Вітаємо Вас, Гість!
Неділя, 22.10.2017, 08:35
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

ДІЯЛЬНІСТЬ "ПРОСВІТИ" [5]
НОВИНИ ВИДАВНИЦТВА [18]
Що відбувається у херсонській філії видавництва "Просвіта". Анонси нових книжок.
ОНОВЛЕННЯ ПОРТАЛУ [7]
КОНКУРСИ, ФЕСТИВАЛІ... [22]
Увага! Важлива інформація для творчих людей.
ІНШІ НОВИНИ [8]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

Як Ви потрапили на наш портал?
Всього відповідей: 58

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Архів записів

Календар

«  Жовтень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



Вісник Таврійської фундації. Випуск 7 -22

1 << 2 << 3 << ... 19 << 20 << 21 << Читати спочатку

Тадей Карабович

Вірші у прозі

Безодня


Коли я підійшов до кручі, болотняні чайки знялися з купини і почали кружляти над моєю головою. Я відчув до болю, що вони літають так, як у минулому столітті, розповідаючи тужливу пісню своїми заповітними голосами.
Пощерблений час лежав навкруги, розчавлений ратицею проминальности і болів запахом щавлів, півників та гривами лісів на видовженому обрії.
Неозоре небо, наче пелюстка, видзвонювало чайчині співи, що повертали мою пам’ять до минулости, вільної та забобонної – завжди з великої літери – бо була аркадією, стокроткою, павутиною, яка берегла мене від безодні…

Ноктюрн


Шуміли дерева листопадові над Холмщиною, ікона самотньо дивилася з-за кучугур вічности. Ранковий день вибілював поруйновану пам’ять та беріг сичів в розлогім липовім вітті. Надтягаюча буря несла пустелею дощ зі снігом. Понад хрестами церкви пронісся птах, що голосив печальну молитву розвихрених акафістів і книг мудрости та ностальгійно будив туман навколо старезного храму. Десь у глибині серця прокидалися мої мрії далекі й раптом до мене поверталася знову молодість, як вічна мить одкровення. Я пробував розсунути важку стіну днів та десятиліть, що вдерлися у моє життя, і мені здалося на мить, що бачу клаптик блакитного неба над Бубновом та ключ моїх журавлів, який вертає з вирію.

Круглий рік


Мій рік закільчений у жнивне золото і самотність. Що я б дав за повернення назад у мою священну пристань. Моя далека стежка неначе лінія життя на долоні, що не схрещується з лінією долі, ані з виразнішою хоча коротшою лінією серця.
Яка радість життя бачити майбутнє з долоні, як я мрію та чекаю на себе давноминулого…

Префація


Ще вчора все здавалося очевидним, але сьогодні я почав сумніватися, і лишень минуле було неначе крига незаймана на весняному плесі.
І лишень пісні, як частина обрядів, ставали реальністю, хоча сенс буття несподівано затихав у венах та життя боліло міражами.
Від сходу до заходу сонця час мережився своєю короткотривалістю та кликав стихійно і душевно.
Все стою притулений до тебе, сп’янілий зеленим вином та під повіками зберігаю наші ночі. У думках блукаю нашими світанками та мрію до наших днів, що безповоротно загасли.

Тиша рідних сторін


Догорятиме вечірнє сонце неначе ватра, і запізнілий ключ журавлів буде відлітати у безкрайний вирій.
Над сонливою водою туман пронесеться холодний та гомін прощальний. Защемить в душі молитва до Тебе з подякою за існування батьківщини під повіками.
Світло минулости пригадає з небуття весняні калюжниці тільки мої і верне відчуття священного дитинства. Але проминання, полощене тишею, не дасть заспокоєння.

Весна у Голі


Рання весна благодатними заплавами танучого снігу нагадувала про безгоміння. Хрести навколо моєї церкви стояли зажурені, раменами отулюючи тишину старезного храму.
Надвечір'я стелилося забуте вичікуючи погукувань сичів та співів жайворонка. Будилися з зимового небуття шепоти хмар, вітер осушував вологу землю, а шпак у гіллях дерев підспівував бадьоро мелодію повернення.
Я відчував у серці радість пробудження та вірив, що Господь відчиняє світло Воскресіння і звільнює закам'янілу молитву від мовчання.


Читати далі >> 23 >> 24 >> 25 ... >> 42 >> 43 >> 44