Вітаємо Вас, Гість!
Неділя, 24.09.2017, 19:32
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

ДІЯЛЬНІСТЬ "ПРОСВІТИ" [5]
НОВИНИ ВИДАВНИЦТВА [18]
Що відбувається у херсонській філії видавництва "Просвіта". Анонси нових книжок.
ОНОВЛЕННЯ ПОРТАЛУ [7]
КОНКУРСИ, ФЕСТИВАЛІ... [22]
Увага! Важлива інформація для творчих людей.
ІНШІ НОВИНИ [8]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

Звідки Ви?
Всього відповідей: 84

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Архів записів

Календар

«  Вересень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



Вісник Таврійської фундації. Випуск 7 -23

1 << 2 << 3 << ... 20 << 21 << 22 << Читати спочатку

ПОЕТИЧНА ГАЛЕРЕЯ

Дмитро Шупта

Севастопольський зошит

Нікому не набив оскому,
Рад його я кожному штриху.
Півстоліття зошиту оцьому,
Котрий міг потертись на труху.

Зошиту моєму на роздоллі
Міг би вже стояти монумент.
Зошити такі колись у школі
Учні затирали просто вщент.

І не сподіваючись на ожид
На ждання, що як торішній сніг,
Мій колишній незабутній зошит
Вірші севастопольські зберіг.

20.11.2006, Одеса

Ключі від щастя

Темрява скрізь – вдень і уночі.
Ми від щастя втратили ключі.
Таврувала рабська нас печать.
Ми забули день, коли почать.

Чаклувала нас лиха сестра
І приспала всіх біля Дніпра.
А щоб спав Дніпро, Десна, Сула –
На століття пута нам плела.

Щоб жили ми – лиш її умом,
Щоб ми звиклися з її ярмом,
Щоб забули звичаї свої
Й не цурались рабської шлеї.

Щоб забули все, що нам любить,
Почала з нас кров гарячу пить
Й держить наше серце на вістрі,
Щоб служили ми такій сестрі.

1957, Севастополь

Герої

Нам, долаючи кожну крутизну,
Пам’ятать, що на бранному полі,
Хто загинув за рідну Вітчизну,
Буде вічно в життєвому колі.

Ваші подвиги в часі не стерті,
Оцінить їх не здатні мізерці.
Пам’ять болю й геройської смерті
Проростають у кожного в серці.

Хто поля розміновував мінні,
Хто боровся врукопаш без зброї…
Ви були не стальні й не камінні,
А звичайні земляни – Герої.

Травень 1957, Малахів курган, Севастополь

Пантікапей

Іванові Липі,
уродженцю міста Керч.

Процвітала країна багата,
Фатум зиску собі тут не мав –
Все було у царя Мітрідата,
Він розумним правителем став.

Час веселий столиці морської,
Звідки родом Геракл й Прометей –
Не чужинські, а наші герої –
І пишавсь ними Пантікапей.

Царський дух тут ще й досі богує
На кордонах морських берегів,
Бо держава, що хлібом торгує,
Знаю точно – не мала рабів.

У царя була повна комора
Добр усяких і різних скарбів.
У міста Середземного моря
Хліб він віз і ніколи – рабів.

Цар не був ні для кого лакеєм,
Був самому він богові брат.
Піднялась понад Пантікапеєм.
З царським ім’ям гора – Мітрідат.

Тут зійшлися дороги і траси
І з далеких, і з ближніх світів.
Штучно створені пишні тераси
Обливалися цвітом садів.

Благодійність плекала цариця,
Тут лунав спів і радісний сміх.
І покрівель міцна черепиця
Рятувала в негоду усіх.

Цокотіли міщанок підківки,
Поселяючи в душах тепло.
І з відлунням міської бруківки
Йшов добробут у кожне житло.

Море кликало кожного в синьку,
Не корилось ніякій біді.
У багатих помешканнях тиньку
Тонко фрески вкривали тоді.

Вік із часом не витримав лови,
Між світами напружив струну.
Час засипав сміттям і будови,
І міцну оборонну стіну.

Неприваблива, бачте, арена,
Де історія вершить огром.
І нещадні кочові племена
Свій доконують дикий розгром.

Відбулися повстання і кризи…
Грім, пожежа – і тиша в золі.
Барабани колон і карнизи
З капітелями зникли в землі,

Зникли образи божих назвалищ.
Зник зачин мудрих давніх царів –
Все пішло в надбання сміттєзвалищ,
Стало все надбанням пустирів.

Всім дісталася доля коржава –
Небо в зорях чи, може, в дірках?
Рабовласницька давня держава
Ойкумену тримала в руках.

Розгорілись діла богоборчі
І людська проявилася суть.
В смерку сяйва народиться Корчів,
Котрий Керчю нарешті назвуть.

Не позбавлений духу лицарства,
Квапся ти на футбол і хокей.
Зойк відлуння Боспорського царства
Зі столицею Пантікапей.

Друг

Роки пролинуть норовисто,
Не запримітиш, де й вони.
І розлетиться товариство
Опалим листям восени.

Відшурхотить пожухле листя
І не поскаржиться сові.
Тебе влаштує дармовиця –
Грибів дарунки лісові.

Трофеї у твоїй валізі.
Твій шал розвіявсь шебутний
До п’яна вештатися в лісі
І там убити вихідний.

Несем в помешкання домашні
Дух лісових боровиків.
Ми, очевидно, неуважні –
Не помічаєм плин років.

Роки за роками ганяють.
Уважніше поглянь довкруг –
Колишніх друзів не міняють,
Бо найцінніший давній друг.

Лишив сьогодні на долівці
Упівський запах підошов,
Друг, що і досі у криївці,
Якої ворог не знайшов.

1957, Севастополь


Читати далі >> 24 >> 25 >> 26 ... >> 42 >> 43 >> 44