Вітаємо Вас, Гість!
Понеділок, 18.12.2017, 01:25
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

ДІЯЛЬНІСТЬ "ПРОСВІТИ" [5]
НОВИНИ ВИДАВНИЦТВА [18]
Що відбувається у херсонській філії видавництва "Просвіта". Анонси нових книжок.
ОНОВЛЕННЯ ПОРТАЛУ [7]
КОНКУРСИ, ФЕСТИВАЛІ... [22]
Увага! Важлива інформація для творчих людей.
ІНШІ НОВИНИ [8]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

Хто такий Антон Павлович Чехов?
Всього відповідей: 58

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Архів записів

Календар

«  Грудень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



Вісник Таврійської фундації. Випуск 5 -12

1 << 2 << 3 << 4 << 5 << 6 << 7 << 8 << 9 << 10 << 11 << Читати спочатку

 

 

ДО 90-РІЧЧЯ ЯРА СЛАВУТИЧА

 

 

Ірина Накашидзе

Естетична природа в сонеті Яра Славутича
"Степи Херсонщини"

Яр Славутич (до 1941 року - Григорій Михайлович Жученко) - ім'я відоме в літературному та науковому світі. Поет, який зміг промовити своє слово. Учений, що оприлюднив низку яскравих літературознавчих праць і підручників. Критик, на долю якого випало об'єктивно й глибоко поцінувати неперехідні твори сучасного красного письменства. Професор, що викладав українську мову понад 50 років.

Яр Славутич - один із тих одержимих творчістю, громадською діяльністю українських літераторів, що не тільки організував видавництво "Славута" для публікації переважно власних книжок, зокрема підручників, а й став "ферментуючим елементом культурного життя українців у діаспорі, одним з тих духовних вогнів, що єднає їх з рідною землею" [5, 9].

Доробок Яра Славутича як поета досить значний. Його перу належать десять збірок та безліч окремо виданих віршів, поем, присвят і т.ін. Цікавою є перша збірка поета "Співає колос", яка вийшла у світ улітку 1945 р. в Авґсбурзі (Баварія). До неї входить сонет "Степи Херсонщини", який і є об'єктом дослідження в даній статті. Найперше звертає на себе увагу вже сама назва - її географічна визначеність і конкретика.

Як відомо, пейзажний мотив степу є наскрізним для української літератури. Окрема тема степу в народних піснях. Бурхливого розвитку ця тема набула в першій половині XIX ст. у творчості поетів-романтиків, де картини степу, переважно Слобожанщини, посідають чільне місце, а пізніше - у творах М. Старицького, І. Франка, Лесі Українки.

У літературі XX ст. з'явились митці, яких можна назвати поетами степу. До них, у першу чергу, відносять Ю.Яновського, О.Гончара, Т.Масенка, які немовби спеціалізувалися на темі степу.

Головні секрети відтворення художньої таїни картин степу, гадаємо, полягають у тонкому учудненні її деталей, їх ледь помітної гіперболізації, завдяки якій вони сприймаються загостреніше і яскравіше [1, с.5].

Яр Славутич - помітна постать серед поетів, заангажованих природою рідного степового краю. Лексема "степ" проходить через усю творчість Яра Славутича, що виразно асоціюється з поняттям "степ". Як зазначає Н.Сологуб, це дає підстави говорити про парадигму чи мікрополе "степ" у поезії митця [4, 27]. Степ сприймається ним у просторі й часі, у різні пори року і дня. Повноту сприйняття найбільше забезпечує поет уживанням епітетів, які конкретизують географічне, історичне, психологічне сприйняття. "Часові характеристики, плин історії реалізуються у творах Яра Славутича саме макрополем "степ" [4, 32].

Чільне місце серед його "степового" поетичного доробку посідає сонет "Степи Херсонщини". Він був написаний у брянських лісах у 1943 році, під час Другої світової війни. За будовою він належить до класичної італійської форми сонета, яка передбачає два чотиривірша та два тривірша з системою римування аbbа-аbbа-ccd-ede або аbab-аbab-ccd-eed. Система римування в сонеті Яра Славутича аbab-baba-cdc-dee.

До назви сонета "Степи Херсонщини" поет подає такий синонімічний ряд: поля питимі, рідна земля.

Визначальним "секретом" художньої творчості Яра Славутича, втіленим у цьому сонеті, є те, що поет зміг психологічно передати свою любов до рідного краю, до рідної Херсонщини. Це не просто банальна фраза, як зазначає Г.Клочек, а цілком природне бажання кожної емоційно чутливої особистості, схильної до самовираження [1, с.9]. У вірші поет виявив свою неординарну здатність естетизувати природу українського степу, передав своє зачарування силою родючості рідної землі.

Сонет "Степи Херсонщини" - це наче "стоп-кадр", що зосереджує увагу читача на одному моменті ранкового південного степу, оповитого туманом. Уважне "вдивляння" у цей момент супроводжується появою відповідного естетичного чуття. "Читач ніби стоїть перед живописною картиною і уважно розглядає її, проймається естетичною енергією, яку вона випромінює" [1, с.14].

У сонеті автор ретельно вимальовує дорогу серцю поета своєрідну патріархальну картину вранішнього пробудження степу: родючі землі, "...поля питимі, соломоверхі клуні на току", коли ще не спав ранковий туман, степ ще тільки прокидається, "розлогі верби в ранішньому димі", усюди поступово прокидається життя, "хлюпоче риба в сонному ставку", відлітаючи працювати, "дзвенить бджола у рвійному нестримі" [3, с.23]. Ліричний герой настільки близький до рідної землі, що наче перебуває в одному життєвому ритмі з нею, а сила рідної землі - це і його сила. Після заглибленого знайомства з цим природним ареалом читач заряджається позитивним емоційним станом гармонії, краси, довершеності.

Зважаючи на той факт, що у сонеті "Степи Херсонщини" час замкнений і складає мить, то можна з упевненістю сказати, що природа постає у світлі естетичної категорії гармонійного.

На тлі такої пейзажної ідилії за принципом контрасту подається суворе, тяжке життя людей: "Несуть батьки журбу свою гірку / В степи Херсонщини, поля питимі" [3, с.23]. Насправді гармонія світу порушена: протиставлення світу людей світові природи, гармонії - дисгармонії. У той час, як у природі все розвивається, живе, радіє, у людей панує журба, недоля. Це протиставлення постає як трагічне вкраплення, яке відчувається у підтексті твору на тлі естетики прекрасного.

Ледь намічену опозицію "чужина - Батьківщина" містить останній терцет вірша: "А рідну землю, що мене зростила / На боротьбу за життєдайні дні, / Я над усе люблю на чужині!" [3, с.23]. Ця опозиція несе у собі автобіографічне навантаження, адже під час написання сонета над автором реально нависла загроза вимушено розпрощатися з рідними степами Херсонщини, де пройшло його дитинство. Мажорне світобачення молодого поета, що виявилось у поетизації рідної землі, в її апофеозі краси і гармонії, перш за все породжене високим патріотизмом.

Як відомо, до прекрасного світу природи найближчі діти. Вони захоплено сприймають навколишній світ, знаходяться у гармонії з ним, є невід'ємною його частиною, коли дорослі віддалились від нього у світ соціальних, суспільних, "дорослих" проблем. Коли поет став дорослою людиною, то, як і більшість людей, зіткнувся з цими "дорослими" проблемами, змушений був виїхати за кордон, бо на батьківщині відомі обставини не давали змоги жити далі: "а рідну землю, що мене зростила (...) я над усе люблю на чужині!" [2, с.23]. Але йому вдалося зберегти дитячі та юнацькі враження, які потім втілилися в поезії.

У цьому вірші бачимо не ностальгійні мотиви, а швидше солодкі спогади, в які ховається поет, відмежовуючись від чужини хоч на коротку мить. "Степи Херсонщини, поля питимі" [3, с.23] постають у поезії як добра жива істота, що поглинає людську журбу, біди, проблеми і стоїть на сторожі людської долі. Маємо прийом персоніфікації, одухотворення, олюднення степу. Поля "питимі" - це поля родючі, життєдайні, джерело національної свідомості людини.

Яр Славутич уособлює Батьківщину в образі херсонського краю, розлогого степу. Ключові слова сонета "Степи Херсонщини" - степ, поля - виконують естетичну функцію творення відповідного емоційного настрою.

Прославлення рідної землі, зображення її краси є принциповим і надзвичайно важливим моментом національного самоствердження поета. Саме із степом у нього асоціюється образ України.

У сонеті "Степи Херсонщини", як і в інших поезіях збірки "Співає колос", постає ціла система знакових образів українського степу. Вони здатні викликати яскраві уявлення і відповідні естетичні емоції, обумовлені енергетичною силою, яку вкладає Яр Славутич у свій сонет. Це енергія тексту, що заряджений енергією поета, тобто глибиною і силою його мислення і почуттів [1, с.11].

Характерними засобами поетики аналізованого сонета можемо виділити такі: мажорний мовостиль, класична метрика, наявність музичного фразування, гіперболізація, одномоментність сприйняття побаченого, широкомасштабність думки. Багато дослідників, зокрема Ю.Бойко, Г.Клочек, Л.Селіверстова та інші, вбачають у поезії Яра Славутича елементи неокласицизму, характерною рисою якого є ефект "стоп-кадру" [2, с.56].

Література:

1. Клочек Г. Поезія і поетика степу ранньої творчості Яра Славутича // Наукові записки. - Випуск XIX. - Серія: Філологічні науки (літературознавство). - Кіровоград, 1999. - 188 с.
2. Селіверстова Л. І. Назвознавство і поезія: Творчість Яра Славутича. - Харків: Майдан, 2001. - 64 с.
3. Славутич Яр. Твори: У 2 т., Поезії (1937-1997). т. 1. - К.: Дніпро; Едмонтон: Славута, 1998. - 469 с.
4. Сологуб Н. М. Мовний портрет Яра Славутича. - К.: Дніпро; Вінніпег: Українська Вільна Академія Наук, 1999. - 152 с.
5. Погребенник Ф. Яр Славутич: штрихи до портрета // Січеславський збірник: До 80-річчя Яра Славутича. - Дніпропетровськ: Січ, 1998. - С. 7-29.

 

 


 

Вікторія Коротєєва

 

 

Язичницькі та християнські образи
у поезії Яра Славутича

Вірші Яра Славутича різноманітні за настроєм, ритмомелодикою та мотивами. Всі вони у своїй неподільній єдності становлять літопис його довгого та розмаїтого життя. Життя, в якому письменник зазнав і болю, і радості, і горя, і такого жаданого щастя, пройшов через суворі випробування долі та відчув на собі ласкаву усмішку Фортуни. В силу політичних причин далеко не всі заклики митця були почуті в Україні, далеко не всі аспекти творчості були досліджені. Переважна більшість наукових праць з'являється вже після набуття Україною незалежності. Досліджували творчість Яра Славутича Володимир Кравчук, Петро Сорока, Тетяна Назаренко, Микола Ткачук та ін.

Мета дослідження - відтворити картину авторського світогляду, встановити зв'язки митця з давньоруською міфологічною традицією і традицією християнською та простежити їх вплив на формування авторського світогляду, через призму якого ми й намагалися проаналізувати язичницькі та християнські образи.

Залишивши за плечима багато десятиліть, рідну країну, багато зрозумівши та осягнувши, поет усе ж знаходиться в пошуках самого себе, свого коріння, правдивої історії свого народу. У різні періоди життя він повертається до поставлених ще Шевченком питань: "…що ми?... / Чиї сини? яких батьків?/ Ким? за що закуті?" [6, с.253]. І прагне отримати на них відповідь. Сердечним щемом та нотами обурення наповнена поезія "Генеалогічне", поставлена автором поза збірками. За допомогою ряду риторичних запитань він досягає високого рівня емоційної напруги. Кожне питання звучить іронічним докором, своєрідним закидом власному народові і самому собі за те, що історія нації написана не її представниками:

Хто ж ми? Невже ж то й не слов'яни?
Волохи? Даки? Може півляхи?
Між наших предків не були й поляни,
Лише з-під вітру - вічні порохи? [5, с. 413].

Визначальним стає даний мотив для значної кількості поезій, які були створені митцем у різні етапи життєвого шляху: "Арії-орії" (1968), "Родовід" (2003) та ін. Тож сміливо можемо стверджувати, що проблема походження та ролі в світовій історії українців була для Яра Славутича вагомою. Можливо, він, відірваний від рідної землі, шукав національної самоідентифікації, прагнув визначити своє місце в українській культурі.

Неодноразово в рядках віршів з'являється і відповідь: "Скит і Русич, і Козак,/ Полум'яр Славутич". Навряд чи можна дати більш точну та влучну характеристику, бо саме таким читач сприймає автора, портрет якого подекуди проглядає крізь дбайливо виткане поетичне полотно. Гарячою предківською кров'ю, що тече в його жилах, ніби пояснюється, звідки ліричний герой черпає життєдайну силу та снагу до боротьби:

Хоч недоля мене ловила, -
Надивився досита.
Не здолала нечиста сила
Слов'янина і скита! [5, с. 421].

Характерними для творчості митця стають і художні образи, запозичені саме зі слов'янської міфологічної традиції. Вони зазнають нового переосмислення та трансформації у ліриці Яра Славутича. Найбільшу зацікавленість викликають образи язичницьких божеств. Невипадково автор звертається до часів найбільшої могутності свого народу, до владарювання нездоланних та гордих скіфів, до господарювання мужніх та волелюбних русичів, бо цього жадає його дух, стомлений та уражений підневільною й далекою від ідеалу реальністю. Повертаючи читача до історичних витоків, поет переслідує єдину мету: возвеличити українців, розбудити їх від тривалого несвідомого сну.

Можемо стверджувати, що поетом створюється власна міфологічна модель світу, яка є певною мірою суб'єктивно-емоційною площиною і займає місце на перехресті в авторській свідомості об'єктивно-реального світосприйняття та світосприйняття міфологічного. Існуючи у цій площині, внутрішнє "Я" ліричного героя страждає від роздвоєності, певного релігійного дуалізму. Апогею це страждання досягає у поезії "Може, справді аж дві душі…", в якій виразно протиставляється християнський Бог та "снаговійний" Яр, божество сонця:

Та благаю, молю обох:
О, не дайте, щоб я збезумнів!
Ось ви стали - і Яр, і Бог,
А мене розриває сумнів [5, с.144].

Утворюється опозиційна пара - християнський Бог і Яр, які є втіленням ще однієї антиномії - неба і землі. Показовою є і кольористика твору: душа "християнська" - "в золотій іржі", а "язичницька" - "руно зелене". Зелений колір завжди символізував природу, її родючість, пробуджену до життя стрімкою та непідвладною силою весни, що звільняє землю та людей від зимового полону (саме на початку квітня, який укриває буйною зеленню землю, у слов'ян починалися святкування на вшанування Ярила) [7, с.548].

Місце Яра, Дажбога та Хорса, які також виступали уособленням сонця, в міфологічному сприйнятті слов'ян добре показано автором у циклі "Дажбожі внуки", циклі "Яр (Intermezzo)" та поемі "Одрад і Доброслава". У цій поемі першим є розділ зі значущою назвою "Ярилів дар", який містить трикратне молитовне звертання: "Дай нам радощі, Дажбоже!.." [5, с.5]; змістове наповнення розділу, вживання художніх засобів, характерних для народнопісенної традиції (зокрема, постійні епітети: "красна райдуга", "буйна повінь", "у землі сирій", а також трикратне звертання) вказують на стилізацію фольклорного жанру веснянки. Хоча помічаємо тут також певну авторську інтерпретацію образів, дещо відмінну від традиційної:

Будь же славен, гойний Яре!
Ти, яким Дажбог у травні
Виростав, щоб Хорсом стати,
Богом щедрих дозрівань! [5, с.6].

Тобто, Яр Славутич трансформує образи трьох божеств сонця в один. Це є виявом його власного поетичного світобачення, адже слов'яни завжди їх розділяли: Дажбог виступав божеством родючості та білого сонячного світла, а також оборонцем людей від світу Темряви, Ярило символізував нестримне весняне тепло, світло та непідвладну стихійну силу, світло ж Хорса - жовте, під яким достигають плоди та злаки, вшановували це божество як дбайливого помічника землеробів та вважали найбільш працелюбним з усіх богів.

Авторська інтерпретація спостерігається й у піднесенні Ярила над іншими богами:

Будь же славен, гойний Яре! -
Загудів нарід полянський, -
І Перун, Сварог і Волос,
Що догоджують тобі [5, с.6].

Це є своєрідним відхиленням від загальноприйнятої думки, що головними божествами у різні історичні періоди визнавалися Род, Сварог, Перун та Велес, але аж ніяк не молодий та нестримний Ярило. Промовистим виступає епітет "гойний". Новий тлумачний словник української мови подає такі його значення: 1) той, який загоює рани на тілі; цілющий, лікувальний; 2) щедрий, багатий [3, с.449]. У поезії виразно реалізується друге значення. Та близьке поетові й перше: ліричний герой прагне прийняти від Яра зцілення, оновлення та очищення (поезія "Золоту, золоту солому…"):

І вигоюй, погідний Яре,
Вікопомне душі тавро,
Хай на серці спливе стожаре,
Снаговійне твоє добро;
І цілюще з душі моєї
Позмиває чужий намул,
Що так точить, палить іржею
Під розгойданий дзвонів гул [5, с.144].

Можемо припустити, що автор алюзійно вказує на християнську релігію, ставлення до якої він має досить двоїсте.

У багатьох поезіях змальовується Бог християнський, який, на відміну від давніх язичницьких божеств, залишається німим та глухим до молитов стражденних. Саме в цьому докоряє йому поет. У байдужості до болю та страждань цілого народу. Риторичні звертання до Бога набувають сумного та іронічного забарвлення в устах ліричного героя. Показовою є поезія "1933", в якій іде мова про "навісну до людей" весну 1933 року. Майже кожна строфа завершується іронічним та гірким запитанням-зверненням, на яке поет палко бажав би отримати відповідь: "О боже! Чого ж ти тоді не гасив/ Московського блиску жахної коси?", "Куди дівався, Боже? Де ти?", "Чи помагав ти, славний Боже?" [5, с.415]. Завдяки цьому ряду риторичних запитань вдається досягти високої художньої напруги, ефективного сприйняття читачем настрою твору. Є тут і неприхований докір та осуд:

Не став ти захисником, Боже?
Твоя Всемогута свята
Негоже мовчала, негоже! [5, с.416].

Митця не влаштовує ця байдужість, бо її він бачить у реальності, проти неї виступає у своїй творчості. Не влаштовує його і християнський принцип покірності та терпимості, який ніколи не принесе українцям свободи. Саме через цю невдоволеність та розчарування "християнська" душа поета і перебуває у "золотій іржі" (поезія "Може, справді аж дві душі…").

Відлунює це розчарування й у поезії "Душа людини - велемовна книга…", хоч тут воно із власної зневіри ліричного героя переростає у зневіру всього людства:

Ясуй хвалу, творителю первинний!
Ти й не подумав, появивши світ,
Що твій же твір, твої пізнавши вчини,
Про тебе власний розвінчає міф [5, с.119].

Не раз звертається поет і до образу Ісуса Христа, якого змальовує у більш привабливих фарбах, убачаючи у ньому провісника свободи, заступника пригноблених. Поезія "Славень Христові" відзначається мажорним тоном та високим емоційним піднесенням, які досягаються троєкратним повтором першого рядка поезії:

Слався навіки, слово Христа!
Нас окриляє сила свята [5, с.420].

Подібного звучання набирає і поезія "Христос", в якій Ісус визначається автором як провідник народу в тяжкій боротьбі, джерело його сили і наснаги:

На скрипт не склавши й куцого рядка,
З метким стилетом будучи в розлуці,
Підняв Христос найбільшу з революцій,
Якій дзвенить прослава гомінка [5, с.261].

Знову спостерігаємо суперечність: неоднозначно сприймаючи православ'я, поет прихильно та шанобливо вимальовує образ Божого Сина. Можливо, його ваблять діяння Христа, його здатність до самопожертви. Проілюструємо свою думку строфою з поезії "Опромінений вірою…", написаної у 1999 році:

О якби-то Бог зокола,
Давши людям Христа,
Повелів зором сокола
Йти на зло, що зроста [5, с.140].

Відрізняючись різноплановістю зображення, кольористикою, поетичністю та об'ємним смисловим наповненням, язичницькі та християнські образи відображають своєрідну художню манеру митця, його самобутність та індивідуальність. Вони різнобічно реалізовані автором та вдало введені в художнє полотно, осмислені як із власне авторської позиції Яра Славутича, так і у традиційній, народнопоетичній манері, демонструючи генетичний зв'язок сучасної людини з язичницьким світом та християнською мораллю.

Література:

1. Войнович В. Українська міфологія. - К., 2002. - 664 с.
2. Калашников В. Боги древних славян. - М.: Белый город, 2003. - 48 с.
3. Новий тлумачний словник української мови: У 3-х т./ Укл. В.Яременко. - 2-е вид., випр. - К.: Аколіт, 2005. - Т.1. - 927 с.
4. Рыбаков Б. Язычество древних славян. - М.: Русское слово, 1997. - 824 с.
5. Славутич Яр. Поезії та поеми, 1937-2004. - Едмонтон: Славута, 2004. - 660 с.
6. Шевченко Т. І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє // Повне зібрання творів: У 12 т. - К.: Наукова думка, 1989. - Т.1. - С. 250-255.
7. Энциклопедия символов, знаков, эмблем. - М.: Эксмо; СПб.: Мидгард, 2006. - 608 с.

 

Читати далі >>13 >>14 >>15 >>16 >>17 >>18 >>19 >>20 >>21 >>22 >>23 >>24 >>25 >>26