"Просвіта" Херсонщини - Вісник Таврійської фундації. Вип. 6 -05
Вітаємо Вас, Гість!
Неділя, 04.12.2016, 22:21
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

ДІЯЛЬНІСТЬ "ПРОСВІТИ" [5]
НОВИНИ ВИДАВНИЦТВА [18]
Що відбувається у херсонській філії видавництва "Просвіта". Анонси нових книжок.
ОНОВЛЕННЯ ПОРТАЛУ [7]
КОНКУРСИ, ФЕСТИВАЛІ... [22]
Увага! Важлива інформація для творчих людей.
ІНШІ НОВИНИ [8]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

Чи отримали Ви корисну інформацію на нашому порталі?
Всього відповідей: 33

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Архів записів

Календар

«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
у
<Vox.com.ua> Портал українця

Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



Вісник Таврійської фундації. Вип. 6 -05

1 << 2 << 3 << 4 << Читати спочатку

Марія Пентилюк

Стилістичний синтаксис Яра Славутича

Творче, яскраво індивідуальне використання мовних засобів – одна з основних особливостей художньої мови, яка й визначає її своєрідність серед інших стилів. Індивідуально-художній стиль письменника становить систему мовних засобів, що сформувалася в результаті відбору і творчого використання лексичних і синтаксичних явищ національної мови не тільки для вираження певного змісту, але й для естетичного впливу на читача. Цій основній функції і підпорядковано відбір та використання усіх мовних ресурсів у художньому творі, в тому числі й синтаксичних.
Лінгвістична стилістика як самостійна галузь філологічної науки в багатьох своїх положеннях спирається саме на синтаксичну організацію мови, зокрема на будову та функціонування речення. Численні стилістичні явища міцно пов’язані з синтаксисом речення. В естетично-виразовому забарвленні мовлення великої ваги набуває його синтаксична організація, за допомогою якої оформляються найрізноманітніші стилістичні колорити. Стилістичні ресурси й можливості синтаксису особливо великі, що пояснюється надзвичайною різноманітністю синтаксичних конструкцій, а також складністю речення як основної комунікативної одиниці вищого рівня мови.
Функціонально-стилістична диференціація синтаксичних засобів перш за все пов’язана з найбільш загальним розмежуванням: з одного боку — книжно-писемні, з іншого — усно-розмовні синтаксичні форми і конструкції. Наприклад, прикметникові та дієприкметникові звороти, складні речення, періоди, градації, низка відіменних прийменників і сполучників, деякі види зв’язку присудка характерні для книжної мови, їх уживання надає висловлюванню книжного характеру. Неповні інфінітивні речення, багато еліптичних конструкцій, присудки, виражені інфінітивом, вигуки, переважно використовуються в розмовній мові.
Категорії експресивності та емоційності належать до тих, що співвідносяться з особливостями авторської інтерпретації зображеного та прагненням митця донести до читача все розмаїття сприйнятого через відповідну систему понять, образів тощо. Водночас експресивність та емоційність становлять основу ідіостилю письменника.
Поетичний синтаксис є одним із чинників пластичності, легкості стилю митця.
Доробок Яра Славутича та його життєпис стали предметом серйозних монографічних досліджень, представлених працями К.Волинського, В.Жили, В.Кравчука, Т.Назаренко, Н.Сологуб, П.Сороки, М.Щербака та інших учених. Творчі розвідки особливо активно почали з’являтися лише в останнє десятиліття XX ст. Але вони відзначаються глибиною дослідження лише однієї певної проблеми поетики або загальним оглядом літературного набутку митця.
Ураховуючи недостатню розробку деяких проблем, зокрема поетичного синтаксису у творчості Яра Славутича, зважаючи на їх актуальність і практичну цінність, ми поставили за мету дослідити деякі особливості поетичного стилю письменника.
Мова Яра Славутича своїм джерелом має ті словесні надбання, які український народ створив протягом багатовікового існування. Народна мова вабить поета своєю силою і красою, але водночас він уводить у тексти й елементи власної мовотворчості. Отже, синтаксична організація поезій митця базується на синтаксисі народної мови.
Основу синтаксично-стильової манери Яра Славутича становлять загальнонаціональні зразки літературно усталених реченнєвих структур, переходів від одного типу речень до іншого. Водночас автор усвідомлює, що «орієнтація на загальноприйняті зразки не заперечує нашарування на них власне авторських (індивідуальних) уподобань, додаткових експресивних, композиційних, тематичних та інших завдань, реалізація яких здебільшого мотивується комплексом ситуативно-прагматичних чинників” [3, с.178].
Організація тексту поезії та витворення єдиного смислового і структурного цілого вимагає від митця підпорядкування усіх можливих засобів для реалізації цього завдання. Тому визначальними у стильовій манері Яра Славутича постають: емоційно-експресивне навантаження окремих синтаксичних фігур (еліпсис, повтор, інверсія), інформативний обсяг та актуалізація елементів речення тощо.
Автор уміло послуговується всіма продуктивними моделями речень, але надає перевагу простим ускладненим конструкціям, складнопідрядним і безсполучниковим складним реченням, складним багатокомпонентним конструкціям.
До стилістичних ресурсів простого речення належать порядок слів, особливі випадки вживання однорідності, різновиди простих реченнєвих моделей.
З великою вправністю Яр Славутич використовує зворотній порядок слів: автор переставляє члени речення для того, щоб викликати позитивні чи негативні почуття у читача, акцентувати його увагу на конкретному члені речення. Поет концентрує увагу навколо краси рідної землі:
Небесами чистий,
Землями плодистий,
Квітами барвистий
Наш херсонський край! [6, с.16].
Яр Славутич виносить на перший план додаток:
Для тебе, майстре, вічності клейнод
Несе безсмертя [6, с. 117].
Важливу роль у поетичному мовленні відіграє своєрідність структури односкладних речень. Найбільш поширеними в ліриці Яра Славутича є означено-особові та безособові речення. Рідше зустрічаються інфінітивні та номінативні конструкції. Означено-особове речення переносить акцент з виконавця на дію.
Для наголошення на об’єктивності природних процесів, стану ліричного героя мовець використовує безособові речення: «Парило. Нахмарило» [6, с. 18].
Номінативні речення допомагають розкрити кожну грань психологічного стану героя: «Для кого розкриє муки?.. Безлюддя. Безмежжя. Сум» [6, с. 204].
Досить часто у поетичних текстах зустрічаються еліптичні конструкції, які використовує автор для уникнення повторів і збільшення експресивності:
Ти мені — як примарна оаза
На пісках африканських пустель [6, с. 202].
Просте непоширене речення вживається митцем рідко, зокрема як своєрідний вступ чи зачин поезії.
Яр Славутич – пристрасний та емоційний автор. Тому не дивно, що його вірші насичені окличними та питальними конструкціями, які вносять у твір схвильованість, піднесеність, багатство інтонацій.
Експресивний заряд забезпечується лексичним складом речення і питальною чи окличною інтонацією. Радість і біль, сум і горе, гіркоту і сподівання передають окличні речення: «Ви шуміть, степи, як море, затопіть мої стежки!» [6, с. 10]; «О, як пускала зловорожу кров за вашу смерть відомста невблаганна!» [6, с. 119].
Питальні конструкції тісно переплітаються з риторичними фігурами (риторичним запитанням, питанням-відповіддю, риторичним окликом), виконуючи аналогічні функції: «Куди втікати, як душа холоне, як серця болем запеклись уста?» [6, с. 119]; «Доки ж буде пити крівцю Чорний крук?» [6, с. 79].
Отже, особливості об’єктів художнього зображення і ставлення автора до них визначають характер мовних конструкцій та інтонації у відповідних місцях твору.
У доробку Яра Славутича прослідковується збільшення частоти вживання конструкцій з однорідними членами. Це закономірно, адже перелік на підставі однорідності є одним з емоційно-експресивних засобів у художньому мовленні. Інколи майстер поєднує в однорідні ряди семантично віддалені одне від одного поняття для того, щоб збільшити емоційно-експресивний заряд, посилити враження незвичайності, небуденності. Однорідність є основою для побудови ампліфікації, градації, підсилення, повтору тощо.
Розгорнутий однорідний ряд прослідковуємо в поезії «Битва»:
Земля чорна, цілинная.
Копитами поорана.
Щедро кров’ю политая.
Густо кістьми засіяна, –
І ген журбу несамовиту
Звело, як руту, на півсвіту [6, с. 76].
Детальний опис місця битви половців і русичів «оживлює» події часів загарбницьких війн XII ст. Конструкція з однорідними додатками якнайповніше розкриває ностальгічні спомини ліричного героя про рідний край:
Я пригадаю степові могили.
Сади вишневі, села біловиді,
Могутній плин широкого Славути,
Найкращі в світі затишні гаї [6, с.29].
З усього вищезазначеного можна зробити висновок, що Яр Славутич широко використовує стилістичні ресурси продуктивних моделей простого речення.
Складні конструкції є відносно менш стилістично місткими, ніж прості речення. Але незважаючи на це, у творах поета зустрічаємо багато як складносурядних, так і складнопідрядних речень. Ритмічні і плавні складносурядні моделі надають поетичним описам легкості та образності:
У люстрі вод любуючись на вроду,
Сплітають верби тінявий намет,
І шепче казку сонний очерет,
Зайшовши плавом із мілкого броду [6, с. 33].
Автор у структурі складносурядних речень поєднує частини з чіткою самостійністю та семантичною заокругленістю:
Здається, мозок висихає
І завмирає в жилах кров [6, с. 22].
З-поміж різновидів складнопідрядних речень митець надає перевагу підрядним реченням місця, часу, з’ясувальним. Вони дають можливість зобразити тематично поєднані явища, важливі в описовому плані.
...Народну силу
На бойові запросимо діла,
Щоб від Карпат аж по Савур-могилу
Державна воля владно процвіла [6, с.103].
Часто у Яра Славутича концентрація, повторення та взаємопов’язане, своєрідно дібране розміщення сполучникових засобів у великих за обсягом складнопідрядних реченнях створює яскравий образ. У таких випадках він виносить стилістично позначену підрядну конструкцію на початок речення:
Як солов’їний на світанку спів,
Як любий поклик ранньої зозулі,
Як дзенькіт кобзи, що зове на гулі,
Як на ставку ячання лебедів,

Як перший крик розпалених півнів,
Як шепіт вишні у знемозі чулій,
Як поцілунки в зустрічі минулій,
Коли обом не вистачало слів, —

Лунає сміх її [6, с. 44].
Для нагромадження ознак об’єкта змалювання або дій, пов’язаних з ним, митець вдається до повторення сполучника у складній конструкції:
І зойк матерів, і квиління дітей,
І чвальні походи потьмарних смертей,

І спалах полів за повсталим селом,
І жахіт зіниць під навислим чолом,

І патлів потік, що на плечі спада,
І вилиць крутих непокора тверда,

Що душі нуртує і палить серця,
Що брата на брата, жене без кінця, —

Нелюдське прокляття, і зветься воно —
Нестор Махно! [6, с. 137]
Нанизування безсполучникових складних речень підкреслює витонченість змістового наповнення, посилює емоційно-експресивний вплив на читача:
Хлюпоче риба в сонному ставку,
Дзвенить бджола у рвійному нестримі,
Несуть батьки журбу свою гірку
В степи Херсонщини, степи родимі [6, с.30].
Удалий вибір складних конструкцій, уміле поєднання форм синтаксичної будови тексту та його окремих складників (поряд з лексико-фразеологічними засобами) сприяє піднесенню рівня поезій Яра Славутича.
Використання фігур поетичного синтаксису становить одну з особливостей синтаксично-стильової манери Яра Славутича: вони завжди є наслідком свідомого вибору, спеціального розрахунку автора з метою вплинути на свого читача, підсилити емоційно-змістову виразність поезій.
Створивши свою концепцію, Яр Славутич прагне, щоб читачі зрозуміли його якнайкраще. Але, застерігає він, концептуальність повинна бути реалізованою саме через зміст. Поет засуджує різноманітні поетичні «викрутаси», розраховані на «сценічний ефект», коли форма стає домінантною в опозиції зі змістом і наявна зайва епатація [5, с. 45].
Дослідивши поетичну мову як сферу функціонування стилістичних фігур, можна зробити висновок: структура поетичного синтаксису Яра Славутича дуже різноманітна і багатопланова.
Якщо поглянути на творчість поета більш цілісно, то треба відзначити, що він майже не використовує такі засоби увиразнення, як каламбур (митець не визнає «викрутасів»), апосіопезу (він за прозорість думки) та ін. Це пояснюється тим, що автор виступає за суворе додержання мовної норми, а тому всі стилістичні явища із ознаками неузгодженості, неправильності не мають реалізації в його творчості. Але поет залишається вірним своїй концепції навіть тоді, коли іноді вдається до синтаксичних конструкцій, що порушують мовну норму. Так, наприклад, фігура анаколуф має всі ці риси: «Посохлий п’янить полин – Доля поета» [6, с. 242]. Навіть зважаючи на формальні ознаки неузгодженості, поетичний зміст конструкції залишається глибоким і поза контекстом строфи.
Для віршів Яра Славутича найбільш притаманні окремі стилістичні фігури, які є значущими і для традиційної української поезії взагалі.
У своїй мовотворчості митець широко послуговується такими синтаксичними засобами увиразнення, як повтор та його різновиди. Насамперед привертає увагу фольклорна форма рефрену.
Кожен справжній українській поет виростав, виховувався на щирих материнських піснях, де кожен рядок виконує свою функцію – заспів, рефрен:
Пшениці за гребенем
Плинуть на горби.
Ой, дід-ладо, треба нам
Правити серпи ... [6, с. 66].
“Ой, дід-ладо” — неповна словесна формула, але певною мірою передає риси старожитності. Повна ж «формула» містить часом глибокий зміст — не лише на якісному, але й на кількісному рівні: ...три кати-людоїди, гепеушники. Ще й сімсот жуйців. Нерозумних людців. За московське золото куплені... [6, с. 158]. Цей рефрен дає вичерпну характеристику ворогам української ідеї.
Частіше ж така конструкція несе позитивний заряд і виконує панегіричну функцію:
Слава тобі, велемудрий гетьмане.
Шана й доземний уклін!
Батьківське слово твоє полум’яне
Кличе до бою – як дзвін [6, с. 257].
Закликом до бою, до рішучих дій звучить повтор: «попереду постать Гліба Стученка: Сокира в руках, а в кишені – Шевченко» [6, с. 493].
Різновидом повтору є стилістичний засіб власне градаційного плану – анафора, який передбачає «піднесення» внаслідок повтору на початку або протягом тексту поезії певних конструкцій. Це вже не словесна формула, а реалізація функцій нагромадження, своєрідна градація, але меншою мірою. Головним чином таке нагромадження виконує формотворчу роль – з метою підсилення домінуючої думки («Степи Херсонщини, поля питимі») в однойменній поезії, або для створення конкретизуючої ситуації, що дає повну характеристику особистості:
Це – воїв напруга, що гнала татар,
Це – вимах меча, що навогнює вдар,

Це – княжі незгоди, це – чвари Сірка,
На полі усміхнена стать козака,

Це – злети шабель, рокотання гармат,
Це — в людях новітніх предвічний Пилат [6, с. 137].
Повтор першого рядка першої строфи кожної з трьох поезій, написаних у новорічну ніч, але в різні роки, об’єднує ці окремі твори в триптих (тобто виконує формотворчу роль): «Падає, падає сніг», що зрештою отримує таку ж назву) [6, с. 336].
Анафора протягом тексту зміцнює підґрунтя головної ідеї твору, але повторення такої конструкції наприкінці строфи неначе підсумовує, робить висновок. Саме таку функцію виконує епіфора:
І будуть люди пам’ятати
(І трепетати супостати),
Коли виходили на волі чати
Нескорені Січки! [6, с. 477].
Повторюється рядок «Нескорені Січки!» чотири рази, але в останніх двох конструкціях він стоїть наприкінці і несе велике емоційне навантаження – створює відповідну духові пафосність.
Таке ж навантаження несе епіфора «Смаглявий, нагий чорностопець» [6, с. 304-305]. Ця фігура підкреслює мужність, незламність духу індіанського народу в особі молодого воїна, який стоїть перед білими зв’язаний, але нескорений.
Із наведених прикладів видно, що кумуляція в усіх її виявах досягає кількох цілей, але в одному плані – нагромадження.
Найбільш закінченою формально конструкцією є кільце строфи, коли головний смислоутворюючий «заспів» обрамлює поезію з обох боків: «Сердито устонька стулила і рве задумливо спориш» [6, с.49]; на початку й наприкінці твору передає милу по-дитячому впертість героїні, яка зрештою залюблена в природу: «Люблю, як бджілка – цвіт калини!» [6, с.49].
До повторів належать і випадки дещо надмірного нагромадження однорідних лексем у межах однієї синтаксичної конструкції, що передбачено плеоназмом. Таким чином автор досягає пафосності («О, яка велика радість! О, яке безмежне щастя!» [6, с.10] або насиченості ілюстрацій:
Пахнуть спілими хлібами,
Пахнуть коренем вологим.
Пахнуть сонцем степовим! [6, с. 10].
Вище йшлося про кумулятивні явища в поезії Яра Славутича, коли нагромадження лексичних одиниць у межах різноманітних стилістичних фігур функціонально презентувало, зміцнювало та підсумовувало головну думку художнього твору. Ступінь динамічності залишався незмінним. Лише в поодиноких випадках у поезіях митця відчувається певне нагнітання дії чи ознаки. Така функція передбачена градацією.
Яр Славутич послуговується різновидом градації – драбиною, яка передбачає наростання інтонації, нагнітання темпу подій або почуттів:
Небесами чистий,
Землями плодистий,
Квітами барвистий
Наш херсонський край! [6, с. 16].
У поезіях розгортання подій та емоційний рівень взаємозалежні, що й породжує відчуття нагнітання:
... Добрі люди
Ті врожаї збирати не встигали,
Хоч як старалися вони і з сили,
Знеможені вагою, вибивались.
І падали ті люди, як бадилля,
Як будяки під гострою косою... [6, с. 24].
Фраза «Кати, обманці, здирці, хижаки!» з однойменної поезії [6, с. 577] несе велике емоційне навантаження. За допомогою градації автор передає свій гнів і обурення на «партійних слуг».
Ампліфікація, що передбачає збільшення ступеня означення об’єкта твору, дещо схожа на плеоназм, але тут ідеться про нагромадження більш поширених конструкцій із широким спектром однорідності.
Так, описуючи рідний до болю Південь України, Яр Славутич не може не згадати його типових об’єктів:
Я пригадаю степові могили.
Сади вишневі, села біловиді,
Могутній плин широкого Славути,
Найкращі в світі затишні гаї [6, с. 29].
Автор у своїй уяві складає мозаїку всього того рідного, що його оточувало на Батьківщині.
Структурно всі вищезазначені фігури мають синтаксичну природу, відповідаючи особливостям таких конструкцій. Яр Славутич як мовний пурист не схильний навмисне ламати синтаксичний порядок саме у плані структури. Але випадки інверсії фіксуються і в його поезіях.
Так, на перший план у структурі речення автор висуває додаток землю для того, щоб підкреслити любов і журбу ліричного героя за Батьківщиною в чужому краю:
А рідну землю, що мене зростила
На боротьбу за життєдайні дні,
Я над усе люблю на чужині! [6, с. 30].
Митець також використовує у своїй творчості еліпсис, що передбачає «випадання» певних частин синтаксичної конструкції – членів речення: «Руки – в боки, очми – шугай..; Наче в шуляка – шиї згин,.; Шабля свиснула, голова – До ніг, як м’яч» [6, с. 88]. Щоправда, замість риски уява читача домальовує своє індивідуальне.
Часом у межах однієї синтаксичної конструкції – речення – частини є неповними або непоширеними, але за змістом відповідають окремим реченням:
Кошлата шерсть; мандрують навпростець;
Короткі ноги дужої постави;
І хоч самі, немовби вовкодави, –
Лякливо слухають легкий вітрець [6, с. 112].
Часто еліпсис реалізується у формі конструкції з пропущеним членом речення, заміненого рискою:
Батька заслали в чужий Казахстан.
Сина – загинути в Афганістан [6, с. 498].
У своєму поетичному доробку Яр Славутич досить широко використовує тавтологію. Суть цієї фігури полягає в підсиленні одного слова його модифікованим варіантом для створення експресії, повернення йому первісної образності:
Червона калина стала й мені
Снагою життя в чужій чужині [6, с. 295].
У такий спосіб автор передає свій тужливий настрій, коли згадує рідний край.
Тавтологія влучно характеризує зневажливе ставлення героя до зрадника-прусака:
«Псові псина смерть!» – курінний прирік.
Чоботи обтер і ступив убік [6, с.150].
Ця стилістична фігура як спеціальний прийом хоч і створює певну надлишковість, проте водночас і збагачує вислів додатковими нюансами – і змістовними, й експресивними.
Важливу стилістичну функцію виконує і риторичне запитання. Хоч воно не потребує відповіді, проте його експресивна сила базується саме на властивій питальним реченням інтонації очікування відповіді, інтонації, покликаній привернути увагу читача:
Куди втікати, як душа холоне,
Як серця болем запеклись уста? [6, с. 119].
У доробку Яра Славутича мають реалізацію і складні смислові структури – поетичні аналогії, алюзії тощо. Стилістичний засіб подібності – аналогія – містить порівняння в широкому як кількісному, так і якісному плані.
Одним із головних чинників, що викликають до життя аналогії у творчості поета, є його постійна ностальгія за рідною Україною, за дідизною. Ці сумні спогади про батьківський край переслідують Яра Славутича у будь-якому куточку планети: у марокканському Танжері «ввижаються далекі херсонські села на осонні» [6, с.386], біля Сеула – «Біжить, багрить корейський Збруч по тридцять восьмій паралелі» [6, с. 390], а в Японії:
...Обабіч доріг
Навстріч – херсонські степи!
Тільки написи інші [6, с. 389].
Подекуди автор настільки глибоко проникає в суть явищ, що іноді аналогію важко розпізнати, вона є прихованою:
Голодомор столико прогудів –
Мільйони ховано бабусь, дідів...
А скільки мре від радіонукліду? [6, с. 560].
Поет убачає в нуклеїдній катастрофі повтор трагедії голодомору 1933 року.
Умовно самостійні синтаксичні частини конструкцій можуть також перебувати у зв’язках заперечення, що характерне для антитези. В одних випадках вона може яскраво виявлятися, в інших — потрібен глибинний аналіз поетичного тексту, щоб віднайти її:
Ні гожий Майн, ні Райнові щедроти,
Ні косогорів пишнобарвна гра
Не нагадають степові широти
І не заступлять рідного Дніпра [6, с. 176].
Яр Славутич у своїй поетичній творчості вдається і до алюзії, що в перекладі з латинської мови означає «натяк». Цей засіб передбачає деяку суб’єктивність визначення, кожен читач цей «прозорий» натяк сприймає по-своєму.
Безпомилково можна впізнати, хто криється за образом змія «гримучого, із Кавказу родом», котрий в урожайний рік створив голод на землі – «не давав ні їсти, ані пити» [6, с. 24].
Наповнена алюзіями щодо стану України в 90-х роках і наступна поезія:
Гнилі моря на тілі України
Збирають мито з ракових отрут...
Болить земля. Нуклідові пухлини
Ятрять лани, що корчаться від скрут [6, с. 242].
Проаналізувавши цілу низку поетичних текстів Яра Славутича, ми можемо твердити, що особливу роль у збагаченні й організації мовотворчості митця відіграє стилістичний синтаксис і зокрема стилістичні фігури. Їхнє інформативне навантаження залежить від мети впливу на слухача, від необхідності уточнення, деталізації чи завуалювання думки, від емоційного увиразнення змісту поезії тощо.
Фігури поетичного синтаксису відзначаються глибинною образністю, багатою палітрою мовних фарб, є справжньою окрасою доробку Яра Славутича – віртуозного майстра художнього слова.
Усе вищезазначене дає змогу твердити, що мовотворчість Яра Славутича упродовж тривалого часу є яскравим проявом українського естетичного ідеалу і важливим фактором активізації і збагачення естетичної функції сучасної української мови, засвідчує її високий інтелектуальний рівень і необмежені виражально-зображальні можливості нашої рідної мови.

Література


1. Астаф’єв О. “Я ваш навіки, степові широти” // Творчість Яра Славутича: Кн. II. — К.: Дніпро; Едмонтон: Славута, 1997. — С. 138-141.
2. Гордасевич Г. Цей невгамовний Славутич (Творчість Яра Славутича) // Дзвін. — 1995. — № 3. — С. 146-151.
3. Загнітко А. Синтаксичне нововведення в стильовій манері Яра Славутича // Творчість Яра Славутича: Кн. II. — К.: Дніпро; Едмонтон: Славута, 1997. — С. 178-183.
4. Красноштан Ю. Козацького кореня (До 75-річчя українського поета з Канади Яра Славутича) // Вітчизна. — 1992. — № 11. — С. 46-50.
5. Поетика Яра Славутича. — К.-Херсон: Дніпро, 1999. — 196 с.
6. Славутич Яр. Твори: В 2 т. — Т.1: Поезії. — К.: Дніпро, 1994. — 671 с.
7. Славутич Яр. Твори: В 2 т. — Т.2: Поеми. Переклади. — К.: Дніпро, 1994. — 356 с.
8. Сологуб Н. Україна у мові поезій Яра Славутича // Мовознавство. — 1998. — № 1. — С. 31-35.
9. Херсонський збірник (До 80-річчя Яра Славутича) / Упоряд. А.Крат. — К.: Дніпро, 1998. — 208 с.

Читати далі >>6 >>7 >>8 ... >>26 >>27 >>28