"Я прийду в твої спогади піснею..."

Так стверджує співець Таврійського краю, наш земляк, поет-пісняр Анатолій Дунаєв, який своє 65-річчя зустрічає розрадою омріяного чекання - власною збіркою віршів та пісень з християнським "Жива любов, жива".

Краса рідного степового мальовничого краю і співочий дар матері та батька ще з дитинства надихали на творчість. Щирі дитячі поезії вперше оприлюднувалися в шкільній газеті. Тоді і зародилась мрія увійти до храму Прекрасного.

Випускник Військового авіаційного училища у 1980 році у чині офіцера запасу повернувся до рідного краю, де і розкрився його талант поета-пісняра. І свідченням того є його неодноразові публікації в обласній пресі та широке визнання пісень (зокрема, пісні на музику Валентина Стеренка "Я народилась в Таврійському краї") не тільки на великих сценах України, а і в далекому зарубіжжі.

Дитяча безпосередність, невибагливість форм, сентиментальна світлість почуттів притаманні мистецтву А.Дунаєва. Його поетичний світ збагачують і прозові твори, насамперед глибокопсихологічне оповідання "Выбор", оповідання "Последнее письмо полевой почты", "Дядя Прокоп", "Добро дает ростки" та інші.

Приємно зазначити, що поет, який почав писати мовою Агнії Барто, входить у світ національної поезії з мовою рідного краю та власним почерком.

Сподіваємось, що довгоочікуваний книжковий дебют Анатолія Дунаєва матиме продовження у наступних збірках.

Олег Олексюк

Пісні України - це поклик у мрії,
Це клекіт кохання і подих весни,
Це матері ніжність і світлі надії.
Це долі тремтливі, як зорі, ясні!

Станислав

Пусть край родимый внешностью обычен,
Пускай селом зовется: Станислав -
Я каждый раз дорогою привычной
Спешу к нему, как в юности, стремглав!

…Вот те поля, где зрела золотая,
Вот и дорожки в поле напрямик…
Здесь испытал я цену каравая
И трудового счастья первый миг!

Здесь я изведал радость косовицы,
Встречал зарю под пенье пить-пидем,
Дарил венок из скошенной пшеницы,
А он казался солнечным лучом!

Здесь столько дней счастливых пролетело,
Заветных дат осталось позади…
А сердце снова трепетно запело:
Седой лиман открылся впереди!

Сейчас пройдусь я по пескам упругим,
Присяду там я на корявом пне
И, как со старым, добрым, верным другом
Вновь помечтаю с ним наедине!

…Вот и волна, что так меня качала!
Вот и уха в чугунном казанке…
И мирный ритм рыбацкого причала,
И парусник, плывущий вдалеке…

Весна

Весна пробудилась игриво,
Дыханье свое обнажив,
И снова полился над миром
Загадочный легкий мотив.

Порой еще вьюжат снежинки
И нехотя тают во мгле…
Несут озорные прожилки
Тепло по озябшей земле!

Капели густым разнобоем
В аккордах хрустальных звучат…
Журавушки радужным строем
К родимым гнездовьям спешат.

И бьет чародейка красою
По струнам сердечным моим…
Пусть будет земля молодою
И небо - всегда голубым!

Осенний костер

Запах листьев осенних,
Дым и блестки огня
Дивной юности песней
Дышат вновь на меня…
Вспоминается прежний
Тихий треск на заре,
Вкус картофелин свежих,
Что пекли на костре…
Как ходили в походы
Затаенной тропой
И встречали восходы,
Хмель вдыхая степной!
И под зорями спали
На стогах золотых,
И запоем мечтали
О "Высотах Больших"…
И, быть может, мечталось
Той порою не зря -
Талисманом встречалась
Нам в полетах заря!

* * *

Я так давно не видел серебристых взлетов,
Дыхания не слышал быстрокрылых птиц,
А в памяти: живые будни военлетов,
Улыбки светлые их мужественных лиц!

Моя "Даная"

Мне так тревожно без тебя,
Заря моя земная,
Мне бы сейчас хоть горсть огня
Из рук твоих, "Даная"!
Мне бы прижаться потесней
К щеке твоей губами,
Мне бы сказать тебе скорей
Надежными словами…
Что мне без нежных глаз твоих
Так не хватает света,
Что вижу все цвета я в них
Погожего рассвета…
О том, что волосы твои
Я и во сне ласкаю,
Что вижу трепетные сны,
Я о тебе мечтая.
Мне так тревожно без тебя,
Заря моя земная,
Мне бы сейчас хоть горсть огня
Из рук твоих, "Даная"!

На посту тишины

Земля замечталась под шубою снежной,
Застыли наметы искусной резьбой,
И мягко луна, проплывая в безбрежье,
Лукаво моргает, маня за собой…

Умолкли давно суетливые звуки,
И сонно горят на столбах фонари…
И тянутся ветви деревьев, как руки,
Навстречу улыбке морозной зари!

И мирно вокруг: там, на дальней границе -
Солдаты, Отчизны любимой сыны,
Под лунным сияльем зимы-кружевницы
Бессонно стоят на посту Тишины!

Отчего

Отчего весною слышится свирель,
Излучают чары травы и сирень?
Отчего заметен голос разных птиц:
Воробьев неброских, красочных синиц?
Отчего весною небо голубей,
И пленяют звезды нежностью своей?
Отчего пьянящий воздух-бирюза,
И пылают страстью у подруг глаза?
Отчего вся к солнцу тянется земля,
Крылышки растений и душа моя?
А душа, душа-то лирикой полна -
Ох и чародейка девица-весна!

* * *

Не торопясь, иду я по аллеям,
Как не спешат при встрече с дорогим...
Я улыбаюсь белостволым феям,
Пожизненным любимицам моим!
Когда-то шел я по аллеям этим
С любовью рядом юною моей...
А с той поры прошли десятилеться,
И феи стали старше, но стройней!

Повернулись додому птахи легкокрилі

Знову линуть над містом ті, веселі світання,
Гомінким переспівом різних-різних птахів…
Чом не чується щебет, що весіннім вітанням
Повертається стрімко із далеких країв?
…Прилетіли до міста чаклуни легкокрилі,
І лунає розливом у блакиті ясній
Щебет ніжний та милий, той повік незрадливий -
Повернулись додому ті птахи навесні!
Повернулись, бо зовсім не співається птахам
В тих краях, що не любі для співочих сердець…
Бо співається там лиш, де гніздечко пі дахом,
Де той спів, наче долю, колисає вітрець!

Краю не зможу свого залишать

Осіннє багаття духмяно горить,
Вітрець ледь дерева гойдає…
А липа така золотава стоїть,
Неначе весілля чекає!

Здається, життя вже сповільнило хід,
Лелечі ключі десь курличуть…
Чом, доле, у той, у високий політ,
Мене за собою не кличеш?

Я краю не зможу свого залишать,
У небо чужеє злітати…
На рідній землі краще кущиком стать,
Чим пісню в чужині сховати!

Вклонюсь тобі, омріяне кохання

"Де знайти такого:
дужого і доброго,
гарного і мудрого,
трішечки бентежного?.."
Світлана Шеремета

Почув тебе, і знов заграло серце
Таким незгасним сонячним вогнем -
То я пізнав: твоє джерельце б'ється
П'янке, що в цілім світі лиш одне!

Я маю все, чого ти так жадаєш,
Та я не той, кого шукаєш ти -
Я маю вади, про які не знаєш,
А я ніяк не можу їх звести…

Я едельвейсів сплячих не бентежу -
Люблю і квіти й вранішню росу…
Люблю я за пробудженнями стежить
І дарувать світанкову красу.

Не можу стиснуть серце полум'яне
В об'єми вишні, чи чогось іще
Задля того, щоб не хворіть коханням,
Коли ятриться рана і пече!

Я трішечки бентежитись не можу,
Радію і бентежуся до дна.
Виходить, що на "того" я не схожий,
На жаль - життя одне й душа одна…

Вклонюсь тобі, омріяне кохання,
Вклонюсь тобі, як віщому вогню…
До тебе, до найвищого жадання
Я душу й серце вдячно прихилю!

Візьму тебе я в простір жайворовий

Коханій

Не дам тобі я, радість дивокрила,
З небес високих впасти до землі -
Я дам тобі голівку свою милу
Схилити ніжно на плече мені.

Не дам тобі забути про світання,
Що росами сріблястими тремтять -
Я дам тобі згадати про стрічання,
Що й досі в серці дивом пломенять!

Згадаєш ти про тихі літні ночі
І зоряні цілунки на вустах…
І як дивились спрагло очі в очі,
І як радів, витьохкуючи птах!

Візьму тебе я в простір жайворовий,
Скупаю у ромашках польових…
Веселку подарую кольорову,
Щоб вічно грала у очах твоїх!

Полечу я в світи

Знову подихом свіжим
Освятилась земля,
І душа, така грішна,
Завесніла моя!

Доторкнутися хочу
До надії крила -
Може долі наврочу,
Щоб коханням зійшла!

Через ріки і сушу
Полечу у світи,
Щоб розкрилену душу
Ту, єдину, знайти!

Тільки б крил не зламати -
На крило її взять…
Тільки б разом літати
І негоди долать…

Тільки б любої очі
Посміхались мені
І у зоряні ночі,
І в захмарені дні!

Не може повірити мати

(Доля)

Покликали сурми до бою солдата,
Дороги війни повели на фронти…
Весни в сорок п'ятім діждалася мати,
А сину судилось у вічність піти.

Не може, не може повірити мати,
Що син її любий поліг у бою -
Все ходить і ходить вона зустрічати
Єдиного сина, надію свою.

Згадалася рідній пора довоєнна,
Прокладена сином земна борозна...
Як сяяли сонцем на колосі зерна...
Як їсти носила у поле вона...

Згадалось облаччя усміхнене сина
І жвава розмова на ниві земній...
Як мати, його хліборобська стежина
Чекає, чекає на нього з війни!

Дороги, дороги, одвічні дороги -
До миру ведуть і ведуть до війни.
Стихають в чеканні родинні пороги,
Та сняться і сняться солдатам вони!..

Живе чарівниця на схилі Дніпровім

Де хата маленька, неначе лелека,
На схилі стоїть на Дніпровім крутім,
Живе чарівниця, що може здалека
Вогонь розпалити у серці моїм.

Де грають веселкою раночки,
І хвилею мрія пливе,
Там зореока Дніпряночка,
Краса-чарівниця живе!

Плекається сонцем та хата біленька,
І хвилі Дніпрові вітають здаля...
Схиляється степ чарівниці низенько,
І силу, і пісню дарує земля!

У серці виспівують радісні дзвони,
І мрії зринають жадані, п'янкі,
Коли повертають дороги додому,
Дороги звилясті мої не легкі.

Де грають веселкою раночки,
І степом духмяна земля,
Чекає на мене Дніпряночка,
Кохана, єдина моя!

Під крилом моя рідна земля

(Погляд з польоту)

Під крилом моя рідна земля,
Де і затишок мій і кохання…
Колисалась там доля моя,
Що омріяна в юності ранній!

Під крилом зеленаві поля,
Білі хатки і степ жайворовий,
І живе там єдина моя,
І ясниться мій берег Дніпровий!

Під крилом знову схили круті,
Грають хвилі Дніпра в позолоті…
Зберігаю я обрії ці
В моїм серці й високім польоті!

Під крилом моя рідна земля…
Не ревнуй мене, люба, до неба -
Всю красу, берегине моя,
Принесу я з польоту до тебе!

Я прийду в твої спогади піснею

Я прийду в твої спогади піснею,
Що під зорями тихо пливе,
Як природа красою первісною
Після сну, навесні, оживе…

Я прийду в надвечір'ї травневому,
Як затьохка в гаю соловей,
Як зоріє у квіті вишневому
Дивопогляд коханих очей…

Я прийду, як до болю, до відчаю
Тебе доля притисне бува…
Поведу тебе стежкою звичною
У поля, де не треба слова…

Там співають цілющої жайвори,
Там голубить звичайна трава,
Не буває там зайвого гамору -
Там не треба, не треба слова!

Я прийду в твою долю розкрилену,
У тривожну і в зоряну мить...
Я прийду, щоб любові перлинами
Все в житті дороге боронить!

Я прийду в твої спогади піснею…

Я повернувся знов, село, до тебе

Муз. В.Соломка
Помірно, з почуттям

Я повернувся знов, село, до тебе,
І радість щира все єство пройма,
Бентежить душу і зринає в небо,
Як пісня долі - кращої нема!

Приспів:

І лине пісня чистого джерельця -
Земля красу і силу їй дала.
Співають просто від усього серця
Співочі душі рідного села!

Ось та стежина, що веде у поле -
Сховалася у трави, як в літа...
Не забувалася мені ніколи
Стежина ця, мов юність золота!

Приспів.

Іду я знов до стану польового -
У мріях косовиця ожива...
Не можу я без краю степового -
Жива любов в душі моїй, жива!

Приспів.

Я народилась в Таврійському краї

Зінаїді Колісніченко

Муз. В.Стеренка
Стримано, душевно

І знову у мріях земля материнська,
Де хата старенька і верби журкі,
Гаї веселкові, стежини дитинства,
Як ті вишивані святі рушники.

Приспів:

А я народилась в Таврійському Краї.
Де щедро лунають душевні пісні…
Мене сповивали п'янкі дивограї
І крила для злету ростили мені!

Згадалися юності дні нежурливі,
Дзвінка косовиця й колюча стерня,
Ті помисли юні, високі й сміливі
І подорож дивна - кудись навмання…

Приспів.

Лечу, ніби птаха, до Рідного Краю,
Де зустріч жадана, як мить, промайне,
Де мамині очі щасливо засяють,
Де вербоньки-сестри чекають мене!

Приспів.

Зорі кохання

Муз. В.Другальова
Помірно

Де ж ти, жадана єдина зоре,
Одвічна мрія, доле моя?
В життєвім полі, у неозорім,
Може побачу тебе здаля?

Приспів:

Зорі кохання, зорі кохання
О світанковій сяють порі…
Долю кохання, мрію-жадання
Вийду стрічати я на зорі!

Маленькі зорі - долі невдалі,
В небі високім ледь мерехтять…
Долі щасливі - зорі яскраві,
Назустріч мрії своїй летять!

Приспів.

У небі тихім грають зірниці -
Може, то й долі світла пора?..
Зоря кохання сходить, ясниться -
Мого кохання сходить зоря!..

Приспів.

Стежина долі

Муз. В.Плаксєєва
Спокійно, з почуттям

Іде до гурту дівчина люба,
Погляд від мене та й відверта…
Невже кохання - то моя згуба,
Зболена доля, мрія пуста?

Ой ти, дівчино, серденько добре,
Ой ти, дівчино, щира душа,
Чом ти на мене дивишся згорда
І нашу зустріч чом обійшла?

Чи може стало щось на заваді,
Може, до серця інший припав?
Може, шукаєш тої розради,
Якої досі я ще не знав?

Горнись до серця мого, дівчино -
Стежина долі тільки одна…
Веде, веде нас одна-єдина
Та й до кохання веде вона!

Зачекай, козаче
(Полька-тавричанка)

Муз. В.Соломка
Грайливо

Зачекай, козаче, не сідлай коня,
А іди до гурту, доленько моя.
Хай музики грають танок вогневий -
Польку-тавричанку потанцуєм ми!

Приспів:

Козаченько любий, серденько моє,
У танку любові закружляй мене!

Потанцюймо, друже, та й сідлай коня -
Помчимо з тобою у веселку дня.
Хай несе нас коник в простір степовий,
Хай підставить крила вітер-добровій.

Приспів.

У степах широких, серед тихих трав
Вся краса Таврійська посміхнеться нам…
Посміхайся, доле, лету не спиняй,
Обнімай, козаче, міцно обнімай!

Приспів.

У степах Таврійських, у красі земній,
Пригортай до серця, козаченько мій!
Хай козацька слава лине у зеніт,
Хай розправить крила наш козацький рід!

Приспів.

Вітер Афгану

Галині Іванівні Тихонюк,
син якої не повернувся
з Афганістану,
присвячую

Муз. В.Прокопенка
Помірно

Чом дивишся, мамо, за обрій далекий
І часом тобі не до сну?
Чому не радієш, як білі лелеки
Приносять на крилах весну?

Приспів:

Вірю я, мамо, знаю я, мамо:
Як рана сердечна болить…
Вітер Афгану, вітер Афгану -
То пам'ять незгасна ятрить!

Не знаю я, мамо, не знаю, пташино,
Як душу зігріти святу…
А може онуки ту радість - стежину
У долі твоїй віднайдуть?..

Приспів.

Як вірю я, мамо: зростиш ти онуків,
Зігрівши душевним теплом...
І будуть стрічання, і будуть розлуки,
Й пісні за родинним столом…

Приспів.

Встає Україна

Муз. В.Татаріна
Повільно, мрійливо

Як станеш на схилі над сивим лиманом -
Здається, за обрій душа заплива,
І там, вдалині, поза синім туманом -
Омріяний світ, Україна Нова!

Приспів:
А мрії летять понад сивим лиманом.
Летять, білим квітом летять…

Встає там, як сонце, моя Україна…
Озореній долі назустріч встає.
Могутня і Вольна Єдина Родина
У тім дивосвіті щасливім живе!

Приспів.

Хай буде той шлях непростий і тернистий -
До мрії одвічно не легко іти -
Пройду я його, щоб зорю променисту
У судженій долі оцій віднайти!

Приспів.

Поют девчата, соловьи

Муз. М.Баева
Не спеша, задушевно

Зажег закат утес прибрежный,
Рассыпал трели соловей…
Задорно, трепетно и нежно
Поет о любушке своей!

А у реки поют девчата…
Поют о девичьей судьбе -
Зачем, зачем ушла куда-то
По неизведанной тропе?

И о любви поют неспешно…
Поют о той, что не сбылась,
О той поют, что зорькой вешней
Ох, в сердце девичьем зажглась!

Не хвастай, песня, ты судьбою
И мне ты душу не круши.
Возьми-ка ты меня с собою,
Дорожку счастья покажи…

А песню дивную колышат
Просторы русские свои…
Весь мир притих - он только слышит:
Поют девчата, соловьи!

Сыграй мне песню на баяне

Михаилу Баеву

Муз. М.Баева
Умеренно

Сыграй мне песню на баяне,
Друг задушевный, дорогой…
Сыграй о поле, о лимане
И о любви, само собой!
Сыграй, как раньше, с перебором…
Чтоб песня за душу взяла!
Ну поведи же по просторам,
Где в травах ласковых земля!
Ну подними же в поднебесье,
На крыльях песни покачай…
Дай надышаться тем прелестьем.
Держи, держи, не опускай!
Веди, веди же за собою,
Держи без устали в плену…
Своей загадочной тропою
Веди в волшебную страну!