Вітаємо Вас, Гість!
Неділя, 24.09.2017, 19:24
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

ДІЯЛЬНІСТЬ "ПРОСВІТИ" [5]
НОВИНИ ВИДАВНИЦТВА [18]
Що відбувається у херсонській філії видавництва "Просвіта". Анонси нових книжок.
ОНОВЛЕННЯ ПОРТАЛУ [7]
КОНКУРСИ, ФЕСТИВАЛІ... [22]
Увага! Важлива інформація для творчих людей.
ІНШІ НОВИНИ [8]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

Звідки Ви?
Всього відповідей: 84

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Архів записів

Календар

«  Вересень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



Вісник Таврійської фундації. Випуск 7 -33

1 << 2 << 3 << ... 30 << 31 << 32 << Читати спочатку

РЕЦЕНЗІЇ

Василь Загороднюк


Висока хвиля «Білого берега»


Пожвавлення літературного процесу Херсонщини початку XXI століття, попри всі негаразди, підтверджується, окрім персональних авторських видань, колективними збірками, альманахами, антологіями. Серед них вирізняються альманахи «Степ», «Елінг», колективні видання «Вишиванка», «Молода муза», «Парус надежды». А започаткування управлінням культури і туризму Херсонської облдержадміністрації спільно з обласною організацією НСПУ серії «Літературні скарби Херсонщини», у якій вже побачили світ поетична і прозова антології «Вежі та вітрила» і «Білий берег», дитяча «Гойдалки над степом», вибрані твори А.Кичинського «Срібна голка і нить золота», засвідчує належний рівень художнього літпроцесу. Адже антологія – це своєрідний його підсумок за певний період часу, зібрання і видання в одній книзі найкращих (на думку редакційної ради) творів, котрі стали надбанням літературного життя нашого краю, а то й презентують його на всеукраїнському і навіть світовому рівнях, бо твори херсонських авторів перекладені більш ніж десятьма іноземними мовами.
Прозова антологія «Білий берег» (Херсон: Наддніпряночка, 2009) представляє українську прозу Херсонщини кінця XX – початку XXI століть. Жанрово-тематичний діапазон 24 авторів надзвичайно різноманітний і широкий. І коли за жанровою ознакою ці твори майже вписуються у традиційні літературознавчі рамки (повість, оповідання, новела…), то тематика досить універсальна: від звичайних побутових реалій і внутрішнього життя персонажа до глобальних земних проблем; від сивих історичних реалій до сучасних суспільно-політичних перипетій, які часто взаємопов’язані, мають свою логіку і художньо-психологічну аргументацію.
Розпочинається «Білий берег» аналітично-оглядовою передмовою І.Немченка – доцента кафедри українського літературознавства ХДУ, кандидата філологічних наук. У ній акцентована увага на основних віхах літературного життя Херсонщини від першовитоків і до сьогодення. Є перелік і стисла характеристика творів окремих авторів, які стали значним явищем літературного процесу. Дослідник конкретизує його проблеми, складнощі, негативний вплив тоталітарної системи на творчість митців та їхню долю. Наводить одне з джерел розвитку художньої літератури – фольклорні скарби південних степів (сказання «Батькове благословення», «Діти Лимана»; перекази «Дві сестри», «Дарунок милого», «Помста»; легенди «Велика і Мала Лепетиха» та ін.).
Творчість десятків письменників згадується у передмові: напівзабутих і за радянських часів замовчуваних. Інформаційна насиченість дозволяє стверджувати, що стаття І.Немченка «Проза Херсонщини: крізь епохи і відстані» є своєрідним довідником з літературного життя краю, який відображає головні його прозові реалії і стане у нагоді особливо учителям літератури, всім, хто поціновує і переймається його розвитком.
Автори у книзі представлені в алфавітному порядку, дається їхня коротка творча характеристика, фотографії, що зручно для читачів. Щось є символічне в тому, що збірка розпочинається з гумористичних творів. Гумор є ознакою духовного здоров’я нації, спрямовує до самокритики і самоіронії, зрештою, оптимістичного ставлення до життя. Дотепно висміяти негативне, щоб воно не повторювалося – таке завдання ставить і художньо вирішує Л.Бондарчук у своїх творах. Зокрема в останньому – «Хто є ніхто» – порушується проблема «творчої кухні» письменника, його невлаштованості у цьому недосконалому світі.
Складні життєві проблеми висвічує М.Братан у романі «Голодна кров», дві новели з якого подано у «Білому березі». Уже з них читач матиме уяву про зв’язок минулого і сучасного. В уявній формулі: Україна–Австралія–Україна – вимальовується доля персонажа, його пошуки Батьківщини, батьківщини і особистого щастя. У порівнянні з попередніми прозовими творами письменника («Бережина», «Перепелина ніч») «Голодна кров» вирізняється меншою метафористичністю, тяжінням до стильової «ошатності», дещо модерно-публіцистичним письмом, котре активно заявляє про себе в нинішніх умовах.
В оповіданні «Циця» М.Василенка відтворено умови табірного життя радянської системи. На прикладі Циці (табірне ім’я персонажа) показано, як принижується людська гідність і як вона відроджується, не мирячись із жорстокістю наглядача, який розчавив пташинку. Ідея твору – незнищенність гуманного в людині. Після побиття наглядача Цицю стали називати справжнім ім’ям – Федір.
Страшні картини окупації нашого краю фашистами відображає І.Гайдай у своєму останньому творі «Окупація», який опубліковано після смерті автора. Його перша глава презентована у «Білому березі» і є реалістичною експозицією всього художнього полотна. Страждання, поневіряння наших краян у лихі часи виписано достовірно, переконливо, адже автор був учасником війни.
О.Глотка стала наймолодшою співавторкою книги. Вона дійсно є представником нової генерації українських літераторів. Її творчість не вписується у традиційне русло. Можливо, це пояснюється і періодом становлення таланту, та не виключаються й інші чинники: особливості творчого «я», специфіка бачення і відображення світу. Важко однозначно встановити жанрову приналежність її творів. Це замальовки, етюди, настроєві описи, вступи до епічних полотен, психологізовані стани буття чи все разом узяте? Зрештою, для літератури не є архіважливим вирішення подібних проблем. Головне – талановито чи ні? Творчість О.Глотки переважає до першого.
З висоти життєвого досвіду і власних спостережень написано оповідання Ю.Голобородька «Старі люди». Автор переймається проблемами людей похилого віку і робить екскурс у минуле, коли його герої Федір та Надія не зуміли створити сім’ю. Проживши до старості, вони знову у парі. Воістину – долю не об’їдеш конем. Натомість виникають нові проблеми – стан здоров’я, а найболючіша: діти Надії хочуть забрати матір до себе, в зручніші умови проживання. Авторська морально-етична позиція споріднена з рішенням Надії, яка не залишає Федора усамітненим.
Темі будівництва людських взаємин присвячено твір І.Григурка «Повернення», персонажі якого будують зрошувальний водоканал. Після лікування Македона Івановича, людини в літах, бригада зустріла приязно, радісно вітала його. Він і сам був збентежений, адже приймали його у молодіжний колектив. Людська довіра – магістральна концепція твору – вибудувана прозаїком переконливо й аргументовано.
Поет О.Гунько постає в ранзі новеліста своїм «Містом червоних плащів». Композиційно новела має п’ять частин, у яких утілено динамічний сюжет. Кульмінаційні моменти викристалізовуються у лаконічній розв’язці через повідомлення міністерства оборони СРСР. Так званий інтернаціональний обов’язок забрав ще одне молоде життя – сержанта Миколи. Його кохана Наталка не змогла до кінця прочитати цей текст…
Як минулі епохи вплітаються у теперішні часи, яку несуть духовно-естетичну пам’ять, як реалізовуються у сьогоденні? На ці питання намагається знайти художню відповідь М.Гурепко в повісті «Степова царівна». Чим сучасна жінка-степовичка схожа з тією легендарною царівною? Питання лідерства, збереження роду, волі проходять наскрізною лінією цієї повісті.
Новела «Повінь 1953» М.Каляки розвінчує культ особи Сталіна. Страх поклоніння перед «вождем усіх часів і народів» важко викорінюється з людських душ. Та незворотна повінь демократичних процесів звільняє персонажів від рабської покори. Вони усвідомлюють свою причетність до подій, котрі впливають і на їхнє особисте життя. Цей твір після виходу антології був опублікований і в газеті «Літературна Україна».
Одвічній проблемі батьків і дітей присвячено оповідання Г.Кокостікової «Батько». Старший лейтенант Іван по війні виховує п’ятьох дітей своїх загиблих друзів. За почуттями солдатського братерства і дитячого сирітства вимальовуються великодушність, складний батьківський обов’язок виховати і виростити дітей.
«Виявляється, попри вказівку нашої рідної комуністичної партії, нам так і не вдалося знищити всіх ховрахів», – так ствердно завершується оповідання О.Кулика «Виливали ховрахів». Розповідається про один з хибних планів «хрущовської відлиги», а саме: знищення ховрахів, які, на думку можновладців, завдають непоправної шкоди зерновим культурам. За ловленням звіряток бачиться кар’єризм, вирощування «підлих ловців людських душ». Як не прикро це усвідомлювати, а кращим ловцям, які завжди були в пошуках щось «виливати», простелялася легка дорога до партійної і державної роботи.
Часто самотність і доброта вживаються в одній людині, як це бачимо в оповіданні Л.Куліша «Жменя вишень». Мельником дядьком Йовдокимом страхали навіть малих дітей. Та діти, мов камертони, відчули у цьому самотньому чоловікові добру і щедру душу, а його гостинець – жменя сухих вишень, були для них незвіданими заморськими ласощами.
В оповіданні «Пастушок» людська доброта утверджується іншими прийомами. Коли об’їждчик убив собаку, у хлопчика Сашка народжується думка, що ліпше мати справу з собаками, ніж з лихими людьми.
«Світлячок» К.Лаврунова вводить у світ шкільного навчання. Учень «зірвав» заліковий урок Надійки-практикантки. Та вона не розгублюється, «врятовує» хлопчика, який ріс без матері, він починає добре вчитися, стає маленьким світлячком на майбутній педагогічній ниві учительки.
Фрагмент роману «Шалений ферзь» А.Марущака дає зрозуміти читачеві, наскільки тісно переплелися у життєвих буднях інтелектуальне і побутове, іронія та реалії. Хто, чому і коли отримує шах, а то й мат від шаленого ферзя? Динамічний калейдоскоп подій, котрі спричинені персонажами і ними не без кмітливості та гумору переживаються, намагання виграти шахову партію, яка іменується життям, робить твір цікавим і читабельним.
«Звичайні люди» Л.Марченка – це розповідь про дійсно звичайних людей, які живуть і працюють поруч з нами та здатні на відчайдушні вчинки не ради слави, а для справи. Один з таких – Толян, ас-зварник, ризикуючи життям, ліквідував тріщини у цистерні з пальним. Чи виправданий був ризик? Відповідь на це питання може дати читач. А в оповіданні «Зустріч» автор будує сюжет на розмові чоловіка з собакою. Другий виявився «філософом». Спілкування виявилось не на користь людей. Чоловіку згадалося: «Що більше пізнаю людей, то більше подобаються собаки». Інформація для роздумів.
Уривок повісті «Тоська» К.Михеїва дає можливість проникнутися життям підлітків. Збагнути їхні мрії, плани, здатність до співпереживання. Коли після хірургічної операції до Тоськи не допускали, то кмітливий Тимко виліз на платан і таки догукався її, від чого дівчина, звичайно, зраділа. Це лише один епізод із повісті, що дає надію на цікавий розвиток подій, котрі розгортаються на подальших сюжетних сходинках.
Три різноманітні твори В.Піддубняка – це троїсте художнє відображення різних аспектів побаченого, почутого, пережитого. Притча «Сліди на піску» є спробою вникнути у медитаційні процеси, «зачепитися» за хаотичний потік свідомого, сліди якого не поглинув пісок та песимістичні настрої, зрештою, це розмова з Богом. І тут потрібно ставити крапку або писати товстезний роман. Автор зробив перше. Оповідання «Корнет» просте для розуміння. Дмитрик дуже бажає заполучити корнет, та потяг до музики зустрічається з практицизмом. Сподівання хлопчика не виправдалися, але він все ж таки буде музикантом, бо мріє музикою, засинає під уявну мелодію корнета «Тихо Дунай воду несе …».
Романтичне кохання Ромки до Франчески в оповіданні «Шипшина в снігах глибоких» є марним. Не допомогла навіть грецька легенда. Розрадою для нього стає кущ шипшини. І не тільки зимової. Він її уявляє травневою, як символ надії.
Оповідання «Денисові сини» Б.Прищепи дає розвиток дії класичного трикутника: він-вона-він. Друзі Денис та Іван разом дружили з Ольгою, хоча дружиною вона стала Денисові. У них було двоє синів. Загибель Івана на фронті змінює ситуацію. Ольга на суді збрехала, що це діти від Дениса. Нехтуючи рішенням суду, Денис згоджується жити з Ольгою та її синами, починає звикати до дітей. Та смерть Ольги вносить неждане: вона признається перед смертю, що їх батько – Іван. Сини продали хату, залишивши Дениса під яблунею, посадженою ним. Він-вона-він-вони.
Не завжди вихід на пенсію – бентежна дія лише для пенсіонера. Це зрозуміла Ольга Павлівна – героїня оповідання Л.Романюк «На межі осені й літа». Все трудове життя провчителювавши, не могла вона стверджувати, що зрозуміла всі «тайники» дитячих душ, писані й неписані закони педагогіки. В останній рік роботи зазнала багато прикрощів від учня Володі Шмалька. Першого вересня Володя пішов не до школи, а до пенсіонерки-вчительки. Вони схожі були на дві осиротілі душі. За якими порадами художньої літератури, педагогіки, психології, етики зробити їх щасливими?
Коли руйнуються могили – це є ознакою духовної деградації. Чому сучасники знають більше інформації про скіфські захоронення, ніж сарматські? Можливу художню відповідь на це дає оповідання Ю.Терещенка «Золотий меч Скілура». Скіфський цар Скілур вирішив вийти на бій із сарматами лише тоді, коли вони намірювалися зруйнувати скіфські могили. Це був захист пам’яті предків. Це є урок сучасникам.
А.Тютюнник у «Вранішніх снах» подає детально виписану картину з цікавими родинно-побутовими деталями життя сім’ї рибалки Івана Степановича. Звичайно, це не ізольований показ родини, а й її зв’язки з соціумом, серйозні та смішні моменти, загалом – життєствердні. Батько нарешті повернувся з добрим уловом. Його донька усвідомлює: «І раптом розумію: я щаслива!». Часто для цього потрібно лише одне – коли з тобою є батько й мати.
У «Білому березі» П.Цокота прийшов до читача оповіданням «Урок щедрості». Воістину безкорислива щедрість робітника Сашка Прокопенка, який віддав свою пайку хліба знеможеному хлопчику. Мати дитини порадила: «Не жуй хлібець, синку, а смокчи: так він поживніший…». Антиподом до робітника діє у творі Федір, одежа якого пахла олією. Та до скону літ вкарбувався хлопчику в пам’ять урок щедрості Сашка: він подарував йому життя. І це типовий приклад з життя українського народу.
Завершальним твором антології є «маленька» повість Ф.Янька «Катя-Катерина». Її основна тематична спрямованість – важке жіноче щастя. За описом, на перший погляд, життєвих буднів вимальовується внутрішній світ Каті-Катерини. Автор це відтворює і в художніх деталях: плітка-батіжок Аркаші, запахі хальоних мужчін, поведінка пса. Ф.Янько підтвердив свій творчий потенціал прозаїка, про який свого часу схвально відгукувався Є.Гуцало.
Даний відгук на книгу має оглядово-презентаційне спрямування. У ньому не передбачалося робити глибокий літературознавчий аналіз творів усіх представлених письменників. Та попри це стверджуємо, що антологія відбулася. Від «Білого берега» йде висока і життєствердна хвиля, фарватер якої закорінений у минуле, стверджує сучасне життя і спрямований у майбутнє.


Читати далі >> 34 >> 35 >> 36 ... >> 42 >> 43 >> 44