Вітаємо Вас, Гість!
П`ятниця, 28.07.2017, 14:49
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

ДІЯЛЬНІСТЬ "ПРОСВІТИ" [5]
НОВИНИ ВИДАВНИЦТВА [18]
Що відбувається у херсонській філії видавництва "Просвіта". Анонси нових книжок.
ОНОВЛЕННЯ ПОРТАЛУ [7]
КОНКУРСИ, ФЕСТИВАЛІ... [22]
Увага! Важлива інформація для творчих людей.
ІНШІ НОВИНИ [8]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

З якою метою Ви прийшли до нас?
Всього відповідей: 75

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Архів записів

Календар

«  Липень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
у
<Vox.com.ua> Портал українця

Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



Вісник Таврійської фундації. Випуск 7 -25

1 << 2 << 3 << ... 22 << 23 << 24 << Читати спочатку

ЕПІСТОЛЯРІЙ

Марина Чорна


До проблеми вивчення епістолярію Бориса Грінченка


(на матеріалі листування з Осипом Маковеєм)

В епістолярію письменників відбивається складний процес визрівання й усвідомлення інтелігенцією ідеї незалежності України. Вражає в листах Б.Грінченка розмаїття обговорюваних питань, які стосуються не лише становлення та розвитку української мови чи літератури, а й питань історії, культури нашого народу. Епістоли відтворюють духовну атмосферу доби, характеризують кореспондентів та їхніх сучасників, містять актуальні думки. Листування Б.Грінченка з І.Франком, М.Комаровим, О.Кониським, О.Маковеєм, М.Коцюбинським та іншими кореспондентами істотно доповнює відомості про роботу національної еліти в царині утвердження й розвитку української літератури.
Жертовна відданість праці задля рідної України, цілковите служіння цій високій меті стало сенсом життя обох видатних українців – Бориса Грінченка та Осипа Маковея. Тому їхнє листування було не випадковим. В особі Грінченка Маковей не лише відчув однодумця. Він збагнув, що це – духовно сильна й цілісна особистість, до авторитетної думки якої завжди прислухався. Стосунки між ними ніколи не затьмарювали непорозуміння, кожен з нетерпінням чекав на відповідь: кореспонденти цілком відверто ділилися думками про тогочасне літературно-громадське життя, досить вимогливо оцінювали твори один одного та інших українських письменників.
Тогочасне життя тяжко пригнічувало Б.Грінченка, він прагнув мудрого слова й дружньої поради, хотів дізнатися про культурне життя в Галичині, зрештою, хоча б на мить забути осоружну виснажливу службу, що не залишала часу та енергії для улюбленої творчої праці. Листи для Грінченка були чи не єдиною формою психологічної інтроспекції, можливістю самовияву характеру, способу мислення, оцінки суспільних подій, розкриття авторської свідомості. Тривожило кореспондентів нерозуміння багатьма українофілами тієї простої істини, що мова – перша і найживотворніша ниточка між інтелігенцією та простим народом, не лише засіб спілкування, а й усенародний витвір нації. В мові, як у дзеркалі, відбита душа народу, його думки та переконання. Найвагомішим підсумком років «словарної неволі» (так сам Б.Грінченко називав 1902-1904 рр.) стало упорядкування та редагування ним «Словаря української мови» в чотирьох томах (1907-1909 рр.), де автор демонструє філософське усвідомлення мови як національного феномена, форми вияву ментальності нації та вагомого чинника єдності бездержавної нації. Дбайливе ставлення до мови, до її чистоти й точності висловлювання не раз було предметом обговорення в листах О.Маковея та Б.Грінченка.
Оригінали цих листів зберігаються у Відділі рукописів та текстології Інституту літератури імені Т.Г.Шевченка Національної академії наук України (фонд 59, одиниці зберігання 844-853). При підготовці листів до друку максимально збережено особливості авторського написання, унормовано лише деякі питання вживання розділових знаків та великої літери. У деяких листах b замінено на е, у кінці слів знято ъ, унормовано вживання літер и та і.
Листи подаються у хронологічній послідовності та пронумеровані упорядником. Дати подані самим автором. Листи друкуються вперше за автографами.

Лист №3
Високоповажний Добродію!
Пишу коротко, бо якщо дожидатимуся часу і змоги щоб написати довго, то забарюся з одмовою. Просимо прислати нам насамперед:
1. Ваші «Клопоти Савчихи»,
2. д.Кобилянської «Битву» (вирізавши з газети),
3. оповідання Ст.Макара й Н.Дмитрова з Америки (добродієві Макарову пишу й сам, але прошу Вас також),
4. все, що схочете, опріче сього.
Накидаю на Вас таку роботу через те, що самі Ви її на себе накинули, а ми великою вдячністю за Вашу поміч прийняли. І.Франка ми беремо поки «Лесишину челядь». Просимо Вас порекомендувати невелике (до одного аркуша) оповідання Кобринської і подати її адресу.
Авторам вишлеться альманах: по 1 примірнику за кожних дві картки (= 4 томи). Більшого поки не можемо. За мову не турбуйтеся. Відмінятимем тільки те, що буде цілком незрозуміле й плутатиме читача нашого, або буде з деякого погляду незручне. Коли трапиться, що відмін доведеться робити чимало, то попереду напишу до Вас.
Коли стаття д.Хоткевича про Щоголева велика і коли вона якій частці каже те, що й моя рецензія, то ліпше мою рецензію на «Слобожанщину» не друкувати.
Про правопис та малярів потім. Стискаю Вашу руку. Ваш Б.Г.
1898.VII.20 З Чернігова.

Лист №4
Високоповажний Добродію!
Вашого листа відібрав і в йому витинки з часописів. Дуже сумно, що трапилася Вам така халепа, що забирає у Вас і спокій і час. Щиро бажаю, щоб якомога швидше пішло все на добре, і Ви мали змогу знову, як треба, працювати.
Витинки, які Ви прислали, не зовсім такі, які позначено в Вашому листі. А саме я маю от що: Н.Дмитрів. Надія в Оттаві. На обіді між індіянами. Старий батько за морем. Вийшла з меноніта. О.Маковей. Стара мадярка. С.Яричевський. В лавровім вінку. Ні Кобилянської «Битва», «Некультурна», «Природа»; ні Вашого «Вуйка Дорка» й «Офелії»; ні Бурдуляка – нічого не було там. Бурдуляка тільки портрет на тоненькому папері. Отож дожидаю того всього, також Вашої «Савчихи» і ще чого, коли ласка. Потроху стягаємо матеріал, дещо переписуємо, хоча все робиться помалу, бо кожен з нас має роботу попріче того.
Посилаю Вам акт мого суду чи згоди з Старицьким. Дуже прошу Вас надрукувати його по змозі швидше і в купі з моїм листом. Позаяк се документ, то важно, щоб не було в йому в друці якої помилки. Я радий, що врешті скінчилася ця нерозумна справа: вона забирала в мене чимало часу, який я міг би вживати на що інше.
Становище вкраїнського видавця: в мене дозволених до друку три рукописі, і я не надрукую сього разу, мабуть, ні одної, бо Чернігівські маленькі друкарні мають стільки офіціальної роботи, що не можуть узяти приватної. Опріче того, вони неохоче беруть українське, бо складачі, звикши до московського, не так швидко складають українське.
Сюрприз із цензури: заборонила мені книжку з оцих Шевченкових віршів: «Петрусь, Перебендя, Ів.Підкова». Як се Вам подобається?
Чи відібрали «Веселого оповідача»? Я посилав Вам. Стискаю Вашу руку. Ваш Б.Г.
1898.VIII. /26 З Чернігова.
P.S. Чи вже VIII – IX книга «Вістника» пішла в люди?

Лист №5
Високоповажний Добродію!
Опріче того, про що вже писав, я відібрав: Битву, Природу, Перший раз, Оферму, Вуйко Влодзьо, Клопоти Савчихи. Спасибі велике за все прислане.
Маю надію, щоб я міг приїхати на ювілеї: це найтяжчий час у нашій земській роботі – се місяці X, XI, XII.
Дуже прошу вас і д.Франка надрукувати постанову Третейського суду в купі с тим моїм листом. Мені сим Ви зробите чимало помочі. Се не торкатиметься «Вістника», се просто надіслане з боку буде.
У мене до Вас прохання: чи не були б Ви такі ласкаві, що прислали б мені свого портрета. Дуже хотів би мати і дуже вдячний був би.
Бувайте здорові! Ваш Б.Г.
1898.ІХ.22 З Чернігова.

Лист №6
Високоповажаний Добродію!
З приручення осіб, що підписали адреси посилаю вам привітання: два до Товариства імені Шевченка і одно до доктора Франка і прошу Вас зробити з ними що треба в ювілейні дні.
З великим ушануванням Б.Грінченко.
1898.Х.12 З Чернігова.

Лист №7
Високоповажаний Добродію!
Дякую дуже Вам за Ваш любий дарунок і посилаю на віддарунок свого портрета: коли не помиляюся (у всякому разі люде так кажуть), то се з моїх портретів єдиний, що добре мене нагадує.
Спасибі за все прислане до альманаху! Ми вже його склали і майже переписали. Проза буде така: Задля загального добра Коцюбинського, Драма без горілки Самійленка, Зламана квітка (драма) Грінченка, Лесишина челядь Франка, Вуйко Дорко Маковея, Виборець Кобринської, Перший раз Бурдуляка, Вийшла за менонита Дмитрова Давня казка Лесі Українки, Сирота Захарко Кримського, Кудою йти Зіньківського; опріче того дрібні вірші кількох поетів. Це перший випуск. Коли почнемо готувати другий – не знаю. Просимо вибачити, що дещо в мові поміняли. Конче треба: наприклад, у Вас Маня каже Доркові:
— Може, нап’єшся горівки перед обідом. У нас се значить, що вона йому пропонує напитися п’яним (упитися). Або: він не може удержати родини: у нас се розуміють: вся його сім’я (навіть рід) розбіглися, бо він не міг держати її в купі.
Будьте ласкаві, не забудьте, що ніякої звістки про наш альманах не можна ніде друкувати: се нам пошкодило б у цензурі. Чому так – довго та й не цікаво виясняти.
Як я дивлюся на українську інтелігенцію в Росії – на те Ви знайдете відповідь у тих віршах, що Вам оце до «Вістника» посилаю. Боюся, що з моїх «Зерняток» (посилаю Вам з їх десяток) зернятко п’яте викличе Вашу неласку своєю грубістю. Дуже прошу Вас не завдавати йому смерті редакторським олівцем: перші два рядки його се майже до слова народна приказка: далі казано в такому тоні, якого тону був початок. Сподіваюся Вашої ласки, що не розрізните десятка зерняток і пустите їх усі в купі до однієї книги.
Цих поки не посилаю, згодом. Тільки «Землякам» посилаю. Що у Вас, добродію, діється? Чи не могли б Ви на когось із нас вислати (витягши з газети), який докладний опис ювілейних свят, а то се справа вельми цікава. Це, звісно, в такому тільки разі, коли такого опису не буде в «Вістнику». Сподіваюся, що три адреси ювілейні з Чернігова відібрали вчасно?
Стискаю Вашу руку. Ваш Б.Грінченко. Коли можна, то я дуже прохав би друкувати вірші так, щоб рядки починалися з великих літер.
1898.Х.30 З Чернігова.

Лист №8
Високоповажаний Добродію!
Не знаючи Вашої адреси, вдаюся до Вас через редакцію «Вістника».
Для однієї історико-літературної роботи (енциклопедичний словарь) мені треба знати: а) Вашу коротеньку біографію; б) бібліографію ваших праць (принаймні – важніших, окремих книг і робіт у журналах, місце видання, назви журналу, число, боки). Коли б Ви були такі ласкаві, що все те мені постачили, то був би Вам за те вельми вдячен. І коли б не барилися, бо нагальна справа.
З великим поважанням. Б.Г.
Моя адреса: Чернігов (Росія), Б.Д.Грінченко (більш нічого не треба додавати).
1901.V.28 З Чернігова.

Лист №9
Високоповажаний Добродію!
Я винен перед Вами, що досі не подякував Вам за Ваш любий дарунок. Залежало се від того, що я мушу робити багато таких речей, яких при інших обставинах не робив би. Редактора «Нової Громади» д.Єфремова заарештували перш ніж він оподаткував хоч би клаптик паперу. Друкарня забарила справу з друком, місячник не виходив, матеріалу спершу було мало. Довелося відбувати за все це, не лишаючи роботи і в «Гром. думці». Тепер справа з матеріалом стоїть ліпше, але роботи мені не поменшало. А тут ще забрали до тюрми мою дочку і держать там от уже скоро три місяці і мабуть зашлють. Клопіт з цією справою забирає в жінки і в мене силу часу, не кажучи вже про все інше. От через що я тепер нічого не читаю, опріче газет, які переглядаю нашвидку, і через те й досі не читав Вашого «Ярошенка». Перша книга, яку я прочитаю – буде він. Рецензія на його буде в «Н.Т.», тож дуже дякую за дарунок.
Першу книгу «Н.Т.» Ви вже відібрали. Вам її вислано. «Пилати» читає один з членів редакційного комітету – не знаю, що про його скажуть. У всякому разі друк такої великої поеми мабуть трохи забариться. Коли б Ви нам прислали щось таке, як «Кам’яний вік». І потім дуже прошу прислати нам щось з історії літератури, наукову розвідку. Щодо листів Кониського, то се задля нас трохи важка річ зараз, а зрештою – нічого певного не можу сказати, не читавши листів.
Ваша мова в першому фейлетоні була і популярна, і гарна. Другий написано тяжкою мовою, а найголовніше він нашим селянам (а про їх найбільше дбаємо) незрозумілий самим своїм змістом.
Дуже прошу Вас не баритися і прислати наукову розвідку. З великою шанобою Б.Г.
Будьте ласкаві, подайте мені, коли знаєте, і по змозі швидше адреси панни Ольги Кобилянської та д.Леся Мартовича.
1906.ІІІ.18 З Київа.

Лист №10
Високоповажаний Добродію!
Сподіваюся, що Ви вже відбули свою «цісарську службу» і сидите тепер не в казармі черновецькій, а в редакції львівського «Вістника» і готуєте подвійну книжку за серпень – вересень. Через те пишу до Вас до Львова. От як стоїть у нас справа з виданнями. Ще тепер Вашим листом надумали ми видати в Чернігові альманах, і тепер ця думка істніє у нас (Коцюбинський, Самійленко та ін.) в такій формі, що альманах сей (коли на те призволятиме пані цензура) має виходити раз, а то й двічі на рік. До сього альманаху маємо містити і ті друковані в Галичині писання, які не мають змоги читаними бути в Росії. Ми ще спершу зазначили, що маємо взяти деякі оповідання у Вас, д.Франка й д.Кобринської. Аж тут наспіла Ваша пропозиція. Одначе в останньому своєму листі Ви не порадили нам заголовки тих творів, які варто було б надрукувати. Дуже прошу зробити се по змозі швидко. Це перше. А друге те, що сей план не виключає й другого: друкувати окремими книжками твори самих Галичан та Буковинців. Та тільки на се вже в нас грошей не стане. Треба про се говорити в Києві, хоча в мене на се мало надії. Так чи інакше спробуємо щось ізробити, а Ви нам пособіть своїми відомостями. А також запитаннями у авторів: чи згодилися би вони на наш план з альманахом. Зрозуміло, що про гонорар їм ми не можемо й гадати: хоч би пощастило на видання гроші здобути: ми думаємо альманахи видавати по 10 аркушів 18-тим (360 боків) і се коштуватиме (1000 примірників) рублів 250-300. На сі гроші у нас надія є.
За що величали Мордовця питаєте? А хіба я знаю! У нас є звичай величати «батьків» та «дідусів». Звісно старих людей треба поважати. Як є за що… та се довго лазити – хай колись поговоримо про наші звичаї «земляцькі». А щодо величання цього добродія спеціально, то потрохи всьому винні й галичани: вони не тільки друкували юродиві статті Білиловського, а самі дещо додавали. Стискаю Вашу руку. Ваш Б.Г. Посилаю рецензії на вірші.


Читати далі >> 26 >> 27 >> 28 ... >> 42 >> 43 >> 44