Дніпрова Чайка (Людмила Олексіївна Василевська-Березіна)

Діючі особи:

Дніпрова Чайка (Людмила Василевська)
Микола Чернявський
Михайло Коцюбинський
Артист
Слідчий

Діється в Херсоні на порозі XX столітя. Тюрма.

 
I
Одиночна камера з маленьким заґратованим 
віконцем угорі. ДНІПРОВА ЧАЙКА стоїть, 
задумано дивлячись у віконце, де згасають 
останні відблиски проминулого дня.

ДНІПРОВА ЧАЙКА. Знов, нічко, ти прийшла до мене в гості.
 А я, як бачиш, наодинці 
 з чорним смутком.
 І хто чорніший з вас, мені не знати.
 Чому сумую?.. А чому радіти?
 Як каже пан Микола: "Кисла дама".
 Можливо, й так. Нітрохи не в образі.
 Бо стільки туги запеклося в серці,
 Що й приятельці ближчій не розкажеш.
 Ні, не тому журба моя безкрая,
 Що скнію у тюремній домовині.
 Ця камера - то лиш моя неволя...
 І я цим щонайменше непокоюсь.
 Тривожусь, звісно, про дітей... Та з ними
 Є Теофан. Він любить їх без міри.
 Подбає, як і личить татусеві.
 Хоча між нами стіни ці та ґрати,
 Та бачу теплий усміх чоловіка,
 Коли у вічі дітям позирає.
 Вони у нас уже зовсім дорослі...
 У "нас"...
 Це "ми" уже зовсім непевне...
 Де зради гострий меч протяв кохання,
 Чекати на прощення там безглуздо.
 А я... пробачила...
(скрушно хитає головою)
 Змогла себе зламати
 Заради вогнища родинного, святого...
 За діточок пеклась-уболівала...
 А він... Та хай Господь його прощає...
 Я ладна гордість подолати, придушити -
 Він батько моїх доньок і синочка.
 Заради них знесу душевну муку.
 Та що ця мука, ця журба-гризота
 Перед тією, що мене пантрує,
 Вважай, щохвилі і терзає серце...
 Незмірна та печаль. Жура бездонна.
 Болючим словом вона зветься -
 Україна...



II
Кабінет СЛІДЧОГО. 
ДНІПРОВА ЧАЙКА сидить на стільці 
неподалік од столу. СЛІДЧИЙ довго копирсається 
в паперах, ніби надто зайнятий справами.
Кидає іноді побіжний погляд на арештантку. 
Витримавши чималу паузу, раптом дуже м'яко 
і навіть задушевно звертається до ДНІПРОВОЇ ЧАЙКИ, 
немов до давньої та хорошої знайомої.

СЛІДЧИЙ. Шкода стрічати вас, чарівна пані
 В оцій похмурій та незатишній темниці.
 Та ж вам лише за сорок. Попереду
 Ще стільки щастя, радості кохання.
 А ви... Ну гляньте ось на себе...
(простягає гарне люстерко в рожевій оправі)
 Замучена... Зараннє постаріла...
(ДНІПРОВА ЧАЙКА не реагує)
 Ви вже пробачте за таку неґречність.
 Та серце в мене крається від болю:
 Навіщо вам революційні ігри?
 І мітинги оті? Палкі промови?
 А книги заборонені? Навіщо?
 Вони ж бо вам підточують здоров'я
 І нерви, наче ниті, обривають...
 У тюрмах місце покидькам, злочинцям,
 А не такій, як ви, шляхетній пані.
 У вас така сім'я... Пан Василевський
 Такий статечний, стриманий, поважний...
 Політика його вже не цікавить,
 Хоча колись... замолоду... бувало...
ДНІПРОВА ЧАЙКА (різко обриває довгу тираду 
 СЛІДЧОГО)
 Облиште це даремне словоблуддя.
 Що вам від мене треба, пане слідчий?
 Моя сім'я нехай вас не тривожить.
 То, знаєте, моя приватна справа.
СЛІДЧИЙ (жорстко і жовчно) 
 Е ні, шановна пані, нам до всього
 Є діло. Вибачте, та нам видніше
 Про що і як із вами розмовляти.
 Ви хочете, щоб був суворий допит?
 Різкий? Жорстокий? Я в таке не вірю...
 Та все ж перейдемо до суті справи.
 Назвіть своїх соратників! Погодьтесь,
 Що ті, що залучали вас до діла
 Протизаконного, - всі мають відповісти.
 Ми випустимо вас... а їх - за ґрати!
 Бо це ж така страшна несправедливість:
 Ви арештантка, а вони на волі!..
 Хто вас штовхав на всяке беззаконня?
 Хто змушував допомагати в'язням?
(ДНІПРОВА ЧАЙКА мовчить)
 Хто вам давав таку літературу,
 Що вірнопідданцеві гидко в руки взяти?..
ДНІПРОВА ЧАЙКА (стомлено) 
 Облиште, пане слідчий! Надаремне
 Ви тратите і нерви, і зусилля...
(твердо і з гідністю)
 Чинила я сама усе свідомо
 І відповім, якщо, по-вашому, це злочин.
СЛІДЧИЙ (розводить руками) 
 Ну що ж? Шкода... 
 Розмови в нас не вийшло,
 Та я таки надії не втрачаю.
 Посидите... Набридне у в'язниці, -
 То, може, й пісня інша залунає...
ДНІПРОВА ЧАЙКА (червоніє від обурення, 
але тримається незрушно і гордо)
 Пісні у мене родяться із серця...
 Я серцем, пане слідчий, не торгую.
 


III
Тюремна камера. ДНІПРОВА ЧАЙКА лежить 
на нарах і кашляє. Раптом поводить головою 
і прислухається.

ДНІПРОВА ЧАЙКА. О хто це тут? Це явина? Чи сниться? 
(підводиться)
 Коли це й сон, хай довше він триває!

З'являється постать Миколи Чернявського - спочатку 
в присмерку, ледве помітна. 
Потім яскраво освітлюється, наче в білий день.

МИКОЛА ЧЕРНЯВСЬКИЙ (бадьоро) 
 Шановна пані! Як ваше здоров'я?
 Давненько я хотів до вас дістатись.
 Геть проженіте хворощі од себе,
 Немов химеру чи обридлу муху...
 Ви ж обіцяли твір для альманаху.
 Це честь була б для нашого видання:
 У вас таке дзвінке й лунке імення -
 Дніпрова Чайка... Чаєчка Дніпрова...
ДНІПРОВА ЧАЙКА (похитнувшись і застогнавши)
 Ой, аж кольнуло ваше тепле слово.
 Давно його вже "хтось" не промовляє...
 Це ж ви вві сні явилися, Миколо?
 А він і наяву не прийде, мій зрадливець...
 Колись спішив на зустрічі зі мною
 І Чаєчкою називав так ніжно,
 Що я розтанула, немов сніжинка...
 Вві сні я можу вам про це сказати,
 А наяву для вас я "кисла дама"...
МИКОЛА ЧЕРНЯВСЬКИЙ (знічено) 
 Пробачте, коли що сказав поспішно,
 Я ж у Херсоні ще нова проява...
 Ще добре зазнайомитись донині
 Не мав нагоди... От Карпенко-Карий
 Так той мене причарував одразу.
 Такий огнистий і такий завзятий!
 Ні віку, ні хвороб не помічає.
 Ви поряд з ним, немов сестра сльозини...
 Ви завше, як вдовиця у жалобі...
ДНІПРОВА ЧАЙКА. А певно так, і біль цей невимовний
 Крізь твори проривається назовні.
 Так щемно на душі, пане Миколо!
 Невже ж то наша мати Україна
 Державним цвітом процвісти не зможе?
 Ця думка ранить серце хворобливе
 І чорним смутком заплітає днини...
МИКОЛА ЧЕРНЯВСЬКИЙ. Нещасний край, нещасна Україна...
 Але поминки рано ще справляти!
 Рабів мільйони ще злетять орлами,
 Щоб воювати за святу свободу!..

Постать Миколи Чернявського тьмяніє 
і зникає в темряві

ДНІПРОВА ЧАЙКА. Хоч це і сон, але який бентежний...
 Надією він серце окриляє.
 Ще стріти б Коцюбинського Михайла...
 Він словом може рани лікувати...
 

З мороку виступає постать Михайла Коцюбинського і 
простує до ДНІПРОВОЇ ЧАЙКИ.

МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ. ..."Морські малюнки" ваші надзвичайні!
 Вони засвідчують мистецьку досконалість...
 Як любо з вами спілкуватися одначе,
 Як з найріднішою, найближчою душею...
ДНІПРОВА ЧАЙКА. Я бачу вас, немовби на екрані:
 Ви ж десь далеко? А водночас поруч.
 Потисну руку вам і наче просвітлію...
(подає руку другові)
МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ (гаряче стискає 
 простягнуту руку)
 О ні! Це ви... неначе промінь світла,
 Який надію в серце засіває.
 Для мене ваші вірші, як перлини,
 Що пломеніють іскорками сонця...
 Одна така поезія найглибше
 До мого серця назавжди припала...
(декламує)
 Одна... в темряві... без мети...
 І світло гасне, не палає...
 Одне лиш треба: йти та йти,
 Поки доплентаєш до краю...
 Та все іти! Та тільки йти!
 Іти з порожніми руками
 І не осяяти путі
 Ненарожденними ділами,
 В докорах умирать... Так ні!
 Давайте іскорки ясної:
 Ще трошки світла є на дні -
 Ще рано гаснути мені,
 Іще не хочу я спокою!..
 А й справді, ну який там спокій
 Здолає творчу, як от ви, натуру?!
 Ваш сум-зажура достеменно зникне,
 Бо світлоносить ваше серце чисте...
 

Постать Михайла Коцюбинського віддаляється в темряву.


ДНІПРОВА ЧАЙКА (поривається в той бік, де розтанула 
в імлі постать великого сонцепоклонника)
 Спасибі вам, мій друже прехороший!..
(перебирає щось невидиме в руках, 
наче читає з аркушів)
 Листи від вас, - 
 то як бальзам для хворих...
 Я тисну руку вам, і мов світлію...


Затемнення. Промінь місяця падає крізь заґратоване 
віконце на обличчя письменниці, на якому грає ледве 
вловний усміх.
З імли виходить АРТИСТ.


АРТИСТ. Пані Людмило! Радісно зустріти
 Вас у Херсоні, в краї Придніпровім,
 Ви знаєте, об'їхав Україну -
 І скрізь незмінний успіх випав "Плавням".
 Яка жага! Яке душі горіння!
 Читав зі сцени й бачив, як на лицях
 Той пломінь волі оживав нетлінний,
 Що дарували ви в своєму творі...
(натхненно читає рядки письменниці)
 Геть од сонного мороку, 
 од огидлого безділля!
 Ген туди, де ллються ріки - 
 ріки праведної крові,
 Де горить душа в надіях, 
 де летять побідні гискри,
 А згоряюча неправда 
 димом стелиться додолу,
 Де ціна життя дешева, 
 а ціна свободи й правди
 Піднеслася, як ніколи, піднеслася над усе!
 Де охочі саможертви 
 шлях широкий устеляють
 До вселюдського ясного 
 щастя, волі і братерства!..
 ...Я сам у брані у жаги цієї!
 Я знов полину по землі коханій
 Будити вашим словом люд заснулий...
ДНІПРОВА ЧАЙКА (схвильовано й щасливо)
 Спасибі вам, артисте пречудовий!
 За добрість вашу і за хисту силу,
 Що може слову крила дарувати,
 А серце спрагле напоїть огнями -
 Пломінням саможертви та любові...


Постать Артиста поволі гасне, ніби розчиняється. 
ДНІПРОВА ЧАЙКА знову задивилась у заґратоване вікно. 
По хвилі здригається, мовби пробуджується від видінь.


ДНІПРОВА ЧАЙКА. Чи ви були тут, друзі, чи наснились?..
 Та знову я одна в цій домовині
 І знову думи роєм, наче бджоли...
 Ні, недаремно я на шлях ступила,
 Який приніс і втрати, і страждання...
 Хай мої вірші кличуть до пробудку
 Мій рідний край, кохану Україну!


ІV
Кабінет СЛІДЧОГО. З цікавістю і німим запитанням 
дивиться на змучену хворощами та ув'язненням жінку. 
По хвилі не витримує і жваво засипає ДНІПРОВУ ЧАЙКУ 
купою питань.
СЛІДЧИЙ. Ну що? Подумали, шановна пані?
 Ми ж з вами люди гідні і розумні.
 Навіщо ті дурниці? Ті боріння,
 Які підточують ваш вік, ведуть до краху?
 І взагалі, я б радив вам прещиро
 Покинути ті пустощі вкраїнські,
 Бо Новоросія тут є і вічно буде,
 Як вічна наша матінка Росія...
 Писали ж ви російською, здається...
 Ото пишіть і далі на здоров'я,
 А українське - то безперспективне...
 Ви б викинули поскоріш на сміття...
ДНІПРОВА ЧАЙКА. Ми з вами мешкаєм в одному краї,
 В одному місті, а чужих чужіші.
 Я віршами скажу вам, мудрий пане,
 Хоч, може, й нерозумні мої вірші.
 Надія в моїм серці не зів'яла -
 Я вірю в свого краю воскресіння,
 (скандує)
 Ясним самоцвітом
 Заблисне над світом
 Нам напис ясний - Україна!..
 
 
 

СЛІДЧИЙ провалюється в темряву. Стіни камери западають. 
ДНІПРОВА ЧАЙКА стоїть на тлі широкої сонячної смуги 
та небесної блакиті і вдивляється у майбутні століття.

 
ДНІПРОВА ЧАЙКА. Вітаю вас, мої вкраїнці любі!
 В нових часах, де вже ярма немає...
 Щаслива я, що і моя цеглинка
 Є в підмурівку вільної Держави.
 Хай світло невмирущої надії
 Вас окриляє на діла величні!..
 Шануйте свою мову солов'їну,
 Якій у світі рівної немає.
 Дивіться у майбутність сонцесяйну,
 Але й минувшини не забувайте.
 Про рідну землю дбайте повсякчасно,
 Бо це веління Господа одвічне...