Вітаємо Вас, Гість!
Четвер, 17.08.2017, 01:32
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

ДІЯЛЬНІСТЬ "ПРОСВІТИ" [5]
НОВИНИ ВИДАВНИЦТВА [18]
Що відбувається у херсонській філії видавництва "Просвіта". Анонси нових книжок.
ОНОВЛЕННЯ ПОРТАЛУ [7]
КОНКУРСИ, ФЕСТИВАЛІ... [22]
Увага! Важлива інформація для творчих людей.
ІНШІ НОВИНИ [8]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

Хто такий Антон Павлович Чехов?
Всього відповідей: 57

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Архів записів

Календар

«  Серпень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



Вісник Таврійської фундації. Випуск 7 -41

1 << 2 << 3 << ... 38 << 39 << 40 << Читати спочатку

Микола Василенко

Відсвіт минулого і сучасного

(Полюга Л. Життям в одвіті за Україну. — Львів, 2010. — 304 с.)

У кожній нації є знакомиті постаті, які відзначають її духовну сутність, головну прикмету моралі і життєвої цупкості. Своїм подвижницьким життям, наполегливістю й ідейною переконаністю вони стають прикладом для наступних поколінь, указують дорогу звитяжницької слави. У ряд таких постатей можна сміливо поставити автора книжки «Життям в одвіті за Україну» Любомира Полюгу, лікаря за фахом, мемуариста і самовідданого українського патріота за покликанням.
Любомир Полюга народився 1925 року у Львові в інтелігентній національно свідомій родині. Навчаючись у рідній школі, гімназії, глибоко і назавжди сприйняв українську національну ідею — ідею визволення нації від окупантів, збереження її від морального і фізичного нищення, нагального зросійщення, штучних голодоморів, масових репресій, безпідставних депортацій, прищеплення російської проазійської ментальності. Він активний учасник Української Повстанської Армії — підпілля, конспіративне життя, охоронець Головного командира УПА генерал-хорунжого Романа Шухевича (Тараса Чупринки), поранення в перестрілці з енкаведистами і довготривале вижиття у режимних совєтських концтаборах Далекої Півночі і, нарешті, сучасний активний громадський діяч, стійкий апологет Соборної Української Держави.
Книжку «Життям в одвіті за Україну» прочитав з великою цікавістю, оскільки знаю Любомира Полюгу не з розмов, а особисто з 1951 року, коли зазнайомився з ним у концтаборі Інти, де протягом п’яти років обом довелося зайвий раз переконуватися у шкідливості існування антилюдської комуністичної державної системи, а точніше, імперії зла.
У сталінсько-беріївському концтаборі він не ламався, проявляв духовну національну загартованість і, маючи подвижницький дух, був гідним прикладом молодим політичним в’язням, арештованим за українолюбство чи симпатію до Визвольного руху, чи за безпосередню участь у бойових діях Української Повстанської Армії. Працюючи фельдшером, без меркантильних інтересів надавав їм медичну поміч, радив не зловживати здоров’ям, берегти віру в перемогу нації, бо це справедливо і необхідно.
Після звільнення, пройшовши сталінсько-беріївські буцегарні, живоглотство й режимні табори, у зрілому віці Любомир Полюга, як людина ідеї і чину, зрозумівши, що життя бачиться з нажитого досвіду і все повсякденне, крім Слова, зникає, почав писати мемуари, спогади про пережите, про перемогу і поразки, про друзів, з якими зводила доля, і недругів, яких було немало. А головне, коли визріло бажання не тільки написати, а зайвий раз осмислити свій життєвий подвижницький шлях, навести діалог між попередниками і сучасниками після розпаду Совєтського Союзу, і не відчуваючи «зерна неправди за собою», засвідчити своє переконання в ефективності національної ідеї.
Книжка «Життям в одвіті за Україну» — це самопортрет автора. До неї увійшли уже опубліковані у періодичній пресі виважені статті на патріотичну тему, культуру, записані виступи перед студентами освітніх закладів, промови на наукових конференціях, форумах, з’їздах колишніх політичних в’язнів, ветеранів УПА, інтерв’ю для радіо й телебачення.
Книжка складається з п’яти частин: «Львів моєї юності», «Роман Шухевич і УПА», «Через тюрми-табори», «Духовне звільнення козацького краю» і «Повернення у Львів». Самі назви розділів уже говорять про важливість тем висвітлених автором у книзі. Це зазначено і в анотації: «Книжка не залишить байдужими найширші кола читачів — ветеранів УПА і молодь, дослідників українського Визвольного руху, педагогів, краєзнавців».
До першої частини книжки уміщені статті про консолідацію на початку двадцятого століття національних партій у Галичині, культурно-освітніх організацій, приватних українських шкіл і, всупереч забороні польської влади, заснування незвичайного Українського Таємного університету, ректором якого було обрано академіка Василя Щурата, проректором професора Маркіяна Панчишина, а секретарем академіка Івана Крип’якевича.
Відомості про університет автор подає на основі тепер відкритих документів і спогадів його батьків Івана Полюги та Іванни Давидович-Полюги, які брали безпосередню участь у заснуванні університету і які, ставши студентами, одержали там вищу університетську освіту.
Виклади дисциплін, проведення студентських семінарів, наукових конференцій з 1921 року відбувалися, як пише автор, у приміщеннях Товариства «Просвіта», у Науковому Товаристві імені Т.Шевченка, у класах «Рідної Школи», у церкві св. Юра та у приватних помешканнях, іноді просто неба. Абітурієнти, отримавши дипломи про вищу освіту, викладали в українських школах, працювали у Товаристві «Просвіта», у редакціях українських часописів тих років «Червона калина», «Дніпро», «Нова хата», «Сільський господар», «Діло», «Світ дитини», «Дзвіночок» тощо. Автор наводить цікаві відомості про Рідну Школу ім. князя Льва у Львові, в якій навчався; тепло згадує першу свою вчительку Стефу Пашкевич, священика Каштанюка — учителя закону Божого. «Він старався прищепити нам не тільки віру в Бога, але і любов, мужність та патріотизм до своєї неньки – України. Він розказував про героїзм Січових стрільців, в яких сам був». Тепло згадує свого однокласника відомого вченого Романа Крип’якевича, сина історика, академіка Івана Крип’якевича, з яким мав довгі побратимські стосунки.
У статті «День злуки» згадує 22 січня 1990 року, коли було проведено Живий Ланцюг Єднання патріотично настроєних людей «від Івано-Франківська через Львів до Києва». Детально описує його політичну вагомість у відродженні національної свідомості, піднесеність і взаємоповагу учасників Живого Ланцюга. «Тут зібрались викладачі, студенти, в руках синьо-жовті прапори. В усіх піднесений настрій, люди веселі, доброзичливі, вітаючи один одного, цілуються».
У записаному виступі перед студентами Львівського медичного університету 15 жовтня 2007 року автор розповідає про свою підпільну діяльність, конспірацію учасників визвольного змагання, охоронців генерал-хорунжого Романа Шухевича, долю його малолітніх дітей та зв’язкових Проводу ОУН, їхню мужність, переконаність у своїй святій правоті і вірі. Ось як говорить про Марту Пашківську (псевдо «Мартуня»): «… завжди весела, життєрадісна красуня з великими голубими очима та золотистим волоссям… Вихована батьком-патріотом, незважаючи на матір-польку, пішла у підпілля. Невдовзі загинув її наречений. Весною 1950 року, щоб живою не потрапити до рук ворога, підірвалася у бункері гранатою».
В історії людства у всі віки були подвижники національного духу, які проявляли велику стійкість у змаганні з несвободою, ставали прикладом особливого героїзму, стоїцизму, але таких, які були за часів УПА, годі й шукати. Їх називали «ворогами народу», «бандитами», хоч добре знали, що бандит ніколи не піде у смертельний бій за свободу нації, а вони йшли на смерть, несли тяжке ярмо невільників у таборах ГУЛАГу, і не ламалися в хребті, не падали ниць перед катами, стояли гранітно, як скеля.
Розіп’яли йому душу,
вирвали горло і серце єдине,
а він гукає:
— Хай живе Україна!
Скрутили йому руки,
голодом очі виїли,
а він про єдине:
— Хай живе Україна!
Автор книжки говорить про цупкість української нації, яку ні масові репресії, ні розстріли української еліти — письменників, науковців, священиків у Сандормоху на честь 20-х роковин жовтневої революції, ні примусова запланована русифікація, ні голодомор 1932-1933 років, ні одурманення комуністичним міфічним раєм не вбили дух свободи. Подвижники української ідеї були і завжди будуть, допоки в нації горітиме прагнення до незалежності і свободи.
1961 року «за волею долі» Любомир Полюга з родиною поселився в м. Цюрупинськ (колишні Олешки), де протягом 40 років з дружиною працював у районній лікарні і там, не зраджуючи своїм переконанням, гуртував навколо себе патріотично настроєних мешканців міста.
На початку дев’яностих років минулого століття брав найактивнішу участь у реставрації Олешківської Січі (1711 – 1728), у створенні козацького куреня, установленні Арки Свободи і Пам’ятного знаку на терені колишньої Олешківської Січі, святкуванні 500-ліття Козацької Слави і 280-ліття Олешківської Січі. Про це детально пише у статтях «Національне відродження Олешок», «Свято відкриття Пам’ятного знаку Олешківської Січі», «Так починалося козацьке відродження» і «Дещо з історії церкви Архистратига Михаїла в Олешках (Цюрупинську)».
Є у книзі статті про розстріляного в Сандормосі (1937) за українолюбство геніального драматурга Миколу Куліша, який навчався в Олешках, автора визначних драматичних творів «Мина Мазайло», «97», «Народний Малахій», «Маклена Граса» та ін.
Є і про уродженця міста Олешок, поета, відомого художника-символіста Юхима Михайліва, який також за український патріотизм зазнав репресій і загинув у засланні на Далекій Півночі в Котласі.
Великим трагізмом позначене його життя. Про це він пише у віршах:
Прийде свободи час!..
Не знаю інших я пісень,
Як про неволю та про ґрати –
Я буду завжди їх співати…
… І геть, мелодіє сумна,
Нажився досить я з тобою!
Бандуру на мажор настрою –
Хай славу прогримить вона!
Хочеться щиро подякувати Любомирові Полюзі за виважену, цікаву і на сьогодні дуже актуальну книжку «Життям в одвіті за Україну», побажати успіху і натхнення у виданні нових творів про минуле і сучасне задля просвітництва і блага України.


Читати далі >> 42 >> 43 >> 44