Сниться поле мені мимохіть: Ніби вийшов я знов на жнива, Колос хлібний у жмені лежить, Але зерен у ньому нема.
Я від жаху спотілий проснувсь — Та, невже ж бо, колосся пусте?! На всі боки довкруг озирнувсь: Слава Богу, що поле цвіте!
* * *
Закохався у степ Я з дитинства свого. Він для мене, як мед, А я — вулик його.
* * *
Непробачні є речі На людському віку — Котрі потім на плечі Звалять брилу тяжку. І нести її мусиш До меженного дня, Бо її не поцупиш Так, як циган коня.
* * *
Бреде череда по осінньому полю, Бреде вона сумно, шукаючи волю. У вічній задумі, мов зорі по небу. Гадаю, у неї нам вчитися треба.
* * *
Здіймися на вершину, сину. Оглянь орлиним зором Батьківщину. І зупини пурхання горобців Поки ще кіт їх ласий не поїв…
* * *
Не сійте зерна сумніву у душі, Бо проростуть вони, дощу їм не потрібно. Мов бур’яни, вони ростуть по суші. Не сійте зерна сумніву у душі.
* * *
А що життя зробити може з нами? Вже перевірено віками: Нас можуть бити і руками, і ногами, Плювати можуть поміж наші очі, Посеред дня і опівноґчі... — Ось що життя зробити може з нами!
* * *
Озимина вже колосом бринить І степ розправив свої плечі. В серпневім небі жайвір мерехтить Співець і родич мій, до речі.
* * *
Смаглява Тавріє моя — Рожевий ранок серед степу. Повік не розміняю я Її, мов срібную монету. Нема дорожчих на землі І краєвидів кращих в світі — Як ти в засніженій зимі, А чи у виспраглому літі. Ти Богом дадена мені, Одна-єдина ти на світі, Смаглява Тавріє моя.
* * *
Піраміда суспільства була між людьми. Вона є, вона буде, доки будемо ми.
* * *
Не ховай свого серця у клітку. Дай йому розгорнутись на волі. І зневаж, якщо сіє хтось плітку, Вбивцю крихітки, радості, долі.
* * *
Вже за обрій сонечко сіло, А сівач не виходить з поля, Бо для нього поле — це сила, Бо для нього поле — це доля.
* * *
Заможні люди, підтримайте культуру, Не пропивайте гроші у шинках. Із когось з вас час витворе скульптуру, Як спонсори прославитесь в віках.
* * *
Лиш той дороги не здолає, Який, куди іти, не знає.
* * *
Лиш горе робить нас малими, Воно лиш здатне зупинити Алюр за мріями чужими, А горе вчить, як треба жити.
* * *
Летіли лебеді у вирій, Летіли з посвистом в крилі. Співали пісню споконвічну — Стелились луни по землі...
* * *
Напекла рогалів матуся Для онучат та сина-дідуся. Золотаві вони та гожі — На народжений місяць схожі.
* * *
Забарилася ніч, одягнувшись у зорі. Повний місяць зійшов, ніч до себе забрав. А вона, мов русалка, у синьому морі, В золотавім вінку серед ніжних купав.
* * *
Пори року в житті людини Мають дуже важливу роль. Весна — це ранок людини, Літо — згусток енергії, сили. Осінь — мудрість і розум людини, А зима — це вже старість сама. Побілила снігами скроні. До зими готуватися треба, Починаючи ще з весни...
* * *
Не одізвалась ти на поцілунок. Сережка в вусі, мов кинджал, холодна. І ти стоїш, мов Господа дарунок, Ще зовсім юна. І така природня.
* * *
Пив трояндове я вино У глухому селі, пив давно.
Чую мед його на губах — Не згубилось воно у роках.
Відчуваю дух його аромату, Як зайду у селянську хату.
* * *
Я дарую тобі щирий ранок, Силу дня і вечірню зорю, Ніч безмежну, солодкий світанок, Я дарую тобі. Бо люблю Твої очі небесно-блакитні, Твої губи солодкі, мов мед, Поцілунки твої оксамитні, Рук твоїх лебединий лет. Бо закоханий в тебе поет!
Ідуть воли, скрипить гарба, І дід Антон на цьому возі. Селянська вся його «судьба» Пройшла з волами по дорозі, Йшов по коліна у пилюці, Зимою брів — по мерзлоті. Усе він дбав своїй онуці, Не залишаючи собі.
* * *
Дві сили борються в мені! Одна за так, друга — за ні!
* * *
Не картай себе, Не суди. Вже не вернеш Того, що пройшло. Краще випий святої води Й помолись, Що прозріння прийшло, Що ти зміг Зрозуміти свій гріх, І не скоїш вже більше його.
* * *
Безжалісний вогонь Зжира дніпровські плавні. Хапаючи в полон Надії їх останні.
Клубує чорний дим, Вкриваючи Славуту, Ховаючи між тим Людську любов забуту.
* * *
Ще літня спека в поверхах споруд Хова свій жар від прохолоди ранку. І сонце в листя висипа смарагд, З’явилась осінь раптом на світанку.
* * *
Закружляли сніги навкруги, Віднайшовши свої “береги”.
Уляглися на поле озиме, Щоб йому не чувалося зимно,
Щоб воно, мов маленьке дитя, Відчувало тепло покриття.
Хай кружляє, хай сипле пурга, Й спочивають до часу хліба.
* * *
Ароматом дівочого тіла Пахнуть губи і груди твої. Ти до мене, мов птах, прилетіла І упала в обійми мої.
Небо, місяць, вечір і зорі — Все змішалося в голові. Лише очі твої неозорі Рвуть на шмаття серце мені.
* * *
Знялась зоря для нас на небосхилі, І вітер безугавно завива. Здіймаються в лимані білі хвилі. Два серця в пісню з’єднують слова.
* * *
Скубасті хмари опустились На землю краплями дощу. І трави лагідно умились, А я до Господа кричу: Спасибі, Господи, Тобі, Що дав вологу для хлібів.
* * *
О Боже! Скільки шахраїв! Пливуть до нас з усіх країв.
Невже ти, матінко моя, Незарятована земля?
Таврійські сонячні простори, Дніпровські плавні і кодоли,
Коші дніпровських козаків — Невже це все для шахраїв?
Просніться, люди, бо не буде Й лопати — щоби закопати?..
* * *
Два білих ворога забралися на стіл: Це білий цукор, поруч біла сіль.
* * *
Все, що пережито, — як скошене жито. Все, що попереду, — як соти для меду.
* * *
Я винен тільки перед Богом, Йому я низько уклонюсь, І перед Господа порогом Я щиро, щиро помолюсь: За друзів, за мою сім’ю Молитву виповім свою. Відкрию Богу свою душу, Просить прощення в нього мушу!
* * *
Не руйнуйте, що створено часом, Не впадайте у відчай бентежно, Краще Богу помолимось разом, Приймем ласку його обережно. Щоби Віра, Любов і Надія Були поруч, й здійснялася мрія.
* * *
Шануйте людину поважного віку, Учіте дитину — то правила світу, А гілля тополі ламати не треба, Можливо, то наша дорога до неба.
* * *
Друзі мої! Хай світить Вам сонце Через літа — нехай птахом зліта! Я вас люблю, я вам співаю, Пісня над вами хай вічно вита!
III розділ Пісні моєї душі
Степ
Музика Валерія Другальова
Не зміняю я степ на ліси, І на гори його не зміняю. Степ співає на всі голоси Пісню ту, що я добре знаю.
Приспів:
Це мій степ, це мій отчий край. Тут дитинство моє, тут життя. Це колиска моя, це мій рай, Тож чаруюся степом я.
Там витає пташиний спів, Труд людський і земні чудеса, Де між хвиль перегони човнів, Де в Дніпрі течуть небеса.
Приспів.
Зацвіла нареченою вишня
Музика Валерія Другальова
Зацвіла нареченою вишня, Зацвіла у веснянім саду. За село у фаті вона вийшла Подивитись, чи я вже іду.
Приспів:
Я іду, моя люба, кохана, Я лечу на духмяний твій цвіт. Ти єдина моя і жадана, На тобі зупинився мій світ.
Ти окраса, ти чари, ти ніжність І віками не можна забрать Твою ласку й твою білосніжність Квіти ті, що повік не зірвать.
Приспів.
Зацвіла нареченою вишня Зацвіла у веснянім саду. За село у фаті вона вийшла Подивитись, чи я вже іду?
Приспів.
Ти єдина моя і жадана... (пошепки)
Краю мій Таврійський
Музика Валерія Другальова
Краю мій Таврійський, ниви і толоки, Золота пшениця плине в далечінь. Суховії з пилом звихрено, жорстоко По тобі гарцюють, мов скажений кінь.
Приспів:
Земля, що в світ нас привела, Тебе ні з чим не порівняти. До тебе, до твого чола Довіку серцем припадати.
Краю мій Таврійський, ти моя розрада, Ти моя колиска, ти земний мій рай. Хочу, наче батька, я тебе прохати Та й на повний голос пісню заспівай.
Приспів.
Хай почують гори і ліси, й озера, Як лунає пісня про степи твої. Хай її співають і міста, і села, І в далеких далях слухають її.
Приспів.
Степ співає на всі голоси
Музика Валерія Другальова
Не зміняю я степ на ліси І на гори його не зміняю, Степ співає на всі голоси Пісню ту, що я добре знаю.
Приспів:
Це мій степ, це мій отчий край. Тут дитинство моє, тут — життя. Це колиска моя, це — мій рай, Тож чаруюся степом я.
Заспіваю і я разом з ним Про одвічну Дніпрову красу, Що над степом широким моїм Крізь життя до небес понесу.
Приспів.
Степ співає, а море шумить Нам про скіфів і про козаків. Ти послухай його хоч на мить, Він співає тобі із віків.
Приспів.
Горобина ніч
Музика Валерія Другальова
Горобина ніч, горобина, Де ж поділась ти, моя мила? Я ж тебе, коханий, шукала, В горобину ніч заблукала.
Приспів:
Горобина ніч — грім і грози, Горобина ніч — плач і сльози, Горобина ніч — мить кохання, Горобина ніч — біль прощання.
Горобина ніч, горобина, Ти не лай мене, я не винна! В горобину ніч, горобину Я життя дала твому сину.
Приспів: Горобина ніч — грім і грози, Горобина ніч — плач і сльози, Горобина ніч — мить кохання, Горобина ніч — біль прощання.
Горобина ніч, горобина, Розлучила нас зла судьбина. Горобина ніч — мить кохання, Горобина ніч — біль прощання.
Приспів: Горобина ніч — грім і грози, Горобина ніч — плач і сльози, Горобина ніч — мить кохання, Горобина ніч — біль прощання.
Це тільки ти
Музика Валерія Другальова
Це тільки ти, це тільки ти, Моя любов, моя кохана. Це тільки ти бентежиш кров, Це тільки ти, моя жадана.
Приспів:
І ти одна, і я один У недолюбленому світі. Удвох з тобою зможем ми Щасливим це життя зробити.
І смуток мій, і радість ти, Кохана, мила, ти єдина. Мені потрібна ти завжди, Ти ранок мій, моя ти днина.
Приспів.
Від весни до осені
Музика Валерія Другальова
Від весни до осені верби мають косами. Від весни до осені — роси по траві. Від весни до осені верби манять косами, Від весни до осені в небі журавлі.
Приспів: А клин летить, печалиться. Із краєм він прощається. Летять клини аж до весни, Від осені летять.
Від весни до осені трави шепчуть з росами. Від весни до осені в небі журавлі. Від весни до осені роки перепрошую: Поверніть хоч трішечки юності мені.
Приспів.
Не сумуй, козаче
Музика Валерія Другальова
Не сумуй, козаче, коли мила плаче, Не сумуй, козаче, якщо сльози ллє. Маєш сумувати, коли плаче мати, Слізьми обливає сідельце твоє.
А лиман шумить, а лиман шумить, Перехвилює. А душа летить, а душа летить Та й до милої.
Приспів:
На лимані, на лимані Не злічить пташиних зграй. Я про тебе пам’ятаю Й ти мене не забувай.
А її нема, де тепер вона, Я не відаю. А лиман шумить, стелиться луна, В світі вітряно.
Приспів.
Де ж ти, де тепер? Неоспівана, Перемріяна. А лиман шумить, ой, шумить лиман Де ж ти, вірная?
Приспів.
Лелеки
Музика Валерія Другальова
Відлетіли лелеки, та й до теплого краю. Відлетіли без мене, але я все гадаю: Чи усі долетіли, чи не боляче крилам, Чи зустріли їх добре, чи м’якенько присіли.
Приспів: Ой, лелеки, лелеки, Ви брати журавлині, Летите ви далеко За тумани, за сині.
Покидали ви землю, де вас люди кохають, Де цінують і ніжать, де легенди складають. Не забудьте в польоті наші ниви і води, І красу негучної золотої природи.
Приспів.
Білокрилі лелеки, моя доля і радість, Ви від мене далеко, але в мене є заздрість: Як хотілося б з вами підійнятись до неба Та змахнути крилами. Ой, лелеки! Як треба!
Приспів.
Доля журавлина
Музика Валерія Другальова
Летять, летять в замежні далі В блакитнім небі журавлі. Дорога їхня у печалі, Дорога їхня у журі.
Приспів:
Доле, доле, доле журавлина, Ти болем схожа на людську. Така ж гірка — коли дитина Втрачає матінку свою.
Клини курличуть, мов ридають, Летіти в вирій час велить. Дитя залишили й гадають: Чи журавля колись злетить?
Приспів.
Та слава Богу, дав він сили — Те журавля саме знялось, За клином в вирій полетіло, На повні крила піднялось.
Приспів.
Вишневі ранки
Музика Валерія Другальова
Ой, вітроньку, ой, вітре, вітерочку, Шепоче поміж гіллям у саду. Пробачте мені, мамо, моя вічна, Що я до Вас повільно так іду.
Приспів: Вишневі ранки маминого двору Я час від часу бачив уві сні. О, як же мені хочеться додому, Ой, як додому хочеться мені!
Повій, повій, ти вітроньку, тихенько І принеси мені її журу. Та розкажи, як там живе старенька, Я все у своїм серці збережу.
Приспів.
На жаль, шляхи не сповідимі Богом, Ніхто не знає, де його межа. Трапляється, при зустрічі з порогом Ми розумієм: хата вже чужа.
