Вітаємо Вас, Гість!
П`ятниця, 29.03.2024, 17:55
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

Анастасьєв А.М. [11]
Анастасьєв Анатолій Миколайович
Братан М.І. [17]
Братан Микола Іванович
Василенко М.О. [6]
Василенко Микола Олександрович
Дунаєв А.М. [1]
Дунаєв Анатолій Миколайович
Єрьомічева Л. [2]
Єрьомічева Любов Валеріївна
Коломієць Н.А. [3]
Коломієць Наталія Анатоліївна
Кот Н.Г. [1]
Кот Ніна Григорівна
Куліш Л.П. [1]
Куліш Леонід Пилипович
Мелещенко В.М. [1]
Мелещенко Василь Михайлович
Немченко І.В. [7]
Немченко Іван Васильович
Олексюк О.В. [5]
Олексюк Олег Васильович
Рижик-Нежуріна І.С. [1]
Рижик-Нежуріна Інна Сергіївна
Сарма-Соколовський М.О. [1]
Сарма-Соколовський Микола Олександрович
Суганяк А.С. [2]
Суганяк Анатолій Степанович
Тимошенко М.П. [1]
Тимошенко Микола Петрович
Швидун М.Є. [6]
Швидун Микола Єфремович
Файчак Й.Г. [2]
Файчак Йосип Гнатович
Флікінштейн А.В. [1]
Флікінштейн Алла Володимирівна
Колективні збірки [11]
Інші автори [7]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

Чи отримали Ви корисну інформацію на нашому порталі?
Всього відповідей: 35

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



Бібліотечка

Головна » Книги » За авторами » Олексюк О.В.

Доки живі. Олег Олексюк

I

Херсон. Таврійський. Ніч. Кімната по-холостяцькі бідна. У ліжку під червоним одіялом обоє закоханих.

Тарас:

І ми радіємо, неначе діти,
Що загартовані чеканням дива.
Зорі підморгують. Дме тихий вітер.
А у душі відчутна тепла злива.

Чогось прекрасного. Ми разом знову.
За надцять літ від тих часів минуло:
Ти за кордон, а я в країну нову,
Нікуди не рушаючи. О, луно,

Мені за свідка будь, молю, благаю.
Не маю звички кривдити кохання.
За 'надцять літ я не продав квартири.
Чекав на тебе. Мов свіча, згораю
При думці: ніч мина - невже остання?.

Тиша. Пауза.

Олена:

...І сипле сонце золото без міри.

 

II

Олена:
...І сипле сонце золото без міри,
І в грудях птахом серце заспівало.
Любові пісню в увертюрі Віри,
Якої мені в штатах бракувало.

Я мала все, що мають "білі люди":
Будинок, гроші... незалежність жінки,
Але холодним чимось дуло в груди
В заокеанських сіті-пересилки.

Про зустріч цю я мріяла щоденно.
І на подвір'я шлях - лиш в мокрий морок.
І зваблена відвагою, напевно,
Не вийшла заміж. А мені - за сорок.


Обоє виходять на балкон. Любуються красою літнього поля.

То Божий знак - у нас ще будуть діти -
У вирі сонячному квіти!

 

Тарас:

Квіти!..

Ранок. Перші промені сонця тихо до кімнати сонячних зайчиків, які, поблискуючи, стрибають по усім не багаточисельним предметам кімнати. Обоє, уже одягнені, снідають за маленьким столом у куточку кімнати .

III

Ранок. Обоє на балконі. До балкона вилунюють відзвуки пробудженого життя.


Тарас:

У вирі сонячному квіти! Квіти -
Яскраво-кольорове соло степу -
Ми знову на балконі малі взріти,
Як у часи совдепівського НЕПу.

Тоді чекісти в порох стерли долі
Твоїх батьків, тож мусили летіти...
Сідало борошно на їхні скроні.
Своє життя - ніщо, та поруч ДІТИ.

І ми востаннє зирили з балкона.
Вже вранці: ти - на береги Гудзона,
А я - труїти в збанках самогона

Свою печаль. Я жив, не знавши міри.
І жінці тій, що витягла з діри,
Складають нині гімн сердечні ліри.

 

IV

Завіса.

Голос із-за завіси:

Складають нині гімн сердечні ліри.
І він їй на коліна, мов на плаху,
Складає свою голову зі страху
Ганьби, що він в повернення не вірив.

Душа її завжди йому відкрита.
Гітара хіті попід ним тремтіла.
Крізь дощ холодний покаянь до тіла
Верта жарінь, коханням розповита,

Й уста її - мед найсолодший в світі -
Його з колін підняли. Ляска лунко
У дівчину коханця поцілунки,
У дівчину з обличчям Нефертіті...

І непомітно день зміняє вечір.
Завіса поступово відкривається.

Тарас:

Невже це ти?! Те ж саме: руки... плечі...

 

V

Тарас:

Невже це ти?! Те ж саме: руки... плечі...
Весняно-променевий погляд "хочу"
З твоїх очей врізається в предтечі
Чорнішої мого волосся ночі.

Невже це ти?! - мов овоч зріє слово,
Що в джунглях невимовності гуляло,
Старе, як світ, озвалось в серці ново, -
Ко-ха-ан-на!.. - заспівало, забуяло.

Хоч скільки поміж нами є кордонів,
Упевнено їх переходе "можу".


(Обіймає Олену. Цілує у пристрасному потязі).


О чим я заслужив цю ласку Божу,
Цей безум ліній у ноктюрні стонів,
Цю ніжну апасіонату поля:
Букет парфумів... ясносминний погляд?..

 

VI

Херсон. Кімната комфортно укомплектована. Проте з відкритого вікна дмуха холодом. Господиня стоїть засмучена біля вікна. Її очі з надією вдивляються вдалечінь.

Оксана:

Букет парфумів... ясносминний погляд
Зашторив цей серпневий щем тривоги.
Сльозою місяць котиться до поля.
Чекаю знов з далекої дороги

Коханого, єдиного в цім світі,
Кому співочі весни присвятила.
...Вже майже рік у вазі нема квітів,
А нічка самотою причастила.

Неспокою голки у серце колять:
Хтось струни поміж нами обриває.
В розчахнуте вікно зоринки котять
Докорів сніп, бо сваримось буває,

(З поля чутно пісні солов'я).

А мрії чайкою у теплий вечір.
І знов у полі соловей щебече.

 

VII

Таврійський. Тарасова кімната, аж надто скромна. Проте з великим ліжком. Поруч зі сплячим Тарасом під одіялом гостя зі Штатів ютиться, не спить, слухає свій внутрішній голос.

Внутрішній голос Олени:

І знов у полі соловей щебече.
Обох сердець невиспівану пісню.
Сузір'їв сині діаманти вечір
Несе до вікон, наче квітку пізню.

Вслухаюся. Не сплю. Не вірю в диво.
Не просто поруч відчувати мрію.
Боюсь, що ніч моє кохання мстиво
Спровадить хоч в рожеву, та в надію.

Ще медом пахнуть предосінні роси,
Ще тепло нам. Та шмигають морози,
Між спинами заповстав мої коси!

Чи не зганьбить мене холодний погляд
Коханого? Квартира поруч поля -
Та ще й пребілосніжне тіло поряд.

 

VIII

Слова із-за завіси:

Та ще й пребілосніжне тіло поряд.
Що полохливим папоротецвітом
В пітьмі зажури й затумання горя
Не просто відцвіта, буяє літом.


Музика кохання.


...Але тяжким здавався літній ранок.
Таємне вимовляли їхні лиця:
В її думках він в рабстві забаганок
Служив, кохав, на неї лиш молився;

Йому ж в думках світились інші ранки:
То з нею, то з дружиною, то з кимось.
І сипались, мов ружі, обіцянки.
Ромео з Янусом та схожі чимось.

У голові хаос, що у проваллі:
Два голоси: дві радості й печалі.

 

IX

Таврійський. Поле річкою пливе, а по обидва боки по-літньому квітучого поля два береги багатоповерхових будинків. І десь у гущині вікон одного берега виблискує надією вікно квартири першого кохання, а на п'ятому поверсі будинку з іншого берега гостинно розчахнуте вікно квартири подружньої вірності та щирої любові. Вузенька стежка мальовничого поля до дому провадить Тараса.


Тарас (прислухаючись до внутрішніх голосів) :
Два голоси: дві радості й печалі.
Два "я" у голові забубоніли:

Перший голос:

А що ж як моя доля на причалі?!

Другий голос:

Невже цього з Оксаною хотіли?!

Перший голос:

Не перший рік кипить родина в чварах.
Сусіди всі вже реквієм співають...

Другий голос:

Але ж кохання не зросло на чарах
Дружина любить, та і я кохаю.

Перший голос:

Додому шлях цигаркою згорає.
Не зраджу почуття, що звемо раєм.
Ганьба, що знов не я, вона - чекає.

Другий голос:

Була палкою ніч. Був безум вранці.
Дві тіні на стіні в жагучім танці -
Двобій двоболю двох сердець коханців.


Х

Тиша. Пауза.

Тарас (долаючи шлях через поле):
Двобій двоболю двох сердець коханців,
Мов заспів простонеба сіроманців.

Не завжди тепло від щоденно світлих,
Щоденно лагідних, щодня привітних
Ріднесеньких промінняносців сонця.
Й бездонну ніч не випити до донця,

Лише серця джерельною засмути
Впиваються. В тривозі - не заснути.

Долають ноги стежечку у полі.
На сто доріг, на всі земні роздоли
Один у долі шлях до Віри й Волі.

Не випити до дна бажань граалі,
Не взнати нам без радості печалі -
До ніжності, до вірності причалю.

(Мимо поля проїздять автобуси, тролейбуси, таксі, і нікому немає діла до Тараса, хіба що поодинокі ще не зрублені деревцята по-дружньому всміхалися і  били поклони йому).


ХI

Тарас продовжує шлях через поле до рідної оселі.

Тарас:

До ніжності, до вірності причалю.
Що думає про мене самотою.
Хоча палю мости бува з відчаю,
Вдихати знову запах медостою.

Пливу рікою квіточок тендітних.
Родинний дім видніється в тумані.
І мрія, й спомин в гонах безпросвітних
На душу кличать покаянь цунамі.

До тину ринка прихилився сонях,
Так до весни і літо прихилилось.
Пробуджену любов тримать в долонях
І випустити в сни мені судилось.

З-за тебе, святий берег в ріднім краю,
І все... і все... усе тобі прощаю.

 

ХII

Комфортна кімната переповнена тугою Оксани. Чути мелодійний писк дзвінка. Оксана змучена довгочеканням у нічній тиші з заплаканими очима відчиняє двері. Входить Тарас. Малоросла Оксана рвійно здіймається у обійми високого та стрункого блакитноокого красеня Тараса. Плаче і цілує його.

Оксана:

І все... і все... усе тобі прощаю.
Яка банальність: я тебе чекаю.
Яка печальність: радо зустрічаю.
Яка фатальність: я тебе кохаю.

Тарас:

Оксано, святий берег в ріднім краю,
Прости мене. Я так себе картаю.

(Оксана сплигує з чоловіка. Йде до столу).

Оксана:

Що?! Не даремно серце в ніч кололо.
І навколо мерзенно похололо.

(Підходить до вікна з видом на поле. Тарас підходить до столу).

Траву цілують кришталеві роси...

(Пауза. Сльози котяться по її обличчі. Вона ледь стримує себе)

Січуть обличчя ці ганебні сльози...

(Оксана підходить до Тараса.
Намагається подивиться йому у вічі).

Приїхала?! Сім'ю... нашу... розбити...

(Ридає).

Слабка я надто, щоб клясти чи мстити.

(Пауза. Оксана витирає сльози.
І різко вказує Тарасеві на поріг).

Йди геть!!! Топись в грошах американців.
Сьогодні я...

(Тарас намагався обійняти Оксану, але безрезультатно.
І він різко покидає кімнату)

... в пустій постелі вранці.

(Оксана падає ниць на ліжко і голосно плаче в подушку).

 

ХIII

Таврійський. Тарас у кімнаті першого кохання. Cидить на великому ліжку. Так як немає стола, то його роль виконує старезна табуретка, на ній Тарас пише листа,
декламуючи його собі.

Тарас:

Сьогодні я в пустій постелі вранці
Просонячні проміння мене пестять.
О, дзвінко-золота пора абстракцій,
Вихрить життя у центрі перехрестя.

У жовтій охрі ще клубочать мрії,
Проте мости безслівно розвелися -
Вже не відчути трепету обіймів,
Мерзенний спокій в душу поселився.

Я впевнений, що завтра буде гірше.
Сім'ї від мене користі немає.
Блукач прощальний реквієм допише
І все. О, мрія штатовських розмаїв,
Прости мене. Якщо за це прощають.
Прислухайся: нас небеса вінчають.

 

ХIV

Червень. Олена в купе бізнес-класа літака, що з Чикаго мчить до Борисполя.

Внутрішній голос Олени:

Прислухайся: нас небеса вінчають.
Мотори літака і ті співають.
І піснею вилунюють зориці.
І я лечу до Таврії криниці

В жаданні душу спраглу окропити
Доки кохаю - доти буду жити.

Доки живу - коханням пломенію.
Здається, у коханні й посивію.

Хоч ближче радість, та стабільність далі.
Тривожить серце несходимі далі.

(Літак приземляється).

Печаль чаїна скроні вже склювала.
Молюся за пілота у штурвала...

(Аеропорт. Олена проходить Бориспільський митний контроль.
Їй на зустріч Тарас з букетом квітів).

Нарешті Україна, ти і квіти.
І ми радіємо, неначе діти.

(Цілуються).


ХV

Аеропорт. Бориспіль.
На зупинці таксі обоє закоханих тримаються за руки.

Олена:

І ми радіємо, неначе діти,
І сипле сонце золото без міри.
У вирі сонячному квіти... квіти...
Складають нині гімн сердечні ліри.

Тарас:

Невже це ти?! Те ж саме: руки... плечі...
Букет парфумів... ясносминний погляд...

(Все та ж напівпорожня кімната з великим ліжком та табуреткою. Кохані стоять на балконі.
Із поля вилунює спів солов'я).

І знову у полі соловей щебече,
Та ще й пребілосніжне тіло поряд.

(Цілуються).

Голос із-за завіси:

Два голоси - дві радості й печалі.
Двобій двоболю двох сердець коханців.

Тарас:

До ніжності, до вірності причалю.

Олена:

І все... і все... усе тобі прощаю!..

Тарас:

Сьогодні я в пустій постелі вранці...

(Олена прикладає до вуста Тараса свого вказівного пальця. Тихо).

Олена:

Прислухайся: нас небеса вінчають.

(Обоє в обіймах слухають тишу).

 

ЗАВІСА.

 

м. Олешки, 1999 р.



Завантажити zip-архів книги (*.doc):
http://prosvilib.at.ua/books/oleksuk/1000vesny.zip
Категорія: Олексюк О.В. | Додав: DivaDii (17.10.2009) | Автор: Олексюк Олег Васильович
Переглядів: 2712 | Теги: поезія, Олексюк О.В. | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]