Вітаємо Вас, Гість!
Неділя, 24.09.2017, 19:28
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

ДІЯЛЬНІСТЬ "ПРОСВІТИ" [5]
НОВИНИ ВИДАВНИЦТВА [18]
Що відбувається у херсонській філії видавництва "Просвіта". Анонси нових книжок.
ОНОВЛЕННЯ ПОРТАЛУ [7]
КОНКУРСИ, ФЕСТИВАЛІ... [22]
Увага! Важлива інформація для творчих людей.
ІНШІ НОВИНИ [8]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

Як Ви потрапили на наш портал?
Всього відповідей: 58

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Архів записів

Календар

«  Вересень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



Вісник Таврійської фундації. Випуск 5 -17

1 << 2 << 3 << 4 << 5 << 6 << 7 << 8 << 9 << 10 << 11 << 12 << 13 << 14 << 15 << 16 << Читати спочатку

 

Іван Немченко

Олесь Бердник - лицар українського відродження

Все перетвориться в попіл,
В хвилі Першооснови,
Лише навік невмирущі
Зерна Любові...

О.Бердник

Минають перші п'ять років з часу відходу в безмежність видатного українського письменника-фантаста, футуролога, філософа, одного з організаторів та активних учасників Української Гельсинської групи Олеся Павловича Бердника, чиє ім'я насамперед асоціюється з поняттям Української духовної республіки тобто розкріпаченої й консолідованої в планетарному масштабі української спільноти. Кажуть, що велике видно на відстані. Може, ми ще не збагнули всієї величі цього діяча з племені титанів? І в майбутньому до його спадщини будуть припадати, мов до джерельної води, нові й нові покоління так, як це маємо з духовними заповітами Тараса Шевченка й Івана Франка, Лесі Українки й Олени Теліги, Олега Ольжича й Василя Стуса.

Олесь Бердник

За офіційною версією Олександр Павлович Бердник народився 25 грудня 1927 року (фактично: 27 листопада 1926 р.) в наших благословенних причорноморських степах. Його мала батьківщина - село Вавилове на Снігурівщині Миколаївської області - невеличка цяточка в безкрайніх просторах Всесвіту. Саме тут ще дитиною письменник відчув своє глибинне українське коріння, усвідомив себе носієм духовних цінностей, дарованих пращурами з минулих сторіч і тисячоліть. Гордість за свій український рід і його прадавню історію, а водночас біль за кривди й спустошення батьківської землі загартовували Олеся, готували до життєвих герців за перемогу добра і справедливості. Цей безмір любові до людей та до матері-України пізніше не раз буде виливатись у надзвичайно емоційних поезіях-дослідженнях на теми давнини й сучасності:

Україно у к р а д е н а!
Дочка зоряна, Ладина!
Чи ти чиясь ОКРАЇНА?
Чи ти щ о с ь ОКРАЯНЕ?..

("Пора" [3, 54])

Сімнадцятилітнім юнаком Олесь Бердник потрапляє на фронти Другої світової війни і не раз зазирає в обличчя смерті. Йому, синові сільського коваля, вихованому на християнських традиціях усупереч атеїстичним імперативам більшовицької доби, вдалося не озлобитись проти околу, зберегти свою душу відкритою і щедрою на добро і красу. Любов до українського і світового мистецтва приводить Олеся Бердника по закінченні війни до Києва - на навчання в театральній студії при прославленому Театрі імені Івана Франка. А далі - перші ролі на сценах театрів, прагнення якнайповніше вияскравити свій непересічний хист. Але 1949 рік продовжив одісею Бердникових поневірянь і напастей: з політичних мотивів його ув'язнено і відправлено в табори (Далека Північ та Казахстан). Після призабутих жахів війни на долю Олеся випадають нові потрясіння та випробування: тяжка праця, цькування, знущання. Так триває до 1955-го року, коли О.Бердника на хвилях постсталінських реабілітацій звільнили й дозволили повернутись в Україну. Атмосфера засудження культу особи, надії на зміни в суспільно-політичному житті сприяють пожвавленню літературної діяльності митця. Олесь Бердник поринає в світ фантастики, романтичних пригод, світлих мрій і сподівань на противагу тим задушливим і страхітливим рокам, які довелось пережити і розділити разом зі своїм багато-страждальним народом.

Ім'я письменника стає відомим: у періодиці й окремими книгами виходять його оповідання, повісті, романи, нариси, есеї та ін. Це зокрема такі публікації: "Поза часом і простором" (1956), "Людина без серця" (1957), "За чарівною квіткою" (1958), "Шляхи титанів" (1958), "Привид іде по Землі" (1959), "Стріла часу" (1960), "Марсіанські зайці" (1962), "Сини Світовида" (1963), "Діти безмежжя" (1964), "Хто ти?" (1966), "Розбиваю громи" (1967), "Подвиг Вайвасвати" (1967), "Чаша Амріти" (1968), "Всемогутні дурні" (1968), "Покривало Ізіди" (1969), "Окоцвіт" (1970), "Зоряний корсар" (1971). Пам'ятається, з яким захопленням ми - школярі 60-х поч. 70-х років - зачитувались пригодницькою та фантастичною прозою О.Бердника. Це був справжній кумир молоді.

Але з початку 70-х років над письменником починають згущатися хмари. Чим більше він виступає перед публікою зі своїми доповідями на філософські проблеми, прагнучи прилучити слухачів до своїх роздумів про людину і народ, про перспективи людства, про Всесвіт і вічність буття, про земне й посмертне життя, тим частіше з'являються підозри і звинувачення в усіляких гріхах і передовсім у містицизмі та ідеалізмі. Режим не пробачив О.Бердникові інакомислення: йому забороняють публічні виступи і звільняють з роботи, виключають зі Спілки письменників України й забороняють друкування книжок, які аж ніяк не вписувались у рамки соціалістичного реалізму.

Ось як фіксує митець задушливу й безнадійну ситуацію, в яку потрапив: "...Жебрацькі умови існування, неможливість друкуватися, вічне переслідування з боку органів безпеки, обшуки, підслуховування, провокації, грабунки моїх літературних архівів, неможливість творчо проявитися. І, нарешті, наказом Головного управління по збереженню державних таємниць в друці при Раді Міністрів СРСР ч.31 ДСП від 13 серпня 1976 року всі мої книги (навіть дитячі) знищено і вилучено з бібліотек та книготоргівлі. При останньому обшуку в грудні 1976 року КГБ забрав майже весь мій літературний архів - незакінчені повісті, філософські праці, творчі щоденники тощо..."

(З листа до В.Щербицького від 18 березня 1977-го р.)

Листи-протести, відправлені О.Бердником у вищі інстанції, нічого не змінювали. Від безвиході письменник зрікається радянського громадянства і сподівається знайти вихід в еміграції. Саме там, за кордоном, у 1975 році виходить його поетична збірка "Блакитний коваль", публікуються книги "Золоті Ворота" (1975), "Україна Січі Вогняної" (1977), "Свята Україна" (1980) та ін. Але з виїздом на Захід не склалось.

У 1977 році Олесь Бердник став співзасновником і членом Української Гельсинської групи ("Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод"), 6 березня 1979 року його було арештовано.

На цей час за кордоном друкуються Бердникові твори релігійно-філософської проблематики - "Пісня надземна", "Заповіт Христа", "Словник Ра", "Закляття". За два місяці до арешту з-під його пера виходить огненне послання "Терновий вінець України / Росії минулій, сучасній, грядущій - відкрите послання", про яке Вілен Барський сказав: "Можливо, після Шевченка нікому не довелося з такою силою й досконалістю висловитися про долю України. Публіцистика - майже риторика, майже акт обвинувачення, у Бердника стає високою поезією, поезією гніву, мудрости та пророцтва" [1, 23] с.10/25

21 грудня 1979 року в місті Кагарлик на Київщині О.Бердника було засуджено на 6 років ув'язнення та 3 роки заслання за діяльність правозахисника та незалежного літератора.

У другій половині 80-х, у зв'язку з демократизацією та гласністю в СРСР, для О.Бердника відкриваються нові можливості і для творчої діяльності, і для друку, й публічних виступів.

У 1987 році його поновлено в СПУ, виходять перевидання раніших творів та новинки: "Хто ти?" (1987), "Вогнесміх" (1988), "Вогняний вершник" (1989), "Пітьма вогнища не розпалює..." (1993), "Тайна Христа" (1996), "Пісня Надземна" (1996), "Камертон Дажбога" (1996) та ін. Олесь Бердник періодично виступає в Будинку літератора в Києві і на його імпрези з залученням кобзарів сходяться маси людей. Особливо багато молоді, наснаженої ідеєю національного відродження. Нам, аспірантам 80-х, Олесь Павлович люб'язно роздаровував автографи на книгах, бажаючи нам і Україні долі ясної та щасливої.

А 18 березня 2003 року письменника не стало. Проте помилкою було б вважати, що його зірка згасла. Навпаки. Вона тільки розгоряється, продовжуючи дарувати нам свою потужну енергетику добра, віри і любові.

Розмірковуючи над книгами Олеся Бердника, доктор філософії В.Ільїн наголошує: "Світ його творів сповнений неповторної краси духовного буття, душевної цілісності. Він - один з найвидатніших письменників, яких народила Україна й котрі стали знаковими в культурному полі національного буття в другій половині ХХ століття" [4, с.6].

Ніби вустами свого героя-людинолюба Джордано Бруно з драматичної поеми "Остання ніч", Олесь Бердник звертається до всіх нас:

Мій знак - вогонь. Кохання і безсмертя!
Прокиньтесь, люди, мужні і безстрашні!
Далекі браття!.. Я іду до вас... [2, с.80].

Так. Він іде до наших сердець. Кожним своїм рядком. Кожною своєю шляхетною думкою, кинутою в благодатний ґрунт. Йому по дорозі з незалежною Україною.

Література

1. Барський Вілен. Поет духовної синтези // Сучасність. - 1985. - №10. - С. 13-23.
2. Бердник О. Блакитний коваль: Поезії. - Париж-Балтимор-Торонто: Смолоскип, 1975. - 88 с.
3. Бердник О. Пора: Божевільна балада // Свята Україна: Есеї і листи. - Балтимор-Торонто: Смолоскип, 1980. - С. 51-69.
4. Ільїн В. Олесь Бердник - вічна сила духовності // Бердник О. Вибрані твори. - К.: Книга, 2007. - С. 5-14.

 


 

Олег Олексюк

Леся Храплива: до духовних скарбів рідного краю

У 1995 році я мав радість побувати у далекій Канаді, де живуть близькі за українським духом патріоти. Зустрічі з генеральним секретарем Світового конгресу українців Ярославом Соколином та письменниками Лідою Палій, Марією Голод та Лесею Храпливою відкрили мені нові обрії у пізнанні істинно української літератури як складової розвитку всесвітньої. Короткі зустрічі з Лесею Храпливою в Канаді були початком довоготривалої дружби через листування, через обмін книгами навзаєм. Спільне бажання майбутнього нашої держави як єдиної соборної европейської країни призвели до спільних проектів. Тож удвічі приємніше згадати про щиросердну, скромну, добропорядну людину, про велику патріотку, письменницю Лесю Храпливу-Щур, яка вже так багато зробила і ще продовжує робити для відродження багатостраждальної України.

Леся Храплива-Щур

Народилася Леся Храплива 1926 року у Львові в родині українських інтелігентів, які жертовно працювали для народу. Її дід - Василь Храпливий, - був управителем школи у селі Лисівці Заліщицього повіту. Його дружина - Стефанія із Ганкевичів - із старого шляхетсько-священицького роду. У них було 4 сини: Іван - найстарший, студіював класичні мови: грецьку та латинську в університетах Відня та Чернівців і все свідоме життя викладав ці предмети в Коломийській гімназії; Роман загинув у визвольних змаганнях як старшина галицької армії; Зеновій - наймолодший - професор математики і фізики, а Євген - батько Лесі - був громадським діячем, визначним дослідником сільського господарства, багато років свого життя присвятив праці в крайовому товаристві "Сільський господар" у Львові.

Тож патріотичне почуття - одне з найглибших людських почуттів - зріднилося з Лесею Храпливою з її раннього дитинства. Навчання у Львівській школі, а потім і в гімназії перервав 1944 рік - коли вісімнадцятирічна Леся разом із батьками була вимушена емігрувати до Канади, де вона проживає і нині. Покинувши Україну, пані Леся зрозуміла, що не слід лише проливати сльози над недолею рідних земель, необхідно працювати над відродженням соборної держави, над вивченням і примноженням духовних скарбів рідного краю. Тож і по сьогодні вона не припиняє детально вивчати минуле українського народу, народні пісні, веснянки, колядки, щедрівки. Мисткиню це так чарує, що уважний читач обов'язково помітить родзинки українського фольклору в її повістях, казках та поемах, написаних для українських дітей та молоді в діаспорі. Великодні вірші та казки Лесі Храпливої у книзі "Писанка українським дітям", свято-Миколаївські сценки у книгах "Найбільший дарунок" (Мюнхен) та "Антипкові пригоди" (Нью-Йорк) доповнені науково-популярним викладом дослідниці у праці "Українські народні звичаї у сучасному побуті". Її повсякденне дослідження української минувшини знайшло своє застосування у популярних серед українства світу книжках письменниці "Ластівочка" (1956, Клівленд), "Забавки Мартусі" (1960, Мюнхен), "У темряві" (1956, Чикаго), "Іскри" (1955, Клівленд), "Далеким і близьким" (1972, Чикаго), "Отаман Воля" та "Митрополит Андрей Шептицький".

Леся Храплива-Щур пише вільно, як дихає:

Те слово ти колись садив
На буднім чорному граніті,
А вже без сонця, без води
Почали брості зеленіти…

Духовний світ письменниці, як глибочінь сутності народу українського. В її ліриці нероздільно співіснують особисті болі, страждання з настроєм і горем народу. Та тепло її великої любові до Батьківщини наснажує усіх нас - читачів на віру у життєстверджуюче майбуття тисячолітньої української нації, на перемогу національних життєдайних сил.

 


 

З ЖИТТЯ ДІАСПОРИ

 

 

Іван Антипенко

На всіх меридіанах

На всіх меридіянах і широтах,
не згинувши в суворих бурях літ,
примноживши чуттів і дум щедроти,
буяє, творить український рід.

Софія Малильо, "Діяспора"

Багато людей українського походження, працюючи за межами своєї батьківщини, досягли визнання і слави. Це явище можна спостерігати в багатьох сферах суспільної діяльності. Я хотів би звернути увагу на спортсменів української діаспори, адже ми, так як і громадяни країн, за які виступали ці спортсмени, маємо повне право і повинні пишатися цими людьми. На підтвердження своїх слів хочу привести кілька прикладів. Взяти хоча б того ж Руслана Федотенка, який ще в юному віці покинув Україну і постійно проживає в США. Цей хлопчина - добре відомий хокейним уболівальникам гравець, який з 2000 по 2002 рік грав за представника НХЛ "Філадельфія флейерз", потiм захищав кольори команди "Тампа Бей лайтінг", яка також є представником найсильнішої хокейної ліги світу. Наприклад, у сезоні 2003-2004 Руслан провів за "Тампу" 77 ігор, в яких закинув 17 шайб і зробив 22 гольові передачі - досить гарний результат, якщо брати до уваги, що в більшості своїх ігор Руслан проводив на льоду по 20-30 хвилин (а то й менше) з можливих 60! В тому ж сезоні Руслан став володарем Кубка Стенлі! На даний момент Федотенко виступає за хокейний клуб "Нью-Йорк айлендерз", де є одним iз лiдерiв команди. А взагалі, гравці з українським корінням у НХЛ - не рідкість: Річард Матвійчук, Дрейк Береговський, Дейв Андрійчук, Стів Коновальчук, Кейт Ткачук та багато інших.

Збираючи матерiал про спортсменiв української дiаспори, я не мiг залишити без уваги короля спорту - футбол. Адже i в цьому видi представлено велику кiлькiсть людей, про яких можна згадати. Але не кожного з них можна вважати представником дiаспори, бо граючи за iноземнi футбольнi клуби, вони, водночас, виступають за нацiональну збiрну України, i тим самим постiйно зв'язанi з рiдною країною. Я б хотiв згадати про людину, яка погравши за українськi клуби i збiрну, досягнувши там певних висот, переїхала за кордон i повнiстю присвятила себе iноземному футболу. Це Сергiй Балтача. Спочатку кiлька слiв про його вiтчизняну кар'єру. Сергiй є вихованецем марiупольської дитячої футбольної команди "Азовсталь" i харкiвського спортiнтернату. Свого часу виступав за такi клуби: "Металiст" (Харкiв) (1976 р.), "Динамо" (Київ) (1977-1988 рр.). Разом з динамiвцями став чотириразовим чемпiоном СРСР (1980, 1981, 1985, 1986 рр.) та Кубка СРСР (1978, 1982, 1985, 1987 рр.), а також у 1986 р. став переможцем Кубка володарiв Кубкiв УЄФА! За збiрну СРСР зiграв 45 матчiв. В 1988 роцi Сергiй отримав запрошення вiд англiйської команди "Iпсвiч", де провiв два роки, потiм переїхав до "Сент-Джонсона" (Шотландiя), а з 1993 року став гравцем "Каледонiена". Перебуваючи на територiї Великої Британії, Сергiй Балтача здобув собi гарний авторитет, i тому в 1999 роцi вiн став тренером Федерації футболу Шотландiї, а вже в 2001 роцi був призначений головним тренером юнацької академiї ФК "Чарльтон" (Англiя).

З футболу хочу перейти до гiмнастики i згадати про вiдомого у свiтi спорту гiмнаста. Я маю на увазi Рустама Шарiпова. Гадаю, що вiн заслуговує на увагу, бо пiсля блискучих виступiв за збiрну України, Рустам зробив гарну кар'єру тренера в США. Але знову спочатку про українськi досягнення гiмнаста. Пiсля закiнчення Харкiвського педагогiчного iнституту в 1992 р., Рустам виступав за СК "Динамо" (Харкiв). В цьому ж роцi отримав звання заслуженого майстра спорту. В 1992 р. перемагає на чемпiонатi Європи у вправах на поперечинi, а в 1994 та в 1996 рр. у вправах на брусах. В 1996 р. Шарiпов став Олiмпiйським чемпiоном та чемпiоном свiту у вправах на брусах.

Та вже довгий час Рустам живе й працює в Х'юстонi. Там вiн здобув гiдне визнання свого професiоналiзму i став класним тренером у Х'юстонськiй школi гiмнастики. Два його вихованцi вже входять до основного складу збiрної США! А ще однiй групi молодих американських гiмнастiв, яких Рустам Шарiпов тренує ще з одним екс-харкiв'янином Григорiєм Бучковським, пророкують славу зiрок свiтового масштабу! Дiзнавшись про такий хiд подiй, президент української федерацiї гiмнастики Стелла Захарова пообiцяла, що намагатиметься повернути до України спецiалiста такого рiвня, як Шарiпов. Але сам Рустам заявив, що нiяких конкретних запрошень на його адресу не надходило.

Особисто менi дуже подобається прагнення Стелли Захарової щодо повернення квалiфiкованих українських майстрiв на батькiвщину. I я вважаю, що з неї повиннi брати приклад керiвники iнших спортивних органiзацiй. Адже скiльки наших професiоналiв допомагають iноземцям здобувати нагороди i медалi у всiх видах спорту. Звичайно, що в кожного з цих людей були свої причини залишити Україну i далеко не кожен погодиться на таку пропозицiю, але треба намагатися, пропонувати якнайвигiднiшi умови працi i, можливо, трiшки згодом усе вдасться.

 

Читати далі >>18 >>19 >>20 >>21 >>22 >>23 >>24 >>25 >>26