Вітаємо Вас, Гість!
Неділя, 24.09.2017, 19:31
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

ДІЯЛЬНІСТЬ "ПРОСВІТИ" [5]
НОВИНИ ВИДАВНИЦТВА [18]
Що відбувається у херсонській філії видавництва "Просвіта". Анонси нових книжок.
ОНОВЛЕННЯ ПОРТАЛУ [7]
КОНКУРСИ, ФЕСТИВАЛІ... [22]
Увага! Важлива інформація для творчих людей.
ІНШІ НОВИНИ [8]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

Які теми треба більше розкрити на нашому порталі?
Всього відповідей: 62

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Архів записів

Календар

«  Вересень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



Вісник Таврійської фундації. Випуск 7 -42

1 << 2 << 3 << ... 39 << 40 << 41 << Читати спочатку

Іван Немченко

«Уявити Холмщину без мене…»

(Карабович Т. Уже вечір: Вибрані поезії. — Люблін: Вид-во «Українського літературного провулка», 2009. — 249 с.)

Світ української поезії в Польщі на порубіжжі ХХ і ХХІ століть збагачувався і розпросторювався завдяки таким співцям, як Остап Лапський і Яків Гудемчук, Іван Златокудр (Врецьона) і Володислав Грабан, Петро Львович і Ольга Петик-Хиляк, Міля Лучак-Горбачек і Стефанія Трохановська, Іван Кирилюк і Юрій Гаврилюк, Тадей Карабович і Петро Мурянка, Анна Ландвуйчак і Софія Сачко, Олена Дуць-Файфер і Женя Жабінська, Ірина Рейт і Юрій Трачук та ін. Чимало з них і сьогодні перебуває в розквіті творчих сил, обдаровуючи читача ліричними перлинами. Одна з найцікавіших постатей у наведеному переліку – Тадей Борисович Карабович (народився 1959 року в селищі Савині Холмського воєводства), письменник, перекладач, критик, літературознавець, педагог, пропагандист рідного слова, який нині очолює редакційну раду річника з красномовною назвою «Український літературний провулок» (вийшло 10 томів протягом 2001-2010 рр.).
Поет дебютував у 1980 році як польський літератор на сторінках журналу «Каmеna», а з 1982 року друкується українською у варшавському тижневику «Наше слово» та його додатку «Наша культура», згодом – в інших виданнях («Український календар», «Зустрічі», «Жовтень», «Прапор», «Український літературний провулок» тощо). Першу власну збірку «Zapatrzenia» («Задивлення») поет видав у 1985 р. польською, але кожна з наступних книг була вже україномовною – «Вологість землі» (1986), «Біля вогню» (1990), «Кличу тебе як ластівку» (1991), «Атлантида» (1993), «В пустелі небо чорне» (1995), «Що стою за стіною споминів» (1997), «Два листи до ночі» (1999), «Вибрані поезії» (2001), «Довга розлука» (2005). Окрім того, слід згадати й про збірки вибраного з доробку Т.Карабовича, що вийшли польською мовою у перекладі Яна Леончука – «Powrуt» (1998), «Juž dzień się nachilił do czterech krańcуw љwiata» (2004, двомовна) та «Dluga rozłąka» (2006). У збірнику «Ро tamtej stronie deszczu. Poezja ukraińska» (1998) Т.Карабович умістив переклади з українських авторів. Користуються помітним інтересом його видання, присвячені українській культурі та церкві: «Dziedzictwo kultury ukraińskiej» (2001), «Tožsamoљć cerkwi ukraińskiej» (2004), «Portret ze skrzydłem archanioła. O poezji Igora Kałyncia» (2003), «Scalanie rozbitego љwiata. Twуrczoљć literacka ukraińskich poetуw emigracyjnych «Grupy Nowojorskiej» (2008). Найновіше перекладне видання — збірка поезій Е.Андієвської «Zespoły architektoniczne» (2010).
Тадей Карабович належить до того уламка нашого народу, що в рамках антиукраїнської операції «Вісла» 1947 р. був свавільно відірваним від етнічного пращурівського простору (Лемківщина, Бойківщина, Надсяння, Любачівщина, Білгорайщина, Холмщина, Підляшшя) з метою цілковитого ополячення, безповоротного змішання й розчинення в середовищі панівної нації. Тож поетична творчість митця – це постійний пошук тієї втраченої Холмської України, зірваної з свого правічного кореня з примхи високопоставлених польських шовіністів, чиї злочинні плани й діяння освячувалися з Кремля.
У руслі таких візій і переживань народилась і нова книга вибраного з доробку Тадея Карабовича «Уже вечір», видана 2009 року в Любліні «Українським літературним провулком» (попередня збірка «Вибрані поезії» з передмовами Е.Соловей «Між мовчанням і словом» та Лесі Лещенко «…Я отримував безмежну ласку писати вірші» з’явилася в 2001 році в Білостоку).
Тадей Карабович продовжує витворювати в барвах і звуках, спогадах і мріях поетизований образ Холмщини – позачасовий і заземлений у реалії порубіжжя другого та третього тисячоліття, іконописний і сповнений життєвої жаги та пристрасті. «Намагаюсь уявити Холмщину без мене…» – в підтексті цієї поетової сентенції звучить традиційна для співця стурбованість про завтрашній день малої батьківщини, приреченої стати новітньою Атлантидою – зникаючим українським світом у рамках сучасної Польщі. З одного боку, Карабович і Холмщина – поняття нерозривні: завдяки місцевим витокам зріс талант поета, а цей край, у свою чергу, в його особі знайшов самовідданого й одержимого співця. З іншого боку, ці поняття неспівмірні: адже прадавня Холмщина була, є і буде (який би національний елемент у ній не домінував), а письменник Т.Карабович є хоча й дуже яскравим, але поодиноким промінцем того сонця українськості, що палало в цих землях у минулі століття, а тепер невідворотно пригасає. Як довго українські вияви, подібні Карабовичевій поезії, будуть пригальмовувати цілковиту полонізацію краю? І чи прийдуть на зміну співцеві подібні мистецькі величини національного звучання? Такі ж, як і він, жертовні й одержимі потверджувачі українського обличчя Холмщини в польських просторах? «Уже вечір» – це й констатація необхідності підсумків творчого життя поета, який переступив полудень свого віку, і водночас ніби застереження-попередження чи звернення до духовних спадкоємців: де ж ви, носії ідеї Холмської України? Де ж ви, продовжувачі Українського (не лише літературного!) провулка в Польщі? Грядіть!
Ключовим у книзі «Уже вечір» є слово «спомини». Звідси й передмова редактора цього томика Андрія Савенця «Той, що стоїть за стіною споминів», що є передруком рецензії цього автора на книгу «Що стою за стіною споминів» (1997), опублікованої в «Українському літературному провулку» (2008, т.8, с.235-239). Він же є й рецензентом книги «Уже вечір» – відгук подано в «Українському літературному провулку» (2009, т.9, с.343-347).
На обкладинці використано картину Кшиштофа Боярчука з вечірніми мотивами (останні шматочки білого дня, заштопані синіми нитками, поступаються всевладній синяві вечора).
Книга «Уже вечір» складається з двох блоків: перший з них включає найпізніші цикли «Замість апокрифу», «Спомини», «Рідні сторони», «Весна в моїй рідній стороні» та низку творів з ліричної збірки «Довга розлука» (2005); другий містить тексти з «Вибраних поезій» (2001), тобто найхарактерніші вірші з видань 80-90-х років, поданих у зворотному порядку – «Два листи до ночі» (1999), «Що стою за стіною споминів» (1997), «В пустелі небо чорне» (1995), «Атлантида» (1993), «Кличу тебе як ластівку» (1991), «Біля вогню» (1990), «Вологість землі» (1986).
Поряд з віршами у книзі «Уже вечір» вміщено й низку поезій у прозі – «Безодня», «Ноктюрн», «Біографія», «Весна у Голі», «Тиша рідних сторін», «Ліс», «Почав писати», «Журавлі» тощо. Кожна така мініатюра органічно вкраплена в тканину книги, в ній циркулюють ті ж ідейно-смислові струмені. Ось лише деякі з ліризованих сентенцій, що варіюються в книзі: «Десь у глибині серця прокидалися мої мрії далекі й раптом до мене поверталася знову молодість, як вічна мить одкровення. Я пробував розсунути важку стіну днів та десятиліть, що вдерлися у моє життя, і мені здалося на мить, що бачу клаптик блакитного неба над Бубновом та ключ моїх журавлів, який вертає з вирію» («Ноктюрн»), або: «Пощерблений час лежав навкруги, розчавлений ратицею проминальности і болів запахом щавлів, півників та гривами лісів на видовженому обрії», «Неозоре небо, наче пелюстка, видзвонювало чайчині співи, що повертали мою пам’ять до минулости, вільної та забобонної – завжди з великої літери – бо була аркадією, стокроткою, павутиною, яка берегла мене від безодні» («Безодня»).
Як знати, може, в недалекому майбутньому хтось назве Т.Карабовича Кобзарем Холмської України і почне відлік національного відродження в цьому полонізованому краї саме з його діяльності. А може, хвилі ополячення цілком поглинуть ці острівці українськості, лишивши по них тільки згадки в книжках та періодиці наших часів. Яким би не було прийдешнє цих земель, але ім’я Т.Карабовича, що вже стало своєрідним символом цього краю, певно ж не втратить свого високого звучання. Як важко уявити Білу Русь без Максима Богдановича, Слобожанщину без Якова Щоголева, Крим без Максиміліана Волошина, а степову Таврію без Олеся Гончара, так неможливо уявити й Холмську Україну без Тадея Карабовича.


Читати далі >> 43 >> 44