Микола Братан Знову експромти
ЛЕОНІД КУЧМА НА МАТЧІ “ДИНАМО” (КИЇВ)—“ПАНАТІНАЇКОС” (ГРЕЦІЯ)
Як забили нам каверзний гол отой,
Президент ухопився за голову.
Ніби інших немає причин,
Щоб хапався за голову Він.
1998 р. ЗАКОНОМІРНІСТЬ
Товариші, які стають панами,
Тікають з України до Панами.
1999 р. ПЕРСОНАЛЬНИЙ
Був і в мене свій Дантес —
Член ЦК КПРС.
Де сьогодні він? Мовчок.
Ще озветься землячок.
1999 р. ЗУБНОМУ ЛІКАРЕВІ М.КУЛИКУ
Хоч підупали наші сили,
Та ми не зовсім ще внизу.
Якби не ти — мене б із’їли,
А так — я сам іще гризу.
1998 р. ДИТЯЧЕ
Телефонує Вові Дьома:
— Твої шнурки, — питає, — дома?
А Вова Дьомі відповів:
— У мене туфлі без шнурків. Йому при цьому невтямки,
Що той питає, де — батьки. НЕ ТЕ ЯЙЦЕ
Це
Яйце
Не з клубу “Ліра”,
Де й моя
Цвіла
Душа, —
Ця
Подоба
Сувеніра
Ревно
Зроблена
У США.
5 травня 1997 р. Великдень
Ще єресі такої
В житті я не писав:
Для мене й Луговської
Христос... не воскресав.
(Ми з нею не христосалися).
5 травня 1997 р. ДИВИСЯ В КОРІНЬ
Тюремний мур. Об’ява: “Тут —
Гуманітарний інститут”.
2000 р. ЛЕОНІДОВІ БОНДАРЧУКУ НА ПОЛУДЕНЬ ВІКУ
Уже і в тебе свято свят —
Тобі наспіло п’ятдесят.
Ти ниньки — муж уматерілий,
А не якийсь дитячий сад. Прилине юності відлунок —
Сльозою бавитись не смій.
Із неодквітною Тютюнник
Ти незагасно молодий! Тримайся ж міцно, незлиняло,
Не так, як воїнське БеУ,
Щоб наша слава не пропала —
Не здумай вийти з СПУ!.. СІНОКІС
Ще так солодко спиться,
Ледве-ледь засвітає —
Треба йти на луги.
Небокрай багрянитья,
Жайвір в небо злітає.
Блискотить росяниця,
Мов алмаз дорогий.
1997 р. НЕ ПРОМІНЯЄ
Автограф Ізабеллі Плоткіній на романі“Бережина” На спомин Беллі, та не тій.
Що в цім романі десь мелькає,
А позитивній, Боже ж мій, —
Вона ж бо твір сіренький мій
На барахло не проміняє.
* * *
Дають стипендію картоплею,
Дають стипендію курми.
І я це віршами окроплюю:
До чого ж докотились ми!..
Творці, ми теж зарплати просимо, —
Не вгамувавши в серці зла, —
Однак платили б абрикосами —
Цвєткова з радістю б взяла!..
1997 р. ЗАСТЕРЕЖЕННЯ
Хлопці, будьте обережні,
Бо закрутить гайки Брежнєв.
1964 р. ЗА УКРАЇНУ БЕЗ І З
Бідно живем, та не скучно,
Зосліпу мутиться розум:
— За Україну — без Кучми!
— За Україну — з Морозом!
2001 р. ПРИГОДА НА ЛИМАНІ
Як застрягли у піску ми
(Ніч, довкола тьма),
Він в той час не довго думав —
Кинувсь до керма, Щоб машину з місця спхнути,
Різко здав назад.
У лимані міг втонути
З Василем “Фіат”. Як водій би пережив це —
Нам бракує слів.
Та Василь живим лишився
І “Фіат” вцілів!
2000 р. ПРОВЕСНЯНЕ
Де травиця неприм’ята
На галявці лісовій,
Вже розкрили оченята
Небовидні фіалчата —
Ще учора з-під завій.
2001 р. ТЕЛЕВІЗІЙНА ПРИГОДА
Весняним днем у степовім краю
Пригода ця весела приключилась:
Давала баба Женя інтерв’ю,
А в цей момент... корова отелилась.
2001 р.
ХОЧ І ЗАПІЗНО
Багато я чого згубив,
На ринку втрат моїх завізно,
Та я весь вік тебе любив,
Хоч і зустрілись ми запізно.
1999 р. ЗАЛЕЖНІСТЬ
Зі столичного клекоту
Вчуй мій голос бентежний.
Навіть в День незалежності
Я... від тебе залежний.
1999 р. “НЕ”
Прикро вразило мене:
“Тіло — це не головне”
А про душу — ані слова.
І вона, можливо, — “не”...
2000 р. ПОВЕРНУЛО НА ВЕСНУ
Що ті мрії і сни,
Як розтеплилась днина.
Перший подих весни
Зустрічає калина. І в морозяні дні
Річці віриться: скресну!
При калині й мені
Повійнуло — на весну.
2000 р. ЗНЕВАЖЕНИЙ ПОРТРЕТ
Оце така судьба поета,
Хоч загаси любові шал:
Не подивилась на портрета!
Поглянь хоч на... оригінал.
2000 р. РИБА-ЧОРТ
(Гумореска-експромт) Вік живи — і вік учись
Мудрості людської.
В морі плава риба-чорт,
Я й не знав такої. В тої риби з правіків
Дивна є ознака,
Власне, риба та не чорт,
А скоріш — чортяка. Дивувались рибарі
Та й по всьому світі,
Що самиці лиш одні
Потрапляють в сіті. А самці ж поділись де?
Де чорти сховались?
Та вони ж бо до чортиць
Збоку присмоктались! На завершення рядки,
Їй же єй, резонні:
Є такі й чоловіки
При жіночім лоні.
1989 р., м. Уссурійськ ЧИ РЕВНУЄШ? Що ти робиш? Над чим чаклуєш?
(За цікавість таку прости).
Чи хоч трохи мене ревнуєш
До добродійки самоти?
2001 р. ТАКИ ЗОЛОТО
Важить більше, ніж розмова,
Ця хвилина мовчазна.
Не кажи мені ні слова,
Лиш відчуй мене сповна.
2001 р. ПОДВІЙНЕ ЧЕКАННЯ
Цілий день ходжу у неспокої,
Як це зрозуміти, поясни:
Ждеш весни, як зустрічі з тобою,
І тебе чекаєш, як весни.
2000 р.
БРИНДУШІ НА ДАЧІ
Іванові Гайдаю Цвітуть бриндушики на дачі,
Яке ж бо диво, світку мій!
Замилувався б тут, зазначу,
І сам товариш Мозговий. Ліричний струмінь жив у ньому, —
Поете-мрійнику, пробач, —
Хоча краянам всім відомо,
Який він був противник дач.
Беріг, як мовиться, природу,
А надто плавні і Дніпро.
І воював Іван з народом —
Послало в бій Політбюро. Гай-гай, аж страшно те згадати:
Зійшлися в герці — хто кого.
В тій битві й ми були солдати,
Лише не в армії його. А нині... Хто там плава мілко,
Дивись у корінь, друже мій, —
Веде в похід селянську спілку
Все той же лицар Мозговий. Тієї ж огненої вдачі,
Дерзає людям на добро.
Лишило в спокої ж бо дачі
У дні нові Політбюро.
26 травня 1991 р. ДРУЗЯМ-ХУДОЖНИКАМ
О митці натхненні, де ви,
Ачи ж вам усе одно:
Заінеєні дерева
Просяться на полотно.
2001 р. БІЛЯ ПАРАДНОГО ПІД’ЇЗДУ
Сто машин біля Кабміну
І — найбільша дивина:
Презентують Україну —
Іномарки як одна!
1999 р. СПОМИНОК Блакитно барвлені хати
В причорноморському районі.
І, як дарунок долі, ти
На пристанційному пероні.
Блискоче колія-змія,
Солдат, я в тамбурі чапію.
І знаю ж: доля не моя —
Чому ж забуть тебе не смію?
1995 р. ВОСКОВІ КАДРИ
Воскові фігури —
В закладі культури.
Та хіба ж це диво —
В нас усе можливо!
2000 р. ВІДКРИТТЯ
Не заспокоюсь всі ці дні,
Здається ж, знав твої манери,
Але не відав, що в мені
Живе... приборкувач пантери.
2001 р. НЕ ТИМИ ШЛЯХАМИ
Стільки літ шукав доріг до тебе,
Хоч напевне ж винна в тім не ти:
Іншими іти шляхами треба.
Спершу мав до себе їх знайти.
2001 р. ХОДИТЬ ФЕРМЕР У ПОЛІ
В полі рано-пораненьку
Щось до вуха притуляє.
Знов, напевне, Халупенка
По мобільнику шукає.
2001 р.
ВІРА АТЕЇСТА
Не писав би я про нього,
Але ж справді він — “артист”:
Вірить Леніну, як Богу,
Хоч відроду — атеїст.
1993 р. В ЛІКАРНІ
Найлюбиміше гасло трудящих:
Хай живе солідарність болящих!
1999 р. МЕРОВІ М.ГОЛОЇ ПРИСТАНІ Л.П.НЕГРІ
Говорив мені Григорій Горін,
Завітавши в Придніпровський край:
— Якщо стільки зелені у Голій,
Що ж казати про Зелений Гай?
2001 р. ГАСЛО ДАІ
Навіть на ідиш
Ти збагнеш цю суть:
“Швидко поїдеш —
Тихо понесуть”.
2000 р. АВТОГРАФ Т.М.ЩЕРБІ НА КНИЗІ “ВІДЧАХНУТА ВІТЬ”
Душа радіє чи болить,
Та горді будьмо зроду,
Що не відчахнута ми віть
Великого народу!
1999 р. ХОЧ СТІЙ, ХОЧ ПАДАЙ
Ходжу патлатий, розбирає лють:
Зарплати п’ятий місяць не дають.
А видадуть — не дуже слід радіть:
Не вистачить за стрижку заплатить.
1996 р. БАЛАДА ПРО ЗНІМАННЯ ПОРТРЕТА
Жовтневого тихого ранку
З-за столу підвівся наш зам
І зняв позолочену рамку,
Яку присобачував сам.
А хто там герой — критикуйте!
Він робить звитяжно своє:
В минуле спроводжує культа!
У нього вже досвід є...
1964 р. ГАСЛО ПЕРЕДВИБОРНЕ
Щоб не мати з мером знов проколу —
Оберем Халупенка Миколу!
1998 р. ЩОДО СИМВОЛІКИ
Хто ганить прапор жовто-синій,
Той чужаниця в Україні.
16 листопада 1991 р. МИКОЛІ КАБАНЕНКУ НА 75-ЛІТТЯ
О тезко мій, ти — син України,
Заявити про це не вбоюсь.
Це ж якраз на твої іменини
Розвалився Радянський Союз.
1991 р. ДОГНАЛИ
Людей не густо в магазинах,
І ті здебільшого смутні.
Догнали закордон — по цінах.
Догнати б ще — по зарплатні!
1997 р. В СИБІРУ
В краю, где кедрам светят метеоры
Н. Заболоцкий Згадаю тут, де степові простори,
Де колоски шумують наливні, —
В краю, де соснам світять метеори,
Спивать те світло довелось мені.
1998 р. ВІРШ, НАПИСАНИЙ ПІД ЧАС КРУГЛОГО СТОЛУ “УКРАЇНСЬКА МОВА В КОЛІ СВІТОВИХ МОВ”
Лиш уявити! А пережити,
Мов смолоскип, крізь життя пронести.
Нашого цвіту по всьому світу —
Від Кордільєрів до Воркути! Прадідне, рідне слово лунає,
Віри, надії, снаги додає.
То у Херсоні його немає,
А на Алясці студеній — є! В ньому ж бо сили живуть необорні,
Сонячна суть і основа свята.
Чую: звучить наша мова в Мельборні,
Та ж крізь планету усю пророста! Як же це можна віддать на поталу,
Дива такого зректися навік?
Попід склепінням тронного залу
«Общедоступний» буйнує язык.
м. Київ, 24 липня 1996 р. З НІМЕЦЬКИМ АКЦЕНТОМ Банк “Аваль”
Денег не даваль.
1998 р. БІЛЯ ПАМ’ЯТНИКА В.І.ЛЕНІНУ
Любов одна — двигун прогресу.
Я, вірний учень Іллічів,
Люблю тебе, як він — Інесу, —
Надія Крупська ні при чім.
1998 р. “ЕКОНОМНА ЕКОНОМІКА”
Ще реформа в Україні
Тільки-тільки розпочата,
А вже стільки на одінні
Зекономили дівчата —
Ходять поспіль майже голі.
Що було б їм в комсомолі?!
1993 р. ПЕРЕ... ТА НЕ ТЕ
Ачи насправді так воно,
Ачи мені здається:
Перебудова з танками
Переворотом зветься.
23 січня 1991 р. МАКСИМ ГОРЬКИЙ
І я з його книг виростав
Сказати б, під ним себе чистив.
Він Леніна другом назвав,
Він Сталіна в геніях числив.
1991 р. ВОЛОДИМИРОВІ ЗАБАШТАНСЬКОМУ
(Експромт з продовженням) Мав ти Знака пошани,
Щоб і ми ся пишали.
Чом же нині Держава
Не дала Ярослава??
1985 р., 2000 р. НА СТАДІОН!
Не футбол і, звісно, не корида —
Люди ж йдуть і йдуть на стадіон.
Кандидат у президенти їде
З пляжів Криму в степовий район! Поспішіть, не пропустіть моменту,
Вам сьогодні випаде почуть:
“Ось коли я стану президентом,
Враз молочні ріки потечуть!”
1998 р. А САМ ЯКИЙ?
Факти свідчать — аж проймає страх.
Та невже це правда, Боже ж мій?
Мертві душі в підписних листках!
А чи сам же кандидат живий?!
Чи, можливо, має на приміті —
Стати президентом на тім світі?!
1998 р. ЗАКЛИК
На вибори, на вибори!! —
Кипить у жилах кров...
Чи кращу долю виборем,
Чи — наламаєм дров...
1998 р. НАДІЙНИЙ АДВОКАТ
Лазаренко в Сполучених Штатах
Розчарований геть в адвокатах,
У тюремній сидить самотині
Й, наче в морі, вимолює “SOS!
Відгукнись, озовись в Україні,
Адвокат мій найкращий Мороз!
Приїжджай до Америки, брате,
Розділи мою долю в журбі,
Залюбки сорок першу кімнату
В нашій віллі віддам я тобі...”
1998 р. ВИПАДОК НА ПЕРЕДВИБОРНИХ ДЕБАТАХ
Заучивши текст зарані,
Молодиця говірка
Відстрілялась на екрані
Й показала язика. Тож бо, люди, мусим знати, —
Чи то жінка, чи то муж, —
Що не кожне язикате
Ще й розумне є к тому ж.
1998 р. СОН
Сьогодні я тривожно спав,
Були в напрузі серце й розум:
Я Президента обирав
Поміж Ткаченком і Морозом.
Уже, вважай, при світлі дня
Зробив свій вибір — пріч, тривого!
Нарешті вибрав... Довганя,
Лиш розрізнить не зміг: якого.
1998 р. ПАРТІЙНА ДЕМОКРАТІЯ
Я свій голос за Кучму
Віддала п’ять літ тому,
Не велів бо наш ЦК
Обирати Кравчука,
А тепер наказ і край:
Симоненка обирай!
А колишнього кумира
Всюду брудом обливай!..
1999 р. ШТРИХ-СПОМИН
Марево над ланами. Літо без берегів.
Тепло струмить дорога поміж плинкі жита.
Мірно візок туркоче — жайворів дзвонить спів,
Рідно землею пахне порох з-під копита.
1991 р. * * *
У Івана-покивана
Демократія своя:
Якщо смикають Івана,
Отоді-то він буя. Думки власної не має,
Бо вона і ні к чому:
Той, хто смикалку тримає,
Заміняє глузд йому. Він синців нажить не прагне,
Не турбують — мертво звис.
А за нитку хто потягне —
Руки вгору, руки вниз! Вмить ожив, заметушився,
Застрибав, як та мана.
З смикачем в одно він злився,
Долі іншої не зна. Обірветься нить незрима,
То залишиться одне:
Ні руки він не підніме,
Ні ногою не дригне.
1990 р. БЕРИСЛАВСЬКА ДИВОВИЖА
Дивовижна, скажу я вам, істина
В Бериславі одкрилась мені:
Та ж до того, як стать комуністами,
Козаками були Довгані.
1996 р. ПРЯМО!
Не збивайсь на манівці,
В світлу йди майбуть.
І тобі омонівці
Вкажуть вірну путь!
1993 р. ПРИГОДА АМАТОРА ТЕАТРУ
У неділю був на дачі
У знайомої актриси.
В темноті погано бачив,
На закуску рвав нарциси.
1996 р. ПЕЙЗАЖ
Між степових поселень,
Край степових доріг —
Зело, зелина, зелень,
Де — луки, де — моріг.
Де вруна повносокі,
Сказати б, царина, —
Не певен я, нівроку,
Що всяк це слово зна.
1996 р. БОРИСОВІ КЕРЕСЕЛІДЗЕ
Це ж докір нам, ганьбою вкритим, —
Ти пишеш вірші вже івритом!
А ми вкраїнською не втнем,
Хоч на своїй землі живем.
1999 р.
ЯКБИ МОЯ ВОЛЯ
Олегові Олексюкові, авторові пісні “Отаман”
З’явилась в мене подумка одна:
Коли б моя на те, Олеже, воля,
За те, що гідно оспівав Махна,
Ти мав би стати мером Гуляй-Поля!
1999 р. ЗАСЛУЖЕНОМУ ДІЯЧЕВІ МИСТЕЦТВ УКРАЇНИ (НА ТОЙ ЧАС) ВОЛОДИМИРОВІ ЧУПРИНІ ВЕСНЯНЕ ПОСЛАННЯ Де це Вас нечистий носить,
Наш заслужений діяч?
На подвір’ї абрикоси
Третій день цвітуть, хоч плач. Написати б їх гарненько
Та з півтисячі узять.
Намалює Гончаренко —
Лікті будете кусать.
1997 р. ГАЗЕТЯРАМ КАХОВКИ ВІД КАХОВЧАНИНА
До пуття шляхи не вивчені,
Що пройшли газетярі
Від “Колгоспника Кахівщини”
До “Каховської зорі”.
Творчий труд, робота масова
І турботи без кінця,
Де були й завзятість Мацова
І стожильність Горобця. Всіх тут згадувать не буду я,
Але ж спогад виника,
Як зорілось під орудою
Менисенка й Степанька. Віхи щонайважливішої
Визначать не стану я.
Десь колись під скромним віршиком
Тисли ви й моє ім’я. І тепер “Зоря” в моїх очах
Не тьмянкіша, ніж “Маяк”,
Хоч можливо, що для Снігача
Я не бажаний земляк... Диха поле ваше вічністю,
Трударі-газетярі, —
Від “Колгоспника Кахівщини”
До “Каховської зорі”.
2000 р. ЩОДО КУРЯЧИХ СТЕГЕНЕЦЬ
Пану Кучмі хай гикнеться,
Вкупі з ним і Марчуку:
З Штатів курячі стегенця
Продаються на товчку. Хто кого, спитати, дурить,
Хто кого куди веде?
Де ж поділись наші кури?
Вітчизняні яйця де?..
1997 р. ОЛЕГОВІ ЧОРНОГУЗУ НА 60-РІЧЧЯ Хай славиться ВУС і Олег Чорногуз!
Довіку братерських тримаймося уз.
Дзвенять в перелунні бандура й комуз,
Хай всіх нас мине Лукашенків Союз —
Нехай нас єднає Олег Чорногуз!
1996 р. “ДРУГ”
Кремінь-дружба, нема ціни.
Друг приказує зокрема:
— В понеділок мені не дзвони,
У вівторок мене нема.
Ще чи й в середу зможу буть,
У четвер — то, напевне, ні.
І про п’ятницю теж забудь,
І не здумай — у вихідні.
1995 р. “МОЙ АДРЕС — СОВЕТСКИЙ СОЮЗ”
(Життєвий варіант) У мене діти, брате,
По всій по СНД.
Не знаю, як їх звати,
Живуть — не знаю де.
1996 р. ХТО ВОНА?
До Вкраїни зловорожа
Та, що РУХ стократно ганила.
Розцвіта, неначе рожа,
Коли слухає Зюганова.
1996 р. ПАНУ РОБЕРТОВІ ТОПОЛЯНУ
Від Херсона до Єревана,
З Білозерки і до Мінвод
Другу нашому Тополяну
Шле привіт не один народ. В ювілейну сяйливу днину
Зазначаєм, щоб кожен знав:
Народився він вірменином,
Українцем, нівроку, став. Голова його ще не лиса,
Хоч і виспіло 60.
Надихає його Лариса
На любов і робочий лад. Де б не слалися нам дороги
Ми до нього йдем залюбки.
Де ще знайдуться, як у нього,
Зарум’янені шашлики. Хай на силі в цей день святковий
Почувається, наче лев.
Тож “привіт” по-вкраїнськи мовим,
Переклавши при цім — “барев”.
2000 р. ГІРКИЙ ВИСНОВОК
Перечитавши Лесю Українку,
Її драматургію зокрема,
Я стверджую, хоч бийтеся об стінку, —
Театру в нас — хай Бог простить — нема.
1996 р. ПОБАЖАННЯ І.СТАРИКОВА
Дай Вам Бог в моєму віці
Думать ще про молодиці.
1996 р. ЖАХ
Та що ж це діється тепер?! —
Є.Поліщук жахається, —
“Історія СРСР”
На смітнику валяється.
1996 р. ВИХОВАННЯ ПОЧУТТІВ
Щоби викресать усмішку,
Хоч судьба її тяжка,
Подарую Беллі книжку
“Воспитание щенка”. Але ж рветься там, де тонко, —
Заперечує село:
“Воспитание теленка” —
Більше б користі було.
1996 р. У ПОЇЗДІ ХЕРСОН—НОВОВЕСЕЛА*
Так ось чому пустіють наші села!
1996 р. *) Приміський поїзд, яким діти-городяни їздять на село до батьків. * * *
Райських місць по Україні
Ще ніхто не зрахував.
Нині в Чортовім Коліні
Мов насіяно купав. В очереті каченята —
За матусею услід.
Чапля вклякла, щоб піймати
Щось чаплятку на обід.
2000 р. З ІСТОРІЇ КОМУНІСТИЧНОГО БУДІВНИЦТВА
В п’ятирічку якості
Наробили пакості.
1991 р. ГЕНІАЛЬНА ПОМИЛКА
Бокаччо помилився — пригадай:
Рустіко пеклом називає — рай.
1996 р. ВІТАЄМ АКТРИСУ ЛЮТУ ЛАРИСУ В ДЕНЬ БЕНЕФІСУ В заполонених грою Лариси
На спектаклі в нас просьба одна:
Не спішіть опускати завісу,
Хай нас довше чарує вона! Та ж Лариса — театру окраса,
Пелюстина її золота.
Як читає щемливо Тараса
Ще ж і Друніну ревно чита. Побажання природні і щирі:
Незагасно вона молода, —
Їй Джульєтту б зіграти в Шекспірі,
Дездемону — також не біда. Та не будем, однак, славословить.
Є в театру буденні діла.
Що то завтра директор їй змовить,
Чи не скаже: “Вам зміна зросла”. Ні, не скаже, бо ви незамінна,
Як і Пташник, як інші жінки.
Народилася в шефа дитина —
Привітайте його залюбки. Щонайкращу збудіть у нім рису,
Щоб талант оцінив Ваш сповна.
Ми ж на біс викликаєм Ларису,
Не спішіть опускати завісу —
Хай нас довше чарує вона!
1996 р. РИМИ І ГРИВНІ
“Все про
“СЕПРО”, —
Се прорік
Не Кичинський, а Кулик.
Рими дивні — хоч куди,
Та ще й гривні за труди!..
2000 р. ЩЕ ЗЕЛЕНІЄ ОСОКІР
На тлі хмарів’я студяного
Ще зеленіє осокір.
І я в ці дні горнусь до нього
Хмарким літам наперекір.
Я лицемірити не вмію,
Не запевнятиму: воскрес.
Та зеленію, зеленію
На тлі охмарених небес.
1999 р. ПЕРЕКВАЛІФІКОВАНИЙ ПОЕТ
Писав би вірші, може, й досі,
Але заняття інше є:
Він збірку вибраних доносів
За власні кошти видає.
1993 р. ДО КОЛЕГИ-ЖОНОЛЮБА
Війон свого суперника убив.
А ти цього ще й досі не зробив.
2000 р. ПОСПІШИ!
Не барися ні на хвильку.
Коли кличе дід.
П.Шабатин Дуже слушне побажання,
Хоч і не нове.
Геть найменші зволікання,
Коли баба зве.
1996 р. СРІБНА НИТЬ
Срібна нить ціркунової пісні
Вишиває і ніч, і вічність,
Слава Богу, не рветься,
Хоч змінилось без ліку
Слухачів цього виспіву на землі.
Хтось його наслухає востаннє,
Хтось уже не почує ніколи.
Срібна нить...
1996 р. АНАТОЛІЄВІ КИЧИНСЬКОМУ, ПОЕТОВІ, РЕДАКТОРОВІ ГАЗЕТИ “ГРИВНА”
Не тільки піснями краянців дивуєш,
І в бізнесі знаний ти є чоловік.
Якби не газета, що ти редагуєш,
То гривні Вкраїна б не бачила вік.
1996 р. * * *
Якщо заділо за живе,
Не нарікай на Бога.
Живим лишився — заживе,
Такий закон живого. Але якщо ти вже помер —
Тоді ж бо інша справа.
Болить, болить душа тепер —
Життю і мукам слава!
1995 р. ПСЕВДОЛЕБІДЬ
Зовні глянеш — благородний лебідь,
Граціозно шию вигина.
А копни поглибше — людська негідь
Ачи то й твариняча вона.
1995 р. ІЗ СІДНЕЮ
Отак зведу рахунок з ворогами:
Вони сьогодні в мене під ногами.
1989 р. * * *
Хата похилена. А при паркані
Не будяки розбуялі ростуть —
Квіти, що звуться “нечесана пані”...
Значить, у хаті ще люди живуть.
1979 р. * * *
Найжахливіша з-поміж істин:
З допотопної давнини —
Найкоротша у людях відстань
Від “осанни” до “розіпни”.
1995 р. * * *
Ні до Паски,
ні після Паски
Не діждатись
від тебе ласки.
Повторю ці
гіркі слова
До Різдва і
після Різдва.
1995 р. ОЛЕКСАНДРОВІ СЕРДЮКОВІ
Зичу щастя, здоров’я і змоги,
Осяйного людського життя.
Зам Чуприни — дитя Перемоги,
Хоч давно він уже не дитя.
Хай паде сто цілунків на нього,
А чиїх — то осібна стаття.
9 травня 1999 р. ПІД ПРАПОРОМ НЕНАВИСТІ
Є і тьоті, й дяді
У Верховній Раді
Злі, немов пантери, —
Україножери.
1998 р. ТАМ, ЗА ОСОКОРОМ... Там, за осокором, з хвилі вийшла фея
Та й заполонила сивого орфея. Потягла у воду та красуня юна
Кунака мойого лисого Суюна. Від її принади, від її краси
Не проходить нині нежить у Муси. У гіркій печалі ці рядки прослухав
Й лисину почухав Бемурза Тхайцухов. Старить молодого белебень проклятий,
О, позич волосся, друже мій Ахмате! Поможи колезі втамувать ідею:
Там, за осокором, вчарувати фею. Нерви на світанку, як скрипаль, наструнчив,
Вгледівши русалку, Азамат Суюнчев. Сумнів геть відкинув, мов красуня — ласти,
Вірша втнув про неї, просить перекласти. А за ним — на біса нам серйозна поза! —
Мчить до осокора і художня проза. Свірін та Батчаєв гріються за чаєм,
Їм душа сьогодні згіркла молочаєм... У коханні ж також мусить бути міра!
Це напевне знають Кельдихан і Міра.
м. Нова Каховка, вересень 1971 р. ЗАДОЩИЛО НЕ В ПОРУ
В розраді я — горенить на душі.
А вам хіба отак не сумувалось,
Коли весняні обложні дощі
Змивають цвіт, яким закрасувалась
Чота дерев у вашому саду, —
А я чим кращий, і в моїм так само...
“Чужу біду руками розведу”
Та як нам бути з нашими садами?
2001 р. * * *
Скільки див тих у природі!
Ось таке на оці май:
Соловей співа на дроті,
Як то кажуть, знає май. Тож бо вдар об землю лихом,
Ще жага життя жива!
На калині солов’їха
Вже гніздечко вигріва.
1998 р. * * *
В тихому зарічку тихе дно
Дивиться ввись на клин журавлиний.
І видається тобі, що й воно
До рідних країв із вирію лине.
1997 р. * * *
— Ми раді, о, —
Сказав сьогодні хтось, —
Що радіо
В Херсоні почалось.
7 травня 1995 р. ПОЕТИЧНИЙ ЖИТТЄПИС НАРОДНОГО ХУДОЖНИКА УКРАЇНИ ВОЛОДИМИРА ЧУПРИНИ
Про це не кожному відомо,
Адже не сказано в УРЕ,
Що в степовім селі Гіркому
Початок шлях його бере. В часи, як лад старий міняли,
Щоб по-новому все було,
Іменням Горького назвали
Не знане Горькому село. І як прорік товариш Сталін, —
Луна дійшла й в таврійський край, —
Життя повсюдно кращим стало
І веселішим, хоч співай. Отож тоді хлоп’я лобате
Сказало, вчувши ту ясу:
Не буду, братці, я співати,
А намалюю цю красу. До рук шматок паперу взявши
І застругавши олівця,
Творив, із юних літ дерзавши,
Портрет вусатого вітця. Творив — і серце лунко билось,
Само згубить могло себе.
Та ж добре, що не опинилось
Це малювання в КДБ. Адже і згадувати годі —
Страшне в портреті ж тім було:
Чомусь у батька всіх народів
Низьким виходило чоло. Отак ще й ворогом народу
Міг загриміть на Колиму.
Переключитись на природу
Тоді не думалось йому. Було те сходження угору,
Як і дорога на Парнас:
Мистецтво чисте ж бо в ту пору
Не визнавалося у нас. Та він, степів шпарких дитина,
До нього прийде з плином літ.
Його улюблена калина
І на обком не зронить цвіт. Та що там дні застійні, давні, —
На те, краянцю, нині зваж:
У президентовій їдальні
Цвіте Чупринівський пейзаж. Земну, небесну і підводну
Природу він живописав.
Тому-то першим став народним, —
Потвердить це Платонов сам. В ці дні, як журавель-веселик,
Він до гнізда свого вертав
Опісля того, як Чепелик
Його в столиці привітав! В житті щасливий він без міри,
Не осміхайтеся, братки.
Одна лиш прикрість, панно Іро,
Що не послав вам Бог дочки. Тому-то Вас він так голубить,
Що передать бракує слів.
Тому-то він жіноцтво любить,
Як небагато хто з мистців. Жінки його навзаєм люблять,
Немарно Батьком звично звуть.
Його ці пристрасті не гублять,
А лиш натхнення додають. І є осібне в нього щастя,
Що на добро, не на біду,
Він у високого начальства
Вже чверть століття на виду! А це не кожному дається,
Культура, браття, — річ складна.
При цьому Книга, бач, сміється,
Бо він любов цю добре зна. Пробачте, друже, що згадав те,
Смішне і грішне, мимохіть,
Як Ви в епоху космонавта
Чуприну мали замінить. Але без Вас би Мельпомена,
Їй право, жити б не змогла.
Тож гору, — знаєм достеменно,
Любов начальницька взяла. Згадавши чин той благородний,
Плекаєм впевненість тверду,
Що і на пенсії Народний
В начальства буде на виду. Нехай там шо газети пишуть —
Культура Таврії жива!
Вона й сьогодні, як давніше,
Чуприну Батьком назива.
11 серпня 2000 р. БАЙКА З НАТУРИ
Вола звільнили від ярма —
Весь вік тягав, тепер нема.
То що ж, гадаєте, він радий?
В ярмо воліє без ума.
1991 р. ЕКСПРОМТ УВІ СНІ
І тече, ховається від тебе
Золота стежина в спориші.
І п’янять, п’янять земля і небо
Тихий світ безгрішної душі.
Весна, 2000 р. НЕ ВИЙШЛО ЗНОВУ
Аж кипить симоненківська рать:
Не змогла референдум зірвать.
19 квітня 2000 р. ЦИТАТА
“Золота моя жінко,
золота моя мука”.
За подібне зізнання хтось,
нівроку, пристука.
2000 р. ЮВІЛЕЙНЕ ПРИВІТАННЯ І.Т.СТАРИКОВУ
Не всё нам Ваше творчество знакомо,
Но кое-что читали, не секрет.
По случаю солидных Ваших лет
От имени Херсонского обкома
Примите компартийный наш привет.
1997 р. ГЕОРГІЄВІ КНИШЕВІ
В двадцятому віці, затямте, романи
У Львові писали не тільки Романи.
1983 р. НА ЙОРДАНІ
На Йордані, на Йордані
У місцині богоданій
Дитиня своє купала,
У шовкове сповивала
Матір Божа...
Січень 2000 р. БЕЗУМНО...
І знову ти, квітню, — з морозами,
Удосвіта в сад хоч не йди...
Й душа моя — віть абрикосова, —
Безумно цвіте в холоди.
1995 р. ПРИМХЛИВА ЗИМА
Буває пожадана й холодина.
І знов мрячить, і знову дощ іде,
І ти чекаєш нині, як дитина,
Коли ж земля сніжечком припаде. Коли ж по тій омріяній пороші
Слідів мережка встелиться в полях.
Примхлива зимо, не барися, прошу,
Тебе стрічати вийшов я на шлях.
1999 р. ЗАТЕ В ПОШАНІ
За працю карбованець мав дерев’яний,
Зате красувався на Дошці пошани!..
1990 р. ВІРНОПІДДАНИЙ
Перед начальством гнеться, як лоза:
— Як можна “проти”, коли шеф мій — “за”!..
1990 р. ВИСОКОШАНОВНОМУ ЗЕМЛЯКОВІ В.В.МЕНИСЕНКУ НА ПІВВІКУ В руці затисши повну склянку,
Хотів би я, щоб ти згадав,
Як з передвечора до ранку
Мої піввіку святкував. Нехай сьогодні осорома
Мене поб’є за давній гріх:
Не ночував тоді ти вдома —
В готелі спокій мій беріг. Ми нині з розуму не спали,
То ж зичу я у вечір цей,
Аби усі ми вдома спали,
Відсвяткувавши ювілей. Не ті часи і звичка інша,
Та ми були і є людьми.
Як знак шаноби цього вірша
Від земляка свого прийми. Між нас немає місця зваді, —
На дружбу! — ось моя рука.
І хай там у Верховній Раді
З ції причини хтось гика.*
4 вересня 1998 р. *) Ідеться про депутата-землячка, який вимагав покарати мене за зв’язок з РУХом. КРАСНОБАЙ
Цей полюбля промови, де стокрот
Натхненно відміняється “народ”.
2000 р. ВІДВЕРТИЙ
А цей “народ” викреслює з промов:
Замінник, бач, — “населення” — знайшов.
2000 р. ТУДИ-СЮДИ
(З натури) Заготувач-земляк проміниться,
Діла в конторі — хоч куди:
Салат херсонський возим — з Вінниці,
А хрін каховський — з Кулунди! Це, справді ж, треба так додуматься!
Вже тавричанам сняться сни,
Що ми невдовзі будем з Мурманська
Возить — скадовські кавуни. І навпаки — аби лиш запити —
Колег в обиду не дамо:
У Заполяр’я браттям запросто
Із Півдня сніг повеземо!
1990 р. НЕ РОЗІБРАВ
В кріслі витертім сидить
Міцно і достойно.
“Обсудить” чи “осудить” —
Подзвонили щойно?!
1989 р. СІЛЬСЬКА ІДИЛІЯ
Хата. Хвіртка. Розставання.
В листвині зоря дрижить.
І старе, як світ питання:
— Любиш, ні?.. Скажи!..
1957 р. МІЖ ДРУЗІВ
В.Мелещенкові, авторові книги “Спасибі, друзі, що ви є”
Всюди в тебе вірні друзі,
Це і збірка ствердить нині:
У колишньому Союзі,
У соборній Україні.
У Херсоні і в районі,
Врешті, в кожному селі.
Добре, люди, що повсюди
Є подібні Василі!
1995 р. КОСМІЧНИЙ КУРЙОЗ
Уявляєте: прилітають
Посланці невідомих планет,
Їх земляни (херсонці) вітають:
“Во дворе туалета нет”.
1994 р. ПРОБЛЕМА “І”
Пробудяться слова на дні
Душі окриленої, і
Відповідає співом дно.
Б.-І. Антонич
Ми їдемо, їдемо і
Ніяк не доїдем до мами.
А. Кичинський
Ах, друзі, колеги мої,
Дерзаєм, новаторством дишемо.
Ми пишемо, пишемо і,
Дивись, та у когось і спишемо.
1995 р. УПЕРЕКІР ПАДЛЮЧЕННЮ
Ти щасливо падлючиш між нас. Але ось біда, —
Не моя, а твоя, самовпенений вороже:
Між людей є ще люди, хвалити Господа,
І мені поряд з ними невимовно хороше!
1995 р. ВІРНІ ВОЖДЕВІ
Яким же треба стати маразматиком,
Щоб Сталіна здіймати над Хрещатиком!
9 листопада 1994 р. ОГОЛОШЕННЯ В ГАЗЕТІ
Завважте цю рубрику ви:
“Зніму” — і через двокрапку:
“З чужої голови — ондатрову шапку”.
1994 р. БАГАТІ (ЗА СТАРИМИ ЦІНАМИ) ТЕЖ ПЛАЧУТЬ
Пенсіонер-міліонер...
Від голоду помер.
10 листопада 1994 р. НА РОЗСТАВАННЯ ЄВГЕНА ПОДОЛЬСЬКОГО З ОБЛАСНОЮ КНИГОЗБІРНЕЮ
Хай заспокоються злоріки:
Зі сцени йти Вам не пора.
Вам залишатися навіки
В бібліотеці Гончара.
22 червня 1998 р. ЗЛОЧИН НАЦІОНАЛІСТА-МИСЛИВЦЯ
Є точні дані:
На полюванні
Під птицю (свійську)
Глушив “Російську”.
1994 р. * * *
Душа — світило не надійне,
Над ним, як буря, владний час.
В моїй з роками — що подію! —
Промінчик жодний не погас.
1997 р. ЦІКАВА МАТЕМАТИКА
Збагни, людино мисляча:
Звичайний чоловік
Долає шлях до Місяця
За свій короткий вік. І відстань подолають цю
Далеко ж бо не всі,
Бо стільки ж нас катається
В тролейбусах, в таксі.
1994 р. ЮВІЛЕЙНЕ ПРОХАННЯ
Я ішов життям, не тротуаром,
Не скриваю: лоба десь набив.
Не зовіть мене ви ювіляром,
Що я вам поганого зробив?!
19 грудня 1994 р. НОВАЦІЇ НА СВИНОФЕРМІ
На свинофермі — занавіски з тюлі.
Насмішникам даєм при цьому дулі.
1957 р. САМОКРИТИЧНИЙ
Золоті твої слова:
“Не в порядку голова”.
Це не голос нитика —
Мужня самокритика.
1995 р. * * *
Це правда: життя не безгрішне моє,
Чого там таїтись — не схимник.
З найвищим начальством, яке тільки є,
Знайомив мене анонімник. Сигнала гидь, “справедливість” сама,
Та, бач, в порошок не зітерла.
Начальства нема, аноніма катма,
А пісня лунає, не вмерла!
1980 р. ПЕРЕД 8-М БЕРЕЗНЯ
Лицарі самі собі дивуються
І самі себе не пізнають:
Клопітливі чоловічі юрмиська
Тут і там, де квіти продають! Зачекалась їхньої присутності
Риба на притишеній на ріці
І, дивись, ще дійде до зіпсутості
Пиво в безгоміннім “Вітерці”.
1997 р. У ТРУСКАВЦІ
— Стрічатись зі мною ти згодна,
Це я по очах твоїх бачу.
Та ж ти — як “Нафтуся” холодна,
Мені ж приписали гарячу.
1971 р. ДОЛЯ
Не судилося нам розцвісти у житті.
О.Довженко.
Як жита у вогні — наші долі круті,
Прокотилась війна — морова грозозлива.
“Не судилося нам розцвісти у житті!”
Це — про нас, про народ? —
Неймовірно й жахливо!
1996 р. В АПТЕЦІ
Дід купляв од серця ліки.
Ціни вздрів — закляк навіки.
1994 р. ПОДЯКА КВІТНЕВІ
Спасибі, квітню з-поміж квітів,
Що вчора квітнув, не колись.
Іще не раз в прийдешнім літі —
Не тільки в квітні — повторись!
3 травня 1997 р. СТЕПОВИЙ ЕКСПРОМТ
На безлюднім полустанку в рідній стороні
Якось поїзда чекати випало мені.
Літо. Спека. Ані руху. Всуціль — сон-трава.
Золота моя основа — земле степова!
Білі кози на приколі. Стежка. Окірці.
А поодаль — надовкола — спіють пшениці.
1996 р. ЗІЗНАННЯ ПОЕТА
(Валерія Кулика)
Знай, кохана Україно,
Північ — це не мед.
У Певеку міг загинуть
Молодий поет. Прощавай, літературо,
Напиши, Братан,
Як мене там шура-бура
Здула в океан…
1996 р. ПОРТРЕТ
На портрети збиваюся рідко я,
Але спробую дати анфас:
Гутаперчеве личко з борідкою
Однооко просвердлює вас.
1996 р. * * *
Мітинговники, сьогодні я не з вами,
На трибуні в гордій позі не стою.
Зустрічаю Перше травня з солов’ями
В зроду-віку безпартійному гаю. Що ті мітинги! На лозунгові лозунг.
Всяк речисто за трудящих обстає.
Та похвалимо товариша Мороза:
Заливатися уміє солов’єм! Тихі верби, тихі зарічки дніпровські.
Серцю милі — рідні, прадідні краї.
Слава Богу, не вітренки, а — козловські! —
Полонять Білобережжя солов’ї. Хто сказав, що сподівання наші марні —
Щастя-радості чекати напусте?
Будьмо нині з солов’ями солідарні
І з усім, що проростає та цвіте!
1 травня 1997 р. АВАНҐАРДИСТ
Не над Рейном, не над Тібром —
У Херсоні, над Дніпром
Написав донос верлібром,
Де облив усіх лайном.
3 грудня 1997 р. ОЗНАКИ РИНКУ
Ось твій ринок, Україно,
Взагалі і зокрема:
В ідіота є “Тойота”,
У розумного — нема.
1997 р. В.М.ВАСИЛЕНКОВІ, КОЛИШНЬОМУ ДИРЕКТОРОВІ ВИНЗАВОДУ
В житті між радості й печалі
Я вам належне віддаю:
Ви — автор “Сонця у бокалі”.*)
А я те сонце здавна п’ю.
1997 р. *) “Сонце у бокалі” — назва книжки про винзавод.
ЛЮБОВНЕ
У зарічках останній тане лід,
Співають по-весняному синиці,
І шлю я вам закоханий привіт,
Усі, як є, нещасні молодиці!
1995 р. ПІД ТУФЛЕЮ
Забув я смак любовних мук,
Що звідав юнаком.
Та пам’ятаю: твій каблук,
І я — під каблуком.
1995 р. * * *
Приснився вірш. Товаришів, не мій
(Хоч себелюбці є в літературі).
Приснивсь не в сухозлотиці — в натурі,
У дивотворчій сутності своїй.
І я ві сні, затим і наяву
Твоїм глибинам причастився знову,
Язичницьке й таке священне слово,
Яким і сам тривожусь і живу.
1986 р. ТВОРЧА ЕВОЛЮЦІЯ
Шляхи мистецтва і культури, —
Хіба збагнуть їх зможе дуб?..
Чуприна ранній був похмурий,
Чуприна зрілий — життєлюб! І подивляють мудрі люди,
Яких недоля допіка:
Невже ж творились ці етюди
В сумну епоху Кравчука?.. Облиште все ж критичні залпи,
Гряде трудна доба нова.
...Що про полотна ці сказав би
В суді нещадний Бенуа?..
1993 р. МЕДИЧНЕ
Різновидність мікроба —
Посадова особа.
1995 р. ЛЮДИНОЗНАВЦЕВІ
Ще доведи, що ти — людина,
Добром попробуй засвітись.
Чи зможеш у скрутну годину
Пам’ятозлобія зректись?..
1992 р. ВІДСЛУЖИВ
У кріслі вже не возсіда,
Уже з трибуни не патякає,
Одначе горе — не біда:
З роботи вигнали з подякою!..
1992 р. ВЕЛИКОМУ ПІДЛЯКОВІ
Підлякову пристрасть зловорожу —
Бог простить — на злеті погашу:
До десятки кращих я не входжу
У всесвітньознаних не ходжу. Хоч носив я звання капітана, —
Що потвердить може військкомат, —
В творчості цього мені не дано,
У літературі я — солдат. Лиш зроблю поправку невеличку,
Повернувшись до армійських віх:
Як солдат я мав таки ще й личку...
І про це згадать, либонь, не гріх.
18 грудня 1994 р. ДАЛЕКОСХІДНА ТРИВОГА
Чому ходжу в зажурі я,
Колего, не питай, —
Та ж поблизу Манчжурія,
Розджоханий Китай.
1975 р. ГОРОБЦІ-ЕЛЕКТРИКИ
Підключають електрику
Горобці й ластівки.
В.Жураківський Помилився поете-таки,
Бо якраз навпаки:
Відключають електрику
Горобці й ластівки.
2000 р. КПРФ ТА КПУ
Бунтуєте маси народні,
Ви — правда сама і добро.
Зюганов — це Ленін сьогодні,
А хто ж — Симоненко Петро?
1996 р. ПРО МУЗИКУ
Друже, ти прослухай і поглянь,
Що то в нас на сцені за робота,
Музика — це диво без кривлянь,
А вони без музики — гидота.
1998 р. ПЕРЕБУДОВНИК
До народу виявля “симпатію”:
— Сталіна б на вашу демократію!
2001 р. СИЛЬНІШЕ, НІЖ У ШЕКСПІРА
Корал ніжніший
за її уста.
В. Шекспір
Ії уста
ніжніші за корали.
В. Кулик За плагіат мене ще не карали,
Не покарають і в нові літа.
Її уста ніжніші за корали,
А не корал ніжніший за уста. У цім рядку любов і правда щира —
Не вкрав, але підправив я Шекспіра.
1997 р. ЖАГА
Дивний люд — оці піїти,
Хто ще є такий упертий:
“Якщо дуже захотіти,
Можна навіть не померти”.*)
29 квітня 1995 р. *) Перифраз із Євгена Плужника. ЛИСТ ДО СІЛЬСЬКОЇ ЖІНКИ, ДОЧКА ЯКОЇ НАВЧАЄТЬСЯ У МІСТІ
Не хвилюйтеся, тьотю, за доню,
Тут їй краще, ніж малося б там.
Ваше чадо живе у Херсоні
Повнокровним інтимним життям.
1998 р. ОЛЕКСАНДРОВІ ПРИХНЕНКУ
В житті здолав дороги звивисті,
Але ніскільки не криві.
Явив красу, а не красивості
Нам “Теоремою любви”. Дійшовши нині сили й зросту,
Ти маєш право заявить.
Жить на землі в наш час не просто,
Але яке це щастя — жить.
2001 р. ПОЛІТИЧНИЙ ВИБРИК
Ось і дочекалися моменту:
Ліві — за імпічмент президенту.
І на те поважні є причини —
Ліваки ж бо проти України.
26 грудня 1997 р. ПИСКЛЯВА ПЕНСІЯ
Діди, бабусі з онучатками
Ходили збуджені селом:
Давали пенсію — курчатами,
Оскільки гривень не було. Взяли курчат, а потім охнули,
Один, сердега, з горя... вмер...
Писклява пенсія ж подохла,
На що ж стареньким жить тепер?!
1997 р. МАЙБУТНЄ КНИГ
Наші книги друкуються на кислотнім папері.
І майбутнє століття вже геть зачинить їм двері —
В порохно перетворяться і поеми, й романи...
Знаю, хтось осміхається: “Це ж не так і погано!”
1995 р. КОМУ?
Кому любимая дороже:
Себе ли, мужу или мне?
Г.Горбовский Нехай в повітрі не повисне
Питання з-поміж запитань:
Собі, йому дорожча, звісно,
А як же — світ моїх жадань?
1997 р. ДІТИ ШАРИКОВА
Діти Шарикова! Боже,
Мудра вигадка живе —
Щось на Шарикова схоже
І тебе сьогодні рве.
Тут не скажеш: “Відчепись-но!”
Тут не вигукнеш: “Цібе!”
Не божисте — вовче, злісне
Замордовує тебе.
Приспокоювать намарне:
Піна з рота, жовч в крові.
У шкірянці легендарній
При собачому єстві.
1989 р. ЗАЯВА ДО КДБ
(З архіву) Розберіться, ревно прошу:
Після п’янки задля втіх
Мій товариш палить гроші —
Образ Леніна на них!..
1992 р. ДРУЖНЄ ПОСЛАНІЄ ЛАРИСІ ВАСИЛЬЄВІЙ
Там, за бугром, усе не по-людськи,
Всяк одне одного продає.
Та що вже ті жінки голівудські,
Як у нас же кремлівські є?!
1995 р. ПОБАЖАННЯ
Василеві Жураківському Я, нівроку, уже колишній,
Та, по суті, іще не жив.
Хай тебе вбереже Всевишній
Від отруйних товаришів.
1993 р. ЄДИНА ПЕРСПЕКТИВА
Всяка гнида, перепрошую,
Стати може тільки вошею.
1994 р. 7 ЛИСТОПАДА 1995 РОКУ
Хмари схмурені нависли,
І зі снігом дощ іде.
Україноненависник
Квіти Леніну кладе. ЩОДО АВТОМАТИЗАЦІЇ
Це не бентежить анітрохи вас,
Як вам дзвоню, не брат, не сват,
Але на голос мій закоханий
Відповідає автомат.
1995 р. ДО ЮВІЛЕЮ ПЕДІНСТИТУТУ
Не говоріть: мені, мовляв, однаково,
Хто освятив цей славний інститут.
Його кінчила Плоткіна з відзнакою,
Василь Шевченко… недовчився тут. Він був і є частково український, —
Вивчаючи і мову, і язык,
Скрашали вуз Тютюнник і Кичинський,
А ще дует — Мелещенко й Кулик. Та що й казати: золоту історію
Мені сьогодні пам’ять воскреша,
Як слухало в німих аудиторіях
Студентство — Леоніда Куліша!.. І щоб завершить нам характеристику
Того, що носить Крупської ім’я,
Скажу: читав колись лінгвостилістику
У цьому вузі, вибачайте, я. Святкового вам гомону і сяєва,
Чей, слава ж вас попереду чека
Під мудрою орудою Бєляєва, —
Та не забудьмо й про Бондарчука!
1997 р. КОНКУРС МОЛОДИХ ЕСТРАДНИХ ВИКОНАВЦІВ
В концерті цім не музика проймає.
Тут інше є вершиною розради:
Що й говорить, красиві ноги має
Майбутнє української естради.
1997 р. ВОЛОДИМИРОВІ НАЗАРЕНКОВІ
Охопила Володю тоска,
Як партійної збувся кар’єри.
— Не до того пішов я Стецька,*)
А ще краще було б — до Бандери.
1995 р. *) Тодішній секретар парткому.
ЗАКОНОМІРНІСТЬ
Ті, що на РУХ сердито гримали,
Путчистів з радістю підтримали.
30 серпня 1991 р. ТЕЗКОВІ З ВУСАМИ ТА БОРОДОЮ
П’ятдесят йому минає, —
Не велика це біда:
Слава Богу, в Миколая
Вуса є і борода. Вудить рибу полюбляє.
Зайця запросто вклада!
Слава Богу, в Миколая
Вуса є і борода. Молодиць не обминає,
Ласим оком погляда...
Слава Богу, в Миколая
Вуса є і борода. Наливайте повні чари.
Якщо в пляшці — не вода.
Слава Богу, в ювіляра
Вуса є і борода. Прихились до нього, доле,
Обминай його, біда.
Слава Богу, у Миколи
Вуса є і борода!
1995 р. * * *
В День будівельника, як личить,
Аби на дружбу скласти тест,
Ми хочем труд ваш возвеличить,
Прославить “Таврію-Інвест”.
Щоб зайвих слів не говорити,
Ми нині скажем про запас:
Хоч товариство ви й закрите,
Але відкриті ви для нас.
Здоров’я, щастя вам, любові,
Дружіть з достатком і добром,
А літератори готові
Завжди підтримать вас пером.
2001 р. ВДЯЧНЕ СЛОВО ЗАТ “ТАВРІЯ-ІНВЕСТ” ТА ЙОГО ПРЕЗИДЕНТОВІ МИКОЛІ МИКОЛАЙОВИЧУ БОЙКУ Якби не “Таврія-Інвест”,
На цих експромтах був би хрест,
Тож вам — і тільки — завдяки
Надрукував я ці рядки.
2001 р. Голові фермерського господарства “Екант” пану Вікторові Помазняку Ти запевняєш: будуть скоро
У шведських друзів на столі
І огірки, і помідори
З малокаховської землі. І, їй-же-єй, не доведеться
Засумніватись в цьому нам,
Бо ж заздрять фермери зі Швеції
Твоїм рекордним врожаям!
2001 р. АВГУСТОВІ ВІРЛИЧУ
Автограф на книзі “Іде батько Махно” У знак судьби непереборно вірячи,
Скажу, чого нікому не казав:
Якби в Махна знайшлося місце Вірличу,
То батько б за кордон не услизав.
2001 р. ГОЛОВІ ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБ’ЄДНАННЯ “ЖІНКИ ЗА МАЙБУТНЄ” В.О.ЧАБАНЕНКО НА ІМЕНИНИ Поети в розгубі: якими словами
Прославить Ваш розум, і серце, і вроду.
Тож будемо вірити разом із Вами:
Майбутнє Вкраїни — жіночого роду!
2001 р. АНДРІЄВІ ЄВСІ, ПИСЬМЕННИКУ-ПЕРЕКЛАДАЧЕВІ Що не дай йому — перекладе все.
Тож скажіть нам, колего мій:
Як звучить по-англійськи “Євса”,
Як у Лондоні зветься — “Андрій”?
2001 р. ЮРІЄВІ ГОЛОБОРОДЬКУ, АВТОРОВІ ПОВІСТІ “МУЗИКА ДЛЯ СЕБЕ” У читачів така потреба, —
І заявить про це не гріх, —
Створив ти “Музику для себе”,
Створити б варто ще — для всіх!
2001 р. ЛИСТ ІЗ СЕЛА
Тепер на фермі нашій, брате,
Корови більше не ревуть.
А скотарям при цім зарплату
Торішнім гноєм видають.
2001 р.
Завантажити zip-архів книги (*.doc):
http://prosvilib.at.ua/books/bratan/znovu_ekspromty.zip |
