Пісня надії. Любов Єрьомічева - Єрьомічева Л. - За авторами - Бібліотечка - "Просвіта" Херсонщини
Вітаємо Вас, Гість!
Неділя, 11.12.2016, 02:19
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

Анастасьєв А.М. [11]
Анастасьєв Анатолій Миколайович
Братан М.І. [17]
Братан Микола Іванович
Василенко М.О. [6]
Василенко Микола Олександрович
Дунаєв А.М. [1]
Дунаєв Анатолій Миколайович
Єрьомічева Л. [2]
Єрьомічева Любов Валеріївна
Коломієць Н.А. [3]
Коломієць Наталія Анатоліївна
Кот Н.Г. [1]
Кот Ніна Григорівна
Куліш Л.П. [1]
Куліш Леонід Пилипович
Мелещенко В.М. [1]
Мелещенко Василь Михайлович
Немченко І.В. [7]
Немченко Іван Васильович
Олексюк О.В. [5]
Олексюк Олег Васильович
Рижик-Нежуріна І.С. [1]
Рижик-Нежуріна Інна Сергіївна
Сарма-Соколовський М.О. [1]
Сарма-Соколовський Микола Олександрович
Суганяк А.С. [2]
Суганяк Анатолій Степанович
Тимошенко М.П. [1]
Тимошенко Микола Петрович
Швидун М.Є. [6]
Швидун Микола Єфремович
Файчак Й.Г. [2]
Файчак Йосип Гнатович
Флікінштейн А.В. [1]
Флікінштейн Алла Володимирівна
Колективні збірки [11]
Інші автори [7]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

Чи потрібний на порталі розділ "Вільна публікація"?
Всього відповідей: 14

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
у
<Vox.com.ua> Портал українця

Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



Бібліотечка

Головна » Книги » За авторами » Єрьомічева Л.

Пісня надії. Любов Єрьомічева

Все в житті буває вперше…

А ось перша книжка в 17 років - це вже знаково.

Люба Єрьомічева ще школярка, але зрілість думок, багатство образів, та ще досконала форма її віршів ставлять творчість дівчини в ряд з творчістю досвідчених творців красного слова.

Її вірші, навіть написані в 8-9 класах, на диво дорослі.

А ще дивує багатство уяви дівчини, котра написала про війну, яка від неї на відстані вічності, щемні слова, описала так точно відчуття ветеранів:

"Пам'ятає гуркіт канонади
І гвинтівки доторк до долонь…"

У свої юні роки авторка змогла осягнути та образно відтворити всю гаму складних людських почуттів: любов, надія, вірність, образа, лицемірство, брехня, та ще й вірно розставити акценти.

Ця книжечка - справжня пісня надії. Вірю свято: авторку чекає майбутнє визнання, і ім'я її почує вся Україна (тільки б не наврочити).

А зараз нею пишається рідна школа № 1, що в Білозерці, і всі бажають їй, щоб обов'язково збулася її мрія і вона стала журналісткою.

Щасти тобі, дівчино!

Керівник літературної студії "Біле озеро"
Надія Врищ

 

 


 

 

Скільки років спливло…


Скільки років спливло…
Вже давно відгриміли гармати,
В небуття відійшло
Чорне горе, заплакана мати.

І на вулицях знов
Розцвіли і каштани, і квіти,
І тюльпани, як кров,
На алеях почнуть червоніти.

Скільки років спливло…
Не загоїлась рана століття,
Посвітліло чоло
Від війни, від її лихоліття.

Не діждав хтось весни,
Не вдихнувши і радості, й болю,
Чорні тіні війни
Покалічили щастя і долю…

Скільки років спливло…
Немов кров, на алеях тюльпани,
І життя розцвіло,
Лиш душі не загоїлись рани…

Знов настала весна,
І убралися рясно каштани,
Відгриміла війна,
Вам спасибі за це, ветерани!

 

 

Вічна пам'ять


Пам'ятає серце сорок п'ятий,
Не згасає в пам'яті вогонь,
Пам'ятає гуркіт канонади
І гвинтівки доторк до долонь…

Пам'ятає серце ті краплини,
Що з очей лилися матерів,
І дорослий погляд у дитини,
І прощання, і скорботу слів.

Пам'ятати вічно ми повинні
Ті солдатські долі непрості,
За Вкраїну битви до загину
Шану ми повинні їм нести…

 

 

Пісня надії

Присвячується Вірі, Надії, Любові


Я вдячною буду, людино,
Коли про любов ти згадаєш,
Проллєш ти бодай хоч сльозину
І совісті муку пізнаєш.
Тоді я тебе привітаю,
Як в серці твоїм лід розтане,
Ім'я я твоє увінчаю
І більше судити не стану.
Коли в твоїм серці проміння,
Неначе добро, зажевріє,
Любов розростеться з насіння -
Тобі подарую надію.
Неси її, наче зернину,
Що віри зросте колосками,
Даруй її кожній людині,
Нехай колоситься між вами.

 

 

Дитинство


Де, потонувши в морі хвилювань,
Дитячий сміх, немов перлина, сяє,
Де перед вами радість сподівань,
І де душі живий промінчик грає,
Живе дитинство, сонячне й ясне,
Глибоке й чисте, як сльоза дівоча,
Просте і тихе, часом - голосне,
Наївно знову заглядає в очі.
Де все життя - це таїна свята,
І кожен день, як пісня колискова,
Де правда знову чиста і проста,
Де веселить чи ранить кожне слово.
Дитинства світ зникає десь у снах,
Десь у бездонних і казкових мріях,
Спішить туди, де знову є весна,
Де розцвітає ранок, як надія.
Дитинства птах востаннє покружляв,
Махнув крилом, неначе на прощання.
"Дитинство, де ти?" - голос твій кричав,
Та відповідь йому - лише зітхання…
І знову хтось малює квіти мамі,
І знову хтось в калюжах баче світ…
Дитинство, де ти? Ще побудь із нами.
Ти не дивись, що нам вже стільки літ.

 

 

Пісня щастя


Нестримно стрілою із неба летить
Потік невимовного щастя.
І кличе, і манить, зове, аж тремтить
Природа чарівна й прекрасна…
Шумить вітерець і його не спинить,
Він вільний, як вітер у морі,
І серце від радості тої кричить,
Й небесні підспівують зорі.
І все ожива, все шумить, поспіша,
Радіючи сонцю й весні,
І душу мою веселить і втіша,
Промінням живе у мені…

 

 

* * *


Я не від того, щоб забутись,
І полетіти за край неба,
Там віднайти частинку сонця
І повернутися до тебе,
Мій рідний краю…

 

 

* * *


Пахнуть росами світанки,
Сяє сонячна блакить,
Чисті й свіжі рідні ранки,
В серці музика бринить.

В небі синім хмарки линуть,
Он - джерел дзюрчить вода,
Мрії тут живуть, не гинуть,
Радість - вічно молода!

 

 

Образа


Я чую біль - його вам не збагнути,
Німа отрута серце розбива,
Коли б мені миттєвість повернути,
Щоб не почути сказані слова.
Вбивають душу списами отрути,
З'їдають серце в пломенях вогню.
Коли б мені хоча б цього не чути,
Повір же, Боже, й це я оціню.
Лише благаю, щоб слова фатальні
Не прозвучали в другових вустах.
І розростеться прірва на очах.
Я не люблю пустих речей, порожніх,
Що, наче камінь, у степу стоїть.
І холодом лякає подорожніх,
Байдужістю своїх думок ятрить.

 

 

Криниця слова


Життя прожить - не поле перейти,
Життя прожить - пройти криву дорогу,
Щоб для людей наснагу зберегти,
В душі поета селиться тривога…
Поет живе, сприймаючи любов,
Поет живе, сприймаючи недолю,
Як хвилі моря, кидаючись знов
До сонця й вітру, до добра і волі…
Душа поета - хвиля непроста,
Скарбниця духу, скарб людського слова,
Із кожним роком паростком зроста,
Що зацвіте пелюстками любові.
Піде на світло й поклики сердець,
Піде на шлях, копаючи криницю,
Із почуттів сплете краси вінець,
Води дасть людям - мудрості живицю…

 

 

Я знаю


Я знаю, що життя моє - краплина,
Що тоне серед тисяч крапель інших,
Я знаю, що зовуть мене людина,
Я знаю, що немає назв ще гірших.
Я загубилась в людській порожнечі,
Чи варто десь шукати порятунку?
Я вже втомилась від своєї втечі,
Малює в серці холод візерунки…
Я втрапила в провалля, де я гину,
Де вітер закував мене в кайдани,
Де я страждаю за свої провини,
Горять вогнем невиліковні рани…
Десь є на світі божа іскра з неба,
Що захистить мене від пустоти людської,
Що вкаже шлях - де треба і не треба,
Із темної заверне до святої…


 

Коли настане весна…


Пелюстками краса розростеться,
Теплий вітер любов принесе.
Павутинка зими розірветься,
Оживе і прокинеться все…

Подих свіжий весни молодої
Знов запалить вогнем смолоскип.
І душа стане знову новою,
Колихатимуть зоряні сни.

У казковім небеснім вінчанні
Запалає весняна зоря,
У прозорім ранковім тумані
Знов помістяться цілі моря.

 

 

Заповіт майбутньому


Я зійду на вершину країни,
Звідки видно всі долі людські.
В вишину цю душею порину,
Хай поранюсь об скелі гірські…

Доторкнуся до суті любові,
Розгадаю жіночу красу,
Таємницю братерської крові,
Тим, хто прагне, добро принесу.

Я погляну в майбутнє Вкраїни,
Помолюсь, щоб лихе відійшло,
Лиш тоді серцем я б відпочила,
Коли б сонце в житах зацвіло.

Сизокрилим орлом піднімуся,
Я на крилах тепло принесу,
Я любити й прощати навчуся,
Розуміти й цінити красу.

 

 

Навмисне не придумаєш весну…


Навмисне не придумаєш весну,
Бо казку цю не вмістять навіть мрії,
Але чекаєш лиш її одну,
Як проблиск животворної надії.

Навмисне не придумаєш любов -
Сама вона постукає весною.
І серце затріпоче знову й знов
І радість стане знову молодою.
Як сонце зійде маревом новим,
Шалено заіскряться свіжі віти -
Навмисне не лишайся ти старим,
Не дасть весна любові посивіти…

 

 

Душа


І цілого життя замало,
Щоб власну душу осягнути,
Зірки на небі розгадали,
Тільки лиш душу не збагнути…

Вона пуста буває часом -
Нема любові і краплини,
Невмитою буває часто,
Душа прозора у дитини.

Пізнати душі загадкові
Ще не вдавалося нікому.
Коли ж багато в ній любові -
Кохання мова всім знайома.

В полон надій беруть наївних,
В очах оголюючи душу,
Красі душі немає рівних,
Душа - це море, не калюжа…

 

 

Совість

Н.С.Врищ


Тебе бажаю віднайти,
Тебе бажаю відшукати,
Вкажи - куди мені йти,
Чого бажать, чого не знати.
Чи дать мені мовчазну згоду
До вселюдської злої тіні,
Чи зберегти себе від броду,
В якому тонуть всі покірні?
Волати тихо - не почують,
Сказати гучно - сил немає.
Нехай, принаймні, не відчують,
Що людська совість помирає.

 

 

Молитва

Людям Землі


Розцвітає палаюче сонце
У прозорім ранковім тумані,
Лиш тобі я відкрию віконце,
Лиш тобі я зізнаюсь в бажанні -
Кожну ніч я благаю у Бога
Розірвати пута непокори,
Щоб знайшли люди справжні дороги,
Щоб відкрили любові простори.
Хай ідуть за зорею надії,
І здобудуть над злом перемогу,
Хай здійсняться їх праведні мрії,
І освятяться щастям дороги.

 

 

* * *


Як брешеш ти, завжди дивись у вічі,
Неси свій хрест - будь справжній лицемір.
І не лякайсь, коли вчинив щось двічі -
Тікає з жаху лиш немудрий звір.

Хоч біль який - ти стій, як на причасті,
І не ламайсь під силою вітрів,
Нехай терзають віхоли й напасті -
Ти не тікай від сорому і слів…

 

 

До першого дзвінка


Вже відспівало літо солов'їне
Свої солодкі і п'янкі пісні,
Жовтогаряча осінь тихо лине,
Розсіюючи дзвони голосні…

До школи знову кличе той знайомий,
Із кришталевим голосом дзвінок.
Його заспів до болі нам відомий,
Він знов зворушить цілий світ думок…

Хай голос твій бринить у вирі часу,
В серцях нехай співає знов і знов,
Мій дзвонику, ти не змовкай відразу,
Неси в серцях натхнення і любов…

 

 

Загублений світ


Замореною, сонною любов'ю
Прощався ліс з теплом людських сердець.
Печаль безмовну цілий світ з собою
Поніс він в небуття - це вже кінець.
Кудись, в нікуди, лине наше щастя,
Розвіюється з вітром, наче дим,
Оголені серця, як на причасті,
Колись це звалось теплим і людським.
То не біда, що линуть наші роки,
Що спадку в нас нема - тяжка біда.
Та знову робимо оці безглузді кроки,
Майбутнє наше - пустота німа.
Згадають діти наших рук діяння,
Й рука людська сама скарає нас.
Та пізно буде бити покаяння -
Забутий світ ридатиме крізь час.

 

 

Рідний дім


Я згадаю дім, де ростуть тополі,
Я вклонюся їм і скорюся долі.
Де степи, як сон, де блакитне небо,
Там мій рідний дім, я іду до тебе!
Босоніж між трав у ранкові роси,
Де вітер блукав, розпущу я коси…
У піснях сердець, де дрімають мрії,
Я сплету вінець із квіток надії.

 

 

Фальшивка


Хоч ти і гарна, а проте - фальшивка.
Ти кажеш - медом, думаєш - потворно,
Та близькі знають, що ти вередлива,
Хоч виправдовуєш себе змістовно.

Ти, як троянда поміж скромних трав,
Тебе не зірве той, що вже потримав.
Бо кожен знає, що твої шипи
Не лише руки колють, колють серце…

 

 

Дніпро


В оманливім і сонячнім промінні
Купається й ясніє наш Дніпро,
Даруючи красу, немов прозріння,
І віру, і надію, і добро…
Куди прямують сиві наші долі -
В незвідані краї чи береги,
Дніпро не забувається ніколи,
Усі до нього стеляться шляхи.
Це щира наша слава України,
Жива вода із сонячних країв,
А пісня хвиль ріки далеко лине -
Зобразити її немає слів…
Живи повік, ріка, - добро й надія,
У душах зігріваючи любов,
Хай берег твій із далечі ясніє
І хвилі чистоту дарують знов…

 

 

Дитині


Щоб сонце Україні усміхнулось,
Щоб ми могли гріхи собі простить,
Щоб щастя до країни повернулось,
Дітей в любові треба нам ростить…

Дитячі очі - то майбутнє наше,
То злагода, добробут і тепло,
Щоб за прийдешнє нам було не страшно,
Здоров'я дай дитині і добро.

У мирі, щоб плекалася родина,
Щоб із колін країна піднялась,
Ти ласку і здоров'я дай дитині,
Добром воно хай вернеться до нас!..

 

 

Жінка


Хай життєвій стежині нема вороття,
І летять журавлі у висотах,
Хай терзає любов і ламає життя,
Ти є жінка - всесильна істота.

Чого варте життя, як тебе в нім нема?
Чого варті весняні ці зорі?
Чого варта любов? Це торішня зима,
Забуття, темний морок і горе…

Ти жіночна і чиста, проста і ясна,
Світлих мрій і думок берегиня,
Ти надія й любов і квітуча весна,
Ти є жінка, а значить - богиня.

 

 

Учитель

Моїй матері


Лунає знову пісня незрадлива,
Нас біля школи вчитель зустрічає.
Його слова - мелодія журлива,
А щирий погляд - серце нам картає…

Учитель рідний - птаха сизокрила,
Що пташенят ростить і відпускає.
Любов його серця нам полонила,
І навіки нас дружбою єднає…

Учителю! Нехай твоя дорога
Лиш вдячності устелиться квітками,
Хай полишить задумлива тривога
Твої слова нехай живуть між нами.

 

 

Я у небо щоночі вдивляюсь…


Я у небо щоночі вдивляюсь…
Може, правди у ньому шукаю,
Я у Бога про долю питаюсь,
Для Вкраїни добра я благаю.
Заглядаю я в зоряні очі,
Для думок я знаходжу притулок,
Я забутись у мареві хочу,
Уві сні віднайти порятунок.
Серце крають думки невеселі,
Привид ночі не хоче приспати,
Заблукала в думках, як в тунелі,
Снам бездонним мене не здолати…



Завантажити zip-архів книги (*.doc):
http://prosvilib.at.ua/books/inshi/eremicheva_pisna_nadii.zip
Категорія: Єрьомічева Л. | Додав: DivaDii (10.10.2009) | Автор: Єрьомічева Любов
Переглядів: 2185 | Теги: поезія, Єрьомічева Л.В. | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]