Вітаємо Вас, Гість!
Субота, 16.12.2017, 07:30
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

ДІЯЛЬНІСТЬ "ПРОСВІТИ" [5]
НОВИНИ ВИДАВНИЦТВА [18]
Що відбувається у херсонській філії видавництва "Просвіта". Анонси нових книжок.
ОНОВЛЕННЯ ПОРТАЛУ [7]
КОНКУРСИ, ФЕСТИВАЛІ... [22]
Увага! Важлива інформація для творчих людей.
ІНШІ НОВИНИ [8]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

За якою інформацією Ви прийшли до нас?
Всього відповідей: 110

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Архів записів

Календар

«  Грудень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



Вісник Таврійської фундації. Випуск 5 -13

1 << 2 << 3 << 4 << 5 << 6 << 7 << 8 << 9 << 10 << 11 << 12 << Читати спочатку

 

ДО 100-РІЧЧЯ ВАСИЛЯ БАРКИ

 

 

Олена Петренко

 

Художня своєрідність поезії Василя Барки

Дослідження поезії Василя Барки становить маловідому, проте досить цікаву сторінку літератури української діаспори. Поетичну творчість автора "Жовтого князя" досліджували Віктор Петров, Леонід Плющ, Богдан Рубчак та інші. Зокрема, Раїса Мовчан зазначає, що "Василь Барка ... поет модерний, елітний, феномен, місце і роль якого в українській літературі ХХ століття буде по-справжньому усвідомлене, розкрите лише в майбутньому" [3, с.18].

Василь Барка

Барка-поет є майже невідомим сучасному читачеві через те, що жодна його книга віршів, окрім третьої частини "Океану", не друкувалася на Україні. Усі попередні видання, зокрема збірки "Апостоли", "Білий світ", "Псалом голубого поля", виходили за кордоном і мали незначні тиражі.

Дебют молодого Барки відбувся у 1929 році в харківському журналі "Червоний шлях" за безпосередньої допомоги Павла Тичини. А у 1930 році було видано першу поетичну збірку "Шлях" - ще досить учнівську, в якій відчувався "кларнетизм" раннього Тичини. Але наступного року "Літературна Україна" оцінила книгу як "вилазку класового ворога", вияв "буржуазного націоналізму", через що молодий поет не мав змоги вільно творити на батьківщині.

Дослідник Тарас Головань зазначає, що для раннього Барки характерне використання "елементів стихійного письма". Збірки 40-их років рясно пересипані гротескно-бурлескними образами, погідними образами народних казок, легенд та переказів:

А звихрюються зверх могил, мов гайвороння,
Демони димні: оком поогнять...
Кинь їм скорб-скоринку, клунок болю,
Кинь їм горя торбу,
Кинь їм гілку розпачу з кров'ю!..
Пазурями в полині придержать жовтоокі;
Ївши примовкли [2, с.86].

Загалом же зрілий художній світогляд Барки тісно пов'язаний з його "ідеалістично-теологічними поглядами" [3, с.81]. Для нього духовне життя є головним. Душа за Баркою - "віддзеркалення неба", "в ній відсвічується образ Бога живого". Таке світобачення значною мірою відбилося й на поетиці творів митця, яку ми розглянемо детальніше.

Працюючи переважно в царині інтимної й пейзажної лірики, автор використовує могутній арсенал образно-тропеїчних засобів. З простих тропів Василь Барка застосовує епітети, зокрема індивідуально-авторські епітети-неологізми: зів'ялі будні, лілейне зло, чернечі ланцюги, мідне горе. Нагромадження епітетів-неологізмів сприяє екпресивності звучання поезій:

Це чорнофлейтний, це міднокрилий,
це протибожний карнавал
рушає в катакомби вулиць.
Мов брили, кинуті з вулкану
і знов ударені в граніт [3, c.80].

Окрему групу становлять кольористичні епітети, семантика яких більшою мірою розкриває внутрішьопсихологічний стан: білий крик, голубий біль, синенький спів, чорний страх, блакитна надія.

Не останнє місце в системі образно-тропеїчних засобів поета посідають порівняння. Причому автор використовує як поширені ("І слід твій ніжок на пелюстки тисне, мов дим від олтаря, легкі"), так і непоширені ("зірка нетутешня тремтить, як жайворонок, тепла") різновиди порівнянь. Також наявні порівняння, виражені підрядним реченням: "а звідусіль світає, мов я йду говіти", або ж конструкціями з формами ступенів порівнянння прикметників: "від нього ластівка лицем строкатим - гарніша, ніж була з колиски".

У пейзажній ліриці поет використовує часто метафори, на основі яких твориться прийом персоніфікації природи:

Зболіле листя, з приморозків бідне
Злітає мовчки через вечір.
А смуток сальвії - від сліз відійде;
При брамі ліхтарі: предтечі [1, с.223].

Персоніфікація для Барки є не лише традиційним технічним прийомом, а цілком логічним продуктом його світобачення, адже, як цілком доречно зазначає дослідниця Раїса Мовчан, природа для поета - частина вічного Божественного начала, "надсвіття". Тому вона є завжди носієм цього начала, як у вірші "Тиха пісня", де Дунай біжить "аж до брами раю", а листочок "про лишенько безкрає вранці Богові згадає". Природа неухильно підпорядкована Божому задуму: "І зацвіта суха верба, в олтар принесена давно". Взагалі, образи саду, лілеї, голуба, сонця, неба увиразнюють літургійне звучання творів, а "такі пейзажні образи, як хмари, вітер, тополя, перекотиполе, соняшник, вносять у них національний колорит" [3, с.84].

Натомість в інтимній ліриці метафори допомагають передати внутрішній стан героя на фоні природи:

Ще може поцілунок твій помітять
Берези в місяці над склом:
Його крізь шепоти північні з квітня
Передадуть фіялки знов [1, с.32].

Досить часто поет використовує складні метафори, тобто ті, що мають у своєму складі й інші тропи, здебільшого порівняння: "сонце, мов чернець, стоїть", "трилисник тривожиться, як кров, при грунті". Використання такого різновиду метафор допомагає дати предметові чи явищу різнобічну характеристику. Б.Бойчук, досліджуючи майстерність поетики В.Барки, зазначає, що "метафори Барки унікальні, неповторні й наскрізь індивідуальні. У світовій літературі немає книги поезій із таким метафорним багатством" [3, с.84].

На прикладі персоніфікацій ми вже наголошували на впливі фольклору на поезію В.Барки. Варто також відзначити, що народномовна стихія знайшла своє відображення у творенні синтаксичних фігур, фольклорних тавтологій, використанні зменшувальної лексики:

Стань ясна ясочко, стань квітко вишні,
бо спогади страждання будять,
бо океан гірку біду надпивши,
мережку розлива на грудях [4, с.136].

Аналіз поезій Василя Барки дає підстави говорити, що автор здебільшого використовує найбільш уживані тропи. Але кожен з образних висловів митця звучить свіжо й оригінально.

Література:

1. Барка В. Океан. - Нью-Йорк: Слово, 1979. - 284 с.
2. Головань Т. До питання про естетичну концепцію Василя Барки // Слово і час. - 2002. - №8. - С.84-89.
3. Мовчан Р. Поетичний світ раннього Барки // Українська мова і література в середніх школах, гімназіях, ліцеях, колегіумах. - 2007. - №1. - С.78-87.
4. Салига Т. У космічній гармонії // Дзвін. - 1990. - №9. - С.135-138.

 


 

Руслана Прокопенко

 

Есеїстика Василя Барки про Павла Тичину

Творчість Василя Барки - етапне явище в історії відродження та утвердження національної духовної культури українського народу. У центрі уваги дослідників (Ю.Косача, О.Лятуринської, Б.Рубчака, Ю.Шереха, Ю.Коваліва, Є.Сверстюка та ін.) перебувають переважно лірика і романи письменника (найбільше "Жовтий князь"). Проте залишається ще чимало недосліджених аспектів творчості В.Барки. Зокрема, значна частина нехудожньої прози митця (есе, літературознавчі розвідки, релігійні роздуми) перебуває поза увагою наукових досліджень, хоча потребує цілісного аналізу на різних рівнях: проблемно-тематичному, образному, жанрово-стильовому.

Есеїстка В.Барки - цінний матеріал для осмислення особливостей художньої форми есе, її жанрово-стильових різновидів, співвідношень з іншими жанрами нехудожньої прози. У цьому полягає актуальність обраної теми.

Історія есе досить довга: діалогічна спадщина Платона, роздуми Марка Аврелія, твори Ісократа й Тертуліана - у цих зразках античної літератури формувалися такі риси майбутнього жанру, як наголошена авторська позиція, суб'єктивність оціночних суджень, пристрасність викладу й витонченість стилю. Як повноцінний і самодостатній жанр есе виокремилося в епоху Відродження, що репрезентовано "Дослідами" М.Монтеня [3, с.5].

В українському літературознавстві, особливо у радянську добу, цей жанр не був особливо продуктивним, а проблема есе ґрунтовно не вивчалася: маємо лише розвідку мовознавця С.Єрмоленко (1989), короткі характеристики есе в підручниках з теорії літератури та більш широкі в підручниках чи посібниках з курсу літературної критики і кілька сучасних критичних статей (І.Булкіної, С.Шебеліст, Л.Стефанівської, О.Гнатюк та ін.). У 80-90-х рр. ХХ століття, коли були зняті цензурні обмеження і стали доступними раніше заборонені еміграційні видання, вітчизняна есеїстика почала інтенсивно виходити на якісно новий рівень.

На сучасному етапі жанр есе є одним з найбільш популярних. Тексти сучасних есеїстів (О.Забужко, В.Медведя, Я.Гояна, Є.Пашковського, В.Цибулька, О.Багана, О.Войченко та багатьох інших) демонструють широкі можливості жанру, такі, як інтелектуалізм і пристрасність, поетичність та епатажність, філософічність та інтимність.

Традиційно цією формою літературної творчості цікавляться зарубіжні дослідники, намагаючись осмислити теоретичні й історичні проблеми есеїстики.

Аналіз есеїстики Василя Барки потребував звернення до теорії есе. У літературознавчому словнику-довіднику подається наступне визначення. "Есе - невеликий за обсягом прозовий твір, що має довільну композицію і висловлює індивідуальні думки та враження з конкретного приводу чи питання і не претендує на вичерпне трактування теми. Як правило есе виражає нове, суб'єктивне ставлення до чогось і носить філософський, історико-біографічний, публіцистичний, літературно-критичний, науково-популярний характер" [1, с.249].

Дослідниця Г.Швець виділяє напрямки еміграційної есеїстики: мемуарно-щоденникову прозу (спогади Г.Журби, А.Любченка, У.Самчука), літературознавчі студії (розвідки Ю.Шереха, В.Барки) і есе-рефлексії (роботи Ю.Липи, Є.Маланюка, Ю.Вассияна, Р.Рахманного). Есеїстику В.Барки вона відносить до останніх двох напрямків [3, с.5].

На особливу увагу заслуговують збірки релігійно-філософських есе "Вершники неба", "Земля садівничих", "Жайворонкові джерела", літературознавче дослідження "Хліборобський Орфей, або Кларнетизм", яке і стало предметом нашого дослідження.

Головна мета нашої статті - аналіз жанрових особливостей книги Василя Барки, присвяченої П.Тичині.

У літературознавчому дослідженні "Хліборобський Орфей, або Кларнетизм" Баркою досить детально розглянуто ранню лірику П.Тичини (збірки "Соняшні кларнети", "Плуг", "Замість сонетів і октав"). Автор есе розкриває поняття "кларнетизм", визначає його джерела та принципи, значну увагу приділяє дослідженню багатьох поетичних текстів. Дослідники зауважують, що "саме П.Тичина і його слово є найбільш адекватним вираженням внутрішнього світу автора" [3, с.8]. В.Барка розглядає кларнетизм різносторонньо: як індивідуально-авторський стиль, мистецький напрям, світовідчування, естетико-філософську систему. Основою цієї системи письменник визначає спрямованість до всеохопності й цілісності: "на переконання справжнього християнина, Всесвіт у його дивовижному розмаїтті й контрастах є прекрасним цілим творінням Божим, і саме в тих мистецьких творах, які відбивають гармонію цілісності, усьогосвітності, всього кругу життя живе дух справжньої поезії" [3, с.8]. Отже, на думку В.Барки, саме християнський світогляд є основою для картини всесвіту у художній творчості. Дослідниця Г.Швець зазначає, що така думка є дещо відмінною від позиції дослідника А.Ніковського, який у своїй книзі "Vita nova" стверджував, що у першій збірці П.Тичини використані лише окремі образи Святого письма і християнська традиція, але не сама віра. Василь Барка заперечує твердження про пантеїстичний світогляд автора "Сонячних кларнетів" і наголошує на його християнському світовідчутті.

Як уже зазначалося, в есе висловлюються індивідуальні думки автора з приводу літературознавчого питання, то слід звернути увагу на те, що В.Барка акцентує на художніх прикметах кларнетизму, серед яких визначає метафоричність мислення і надлогічність образів. Він вдається до різноманітних прийомів аналізу поетичного тексту: переказ сюжету, коментування окремих рядків, виділення провідних мотивів та образів, спостереження над композиційними особливостями та ритмічною будовою.

У той же час, як і належить есеїстичній прозі, праця має риси, які виявляють ставлення В.Барки до П.Тичини та його творчості. Так, трагедією П.Тичини, який утративши віру, "умертвив свій орфеїчний талант", письменник ілюструє власне твердження про "життєве значення духовного світла для справжньої поезії".

Варто зазначити, що робота Барки, хоч і присвячена конкретній темі, насичена роздумами письменника про різноманітні речі. Об'єкти роздумів дослідника завжди опосередковано пов'язані з центральною темою - творчістю П.Тичини, яка є своєрідною точкою опори і від якої відштовхуються всі інші думки письменника.

Книга "Хліборобський Орфей, або Кларнетизм" містить цінний матеріал для дослідження проблеми модернізму в інтерпретації Василя Барки. Модернізм митець асоціює з новаторством, зокрема з новою версифікаційною формою та поетикою. Він стверджує обов'язковість таких принципів модернізму, як звернення до сфери серця та асоціальність, але заперечує естетизм та інтелектуалізм. Василь Барка вважає модернізм бездуховним. Письменник протиставляє йому традиції християнства, фольклору. Важливим моментом є те, що свою творчість Барка не намагається віднести до модернізму чи до будь-якої іншої течії. У цьому полягає незвичність його творчості.

Таким чином, як літературознавець Василь Барка порушує у своїй роботі ряд важливих теоретичних та історико-літературних питань: специфіка ліричного твору та ліричного світовідчуття в цілому, особливості ритмічного малюнка в поезіях П.Тичини; музичність його лірики як зразок української народнопісенної традиції; образ особистості у збірках "Сонячні кларнети" і "Замість сонетів і октав"; питання барокових традицій у творчості П.Тичини. Звичайно, основна увага письменника зосереджена на дослідженні поняття "кларнетизм" - визначенні основи кларнетичного світогляду П.Тичини, джерел і компонентів стилю, традицій та впливів.

Література:

1. Літературознавчий словник-довідник / Р.Т.Гром'як, Ю.І.Ковалів та ін. - К.: Академія, 1997. - 752 с.
2. Мовчан Р. Василь Барка // Дивослово. - 2002. - № 4. - С.21-25.
3. Швець Г.Д. Есеїстика Василя Барки: жанрова специфіка та проблематика: Автореф.дис. …канд.філол.наук. - К., 2006. - 20 с.
4. Шебеліст С. Теоретичні аспекти жанру есею // Слово і час. - 2007. - № 11. - С. 48-56.

 

 


 

Вікторія Коротєєва

Міфологічні витоки прози В.Барки

Історія української літератури нараховує чимало імен митців-вигнанців, одним з яких був і Василь Барка. На сьогодні творча спадщина митця ґрунтовно вивчається літературознавцями, однак проблеми специфіки міфопоетики автора, дослідження міфологічної основи його творчості, на нашу думку, є невичерпними. Письменник вибудовує індивідуальну світоглядну модель, цим самим демонструючи універсальну роль механізму колективної та національної пам'яті. Отже, дослідження творчості письменника щодо нагромадження споконвічного народного досвіду в слові конкретизує функцію літератури як необхідної умови збереження етнічно-традиційних моделей світосприйняття.

Сучасні дослідження творчості Василя Барки представлені значною кількістю праць літературознавчого, фольклористичного та філософсько-етичного напрямів. Специфічність світоглядної моделі автора та оригінальність індивідуального стилю відзначають Ю.Шерех, Б.Бойчук, К.Кіндрась, Ю.Бойко, В.Пушко, М.Кульчицька, Т.Головань. Морально-естетичний зміст творів вивчали В.Скрипка, Д.Степовик, О.Федорук, В.Гриневич, Л.Плющ, М.Жулинський, Ю.Барабаш, Т.Салига, Р.Мовчан, Я.Орлюк. В.Гаврилюк та О.Грин відзначили роль письменника у продовженні філософсько-етичних поглядів Г.Сковороди та його внесок у розвиток "філософії серця". Тобто ми ґрунтуємось у процесі вивчення міфологічних витоків прозової творчості митця на певній науковій традиції.

Мета нашої статті - вивчити міфологічні джерела прозової творчості В.Барки як вияву етнічно-традиційної моделі світосприйняття, висвітлити домінуючі тенденції образної системи та стилістичних прийомів шляхом дослідження міфопоетичної специфіки його прозової творчості.

У літературі ХХ століття спостерігаємо формування нового типу художньої образності, яка містить у собі риси літератури і міфу. Це явище не обмежується національними рамками. Скажімо, М.Епштейн з цього приводу згадує багаті традиції літератур Європи й особливо Латинської Америки та Африки. Можемо уточнити, що сюди залучається творчість Д.Джойса, Ф.Кафки, Т.Манна, Г.Маркеса та інших. Саме ці та подібні письменники об'єднують у своїх творах літературу і міф на двох рівнях (за М.Епштейном):

- в одному випадку література звертається до архаїчних стадій міфотворчості. Ще Шеллінг передбачав, що мистецтво буде повертатися до міфологічного мислення, представляючи синтез фантазії та логіки, поезії та науки. Розвиненій літературі характерне звернення до міфологізму, спричинене потребою мистецтва відтворювати колись втрачений зв'язок із давнім своїм минулим;

- у другому випадку навпаки - міф, переосмислюючись з позицій сучасної культури, входить в основу літературного твору. До речі, другий рівень використання міфу розвинений краще [4].

Відтак і в українській літературі ХХ століття оживає міф, який матеріалізується в творчості В.Барки, О.Ільченка, В.Земляка, Є.Гуцала, П.Загребельного, В.Шевчука. Дослідження міфолого-символічного підґрунтя мистецтва дає також можливість виявити специфіку творчих пошуків митця та особливості художнього узагальнення типових рис історичної епохи, відтвореної у художньому полотні.

Аналіз моделі світовідчуття Василя Барки необхідно здійснювати крізь призму понять "народно-релігійна мораль" та "етнічна модель світу". У народнорелігійній концепції письменника чітко виокремлюється ряд базових концептів: "Дерево Життя", "дім", "рід", "Бог", "Христос", "душа", "серце", "любов", "небо", "рай", "пекло", "мати" тощо.

При виділенні домінантних аспектів світоглядної системи В.Барки ми спираємось на класифікацію, запропоновану Мирославою Вовк. На основі аналізу змісту понять "народнорелігійна мораль" та "етнічна модель світу" (системне сприйняття дійсності під впливом попереднього культурного досвіду) дослідниця виділяє такі аспекти: 1) народнотрадиційний план - вплив традицій на становлення світоглядних позицій письменника, що полягає в засвоєнні народних моделей світосприйняття, моральних цінностей, сформованих його родоводом; звідси походить його прихильність до первісно міфології, індивідуальна манера відображення дійсності з використанням традиційно етнічної символіки та відтворення реальних подій за допомогою фольклорної образності, фольклорної стилізації та творчого підходу до використання народнопоетичних засобів; ця домінантна характеристика є реалізацію патріотичних почуттів митця, відправним моментом символічного плану його творчого доробку; 2) релігійно-містичний (християнський) аспект концепції письменника; його становлення відбувається за певних біографічних подій, що вплинули на формування його життєвих позицій та втілені в авторській релігійно-ірраціональній системі символів з їхніми трансформованими, модифікованими варіантами на тлі трагічних сторичних подій [2, с.91].

Саме крізь призму цих світоглядних аспектів нами було досліджено особливості образної системи творів, стилістичні особливості текстів на ґрунті традиційної міфологічної системи та релігійно-символічного культурного досвіду.

Образним утіленням світопорядку у творах письменника виступає Дерево Життя (Світове дерево, Дерево центру, Дерево пізнання, Небесне дерево тощо), яке репрезентовано у романі "Рай" в образі дуба. Він виступає як символ райського життя, символ стабільності нації, культурної та інтелектуальної.

Характерним для авторського світогляду є своєрідне "накладання" давньосхідної моделі Дерева, яке має трирівневу структуру, та християнської моделі світобудови, трансформація відповідно до індивідуального трактування картини світу.

До "нижнього" світу належать плазуни. Саме в іпостасях змія та ящура знаходить своє вираження образ-символ жовтого князя (роман-мартиролог "Жовтий князь") . Семантично тотожними до нього виступають також образи звіра, диявола, бузувіра. Ключовими у розкритті семантичного навантаження образу жовтого князя стають релігійний міф, сформульований у 13-й главі "Одкровення Іоанна" та традиційні міфологічні уявлення українців. В.Барка подає апокаліптичний міф крізь призму селянського сприйняття трагедії. Письменником подано образ змія як збирача данини, охоронця кордонів, викрадача, але має місце і певна трансформація, накладання зооморфних мотивів, характерних для народних уявлень та відображених у фольклорних текстах: автор демонструє своєрідне перетворення людей на зміїв (у даному випадку це прислужники-партійці), які збирають своєрідну данину з селян. Це надає образові гострого соціально-політичного звучання. Згідно з традиційним міфом змії мають свого владику - царя або царицю. Зміїний цар у романі втілений передусім в образі Сталіна, а зміїні прислужники - це виконавці його політичної тактики. Тотожним символам змія та жовтого князя виступає образ ящура, який має міфологічно-етнічні та фольклорні риси, - це кроволюбна істота, що вимагає жертви заради власного життя та корисливих інтересів.

Негативне забарвлення семантичних відтінків цих образів підсилюється завдяки кольоровій символіці. Особлива роль належить жовтизні, яка трактується В.Баркою негативно. Саме з жовтим кольором пов'язана діяльність партійних керівників та їхніх прислужників. Це колір тривоги, лихого передчуття, колір голоду, смерті, колір мертвої природи: у місті жовті установи, жовті двері райвиконкому, жовтий звір на малюнку, жовтолиций виконавець партійних вказівок Отроходін, жовта трава, "жовта хата", жовті очі у голодних [2, с.11]. Однак слід відзначити, що жовтий колір, лише іншого, світлого відтінку, має також і сонце, і стигле колосся довгоочікуваного хліба. "Ця символічна колористика є в романі невипадковою: адже добро, як і зло, вічне, всюдисуще й може так само перемагати" [3, с.17].

"Стовбур" Дерева Життя представлений архетипними образами хати (дому), душі та серця. Сакральне ставлення українців до власної оселі підкріплене релігійним світосприйняттям. Письменник створює опозиційну структуру "свій - чужий": свій світ для родини Катранників у романі "Жовтий князь" - це власна оселя, все, що поза нею - це світ чужий, ворожий. Як зазначають дослідники, абсурдність селянського буття в період голодомору, безвихідь становища предано через міфологічну конструкцію "хата - могила".

Поєднання земного та потойбічного світів зустрічаємо і в образі хати-двору.

Одними з фундаментальних концептів у світоглядній моделі автора є символи серця і душі. В них утілено споконвічні виміри духовного життя українського народу, де серце є центром людської душі. Значення цих символів трактуються В.Баркою згідно з віковими етнічними уявленнями, християнською світоглядною традицією та традиціями "філософії серця" в українській філософській думці. Символ душі виступає перехідним образом, який має пряме відношення до "нижнього" світу.

На "верхньому" рівні Дерева Життя розміщуються астральні символи: сонце, місяць та зорі. Ці "небесні" символи, наділені персоніфікованими ознаками, ототожнюються зі світлом, утворюючи опозицію до символів "нижнього" світу. Це відображається і в бінарній опозиції "світло - темрява", яка символізує добро та зло, одвічний конфлікт. Соціально-політичний конфлікт демонструють бінарні структури "Бог - диявол", "порядок - хаос".

Сонце у В.Барки виступає центральним небесним світилом "верхнього" світу. Цей символ характеризується споконвічними міфологічними характеристиками: як божество, як огненне коло, як золота панна, як оновлення життя, оптимістичне сприйняття світу. Згідно з традиційно-народними міфологічними уявленнями репрезентовано також образ місяця. Зокрема, чільне місце в ідейно-проблемному змісті творів письменника займає реміфологізований міф про братовбивство.

Відрізняючись різноплановістю зображення, кольористикою та об'ємним смисловим наповненням, архетипні образи відображають своєрідну художню манеру митця, його самобутність та індивідуальність. Вони різнобічно реалізовані автором та вдало введені в художнє полотно, осмислені як із власне авторської позиції Василя Барки, так і у традиційній, народнопоетичній манері, демонструючи генетичний зв'язок сучасної людини з міфологічними та фольклорними першопочатками.

Отже, домінантами світоглядної моделі автора є синтез традиційних схем народного сприйняття та релігійно-моральної доктрини. Образна система прозових творів В.Барки має виразні міфологічні та фольклорні витоки, що характеризуються реміфологізованою сюжетною обробкою, унікальною модифікацією фольклорної образності.

Література:

1. Барка В. Поезія. Жовтий князь. - К.: Наукова думка, 2003. - 304 с.
2. Вовк М. Міфо-символічні джерела прозової спадщини В. Барки: Афтореф. дис. ...канд. філол. наук. - К., 2006. - 25 с.
3. Мовчан Р. "Жовтий князь" Василя Барки // Слово і час. - 1998. - №12. - С. 14-18.
4. Эпштейн М. Парадоксы новизны: О литературном развитии ХIХ-ХХ веков. - М., 1988. - 415 с.

 

Читати далі >>14 >>15 >>16 >>17 >>18 >>19 >>20 >>21 >>22 >>23 >>24 >>25 >>26