Вітаємо Вас, Гість!
Четвер, 17.08.2017, 01:33
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

ДІЯЛЬНІСТЬ "ПРОСВІТИ" [5]
НОВИНИ ВИДАВНИЦТВА [18]
Що відбувається у херсонській філії видавництва "Просвіта". Анонси нових книжок.
ОНОВЛЕННЯ ПОРТАЛУ [7]
КОНКУРСИ, ФЕСТИВАЛІ... [22]
Увага! Важлива інформація для творчих людей.
ІНШІ НОВИНИ [8]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

З якою метою Ви прийшли до нас?
Всього відповідей: 75

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Архів записів

Календар

«  Серпень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



Вісник Таврійської фундації. Вип. 6 -08

1 << 2 << 3 << 4 << 5 << 6 << 7 << Читати спочатку

Тетяна Окуневич

Використання краєзнавчого матеріалу на уроках граматики

До найважливіших питань сьогодення, продиктованих вимогами часу, шкільної практики та методичної науки, належить питання формування мовної особистості, яка вільно й досконало володіє мовою. Показником хорошого мовлення є достатній обсяг активного словника, різноманітність граматичних форм і конструкцій, уміння вибирати серед мовних засобів ті, що відповідають умовам і ситуації спілкування.
Уміння спілкуватися – важливий засіб виховання мовної особистості. Її підвалини забезпечують вільне самовираження особистості у різних сферах людського спілкування. Суспільство потребує людей творчо мислячих, з оригінальними ідеями, здатних нестандартно розв’язувати будь-які завдання, тобто людей, які вміють вільно спілкуватися у будь-якій ситуації, з будь-яким співрозмовником [1, с.32]. Тому головним завданням у навчанні української мови в загальноосвітній школі є виховання мовної особистості, яка володіє даром слова (усного і писемного), пробудження індивідуальної мовотворчості.
Для того, щоб навчити учнів досконалого володіння мовою, треба чітко усвідомити, що є цікавим, цінним для різних вікових груп. Адже відомо, що школярі можуть висловити своє ставлення насамперед до того, що їх цікавить. Теми, що не містять проблемних ситуацій, не сприяють формуванню умінь спілкуватися. Отже, навчальний матеріал необхідно добирати з урахуванням ціннісних орієнтирів учнів. Тільки тоді смисловий зміст і мовне наповнення навчальних текстів, конструювання власних висловлювань та формування мовленнєвих умінь і навичок будуть здійснюватися через реалізацію цікавих для учнів цільових настанов.
Саме тому комунікативна спрямованість навчання мови вимагає певної перебудови навчального процесу, насамперед змісту і структури уроків та системи роботи над зв’язним мовленням учнів у зв’язку з іншими предметами.
Реалізація міжпредметних зв’язків, зокрема мови і літератури, дає можливість побачити спільне і відмінне між ними, доповнити одне одного, що передбачає взаємовикористання і взаємозбагачення спільних для них знань, практичних умінь і навичок, а також методів і прийомів, форм і засобів навчання, необхідних для розв’язання пізнавальних завдань, забезпечення належного рівня культури спілкування.
Міжпредметні зв’язки педагогічна наука розглядає як один із основних принципів дидактики – системності і послідовності, який тісно пов’язаний з іншими принципами: науковості, доступності, зв’язку теорії з практикою, зв’язку навчання з життям, наочності та ін. [2, с.41].
За характером спільного у змісті навчальних предметів Т.Груба виділяє три види міжпредметного матеріалу: понятійно-термінологічний, який виявляється на рівні тотожних міжмовних понять (слово, лексичне значення, синоніми, антоніми, омоніми тощо) та на рівні суміжних понять, що виявляються у зв’язку мови і літератури (епітет, порівняння, пряме і переносне значення слова та ін.); комунікативно-мовленнєвий зв’язок, який установлюється на рівні спілкування, в основі якого лежить дотримання норм сучасної літературної мови, правильне вживання слів відповідно до ситуації спілкування; навчально-дидактичний зв’язок, який виявляється між усіма навчальними дисциплінами, зміст яких у вигляді текстів може бути використаний на уроках української мови для ілюстрації тих чи інших мовних явищ, їх особливостей та ролі у створенні власних висловлювань.
Розвиваючи в учнів уміння спілкуватися, учитель-словесник повинен звертати увагу на добір ефективних методів і прийомів навчання. Проаналізувавши загальновизнані методи навчання української мови (О.Біляєв, С.Караман, І.Лернер, Л.Рожило, М.Пентилюк, К.Плиско, М.Скаткін та ін.), ми зробили висновок, що для навчання спілкування серед усієї їхньої сукупності варто звернути увагу на бесіду (евристичну бесіду), метод проблемного викладу матеріалу, вправи. Вони дають змогу вчителеві заохотити учнів до спілкування, висловлення своєї позиції, доведення й аргументації. За такої умови запитання вчителя діють як стимул до продуктивного мислення учнів, впливають на розумові процеси (аналіз, порівняння, систематизація, узагальнення) учнів, сприяють їх активності і пізнавальній діяльності, розвивають уміння робити висновки, узагальнення, висловлювати свою думку, що є необхідною умовою спілкування.
У навчанні мови виникає потреба приділити велику увагу вправам, які забезпечують зв’язок теорії з практикою, формують у школярів необхідні для спілкування уміння й навички. Під час їх виконання учні вправляються у побудові власних висловлювань як в усній, так і в писемній формі, в умінні виявляти в потоці інформації головне і другорядне, передавати основну думку своїми словами; розмірковувати, вирішувати проблемні питання, висловлювати свої погляди на проблеми, що вирішуються. Отже, цінним є саме практичний аспект досліджуваної проблеми, або живе мовлення, оскільки без практики будь-яка теорія втрачає вагу, а спілкування – це і метод, і кінцевий результат.
Потреба підсилити практичну спрямованість у навчанні рідної мови вимагає роботи над текстом, який дає можливість не тільки засвоїти граматичні закономірності мови, а й навчити учнів яскраво, виразно, доречно, емоційно і переконливо висловлювати свої думки в усній і писемній формі, глибоко сприймати і розуміти мову літературних образів.
Благодатним матеріалом у підготовці до уроків мови є тексти краєзнавчого характеру, оскільки вони спрямовані на ознайомлення учнів з літературою рідного краю, що зумовлює розширення їхнього світогляду, формування національної свідомості, гордості за визначних діячів науки, літератури та культури, які плідно працювали на теренах рідного краю.
Аналізуючи тексти, учні розкривають їх пізнавальну цінність, стилістичні функції мовних одиниць, лексичні засоби, досліджують мовлення персонажів творів тощо. Так, наприклад, в оповіданні Дмитра Марковича “На Вовчому хуторі” автор для передачі емоційного стану героїв використовує словосполучення біблійного походження: “собаці собача смерть”, “усе од Бога”, “нехай його Бог простить”, “а щоб тебе Бог любив”; “крокодилові сльози” (“Свят-вечір”) та ін. Аналізуючи прочитаний текст, учні усвідомлюють тісний зв’язок між словом і фразеологізмом чи крилатим висловом, відмінності між стійкими і вільними словосполученнями, їх пізнавальні особливості, складають мовну характеристику персонажа, через розкриття функцій цих одиниць.
Реалізуючи міжпредметні зв’язки, учитель пропонує учням виписати ці одиниці, укласти з них словнички (за певним твором чи автором), замінити одним словом чи вільним словосполученням, пояснити їхнє значення. Така робота сприятиме розвитку образного мовлення учнів, формуванню творчих здібностей, оскільки школярі, засвоюючи нові одиниці, навчаються вводити їх у контекст, доречно використовувати у процесі спілкування. Результатом такої роботи може бути завдання:
Завдання: Прочитайте уважно текст. Випишіть стійкі словосполучення. Пригадайте, з якими фразеологізмами ви познайомилися на уроках рідної мови. Побудуйте розповідь про випадок з вашого життя, послуговуючись фразеологічними зворотами.
Заняття з української мови треба будувати так, щоб кожен із проведених видів робіт виконував свою роль у формуванні певного комунікативного вміння. Комунікативна діяльність має здійснюватися в ході розв’язання учнями системи усних і письмових мовленнєвих завдань, розташованих у порядку наростання їх складності. Аби надати школярам більше можливості спілкуватися, висловлювати власні думки і почуття, необхідно ширше впроваджувати групову форму проведення занять, індивідуалізувати систему письмових робіт, тобто надати перевагу комунікативно-діяльнісному принципові навчання української мови.
Звертаючи увагу на вимоги чинної програми щодо збагачення словникового запасу і граматичної будови усного і писемного мовлення учнів, таку роботу необхідно проводити систематично на кожному уроці, що сприятиме формуванню культури спілкування. У доборі дидактичного матеріалу учитель повинен орієнтуватися в основному на вимоги соціокультурної змістової лінії, мовний матеріал підручника, художні твори, які вивчаються в основній школі. У зв’язку з цим до активного словника учнів слід цілеспрямовано залучати характерні для української мови слова, що з різних причин не вживалися в мовленні і з якими учні можуть познайомитися під час читання текстів. У творах Д.Марковича зустрічаємо такі слова: гарман (тік), мент (момент), полохливо, дарма, громада, ґвалтувати, галасувати, гармидер, хиби (помилки), бездоганно, будучина, канапа, дормез (карета), форейтор (верхівець при кареті), скіпщина (оренда) та ін., значення яких варто пояснити.
Застосовуючи лексико-семантичний підхід до вивчення лексики, який є основою збагачення словника школярів, необхідно розвивати в учнів уміння бачити незнайомі слова і вислови, виховувати в них звичку самостійно з’ясовувати, а в разі потреби звертатися до вчителя за поясненням їх семантики чи користуватися словниками і довідниками, а також навчати точно вживати ці слова у мовленні. Наприклад:
Завдання: Прочитайте уважно текст. Випишіть незнайомі вам слова, з’ясуйте їхнє лексичне значення та до якого шару лексики вони належать. Складіть з цими словами речення.
Відомо, що головна функція рідної мови полягає в тому, що вона є засобом спілкування, пізнання, нагромадження культурних цінностей, а також засобом самовираження особистості [4, с.3]. Серед основних завдань навчання рідної мови виділяють формування у школярів умінь і навичок користуватися засобами мови у різних життєвих ситуаціях, під час сприймання, відтворення і створення висловлювань. Тому, аналізуючи студійовані тексти, варто звернути увагу учнів на дотримання автором норм літературної мови. Зокрема у своїй прозі Д.Маркович часто вживає русизми. Це зумовлене бажанням автора наблизити читача до подій, що відбувалися у той час, увести їх у мовленнєву ситуацію, співпереживати разом із героями твору. Наприклад, герої оповідань “Свят-вечір”, “Сюрприз” у своєму мовленні поряд з власнеукраїнською лексикою часто вживають русизми: празник, годів, почему, сочельник, останеться, приготовительному, рассуждать, улиці, созвіздя та ін.
Аналіз цих слів допоможе учням не тільки пояснити, з якою метою вживає їх автор у текстах, а й добирати українські відповідники, правильно послуговуватися ними у процесі спілкування, контролюючи власне мовлення. Таким може бути:
Завдання: Ознайомтеся з текстом, у якому є слова невластиві нормам літературної мови. Знайдіть їх. Доберіть українські відповідники. Відредагуйте текст, послуговуючись нормами літературної мови:
“В старших класах усе гаразд було: всі ученики одразу зрозуміли, як повинно всім “членораздельно” вітати начальника і як іти парами і флангом, і колонами… Три дні тяглась репетиція. Іван Іванович іще більш зблід з лиця, навіть з тіла спав, так зате ж і здоровкання, і прощання бездоганно вивчено.
...Зате ж коли його напевне справа вигорить, коли начальник останеться з стріванням задоволений – як це добре буде й до яких результатів поведе!..” (“Сюрприз”).

Те, що серед основних функцій рідної мови спілкування стоїть на першому місці, – головна освітня мета і завдання навчального процесу засвідчують, що змінилася стратегія і тактика у навчанні мови. На перший план висувається необхідність різнобічного особистісного і мовленнєвого розвитку учнів, якому підпорядковуються завдання системного вивчення мови, тобто велика увага приділяється спілкуванню – одному з найактуальніших завдань [3, с.4]. Воно розкривається у всій його повноті й тісно пов’язане з поняттям формування мовних і мовленнєвих умінь і навичок, що складають основу мовленнєвої компетенції, до якої належать: уміння вести діалог у різних ситуаціях; уміння створювати монологічні висловлювання; уміння висловити своє ставлення до обговорюваного питання; уміння сприймати монолог, діалог, що передбачає осмислення висловленої думки, використання різних прийомів фіксації почутого, передача інформації іншому; уміння створювати власні висловлювання різних жанрів, типів і стилів.
Ці мовленнєві уміння є підґрунтям для створення необхідних ситуацій, для формування навичок самоконтролю і самооцінки власного мовлення, що забезпечуватиме готовність учнів до мовотворчості в будь-якій життєвій ситуації, тобто вільно спілкуватися.
Вирішальну роль у формуванні комунікативних умінь виконують такі чинники, як-от: створення мовленнєвого середовища; оволодіння уміннями і навичками спілкування; використання системи тренувальних вправ; створення середовища спілкування, у якому висловлювання учнів служитимуть матеріалом для спостереження, аналізу й узагальнення тощо.
Спираючись на дидактичні і специфічні принципи, методи, прийоми і засоби навчання рідної мови, діалектичний зв’язок розвитку мовлення з розвитком мислення, поступове ускладнення навчальних завдань, випереджаючий розвиток усного мовлення, зв’язок з виучуваним матеріалом на уроках української літератури та інших предметів, ми, взявши за основу рекомендації визначних методистів (О.Біляєв, М.Пентилюк, Л.Федоренко та ін.), розробили систему завдань і вправ, спрямованих на формування в учнів умінь спілкуватися у будь-якій ситуації.
Так, під час вивчення теми “Іменник. Відмінки іменника” у 6 класі варто звернути увагу учнів на кличний відмінок, пригадавши вже вивчену у 5 класі тему “Звертання”. Застосовуючи прийоми узагальнення і повторення вивченого, словесник може запропонувати учням таку вправу:
Вправа 1. Уважно прочитайте текст. Висловіть свою думку щодо прочитаного. Підкресліть іменники, визначте їх відмінок. Пригадайте, що ви знаєте про звертання, які розділові знаки ставимо при звертанні. Уведіть підкреслені слова у речення, використавши їх як звертання.
“Коло восьмої години Іван Петрович біг через усе місто до станції. “Господи, врятуй і прожени грозу!” — молився біжачи. На станції було вже все гімназичне начальство.
— А що, голубчику, втомився? – питали його.
— Дурниця, голубчику, видержу! А ось сюрпризчик буде… ось побачите, як вирядимо! – таємничо говорив він…
— Голубчики, діточки мої, прошу вас – потіште старого! А найпаче, не галасуйте, а виразно, рівно, як навчав… пам’ятаєте? – мало не плачучи, прохав учеників Іван Іванович.
— Пам’ятаємо, пам’ятаємо! – відповіли гімназисти. – Не турбуйтесь: ми вас любимо, Іване Івановичу! За вас ми і в огонь, і в воду!...
— Найпаче, любчики, слухайте промови генерала до краю, до самісінького краєчка…” (“Сюрприз”)

У навчанні української мови вчитель, спираючись на знання школярів, працює над удосконаленням не тільки мовленнєвих, а й стилістичних умінь і навичок, оскільки норми стилістики засвоюються в процесі роботи над зв’язним мовленням учнів. З цією метою шестикласникам пропонують такі вправи:
Завдання: Прочитайте текст за ролями, намагаючись передати індивідуальні особливості персонажів. Визначте спосіб передачі чужого мовлення, його стилістичні особливості.
“Іван Петрович постояв трохи перед вікном і хутенько вийшов на вулицю. Йшов він по людних та ясних від електричного сяйва вулицях…, перейшов через міст і став перед чотирьохетажним домом... він хутко, не по своїх літах, збіг на 4-й етаж і дуже сіпнув за дзвінок.
– Хто це там? – запитав чоловік, одчиняючи двері.
– Це я… Іван.
– Ти!? – здивовано запитав його хазяїн і одступив, пропускаючи його в сіни.
– Я ж таки… я до тебе… прийми, не цурайся… нудьга!
Хазяїн тільки подивився в лице Іванові Петровичу: воно було змучене, очі дивилися благаючи, – і хазяїн зразу все зрозумів, суворе обличчя його засвітилося добрим посміхом, він обняв, щиро стиснув й голосно промовив:
– Насте! Зустрічай нашого Івана. Гість дорогий, друг старий вернувся.
А Іван Петрович, роздягаючись, стискав руку й шепотів:
– Прости… забудь, як зможеш..
Старі товариші по університету, приятелі молодих часів, колись рідні душею і вірою, а нині такі далекі “табелью о рангах”, вони довго сиділи і по-колишньому чаювали…” (“Свят-вечір”)

Аналізуючи текст, варто звернути увагу учнів на незнайомі слова (не цурайся, нудьга, посміх), значення яких вони можуть перевірити за словником. Таким чином ми не тільки навчаємо школярів спілкуватися, висловлювати свої думки, працювати зі словниками, збагачуючи словниковий запас, але й навчаємо їх виразного читання, умінь пройнятися думками й переживаннями героїв оповідань, зрозуміти сутність їхніх стосунків та думок автора.
Більшого ефекту у навчанні спілкування надають ситуативні завдання і вправи, коли учні уявляють, що знаходяться у певному місці чи у певному оточенні. Тоді навчальний діалог набуває іншого змісту і звучання: сприяє зв’язку мови з життям. За такої умови вчитель може запропонувати учням, наприклад, таку вправу:
Завдання: Пригадайте, чи був випадок у вашому житті, коли ви посварилися з другом? Проаналізуйте, чому так сталося? Які зараз ваші стосунки? Складіть розповідь з елементами діалогу: “Як я помирився з другом”.
Отже, створення мовленнєвих ситуацій – це один із методичних прийомів, що дозволяє ефективно працювати над розвитком мовлення учнів у штучно створених ситуаціях на уроці. Якщо уроки проходитимуть у формі діалогічної взаємодії в підсистемах: “учитель – клас”, “учитель – учень”, “учень – клас”, “учень – учень” та ін., то вони стануть для школярів школою живого спілкування.
У навчанні шестикласників спілкування великого значення набуває робота над збагаченням їхнього словникового запасу. Як відомо, учні поповнюють свої знання з книжок, словників, під час спілкування з однокласниками, вчителем, дорослими. Незаперечним є й те, що радіо і телебачення впливають на мовленнєву поведінку слухача чи глядача. Через це учні засвоюють нові слова, манеру розмовляти, що впливає на рівень розвитку мовленнєвих умінь, рівень готовності учнів до спілкування. Збагаченню словникового запасу сприяє і виконання спеціальних вправ на аспектних та уроках розвитку зв’язного мовлення. Так, наприклад, під час вивчення “Морфології” учням можна запропонувати комунікативні завдання і вправи, застосування яких дає можливість виховувати у шестикласників увагу до правильного вживання слів, які належать до різних частин мови, формувати навчально-мовні лексикологічні уміння знаходити і розрізняти лексичні явища, пояснювати значення слів, удосконалювати навички добору синонімів, антонімів, відпрацьовувати комунікативні вміння вживати їх у власному мовленні. Наприклад:
Завдання: Уявіть себе науковим співробітником. Ви готуєте виступ на лінгвістичну тему про вживання прикметників у текстах художнього стилю. У наведеному тексті знайдіть прикметники. Випишіть їх. Складіть розповідь на запропоновану тему.
“Степ широкий, привільний, безмірний, кінця-краю йому нема; тільки там десь далеко-далеко, мов море хвилюючись, зливається він з таким же, як і сам, безкраїм небом. Від чудових степових голосів, від якогось незрозумілого шепотіння, що вчувається чоловікові в степу безкрайому, спочатку чоловік торопіє, йому робиться страшно, бо він очевидячки бачить, який він без міри малий проти цього простору, бачить своє безсилля; а далі отой широкий без краю степ, отой простір безмірний навертає чоловіка на думки про світову безкраїсть, про волю; око його мимохіть зупиняється на глибокій блакиті неба, і він починає думати вже про небо, про його неомірність, починає мислити про Бога, і спокійна, але глибока віра панує в його серці… Степ чарівний, таємний...” (“На Вовчому хуторі”).
Готуючись до виступу, учні повинні усвідомити роль прикметників у тексті, з’ясувати, з якою метою автор нагромаджує їх у такій кількості, яку функцію вони виконують, як через них розкривається образ степу. Читаючи текст, учні доходять висновку, що завдяки вжитим прикметникам перед нами постає степ, блакить неба у всій своїй незмірній широті і безмежності, а людина – у порівнянні з цією безмірністю – маленька, непомітна. Ось таку силу виразності має художній образ. Він дає можливість яскраво уявити неомірність і чарівність простору, його глибину і спокій. У самому описі степу присутнє внутрішнє захоплення автора, відчути яке можна лише в контексті.
Таким чином, вивчення української мови з опорою на літературні тексти дає змогу учням, по-перше, розкрити красу і силу, гнучкість і багатство рідної мови, її виражальні і стилістичні можливості, по-друге, ефективно розглянути теоретичні і практичні питання, бо тільки в такий спосіб можна викликати інтерес в учнів до предмета вивчення, а отже, розраховувати на свідоме засвоєння пропонованого мовного матеріалу.

Література


1. Єременко С., Мацько Л. Навчально-виховна концепція вивчення української (державної) мови // Дивослово. – 1994. — № 4. – С.28-33.
2. Методика навчання української мови в середніх освітніх закладах / Колектив авторів за ред. М.І.Пентилюк. – К.: Ленвіт, 2005. – 400 с.
3. Українська мова. Програми для 5 – 12 класів. – К.: Перун, 2007. — 176 с.

Читати далі >>9 >>10 >>11 ... >>26 >>27 >>28