"Просвіта" Херсонщини - Нариси з історії Бериславщини. Вип. 4 -41 - Пошук "ворогів народу"
Вітаємо Вас, Гість!
Неділя, 04.12.2016, 14:11
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

ДІЯЛЬНІСТЬ "ПРОСВІТИ" [5]
НОВИНИ ВИДАВНИЦТВА [18]
Що відбувається у херсонській філії видавництва "Просвіта". Анонси нових книжок.
ОНОВЛЕННЯ ПОРТАЛУ [7]
КОНКУРСИ, ФЕСТИВАЛІ... [22]
Увага! Важлива інформація для творчих людей.
ІНШІ НОВИНИ [8]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

За якою інформацією Ви прийшли до нас?
Всього відповідей: 109

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Архів записів

Календар

«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
у
<Vox.com.ua> Портал українця

Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



Нариси з історії Бериславщини. Вип. 4 -41 - Пошук "ворогів народу"

1 << 2 << 3 << ... 38 << 39 << 40 << Читати спочатку

Юрій Голобородько


ГІРКИЙ БІЛЬ ПРАВДИ


Пошук “ворогів народу”… В роки репресій він вівся скрізь — у великих містах і малих селах, на промислових підприємствах, у господарствах, організаціях, навчальних закладах… Під колесо переслідувань в першу чергу потрапляли громадяни корінних національностей, котилося воно і по етносах, причому таких малих, котрі нараховували всього кількасот, а то й менше представників. Каральна служба, мабуть, просто не примиритися з думкою, що в національних групах немає прихованих чи явних шкідників. Настирливо вишукуючи, доводила, що таки є, завзято діють, чинять перепони владі і в кінцевому результаті прагнуть ліквідувати її.
Саме таким духом пронизана справа 5060-ф/с, що зберігається в архівах обласної служби безпеки. Запеклими ворогами народу в ній виступають жителі с.Старошведське Бериславського району шведи за національністю Андрій Петрович Анос, Іван Іванович Утас, Густав Едуардович Утас, Іван Христофорович Гінас та Якуб Андрійович Герман. Ця група людей визначається слідчим як “шведська контрреволюційна націоналістична організація”. Не більше і не менше! Члени її — люди різного віку. Від молодого 29-літнього Івана Івановича Утаса до 68-річного Андрія Петровича Аноса. Останній, найстарший, звісно, найкраще підходив на роль натхненника злочинців. Тим більше, що до революції, як написано в паперах, був куркулем. Його односельці, на момент арешту колгоспники, теж ворожі елементи, бо — “з куркулів”. Іншими, ясна річ, вони і не могли бути в очах тих, хто створював справу…
…У 20-і роки — після громадянської війни, коли велося національно-культурне будівництво, у селі була створена єдина в Україні шведська національна сільська Рада. Згодом тут сталися події, які сколихнули життя мешканців. У 1928 році під приводом лікування на прабатьківщину виїхав місцевий пастор. Згодом він написав своїм колишнім прихожанам листи, в яких розхвалював життя у Швеції і закликав їх полишити береги Дніпра. Звернення пастора знайшло у селян відгук, бо саме розпочалася колективізація. А вони, як і багато одноосібників, її побоювалися. То ж звернулися до радянського уряду з проханням дозволити виїзд і отримали його. В червні 1929 року в Старошведське прибув спеціальний пароплав, який забрав майже всіх бажаючих (окрім 6 сімей) і відправився на прабатьківщину.
Та зустріла вона людей не дуже привітно. Після двомісячного карантину у спеціальному таборі їм було запропоновано влаштовуватись, хто як може. Про найменшу допомогу з боку держави й мови не велося. Витративши під час переїзду гроші, реемігранти почали шукати роботу. Знаходили її тільки в сільській місцевості, бо не мали професій для праці на фабриках і заводах. В основному йшли в найми до багатих хуторян. Дався взнаки нащадкам колоністів і суворий скандинавський клімат. Вони забажали повернутися у Старошведське. Після довгих зволікань уряд Швеції дозволив виїзд.
У 1930 році на Бериславщину повернулися перші декілька сімей, а наступного року — решта. На прабатьківщині залишилися найзаможніші селяни, які мали можливість придбати землю. Всі поверненці незабаром вступили в СОЗ, а потім об’єдналися у колгосп імені Швед. компартії. Зробили це самостійно, без утисків. Так що ніхто не зазнавав переслідувань, розкуркулювання.
Ось такі випробування пройшли херсонські шведи. Здавалося, влада повинна була наочно переконатись, що вони зробили свій остаточний соціальний вибір. На жаль, зрозуміти цього вона не захотіла. Спрацював принцип недовіри, загальної підозрілості, яка тоді пронизувала всю атмосферу суспільного життя.
Перегляд документів справи утверджує в мислі, що перший крок у “викритті ворогів” зробила Старошведська сільська Рада. А може, вона тільки зреагувала на чиїсь пропозиції чи доноси? Бо на А.П.Аноса і його односельців надійшли різко негативні характеристики-довідки з сільради. Контрреволюціонери — і все! Емігрували в Швецію, а потім повернулися в СРСР, щоб вести підривну роботу, передавати за кордон шкідливу інформацію. Зустрічалися з шведськими емісарами, створили націоналістичний ворожий центр, вели діяльність по руйнації колгоспів, поваленню існуючого ладу. А.П.Анос до того ж ніби говорив, що “радянська влада оббирає колгоспи, все забирає і душить народ і що швидко прийде їй кінець. Прийде в Німеччині до влади Гітлер, і ми отримаємо все те, що у нас було, і будемо жити добре”.
Ще стверджували: “Під час перебудови колишньої церкви під клуб Анос, Сигалет, Спічак, Герман, Нурберг вели агітацію серед колгоспників, щоб вони не йшли на збори колгоспу і щоб не голосували за перебудову церкви, бо швидко прийдуть білі і знову відкриють церкву”.
Сільрадівські довідки на всіх п’ятьох “неблагонадійних” схожі між собою, мов краплини води. В усіх одні твердження: збиралися разом, радилися, виношували злочинні плани. А коли так — організація контрреволюціонерів, націоналістів, ворогів. І вже постанова від 26 липня 1938 року: притягнути до відповідальності по статтях 54-10, 54-11 А.П.Аноса, І.І.Утаса, Г.Е.Утаса, І.Х.Гінаса, Я.А.Германа. А це значить — арешт, в’язниця, допити в службах НКВС,
Можна тільки уявити, як почували себе, опинившись за ґратами, одвічні хлібороби, що думали вони про долю свою та своїх сімей. Якщо в Андрія Петровича Аноса всі діти були дорослими (чотири дочки замужем, син Густав залишився у Швеції, а син Теодор зазнав репресій), то Іван Христофорович Гінас, звичайно ж, постійно непокоївся, що з дітьми. Мав їх четверо — від 4 до 17 років, зосталися самі, бо дружину органи НКВС ув’язнили раніше.
Заарештовані лише через місяць з лишком — 5 вересня (якщо вірити протоколам допитів) — були викликані до слідчого для дачі показань. Хоча ознайомлення з записами розмов породжує думку, що зустрічі з ним мали місце раніше. Дуже вже протоколи допитів прозорі, упереджені, наче б розраховані на повне підтвердження висунутих звинувачень. Всі до єдиного. У затриманих немає найменшої спроби захистити себе, заперечити слідчому.
Свідчення цьому — запис допиту А.П.Аноса.
“Запитання: Кого ви знаєте з учасників контрреволюційної організації, які разом з вами проводили антирадянську діяльність?
Відповідь: З учасників шведської контрреволюційної повстанської організації мені відомі такі особи: Утас Г.Е., Кнутас І.П., Сигалет Г.П., Спічак Г.П., Гінас І.Х., Утас І.В., Нурберг М.А., Герман Я.А …
Запитання: Яким чином вам стало відомо про участь вищепоіменованих осіб у контрреволюційній організації?
Відповідь: Про належність до контрреволюційної організації вказаних мною осіб мені стало відомо зі слів Андерсона, який мені розповідав; крім того, я знаю їх як осіб, котрі активно проводять антирадянську агітацію серед шведського населення…
Запитання: Ви заарештований і звинувачуєтесь у тому, що є учасником антирадянської організації, котра складається зі шведів і проводить контрреволюційну роботу протягом ряду років. Чи підтверджуєте це?
Відповідь: Так, підтверджую, що дійсно я з 1929 р. приєднався до шведської контрреволюційної націоналістичної повстанської організації, керованої в той час пастором Гоасом. І з того часу до дня мого арешту — активний учасник”.
Ще А.П.Анос стверджує, що організація ставила перед собою завдання підготувати населення до збройного повстання проти радянської влади на випадок війни. А поки її немає, спонукати шведів до нового виїзду на прабатьківщину. Адже колишнім колоністам в СРСР неможливо жити.
Подібні зізнання дали й інші заарештовані. Правда, в протоколі допиту І.І.Утаса надибуємо несподіваний збій. На запитання слідчого: “Ви прилучалися до контрреволюційної організації?” була отримана відповідь: “Не прилучався”. Однак вже подальші рядки розмов у в’язниці засвідчують настирливість енкаведистського служаки, і 29-річний І.І.Утас, комсомолець і молодий голова колгоспу, а в минулому — “син куркуля” почав стверджувати, що з 1932 року він все-таки — активний учасник націоналістичного осередку. Як добувалося таке визнання, залишається лише здогадуватися.
В усіх документах справи — неприхована упередженість до заарештованих, попередня визначеність їхніх свідчень. У протоколах очних ставок — теж. А.П.Анос чітко свідчить, що І.І.Утас був членом контрреволюційної організації, вів проти влади підривну роботу. І.І.Утас це саме говорить про А.П.Аноса. Подібного типу і матеріали очних ставок інших заарештованих.
Звинувачувальний висновок, винесений 17 вересня 1938 р., стверджував одне: у селі Старошведське ще з 1929 року діяла ворожа організація, яка не тільки вчинила першу еміграцію шведського населення, але готувала й другу, вела контрреволюційну пропаганду, захищала капіталістичний лад, дискредитувала радянську дійсність. Члени організації листувалися з закордоном, передавали різні відомості, інформацію. Отже, займалися ще й шпигунством.
В результаті проведених розслідувань А.П.Анос і його односельці визнали себе винними у висунутих звинуваченнях, були викриті очними ставками та свідками.
Зробивши такі висновки, слідчий підтвердив дані сільрадою характеристики, вивів на чисту воду “небезпечних ворогів”. А коли називати речі своїми іменами, то сфабрикував справу. Адже і не спеціалісту видно, що в ній немає конкретних прикладів “злочинної діяльності” затриманих, наведені звинувачення не підтверджені свідками, відсутні будь-які речові докази, особливо — щодо передачі за межі держави цінних відомостей. Ніхто не поставив питання: які державні секрети могли знати напівграмотні колгоспники з наддніпрянського села, коли вони з ранку до пізнього вечора не вилазили з роботи?
Одне слово, потрапивши в лабети облуди і вигадок, “вороги народу” з Старошведського з них не вирвалися. По закінченню слідства їхня справа була передана особливій нараді при УНКВС по Миколаївській області. 27 вересня вона винесла вирок А.П.Аносу, І.І.Утасу, Г.Е.Утасу, Я.А.Герману і І.Х.Гінасу. Він був короткий і жорстокий — розстріляти.
Перших чотирьох позбавили життя 15 жовтня 1938 року, І.Х.Гінаса — 17 жовтня. У виписках з актів про смерть навіть зазначено, коли вона прийшла до нещасних — о 24.00.
Пишучи про все це, думаю: “Що відчували підступно звинувачені в тяжких злочинах люди, йдучи в свою останню дорогу, стаючи під кулю невмолимого “розстрільного”? Які мислі нуртували в їхніх переповнених розпачем головах?”. Ніколи і нічого не дізнаюся. Ні я, ні хто інший… Смерть ховає таємницю назавжди.

У середині 50-х років доля багатьох репресованих почала потроху прояснятися, їм повертали чесне ім’я. Тільки шведи з бериславської Зміїївки (так по війні стало називатися села Старошведське) все ще залишалися в розряді “ворогів народу”. Сім’ї не знали, що з їхніми рідними, куди вони зникли. Момент істини настав лише у 1964 році після звернення у відповідні інстанції дружини Густава Едуардовича Утаса. Вона з відчаєм писала: чоловіка “вислали невідомо куди і до нинішніх днів я не маю вістей щодо місця проживання. Чи його немає в живих?”.
Розслідуванням справи зайнявся військовий трибунал Одеського військового округу. Він зробив запити у відповідні державні служби про участь “шведів-контрреволюціонерів” у шпигунській діяльності. Відповідь надійшла: такі у нас не значаться. Отже, одне з найтяжчих звинувачень відпадало.
Потім працівники прокуратури провели зустрічі з селянами, які пам’ятали А.П.Аноса і його товаришів. Свідки А.Х.Анос, А.А.Гоас та інші охарактеризували засуджених позитивно: були середняками, а не куркулями, добре працювали в колгоспі, нічого злочинного не робили, ніякої підривної діяльності не вели. Виїздили у свій час до Швеції, але повернулися в рідні краї, бо зазнали там утисків, зрозуміли, що зробили помилку. Про якусь підпільну організацію ніхто з свідків ніколи не чув.
21 квітня 1964 року військовий прокурор Одеського військового округу генерал-майор юстиції В.Даньшин прийняв рішення справу А.П.Аноса, І.І.Утаса, Г.Е.Утаса, І.Х.Гінаса, Я.А.Германа припинити за відсутністю складу злочину.
28 квітня вже засідав військовий трибунал округу. Він відзначив, що в справі шведів відсутні об’єктивні докази вини підсудних, підтвердження їх практичної участі в діяльності націоналістичної організації. Слідчі матеріали ніким не перевірялися, свідки не допитувалися. Вся робота з заарештованими велася по шаблону, заздалегідь визначеному стандарту. Виходячи з усього цього, трибунал виголосив протест по постанові особливої трійки при УНКВС по Миколаївській області від 27 вересня 1938 р. відповідно осіб т.зв. шведської націоналістичної організації і справу по них припинив через відсутність складу злочину.
Отже, лише через 25 років трудівники-хлібороби з невеликої громади закинутого недолею в південні краї північного народу повернулися в наше життя. З сімей чи то залишків їх знято важкий тягар, що стільки часу тиснув на плечі, не давав можливості дихати на повні груди, прирікав на образи і приниження. Тільки от батьки і чоловіки до дружин і дітей не повернулися. Можна сказати: правда, незважаючи ні на що, взяла гору над злом. Але ж який невимовно пекучий і гіркий її біль…

(Забуттю не підлягає: Нариси, спогади, оповідання. — Херсон, 1994)

Читати далі >> 42 >> 43 >> 44 ... >> 58 >> 59 >> 60