Вітаємо Вас, Гість!
Неділя, 20.08.2017, 00:25
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

Анастасьєв А.М. [11]
Анастасьєв Анатолій Миколайович
Братан М.І. [17]
Братан Микола Іванович
Василенко М.О. [6]
Василенко Микола Олександрович
Дунаєв А.М. [1]
Дунаєв Анатолій Миколайович
Єрьомічева Л. [2]
Єрьомічева Любов Валеріївна
Коломієць Н.А. [3]
Коломієць Наталія Анатоліївна
Кот Н.Г. [1]
Кот Ніна Григорівна
Куліш Л.П. [1]
Куліш Леонід Пилипович
Мелещенко В.М. [1]
Мелещенко Василь Михайлович
Немченко І.В. [7]
Немченко Іван Васильович
Олексюк О.В. [5]
Олексюк Олег Васильович
Рижик-Нежуріна І.С. [1]
Рижик-Нежуріна Інна Сергіївна
Сарма-Соколовський М.О. [1]
Сарма-Соколовський Микола Олександрович
Суганяк А.С. [2]
Суганяк Анатолій Степанович
Тимошенко М.П. [1]
Тимошенко Микола Петрович
Швидун М.Є. [6]
Швидун Микола Єфремович
Файчак Й.Г. [2]
Файчак Йосип Гнатович
Флікінштейн А.В. [1]
Флікінштейн Алла Володимирівна
Колективні збірки [11]
Інші автори [7]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

Звідки Ви?
Всього відповідей: 84

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



Бібліотечка

Головна » Книги » За авторами » Файчак Й.Г.

Й.Файчак. Ходить небом сонце над землею

Йосип Файчак



Ходить небом сонце над землею




ГОРИТЬ СВІЧА
Горить, горить свіча воскова,
Горить, горить… Погасла. Тьма.
Людина, вчора ще — здорова,
Живе, живе і ось — нема.




МОЄ ЖИТТЯ
Життя моє — неначе й не сучасне,
Поміж крутих — живу я у нужді.
Неправда це. Воно ж таки прекрасне,
Бо сонце є і зорі молоді…



Я ЛЮБЛЮ ЗЕМЛЮ
Повіяв тихий вітер із-за гаю,
І стало легше дихати землі,
Всім серцем я люблю її безкраю,
Неначе матір діточки малі.




ОСІНЬ ПРИЙШЛА
Сонце світить, світить, світить,
Та не гріє вже, як слід;
Як її не запримітить:
Мов чаклунка, входить в світ.



ХОЧЕ ВІТЕР…
Хоче вітер по землі
Суховієм злим пройтись…
В нашім полі зріє хліб,
На ніщо не дивлячись!


* * *
Плинуть небом грізні чорні хмари,
Мабуть, хочуть впасти нищівним дощем.
Я від Бога не чекаю кари,
Хоч бентежить душу гіркуватий щем…



СПРАГА
Ой, у полі генде при дорозі
Виросла тополенька одна.
Жаль її — вона не в змозі
Живим соком впитися сповна…



* * *
У нашім лісі дуб могучий зріс.
Могучість його наче аж страшна,
Та він немало й користі приніс:
Під ним кохалась пара не одна.



НАЙКРАЩА В СВІТІ
Земля моя! Земля моя!
Ти — вся, неначе в цвіті,
Нехай же тобі щастя засія,
Бо ти — найкраща в світі!



* * *
Я не люблю злодійства й пліток,
Я не люблю, як мерзне взимку сад.
Люблю, як мед бджола збирає з квіток
І як буйнує в полі виноград.



* * *
Який сьогодні дивний день
Аж смуток серце болісно стискає,
І радий слухать я пісень,
Що вітер в полі нам співає.



* * *
І сніг і дощ, і всяка непогода, —
Все це було, було в моїм житті.
Та рідне сонечко із небозводу
Для мене слало й сяйва золоті.



МАЙЖЕ ІДЕАЛ
Поплавського не хвалять, майже лають,
Не шлють йому вітань, похвал, —
Мені його пісні — Вкраїною сіяють,
Для мене він — таж майже ідеал.




* * *
Стали ми — мов ті зозулі,
Рідних гнізд ми вже не в’єм.
Рідну мову ми за “дулі”
Безсердечно продаєм.



БІЖАТЬ РОКИ
Біжать роки, як у ріці вода,
В якій зоря купалася…
Колись була я молода,
Та старість вже підкралася…




ДІЖДУСЬ ТЕПЛА
Жду і жду я літа золотого,
Бо зима набридла люта, зла.
Та душа моя радіє з того,
Що діждуся я таки тепла…



* * *
Мене на полі і будяк не коле,
Хоча колючі колючки ті й злі…
Бо моя сапка його справно споле,
І добривом він стане для землі…



НЕ МОЖУ ЗБАГНУТЬ
Я не збагну, у чім тут справа:
Сіяє сонце, а в душі — пітьма.
І є уже у нас своя держава,
А справи в ній, немов її — нема!..



* * *
Як настане літо золоте,
Й пишні трави виростуть у лузі, —
Мушу я за діло взятись — не просте:
Мушу трави ті скосити, друзі!



ДАЛЕКИЙ СПОМИН
Гаряче сонце лиш за обрій сіло,
А ніч бідою — гульк в моє село, —
У мене серце болем защеміло:
Людей в ту ніч багацько полягло…



ВЖЕ ПОРА
Немає в нас добра
Немає і — порядку.
За нього братися пора
Боротись до останку!..



* * *
Життя іде по колу,
Не дивлячись на те,
Що бід і лих навколо
Ще більше їх росте.



ЖАРТ
Вишня з кленом обнялись
У твоїм садочку.
Ми з тобою стрілися колись,
Щоб мені ти народила… дочку…



* * *
Уже і осінь наступає
У степовий наш рідний край.
Вона нас кожного спитає:
Який ми маємо врожай?



ЗЛИЙ ДУХ ВИТАЄ
Над світом знов злий дух витає
І бідами й негодами,
І смерть безкарно скрізь гуляє
Поміж народами…




* * *
Що ото за люди там про щось туркочуть.
Точаться між ними запальні дебати.
Таж то наші депутати хочуть
В Президента владу всю-усю забрати.



НЕ МОЖУ ЗРОЗУМІТИ
Я не можу зрозуміти того,
Зрозуміть не можу, в чім тут суть, —
Наші лідери один на одного
Всякий бруд так безсоромно ллють!



* * *
В саду калина вогнем палала,
Красою сяяв її дивний квіт.
Мені ж бо радість кожна днина слала,
Всміхавсь для нас чарівний світ!



* * *
Вже буйна в лузі виросла трава.
І підійшла пора її косити…
Болить мені з досади голова:
Роботу цю мені вже — не робити…



ВЕЧІРНІЙ ЧАС
За високі гори сонце заховалось,
Вечір несміливо підійшов до нас.
В час такий мені завжди здавалось:
Час вечірній — для любові час.



КРАСА ВЕСНИ
В гаю пташиний спів дзвінкий лунає,
Душа моя теж з радості співа…
Краса така лиш навесні буває,
Що аж від неї мліє голова…



НАЙКРАЩА ПОРА
Весна буйнує у моїм саду.
Весна — найкраща пора року…
Вкрасила квітом вишню молоду,
І стала та — красунею, нівроку.





* * *
Зоря упала на моє подвір’я,
Неначе куля розривна — “дум-дум”…
Від того, звісно, люди, не зрадів я:
Щось душу з того часу точить сум...



* * *
Вітерець все віяв, віяв,
Щоб повітря стало легшим…
А я мріяв все і мріяв, —
Буть в житті — не… першим…



* * *
Чому життя та не стає в нас кращим? –
Спитати хочу всіх я скромно.
Бо стали ми усі ледачі,
Не трудимось так, як бджола — невтомно.



ЗИМОВА НІЧ
У ніч зимову, від снігу ясну,
Село в зажурі не спало…
Я взимку хочу всім дарить весну,
Щоб усім жити краще стало.



* * *
Піду в зимовий ліс я нині,
Піду по дрова і по хмиз,
Бо вже мене в моїй хижині
Ледь лютий холод не загриз.



* * *
Минуть літа… І буде новий день,
Але мене уже не буде…
Та знаю я, що наших же пісень
Співатимуть майбутні люди…



* * *
В моїм саду життя іде, як треба:
Щось дерева, мов люди, гомонять.
Напевно просять дощику у неба,
Чи людям хочуть щастя побажать…



НА ВУЗЕСЕНЬКІЙ СТЕЖИНОЧЦІ
На нашім полі ріднесенькім,
Коли хліба були молоді, —
Там на стежиночці вузесенькій
З тобою стрілись ми тоді…



* * *
Піснями край наш не лунає,
Як ними він лунав колись…
Чи в нас пісень нових немає,
А чи таланти геть звелись?



НЕМА ПОРЯДКУ
Над нами сонце сяє, сяє,
Для нас працює так, як слід.
Але порядку в нас немає
І ходим всі ми, наче вбрід…



* * *
Шумлять поля. Шумлять гаї, ліси…
Мені той шум — знайомий зроду.
Я там не раз із золота-роси
Пив ту святу цілющу воду…



ВАХТА СІВБИ
За селом гудуть міцні мотори —
Бо ж сівба розпочалась…
Від Карпат по Чорне море
Газдувать весна взялась…



МОЯ РІДНА РІЧЕНЬКА
Коли судьба моя гірка, немов поганка,
Мене із рідним краєм розвела, —
Маленька моя річенька Турянка
До мене Чорним морем припливла…



* * *
Свято нині у нас —
Стрітення Господнє.
Чи весни це вже час,
Чи зима — сьогодні?




* * *

Думи мої, думи мої…
Т.Г.Шевченко


“Думи мої, думи мої”,
Не даєте мені спати.
Хоче дехто Україну
На шматки порвати…




* * *
Зоря вечірня із небес
В траву густу упала…
Хоча й помітний в нас прогрес —
Біда ще — не пропала…




* * *
Окрай дороги лежить тополя,
Що зрубана рукою злою…
А їй хотілось життя і волі,
Звеселять людей красою…



* * *
В будь-яку негоду і сльоту,
В будь-які там негаразди,
Я, немов у мрію золоту, —
В Україну вірив — завжди!..



* * *
Над моїм селом сіяє сонце,
Над моїм селом зоря горить.
Я не знаю — правда, а чи сон це:
Прапор синьо-жовтий майорить!..



ЗАКОХАНИЙ ВІТЕР
Вітер в степ наш закохався.
Про любов все гомонить.
Він мені якось зізнався,
Що без степу не прожить.



* * *
В моїм саду розквітнула калина,
Мов наречена в шлюбному вінку.
Найщасливіша в неї та хвилина,
Коли бджола газдує у садку…



* * *
Зимовий ранок видався безсніжний,
Віщує й днину нам ясну…
Я хочу вийти в поле рідне,
До себе кликати весну...



РАННЯ ВЕСНА
Хоча десь за дальніми краями,
Іще зима лютує навісна, —
Проте пташиними ключами
До нас іздалеку летить весна!




* * *
Гляну вгору — небо, небо.
Гляну вниз — поля, поля…
Ліпшої краси не треба,
Як моя свята земля.



ОСІНЬ
Прийшла вже осінь у мій рідний край.
Через поля пройшла і ріки вбрід.
Їй літо віддало ввесь урожай,
Та чи збере вона його, як слід?..



* * *
За злом повинно буть добро.
Інакше я не хочу жити.
Повинен рідний наш Дніпро
Нас всіх водою чистою живити…



* * *
Ще навкруги — сніги, сніги…
Річки ще в холоді ночують, —
А рідні вже мої луги
Весну всім серцем чують…




НАЙДОРОЖЧИЙ ДАР
У нашім полі зріє хліб.
Це — найдорожчий дар природи…
Зв’язати з нього перший сніп
У тебе, земле, прошу згоди.




* * *
Сад заполонили співи солов’їні,
А село не слухає, хоча й не спить.
Бо йому нелегко нині в Україні —
Існувати, виживати — просто жить…




ВЕРБНА НЕДІЛЯ
Вербна Неділя, Вербна Неділя!
Золота святая Вербниця.
В моїм серці все живе надія:
Геть біда від нас відвернеться.




* * *
Весна в полях уже газдує:
Картоплю садить, зерна сіє.
Хоча й злий вітер вередує,
Весну спинить він не зуміє!..



ОЛЕКСАНДРІВЦІ
(БІЛОЗЕРСЬКОГО РАЙОНУ)
Село над лиманом,
Село над лиманом,
Ти — в серці навіки моїм.
Красуєшся ти — не в густому тумані,
А — в сонячнім сяйві яснім!..




* * *
Природа, вічно ти жива —
Від сну зимового проснулась…
Мені сьогодні квітка польова
Щасливо й радісно всміхнулась…




* * *
Де простір грізним бурям,
Де рай гучним вітрам, —
Село зросло там — Тур’є,
І я зростав теж — там!..




ВОВК І ЗАЄЦЬ
У лісі Зайця Вовк зустрів
І став на нього збурено кричати:
— Вухатий дурню, як ти смів
Мою Вовчиху… сучкою назвати!.



ПІДСТУПНА СПРАВА
У Верховній Раді депутати
Чинять геть підступну справу:
Рідну мову хочуть на поталу дати,
А затим — і саму державу.



* * *
Земля від сну зимового проснулась,
Здолавши зиму навісну,
До мене з просьбою звернулась,
Щоб з нею я зустрів весну…



* * *
Нас біди тиснуть із усіх боків,
І я не в силі їм протистояти.
Хоч маю друзів вдосталь і дружків,
А біди ці — не маю з ким долати…



* * *
Який прекрасний білий світ,
Яка краса — навколо.
А ми не любимо, як слід,
Ми — як осліпле кодло…



* * *
Не безпритульний я ідіот,
Не твар я безрідна:
У мене батько — мій народ,
А мати — Україна рідна!..



* * *
Над землею нашою безмежною
Яскрава зіронька засяла.
Україна стала — Незалежною,
Та справжньою Державою — не стала.



ЖДУ
Жду щастя в рідному краю.
Звідкіль його ще ждати?
Люблю Вітчизну я свою,
Вона для мене — мати!..



* * *
Весна буяла у саду,
У горах і в долині,
Де стрінув тебе я молоду
На польовій стежині…



* * *
У саду розквітнула черешня,
І сад від того — помолодів…
Йому згадалась пора колишня,
Як він від бомб важких горів…



* * *
В моїм селі — біда і скрута:
Живуть у нім — одні старі…
Невинна в тім природа люта,
А — влада і поводирі!..




ЗАГРОЗЛИВА КРИЗА
Повсюди, куди не поглянеш навколо,
І розмир, і розбрат, гризня, зокрема.
Вітчизно, невже бо така твоя доля:
Любові до тебе в еліти нема…



* * *
Нас ще життєвий давить гніт, —
Брехня скрізь, провокації…
Та ми ще вийдемо на світ,
На світ цивілізації!



* * *
Не шумуй, ти, сердитий вітер,
Бо з весною я говорю…
Всім дарує вона ж бо квіти, —
Я ж любов їй свою дарю!..





* * *
Якщо ти хочеш отак жити,
Як люди в світі всі живуть, —
Вітчизну рідну слід любити
І думать про її майбуть.



РІДНА СТОРОНА
За рікою — поле, ліс зелений
І — безмежна синя далина…
Найдорожча ти завжди для мене,
Самбірщина, — рідна сторона!..



* * *
В гаю зозуля закувала.
А значить це — весна, весна.
Для діток гнізд — не будувала,
Та хай живе собі й вона.



* * *
Весна сади всі заквітчала,
Зеленим вкрила килимом луги…
Вона з любов’ю і мене вітала
Сил додала мені й снаги!..



ЧАРІВНА НЕЗНАЙОМКА
Стрінув в полі я чарівну квітку.
Навіть назви я її — не знаю…
Та найкращу в світі цю лелітку
Я на все життя — запам’ятаю!..



* * *
За високу зелену діброву
Рідне сонце день заховало.
На прощання мені сказало:
Вранці я повернуся знову…



* * *
Під невисокою горою
Село, мов писанка, зросло…
Я з ним пов’язаний судьбою, —
Життя мене на світ в нім привело.



НЕ ЗДІЙСНЕНІ МРІЇ
Маленька вишня край дороги
На щастя людям мріяла зрости…
Та втілить мрії не мала змоги:
Якийсь негідник світ занапастив…



НЕМА ПОРЯДКУ
В селі моїм — нема порядку.
І чи він буде в нас колись?!
Чи житимемо ми колись в достатку,
Який нам обіцяти всі взялись…



ДИВИНА
Ще вчора день морозом пік,
А нині вже — відлига…
В нас незвичайний нині рік:
У січні — скресла крига…



ЧИ ДІЖДЕМОСЯ
Тепер в нас — рай для бур’янів.
Вони, мов ліс, укрили поле…
Чи ми діждемося тих днів,
Як прийде хтось й бур’ян той споле?..



РОЗМОВА З ВІТРОМ
— Ой, чого ж то ти сердитий,
Вітре-вітругане?
— Бо ще довго краще жити
Людям в нас не стане…



* * *
Де вітер ніжний польовий
Все слухав пісню солов’їну, —
Отам повстанець молодий
Життя віддав за Україну…



ДРУЖБА
Під горою невисокою
Квітом сад своїм радів.
Він з весною синьоокою
Подружитися зумів.



НЕ РОЗ’ЄДНАТИ
Моя земля — моя снага.
У серці — рідні видноколи.
Моя Вітчизно дорога,
Не роз’єднати нас — ніколи.



* * *
В садочку яблуня розквітла —
Нам принесе свої плоди.
Я їй тепла бажаю й світла
І щоб жила вона — завжди!..



* * *
Земля плодюча в нас усюди,
Але біда не полишає:
Погано в нас живуть ще люди,
Але чому? Сам Бог — не знає…



* * *
Хочеться мені з жалю ревіти:
Знищив геть хтось молоду діброву…
Нищать в нас не лиш дерева, квіти, —
Нищать найдорожче — рідну мову!..



* * *
Розтанув надокучний сніг.
Земля від нього тільки-но звільнилась, —
Я глянув на в моїм дворі моріг,
А вже на ньому квіточка вродилась…




* * *
То тут, то там щось діється не так,
Як має і повинно бути:
У нашій владі — вдосталь розбишак,
Що “вміють” все собі здобути…



* * *
У лісі нашому зеленім
Лунають співи рідних солов’їв.
То вже весна прийшла до мене,
І я її із радістю зустрів.



* * *
Вишневий цвіт! Вишневий цвіт!
Ним сад, мов золотом, повився…
Який прекрасний білий світ, —
Мені, як вперше, він відкрився!..




* * *
Де високі гори й чарівні долини,
Де стрімкі річки, поля і ліс, —
Першої квітневої години
Господь Бог на світу мене приніс.



* * *
Варимося в бідах і розладах.
З нас і звірі вже, мабуть, сміються.
В нас в Парламенті й так званих “радах”
Між собою депутати б’ються.



* * *
Вийти хочу я на гору крем’яну
І її довбати, як Франко скалу,
Втілить мрію у житті свою сяйну:
Всі закрить дороги бідам лютим й злу.



* * *
Наді мною — небеса казкові,
Наді мною — сонце рідне, золоте…
Хай живуть всі люди у любові,
Хай життя для них відрадістю цвіте!..



* * *
Іду на прю я з лютою бідою,
Іду на прю я з брехнями і злом…
А ніжне сонце плине наді мною
Мене голубить золотим теплом.



* * *
Скрізь люди наші балачки ведуть,
Що непорядок в нас то там, то тут
І справи добре в нас тому не йдуть,
Що всі заводи вже пішли на брухт.



* * *
Хочу я знайти в житті дорогу вірну,
Щоб не стрітися на ній з руїною, —
Хочу бачити свою країну рідну
На віки щасливою країною.



РОЗПОВІДЬ БАБУСІ
Над рікою нашою грайливою
Розпустила коси верба молода…
Виростала я отут щасливою,
Як у річці нашій пресвята вода…



* * *
Хто нам злидні підлі підсуває, —
Відповідь на це ніяк я не знайду…
Моє серце, знай, мені відповідає:
Ми самі собі ж бо творимо біду.




* * *
Іван Мазепа — зрадник, а чи ні?
Та ж звісно — ні. Нам слід це пам’ятати!
Я вік не вірив цій чиїсь брехні,
Яку нам намагались нав’язати.




* * *
День Дев’яте березня настав…
Це ж Тараса нам послало небо.
На твоїй могилі вік я не бував, —
Моє ж серце — завжди біля тебе.



СПОМИН
Стою самотній на нашій горі.
Наповнилося серце болем і сумом,
Де ми гонили на випас корів
Із вірним, якого немає вже, другом…



* * *
Я не скажу, що в нас погано зовсім,
Я не скажу, що й добре в нас таки, —
Судилося нам бути, браття, досі –
І не заможні і не жебраки…



* * *
Не хочу линуть за чужий я обрій,
Та хочу й я в нім прорубать “вікно”, —
Щоб взнати: а чи й справді там так добре,
Як дехто вихваляється давно…



* * *
Вночі не сплю, вдень не роблю,
Бо старість зрілу маю, —
Та серцем я свій край люблю,
Люблю без меж, без краю…



БУРЕВІЙ
Гуде і виє вітер, а не віє.
Але весна до нас таки прийшла.
Прихід її пронісся буревієм,
Який приніс нам безліч зла!..



* * *
В саду гуляють вітерці ласкаві,
І він від того аж помолодів…
Йому всміхаються зірки яскраві:
Давай побільш нам сонячних плодів!..




* * *
Гуляв я з внуком у садочку,
Де полудневий чаром день горів,
Де в дальньому ген-ген куточку
Його бабусю я колись зустрів…




ЯК В СОСЮРИ
І моя в житті здійснилась мрія,
Хоч не грався я у шури-мури:
Моя жінка зветься теж — Марія,
Як в Поета нашого — Сосюри!..



* * *
Піду в Медведжу рано-вранці
Траву скосити запашну,
Де смерть у ній колись повстанці
Свою побачили страшну.

І їх вона всіх покосила,
Отак, як я оцю траву…
Моя отецька земле мила,
Я завдяки тобі живу!..





* * *
Ніби й справи йдуть в нас нині добре,
Ніби й економіка — в цвітінні,
Та біда повзе ізнов, мов кобра.
Дві державні мови — розбрат в Україні…




ПАМ’ЯТЬ
Пам’ять наша не згасає в серці.
Хоч вона й болюча, але вік жива…
Впало люду безліч в лютім герці
За життя своє і за свої права…




* * *
Стою самотній в рідному саду,
Стою самотній на весь світ — один!..
Мою Вітчизну рідну, молоду
Чомусь не любить блудний син.



* * *
Маємо вже Незалежність,
Матимем і щастя.
Бо нікому наш народ
Здолати не вдасться.

Звільнимо рідну Вкраїну
Від сміття і бруду,
Й створимо життя прекрасне
Ми для свого люду.




ЗА ЩО МИ?
Ми — за правду і свободу,
За права людини.
Діти ми свого народу,
Неньки-України.




* * *
Коли над обрієм ще місяць глипав,
Коли ще ранок барвами не грав, —
Мене з косою на луги покликав
Медовий запах соковитих трав.




* * *
Ще біда лютує скрізь і всюди.
Та життя це — диво золоте…
Вірю я: й коли мене не буде, —
Україна в щасті розцвіте!..



* * *
Не сумуй в гаю, калинонько-калино,
Що тобі у нас не радісно рости…
Ми ж тебе всі любим, наша ти перлино,
Й зробим все можливе, щоб тобі цвісти.



* * *
У ріднім нашім молодім гаю
Зозуля накувала,
Що у Вітчизну дорогу мою
Біда знов завітала…



* * *

У ріднім краї і глина краща,
Аніж в чужім, хоч золотім, краю, —
Людина в світі, кажуть, найбагатша,
Яка Вітчизну збагатить свою.



* * *
Верховна Рада — найвища влада
Моєї держави.
Та декому — це не завада
Завдать їй неслави.



* * *
Піду на вибори нові, піду,
Бо знаю: слід голосувати,
Щоби державу нашу молоду
В чуже ярмо ніхто не міг впрягати.




* * *
І знов у нас презлі вітриська віють.
Часи настали зовсім непогідні…
І я нівроку, твердити посмію,
Що ми Шевченка правнуки негідні.




* * *
Хтось загубив в житті своїм надію.
В його уяві світ весь наче в глею…
А я живу й життям своїм радію,
Бо сонце ходить небом над землею.




НА ЧУЖИНІ
Лети до мене, золотий лелеко,
Із України з-від Дніпра лети.
Бо я живу від неї так далеко,
Що й в мріях не спроможний осягти…




НЕ В ІМЛІ
Як сонечко за обрій вирушало,
Щоб освітити інший бік землі,
Воно мені, прощаючись, сказало:
— Хай будуть твої вірші не в імлі.




Завантажити zip-архів книги (*.doc):
http://prosvilib.at.ua/books/inshi/faj4ak_sun.zip
Категорія: Файчак Й.Г. | Додав: DivaDii (10.06.2011)
Переглядів: 1007 | Теги: вірші, Файчак Й.Г., мініатюри | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]