Вітаємо Вас, Гість!
Понеділок, 20.11.2017, 08:04
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

ДІЯЛЬНІСТЬ "ПРОСВІТИ" [5]
НОВИНИ ВИДАВНИЦТВА [18]
Що відбувається у херсонській філії видавництва "Просвіта". Анонси нових книжок.
ОНОВЛЕННЯ ПОРТАЛУ [7]
КОНКУРСИ, ФЕСТИВАЛІ... [22]
Увага! Важлива інформація для творчих людей.
ІНШІ НОВИНИ [8]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

Звідки Ви?
Всього відповідей: 84

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Архів записів

Календар

«  Листопад 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



Вісник Таврійської фундації. Випуск 5 -25

1 << 2 << 3 << 4 << 5 << 6 << 7 << 8 << 9 << 10 << 11 << 12 << 13 << 14 << 15 << 16 << 17 << 18 << 19 << 20 << 21 << 22 << 23 << 24 << Читати спочатку

 

 

Микола Дупляк

Од слова путь верстаючи до слова...

Саме під такою назвою під патронатом Міністерства Освіти і Науки України та Львівського Національного Університету ім. І.Франка появилася вельми вагома рідкісна наукова публікація - збірник на пошану Роксолани Петрівни Зорівчак - доктора філологічних наук, професора ЛНУ ім. Івана Франка, визначного українського перекладознавця і германіста, заслуженого працівника освіти України. Книга (у твердій обкладинці) вийшла у Львові з датою 2008 року на понад 1000 сторінок друку під редакцією Н.Л.Бічуї; редактор-бібліограф Г.М.Домбровська; укладачі "Біобібліографічного покажчика" - Г.М.Домбровська та Т.В.Шмігер; художнє оформлення - І.В.Шкльода; представницьку редакційну колегію очолював проф. д-р О.І.Чередниченко. Тираж - 400 примірників. Книга - раритет.

Збірник праць на пошану Р.П.Зорівчак уміщує статті відомих українських, англійських, російських і польських дослідників з перекладознавства, літературознавства, мовознавства, зокрема з контрастивної лінгвістики, лінгвостилістики та методики викладання чужоземних мов.

Як пише в передмові проф. д-р Помірко, з іменем Р.П.Зорівчак пов'язаний стрімкий розвиток перекладознавства і контрастивної лінгвістики в Україні. Проте, наукова палітра вченої охоплює різнобічні напрямки сучасного мовознавства і літературознавства, стосується всіх сфер життя слова і його сприйняття, спонукує до творчих імпульсів. Збірник містить статті дослідників з різних університетів України, а також Росії, Польщі, Канади й Великобританії, що охоплюють широкий спектр проблем. Це спроба одночасно осягнути реальну віртуальність нашої філології та її національну специфіку.

Заслуги Р.П.Зорівчак для української науки дуже великі, тому, як відмічує проф. д-р Новикова, на одному із засідань Спеціялізованої Вченої Ради з Перекладознавства при Київському Національному Університеті ім. Т.Г.Шевченка проф. В.І.Карабан назвав її "матріярхом українського перекладознавства".

Бути перекладачем і перекладознавцем в Україні в радянський період поневолення було важко. Як пише О.І.Чередниченко, - "Перекладацький процес в Україні у XX ст. відбувався у складних умовах, коли влада намагалася звинуватити майстрів художнього слова у всіляких ізмах, часто вдаючись до прямих переслідувань і репресій". Та й тепер нелегко, але вже з іншої причини. Науці потрібна всебічна підтримка держави, а вона ж далека від задовільної.

Лише одиниці вчених можуть похвалитися тим, що створили свою наукову школу. Як педагог, Р.П.Зорівчак має здатність збуджувати творчий пошук, стимулювати робочу активність постійно відкривати нові горизонти. Як пише проф. Т.Є.Некряч, про це свідчить не лише власний творчий доробок ученої, але й існування такого феномена в перекладознавстві, як "школа Р.Зорівчак".

Увесь зміст книги поділений на шість частин: перекладознавтво (20 статей), літературознавство (9 статей), мовознавство (11 статей), контрастивна лінгвістика (6 статей), лінгвостилістика (7 статей), методика викладання чужоземних мов (4 статті). Окрім українських, у збірнику є й статті написані англійською, німецькою, російською та польською мовами.

Книгу доповнює покажчик імен, довідка про авторів статей, біобібліографічний покажчик (2003-2007) Р.П.Зорівчак українською і англійською мовами, слово від укладачів. Далі слідує перелік друкованого науково-методичного доробку Р.П.Зорівчак і література про неї. Книгу завершує доповнення, алфавітний покажчик друкованих праць ученої та покажчик імен.

Оця вагома публікація засвідчує не лише пошану до науковця, якому вона присвячена, але й спонукає читачів із пошаною ставитись до великого гурту українських учених, які спромоглись на такий дружній жест у відношенні до свого колеги - Роксолани Петрівни Зорівчак.

 

 


 

Олег Олексюк

Географія альманаху розширилась

Розпочатий торік молодіжний альманах "Молода муза" знайшов своїх прихильників. Тож маємо радість повідомити про вихід у світ другого випуску "Молодої музи".

Збірка інтимної лірики молодих авторів включає в себе поетичні знахідки в переважній більшості лауреатів Щорічного відкритого конкурсу молодих літераторів "Покоління-XXI".

Приємно відзначити, що цьогорічний альманах значно розширений і за обсягом, і за тематикою - адже включає не лише інтимну лірику, а й філософські твори. Географія альманаху також значно розширилась. Окрім оригінальних творів обдарованої молоді Херсонщини шанувальники рідної мови матимуть радість відчути глибину почуттів поетів Миколаєва, Києва, Одеси, Кіровограда.

Сентиментально-щиросердні рядки Інни Губочкіної, Олени Галаган, Надії Яценко та Олени Остапенко доповнюються першими пробами пера Катерини Кривко та Ольги Мозкової. Сміливі, відверто-еротичні знахідки Олесі Мудрак, Вікторії Афанасьєвої та Тетяни Федорової доводять до апофеозу їхніх антиподів-любовезаперечників Любові Єрьомічевої та Вадима Лубчака. Багатобарвна система образів Наталії Музики, Тараса Кременя та Ніни Кур'яти наснажують на прочитання сучасних літературних експерименталістів Світлани Дриль та Ольги Швець.

Щирість, відвертість, оригінальність, сміливість у відтворенні своїх почуттів та думок - все це характеризує творчість молодих літераторів.

Прекрасно і те, що обдарованість творчої молоді має підтримку на рівні управління у справах сім'ї, молоді та спорту облдержадміністрації.

Сподіваємося, що і надалі юнь буде радувати читачів новими поетичними рядками. Для цього і виходить цей альманах.

 


 

Вадим Лубчак

Чия ж то хата пахне медом?

Під кінець 2007 року вийшла у світ чергова дитяча книжечка відомого українського письменника, голови ХОО НСПУ Василя Степановича Загороднюка.

Збірка дитячих загадок "І пахне медом їхня хата" зорієнтована на дошкільнят та дітей молодшого шкільного віку. Вона ілюстрована. На 35 сторінках оригінальних загадок розміщені малюнки-підказки херсонської художниці Оксани Гавриленко, що органічно доповнюють їх.

Книжечка вийшла у херсонському видавництві "Наддніпряночка" завдяки спонсорській підтримці ЗАТ "Херсонський нафтопереробний завод". Приємно відзначити, що і на Херсонщині є небайдужі до дитячої книги благодійники.

Загадки В.Загороднюка цікаві, оригінальні, спрямовані на творчий розвиток дітей та враховують їхні вікові особливості.

Завітав це хто до нас
У ранковий світлий час?
Крізь відчинене віконце
До кімнати лине...

У збірці відчувається розуміння автором дитячої психіки, уміння зацікавити дітей.

Узагалі В.Загороднюк не вперше звертається до дитячої літератури, зокрема до загадок. Так, у 1996 році у Херсоні з'явилася книжечка дитячих загадок "Хто гуляє серед ночі?". А у 2005 - дитяче видання "Морська абетка".

На одній із перших презентацій книги "І пахне медом їхня хата" у Херсонській обласній школі-інтернаті імені Тараса Шевченка вимоглива аудиторія 1-4 класів залюбки відгадувала загадки, ставила авторові запитання та з захватом поринала в світ рідної літератури. Студенти-організатори презентації (Літературна студія ім. Василя Вишиваного) подбали про невимушеність атмосфери зустрічі з дитячим письменником Василем Загороднюком, з його запашним словом.

 


 

Микола Дупляк

Новий підручник - велика допомога для вчителів української культури

У невідрадних умовах колоніального стану України, Шкільна Рада у США сповняла для української спільноти обов'язки своєрідного міністерства шкільництва. Вона дбала про те, щоб забезпечити Школи Українознавства необхідними підручниками, бо видані в Радянській Україні були непридатні для українських дітей у вільному світі. Позатим, наше шкільництво (засоби масової інформації тощо) дотримувалось Харківського правопису, не піддавалось впливам наявної русифікації в Україні.

На вчительських конференціях не без причини, якщо не помиляюсь, учителі все найбільше нарікали на відсутність достосованого до потреб Шкіл Українознавства матеріялу з культури. Правда, Шкільна Рада видала і рекомендувала до вжитку "Нарис української культури" В.Янева (Нью-Йорк, 1985) та "Українська культура" Б.І.Лончини (Нью-Йорк, 2004), але ці посібники були радше допоміжні для вчителів, які мусіли, кожний по-своєму, так підготовляти лекції", щоб охопити намічену Шкільною Радою програму. Ці посібники або не відповідали потребам Шкіл Українознавства, або були надто важкі для наших учнів. Ними не було легко користуватись, вимагало багато зусиль і винахідливости вчителів. Учителям української культури доводилось виготовляти зразки власних лекцій. Та й учням не було легко вчитися.

На щастя, аж двома підручниками з культури України збагатив наше рідношкільне шкільництво довголітній учитель культури (що дуже важне) проф. д-р Ігор Мірчук. Перший підручник "Українська культура" (Нью-Йорк, 2004), а другий - "Українська культура", частина 2 (Нью-Йорк, 2007). Обидві книжки вийшли у видавництві Шкільної Ради під редакцією голови цієї установи проф. д-ра Євгена Федоренка. Вони методично підготовлені до вжитку в чотирьох останніх клясах Шкіл Українознавства. Для вчителів предмета ці посібники - велика поміч. Крім того, вони корисні для кожного інтелігента, який бажає доповнити свою освіту з цієї ділянки знання.

Перша книжка охоплює перші два роки навчання, а друга наступні два. Перший рік охоплює народознавство (етнографію), другий - архітектуру і скульптуру. Третій рік навчання охоплює малярство, а четвертий музику. Матеріял з народознавства поділений на 20 лекцій, з архітектури та скульптури - на 18, з малярства на 18 лекцій, а з музики - на 24 лекції.

Автор підручника доклав чимало зусиль, щоб якнайкраще охопити обрану для вивчення ділянку мистецтва та поділив її так, щоб якнайкраще можна було користуватись нею і вчителям, і учням. Саме тут і проявляється методичний хист педагога - автора книжки.

У кожній лекції вміщений відповідний короткий матеріял, складений так, щоб учень міг легко його розуміти. Після нього слідують запитання, різні вправи та пояснення рідковживаних слів і слів з мистецької ділянки, якими учень непомітно збагачує свою мову. Крім того, після кожної частини є розділ "повторення", у якому раніше пророблений матеріял синтезується у формі питань і відповідей, що є дуже допоміжним засобом повторення і закріплення матеріялу. Дуже допоміжним є також поміщений в кінці кожної частини підручника українсько-англійський словник. Він корисний для всіх, хто користується обговорюваним підручником. Такий словник мистецької термінології збагачує не лише мову учнів, але й загальний фонд і української мови всіх читачів. Обговорюваний підручник - корисна лектура кожної інтелігентної людини, яка дбає про покращення знань з ділянки української культури. Доречно відмічає це також редактор підручника у своїх передмовах до "Української культури".

У вступі до першої частини підручника автор м.ін. пише: "Попри багатство своєї землі та краси її природи, найбільшими своїми скарбами український нарід вважає свою мову, пісню, звичаї і народне мистецтво..."

Враховуючи знання та можливості учнів Шкіл Українознавства, автор подає матеріял до кожної лекції коротко та зрозуміло. Майже кожну лекцію ілюструє кількома, а то й багатьма чорно-білими світлинами, а це з черги допомагає учням і зрозуміти матеріял, і запам'ятати його, і вивчити нові слова, що подаються в англійському перекладі, збагачуючи тим не лише українську, але й англійську мову учнів. Питання, що слідують після словничка, можна обговорювати в клясі, або можна використати їх як домашнє завдання. Крім того, на закінчення лекції автор-педагог подбав про окреме творче домашнє завдання. Використовуючи досвід американської школи, наводить також різні вправи за американським зразком, а це дуже корисно і для вчителя, бо помагає йому в праці, і для учнів.

При обговоренні змісту поодиноких тем можна б мати деякі завваги, що тут надто мало, а там надто багато, але це були б суб'єктивні застереження. Всім важко догодити та й нікому не треба догоджати. Можна б, наприклад, подати більше назв традиційних страв української кухні, як подано в першому розділі (етнографія), але такі чи подібні завваги можна виправити на лекції та в розмові з учнями.

Коли ж вивчаємо народний одяг, то було б доречно пояснити, як цей одяг носити, бо в останніх роках на українських фестивалях в Америці спостерігаємо велику халатність у цьому відношенні: дівчата носять вишивані блюзки поверх спідниць або джинсів; хлопці - теж будь-як одягаються, а це недбало, неестетично, некультурно. Хоч один повчальний параграф у книжці був би дуже корисний.

Відрадним аспектом праці автора книжки є також те, що він, там де треба, вказує на важкий шлях історичного розвитку української культри в умовах чужого поневолення нашого народу. Вивчаючи народознавство на лекціях культури, полегшуємо працю вчителеві історії України, бо він не мусить дублювати багатьох тем, що вивчаються, на лекціях історії. Необхідна отже співпраця вчителів обидвох предметів.

Перший рік навчання (народознавство), а відтак всі інші розділи кінчаються повторенням. Учитель ставить питання і відповідає на нього. Це - з думкою про учнів, щоб їм легше було повторити пророблений матеріял. Незалежно від того, що після кожної лекції був малий словничок, наприкінці цілорічного розділу є кількасторінковий українсько-англійський словник.

Безперечно, до свого завдання автор поставився дуже серйозно, а свідчить про це також кількасторінкова бібліографія, що може стати в пригоді кожному, хто бажає краще познайомитися з культурною спадщиною українського народу.

Другий розділ (архітектура і скульптура) починається з цікавого визначення поняття культури, а відтак переходить до архітектури та скульптури. На мою думку, після визначення поняття культури, було б корисно додати лекцію про об'єктивні та суб'єктивні критерії народу, що дуже важливе у вихованні свідомого покоління українців в умовах життя поза Україною.

У другому розділі використано чимало історичного матеріялу, тож це стане у пригоді вчителеві історії України, який може заощадити час на вивчення проблем історії. Лекції в другому розділі побудовані так, як і в першому: короткий ілюстрований зміст, словничок, питання, домашнє завдання, повторення, пояснення деяких архітектурних термінів, словник і бібліографія.

Першу частину "Української культури" завершує кольорова вставка зразків народного одягу (за регіонами тощо), українських писанок за регіонами, вишивок, кераміки, народного мистецтва та архітектури.

Як уже зазначено вище, друга частина "Української культури" охоплює матеріял третього року навчання (малярство) і четвертого (музика). Лекції побудовані так, як і в першій частині підручника. При уважному перечитуванні лекцій малярства створюється враження, що автор доклав чимало зусиль, щоб не все легкий матеріял подати коротко і цікаво, а історично правдиво. Такий курс про мистецтво допоможе учням (та й не тільки) пізнати наше культурне минуле і познайомитись з розвитком українського малярства та здобути основи з цієї ділянки знання.

У підрозділі про українське кіно в діяспорі автор назвав Василя Авраменка, Славка Новицького, Едварда Дмитрика в Америці, але шкода, що до цього числа не додав ім'я Ярослава Кулинича - знаного кінопродуцента, автора низки документальних і художніх кінотворів, присвячених українській історії, Церкві, зокрема національно-визвольній боротьбі нашого народу в минулому столітті. Він бо до кінця свого життя задокументовував на фільмі усі важливіші події української спільноти в Америці.

Четвертий рік навчання української культури завершує музика. Цей розділ охоплює народні інструменти, музичні стилі в історичному аспекті, оперу, музичних виконавців, народний танець, балет, театр, шкільництво та науку, визначних учених і дослідників, філософію та інше. Шкода, що в лекції про народний танець, мистецький танок і балет не знайшлося більше місця для Василя Авраменка та примабалерини Роми Прийми-Богачевської, на їхні світлини тощо. Пані Рома все своє життя віддала навчанню молоді українського танку. Без неї впродовж десятків років не було жодного Фестивалю Української Молоді на Верховині та й не тільки. Своєю відданою працею вона заслужила на добру згадку в підручнику української культури.

Другу частину "Української культури" Ігор Мірчук доречно завершує словами Митрополита Іларіона про українську мову: "Мова - це наша національна ознака, в мові - наша культура, сутність нашої свідомости... Поки живе мова - житиме і народ, як національність. Не стане мови - не стане й національности: вона розпорошиться поміж чужим народом... Тому й вороги наші завжди забороняли нашу мову, аби знищити її дощенту".

Цей розділ книжки доповнює список славних українських діячів культури та науки, бібліографія, список ілюстрацій та окрема вкладка - 16 кольорових світлин.

Перечитуючи обговорювані підручники, я звернув особливу увагу на українську мову, а це тим більше, що до часу проголошення незалежности України, Шкільна Рада дотримувалась Харківського правопису. В обговорюваному підручнику з культури України помічаємо вже зразки Харківського і Київського правописів. Спостерігаються помилки, на які не дозволяє жоден правопис. Важко поясний, до чого зводились обов'язки мовного редактора названих книжок. Часто трапляється таке, що на тій самій сторінці написано: фасад і фасада, екслібріс і екслібрис, гравер і гравер, фігурки і фіґурки, пропаганда і пропаганда, гімн і гимн, західньоевропейський і західньо-европейський, барокко і бароко, Петербурґ і Петербург, еміґрація і еміграція, ґравюра і гравюра, варіянт і варіант, Ілля Рєпін і Ілля Репін, Европа і Європа, мініатюра, мініятюра і міньятура, канадський і канадійський, народна і народня, акомпанімент і акомпаньямент, ґенеза і генеза, М.Ґлінка і М.Глінка, епископ і єпископ, геніальний і ґеніяльний, диригент і дириґент, авангард і аванґард, оперовий і оперний, ґімназія і гімназія, саркофаґ і саркофаг, вертоліт, вертольот і гелікоптер і т.п.

Таке роздвоєння наведених слів про щось таки говорить, а як їх має сприймати кмітливий учень? Крім того, трапляються і друкарські та інші помилки, такі як: христини, хрищення, церкою, фасоля, укранцям, формів, дезинфектує, геометризованих, новітних, важається, їжою, вкривавали та інші. Знаходимо тут і англіцизм "інноватор" замість нашого "новатор".

Трапляються теж помилки у відмінюванні частин мови, що часто є вислідом змішування родового і давального відмінків або плутанини в написанні великої літери, напр.: у музею, у цьому розділу, у портретному живопису, фільм "Молитва за Івана Мазепи", Візантійський Хор в Утрехту...

Як відомо, офіціяльна назва України до часу проголошення незалежности нашої Батьківщини в 1991 році була Українська Радянська Соціялістична Республіка (УРСР), а назва червоної імперії Союз Радянських Соціялістичних Республік (СРСР). Автор книжки чомусь користується російською назвою "совєт", а відтак похідними назвами "совєтська" або "совіцька" Україна, майже постійно обминаючи слово "радянська". Невже "смачніше" російське слово? Тут і "совєтська влада", і "Совєцький Союз". Майже всюди спостерігаємо прикметник "большевицький" тощо.

У підручнику ніяк не відмічено нормативного написання власних назв, напр.: Києво-Печерська Лавра і Києво-Печерська лавра, на Східній і південній Україні, Страшний Суд і Страшний суд, Петербурзька Академія мистецтв і Українська Академія Мистецтв, фільм "Тіні Забутих Предків", видавництва "Радянський Письменник", "Радянська Школа", "Наукова Думка"; Великодні свята, Зелені свята, Свята вечеря, Провідна неділя, Великий піст; назв літературних творів "Лісова Пісня", "Наталка Полтавка", "Москаль-Чарівник" тощо.

Наявна також плутанина географічних назв, напр.: Дітройт і Детройт, Нью Йорк і Нью-Йорк, Нью Йорк Стейт, Нью Джерсі та інші.

Дуже часто маємо до діла з проблемами порушення правил синтакси. У безпідметових реченнях не слід вживати слова "було" при присудках на -но, -то, бо самі ці присудки вже означають минулий час, напр.: В Почаївській Лаврі було створено майстерню. За російським зразком "принимать участие", в підручнику майже всюди написано "приймали участь", замість "брали участь". Прикладів такої побудови речень багато.

В українській мові збірні поняття зараховуємо до однини, але в підручнику навпаки, напр.: Багато українських малярів здобули собі (замість "здобуло собі"), Багато мистців створюють (замість "створює"). Як пояснити такі речення: Фільм здобуло міжнародної слави, Більша частина фільмів Іллєнка було заборонено в Українській РСР, Ряд фільмів відображають (замість "відображає"), Збереглися невелике число пам'яток, Були це переважно мішанина..., Молодь співали пісень, При вході будинку, Пам'ятайте, щоб відмітити джерело, якими користуєтеся, і т.п.

При редагуванні книжки була нагода виполоти хоч великий бур'ян русифікації. На жаль, цього не зроблено. Всюди написано за російським зразком: "на українській (російській, англійській) мові замість "українською мовою". Як пояснити таке речення: - Назвіть три українські історичні фільми історії, Візантійського стилю мистці (замість "Мистці візантійського стилю"), Його фільми являли собою важливим поступом у розвитку кіномистецтва... Навчали церковному співу і читанню книг, В Україні є ряд чудових будівель побудований в стилі рококо, Однією з найкращих зразків того роду скульптури, на Юрському собору у Львові тощо.

Чомусь у підручнику автор послідовно використовує русизм "более", напр.: зібрали більше триста (замість "понад триста"). Крім того, Росія забирала до себе кращих українських співаків. - А найкращими погорджувала (М.Д.)? Що сталося з відмінюванням прикметників?

Із багатьох подібних речень учень зробить висновок, що або загубився найвищий ступінь ступенювання прикметиків, або хтось таки його не знає.

Знаходимо також помилки в іменах осіб, напр.: Олександр Мурашко і Олександер Мурашко, Василь Курелек (замість Курилик), Олександр Довженко і Олександер Довженко, Лука Мишуґа (замість Мишуґа), різьбарі Карпанюки і Шкрибляки (замість Корпанюки і Шкрібляки) тощо. Кому потрібна російська транскрипція українського імени?

Не можна не помітити некоректне вживання простих прийменників з, із, наприклад: шапки з шкіри барана (треба: шапки зі шкіри барана або баранячі шапки), черевики з шкіри (треба: черевики зі шкіри або шкіряні черевики), вироби із скла (треба: вироби зі скла або скляні вироби, скляний посуд), майже у всіх (треба: майже в усіх), з святом (треба: зі святом). Після приголосної ставимо прийменник із, а після голосної - зі.

Відмічаємо також зайве оминання прийменника до, напр.: підносилися таких вершин (замість: підносилися до таких вершин), величний вхід будинку (треба: величний вхід до будинку), при вході будинку (треба: при вході до будинку) та інші.

Перечитуючи сторінки "Української культури", помічаємо також непослідовність у вживанні розділових знаків, особливо крапки з комою.

Два томи "Нашої культури" написані, безперечно, вдало та професійно. Це ж бо найкращі з опублікованих досі підручників цього предмета для Шкіл Українознавства. Одначе, важко пояснити велику кількість правописних та інших помилок. З цим обов'язком повинен був упоратися редактор. При найближчому перевиданні цих книжок їх обов'язково треба виправити, а тоді вже могли б користуватися ними навіть у школах України.

 

 


 

Олена Петренко

Вітрила Ірини Дармостук

На жаль, місце сучасної української книги - скромно відведена полиця у кутку просторої книгарні, в якій далеко не кожен дорослий читач має можливість обрати собі "чтиво" на власний смак, не говорячи вже про дитячі видання чи, тим більше, книги, написані дітьми-авторами.

Поетична збірочка Ірини Дармостук "Пурпурове вітрилко" є скоріше винятком з невеселих реалій нашого сьогодення. Яскраву назву книги юна поетеса запозичила від улюбленого твору - "Пурпурові вітрила" Олександра Гріна, вірш-приcвята якому відкриває збірку.

У першій частині книги під назвою "Моя рідна сторона" домінує патріотична й пейзажна лірика. Авторка майстерно змальовує картини природи, використовуючи різні виражальні засоби:

Літають довкола чарівні сніжинки,
У кожному домі - яскраві ялинки.
Білі, мов хмари, хатинки стоять,
Сади і долини з вітром гомонять.

Чимало поезій присвячено темі любові до Батьківщини, рідної мови, поваги до батьків, що, в свою чергу, засвідчує виховний потенціал цих віршів. Також поетеса успішно випробовує себе в жанрі байки ("Лисиця та курка"), жартівливій поезії ("Як Петько доїв корову"). Ряд віршів позначені роздумами над життям, його сенсом ("Життя прожить - не поле перейти", "Рай", "Даруйте любов"), які цілком можливо у творчості вже дорослої Ірини Дармостук переростуть у зразки медитативної лірики. Друга частина збірки "Вінок Кобзареві" повністю присвячена Тарасові Шевченку, є своєрідною подякою геніальному поетові за його героїчний чин.

Збірка Ірини Дармостук "Пурпурове вітрилко" ще досить учнівська, пошукова, але в ній уже відчувається індивідуальний почерк поетеси, її стиль, про що авторка й сама зізнається в своїх творах:

Я особистість... Така я одна,
Я буду велика Людина.

 

Читати далі >>26