"Просвіта" Херсонщини - Вісник Таврійської фундації. Вип. 6 -23
Вітаємо Вас, Гість!
Неділя, 11.12.2016, 02:21
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

ДІЯЛЬНІСТЬ "ПРОСВІТИ" [5]
НОВИНИ ВИДАВНИЦТВА [18]
Що відбувається у херсонській філії видавництва "Просвіта". Анонси нових книжок.
ОНОВЛЕННЯ ПОРТАЛУ [7]
КОНКУРСИ, ФЕСТИВАЛІ... [22]
Увага! Важлива інформація для творчих людей.
ІНШІ НОВИНИ [8]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

З якою метою Ви прийшли до нас?
Всього відповідей: 73

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Архів записів

Календар

«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
у
<Vox.com.ua> Портал українця

Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



Вісник Таврійської фундації. Вип. 6 -23

1 << 2 << 3 << ... 20 << 21 << 22 << Читати спочатку

З ГЛИБИН

Юлія Датченко

Писанкарство як шлях вивчення православного духовного досвіду наших предків


Проблеми духовного розвитку людини сьогодні стали обов’язковою умовою виживання суспільства. Сьогодні педагоги і психологи наголошують на дефіциті духовності і моральності, нестачі доброти й милосердя.

Людина – істота, створена Богом. Тому всі аспекти діяльності людини підпорядковані Божим законам, як і будь-які природні процеси. Ніхто не в змозі відмінити чи порушити їх. Людина як високоорганізована істота прагне до творчості, оскільки це є духовною потребою, тому будь-які явища культури мають подвійну визначеність. З одного боку, їх можна розглядати як реальність, що існує сама собою, окремо від людини, та характеризується об’єктивними властивостями. З іншого – вони мають ще й суб’єктивну визначеність, бо втілюють смисл, значення, сенс, задум. Це відбувається через те, що людина передає свої уявлення, цілі, бажання у предметах мистецтва.
Людина живе не тільки у світі речей, але й у духовному світі змістів. У процесі свого історичного розвитку людина розширює цей світ, і досягає найвищого змісту, коли усвідомлює процес творчості як Божественний прояв. Створювати красу і гармонію у світі речей, вкладаючи духовні змісти, передавати досконалість духовного світу предків є прославленням Бога.
Найголовнішим із соціальних завдань культури ХХІ століття є духовний розвиток особистості. Ця функція властива православній церкві, громадським організаціям, школі, сім’ї. Що ж стосується художньої культури, то вона використовує для духовного розвитку особистості арсенал своїх специфічних засобів. Вона формує духовно-естетичний ідеал, виражаючи його у вигляді художніх образів, за допомогою яких християнські ідеї, моральні норми, естетичні цінності суспільства перетворюються на особистий досвід людини, яка сприймає ці образи, стають органічними набутками її світогляду.
Безперечно, перед освітянами стоїть завдання покращення духовно-естетичного виховання, яке найтісніше пов’язане з культурним життям нашого народу. Ця необхідність відображає християнський культурний прогрес нації, її традиції, водночас впливаючи на створення духовних цінностей, сприяє посиленню інтересу до творів мистецтва, пам’яток історії й культури.

Одним із здобутків української культури є писанкарство, яке до сьогодні має значну кількість невирішених наукових питань. Якщо історія писанки, техніка її виготовлення були предметом вивчення майстрів і мистецтвознавців, то філософський християнський зміст української писанки залишається маловивченим, саме цим і зумовлена актуальність нашої статті. Її метою є дослідження писанкарства як шляху вивчення православного духовного досвіду наших предків. Досягнення поставленої мети передбачає опрацювання матеріалу з історії дослідження писанки, інтерпретацію основних знаків, вивчення символіки української писанки християнської доби, аналіз писанкарської спадщини Катеринославського краю як духовного досвіду.
Писанка розкриває філософське становлення світогляду українців. Адже орнаментальне мистецтво зароджувалось у глибині віків і шліфувалось багатьма поколіннями. Кожний елемент узору, що зустрічається на писанці, є гармонійно вплетеною і невід’ємною її частиною.
Історія писанки, її значення та символіка ведуть свій початок з глибокої давнини. Наукове вивчення символіки української писанки розпочалося наприкінці ХІХ століття. Свого часу опрацюванням такого благодатного матеріалу займались такі дослідники: М.Сумцов («Писанки», 1891), С.Кульжинський («Опис колекції народних писанок», 1889), М.Кордуба («Писанки на Галицькій Волині», 1899), В.Шухевич («Гуцульщина», 1904), В.Щербаківський («Основні елементи орнаментації українських писанок і їхнє походження», 1925), С.Таранущенко («Українські писанки, як пам’ятки народнього малярства», 1927), І.Ґурґула («Писанки Східної Галичини і Буковини у Львові», 1929), М.Скорик («Бойківські писанки», 1933) та інші.
У радянський період писанкарство, а, отже, і вивчення писанки, зазнало переслідувань, а потім цілеспрямованого тривалого забуття. Писанка на довгі роки була вилучена з пам’яті народу. За цей час вийшла невеликим тиражем лише книга Ераста Беняшевського «Українські писанки» (1968). Українські емігранти в США, Канаді та інших країнах популяризували цей вид прикладного мистецтва. Побачили світ дослідження С. Килимника та О. Воропая. У Німеччині вийшов альбом В. Січинського «Українське ужиткове мистецтво».
Новий етап дослідження писанки розпочався зі становленням України як незалежної держави. Саме ця подія стала основною при організації Міжнародного з’їзду писанкарів у 1992 р., на якій було проголошено цілий ряд цікавих дослідницьких розвідок. Було започатковано журнал “Писанка”. Один із найкращих альбомів видав у США Зенон Еліїв («Двадцять кіп писанок», 1994). У Києві О.Білоус та З.Сташук розробили учбово-методичний посібник «Школа писанкарства» (1999). У Львові вийшла робота В.Манько «Українська народна писанка» (2001).
Писанкарство постійно знаходить своїх шанувальників і послідовників в усій Україні. Існує чимало переказів, пов’язаних з писанками, з їх початком, вживанням. Відомий етнограф С.Килимник наводить давню легенду: “Була сувора зима. Птиці не встигли вилетіти у вирій, гинули, замерзали. Люди шанували птиць, як Божі створіння, що приносять весну та радість після холодної зими, позбирали всіх птиць, відігріли у себе й тримали в хатах цілу зиму. Стало пригрівати сильно сонце, весна наближалася. Птиці вилетіли з хатів і полетіли у вирій. Відтіля повернулися і всім принесли писанки та весну. З того часу й стали люди писати писанки...” [4, с. 175]. Це дійсно цінна інформація, адже переважна більшість легенд розповідають про виникнення писанки саме як християнського символу.
М.Сумцов оповідає, що в одному рукописі є свідчення Іоанна Дамаскіна про яйце: “небо і земля за всім подібні до яйця – шкаралупа як небо, пліва як хмарки, білок як вода, жовток як земля” [1, с. 15]. Про початок уживання на Пасху червоних крашанок у Греції зберігся давній переказ, в якому засновницею цього звичаю є свята Марія Магдалина, яка прийшла до Риму для проповідування Євангелія, постала перед імператором Тіберієм, піднесла йому червоне яйце і сказала: “Христос Воскресе!”. Таким чином вона почала свою проповідь. Перші християни, дізнавшись про це, почали наслідувати її. Костянтин Економід (грецький учений 30-х років ХІХ ст.) у одному рукописі Х ст., що знаходиться у монастирі св. Афанасія (Греція), знайшов свідчення, що крашанки існують ще з апостольських часів [1, с. 18]. Богослови пояснюють значення червоної фарби, оскільки, з одного боку – це знак родючості і радості Великоднього дня, а з іншого – згадка про потік пролитої за весь люд священної крові Боголюдини.
Традиція писати писанки і фарбувати крашанки знаходить “пояснення у оповіді про одного убогого, котрий ніс на продаж кошик з яйцями. Саме тоді Спаситель ніс хреста на Голгофу. Чоловік поставив свій кошик при дорозі, а сам кинувся помагати Спасителеві. Коли ж Ісуса вже розіп’яли, пригадав собі той чоловік про кошик, поглянувши всередину, здивувався – всі яйця пописані й покрашені. Відтоді пішло крашення та писання яєць на Великдень” [1, с. 19].
Про один із різновидів писанок існує така легенда: “Мати Христа писала писанки, щоб віднести їх Пілатові в надії, що він змилується й відпустить Христа. Її сльози капали на яйце і утворилася капанка” [1, с. 19]. Це найпростіший орнамент на писанці, їх роблять без інструментів, лише капають воском зі свічки на яйце, потім занурюючи у фарбу.
Збереглася така історія про дряпанку – Мати Ісуса принесла Пілату крашанки, для того, щоб він відпустив її Сина, але почувши відмову, вона опустила руки і крашанки покотилися вниз по сходах і подряпалися. Щоб зробити таке яйце, треба спершу пофарбувати його в темний колір, а потім гострим предметом видряпати орнамент.
Як бачимо, перекази і легенди пробуджують уяву, надихають митця, допомагають усвідомити цінність писанки, наближають його до благодатного процесу творіння. Такі прості історії сповнені глибокої мудрості, співчуття і жалю.
Українські символи сягають глибокої давнини, саме на писанці вони зберегли своє первісне зображення. Переважна більшість учених вдається до пояснення їх значень як язичницьких, поганських. Але не слід забувати, що з прийняттям християнства календарний рік, а отже і свята, набули нового змісту. Зазнала трансформації і символіка, зокрема писанкарська.
Тривалий час вплив християнства на народне мистецтво у нашій країні розглядався досить обмежено з відомих історичних причин. Цікаво прослідкувати взаємозв’язок української писанки з релігійною традицією.
Відомо, що символи поділяються на геометричні, рослинні й тваринні. Кожен знак має свої особливості, оригінальні поєднання, різні варіанти, від цього змінюється зовнішній вигляд писанки, а внутрішнє значення набуває нових відтінків.
Щоб побачити різницю між значеннями основних символів, природнім буде їх порівняння. Тож розглянемо деякі з них у трактуванні видатних дослідників: М.Сумцова, Е.Біняшевського, О.Воропая, В.Манька та інших, хоч іноді їхні думки не співпадають.
Геометричні знаки: квадрати, ромби, решітки – символ зораного поля, знак землі, її родючості; крапки – символічне зображення зерна, запліднення; трикутники (з гребінцями) – знак дощу; без рисочок – символ вогню, безсмертності, чоловічої й жіночої сили; коло, трикветри, розетки, рожі, свастики, зірки, хрести, проміння – знаки сонця, як життєдайної, всеобіймаючої, всеоновлюючої сили; хрести: (прямий) – символ всесвіту, знак чотирьох сторін світу, чотирьох вітрів, чотирьох пір року; (косий) – символ богині неба, пізніше сонце; зигзаг – символ води, позначав також змія – божества земних вод і землі, йому приписували мудрість, безсмертя, лікувальну силу, здатність запліднювати; безконечник, кривулька – вічність руху небесних тіл, знак води; сигма – знак змії, символічне зображення божества підземного світу, що у вигляді блискавки викликає з хмари дощ.
Рослинні знаки: сосонка – знак земної рослинності, ототожнювалася зі змією; колосся – сонячний знак; гілка – як частина дерева; дубовий листок – символ божества чоловічої, сонячної енергії, розвитку, життя; дерево життя – космічне дерево, є символом небесної осі, з’єднує в собі тривалість і минулість, стійкість і рушійність, силу і слабкість, вершини й низини, символ оновлення природи. Символ родини.
Тваринні символи: птах – атрибут берегині, сторож добра проти зла, улюблена жертва; олень, кінь – в архаїчній міфології сонце їде на небо на вогняних конях (виносить олень на своїх рогах), символ невтомного руху; дороговказувача, провідника смерті; риба – символ здоров’я, знак води, родючості, давній символ життя і смерті; баранець – символ приплоду худоби.

Безперечно, поєднання символів утворювало своєрідну картину буття. Писанка мала не тільки символічний, а навіть містичний характер. А як змінилися знаки на писанці з прийняттям християнства?..
Щоб розкрити справжнє значення писанки та її символів, треба усвідомити всю глибину християнської віри українського народу. Саме це дасть можливість зрозуміти, яке значення вкладав творець у свій витвір. Отже, спробуємо розтлумачити основні поняття християнської символіки. І тоді стане зрозумілим, чи народний майстер, написавши на писанці хрест, вкладав у нього значення вогню епохи неоліту, чи, можливо, зовсім іншого…
Із запровадженням в Україні християнства починається піднесення релігійних звичаїв. Професор С.Килимник зазначав, що не було у Європі іншого краю, де б перехід з передхристиянства в християнство пройшов так гармонійно, як в Україні. Християнство не тільки не знищило більшу частину давніх звичаїв солярного культу, але й дало тим прадавнім обрядам і звичаям нову християнську інтерпретацію і підняло до нового розквіту.
Сире розписане яйце – в передісторичних часах – поняття життя, що в подобі пташеняти проривається крізь лушпинку, в християнському розумінні стає символом воскреслого Христа, який поборовши смерть, дарує людству вічне життя. Подібно, знаходять свою інтерпретацію і всі символи на українській писанці. А саме: коло є символом безсмертя й майбутнього небесного існування, є також образом безконечної Божої Любові. Сонце символізує світло, а головне – Христа. У літургійних молитвах є звертання до Бога, як до Сонця Правди. Хрест – це святий знак викупу кожної людини від смерті, а тому є образом вічного життя. Трикутник – у християнстві це символ Пресвятої трійці. З уписаним колесом посередині – це символ Божого ока. «Грабельки» – у Старому Заповіті дощ є прообразом Спасителя, у Новому Заповіті – символом ласки й поширення Євангелія по всьому світу. Зоря – це знак Христового царства. Св. апостол Павло називає зорю образом обраних у вічності. Досить часто символ зорі позначає Пресвяту Богородицю. Як рання зоря, вона передрікає схід Сонця – Христа. Чотирикветр є символом величі Божої, у ранньому християнстві – знаком охорони від злих духів. Дерево життя – поняття всього доброго і вартісного, це образ Божої Мудрості, гармонії людського життя, прагнення досконалості, постійного розвитку. Колосся й зерно – символ Воскресіння, пізніше виявом і символом Святої Тайни Євхарістії. Дубовий листок – У Святому Письмі дуб є знаком повноти життя християн, є символом Божої справедливості. Птах – півень, як вістун світла, є символом Христового світла, що побороло темряву – смерть. Кінь – це образ безстрашного віщуна віри, а також людської душі, яка схована від інших і відкрита Богу. Олень є образом шукання Бога і взаємної помочі. Риба – символ Христа. Сходинки – постійне вдосконалення людини. Баранець – символ покори перед Богом тощо.
Отже, майже вся символіка розкриває язичницькі корені писанки, але варто потрактувати її згідно християнської традиції. Значення символів розкриється повною мірою саме у гармонійному вивченні історичних витоків.
У збірках, посібниках, журналах можна знайти ілюстрації писанок майже всіх регіонів України: Київщини, Чернігівщини, Східного та Західного Поділля, Львівщини, Гуцульщини та Буковини тощо. Але мало висвітлене питання щодо взірців, основних кольорів, що домінують на писанках Нижньої Наддніпрянщини.
Щоб подати матеріал цілісно, необхідно дослідити джерела інформації, за допомогою яких ми маємо можливість відтворити писанки нашого краю. Згадки про писанкарство на Катеринославщині містяться у праці В.Бабенка “Етнографічний нарис народного побуту Катеринославського краю” (1905), зокрема він зазначає, що писанки виготовляють майстрині за старими зразками чи з пам’яті, а барвники готуються переважно з листя дерев чи кори. Дослідник писанок Лубенецького музею С.Кульжинський у ґрунтовній праці “Описання колекції народних писанок” (1899) указує, що 16 писанок Катеринославської губернії зберігаються у Харківському історичному музеї. Сучасний мистецтвознавець Юлія Смолій, дослідивши колекцію писанок Дніпропетровського історичного музею, опублікувала статтю “Писанки Катеринославщини” (Народне мистецтво, 2000, №1-2), в якій подано історію музейної колекції писанок та декілька фотографій.
Щоб відзначити характерні риси писанок колишньої Катеринославської губернії, необхідно зазирнути в минуле. У 1889 р. харківський етнограф М.Сумцов звернувся з закликом до широкої громадськості щодо збирання відомостей про пасхальні яйця. Йому було надіслано понад 300 писанок із південних губерній Російської імперії. Іван Манжура, зацікавившись пропозицією, зробив опис деяких писанок Катеринославщини, а студент Бобін привіз 16 писанок до Харкова.
У 1905 р. у Катеринославі було проведено ХІІІ Археологічний з’їзд, на якому було виставлено місцеві історичні пам’ятки, а серед них народні писанки. Під керівництвом Д. Яворницького колекція писанок Катеринославського музею постійно поповнювалася. Згідно каталогів, укладених у 30-х рр. ХХ ст., у музеї налічувалося 294 селянські писанки Катеринославщини й Полтавщини, а також грецькі з Катеринославщини. На сьогодні збереглося лише 24 писанки, з яких лише 12 взірців нашого регіону.
Безперечно, писанки південно-східної України мають багато спільного, але Катеринославські витвори є досить своєрідними. Жодна народна писанка не є випадковою, придуманою, хоча придуманими можуть бути деякі деталі орнаменту. Це підтверджує думку, що писанки створювалися у давнину, а потім їх почали писати згідно традиції. Зберігаючи до писанок глибоке культове шанування, майстрині не намагались уводити у малюнок будь-які нові елементи. Писанки з одного регіону поширювалися і за його межами, саме тому ми можемо помітити спорідненість на орнаментальних зразках різних місцевостей.
Отже, розглянемо кольорову гаму і основні елементи Катеринославських писанок. Вони мають чіткий білий контурний малюнок з жовтим, помаранчевим, червоним, багряним, брунатним тлом різних відтінків. Найпоширенішими є геометричні й рослинні візерунки – зірки, грабельки, сорок клинців, рожі, півонії, гвоздики тощо.
Взагалі строга симетрія є найяскравішою особливістю писанок, що надає їм витонченості й гармонії. Часто орнамент писанки складається з двох будь-яких елементів, що чергуються у шаховому порядку за фоном, або за штрихуванням. Так, писанка “Клинчасте листя” має чергування на полюсах, де один клинець жовтий, інший – коричневий (такий колір може дати відвар із зелених шкуринок волоського горіха), а тло має протилежні кольори. Ромби з крапками по всій писанці є коричневими, самі ж крапки – жовті. Ця трикольорова писанка символізувала землю, засіяну зерном, а також благодать сонця і зростання рослин.
Флористичною є й писанка “Півонія”, на якій відсутні головні роздільні лінії, але збережено симетрію. Цю писанку виконано у двох кольорах – жовтому й темно-коричневому, причому жовті пелюстки виходять за межі білих ліній, середина також є жовтою. Безперечно, такий елемент є символом сонця, яке зігріває все живе на землі, а білі й жовті крапки є знаками зерна, які тягнуться до світла й тепла. На полюсах і між пелюстками є жовті крапки.
Символом чоловічої сили є писанка “Дубове листя”. Її виконано у трьох відтінках коричневого кольору. Половинки листів мають світле тло (колір досягається відваром з лушпиння цибулі), інші – більш темний (відвар із зелених шкуринок волоського горіха), а сама писанка – темна (такий відтінок може дати відвар кори дуба).
Справжнім відкриттям стала колекція писанок Д.Яворницького, що зберігається у Дніпропетровському історичному музеї. Налічує вона 28 писанок, які зібрав учений у Подніпров’ї. Тобто сьогодні цим писаночкам близько 100 років. Беручи до рук ці творіння, дивуєшся їхній простоті й глибині водночас. Деякі узори вдалося реставрувати за невеликими уламочками, що їх бережуть працівники фонду музею. Можна лише уявити їхніх творців, можливо наших прапрабабусь, які вкладали безмежну віру та любов у кожну рисочку і крапочку. Помітно, що переважає рослинний орнамент, де квітка нагадує сонце, а невеличка пташечка поряд – прагнення свободи і Бога. Шкода, що давня писанка не зберігає імен своїх творців, можливо у вашій родині жили ці прості і мудрі майстри. Звернімося до своїх витоків...
Таким чином, ми розглянули декілька народних традиційних писанок нашого регіону, що зберігаються у фондах Дніпропетровського історичного музею ім. Д.Яворницького. Така характеристика потрібна не тільки викладачам писанкарства чи народознавства, а й усім, хто цікавиться наукою про знаки та символи.
Одвічне прагнення краси породжувало у людини бажання прикрасити візерунками різні речі. Великий інтерес викликають всі ті знаки, якими виписане яйце. Особливо важливим є поняття, що несе в собі зображений символ. Правильно зрозуміти, прочитати писанку стає справжньою потребою для нас.
Прикро, що наше рідне мистецтво, таке відоме раніше, зараз для багатьох є екзотичним і незрозумілим. Писанкарство зазнало несправедливого тривалого й цілеспрямованого забуття на довгі роки. Тільки наше глибоке усвідомлення необхідності його відродження може дати паростки нового життя. Адже для всього колись приходить весна, і все має відродитися знову. Саме для цього маємо дізнатися про всі тонкощі української писанки.

Література

1. Сумцов М. Писанки. – Харків, 1891.
2. Кульжинський С.К. Опис колекції народних писанок. – К., 1889.
3. Щербаківський В. Основні елементи орнаментації українських писанок і їхнє походження. — К., 1925.
4. Килимник С. Український рік. — К., 1993.
5. Білоус О., Сташук З. Школа писанкарства. – К., 1999.
6. Манько В. Українська народна писанка. – Львів, 2001. – 46 с.
7. Бабенко В.А. Етнографічний нарис народного побуту Катеринославського краю. – Катеринослав, 1905.
8. Смолій Ю. Писанки Катеринославщини // Народне мистецтво. — 2000. – №1-2.

Читати далі >>24 >>25 >>26 >>27 >>28