Вітаємо Вас, Гість!
Вівторок, 24.10.2017, 04:09
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

Анастасьєв А.М. [11]
Анастасьєв Анатолій Миколайович
Братан М.І. [17]
Братан Микола Іванович
Василенко М.О. [6]
Василенко Микола Олександрович
Дунаєв А.М. [1]
Дунаєв Анатолій Миколайович
Єрьомічева Л. [2]
Єрьомічева Любов Валеріївна
Коломієць Н.А. [3]
Коломієць Наталія Анатоліївна
Кот Н.Г. [1]
Кот Ніна Григорівна
Куліш Л.П. [1]
Куліш Леонід Пилипович
Мелещенко В.М. [1]
Мелещенко Василь Михайлович
Немченко І.В. [7]
Немченко Іван Васильович
Олексюк О.В. [5]
Олексюк Олег Васильович
Рижик-Нежуріна І.С. [1]
Рижик-Нежуріна Інна Сергіївна
Сарма-Соколовський М.О. [1]
Сарма-Соколовський Микола Олександрович
Суганяк А.С. [2]
Суганяк Анатолій Степанович
Тимошенко М.П. [1]
Тимошенко Микола Петрович
Швидун М.Є. [6]
Швидун Микола Єфремович
Файчак Й.Г. [2]
Файчак Йосип Гнатович
Флікінштейн А.В. [1]
Флікінштейн Алла Володимирівна
Колективні збірки [11]
Інші автори [7]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

Чи потрібний на порталі розділ "Вільна публікація"?
Всього відповідей: 15

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



Бібліотечка

Головна » Книги » За авторами » Коломієць Н.А.

Коломієць Н.А. Відлуння душі

Серця чиста криниця



«Пісня на слова Наталії Коломієць». Сьогодні таке оголошення можна почути і з самодіяльної сцени, і з уст професійного співака, і по українському радіо й телебаченню. За останні кілька років, вирісши як обдарована поетеса (видала дві збірки віршів), Наталя Коломієць з успіхом працює і в жанрі пісні. Свідчення цього — збірка, яка перед нами. Співавторами пісень Наталії Коломієць тут виступають, як самодіяльні, так і професійні композитори. Теми — найрізноманітніші: звертання до рідного села і рідного міста, до нашої історії, до матері, до коханої людини, до пісні:

Пісня — наша розрада,
Серця чиста криниця,
Нас вона сповивала
Ще з дитинства в колисці.


Сповиває нас вона і довіку, тож хай розлунює щира і проста, народжена любов’ю до рідного краю, до свого народу, до життя.
Василь Жураківський,
член Національної спілки письменників України,
лауреат премії імені В.Симоненка.



Відлуння душі



На долонях вітрів
Я прийшла у цей світ,
В снігову заметіль білокрилу.
І уже стільки зим,
Буйних весен і літ
П’ю із келиха долю мінливу.

Приспів:

О, Господи, благослови мене,
Пошле терпіння хай твоя десниця.
І хай печаль крилом не обійме
Душі моєї, де жива криниця.

Пелюстками роки
Непомітно летять,
Опадають, мов квіти бузкові.
О, Всевишній, прошу:
Дай напитись життя,
Що настояне лиш на любові.

Свою пісню несу
Крізь холодні дощі,
Як свічу Прометея невгасну,
Мов цілющу росу,
Як відлуння душі,
Вам дарую цю пісню на щастя.



Заметіль вишнева


Ярославу та Галині Борутам



Бродить по землі медовий травень,
Музика життя — ізвідусіль.
Вись небесна потонула в травах,
Навкруги — вишнева заметіль.

Приспів:

Заметіль вишнева,
Наче у раю.
Знає тільки серце,
Як тебе люблю.
Лиш для нас з тобою
Сонце золоте, —
І кохання наше
Вишнями цвіте.

Не забуду я щасливі ночі,
Ясні зорі падали з небес,
Повні щастя смарагдові очі
Шепотіли: «Я люблю тебе».

Наче квіти в ніжнім ароматі,
Поринали в юності своїй.
Як, скажи, було нам не кохати
В білій заметілі весняній?



Я без тебе



Я без тебе — на вітрах печаль розвіяна,
Ніби зірка одинока в темнім небі.
Я без тебе, наче пісня недоспівана,
Королева без корони — я без тебе.

Приспів:

А удвох ми, а удвох ми — трави росяні,
Що несуть в собі любові почуття.
А удвох ми, а удвох ми — квіти осені,
Переповнені наснагою життя.

Я без тебе — мандрівник, шляхом знесилений,
В ніч осінню соловейка тихий щебет.
Я без тебе, наче вітер обезкрилений,
Мов король без королівства — я без тебе.

Я без тебе, мов загадка — нерозгаданий,
Наче тінь, яка біжить сама від себе.
Я без тебе, ніби літній дощ без райдуги,
Мов життя, що без кохання — я без тебе.



Ти

(романс)



Олександру Василенку


Ти — моє натхнення,
Як з волошок чари,
Ти — моє безсоння,
Ти — моя покара.

Бережу в собі я
Погляд твій і слово,
Ти для мене — пісня,
Сон мій кольоровий.

І тобі не треба
Бути кимось іншим,
Ти і так для мене —
Промінь найтепліший.

Ти для мене — Всесвіт,
Острів таємничий,
Поклик мого серця,
Що у юність кличе.

Ти — моє кайдання,
І відлуння раю,
Я в твоїм коханні
Свічкою згораю.

Будь завжди зі мною,
Доки сонця-світу,
Бо без тебе просто
Я не зможу жити.



Крило до крила



Скільки крутило, скільки хурделило —
Квітли троянди і гіркнув полин.
Ми — як дві гілки могутнього дерева:
Спільне коріння і стовбур один.

Приспів:

Нас двоє у світі, лиш двоє,
Ми — яблука дві половинки.
З тобою, і тільки з тобою,
Нам пити життя до краплинки.
Ти — пісня моя лебедина,
Що виткана з росяних слів.
І ти — моє диво єдине,
Що найдивовижніше з див.

Ми, як два птахи, покинутих взимку,
Горнемось ніжно — крило до крила.
Завжди шукаєм навзаєм підтримки,
Як в холоднечу бракує тепла.

Завжди з тобою — у радості й горі,
Любий, без тебе — я нічия…
Ти — мені Богом дарована доля,
Ти — моє сонце і пісня моя!



Маревне щастя


Наталі Лелеко


Любилися, кохались,
Із літом обіймались,
Світанки росянисті
Поїли нас теплом.
Були ми юні й грішні,
Але найщасливіші,
Стелилось нам майбутнє
Весільним рушником.

Приспів:

Відцвілося кохання,
Мов кульбаби у полі,
Відгоріли бажання,
Почуття захололи.
Полетіли за вітром
Парасольки пухнасті,
Залишилося в літі
Наше маревне щастя.

Бо кинули між нами
Недобрі люди камінь,
Він скелею крутою
Піднявся поміж нас.
Перемололи жорна:
І біле стало чорним,
Серця дощами вмились,
І ясний день погас.

Та я тебе чекала,
Надію колисала,
Що на життєвій ниві
Зустрінемося ми.
Але рожеву мрію
Жорстокий час розвіяв,
Розхлюпалось чекання
Солоними слізьми.



Лісовий горішок



Пам’ятаєш, любий, наші ночі,
Поцілунки-роси на вустах,
Як ти ніжно бавив мої очі?
І змовчав, що ти — не вільний птах.
Вже злиняли фарби листопада,
І у двері проситься зима.
Мій коханий — втіха і розрада,
Де ж пропав ти, чом тебе нема?

Приспів:

Ну куди ж ти, милий мій, подівся?
Відгукнися, я тебе зову.
Де ж ти, як горішок, закотився,
Лісовий горішок у траву?

Розіслала нічка темні шати,
У полоні — місяць-жартівник.
Ясні зорі з неба обіцяв ти,
А затим, як сон чарівний, зник.
Не сказав мені гіркої правди,
Ти підступно серце моє вкрав.
Орхідеї білі дарував ти…
Господи, навіщо ж так кохав?!



Галина



Як запашних барвистих квітів —
Імен жіночих не злічить!
Вони всі теплі, наче літо,
І кожне з них — то цілий світ!
Комусь Лариса чи Мар’яна —
Медові на вустах слова,
Мені ж твоє ім’я, кохана,
Немов мелодія жива.

Приспів:

Галя, Галино — вир почуттів,
Пристань єдина в моєму житті.
Галя, Галино, спокою мій,
Без тебе, люба, я просто — нічий!

Звертаюся до тебе, мила,
І ніжність серце огорта.
Моя ти пташко білокрила,
Моя прикрасо золота,
Моя заступнице-Оранто,
Візьми мене під свій покров.
Циганко, кинь мені на карти,
На вічну і хмільну любов.



Забудь мене


Наталі та Володимиру Телюкам



Нам не забути першу нашу зустріч
У ніжнім сяйві зоряних ночей.
Немов роса котилася з пелюстки —
Сльозини щастя падали з очей.
Та щастя десь метеликом злетіло,
Чи я його хлюпнула через край.
Але любов моя перегоріла,
І я прошу: мені не дорікай.

Приспів:

Забудь мене, забудь мене, як весну літо.
Дозволь мені, дозволь мені у ніч піти.
Кохання наше в інший келих перелито,
А він надщербнутий — до вуст не донести.

Ми заблудилися тепер у верболозах,
Шукаєм стежку — вийти до ріки.
В моєму серці вже тріщать морози,
В твоєму серці квітнуть ще дубки.
Пробач мене, але між нами, милий,
Ніколи вже не квітнути весні.
Тебе я справді солодко любила,
Але було то у казковім сні.

Приспів:

Забудь мене, забудь мене, і слів не треба.
Дозволь мені, дозволь мені у ніч піти.
Наше кохання, наче зірка в темнім небі,
Яка погасла у безодні самоти.


Квітка кохання



Промені впліталися у вії,
Усміхались очі голубі.
Хмарами пливли дівочі мрії,
А тепер — розтанули в журбі.

Приспів:

Білу ромашку, квітку кохання,
Вітер цілує в весільнім вбранні.
Біла ромашка, квітка бажання,
Правду пекучу сказала мені.

Травень відспівався солов’ями,
І розлука стала поміж нас.
Ніжна квітка плаче пелюстками —
Не мені звучить весільний вальс.

Літо уклонилося жнивами,
Осінь на весілля зве музик.
Доленька шовковими нитками
Не для мене вишила рушник.



Новорічний подарунок


ВІН:
За дверима вже на чатах
Новорічна ніч.
Що тобі подарувати
В сяйві білих свіч?
Як тобі мені сказати,
Де слова знайти,
Що для мене в цілім світі
Найдорожча ти?
Приспів:

В Новий рік подарую тобі
Ніжну усмішку з теплого літа.
І волошки в житах голубі,
І поля, що ромашками вкриті.
Хай зоріє тепло з-під повік
І кохання цвіте з року в рік.

ВОНА:
Не потрібні діаманти
Чи з небес зірки.
Хай проб’ють для нас куранти
Щастя на роки.
Хай завжди калина в лузі
Всім дарує цвіт.
І щоб справжні наші друзі
Жили сотню літ.

ОБОЄ:
Б’ють куранти вже дванадцять,
Сріблом пада сніг.
Новий рік кружляє в танці,
Скрізь лунає сміх.
Хай шампанське в келих ллється,
Вип’ємо до дна!
Щоб жила любов у серці,
А в душі весна!



Сильна жінка



В небо серце злітає голубом,
Шепочу твоє ніжно ім’я.
Ти упав мені снігом на голову —
Мов дівча, закохалася я.

Приспів:

А я сильна, я сильна жінка,
І красива, як в полі мак.
Загорну на тобі сторінку
І поставлю окличний знак!

Не відразу змогла розпізнати,
Що для тебе кохання — азарт,
І ти зовсім не вмієш кохати:
Переводиш серйозне на жарт.

Роздаровуєш усмішки милі,
На всіх дивишся через пенсне,
Та даремно, даремно ти, милий,
Не сприймаєш серйозно мене.



Телефонний дзвінок



Нас розлучають відстань і роки,
Мелодія тривожить спогад мій.
Летять в минуле птахами думки,
І раптом в телефоні — голос твій.

Приспів:

Між нами так не сказано багато,
Нестримне слово думку обрива,
Раптовий дощ залив наше багаття
І в калюжках одні пусті слова.

Слова пусті, мов висохлі озерця:
Нема життя в них, бо нема води,
На відстані обвітреного серця
Зворушливості ти уже не жди.

Десь там луна гарячий голос твій,
Розбилася сльоза об телефон.
Ти став мені далекий і чужий,
І час розвіяв мій казковий сон.



Синьоока


Чи то взимку, чи улітку,
І весела, і сумна,
Кожна жінка — ніжна квітка,
Неповторна, як весна.
Я піду у степ широкий,
Щоб напитися краси,
Заберу у тебе спокій,
Порятунку не проси.

Приспів:

— Синьоока, синьоока, —
Чую я ізвідусіль.
Не питайте мої роки,
Я — весняна заметіль.
Ніби ранок у серпанку,
Із очима — синій льон,
Я весела тавричанка,
Що серця бере в полон.

Мої очі — два озерця,
Наче неба голубінь,
В них потоне твоє серце,
Як в тумані далечінь.
Хай же стелиться барвінком
Моя доля молода:
Я сама собі і скрипка,
Я сама собі дуда.

Хай плетуть недобрі люди,
Що зриваю я зірки.
Я ж їх слухати не буду —
То пусті все балачки.
Бо на серці ти єдиний:
Чи то сонце, чи громи.
І я птахою прилину,
Обійму тебе крильми.



День Святого Валентина


Олександру Василенку


Довелось по світу побродити,
В пошуках жар-птиці, спалював мости.
Скільки відлюбив і міг любити…
Та настав той час, коли зустрілась ти.

Приспів:

В день Святого Валентина
Познайомилися ми.
Наша зоряна стежина
Пролягла серед зими.
Наче пісня солов’їна —
Двох сердець чарівний спів.
Ніжним проліском кохання
Зацвіло серед снігів.

За вікном зима вітрами диха,
На столі мигкоче свічки пломінець.
“Милий мій, — говориш мені тихо, —
В нас сьогодні свято наших двох сердець”.

Очі твої, ніби два агати,
Наче дві зорини в темних небесах,
У душі мої звучать сонати,
І моє кохання квітне у снігах.



Чекання


Вже засіялось небо
Золотими зірками,
Я чекаю на тебе,
Жду тебе, мій коханий.
В чашці кава схолола,
І заснула дитина,
В серці радість із болем,
Жду тебе, мій єдиний.

Приспів:

Твоя служба день за днем
Одноманітна.
І на перший погляд, зовсім
Непомітна.
Та бувають дні, як лезо,
Небезпечні,
Що радіти сірим будням
Недоречно.

А душа завмирає,
Чорним птахом — тривога.
Я думками звертаюсь
В ці хвилини до Бога.
Притаївся неспокій,
Розпач в серці гніздиться.
Я, мов ніч, одинока,
Мені також не спиться.

Переступиш порога,
Чорний птах здійме крила,
З ним відступить тривога, —
Обійму тебе, милий.
Усміхнуся, як завжди,
Поцілунком зігрію,
І усі негаразди
Теплим вітром розвіє.



Лебеді


Від весни до осені,
Під хорал пташиний,
Плавала на озері
Пара лебедина.
Усміхався хмарочос,
Бачив парк тінистий,
Як їм затишно жилось
У обіймах міста.

Приспів:

Лебеді, два білих лебеді
В чомусь на нас дуже схожі.
Ти без мене і без тебе я —
Жити в розлуці не можем.

Завжди були вдвох вони,
Вірні пілігрими,
І усі закохані
Милувались ними.
Обіймались крилами
В сніжному убранні,
І були щасливими,
Свідчились в коханні.

Наче грім у березні,
Сталася подія…
У траві на березі
Пір’я лопотіє.
Смуток душу огорнув,
Вітер клени хилить.
Другий птах навік заснув
На холодних хвилях.



Диво бажане


Доні Даринці


Десь дитинство м’ячиком
Закотилось в трави,
Юність загубилася
В кольорових снах.
Я дивлюсь на донечку,
Пригадаю маму,
Як вона мені співала
З ніжністю в очах.

Приспів:

Донечко, доне,
Диво бажане,
На твоїх долонях
Смуток мій тане.
В коси вплітається
Літній серпанок,
Донечко, доне, —
Сонячний ранок.

Пташкою пригорнеться,
Вітерцем зірветься,
Лагідною хвилькою
Ніжно обійма.
Доня, моя донечко,
Пісня мого серця,
Хай тебе завжди на руки
Доля підійма.

В люстро видивляється
Дівчинка-вербинка,
А роки у дзеркалі —
Листячком до ніг.
Мила моя донечко,
Жодна хай сльозинка
Не впаде, моя лебідко,
Із очей твоїх.



На Покрову


Раїсі Кириченко


На траву холодні роси
Впали білим молоком.
Знов прийшла у гості осінь,
Пригорта своїм крилом.
Зажурився лист кленовий,
Посивіли спориші,
Наближається Покрова,
Спокій селиться в душі.

Приспів:

На Покрову, на Покрову
Я в цей грішний світ прийшла,
Свою долю калинову
Вишивала, як могла:
Срібла-злата не шукала
І не била їм чолом,
Людям пісню дарувала,
Напувала їх добром.

Ой, Покровонько-Оранто,
Спалах пізньої краси,
Подаруй ласкаві ранки,
Келих щастя піднеси,
Щоб спустошити до денця
Запашний напій життя,
Хай шалено б’ється серце,
Квітнуть садом почуття.



Стежина до мами


Раїсі Кириченко


Рушником стежина стелиться до мами,
Вишивкою — мамині сліди.
Руки її ніжні, усмішка ласкава
Серце відігріють в холоди.

Найдорожча жінка — перше в світі слово,
Небо над тобою голубе.
Рідна моя нене, зірко вечорова,
Пригортаю піснею тебе.

Хай тобі ще довго весни зустрічати,
Проводжати зими за село.
Ластівко-матусе, радосте моя ти,
Вічного натхнення джерело!

Із дитинства голос щось мені шепоче,
Гоять рани очі голубі.
Рідна моя мамо, жінко найдорожча,
Піснею вклоняюся тобі.



Степова ковила


Степова красуня ковила
В сніжному весільному убранні
Своє серце вітру віддала,
А тепер сивіє у чеканні.

А той вітер в зорянім краю
Обійма тополю срібнолисту,
А чи десь в зеленому гаю
Пригорта калину у намисті.

Може, білу яблуню в саду
На колисці-райдузі гойдає,
Чи струнку берізку молоду
Поцілунком ніжно обіймає.

Може, тій вербі, що за селом,
Заплітає довгі пишні коси,
Чи легким і звабливим крилом
Синьооку хвилю в танці носить.

Степова царівна ковила,
Мовчазна, полинна в тебе доля,
Бо своє серденько віддала
Вітру, що закоханий у волю.



Моя свіча


Задивляюся з ніжністю
В очі твої, шаленію від їхніх чар.
І до вуст твоїх тягнуться губи мої,
Бо вуста твої — сонця жар.
Про тебе, мій милий, знов і знов
Нагадує ясний день.
І в серці моїм палка любов
Співає тобі пісень.

Приспів:

Ти для мене, мій любий, —
Сльоза і сміх,
Ти — натхнення моє,
Мій солодкий гріх.
І нехай поміж нас,
Поміж нас стоять роки…
Та смілива і щира
Моя любов
Твоє серце звільнить
Від міцних оков,
І для нас, лиш для нас
Будуть сяяти зірки.

Я тебе у долонях несу,
Мов свічу.
В тебе вірю, як в амулет.
Крізь холодні вітри білим птахом лечу,
І нестримний швидкий той лет.
Тобі я несу свої жалі,
Кохаю до забуття.
Для мене на грішній цій землі
Без тебе нема життя.



Ой, ти, мій Романе


Сину Роману


А я молоденька,
Ясні мої дні.
Хоче моя ненька
Доленьки мені.
Ходять свашки в хату,
Ніби на базар.
А мені до серця
Лиш Роман-чубар.

Приспів:

Ой, ти, мій Романе,
Очі-васильки.
Як на тебе гляну —
Де ж мої думки?!

Прийшов в понеділок
Свататися Клим.
Ой, не піду, мамо,
Він же нелюдим:
Дивиться з-під лоба,
Сиче на людей.
А Роман щебече,
Ніби соловей!

А вже у вівторок
Завітав Степан.
Не віддайте, мамо,
Він же вітруган.
Про таких говорять:
“Зірвиголова”.
А Роман спокійний,
Ніби сон-трава.

У середу в хату
Завітав Мишко.
Ой, не хочу, мамо,
Бо він же хвалько.
Язиком намеле,
Наче той вітряк.
А Роман мій скромний,
Як у полі мак!

У четвер до мене
Сватався Марко.
Не віддайте, мамо,
Він же, як страшко.
Як на нього гляну —
Сльози із очей.
А Роман мій красень,
Мов козак Еней.

У чисту п’ятницю
Сватався Іван.
Ой, не хочу, мамо,
Він же грубіян:
Кулацюри — довбні,
І тупий, як пень.
А Романко ніжний,
Як сонячний день.

У суботу зранку
Приходив Матвій.
Ой, не піду, мамо,
Він же, як тюхтій.
Ні мені, ні дітям
Він не дасть ладу.
А Роман дотепний —
За нього піду.

У святу неділю
Завітав Роман…
До сусідки Насті.
От і весь талан!
Що ж робити, мамо?
Серденько болить.
Як тепер Романа
Мені розлюбить?



Доля козака


Миколі Свидюку



Їхав козак степом
Попід хутірцем,
Зустрів дівчиноньку,
Вербове гільце.
Дівчинонько люба,
Гарна, як весна,
Дай же мені руку,
Стань мені жона.

Приспів:

Вибиває в полі
Вітер гопака —
Ой, нелегка доля,
Доля козака!

Не піду, козаче,
Навіть і не клич.
Бо твій батько — вітер,
Мати — темна ніч.
Рідний брат, це коник,
Що іде услід,
А сестриця — бурка,
От і весь твій рід!

Не піду, козаче,
Ти і не проси,
Щоб не змарнувати
Ніжної краси.
Бо життя з тобою
Згіркне, як полинь,
Адже твоя хата —
У степу курінь.

В козака багатство:
Люлька та кисет,
А ще гостра шабля —
Та ото і все.
Гарний мій козаче,
Весняний розмай,
Зичу тобі щастя,
З Богом, прощавай!



Ой, дорога, ти, дорога


Володимиру та Наталі Телюкам


Каже мені жінка зранку,
Тільки-но відкрив очиці:
— Сходи, милий, до сніданку,
Принеси води з криниці.
Вийду, стану на порозі,
Та не про криницю думи.
Я піду по тій дорозі,
Що веде мене до кума.

Приспів:

Ой, дорого, ти, дорого,
Ти — приманка чоловіча.
Тільки вийдеш за порога,
А вона у мандри кличе.

Знов гука мені дружина:
— Сходи у садочок, любий,
І нарви вишень корзину,
Продавати завтра будем.
Тільки-но за двері вийшов,
Сад пропав, немов із виду,
Нащо мені тії вишні,
Краще піду до сусіда.

Приспів.

Жінка мені каже знову:
— Птахом вже сідає вечір,
Сходи, милий мій, по дрова,
Щоб не згас вогонь у печі.
Не дійшов я до сараю,
Нащо тії дрова брати…
Десь кума мене чекає,
Щоб коханням пригощати.

Приспів.

Чоловік — що в полі вітер, —
Вам, жінкам пересторога.
Як не хоче він робити,
Відпустіть його в дорогу.
Ой, дорога ти козацька,
Ви, жінки, запам’ятайте:
Щоб не кликав Шлях чумацький,
Чоловіка не займайте.

Приспів.



Волиняночка


Валентині Надольній



Де лелеки в небі синім
Обіймаються крильми,
Усміхаються Волині
Буйні трави запашні,
Де чарівна Прип’ять з Бугом
Задивились в неба синь,
Там прекрасна, сильна духом
Розквіта моя Волинь.

Приспів:

Моя пісня, наче з квітів вишиваночка,
А я гарна волинянка, волиняночка!

Коли зорі вечорові
Розбредуться по стерні,
Твої очі волошкові
Усміхаються мені.
Я свої розправлю крила,
Натягнуся, мов струна.
В поцілунку — моя сила
І любов моя хмільна.

Я від щастя шаленію,
В серце влучила стріла,
Волошкова моя мрія
У любов переросла.
Хто коханню знає ціну,
Стережеться хай мене,
Бо вуста мої — жарини,
А кохання — запальне!

Де блакить озер сміється
В кришталевих росах трав,
Там співа душа і серце
В сяйві ранішніх заграв.
Завітайте на Полісся,
Там, де папороть цвіте,
Хай моя весела пісня
В вашім серці проросте!

Приспів:

Хай почує Україна цю співаночку,
А я гарна волинянка, волиняночка!



Диво-жінка


Миколі Янченку



Треба ж тобі таке лихо, —
Закохався у куму!
Старі люди кажуть: «Гріх це»,
Я ж за нього — хоч в тюрму!
Очі в неї — простір неба,
А красива, як весна.
Ой, кумасю, я від тебе
Захмелів, як від вина!

Приспів:

Ой, кума, ти моя кума,
Як тебе в душі люблю я.
Чи то літо, чи зима,
Погляд твій завжди хвилює!

Ти стрункіш від кипарису,
Заявляю будь-що-будь!
Ну, куди всім тим актрисам,
Що пролізли в Голівуд!
І душа твоя, кумасю,
Щедра, мов бджола на мед.
До солодкого я ласий,
Скажу чесно — не аскет.

Ох, краса — велика сила,
Не сховати під вуаль!
Що б мені не говорили,
Ні до чого тут мораль!
Шелестять життя сторінки,
Непомітно йдуть роки —
Лиш про тебе, диво-жінка,
Потайні мої думки.



Як же кума не любити!


Миколі Янченку



Одягну нову спідницю
Із розрізом на боках,
І піду удвох із кумом
Танцювати гопака.

Приспів:

Ой, кум, кумочок,
Пішли у таночок.
Хай музики грають,
Душу звеселяють.

Як же кума не любити,
Він такий хороший:
І розумний, і вродливий,
І в кишенях гроші.

Як же кума не любити
За густу чуприну,
За грайливі сірі очі,
За нову машину.

Як же кума не любити
За козацьку вдачу,
За шовкові ніжні вуса,
За шикарну дачу.

Як же кума не любити
За довгії вії,
І за те, що він без пари,
Наче птах той вільний.



Любов батьківська


Леоніду Сандуленку



Хто вигадав недобру казку
І віру спопелив до тла,
Що ніби в батька менше ласки,
Бракує ніжності й тепла,
Що він не вміє колисати,
Важкі характер і рука, —
Любити може тільки мати,
Лише її любов палка?

Приспів:

Сину, мій сину,
В тобі — моя сила.
У тебе по жилах тече моя кров.
Сину, мій сину,
Розправ свої крила:
Ти — батькова віра, надія й любов.

Не вірте злому наговору.
Любов батьківська — без прикрас.
Вона безкрая, наче море,
Сувора й ніжна водночас.
Любов батьківська — це повага,
Розмова тільки нарівні.
В дітей завжди до неї спрага,
А особливо у синів.



Переступиш батьківський поріг


Віктору Гурбі



Тихо падає листя до ніг,
Наступила пора золота.
Переступиш батьківський поріг,
І летять, як у вирій, літа.

Приспів:

Зачекайте, роки,
Не спішіть мене брати з собою.
Я піду залюбки,
Тільки дайте натішусь весною.
Он, погляньте довкіл —
Все буяє мереживним цвітом,
Зачекайте, роки,
Доки скінчиться бабине літо.

Переступиш домівки поріг —
І ввімкнувся лічильник років.
Не рахуєш людей і доріг
І не чуєш тривоги батьків.

Коли скроні посріблить зима,
І ти сам, як батьки, посивів,
Схаменешся — а їх вже нема,
Лише спогад серпанком осів.



Чиста криниця



В запашне надвечір’я
Птахом пісня злітає.
Їй баян задушевно
Серенади співає.
Пісня — наша розрада,
Серця чиста криниця,
Нас вона сповивала
Ще з дитинства в колисці.

Моя чиста криниця,
Сонцем вишита днина.
Пісня — роду скарбниця,
Теплих слів берегиня.
І до тебе, кринице,
Я душею горнуся,
З тебе сили й натхнення,
Як водиці, нап’юся.

Догорає у небі
Світанкова зірниця,
І зліта над полями
Моя пісня — жар-птиця.
Хай почують Карпати,
Придніпров’я й Полісся,
Як з батьківської хати
До народу йде пісня.



Заспіваю пісню


Дарині Ільвовській



Змінити світ на краще
Зуміє лиш краса,
Лише краса земна допомагає жити.
Вона горить свічею,
Горить і не згаса.
О, як би я хотіла
Прекрасному служити!

Приспів:

Заспіваю пісню,
Хай летить на крилах
У безкрає небо,
В зоряну блакить,
Хай надме рожеві
Зоряні вітрила,
І у людських душах
Радістю бринить.

Ми кожен свою долю
Шукаємо в імлі,
І вічності свою лишаєм сад чи книгу.
А я б хотіла, друзі,
Залишить на землі
Ту пісню, що у серці
Змогла б розбити кригу.

Нехай вона злітає
Назустріч всім вітрам.
Хай доброту й любов завжди у серці сіє.
І для душі людської
Хай пісня буде храм,
В якому не вмирає
Покинута надія.



Де ви, юності коні?

(романс)



Де ви, юності коні?
Йдіть, жита покажу.
Може, ви на припоні,
Я прийду, відв’яжу.

Може, вас напоїти,
Заїржіть, не мовчіть,
А кругом тільки вітер
Та криштальна блакить.

Ні, не чути галопу,
Що так рідний душі,
Бродять полем широким
Різні коні — чужі…

А мої десь блукають
І до мене не йдуть,
Мабуть, вже відчувають,
Що мене не знайдуть.

Може, впевнились точно,
Що я зрадила їх:
Пересіла у потяг,
Який стрімко побіг.

Ви простіть мені, милі,
Сумно дуже мені,
Коли згадую нині
З вами прожиті дні.



Вишиванка шовкова моя



Як же прикро, що десь на чужині,
У полоні у фата-морган
Твої доньки й сини, Україно,
П’ють із келиха долі дурман.
І чекають, що прийде година,
Скрутний час, наче сніг, пролетить:
Вони вернуться на Україну,
І вона їх, як мати, простить.

Приспів:

Україно, моя Україно,
Вишиванка шовкова моя.
Ніжна мова твоя солов’їна,
Калинове намисто в гаях.

Нам чужі стають верби й калина,
Замерзає в серцях доброта.
Сиротіють садки і хатини,
А у душах дзвенить пустота.
І летять на вогні хмарочосів
Українці, мої земляки…
Наче птахи, що в бронзову осінь
Покидають обжиті гілки.

Я ніколи тому не повірю,
Хто осів у чужому краю,
Що не згадує він Україну
І домівку самотню свою.
Як же можна тебе зрадить, мила,
Як же можна тебе розлюбить?
Там, де мати мене народила,
Там я буду цвісти і марніть.



Княгиня Ольга



До полину щокою притулюсь
І потону очима у блакиті.
Спаде на думку древня наша Русь
І доля жінки в давньому столітті.

Приспів:

Я пам’ять, наче книгу, розгорну
І придивлюся до героїв краще,
Для себе усвідомлю суть одну —
Жіночій долі на землі найважче.

Велика Ольго, дійсно ти була:
Чарівний стан, вродлива, гостроока?
Але якщо долала ти варяг,
Була напевно — мудра і жорстока.

Все, що було, пішло у небуття,
Та пам’ятає Україна-мати,
Як, не жалкуючи свого життя,
Ти всіх змогла в державу об’єднати!



Свята і єдина



Серпень рушниками стелить,
Світле свято в дім прийшло.
Наливаймо, друзі, келих,
П’єм до дна хмільне вино!
Щоб родили щедро ниви
І співалися пісні,
І щоб наша Україна
Завжди була на коні!

Приспів:

Україно, моя Україно,
Тополино-смерековий край.
Ти, як мати — свята і єдина,
Садом квітни, зорею сіяй!

Прилетів нарешті вітер,
Запах волі чути скрізь.
Нас уже не підкорити,
Ми ікарами знялись.
Нас уже не залякати
І, як гілку, не зламать,
Тож давайте будем, браття,
Свою волю цінувать.

Хай козацька наша слава
Діамантом виграє,
Незалежна в нас держава:
В своїй хаті — все своє.
Шлях питати нам не треба,
Ми знайшли завітну путь,
Тож молити будем небо,
Щоб із неї не звернуть.



Доброго ранку тобі, Україно!



Ранок вітає зоря промениста,
Дотиком ніжним торкнеться своїм.
День починається з усмішки й пісні, —
Доброго ранку, Карпати і Крим!

Приспів:

Хай нас почують у кожній родині,
Ясному небу — доземний уклін.
Доброго ранку тобі, Україно,
Доброго ранку, народ-слов’янин!

Приймуть вітання дорослі і діти,
Благослови їх на щастя, Господь.
Батьківська земле, в калиновім цвіті
Доля врятує тебе від незгод.

Квітни, прекрасна і вільна державо,
Край, де янтарні пшеничні поля,
Віримо щиро в майбутнє і славу,
Доброго ранку, Вкраїнська земля!



Мій краю степовий


Валентині Проценко



Не можу надивитись на цю красу чудову,
Німіють перед нею хоч будь-які слова.
Ну, як їх не любити, — світанки малинові,
Де жайвір голубіння небесне вишива.

Приспів:

Мій краю степовий,
До тебе серцем лину,
Горнуся, ніби річка
До берега в журбі.
Колоссям золотим
І шумом тополиним,
Ромашковий мій краю,
Вклоняюся тобі.

Пшеничне золотіння, неначе хвилі моря,
Вклоняється колосся натрудженим рукам.
Як у вечірні роси лягають спати зорі,
Я п’ю на повні груди степів хмільний бальзам.

О, мій Таврійский краю, тебе люблю безмірно
За калинове гроно, за пісню солов’я,
І в грозове світання, і в хмарне надвечір’я,
Моя квітуча земле, шаную тебе я.



Серце Таврійського краю



Наче перлина в коштовнім намисті,
Ніби казковий, спокусливий сон,
Сяє зорею в степах моє місто,
Сонцем і вітром сповитий Херсон.

Приспів:

Рідний Херсон, гідний син України,
Друзів стрічаєш завжди залюбки.
Місто моє, сонцедарне, гостинне,
Слава про тебе летить крізь віки!

Хвиля Дніпрова барвінком квітує,
Свічі каштанів дарують тепло.
Місто моє у майбутнє крокує,
Перед минулим схиливши чоло.

Місто моє, я тебе прославляю,
Ти — життєдайне моє джерело.
Серце щедротне Таврійського краю,
Птах молодий, що стає на крило.



Місто моє


Олені Поляк



Місто моє, із веселою назвою.
Край, де калина рубіном цвіте.
Тут поєдналось минуле й сучасне:
Місто моє молодіє й росте.

Приспів:

Гола Пристань моя,
Провінційне південне містечко.
Це таврійські поля,
Їм завжди уклоняюся гречно.
Це дідівська земля,
Тут всі друзі мої.
Гола Пристань моя,
Хай співають тобі солов’ї.

Місто моє з теплоходами білими,
Скільки вже весен твоїх відцвіло…
Білі, як сніг, квітнуть в заводях лілії,
А на полях янтаріє зерно.

Місто в обіймах дніпрової хвилі,
З берега чайка вітає крилом.
Тих, кого зрадить остання надія,
Пристань дитинства напоїть теплом.



Планета Земля



Грає вітер на струнах,
Сонце золотом сипле,
Сріблом зорі вночі розсипаються.
Бджілка в танці кружляє,
Квітка в полі розквітла —
Ця планета Земля називається.

Приспів:

Нехай весну птахи
Нам несуть на крилі,
Не зважайте на різну погоду.
Все прекрасне й живе
Бережіть на землі,
Бережіть на планеті природу.

Йду до школи із ранцем:
Трави в росах криштальних,
Кошенятко старанно вмивається,
Шлють пташки з неба пісню
Ранішню-привітальну —
Ця планета Земля називається.

Річка хвилю гойдає,
Голубінню чарує,
На красу неповторну дивлюся я.
Моє серце радіє,
Що усе це існує,
Що живу на землі я із друзями.



Чорнобильські дзвони


Чорнобиль, ти вихрем пронісся,
Накривши все чорним крилом.
Рида у скорботі безсиле Полісся
І б’є у молитвах чолом.

Яка ж тільки доля недобра
Дісталася, земле, тобі.
Мов постріл у серце — твій вибух, Чорнобиль,
Аж сонце змарніло в журбі.

В житах, де волошки бродили,
Тепер поросла сон-трава,
І снігом не квітне у лузі калина,
Бо їй соловей не співа.

Поля, що родили хлібами,
В жнива не почують пісень,
Усе поросло і гірчить полинами,
Стуманено завтрашній день.

Чорнобиль, нехай твої дзвони
Набатом у скронях проб’ють.
Молись, Україно, в доземнім поклоні,
Молися за світлу майбуть.

Завантажити zip-архів книги (*.doc):
http://prosvilib.at.ua/books/kolomiec_n/vidlunna_duwi.zip
Категорія: Коломієць Н.А. | Додав: DivaDii (09.06.2011)
Переглядів: 3322 | Теги: вірші, поезія, Коломієць Н., пісні | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]