"Просвіта" Херсонщини - Немченко І. Шевченкова офіра -16 - Кобзареві мотиви в творчості Анатолія Кичинського
Вітаємо Вас, Гість!
Неділя, 04.12.2016, 22:17
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

ДІЯЛЬНІСТЬ "ПРОСВІТИ" [5]
НОВИНИ ВИДАВНИЦТВА [18]
Що відбувається у херсонській філії видавництва "Просвіта". Анонси нових книжок.
ОНОВЛЕННЯ ПОРТАЛУ [7]
КОНКУРСИ, ФЕСТИВАЛІ... [22]
Увага! Важлива інформація для творчих людей.
ІНШІ НОВИНИ [8]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

Чи хотіли б Ви опублікувати свій твір на нашому порталі?
Всього відповідей: 16

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Архів записів

Календар

«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
у
<Vox.com.ua> Портал українця

Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



Немченко І. Шевченкова офіра -16 - Кобзареві мотиви в творчості Анатолія Кичинського

1 << 2 << 3 << ... 13 << 14 << 15 << Читати спочатку

 

КОБЗАРЕВІ МОТИВИ
В ТВОРЧОСТІ АНАТОЛІЯ КИЧИНСЬКОГО

Анатолій Іванович Кичинський - відомий український поет, перекладач, художник, критик, громадський діяч. Уродженець села Преображенки Чаплинського району Херсонської області (побачив світ 4 квітня 1950 року), він змалечку увібрав у себе вільний розмах таврійського степу та любов до української пісні й поезії. Успішно закінчив філологічний факультет Херсонського державного педагогічного інституту (1972), Вищі літературні курси при Літературному інституті імені О.М.Горького в Москві (1981). Член НСПУ (1977) та Асоціації українських письменників. У різні часи працював кореспондентом-організатором Бюро пропаганди художньої літератури СПУ, літконсультантом при Херсонській обласній організації СПУ, керівником Херсонського молодіжного літоб'єднання, головним редактором газети "Гривна". Був делегатом Установчого з'їзду Всеукраїнського товариства української мови імені Тараса Шевченка і першим керівником Херсонського міського ТУМ імені Тараса Шевченка (1989-1990). Автор кільканадцяти поетичних збірок: "Вулиця закоханих дерев" (1976), "Світло трави" (1979), "Землі зелена кров" (1982), "Листоноша - Земля" (1985), "Дорога завдовжки в любов" (1988), "Повторення непройденого" (1990), "В гості до мами" (1991), "Жива і скошена тече в мені трава" (1999), "Бджола на піску" (2003) та ін. Він є лауреатом літературних премій імені Павла Усенка та Бориса Нечерди, а 2006 року був удостоєний найвищої в нашій країні Національної премії України імені Тараса Шевченка за збірки поезій "Пролітаючи над листопадом" (2004) і "Танець вогню" (2005). Неодноразово брав участь у Міжнародних, Всеукраїнських та обласних шевченківських святах, виступав з промовами на цих форумах.

Глибока шана до великого Кобзаря, орієнтація на його духовні заповіти відчувається у літературній та громадській діяльності херсонського поета і художника протягом багатьох десятиліть. Особливо ж це притаманне ліриці співця, на що час від часу звертають увагу дослідники й критики різних поколінь [1-4, 6-9].

У віршах шевченківської тематики А.Кичинський прагне зазирнути до творчої лабораторії митця - і як поета, і як художника, зорієнтованого на загальнолюдські цінності. Вірш-монолог "Тарас Шевченко. Автопортрет із свічкою" (1845) мотивує появу цього малюнка як наслідку болючих розміркувань над долею українства (за цією роботою пізніше - в 1860 р. - було створено відомий офорт). Шевченко усвідомлює своє покликання - бути світочем для інших, для всієї поневоленої нації. Звідси й символічний образ свічки, що втілює полум'я просвіти й духовного очищення народу, його відродження до гідного життя, а водночас авторове горіння вогнем одержимості й самопосвяти заради рідного краю і всього людства.

Намалюю себе зі свічею,
поки сонця на небі нема,
поки землю і душу пітьма
непроглядністю кута своєю [5,70].

Це відчуття громадянського обов'язку додає Т.Шевченкові снаги й надії, допомагає і в живопису, і в поезії світлоносити - розганяти світлим словом та барвою темряву рабства й сваволі.

Поезія-екфразис А.Кичинського "Тарас Шевченко і діти-байгуші. Папір, сепія" з присвятою Іранбекові Оразбаєву підкреслює гуманістичну домінанту в творчості Шевченка періоду заслання, його уболівання за окраденою долею злидарів-казахів. Це ще одна спроба заглиблення до творчої майстерні Кобзаря. Анатолієві Івановичу довелося не раз бувати в Казахстані, мандрувати стежками славетного земляка, переконуватися в щирості любові сучасних казахів до акина Таразі, до його літературного та малярського доробку. Кожен, хто споглядав Шевченкове полотно з зображенням казахських дітлахів-жебраків, певно ж звертав свою увагу на вираз обличчя поета-засланця, змальованого на другому плані. Там і безмежне співчуття до представників тубільного населення і гостре засудження поведінки господаря, байдужого до людського горя і страждань:

У дверях ситої душі
голодні, босі, напівголі
казахські діти-байгуші -
дві долі крихітні і кволі,
а бути чесним - дві недолі, -
стоять і просять хліба-солі
у дверях ситої душі [5, 71].

Відтак звучить мовчазна спонука з боку Кобзаря, адресована цій "ситій душі", котра не здатна на співпереживання: "не проганяй же їх", "вділи їм ласки, наче мати", "збідній на зло", "побійся двері зачиняти". Але ці сподівання на щедрість і співчуття марні, адже, як стверджує приповідка, наїдений голодного не розуміє. В інтерпретації А.Кичинського Т.Шевченко прирікає цю "ситу душу" на страшні моральні муки:

Ти хтіла рай?
Терпи тепер
оці розверсті в пекло двері,
котрі мій суд страшний відпер
на забороненім папері [5, 71-72].

Фінальні рядки вірша сприймаються як гнівний вирок бездуховності й немилосердності. Хоча малюнок і не подає зовнішності негативного героя, але йому не сховатись од ганьби, бо його гріх навічно зафіксований художником:

Ти, мов галерник при галері,
і згинеш при оцім папері,
хоч і карайсь і кайсь тепер [5, 72].

У вірші "На могилу Тараса Шевченка…", сповненому задушевності й ліризму і водночас патетики, А.Кичинський звертається до неспівмірних, на перший погляд, образів, що є стрижневими в творі ("і мала моя Преображенка, / і велика Вітчизна моя"; "і вузенька стежина дитяча, / і широка дорога людська"; "і низенька могила солдатська, / і висока Чернеча гора"). Але всі вони засвідчують загальнонаціональний і вселюдський пієтет і любов до Шевченка, священне ставлення до його могили, куди приходять мільйони людей на одвічну сповідь - "на небо неначе".

Поезія А.Кичинського "Зібгалася калачиком душа…" репрезентує канівську святиню як місце духовного очищення й просвітління, своєрідного катарсису нації: довкола Шевченкової могили обертається вся українська сторона, мандруючи з минулого в майбутнє, озброєна його духовними заповітами.

… Стоїть гора Чернеча,
і вся земля навкруг тії гори
згори -
неначе колесо лелече,
що все кудись котилося колись [5, 142].

Невипадково в цьому контексті поет вживає й інші символи (мазепинська пісня про чаєчку-небогу як історіософська візія недолі України; пил степовий із сіллю Сиваша як відчуттєвий образ малої батьківщини автора-тавричанина).

У своїх віршах А.Кичинський послуговується ремінісценціями з Шевченка ("Скубеться пір'я, пух літає…"), епіграфами з його творів чи варіантів народних пісень на Шевченкові вірші ("Застільна балада").

Твори про Кобзаря займають важливе місце в доробку письменника, тож вони неодноразово публікувалися повторно у збірках наступних років.

Література

1. "Висока хвиля в серце заплива…" (Поетичний світ Анатолія Кичинського): Бібліографічний посібник. - Херсон, 2000. - 40 с.
2. Голобородько Я. Фольклорність, "прокласичність", модерність - бренд Анатолія Кичинського // Степ: Літ-худож. альманах. - 2007. - №15. - С. 13-21.
3. Жук П., Кіндрась К. "Такого дива ми ще не бачили" // Рад. Україна. - 1989. - 21 травня.
4. Каляка М. Кичинський Анатолій Іванович (1950) // Каляка М. Шевченко і Херсонщина: Історія, люди, долі. - Херсон, 1997. - С.23.
5. Кичинський А. Повторення непройденого: Поезії. - К.: Дніпро, 1990. - 207 с.
6. Література рідного краю: Метод. посібник / Авт.: Немченко Г., Немченко І.; Відпов. за вип. Крайня М. - Херсон, 1994. - 100 с.
7. Немченко І. Лірична Шевченкіана Анатолія Кичинського // Другі Шевченківські читання, присвячені 150-річчю "Заповіту і 155-річчю "Кобзаря": Матер. всеукр. наук.-практ. конф. - Переяслав-Хмельницький, 1995. - С.17-18.
8. Немченко І.В. Поезія людяності (про лірику А.Кичинського) // "Висока хвиля в серце заплива..." (поетичний світ Анатолія Кичинського): Бібліографічний посібник. - Херсон: Просвіта, 2000. - С. 13-19.
9. Яцюк Л. Подобатися лише поезії… // Літ. Україна. - 2004. - 19 лютого.

 

 

Читати далі >> 17 >> 18 >> 19