Вітаємо Вас, Гість!
Четвер, 17.08.2017, 09:47
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

ДІЯЛЬНІСТЬ "ПРОСВІТИ" [5]
НОВИНИ ВИДАВНИЦТВА [18]
Що відбувається у херсонській філії видавництва "Просвіта". Анонси нових книжок.
ОНОВЛЕННЯ ПОРТАЛУ [7]
КОНКУРСИ, ФЕСТИВАЛІ... [22]
Увага! Важлива інформація для творчих людей.
ІНШІ НОВИНИ [8]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

Які теми треба більше розкрити на нашому порталі?
Всього відповідей: 62

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Архів записів

Календар

«  Серпень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



Уламки імперії. М.Василенко -8

1 << 2 << 3 << ... 5 << 6 << 7 << Читати спочатку

 

Злива раптово як появилася, так і притихла. Але небо ще моросило й крупні краплі дощу падали з гілок дерев на статуї.

З будинку вибіг чоловік у крислатому головному уборі й рогожаним покривалом у руках. Зупинився біля високої білої статуї й накрив її покривалом, але налетів поривчастий вітер, схопив покривало й потягнув його по дворі. Чоловік швидко побіг по калюжах, догнав покривало, знову накрив статую, але вітер не вгавав, шарпав рогожу й чоловік стояв і тримав її руками.

Демосфен мовчки спостерігав за чоловіком і його невтішною роботою, раптом гукнув:

- Друже, плюнь на дурну роботу!.. Дощу вже не буде, іди до хати!..

- Що він сказав? - почув Демосфен за спиною.

- Думає, що розумніший за Клеофарда. Ви чули, що сказав?

- А що сказав?

- Сказав, щоб скульптор плюнув на бога Хонсу, сина Амона й Мут, та йшов до хати.

- Як!.. - одностайно вигукнуло кілька присутніх. - Він плюнув на бога Хонсу?! Хто він такий?

Люди загомоніли, перепитували один одного: - "Що він сказав?" - "Як він посмів?" - "Хто він такий?" - "Де він? Хто він?". Вони тісним колом оточили Демосфена й кричали йому в обличчя:

- Ти хто, що паплюжиш бога Хонсу!? Варвар? Звідки приплентався?

- Люди, я нічого поганого не сказав, - почав виправдовуватися Демосфен, але його вже ніхто не слухав.

- Не вірте йому. Я його знаю! - хтось крикнув зліва гурту. Демосфен подивився туди і побачив Дарія. Він розштовхуючи людей, пробирався до нього й вигукував:

- Я його знаю. Він селевк з Антіохії!.. Він повбивав моїх батьків!.. Я його знаю!

Люди притихли... І раптом усі разом зі злобою й ненавистю закричали, залементували:

- Негідник!.. Він плює на наших богів!.. Убити його!

Кілька чоловіків схопили Демосфена за руки, притиснули спиною до стіни.

Шалений галас і викрики долинули до корчми, що була навпроти галереї. Звідти вибігло чотири п'яних завсідників, запитали в людей:

- Чого горланите? Що трапилося?

- Антіохівець плюнув на бога Хонсу.

- Де він?! Дайте мені його!.. - загорланив клишавий, простоволосий, без правої руки п'яниця. - Дайте мені його. Ага!.. Це він! Він мені відрубав руку в бою, коли ходив на Антіоха!

Люди ще більше обурилися, кричали:

- Повісити!..

- Відрубати голову!

- Відрубати руку й віднести цареві!..

Скульптор Клеофард, який мовчки стояв осторонь, зрозумів, що прикрий інцидент, в якому повинний він, набирає загрозливого стану й може привести до трагічних наслідків, почав утихомирювати людей, але його ніхто не слухав. Дарій, люто зиркаючи на Демосфена та жестикулюючи, кричав:

- Цей селевк викрадав наших дівчат і ґвалтував у плавнях. Сам бачив! Він злодій!..

Це переповнило чашу терпіння присутніх.

- Чого роздумувати... Повісити і - все! - викрикнув булькатий кощавий чоловік і поліз на гіллясте дерево, щоб закріпити зашморг. Безрукий вмить схопив лівшею Демосфена за петельки й шарпонув так, що верхній одяг розірвався навпіл. Безрукий, побачивши на оголених грудях царський ярлик, остовпів. Хтось сказав:

- У нього царський ярлик. Він царевий родич.

Першим із дерева стрибнув кощавий і чкурнув за ріг будинку. За ним слідом подався Дарій, а безрукий, розштовхуючи спантеличених людей, швидко покривуляв вулицею до пристані. За хвилину галерея спорожніла.

Демосфен і Клеофард, приголомшені подією, стояли по різні боки частоколу й винувато дивилися один на одного.

Першим заговорив скульптор:

- Як будемо звертатися?

- Звертаймося на ти. Ми, здається, однолітки.

- Здається так. Але я не царський родич. Чому одразу не сказав, що маєш ярлика? У нас кривдників царевих гостей карають смертю. Можеш доповісти Птолемею. Усіх знайдуть і покарають.

- І тебе?

- І мене. Скажуть, що винен я, бо непорозуміння сталося через мою незграбність і вайлуватість, і ще наплетуть різних дурниць... Наші люди морально змаліли, зіпсувалися, піддалися чужинській культурі.

- Антіохівській?

- Антіохівці нашій культурі не загрожують. Лихо від греків. Вони зневажають єгипетську мову, традиції й заповіти фараонів.

- Наші народи дуже різні за культурою і мовою, - сказав Демосфен.

- Різні боги, то різні й народи. Це правильно. Арістотель казав, що народи, як особистості, зникнуть, якщо матимуть одну мову й культуру. Вони існують тільки тому, що кожен хоче бути кращим іншого. Дух змагання - дар богів.

- Арістотель - грек, він виховав Олександра Великого, який поневолив Єгипет і коронувався на фараона. Чому ви симпатизуєте Арістотелю?

- Його вихованець Олександр не поневолив, а звільнив Єгипет від надмірно жорстоких і диких персів. То чому б не симпатизувати?

Розмова урвалася, як розривається струна, яку натягнули на дуже високий тон. Вони зрозуміли, що не про це треба говорити, коли ще не знають один одного. І Клеофард змінив тему, почав розповідати про скульптурне мистецтво, технологію ліплення статуї, творчі пошуки, успіхи й невдачі в роботі скульптора, про те, що цар знає його радикальні патріотичні погляди, які не співпадають з його царськими поглядами, але терпить, бо іншого такого скульптора, як він, ніде немає. За його скульптури та рельєфи за морем і горами дають великі гроші, й Птолемей пишається, що має такого скульптора.

- Ми, єгиптяни, не дозволяємо цареві поселяти на нашій землі Олімпійських неправдивих богів, які не мають божої сили, а тільки те й роблять, що бенкетують на горі Олімп та полюють на вепрів. Наші боги мудріші, вони живуть на землі поряд з нами й навчають своєї мудрості й розважливості.

- Може, й так. Але я сьогодні чув, як єгиптяни говорили зневажливо про своїх сусідів і ладні вбити їх тільки за те, що вони інші. Це виховання хіба не від ваших богів? - запитав Демосфен.

Клеофард зніяковів, хотів щось сказати, але на вулиці появилася кавалькада вершників і він промовчав.

На баских гривастих конях їхали воєначальники з почтом. Кавалькада звернула на бічну вулицю й помчала на пагорб, де стояв царський палац. За кілька хвилин на вулиці появився гурт рабів. Вони несли ноші, на яких сидів якийсь чванливий високопоставлений чиновник. Проїхали колісниці й візки номархів, управителів провінцій. На конях промчали командири міської сторожі. Мешканці столиці вітали їх помахами рук, висловлювали своє захоплення.

- Клеофарде, чому вони всі одночасно приїхали в Олександрію?

- Цар не часто скликає свій електорат... Це може бути або на велике гульбище, або... нова війна. Завтра довідаємося. Ти можеш дізнатися в свого сусіда-оракула. Він напевне знає. Рувим дуже загадкова людина, наперед знає, де що було й де що буде. Цар Птолемей шанує його, бо дає точні прогнози. Кілька років тому його попередник заплатив головою за невірний прогноз. Він пророкував, що війна, яку вів Птолемей на півдні, буде успішною. Сталося навпаки: цар зазнав поразки.

- Про це Рувим мені розповідав.

- Розповідав? А не говорив, чому нарекли тебе Демосфеном? Ім'я твоє еллінське. Птолемеї також із еллінів. Тобі в цьому пощастило.

- Не вгадав. Цар сказав, що я скіф.

- О, в цьому тобі ще більше пощастило. Птолемеї зобов'язані скіфам царською короною. Придворні скіфи в столиці вбили Олександрового брата й сина й посадили на єгипетський трон Сотера, Птолемея Першого. Ти куди йшов, до караванників? Угадав?

- Угадав. Треба зустрітися з деякими людьми.

- У подертому одязі? Ходімо до мене, дружина полагодить.

- Згоден і наперед дякую.

 

Караванників з Антіохії він знайшов без особливих труднощів. Вони вже продали свій товар перекупникам і збирались повертатися додому. За невелику мзду домовився з власником каравану передати листа Протею, в якому пише про свою зустріч із царем та своє враження.

Довготелесий власник каравану з моршкуватими щоками, великим горбатим носом і гострими плечима, низько кланяючись, запевнив, що листа особисто вручить адресатові, бо він ще хоче володіти караваном і бути шанованою людиною. Вони зайшли до кав'ярні. Демосфен купив два келихи вина й почастував караванника. Караванник любив випити за чужі гроші. Прицмокуючи, швидко пив і просив купляти ще й ще. Його обличчя розм'якло, порожевіло, а язик розв'язався:

- Я тут маю єгиптянку, хочу забрати з собою в Антіохію.

- Гарна? - запитав з цікавістю Демосфен.

- Богиня!.. Обличчя - во!.. Сідниця - во! - він руками показував, які великі й круглі її частини тіла. - Груди - во! Красуня! Вона тут...

Не встиг він закінчити речення, як до них підійшла кругловида з похітливими темними очима молода жінка.

- Філло, ти тут?! - радісно вигукнув караванник.

- Сам бачиш, що тут. Чого питаєш? Знову п'єш. Не поїду з тобою, проп'єш і мене й караван.

Караванник винувато зашморгав носом:

- П'ю, але не за свої гроші. Цей пан пригощає.

- Правда? - запитала Філла.

Демосфен кивнув головою, що правда.

- Він царевий гість, має ярлика, - з похвальбою промовив караванник. - Він і платить.

Обличчя Філли одразу змінилося, суворість зникла, появилася привітність. Вона без запрошення сіла за стіл напроти Демосфена.

- Мене почастуєш?

- Не можу відмовити такій чарівній жінці. Що п'єш: вино? пиво?...

- І вино, і пиво.

Караванник схопився на ноги й гукнув:

- Господарю! Агов!.. Принеси три келихи вина, три помаранчі, три коржі й три шматки козиного сиру. Швидко!..

Філла, поїдаючи очима Демосфена, мовби невільно налягла грудьми на стіл і крупні засмаглі перса випали із глибоко декольтованої кофтини на стіл. Не моргнувши оком, стріпнула головою і чорні лискучі, як смола, кучері затрусились над її брунатним чолом.

- Цей, - вона очима показала на караванника, - хоче мене купити. Обіцяє багато, але я не вірю. Таких обіцяльників добре знаю: багато говорять, дуже багато обіцяють - мало платять.

- Не базікай, - озвався караванник. - Я вже дав тобі купу грошей.

Філла від обурення сплеснула руками:

- Три драхмочки називає купою грошей!.. Щоб тебе лев злопав!.. Я коштую більше й це ти знаєш! Не поїду з тобою.

Демосфенові не цікаво було слухати теревені непримиримих двох застільників, він поклався на невідкладні домашні справи, подякував за товариство й вийшов з-за столу. Філла далеко проводжала його, кокетуючи, допитувалася, коли він знову прийде, щоб зустрітися без верблюда - караванника. Вона тут народилася й знає, хто чим торгує та хто які гилить ціни на дефіцитні товари.

- Прийдеш? Приходь, одержиш не купу грошей, а купу задоволення.

Демосфен, щоб відчепитися, сказав:

- Прийду.

 

Царське подвір'я було густо захаращене колісницями, ношами, візками, збруєю, тюками з фуражем тощо. Коні стояли біля прив'язі й коло них вештались раби - стайничі. Щоб пройти до оракулового будинку, Демосфенові треба було пробиратися поміж тюків і колісниць. Попереду нього йшли три чоловіки в довгих халамидах. Вони зупинилися біля легкої, оздобленої сріблом та золотом колісниці, й почали між собою про щось говорити. Демосфен також зупинився й тоді почув як хтось постукав злегка пальцем йому в спину. Обернувся й побачив Рувима.

- Це ви? - запитав оракул.

- Я.

- Ви ідете?

- Іду.

- А ті, що попереду, йдуть?

- Підуть.

- Ви їх питали?

- Не питав, але знаю, що підуть.

- Щоб ви були здорові! Я вам співчуваю за прикрий інцидент у галереї. Самі винні. Не треба було ховати ярлика.

Демосфен здивувався. Звідки він так швидко довідався? Правду кажуть - загадкова людина.

- Ваші знання мене вражають, шановний пане Рувиме.

- Не кажіть так. Людині завжди хочеться багато знати, але існує парадокс: чим більше знаєш, тим менше знаєш. Тому й копирсається людина в мотлосі чужого знання. Бог Ієгова сказав: Усе знаю тільки я. Але людину цим не заспокоїш, вона хоче також усе знати.

На ґанку царського палацу появився дворецький Неарх. Він щось сказав підлітку, який стояв поряд нього. Той ствердно кивнув головою, шмигнув поміж колісниць, перестрибнув через кінську упряж і як стій зупинився перед оракулом:

- Пане іудею, вас викликають.

- О, чули?! Уже й викликають, - невідомо кому сказав Рувим і тут же звернувся до підлітка. - Чого стоїш? Скажи: іду.

Підліток, як появився, так саме швидко й зник.

- То ви ідете? Чули? Мене викликають. Я потрібний їм.

 

Цар Птолемей зібрав свій електорат у великій колонній залі. Коли Рувим зайшов до зали, царя ще не було й він, схрестивши руки на грудях, підходив до знайомих номархів, управителів земель, та воєначальників, кланявся й говорив:

- О мужній Катоне, ти не знав поразок у війнах, бажаю тобі нових звитяг!

- О мудрий номархе Ромуле, ти зумів навести порядок у провінції, виростити високий урожай ячменю та ямсу, бажаю тобі подальших успіхів!

- О шляхетний Трояне, ти без втрат переміг злодійських нубійців. Бажаю міцного здоров'я.

- О високий духом Тадею...

Привітавши таким чином знайомих, він пройшов на праву половину зали до писаря, який сидів за столом, і сів у крісло поряд.

У колонній залі йому доводилося бувати багато разів і щоразу бачив у ньому щось нове: написи чи статуї, чи килими, чи щось інше. Ось і сьогодні бачить, що на троні виблискують нові золоті прикраси, а над ним у верхній частині стіни червоною фарбою написані імена коронованих фараонів, які правили Єгиптом до божественного Сета, фараона династії Рамсесів. "Мабуть, Птолемей цим хоче сказати, що він уже володіє всіма землями, якими володіли давним-давно фараони" - подумав Рувим і ще з більшою цікавістю оглянув залу. Зліва на постаментах з чорного мармуру біліють портретні скульптури фараонів, а на відстані трьох метрів від них - статуя, зображення богині справедливості й правосуддя Маат з крилами страуса. Стіни зали прикрашені малюнками та рельєфами на теми царського побуту. На колонах, що підтримують високу стелю, виписані гірлянди квітів і пальмового листя. Двері зали виготовлені з оливкового дерева, інкрустовані слоновою кісткою та дорогоцінним металом. Від вхідних дверей до трону лежить на підлозі, витканий з вовняної нитки, голубий килим...

Цар до зали зайшов у супроводі свого сина Евергета. Ступав повільно з почуттям зверхності. І подвійна двокольорова (біла й червона) корона, що символізує об'єднання Верхнього й Нижнього Єгипту, і золота діадема, що зображує богинь у вигляді грифа й кобри, які охороняють царя, і пурпурова тога з золотоглаву, надавали цареві особливої поважності, магічно впливали на присутніх.

Він статечно сів на трон, накривши ноги полою розкішної, пурпурової тоги. Присутні стояли.

- Мужні й чесні патріоти Єгипту, - звернувся Птолемей до присутніх, - я зібрав вас, щоб сповістити про смерть мого улюбленого зятя, царя Селевкідів Антіоха Другого. Тепер він у підземному царстві бога Осиріса й сидить поряд нього.

Присутні за традицією мовчки похилили голови й долонями провели по обличчю.

Моя дочка Береніка надіслала листа, продовжував говорити цар, - в якому пише про своє незадовільне здоров'я та підступні наміри Лаодіки, сестри й колишньої дружини Антіоха. Лаодіка оточила себе нашими недругами й веде антиєгипетську діяльність. На жаль, вона також має право на царську корону. Наші друзі, які там, просять прийти з військом на допомогу й навести порядок у державі. Чи згодні ви допомогти нашим друзям?

- Згодні! Згодні!.. - одностайно вигукнули воєначальники й управителі провінцій.

- Щиро дякую. Я вірив у вашу відданість. Прошу сідати.

Коли присутній електорат сів на стільці та крісла, Птолемей доручив Евергетові доповісти про нову економічну стратегію щодо Селевкідії та воєнний план, запропонований царем.

У ході доповіді Евергет сказав, що антіохівці тепер мають мале за чисельністю військо, воно погано вишколене й недостатньо озброєне, то досить буде п'ятнадцяти тисяч вояків, щоб надійно захистити й коронувати Береніку, а Лаодіку та її прибічників міцно тримати під постійним наглядом. Виступати треба якнайшвидше, наприклад, за три тижні. Іти дорогою, яка буде визначена пізніше. Воєтисячникам, номархам, архонтам, торгівцям, які мають торгівельні стосунки з заморськими державами, доозброїти когорти легіонерів і додатково завербувати молодих чоловіків до війська.

Евергет замовк. Цар знову запитав присутніх чи згодні вони з проектом плану. Одержавши позитивну відповідь, звернувся до Рувима, який мовчки сидів у глибокому кріслі, легенько пошарпуючи себе за кошлату бороду:

- Дорогий оракуле, ти все чув, про що тут говорилося, чули й боги, яких шануємо й наші серця перед ними відкриті. Тобі відомі тайни зірок, ти читаєш небесне письмо стожарів, розумієш мову світил, повідай нам їхні думки про наші наміри.

Рувим швидко звівся на ноги, на стіні повісив блакитного кольору полотнище із зображенням зоряного неба, позначеного білими, жовтими й червоними кружечками, колами, трикутниками, ієрогліфами, вертикальними й горизонтальними лініями.

Прийшов слуга з каганцем і запалив великі два світильники. Рвані тіні побігли по полотнищі, перефарбували символи, зарухалися, оживили оракулову небесну карту. Рувим повільно з шанобливістю одягнув високий синього кольору головний убір з блискучими кульками, через плече перекинув широкі парчеві стрічки з крупними діамантами, із кошика дістав метрової довжини змію й повісив собі на шию. Змія зарухалася, поповзла по обличчю, по крисах головного убору й там згорнувшись калачиком, завмерла. Затамувавши подих, присутні дивилися на оракула з потаємним острахом: дійство справило на них магічний вплив.

Рувим став між світильниками. На його обличчі читалася споглядальність і одночасно зосередженість над тяжкою проблемою. Він почав монотонно, гіпнотизуючим голосом говорити:

- Подивіться на зоряне небо, що на полотні. Воно над нашими головами, але не всі його бачать. Воно дише, рухається, пливе, повзе; воно розмовляє, але не всі розуміють його мову. Зорі кохаються й сваряться, чубляться й любляться, чинять війни й укладають угоди. Але нічого не роблять зайвого, що порушувало б гармонію небес. Проясніть свій зір і зробіть гострим слух. Ви опинилися в оточенні розумних пророчих зірок, які вкладають свій смисл у мої вуста. Матимете успіх там, де налагодите тісні стосунки з колишніми. Після тривалого очікування зробите правильний вибір... Будьте обережні, повертайтесь до висхідної точки, де яскрава зірка Андромеда зібрала свій рід. Там буде успіх, вони опікуватимуться вами. Яскравий Персей, що поряд Андромеди, буде джерелом тепла й зогріє й оживить розум, і дасть правильні поради. Зробите корисні придбання й отримаєте речові докази вашої правоти... Підете в місце, де були при гарній погоді, там матимете перемогу. Не ризикуйте в понеділок. Не все буде легко, але не відступайте, дні ітимуть вам на зустріч...

Оракул обвів туманним поглядом присутніх, які зачаровано слухали його. Переконавшись, що дійство вдається, продовжував:

- У четвер плани можуть різко змінитися, новий день відновить призупинений проект і наповнить водою нове русло річки. Розворушіть себе й скористайтесь відновленим днем. Перемогу поділите з тими, з ким перебуваєте в договірних відносинах. Ранок започаткує високі доходи, скарбниця переповниться золотом... Задумане буде несподіваним для тих, хто звернув з дороги, але зараз треба докласти великі зусилля, щоб усунути комашку...

Птолемей, який заворожено слухав оракулове казання, мовби прокинувся:

- Зачекай!.. Про яку комашку говориш? На якого царя натякаєш?

Рувим збентежився, але вмить опанував себе:

- Великі уми помічають найменшу комашку... Андромеда щось хоче сказати, але Персей заступив її вид. Треба зачекати кілька днів... Він зійде вбік і ми побачимо її вуста...

- Зачекати? Ми цього не можемо зробити. Ми не маємо часу, нас чекають в Антіохії, - невдоволено сказав цар.

- Так, так ми не маємо часу, - промовив воєтисячник.

Присутні загомоніли:

- Рувиме, ти сам сказав, що матимемо успіх. То немає потреби чекати. Кого чекати? Поганої погоди?

- Рувиме, ти сказав, що знайдемо втрачене, матимемо перевагу над ворогом, дні ітимуть нам назустріч. Чому ламаєш своє слово?

- Рувиме, скажи конкретно, коли вирушати в похід і вблагай світила, щоб нам показували дорогу.

Рувим не розгубився, з досвіду знав, що такі запитання будуть і він на них уже мав відповідь:

- Чекати доведеться рівно стільки, скільки потрібно буде небесам, щоб очиститися від мертвих очей. Ви можете приймати чи не приймати моє віщування. Не приймаєте? Робіть самі як знаєте. Мене не буде з вами. Поразки мене не влаштовують.

У залі настала очікувальна тиша. Здавалося, що вона не матиме краю. Першим її порушив цар:

- Те, про що сказав оракул, візьмемо до уваги, чекатимемо, але одночасно готуватимемося до походу. Зобов'язуємо шановного оракула ще раз звернутися до зірок і якнайшвидше довідатися про нашу долю.

Він звівся на ноги й патетично промовив:

- Панове, за роботу! Перемога буде за нами!

 

Минув тиждень. Із придворних ніхто до Демосфена не приходив, не цікавився, що він робить, де буває, які має наміри й плани. Царські слуги робили вигляд, що не помічають. Не раз запрошував архонтів на кухоль вина, але вони, покладаючись на невідкладні справи, відмовлялись. Хотів було пройти до головного архонта Канцелярії, щоб розпитати чи не було нових повідомлень з Антіохії, - не пропустили, сказали зачекати. Чекав годину. Тоді прийшов якийсь слуга й сказав, що архонт прийняти не може, він спішно від'їжджає й повернеться за три дні, якщо не затримається в дорозі. Вирішив зустрітися з Евергетом. Підстерігав на подвір'ї: якщо появиться, скаже, що він друг його сестри Береніки й любить та шанує її. Може, від нього довідається про дату виступу війська та скільки буде легіонів. Але Евергета не було.

Нарешті з вікна побачив царську колісницю. Вибіг з помешкання на подвір'я - в колісниці тільки Касандра. Він швидко пішов до конов'язі й сів на перекладину, думав: коли ітиме мимо нього в палац, тоді й зупинить її та розпитає про царевича. Але вона пішла не до палацу, а до будинку, що стояв напроти.

Невеселі думки почали частіше з'являтися, породжували почуття душевного неспокою. Про те, що Птолемей почне війну з антіохівцями, сумніву не було. Знати б коли, якою дорогою направить легіони та скільки їх буде? Такої інформації дістати не міг.

Майже щодня виходив у місто, блукав лабіринтами вулиць, приглядався до воїнів, вивчав настрої горожан, годинами просиджував у трактирах із командирами когорт, пригощаючи їх алкогольними напоями. Вони, довідавшись, що Демосфен друг царської родини й має ярлика, охоче й довірливо розповідали про себе й армійські порядки. Кожного разу, коли бував у місті, заходив до скульптора. Познайомився з його ласкавою дружиною й завжди, за звичаєм єгиптян, дарував їй пальмову гілочку - символ прихильності й пошани.

Демосфен і Клеофард були однолітками - кожному по тридцять вісім років. Вони непогано розумілися на живопису, літературі й релігійних обрядах. Тем для цікавих розмов вистачало. Особливо, коли Клеофард з палким почуттям патріотизму розповідав про свою країну, в якій народився, виріс і прив'язався до неї з синівською любов'ю.

- Я не можу бути спокійним, коли бачу, як мою батьківщину розпинають чужинці типу еллінів, - говорив Клеофард. - Вони люблять не Єгипет, а його багатства. Цар Птолемей намагається нав'язати чужу релігію, неправдивих еллінських богів; поза очі визнає бога Амона-Ра, а в душі молиться Зевсові; оточив себе розбещеними людьми й хабарниками, які за гроші гризуться між собою, мов звірі. Жадоба грошей і влади в державі - ось та причина за яку боги позбавили їх розуму. За фараонів у державі був добрий лад. Тепер такого немає. Ми, єгиптяни, хочемо повернути колишні порядки. Вітер дує в наш бік і його вже ніхто не зупинить.

Патетика й романтизм часто охоплювали його, особливо, коли торкався наболілих тем про долю Єгипту. Але не з меншою пристрастю він говорив і про мистецтво скульптури:

- Демосфене, будеш на пристані, придивися до статуї моєї роботи - крилатого лева з чоловічою голомозою головою. Хотів зліпити бога, а виліпив себе. А це тому, що боги дали нам право уявляти їх такими, як дозволяє наш розум і мистецький талант.

Коли здавалося, що все вже переговорено й вони замовкали, Клеофард брав скульптурний молоток і натхненно працював над якоюсь із статуй. Демосфен сідав біля нього на високому пні зрубаного дерева й зачаровано спостерігав за його чаклуванням.

- Клеофарде, ти знову ліпиш себе?

- Так. Я вже тобі казав, що боги схожі на тих, хто їх ліпить чи малює. Боги загадали людині загадку: що таке краса? І людина століттями ламає над нею голову. Хапається то за творення скульптури, то за малювання, то за поезію: може розгадка в них? Але там відповіді не знаходить. І людина знову й знову б'ється головою об стіну й не відає, що боги своєю загадкою заманили їх на дорогу творчості, яка тяжка й виснажлива, але й прекрасна, бо вона дорога творчості. Але чому тільки я говорю, а ти більше мовчиш? Це в тебе від природи?

- Від природи, Клеофарде, від природи. З дитинства люблю слухати скульпторів.

Клеофард розсміявся.

- Дякую. Приємно чути, що антіохівець шанує єгиптянина.

- В Антіохії жив мудрий чоловік Хазар. Він говорив, що краса має властивість єднати людей різних поглядів, - сказав Демосфен.

- Хазара знав і я. Він міг ходити крізь стіну. Такі таланти має наш оракул Рувим.

- Можливо. Але я не про це. Хазар багато розповідав про Єгипет - піраміди, саркофаги, мумії, храми, мастаби тощо. З молодих років я мріяв побувати у вашій країні й подивитися на оте дивовижжя. Але тодішні недружелюбні відносини між Птолемеєм та Антіохом були на перешкоді. Здається, що й тепер такої можливості не матиму.

- Щоб дістатися річкою Нілом до Гізі, де піднебесна піраміда Хеопса, або долини царів, що проти Фів, і там прочитати молитви й нагадати богам про себе, треба багато днів. Але можна побувати в храмах, які ближче. Знайди час - і я буду твоїм провідником. Пам'ятай: час - це простір, наданий людині богами для розвитку її здібності.

- Дякую за прихильність, Клеофарде. Намагатимусь щось зробити.

Сповнений почуттям дружби Демосфен повертався додому й Клеофард за традицією єгиптян кидав йому вслід сандалії, щоб не забував ще приходити.

 

У напівприсмерковому покої Демосфен був сам. Тиша й відчуття самоти настроювали на роздуми. Він думав про Клеофарда, єгиптянина, талановитого скульптора, який уболіває за єгипетську культуру, мову своїх предків і засуджує царя в насильницькому насадженні еллінської чужої культури. "Такі патріоти Єгипту можуть бути нашими спільниками", - подумав він.

У коридорі щось загупало. Демосфен прочинив двері й побачив чорномазого чубатого чоловіка.

- Ти хто такий? Що тут робиш? - запитав Демосфен.

- Це - я. Переказали, що перейшли річку.

Не розуміючи про що він говорить, Демосфен ширше розчинив двері. Густа темрява в коридорі відступила й чоловік, побачивши Демосфенове обличчя, розгубився:

- Це не ви?.. Мене тут немає. Я помилився... Біжу, - сказав незнайомець і побіг сходами вниз.

За чверть години до Демосфена зайшов Рувим. Він ввічливо привітався, на обличчі світилася радість.

- Добрий чоловіче, пробачте за отого телепня, який вас налякав. Він приніс мені важливу новину. Мої прогнози підтвердилися: цього року в Антіохію не поїдете. Не робіть великі очі, я знаю, що кажу. Оракул не має права помилятися. Завтра цар відкладе похід. Сумніваєтесь? Не сумнівайтесь, так буде. Не з кожною людиною я буваю таким відвертим, як із вами. Ви людина серйозна, тому своєю відвертістю хочу завоювати вашу прихильність. Я відкриваю свою душу вам, а ви свою мені.

- Тобто робимо торжок? Я вірно вас зрозумів, шановний оракуле?

- Ах, не кажіть так, чоловіче!.. Хоч на світі усе продається й купляється, але не успіх. Розумні люди, які хочуть мати успіх, не пришвидшують події, вони терпеливо очікують свого часу. Саме про це й хочу сказати. Чекайте свого часу, вам випадає великий успіх. Цар щедро нагороджує своїх однодумців. Ідіть прямо визначеною дорогою. Якщо підете вправо чи вліво, то прийдете в те саме місце звідки вийшли.

Демосфен уважно слухав Рувима, намагався розгадати його справжню мету відвідування. Адже не прийшов він просто так, щоб сказати про відвертість.

- Я людина дуже багата, - продовжував говорити Рувим. - Цар щедро платить за відданість і порядність. Тільки мені з придворних дав право заходити до нього без попередження. Я цим пишаюся й намагаюся служити якнайпорядніше. Але нічого не дається без жертв. Треба платити, іноді й дуже дорого.

- Шановний Рувиме, ваш намір утверджувати мир у державі співпадає з наміром царя, тому він шанує вас і добре платить.

- Дякую, ви мене зрозуміли правильно. Але хочу сказати, що дорога до миру завжди довша й трудніша, ніж до війни. Боги на плечі людям посадили голови, в яких мешкає війна. Навіть мертві, що впали в бою продовжують воювати, закликають до помсти. Римляни вірно вгадали, де знаходиться коріння війни, тому й кажуть: хочеш миру, готуйся до війни! Щоб назавжди позбутися розбою, треба переустаткувати голови людей. А це можуть зробити тільки боги. Поскільки вони цього не роблять, то людям залишається воювати. Але, щоб успішно воювати, треба заздалегідь дізнатися в богів чи зірок, звідки вона прийде. З такими запитаннями звертаємось до зірок. Але вони прогнозують тільки загальні світові події без конкретизування. Нам цього не досить. Тому шукаємо достовірну земну інформацію. Ви мене зрозуміли? Ні?.. Пояснюю, щоб не помилятися, шукаю однодумців, з якими працюю спільно, - Рувим зробив паузу, підійшов ближче до Демосфена, який сидів на стільці й не зводив з нього очей. - Незабаром головні політичні події перемістяться з півдня на північ, тобто в Антіохію. Ви мене правильно зрозуміли? Я працюю на царя Птолемея, як і ви. Тут наші дороги збігаються. Сьогодні ви ще друг Береніки, а завтра можете стати, - він знову зробив довгу паузу, - царем. Так, так, царем нової держави.

Демосфен зробив спробу всміхнутися, але це йому не вдалося, - замість усміху появилася гримаса. Він долонею прикрив уста й звівся на ноги. Тепер зрозумів на яку авантюру штовхає Рувим. Вирішив трохи полукавити:

- І що ви хочете від мене? Чим буду зобов'язаний?

- Хочу постійну й достовірну інформацію з Антіохії. Ви знаєте, що Лаодіка без бою не відмовиться від царського трону. Береніка - також. Отже там розгортатимуться основні події. Мені завчасно треба знати все про них. За інформацію платитиму найщедріше й не тільки золотими монетами, але й відданістю.

- Тобто ви даєте шанс легко заробити гроші...

- Ах, чоловіче, не лукавте. Ви все розумієте. Я маю на увазі не конкретно вас, а якщо хтось буде такий в Антіохії, - почав вивертатися Рувим. - Найбільша річка народжується з найменших джерелець, їх треба побачити, щоб знати, якою буде річка.

Він довгим запитальним поглядом подивився на Демосфена. Демосфен нарешті розгадав: Рувиму нічого не відомо про антиптолемеївську групу, що в Антіохії, не знає й про нього. Це заспокоїло, підозра зникла й він почав активніше вести розмову:

- Мені приємно було познайомитися з вами, із великим знавцем зоряного неба. Ви читаєте Стожари, розумієте мову зірок. Чому б вам не взятися за вивчення їхнього життя? Це так цікаво!

- Їхнього життя? Задля чого?.. Ви читали Арістарха? Не читали? Я читав і вивчив його досліди досконало. Він еллін і впродовж усього свого життя вивчав тільки зоряне небо. В результаті дослідів висловив здогад, що Земля і місяць рухаються, а небесне сонце стоїть у центрі сфери зірок. Навіть визначив їхні розміри й відносні віддалі до місяця й сонця. Цікаво? Так. Але кому це потрібно? Що він за таку працю одержав? Злиденну старість і чужі недоїдки з міського смітника. Цим боги дали зрозуміти, що людина повинна займатися своїми земними справами й не втручатися в небесні. Вони, як і люди, дуже амбітні й підозрілі. А зорі не впливають на поведінку людини, тому людина й не передбачена. Кажуть, що ви викрадаєте вродливих дівчат і продаєте їх за морем у рабство?

- Хто каже? - насторожився Демосфен - Дарій? Ви знаєте Дарія? Де він?..

- Його звати Дарій? - з інтригуючою усмішкою запитав Рувим. - Не хвилюйтесь, я йому не вірю. Дарій за природою з тих рабів, які за всяку ціну хочуть вирватися з рабства, щоб стати рабовласником. Ми з вами не його крові. То як, ви мене правильно зрозуміли?

- Зрозумів, але треба подумати.

- Авжеж, думайте, але не дуже довго, бо трон порожнім не буває.

 

Читати далі >> 9 >> 10 >> 11 >> 12 >> 13 >> 14