"Просвіта" Херсонщини - Немченко І. Шевченкова офіра -2 - Т.Г.Шевченко в доробку О.Афанасьєва-Чужбинського
Вітаємо Вас, Гість!
Неділя, 11.12.2016, 02:16
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

ДІЯЛЬНІСТЬ "ПРОСВІТИ" [5]
НОВИНИ ВИДАВНИЦТВА [18]
Що відбувається у херсонській філії видавництва "Просвіта". Анонси нових книжок.
ОНОВЛЕННЯ ПОРТАЛУ [7]
КОНКУРСИ, ФЕСТИВАЛІ... [22]
Увага! Важлива інформація для творчих людей.
ІНШІ НОВИНИ [8]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

Які теми треба більше розкрити на нашому порталі?
Всього відповідей: 60

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Архів записів

Календар

«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
у
<Vox.com.ua> Портал українця

Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



Немченко І. Шевченкова офіра -2 - Т.Г.Шевченко в доробку О.Афанасьєва-Чужбинського

1 << Читати спочатку

 

ЛІРИЧНІ ПРИСВЯТИ Т.Г.ШЕВЧЕНКОВІ
В ДОРОБКУ О.АФАНАСЬЄВА-ЧУЖБИНСЬКОГО

Оженись на вольній волі,
На козацькій долі.
Т.Шевченко, "Не женися на багатій"

Українського поета-романтика й мемуариста, етнографа й історика, публіциста й мовознавця Олександра Степановича Афанасьєва-Чужбинського доля звела з Т.Шевченком 29 червня 1843 року в с.Мойсівці на балу у поміщиці Тетяни Волховської, а такі імпрези "були для Малоросії своєрідним Версалем" [1, 89]. Знайомство відбулося з легкої руки Є.Гребінки. Перше враження від Кобзаря за мить до того, як Євген Павлович відрекомендував поетів одне одному, було осяйним - Шевченко "був середній на зріст, кремезний; на перший погляд обличчя його здавалося звичайним, але очі світилися таким розумним і променистим світлом, що мимоволі я звернув на нього увагу" [1, 90]. З того часу письменники потоваришували, тож їхні подальші життєві стежки часто перехрещувались. О.С.Афанасьєв-Чужбинський зазнайомився з Кобзарем, "коли наш поет був ще молодий, кипів натхненням, прагнув до самоосвіти і, незважаючи на тугу, що повсякчас ятрила його серце на самоті, захоплювався ще іноді й веселим товариством, і співчуттям, яке викликав симпатичною своєю особою" [1, 87]. Тарас Григорович неодноразово гостював у маєтку О.Афанасьєва-Чужбинського - в селі Ісківцях Лубенського повіту на Полтавщині. Такі зустрічі відбувалися в 1843, 1845 та 1846 рр. За свого другого приїзду на Україну в 1845-1847 рр. Т.Шевченко запросив О.Афанасьєва-Чужбинського до подорожі Лівобережжям. За перебування в лютому-березні 1846 року в Чернігові, де за завданням Археографічної комісії описував місцеві історичні та архітектурні пам'ятки, Кобзар намалював портрет свого товариша та записав до його альбома вірш "Не женися на багатій", створений 4 жовтня 1845 року в Миргороді. І портрет О.Афанасьєва-Чужбинського роботи Т.Шевченка, і згаданий альбом, на жаль, не збереглись. У своїй ліричній присвяті-напучуванні Кобзар відзначив:

Не женися на багатій,
Бо вижене з хати,
Не женися на убогій,
Бо не будеш спати.
Оженись на вольній волі,
На козацькій долі,
Яка буде, така й буде,
Чи гола, то й гола [3, 251].

Таке красномовне віршоване побажання вочевидь не випадково було вписане саме в альбом О.Афанасьєва-Чужбинського, особистість і поведінка якого викликала у Т.Шевченка далеко не однозначні поцінування. Чим ближче знайомився Кобзар з цим письменником та його видноколом, тим більше стосунки ставали прикрішими.

Під кінець весни 1846 року Т.Шевченко разом з поетом О.Афанасьєвим-Чужбинським та художником М.Сажиним мешкали в будинку І.Житницького в Хрещатицькому провулку. Пізніше, в 1928 році, в цьому помешканні було засновано Літературно-меморіальний будинок-музей Т.Г.Шевченка. Глибока повага до Кобзаря, захоплення його діяльністю відбилися в багатьох публікаціях О.Афанасьєва-Чужбинського, присвячених як 40-м рокам, так і останньому періодові життя геніального поета. Це "Воспоминания о Т.Г.Шевченко", опубліковані в журналі "Русское слово" (1861, № 5), стаття-некролог "Землякам. Над гробом Т.Г.Шевченка", подана в тому ж часописі (1861, № 2), а також розлогі "Очерки прошлого", друковані в періодиці протягом 1861-1871 рр. та окремими томами (1863, 1870, 1874). Це й рецензія "Кобзарь Тараса Шевченка в переводе русских поэтов" (1860). Були в доробку О.Афанасьєва-Чужбинського й ліричні присвяти Кобзареві, які помітно виділяються серед багаточисельного літературного ужинку такої ж тематики в творчості інших представників т.зв. шевченківського періоду в розвитку українського письменства (1840-і - 1860-і роки): йдеться про поетичні епістоли "До Шевченка" ("Чого ти лаєшся, Тарасе?") В.Забіли й "Скажи мені, батьку" Г.Андрузького, пісенний триптих "Три сльози дівочі" та молитву "Молим тебе, боже правди, боже благостині..." О.Псьол, віршовану апеляцію "Брате-голубе Тарасе!" В.Александрова й привітання "На святе Благовіщення" М.Максимовича, болючі епітафійні твори "Сумує і плаче" та "На смерть Шевченка" ("То не вітер стогне в полі...") О.Навроцького, "На смерть Шевченка" В.Кулика, "На похорон Шевченка" О.Кониського, "На похорон Т.Гр.Шевченка під Каневом" М.Максимовича, "Замість епілога до поеми брату Тарасові на той світ" і "До братів на Вкраїну" П.Куліша, "В день скону батька нашого Тараса Шевченка" й "Осьмий поменник Тарасові Григоровичеві Шевченці на вічную пам'ять" Ю.Федьковича, "Тарасові на вічную пам'ять" К.Климковича... До речі, саме О.Афанасьєву-Чужбинському належить чи не найперше ліричне звернення до Кобзаря.

Вірш поета "Шевченкові" ("Гарно твоя кобза грає...") датований ще 26 листопада 1841 року (з поміткою про місце написання - Чугуїв), а опублікований був 1843 року в українському літературному збірнику "Молодик" (число друге). У цьому дружньому посланні, що з'явилось ще до особистого знайомства письменників, не приховується щире захоплення музою Шевченка, її яскраво вираженим національним характером. Автор наголошує на розмаїтті настроїв, якими перейнятий "Кобзар" - маленька книжечка на вісім творів, що якраз незадовго перед тим - 1840 року - з'явилась у світ і стала неабиякою подією в житті українського народу. Поетові близькі й зрозумілі Шевченкові думи, контрастні почуття й переживання:

Гарно твоя кобза грає,
Любий мій земляче!
Вона голосно співає,
Голосно і плаче.
І сопілкою голосить,
Бурею лютує,
І чогось у Бога просить,
І чогось сумує [2, 226].

Розмірковуючи над витоками творчості співця-краянина, О.Афанасьєв-Чужбинський констатує його закоріненість у національний ґрунт, у рідну історію. Сама природа українська, національне середовище спонукали митця виявити свій небуденний хист ("Ні, не люде тебе вчили: / Мабуть, сама доля, / Степ, та небо, та могили,/ Та широка воля!", "Мабуть, часто думка жвава / Труни розкривала / І козацька давня слава, / Як сонечко, сяла"). Автор окреслює систему образів дебютної збірки Т.Шевченка, як і інших ранніх творів, де домінують насамперед героїчні постаті пращурів - борців за українську державність, що віддавали свої життя на вівтар служіння матері-Батьківщині:

І вставали з домовини
Закуті в кайдани
Вірні діти України:
Козаки й гетьмани.
І святі кістки біліли
Спалених в Варшаві;
І могили кровавили
Прадіди безглаві [2, 226-227].

Імпульсом до появи Т.Шевченка як співця національних святощів стало гостре відчуття належності до долі рідного краю - сплюндрованого та понищеного сусідами-загарбниками, до становища окраденої неньки-України. Саме цей образ-персоніфікація, навіяний фольклорною і літературною традицією, і виходить у вірші О.Афанасьєва-Чужбинського на перший план, потверджуючи, що автор "Кобзаря" - палкий патріот, справжній українолюб, послідовний захисник-оборонець прав співвітчизників.

Мабуть, ти учивсь співати
На руїнах Січі,
Де ще рідна наша мати
Зазирає в вічі;
Де та бідна мати просить
Кожну душу щиру,
Хто по світу кобзу носить,
Щоб співати миру
Про козацтво незабутнє,
Вірне, стародавнє,
Про життя козацьке смутне,
Смутне, але славне [2, 227].

Красномовні звертання ("любий мій земляче", "братику рідненький") свідчать, що автор бачив у Т.Шевченкові свого однодумця-побратима. Тож показово, що при першій нагоді О.Афанасьєв-Чужбинський познайомився й заприятелював з Кобзарем. Хоча, як відомо, Т.Шевченко досить критично відгукувався про свого товариша - і як людину, і як митця. Наведемо його спогад з щоденникового запису від 2 липня 1857 року: "Был у меня во время оно приятель в Малороссии, некто г.Афанасьев, или Чужбинский. В 1846 году судьба столкнула нас в "Цареграде" (назва готелю - І.Н.), не в отоманской столице, а в единственном трактире в городе Чернигове. Меня судьба забросила туда по делу службы, а его по непреодолимой любви к рассеянности, или, как он выражался, по влечению сердца. Я знал его как самого неистового и неистощимого стихотворца, но не знал скрытого механизма, которым приводилось в движение это неутомимое вдохновение. И тогда только, когда поселились мы, во избежание лишних расходов, во-первых, а во-вторых, чтобы, как товарищи по ремеслу, созерцать друг друга во все минуты дня и ночи, тогда только узнал я тайную пружину, двигавшую это истинно неутомимое вдохновение. Пружина эта была шипящий самовар. Сначала я не мог взять в толк, почему мой товарищ по ремеслу не спросит, когда ему вздумается, стакан чаю из буфета, как я это делаю, а непременно велит подать самовар. Но когда я рассмотрел приятеля поближе, то оказалось, что он, собственно не самовар велел подавать, а велел подавать вдохновение, или пружину, приводящую в движение эту таинственную силу" [4, 44]. І далі Шевченкова іронія стає ще відчутнішою: "Мы прожили с ним вместе весь великий пост, и не оказалось в городе не только барышни, дамы, даже старухи, которой бы он не написал в альбом не четырехстишие какое-нибудь (он мелочь презирал), а полную увесистую идиллию. Если же альбома не обреталось у какой-нибудь очаровательницы, как, например, у старушки Дороховой, вдовы известного генерала 1812 года, то он преподносил ей просто на шести и более листах самое сентиментальное послание" [4, 44-45].

Та більше всього роздратував О.Афанасьєв-Чужбинський свого приятеля й супутника, який традиційно перебував у полоні безгрошів'я, невибагливістю й несумлінністю в грошових справах, звичкою не віддавати борги. Для Т.Шевченка це було свідченням непорядності.

Тож ходяча істина "вернейший дружбометр есть деньги" обірвала щирі товариські стосунки двох поетів. Хоча пізніше О.Афанасьєв-Чужбинський, як наче нічого й не сталось, відвідав Т.Шевченка в Академії мистецтв у Петербурзі, але був зустрінутий досить прохолодно. Та й не дивно. "Искорени друзей, подобных Афанасьеву..." - апелював Кобзар до Господа, пам'ятаючи дріб'язковість і несолідність колишнього приятеля, а ще його світоглядну нерозбірливість, літературне багатослів'я, схильність до вірнопідданських виступів ("вижу на бесконечных столбцах бесконечное малороссийское стихотворение, по случаю, не помню, по какому случаю, - помню только, что отвратительная и подлая лесть русскому оружию"). Хоча згідно зі спогадами О.Афанасьєва-Чужбинського, в Петербурзі він бачився з Т.Шевченком неодноразово. І, зрештою, поети порозумілись і помирились.

Але як би не ставився Т.Шевченко до О.Афанасьєва-Чужбинського, той завжди пишався товариськими зносинами з Кобзарем. І коли геніального поета не стало, Олександр Степанович щиро відгукнувся на цю скорботну подію віршем-епітафією "Не в степу, не на могилі..." ("Над гробом Т.Г.Шевченка"), що був уміщений у журналі "Основа" за 1861 рік (№ 3). Автор сумує, що великий Тарас помер і похований не згідно з його заповітом, а на чужині, в Петербурзі, далеко від України:

Не в степу, не на могилі -
Над Дніпром широким -
Ти заснув єси, Кобзарю,
Вічним сном глибоким.

Над Невою, під снігами,
При похмурім сонці
Ти поліг єси, мій друже,
На чужій сторонці [2, 245].

Такий фінал долі народного улюбленця видається неправомірним, несправедливим, просто неприродним. Тож через низку заперечних конструкцій, у підтексті, О.Афанасьєв-Чужбинський обстоює право Кобзаря лежати в рідній землі, бути похованим згідно з традиціями, що споконвіку живуть в українському народі ("У головах не посадять / Червону калину, / Не привіта соловейко / Твою домовину", "Не закує і зозуля / Де-небудь в куточку,/ У цвітючім та пахучім / Вишневім садочку"). Низка образів, що символізують український світ, різко контрастують з прикметами російської півночі ("під снігами", "при похмурім сонці"), поглиблюючи мотив жалоби.

А проте і в цій далекій від України землі - "на чужій сторонці" - є чимало сердець, що шанують великого Тараса, адже він близький усім, хто цінує ідеали добра і справедливості.

Круг тебе чужа чужина...
Та не чужі люде:
Є кому тебе оплакать,
Є - і довго буде.
Покоління поколінню
Об тобі розкаже,
І твоя, Кобзарю, слава
Не вмре, не поляже! [2, 246].

Ішлося, звісно, й про представників багаточисельної петербурзької української громади, що тяжко переживали у зв'язку зі смертю славетного земляка, і про репрезентантів інших культур, зокрема й російської, що не з меншою жалобою прощалися зі співцем світового рівня, передчасно скошеним імперською косою. Олександр Афанасьєв-Чужбинський висловлює глибоку переконаність у живучості Кобзаревих ідей у майбутніх часах - у середовищі духовних спадкоємців. Фінал епітафії, витриманий у дусі зразків національного героїчного епосу з традиційними славнями на честь оспівуваних персонажів ("слава / Не вмре, не поляже!"), потверджує неперебутність Шевченкову в пам'яті народній і загальнолюдській.

Ліричні присвяти О.Афанасьєва-Чужбинського, разом з його мемуарними та критичними публікаціями про Кобзаря, додають чимало суттєвих штрихів до літературно-біографічної Шевченкіани, хоча й не завжди об'єктивних, оскільки цей автор виявляв схильність до перебільшень та суб'єктивізму в оцінках взаємин з геніальним сином України.

Література

1. Афанасьєв-Чужбинський О.С.Спомини про Т.Г.Шевченка // Спогади про Тараса Шевченка. - К.: Дніпро, 1982. - С.87-107.
2. Українські поети-романтики: Поетичні твори. - К.: Наукова думка, 1987. - 592 с.
3. Шевченко Т.Г. Твори: У 5 т. - К.: Дніпро, 1978. - Т.1. - 373 с.
4. Шевченко Т.Г. Твори: У 5 т. - К.: Дніпро, 1979. - Т.5. - 567 с.

 

Читати далі >> 3 >> 4 >> 5 ... >> 17 >> 18 >> 19