Відчахнута віть. Братан Микола - Братан М.І. - За авторами - Бібліотечка - "Просвіта" Херсонщини
Вітаємо Вас, Гість!
Неділя, 11.12.2016, 02:19
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

Анастасьєв А.М. [11]
Анастасьєв Анатолій Миколайович
Братан М.І. [17]
Братан Микола Іванович
Василенко М.О. [6]
Василенко Микола Олександрович
Дунаєв А.М. [1]
Дунаєв Анатолій Миколайович
Єрьомічева Л. [2]
Єрьомічева Любов Валеріївна
Коломієць Н.А. [3]
Коломієць Наталія Анатоліївна
Кот Н.Г. [1]
Кот Ніна Григорівна
Куліш Л.П. [1]
Куліш Леонід Пилипович
Мелещенко В.М. [1]
Мелещенко Василь Михайлович
Немченко І.В. [7]
Немченко Іван Васильович
Олексюк О.В. [5]
Олексюк Олег Васильович
Рижик-Нежуріна І.С. [1]
Рижик-Нежуріна Інна Сергіївна
Сарма-Соколовський М.О. [1]
Сарма-Соколовський Микола Олександрович
Суганяк А.С. [2]
Суганяк Анатолій Степанович
Тимошенко М.П. [1]
Тимошенко Микола Петрович
Швидун М.Є. [6]
Швидун Микола Єфремович
Файчак Й.Г. [2]
Файчак Йосип Гнатович
Флікінштейн А.В. [1]
Флікінштейн Алла Володимирівна
Колективні збірки [11]
Інші автори [7]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

Чи отримали Ви корисну інформацію на нашому порталі?
Всього відповідей: 33

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
у
<Vox.com.ua> Портал українця

Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



Бібліотечка

Головна » Книги » За авторами » Братан М.І.

Відчахнута віть. Братан Микола

З надією бути почутими

Творчість Миколи Братана завжди вражала шанувальників художнього слова розмаїттям тем і багатством нових незашмуляних образних систем.
Так і сьогодні - в час, коли міжнаціональні відносини дійшли апогея, і кров у жилах ображених кипить, Микола Братан поемою "Відчахнута віть" нагадує сучасникам і нащадкам про традиції братства між народами. Так було в голодні тридцяті роки, коли потоки переселенців з України, знесилені голодом, торували шлях надії на Південь. І там, в далеких чеченських аулах, знаходили і притулок, і ласку.
Тема болюча і небуденна - тема голодомору, яка так довго замовчувалась у радянській історіографії, нині має бути почутою серцями братніх народів. Можливо, саме тому нове видання поеми доповнене авторизованим перекладом російською Миколи Касьянова, друк якого у газеті "Грозненський рабочий" мав схвальний відгук серед читачів столиці Чечні.
Прочитавшу цю поему у російському перекладі, перший секретар Веденського райкому партії у листі до автора твору писав, що "дружбу народів утверджують не наші декларації і постанови, а та справа, яку робите ви - художники слова!".
Подальша історія це потвердила, бо від тих постанов залишилися кров і попіл на землі вайнахів, а дух людського побратимства, про який ідеться у "Відчахнутій віті" не вмер і не вимре, поки існують наші народи.

Олег Олексюк,
голова Херсонської обласної організації
Всеукраїнського товариства "Просвіта" ім. Тараса Шевченка

Микола Братан
Відчахнута віть

Легенда-бувальщина

Пишу поему давнім болем,
Що забувати не резон.
Єсть у Чечні пшеничне поле -
Ачхой-Мартанівський район.

Вже стільки літ мене хвилює
Жахтіння споминів-примар.
Уже піввіку тут існує
Нетрадиційний календар.

В його основі та прикмета,
Що людям він не Богом дан, -
В нім відлік не від Магомета,
А від біди моїх краян.

Раніш прихований в секреті,
Немов його і не було,
Встає голодний тридцять третій,
Безхліб'ям змучене село.

Сухими днями і ночами
У безвість вичорнилась путь.
По ній у світ заробітчани
З дітьми і дітками бредуть.

І хоч далека та дорога,
Вона знайома і мені.
Я пізнаю себе, малого,
У сорок шостім повесні.

Про подвиг радіо глаголить.
Вождеві вуса, де не глянь.
А по Вкраїні суне голод
І в чорний смерк, і в білу рань.

Ми не брели в незнані далі -
Безхліб'я дома гнуло нас.
Послав зерна великий Сталін -
Маленьку жменьку - про запас.

А там, у далі довоєнній,
Що пеклом батькові була,
У стороні моїй південній
З безхліб'я вмерло півсела.

І досьогодні та місцина
Являє пустища сумні,
Де що не хата - домовина
У тридцять третім - навесні...

Звідтіль - не вигадка, не казка,
А непозбутній щемний яв:
У далину живу кавказьку
Мій рід в ту весну простував.

Брели і падали в дорозі,
Вставали й знов - хитався світ.
І прибивалися в тривозі
До насторожених воріт.

Смаглисті люди виходжали -
І не питали хто, звідкіль, -
Вповиті розпачем і жалем,
Навпіл ділили смертний біль.

Пришельці ж, мов сама знемога,
Що навіть згадувати - жах,
В сльозах зверталися до Бога
З незнаним іменем - Аллах.

"Спаси, - впадали на коліна, -
Хоч ми й молились не тобі.
Якщо ти нас в біді покинеш,
Хто ж зарятує нас тоді?"

Господь сказав, що люди - браття,
У горі сходимось водно.
Зневіри повне і прокляття
Земного "бога" імено.

Це він, крутий, жорстоковусий,
Що кида лозунги в світи,
Селянство зраджене примусив
В біді галасвіта брести.

Одвіку хліб - всьому основа,
А тут - безхлібним став народ.
Однак про це ніхто ні слова,
Безмов'я в муці палить рот.

Дитя при мамі кволо диба,
В надії клякне край воріт,
Ручата просять: "Хліба, хліба!" -
І що то вчується в одвіт?..

Кавказці - люди не бездушні,
Без тлумача усе збагнуть,
Їх теж нужда і горе душать,
Хлібця ж голодному дадуть.

Але не більше. На роботу
Ніхто не смій узять приблуд,
Бо то - одразу ясно, хто ти,
Як скористав найманський труд.

І до нових брели віддалин
Батьки в нужді, напівживі,
Дітей в нестямі покидали
Біля ворітниць, на траві...

Не описать нелюдську муку!..
Та дні спливуть, пролине час, -
Спізнають діти ту науку,
Як ревно твориться намаз.

Навчаться слово лепетати,
Мов орлій клекіт з висоти,
Своє ж - потроху забувати
Або ж у сховку десь нести.

До кам'янистих спраглих вулиць,
Де мул незворушно бреде,
Батьки твої не повернулись, -
Куди пішли і зникли де?..

Можливо, прослід їх згубився,
Доріг назад не віднайти.
Не знають, що живим лишився,
На ноги звівся в силі ти.

Отак буває у негоду,
Як грізна буря відшумить,
Відчахнута, але - на подив! -
Таки живе невсохла віть.

І зацвіта, і плодоносить,
І в серці родить спомин-щем...
Чи, може, про нещастя - досить?
В щасливий час, мовляв, живем.

Було, було: співали славу
Новій потьомкінській брехні,
І згадувать не мали права
Про горе матері-Чечні.

Це тільки потім, перегодом,
Гіркі промовимо слова,
Як виселялися народи, -
З корінням рвались дерева!

І розкидались безборонно
В пустельні звітрені краї,
І де той корінь, де та крона,
Братове скарані мої!

І ви, мого народу діти,
В єднанні з древом тим сумним,
Все навпіл мали розділити
І жити з ним, і гинуть з ним...

Пережили не всі, не кожен, -
Нещадна катова рука...
Та не радіти я не можу,
Живого стрівши земляка!..

О, скільки бід його ламало,
Але бринить невсохла віть!
Високе ймення аксакала
Вінчає труд багатоліть.

Сім'я - і діти, і онуки, -
Потік з узгір'я гомонить.
А в серці все ж незбутні муки -
Їх і Аллах не занімить.

Ятрить у пам'яті донині
Не Богом дана доля зла,
Як рідна мати в Україну
Його діждатись не змогла.

Благала, кликала, молила.
Та Бог молитв її не вчув.
...І є в степу свята могила,
Де він і досі ще не був.

Прости, Аллах... І Ти, Всевишній,
Пробач, розп'ятий на хресті.
Та ж ми за Тебе не живіші
В стражданнях, спізнаних в житті.

За тих, що згинули, - молюся.
Душа ж ячить іще жива:
Туди полинуть, де матуся
Мене, малого, сповива...

Нехай не хата стріне - пустка,
Що в спеку вимерхла, німа.
Та нам земля свята відпустить
Гріхи, що є й котрих нема.

Грозний - Херсон, 1989


Николай Касьянов

Оторванная ветвь


Пишу поэму давней болью,
Ее забыть мне не резон.
В Чечне шумит большое поле -
Ачхой-Мартановский район.

И память раненной лелекой
Меня ведет тревожно вдаль…
Живет, бытует здесь полвека
Необычайный календарь.

В его основе та примета,
Он людям не всевышним дан.
Начало - не от Магомета,
А от беды моих селян.

Когда-то скрытый был в секрете,
Как будто не было его,
Встает голодный тридцать третий -
Мое печальное село.

Сухими днями и ночами
Ведет в безвестность черный путь.
Изнеможенные крестьяне
Устало с детками бредут.

И хоть далече та дорога, -
Знакома с давних пор она.
Живет в ней и моя тревога.
Идет сорок шестой… Весна.

Про подвиг радио глаголит,
Куда ни глянь - вождя усы.
А по стране повсюду - голод.
Слышней зловещий звон "косы".

Мы не пошли в чужие дали,
Бесхлебье дома гнуло нас.
Послал зерна "великий" Сталин
По малой жменьке про запас.

А там, среди степных селений,
Где и моя судьба взошла,
Когда погас огонь мучений,
Недосчитались полсела!

Как вспомню -
кровь от горя стынет.
Местечко вижу то во сне:
Где что ни хата - домовина
В том тридцать третьем, по весне…

Тот мир не выдумка, не сказка,
Тревожит сердце и зовет.
В живую даль, в простор Кавказский
Ушел корнями древний род.

Брели и падали в дороге
И с каждым днем поток редел.
Просили милости у Бога
И корку хлеба у людей.

Чеченцы молча выходили,
Не бередили словом ран.
Отчаянье гостей делили
И боль скупую пополам.

У каждой сакли и ограды
Стояли женщины в слезах,
Звучало скорбно: "Бога ради",
"Спаси, Аллах, спаси, Аллах"…

Чужой, однако, правый боже,
(У нас, конечно, бог не тот),
Но если ты нам не поможешь,
То кто же нас еще спасет?

Господь сказал, что люди - братья,
А в горе сломится любой.
Среди унынья и проклятья
Над нами правил бог земной.

Крутой, жестокоусый Сталин
Считал, что истину постиг:
Крестьянство предал и заставил,
Не ведая куда, брести.

От века хлеб - всему основа,
А тут бесхлебным стал народ.
Однако мы о том - ни слова:
Безмолвье обжигало рот.

Посмотришь - разрывает сердце
Ребенка плач. И мать - как тень.
А ручки просят: "Хлебца, хлебца…"
И ночь долга. И долог день.

Чужие люди не бездушны,
Без перевода все поймут,
Самих нужна и горе душат,
Но хлеб голодному дадут.

И слава Богу. Но не больше.
Кого берешь, ведь он батрак.
Тебе же сделается больно
И заклеймят тебя "кулак".

Брели, изнемогая, дале,
С надеждой верили молве.
Детей, тоскуя, оставляли
Возле калиток на траве…

Не описать людскую муку!..
Те дни всплывут - настанет час,
Узнают дети те науку,
Как совершается намаз,

Начнут учиться неумело,
Слова чужие лепетать.
А кровное - в душе несмело
Травою стало зарастать,

До каменистых жарких улиц,
Где мул безропотно бредет,
Твои родные не вернулись,
Куда ушли? Кто их найдет?..

Возможно, след их затерялся, -
Поодаль тучек - черный креп…
Не знают… Ты живым остался.
Поднялся на ноги, окреп.

Вот так бывает: в бурю, в ливень,
Лишь ветру стоит отшуметь,
Отломлена, но что за диво:
Живет, не засыхая, ветвь!

Цветет весной у старой хаты…
Родной тоскливо вспомни дом,
А может, про несчастья хватит?
В какой счастливый час живем!

Да, было, было. Пели славу.
По горло сыты от брехни.
И вспомнить не имели права
Про горе матери-Чечни.

И лишь позднее, через годы,
Мы скажем горькие слова,
Как выселялися народы,
С корнями рвались дерева!..

И обливалось сердце кровью:
Кидали нас по всем краям.
И где тот корень? Где та крона?
За что такая кара вам?

Напрасно сыпались проклятья…
С печальным древом тем слились,
Делили, как родные братья,
Напополам и смерть, и жизнь.

Но выжили не все… Стеная,
Приходит память та горька -
Я радуюсь, я преклоняюсь,
Живого встретив земляка!

О, сколько бед его ломало…
Но гордость духа не согнуть.
Не зря же имя аксакала
Его венчает седину.

Семья большая - дети, внуки.
И благо - в отчем крае жить.
А в сердце отзвук дальней муки -
Не заглушить и не забыть.

Как рана, в памяти доныне:
Судьба. Судьба печально зла.
Старушка-мать на Украине
Его дождаться не смогла…

Просила, плакала, молила,
Но бог не слышал этот стон.
И есть в степи родной могила,
Где не был он, где не был он.

Прости, Аллах… И ты, Всевышний,
Христос, ты муки знаешь сам.
А может, мы душою выше
В страданьях, что достались нам?

За тех, что сгинули, молиться
Готов и днем и ночью я,
Живу надеждой возвратиться
В мои родимые края.

И пусть не хата встретит -
пустошь.
Но память сердца - будто свет.
Земля отцов грехи отпустит,
Что есть, и те, которых нет.

Грозный-Херсон, 1988-89 гг.


Завантажити zip-архів книги (*.doc):
http://prosvilib.at.ua/books/bratan/vit.zip
Категорія: Братан М.І. | Додав: DivaDii (11.10.2009) | Автор: Братан М.І.
Переглядів: 1715 | Теги: Братан М.І., поезія, Касьянов Н.И. | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]