицький переворот поклав край багаторічним зазіханням. Проте, після другої світової війни у московській офіційній пресі з'явилися рішучі вимоги перегляду кордонів на Кавказі і нового розмежування у тих же районах Вірменського нагір'я та Північного Курдистану. Щоправда, до претензій на Стамбул не дійшло, та хто зна, що було б, проживи Сталін ще довше.

І ось тепер, коли Росія відновила імперські герб та прапор, коли з вуст московських політиків раз у раз лунають заклики до розширення кордонів та захисту "російсько-язичницького" населення в інших державах, коли наявність російських військових кораблів у Севастополі є фактом прихованої експансії, варто поглянути на ситуацію в Криму та зацікавлення Москви півостровом з іншого боку. Чи нема у далеких планах новоімперських мислителів з півночі перетворити Крим у плацдарм для подальшого наступу на чорноморські протоки? Як говорив колись командуючий усіма морськими силами більшовиків совєтський адмірал О.Немітц: "лише ставши міцною ногою на Босфорі й Дарданеллах, Росія дійсно зможе виконати своє історичне покликання", а вже згадуваний Трубецький називав Константинополь "перлиною, заради якої Росія має бути готовою віддати усе, що має" і уособлював його з "питанням про незалежність Росії".

Тож, роздмухувана Кремлем напруга довкола Криму має стати пересторогою не лише для Києва, а й для Стамбула. Адже Крим теж колись належав Туреччині.

Степова Україна. - 1994. - № 7 (листоп.)

 

 


 

ЧИ ВЕДЕ ЦЯ ДОРОГА ДО ХРАМУ?

До написання цих роздумів мене спонукали широко вже відомі слова мого колишнього суперника на виборах, народного депутата України, голови Селянської партії С.В.Довганя, виголошені ним з трибуни Верховної Ради 11 жовтня 1994 року:

"...відновити в повній мірі комуністичну партію і дати їй строк три місяці. За три місяці, я думаю, що в цій державі був би порядок. Розстріляють, скільки положено. Я думаю, всі були б розстріляні".

Аби такі мрії роїлися в голові лише однієї особи, хай, навіть, і нардепа, то було б іще півбіди. Набагато страшніше, що подібні ідеї виголошують чимало наших рядових громадян - селян, робітників, інтелігентів, чому я особисто був свідком під час передвиборної кампанії. Жорстокість і насилля, які супроводжували усю історію Росії-СРСР, стали, на жаль, невід'ємною часткою свідомості певного відсотку населення. Смертна кара уявляється багатьма єдиною панацеєю від анархії та несправедливості. Але ще Олександр Герцен застерігав: "лише у диких і дряхлих народів історія пробивається убивствами". Не хочеться думати, але певна його частина, ба, навіть у парламенті, підпадає під герценове визначення.

Не буду детально аналізувати, який був порядок за комуністичної влади - то окрема тема, обсягом, вочевидь, не для газетної статті. Зупинюся лише на пропонованому Довганем засобі порятунку - масових розстрілах. Ні новизни, ні глибини думки у цьому немає. Усе це було, бо як говориться - усе нове - то добре забуте старе. Не буду тому нагадувати про тисячі й мільйони трупів, якими вимощена дорога до комуністичного раю за роки правління улюбленої "лідером" селянства партії. Хочу підійти з іншого боку.

Закликаючи до розстрілів, С. Довгань явно тішить себе думкою, що цей "рецепт" ніколи не буде виданий ні йому особисто, ні членам його родини. І у цьому він повністю повторює помилку тисяч революціонерів усіх кольорів і мастей усіх часів і народів. Починаючи революційну перебудову суспільства, вони ніколи не замислювалися над методами досягнення своєї мети і рано чи пізно й самі ставали жертвами своїх методів.

Лідер Англійської революції 17 ст. Олівер Кромвель після смерті був виритий з могили і над його трупом поглумилися ті, хто нещодавно визнавали його своїм захисником-протектором. Вожді французької революції 18 ст. Дантон, Шометт, Ебер, Марат, Робесп'єр по черзі убили один одного, оголошуючи "ворогами народу" (як знайоме!). Російські соціалісти - невтомні борці проти царського самодержавства - невдовзі потрапили у молох терору своїх союзників-більшовиків й або згинули у ленінських ВЧКівнях, або безславно скінчили життя в еміграції. Одинаки з них, побачивши практичну реалізацію свого вчення, вжахнулися, та пізно:

Георгій Плеханов, 1917 р.: "чи міг я думати, що моя проповідь наукового соціалізму призведе до усього, що говорять і роблять зараз".

Петро Струве, 1918 р.: "радянська влада є, по суті, миколаївський городничий, піднятий до верховної влади великої держави".

Є такий вираз: революція пожирає своїх дітей. І найкращим прикладом його правоти є більшовицький переворот і понад 70 років комуністичної диктатури. Ті, хто у жовтні 1917 р. підняли руку на подібного собі, хто порушив святу заповідь "не убий!" заради утопічної ідеї "світової революції" та "диктатури пролетаріату", хіба думали вони, що скінчать шлях у пазурах своїх однопартійців-комуністів, обливаючись кров'ю в НКВДистських катівнях?

Микола Бухарін, "улюбленець партії" за виразом Леніна, у 1920 р. писав: "пролетарський примус в усіх своїх формах, починаючи з розстрілів і закінчуючи трудовою повинністю, є, як не парадоксально, методом вироблення комуністичного людства з людського матеріалу капіталістичної епохи". Дієвість першої вказаної форми Бухарін пізнав через 18 років, коли визнав найбезглуздіші звинувачення на судовому процесі й був розстріляний, так, очевидно, й не ставши часткою "комуністичного людства". Щодо другої форми - трудової повинності, то її досі несуть ті нещасні селяни в колгоспах і радгоспах, від імені яких намагається виступати "новий лідер".

Страшно читати свідчення комуністів з багаторічним стажем, які брешуть один на одного, вішають ярлики "шпигунів, дворушників, контрреволюціонерів, терористів, диверсантів, уклоністів, троцькистів, буржуазних націоналістів" друзям, знайомим, рідним.

Юрій П'ятаков, 26 років у компартії, секретар ЦК, голова більшовицького уряду України, голова Держбанку СРСР у різні роки, ще навіть не заарештований, у зверненні до Сталіна "просить надати будь-яку форму (на розсуд ЦК) реабілітації. Зокрема, від себе вносить пропозицію дозволити йому особисто розстріляти усіх засуджених до розстрілу на процесі (Каменева-Зинов'єва, - С.Г.), у тому числі й свою колишню дружину". Менш ніж за рік П'ятаков був засуджений таким же процесом і розстріляний.

О.Михайлова, дружина маршала Будьонного: "За 12 років спільного життя з Будьонним у мене накопичилося багато фактів, що свідчать про те, що він вів якусь недобру роботу проти керівників нашої країни і у першу чергу проти Сталіна і Ворошилова".

"Хроніка. Редакцією "Правди" отримано листа від колишньої дружини Якіра, засудженого у справі військово-шпигунської групи, в якому вона зрікається й проклинає свого колишнього чоловіка як зрадника і запроданця батьківщини". ("Правда" 8 червня 1937 р.).

А ось 267-ма(!) заява Костянтина Душенова на ім'я Молотова від 26 липня 1939 р.: "Я усім серцем Вас прохаю, чи не можете Ви зробити так, щоб мене більше не били... прошу мене розстріляти, але не бити... Якщо Ви не знайдете можливим втручатися у цю справу, то благаю зробити так, щоб хоча б за цю заяву мене не били". Соромно й боляче читати ці рядки і бачити глибину падіння людини. А, між тим, К.Душенов був флагманом флоту (адміралом), командуючим Північним флотом СРСР, депутатом Верховної Ради СРСР, комуністом з 1919 р. Це я нагадую Сергієві Довганю, голові Селянської партії, депутату Верховної Ради України, кандидату наук, комуністу з багаторічним стажем.

А згадати долю перших більшовицьких чекістів, які започаткували "червоний терор"? А згадати тих, хто розкуркулював і висилав на смерть найпрацелюбніших селян? А що сталося з членами знаменитих "трійок", які винесли несправедливі вироки тисячам, якщо не мільйонам, людей? А де ділися "вірні учні вождя" Ягода, Єжов, Берія, їх не менш вірні поплічники - слідчі органів ДПУ-НКВС? Усі вони в різні роки впали до ніг своїх учнів, які перевершили їх у методах убивства.

І тепер, після усіх фактів і цитат, які можна продовжувати безкінечно, варто спитати: чи не боїться Сергій Довгань, що занесений ним з найвищої трибуни держави меч колись може спуститися і на його голову? Хто складатиме розстрільний список "положених"? І чи готовий Довгань поставити у цей список себе, дружину, дітей, рідню? Заради "наведення порядку". Стара мудрість говорить: "Історія вчить лише тому, що нічому не вчить". Декого наша трагічна історія, дійсно, нічому не навчила. І прикро буде йому проклинати свою дружину і кричати перед тим, як отримати кулю у лоба (як це зробив той же Якір): "Хай живе...!" (Сталін, Ленін, Зюганов, Симоненко, Чародєєв, Остроущенко - підставляй кого хочеш).

Степова Україна. - 1995. - № 2(10).

 

 


 

МІСЦЕ КОМПАРТІЇ
В СУЧАСНОМУ ПАРЛАМЕНТАРИЗМІ

Серед суспільних ідей людства в останнє століття вагоме місце займала ідея комуністична. За втілення її в життя після краху "світової революції" взялися комуністичні партії різних країн, створені та фінансовані значною мірою завдяки "керівній і спрямовуючій" з Радянського Союзу. Не будемо детально розглядати кінцеві причини невдачі цих намагань. Лише зазначимо, що дешеві, популістські гасла, ідеологічний фанатизм та незаперечна жертовність у боротьбі з фашизмом дали змогу комуністам навіть у таких розвинутих країнах, як Німеччина, Франція, Італія, свого часу отримати масову підтримку населення. Компартії багатьох держав Заходу провели в парламенти своїх численних представників. Знову замаячила загроза "світової революції".

Та ба! Чим далі залишалися позаду роки останньої світової війни, комунізм втрачав популярність. Утопія, що ґрунтувалася на агресивності, жорстокості, обмеженості, відштовхувала виборців. Компартії різко втрачали депутатські мандати. З чим же дійшли вони до дня сьогоднішнього? Це видно з таблиці. Я навмисне узяв опосередковані дані по різних за рівнем розвитку країнах за останні 10 років з двох причин. По-перше, у державах парламентські вибори проходять у різні роки, по-друге, саме з 1986 р. у ході розпочатої "перебудови" намітилося потепління у міжнародній обстановці, піднялася залізна завіса, почалася реабілітація жертв режиму, заговорили про "людський фактор", демократизацію, гласність, оновлення та багато ще чого. Ці зміни викликали величезну цікавість до країни Рад, її політичного ядра - КПРС за кордоном, переконали людей в усьому світі, які пильнували за рішеннями чергового історичного пленуму партії, у правильності нетлінних марксистсько-ленінських ідей. Так, в усякому разі, повідомляли наші засоби масової інформації. Отже, порівняймо:

У деяких країнах комуністи діють під іншою вивіскою: у Фінляндії, приміром, від Демократичного союзу народів, у Швейцарії - від Партії праці, у Панамі - від Народної партії, на Кіпрі - від АКЕЛ, але й тоді погоди у парламенті не роблять. Як бачимо, окрім Італії, майже ніде комуністи не мають впливу на виборців. Та й, говорячи про італійську компартію, маємо знати, що спільного з комунізмом у неї залишилася хіба що назва. Адже навіть її генеральний секретар А.Окетто заявив 1989 р. на черговому з'їзді партії: "...комунізм став терміном, що втратив усілякий зв'язок зі своїм власним історичним походженням... Це режими, які ведуть до катастрофи... Від комунізму як системи, котра претендувала на єдність і цілісність, як на мене, абсолютно нічого не лишилося, ми не є складовою частиною комуністичного руху. Ми більше не належимо до цього табору".

Повного краху зазнали спроби загнати до світлого майбутнього народи Ефіопії, Сомалі, Ємену, Гвінеї, Монголії, Нікарагуа, Афганістану, Камбоджі, Анголи, Мозамбіку, держави Східної Європи. Шкода людей, які наклали головою у цій марній борні, шкода часу, згаяного на ніщо, шкода грошей, викинутих на вітер. Отож, на сьогоднішній день комуністи ведуть до "нових висот" лише в Китаї, Північній Кореї, В'єтнамі та на Кубі. Та ще в глибокому підпіллі, у тропічних лісах воюють зі своїм народом, зі своєю державою партійні загони комуністів Індонезії, Малайзії, М'янми, Таїланду, Гондурасу, Гватемали, Філіппін. Шкода і цих.

З останньої ж колонки таблиці добре видно, які ідеї найбільш прийнятні у цивілізованому світі: демократична, християнська, національна, соціалістична, лейбористська, ліберальна, консервативна. Варто було б і нам стати на один з цих шляхів. Поки що ж в Україні, як і в Росії, комуністи мають перевагу. Неможна, звичайно, заборонити комуністичну ідею взагалі; вона, як і всі інші, має право на існування. Але світовий досвід показує, що лише тоді, коли їх носії займуть відповідне місце в системі державної влади, можливий рух уперед. Саме на розумінні цього зупинилися зараз виборці ще недавно закомунізованих Естонії, Латвії, Литви, Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Болгарії, Словенії, Хорватії, Румунії. Саме до цього мають прийти виборці України. Поки що ж у Верховній Раді фракція комуністів нараховує 90 депутатів, а разом зі своїми однодумцями, які з тактичних міркувань одягли шати соціалістичної та селянської партій - 150. У Росії ситуація та ж: серед 450 депутатів Держдуми - найбільше - 157 від партії Зюганова, а з однодумцями чоловік 200 набереться. За Білорусь і говорити нічого.

 

Країна
Депутатів парламенту
Найпопулярніші партії і кількість депутатів у парламенті
 
Усього
Комуністів
 
Австралія
224
0
Лейбористська – 138
Австрія
246
0
Соціалістична - 100
Народна - 109
Бельгія
396
0
Християнська народна - 82
Соціалістичні (дві) - 137
Великобританія
650
Нижня палата
0
Консервативна - 375
Соціал-християнська - 60
Греція
300
9
Соціалістичний рух - 157
Нова демократія - 111
Данія
179
0
Соціал-демократична - 55
Консервативна - 35
Єгипет
458
0
Національно-демократична - 360
Ізраїль
120
4
Лікуд - 40
Партія праці - 39
Індія
542
Верхня палата
28
Національний конгрес - 400
Ісландія
63
немає
Партія незалежності - 18
Іспанія
558
6
Соціалістична робітнича - 308
Народна - 110
Італія
945
278
Християнсько-демократична - 359
Канада
295
Нижня палата
0
Прогресивно-консервативна - 169
Люксембург
64
2
Християнсько-соціальна - 25
Нідерланди
225
1
Християнсько-демократична - 80
Партія праці - 78
Нова Зеландія
97
0
Лейбористська - 58
Національна - 39
Норвегія
157
0
Робітнича - 71
Португалія
250
27
Соціал-демократична - 148
Сан-Марино
60
18
Християнсько-демократична - 26
Сенегал
120
0
Соціалістична - 103
США
535
0
Демократична, Республіканська
Таїланд
347
0
Національна - 87
Фінляндія
200
20
Соціал-демократична - 56
Національна - 53
Франція
896
42
Соціалістична - 333
Союз за французьку демократію - 283
Швейцарія
246
1
Радикально-демократична - 65
Християнсько-демократична - 61
Швеція
349
0
Соціал-демократична робітнича - 156
Ямайка
60
Нижн. Палата
0
Народна національна - 36
Японія
764
44
Ліберально-демократична - 440
Соціалістична - 127
Пуерто-Ріко (США)
51
Нижн. палата
0
Народно-демократична - 33

Молодь України. - 1996. - 10 верес.

 

 



Завантажити zip-архів книги (*.doc):
http://prosvilib.at.ua/books/inshi/proty_komunizmu_ta.zip
Категорія: Інші історичні видання | Додав: DivaDii (20.10.2009) | Автор: Гейко С.О.
Переглядів: 1554 | Теги: російський шовінізм, публіцистика, комунізм | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]