Вітаємо Вас, Гість!
Четвер, 17.08.2017, 01:39
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

ДІЯЛЬНІСТЬ "ПРОСВІТИ" [5]
НОВИНИ ВИДАВНИЦТВА [18]
Що відбувається у херсонській філії видавництва "Просвіта". Анонси нових книжок.
ОНОВЛЕННЯ ПОРТАЛУ [7]
КОНКУРСИ, ФЕСТИВАЛІ... [22]
Увага! Важлива інформація для творчих людей.
ІНШІ НОВИНИ [8]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

Чи потрібний на порталі розділ "Вільна публікація"?
Всього відповідей: 15

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Архів записів

Календар

«  Серпень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



Вісник Таврійської фундації. Випуск 7 -10

1 << 2 << 3 << ... 7 << 8 << 9 << Читати спочатку

ПЕДАГОГІКА ТА МЕТОДИКА


Лідія Бондаренко

«Я син свого народу»


(Методичний варіант розгляду біографії письменника)

Спадщина поета Євгена Маланюка, «одного з найталановитіших і найяскравіших в усій нашій літературі» [1, с.132], займає належне місце в програмі загальноосвітньої школи. Але поезія майстра нелегка для розуміння. Тільки епіграфи до поезій Є.Маланюка — це рядки з Біблії, Геракліта, Сенеки, «Слова о полку Ігоревім», Г.Сковороди, Т.Шевченка, П.Куліша, І.Франка, М.Філянського, М.Рильського, О.Ольжича, Ю.Липи, А. Міцкевича, Ш. Бодлера, Е.Верхарна, А. Рембо, Р.-М. Рільке, Я. Івашкевича, Ф.Тютчева, О. Блока, А. Ахматової, М. Гумільова та ін.
Письменник і дослідник Ігор Качуровський зауважив, що той, хто «не знає, хто такий Данте і де знаходиться Ітака, Маланюка не читатиме». А зацікавиться творами майстра «любитель високої поезії» [2, с.89].
Отже, вчителеві доводиться докладати чимало зусиль, щоб допомогти учням зазирнути в складний внутрішній світ ліричного героя митця, відчути неповторний стиль його поезії.
Науковець В. Неборак зауважив, що «в Є. Маланюкові маємо рідкісну в нашій культурі цілісну концептуальну творчу особистість, для якої література – продовження біографії» [3, с.345]. Цікаво, що сам Є. Маланюк у статті «Чупринка і проблема біографії» (1930) також обстоює думку про єдність життєдіяльності й творчості митця. Тому до вивчення життєвого шляху поета вчитель має поставитися особливо уважно.
Пропонуємо подати цей матеріал у формі лекції за такою схемою:
1. Євген Маланюк — нащадок козацького роду. Народився 2 лютого 1897 року в маленькому провінційному містечку Новоархангельську під Єлисаветградом (тепер Кіровоград).
«Родина була не зовсім звичайна, хоч, може, й типова для степового півдня. В лінії батька були чумаки, осілі запорожці, хоч засновники роду найбільш правдоподібно прийшли з Покуття. Дід замолоду ще чумакував, мав виразну поставу гуцула.
В нашому старому, мурованому з степового каменю домі жилося «на дві хати» — дідову і батькову. В першій хаті панував дух віків, старовинного побуту, тисячолітніх звичаїв і обрядів… В другій хаті панувала атмосфера... «українського інтелігента»… неспокушеного ані далеким Петербургом, ані навіть близькою Одесою. Але за дружиною того «інтелігента» тягнулася зовсім інша традиція»: якихось степових, досить колоніального типу «дворянських гнізд» з клавесинами, сентиментальними романами й романсами, балами й гостинами… Дійшовши тепер надто «зрілого» віку, я навчаюся цінити й шанувати особу й діяльність батька, якому завдячую основи свого інтелектуального й світоглядного розвитку.
…Мавши яких 13-14 літ, я з його рук дістав… багато історичних матеріалів з «Русского Архіва»…, львівські видання, як Франкова «Зоря», а вже про «Кобзаря» — празьке видання, Карпенка-Карого, раннього Коцюбинського – нема що й казати.
З батька мого був «інтелігент», що, всупереч всім обставинам і спокусам, залишився національним до кінця, не зрадивши ні свого духу, ні своєї раси» [4, с.10-11].
…У бабці завше пахло чебрецем
Та м’ятою…
Стояв широкий мисник
З тарілками, мальованими пишно,
З чарками розфарбованого шкла,
З карафкою, обробленою хитро
Під постать птаха (може – звірини,
Як крізь туман, пригадую), що в ній
Ховалося про врочисті години
Якесь таємне, запашне питво.

Праворуч – ліжко в килимі квітчастім
Та хінська башта подушок на нім,
Ліворуч – дідова лежанка й піч.
Під причіпком дрімав був бабчин стільчик,
Що з нього керувала бабця піччю,
Як капітан керує кораблем.

А у кутку висіли образи,
Либонь, цілком-таки не «православні»:
Пречиста – вся в лілеях, як Мадонна,
Ісус Нерукотворний, та над Ним –
Бог Саваоф, до Зевса більш подібний.
І в горобині ночі, коли страшно
Карало небо, я моливсь Йому.
(«Спогад») [5, с.243].
2. Роки навчання в Єлисаветградському реальному училищі (в цьому ж закладі свого часу вчилися М.Садовський, П.Саксаганський, Ю.Яновський), Петербурзькому політехнічному інституті та Київській військовій школі.
«За навчання Є. Маланюка у першому півріччі, як свідчить протокол засідання батьківського комітету училища та помічників класних наставників (старост), були внесені гроші, зібрані від влаштування учнями благодійного вечора… Підготовчий клас реального училища Євген Маланюк закінчив на «відмінно» і був визнаний кандидатом для зарахування в перший клас. За високу успішність Євген був звільнений від оплати за навчання в першому класі, а згодом став стипендіатом Єлисаветградського земства.
Гарною успішністю відзначався майбутній поет протягом усіх семи літ навчання. В усьому іншому Євген був такий, як і всі діти. Наведемо для прикладу виписку із кондуїтного журналу училища за один лише місяць 1909 року: «12.11 – не зізнався у тому, що розмовляв на уроці – одна година карцеру; 12.12 – неспокійно поводив себе на уроці – 1 година карцеру…».
Любов до літератури, до поезії зокрема, що прищеплювалась Євгену ще матір’ю, з новою силою запалала в училищі. Євген багато читає, вчить напам’ять, із задоволенням декламує. Як свідчать віднайдені в архіві програми літературно-музичних вечорів, що проводилися в реальному училищі, жоден з них не обходився без декламацій Є.Маланюка. А вечори 1914 року незмінно відкривалися «читанням учня сьомого класу Євгена Маланюка» [6, с.12].
3. Є. Маланюк – учасник першої світової війни, старшина армії УНР.
«Пізня осінь 1917 року. Поручник Євген Маланюк, начальник кулеметної сотні 2-го Туркестанського стрілецького полку, дістав наказ зголоситися у штабі дивізії. Він сідає на свого вороного мерина Каракола і подається в штаб полковника Є.Мешковського,.. до цього «справжнього запорожця, що чудом заховався до ХХ століття». В морі розбещеного, п’яного від демагогії солдатства цей українець у царській армії тільки стверджує властиву роль молодого поручника: «…Київ. Наказ демобілізації в Луцьк, «на вістрі багнету», большевицький ревком, німці, і врешті Маланюк перемінюється з демобілізованого старшини бувшої російської армії – у вояка і громадянина української держави… Маланюк виїжджає до Києва, де була встановлена гетьманська влада. В генеральному штабі України, на Банковій вулиці ч. ІІ зустріч з Василем Тютюнником, начальником Штабу Дієвої армії» [6, с.13].
Степ тремтів від залізного зойку війни,
Степ стогнав – гомін лунко котився гонами, —
Воскресали так страшно пророчі сни
І на захід ридали вагони.

Чорний полк – наметом – в останній наступ.
Скавучать навпростець останні набої,
А десь вже глухо стукає заступ,
Десь за межами бою.

Вітер поривом – шмат кулеметної стрічки
Чи луну запорізької «Слави» —
Й знову – плюскіт глухий історичної річки, —
День вимети морозно-білявий…
(«13 листопада 1920 р.») [5, с.154].
4. Початок літературної творчості – наслідок поразки УНР.
«Серед безвихідності – то був, може, єдиний вихід для ведення перерваної війни вже не військовою зброєю, лише зброєю мистецтва й культури, а зброєю поезії – в першу чергу… брами полоненої Батьківщини були замкнені. Поля для життьової діяльності – бракувало. А надмір енергії владно кликав до національної творчості в сфері хоч би лише духовної, нематеріальної чи майбутньої України».
Побожно буду жати жито
З колоссям вже достиглих слів,
Хоч час зловісним ворожбитом
Ворожить повідь згубних злив.

Хоч чорний вітер дме з півночі,
Хоч небо свариться з-за хмар, —
Хай наворожить, хай наврочить,
Жахає бурями, — дарма, —

Все жну жита, необоримий,
Від поту праці вже сліпий,
І Муза перевеслом рими
Ось в’яже строф моїх снопи.
(«Творчість») [5, с.114]
5. З 1920 року і до кінця життя — у вимушеній еміграції.
«В останні роки шукав розраду у колі старих знайомих…». Олександр Семененко згадує, що вони з Євгеном Маланюком «просто пірнали в ту чудову річку нашої спільної пам’яті. У мене на Брукліні, над будинком, траса реактивних літаків, вони гудуть, а ми все пораємося в своїх шухлядах: Марія Романівна, моя дружина, вже просить до столу, а ми все з’ясовуємо, хто жив у тому будинку, знаєте, там, на розі Перспективної вулиці, в Єлисаветграді.
Ці мандрівки для Євгена були живущою водою. Такий був чоловік» [6, с.50].
Чужі: й земля, і небо тут, і люди,
І місяця золотосрібний ріг.
Життя давно, як божевільне, блудить
По мандрівцях заплутаних доріг.

Десь кревний край кона в останній муці,
Дикун над ним заносить ятаган,
А він скажений біль терпить, як Муцій,
І крапле кров росою з чорних ран.

Чому ж я тут? Куди ж іще заблудить
Безглузда путь, і хто остереже?
Чужа земля, чужі похмурі люди –
Й саме життя, здається, вже чуже.
(«Під чужим небом») [5, с.97].
Така лекція з елементами бесіди та виразним художнім читанням біографічно забарвлених поезій підготує учнів до сприймання складного поетичного світу митця і розширить запропоноване програмою коло його творів.

Література

1. Дзюба І. Поезія вигнання // Прапор. – 1990. — №1. – С.131-133.
2. Євген Маланюк: література, історіософія, культурологія // Матеріали міжнародної наукової конференції, присвяченої 100-річчю від дня народження Є.Маланюка: у 2-х ч. – Кіровоград: ДПУ, 1997. – Ч. ІІ. – 112 с.
3. Історія української літератури ХХ століття: у 2-х кн. – К.: Либідь, 1994. – Кн. І. – 784 с.
4. Маланюк Є. Книга спостережень: Статті про літературу. – К.: Дніпро, 1997. – 430 с.
5. Маланюк Є. Поезії. – Львів, 1992. – 686 с.
6. Куценко Л. Боян степової Еллади. – Кіровоград: Вечірня газета, 1993. – 56 с.


Читати далі >> 11 >> 12 >> 13 ... >> 42 >> 43 >> 44