"Просвіта" Херсонщини - Нариси з історії Бериславщини. Вип. 4 -26 - Берислав
Вітаємо Вас, Гість!
Неділя, 11.12.2016, 02:17
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

ДІЯЛЬНІСТЬ "ПРОСВІТИ" [5]
НОВИНИ ВИДАВНИЦТВА [18]
Що відбувається у херсонській філії видавництва "Просвіта". Анонси нових книжок.
ОНОВЛЕННЯ ПОРТАЛУ [7]
КОНКУРСИ, ФЕСТИВАЛІ... [22]
Увага! Важлива інформація для творчих людей.
ІНШІ НОВИНИ [8]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

За якою інформацією Ви прийшли до нас?
Всього відповідей: 109

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Архів записів

Календар

«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
у
<Vox.com.ua> Портал українця

Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



Нариси з історії Бериславщини. Вип. 4 -26 - Берислав

1 << 2 << 3 << ... 23 << 24 << 25 << Читати спочатку

Олександр Афанасьєв-Чужбинський


БЕРИСЛАВ


З якого боку ви не під’їжджали б до Берислава, дорогою з Катеринослава, Херсона чи Сімферополя, здалеку ви ще помітите густий натовп крилатих млинів, які якось згрупувалися переважно на північній його окрузі. Та вид на нього безспірно, кращий з-за Дніпра по кримській дорозі, тому, що перед очима глядача, як на долоні, суцільна скеляста смуга берега, на якій видніються будиночки, хатинки і мазанки, деякі обсаджені деревцями, з усіма мальовничими здалеку і настільки неприємними зблизька потворними господарськими належностями. Та, власне, містечко якщо не гірше, то й не краще Нікополя. З будівель якось примітних, звичайно, відносно, можна вказати на єврейську синагогу, будинок одного купця, який закінчується, і за балкою будинок наглядача казенної переправи, щойно відбудований. Останній, як на мене, найкращий у місті, і у ньому ви побачите нечувану у Бериславі пишноту: різьблені двері у під’їзді і ручку від дзвоника. З усього видно, що наглядач казенної переправи гарний господар, оскільки усе у нього злаштовано порядно і, як помітно, дерево вжите пречудове, яке коштує вельми дорого. Ще є кілька непоганих будиночків, та, взагалі, невтішної якості, а усередині хизують лише різноманіттям незручностей усякого роду. Утім, й немає нічого дивного: торгівля місцева нікудишня — відповідно і немає кому збудувати порядні будинки. Аби ще було повітове місто, то будувалися б і казенні споруди, і приватні люди, розраховуючи на найм, могли б улаштувати більш просторі приміщення і, нарешті, у дружини якогось чиновника з’явився б гарненький будинок з пристойними лаштунками.
Берислав розтягся у довжину версти на три, а у ширину не більше двохсот сажень і поділяється на три частини не у поліційному значенні, а у топографічному: власне місто і два відділення його — південне й північне. Перше починає однак відбудовуватися після військового часу і, не дивлячись на те, що виникло нещодавно, скоро буде сперечатися з центром і навіть перевершить. Причиною тому становища його над проїжджим шляхом і близькість до кримської переправи. У разі потреби купити щось не завжди зручно йти чи їхати до міста, яке окрім інших незручностей вирізняється ще непролазним брудом. Балка, що відділяє нове місто від старого, яка носить ім’я Кизикерменки, через яку збудовано міцний кам’яний міст, складається з широкого яру, біля мосту який переходить в урвище, що служить шанцем старовинної турецької фортеці і нині ще помітної, хоча уже й забудованої. Розташовувалася вона вельми вдало на кам’яній скелі, але займала невеликий простір. Через Дніпро на острові, що утворився пізніше, видно залишки укріплення, що мали призначення допомагати фортеці. Говорять, тут також були протягнуті залізні ланцюги через Дніпро задля найвдалішого засобу утримувати запорожців від морських набігів. Та, погано чи було усе це облаштовано, безтурботні чи були турецькі гарнізони, та однак запорожці не боялися, як відомо, Кизикермена. Витівки козацькі збереглися у друкованих пам’ятниках … На місці, однак, не уціліло навіть неясних переказів, з яких можна було б скласти якесь уявлення про минуле. Мешканці … усі захожі з найближчих губерній, і старигани не багато можуть повідомити даних. Найдревніші люди, на жаль, іноді страждають не лишень глухістю, а й занепадом розумових здібностей, так що важко добитися чогось, а бувало також що дивляться підозріло на питання стороннього… У Бериславі є два глибинних старця — Король і Карабан, обидва глухі, але перший не на стільки, щоб не можна було з ним розмовляти. Король один з давніх переселенців, коли у Бериславі було не більше 30 хат, та він невдовзі перейшов у Таганрог, де й лишався щось вельми довго. Він відгукується однак про фортецю: “Не дуже велика”.
Назва частини міста Пойдунівка вельми недавня і походить від малоруського гумору. Перші поселенці, що зайняли центр сучасного міста, були чисті малоруси-полтавці. Через деякий час з’явилися і чернігівські вихідці, вимова яких має уже різку відмінність. Останні заселили північну частину нинішнього Берислава, яка вважалася до того часу степом. Були чи ні серйозні сутички між попередніми і пізнішими поселенцями — не відомо, але полтавці назвали чернігівців пойдунами. Майбутнє дієслова йти на малоросійській піду, чернігівці ж кажуть пойду — і ось увесь витвір, додавши, що тут ще приліпився натяк на бурлакування. У якій межі попередні поселенці нетоваристськи дивилися на нових, помітно з наступної оповіді Карабана: “Спершу у степу (північна частина міста) не почуєш бувало півня, а як прийшли бісові пойдуни, то вийди уночі чи перед світанком, тільки й чути що кукуріку! кукуріку! А там дивись і зробилась тіснота!”. І тепер ще на базарі, коли засперечаються торговки, можна іноді почути фразу: “чортова пойдунка! розприндилася неначе що добре!”. Якось ідучи вулицею, я зупинився подивитися гру хлопчаків м’ячем. Невдовзі один хлопчик відділився і не схотів грати. Товариші проводжали його окликами: “дун, дун, пойдун, голова як кавун”.
Старожитностей немає. У одного купця я бачив кілька старовинних монет, зібраних в околицях, але по ним неможливо вивести якогось висновку, по перше, не відомо, де знайдені ці монети, по друге, пам’ятники ці уселюдно розкидані у тутешньому краї…
Мешканці Берислава складаються з напливного населення малоруського племені, й усі відтінки місцевості уже устигли згладитися, так що чернігівець утратив своє уо замість малоруського і, що замінює літеру о у називному однині (напр. кінь, віл, сіль, чернігівці вимовляють куонь, вуолъ, суоль). Звичаї ті ж, що усюди у Малоросії, лише великий торговий шлях — судноплавна річка — і спілкування з різноманітним людом наклало свій колорит і на селянина. Усюди ви уже здибаєтеся з міщанством, ніде не побачите простодушшя, шахрайство устигло запустити коріння у масу, і самий костюм утратив селянський характер. Жінки переважно ходять у довгих сукнях вельми потворної форми, а узимку у заячих шубах. Чоловіки одягаються у огидні чуйки, які, геть не підходячи до європейського убрання, набагато бридкіше селянського козакину, і лише — єдина відмінність малоруського походження — зустрічаються ще уселюдно найширші шаровари. У свята дівчата виходять доволі строкато одягненими, у кольорових хусточках на головах, використовуючи також шушун, верхню сукню, улюблену міщанками. Це щось на зразок капоту тільки без талії, з круглим відпускним коміром, який, звисаючи напівкругом, не доходить однак до пояса. Дівчата з-під хусточки випускають косу. Треба віддати належне, що між гарною статтю стрічається багато вродливих. Є обличчя надзвичайно цікаві, і, як кажуть добре свідомі у побуті міста, моральність жінок не зіпсована, не дивлячись на величезний приплив стороннього народу. А це у подібних місцевостях велика рідкість. Утім, головний приплив складають чумаки і чорнороби, які, як істинні малоруси, коли й не проти поніжитися, але не заходять дуже далеко: жонаті, зберігаючи подружню вірність, парубки ж з любові до своєї коханки. Нарешті час не дозволяє зближуватися до короткості, а військових постоїв тепер немає у Бериславі.
Установ на зразок ресторацій — дві, але найгіршого розбору. Окрім чаю, вина й оселедця місцеві споживачі нічого не питають, а якщо станеться що проїжджий, зманутий назвою трактиру, затребує порцію-другу, то, по перше, почекає, поки приготує, а, по друге, йому доведеться піти з тим само непогамованими голодом, зазвичай, заплативши гроші. Іноді якесь пальто потворного крою приходять грати на неменш потворному білліарді, трапляються також і фуражки з кокардами, та це буває доволі рідко, тому що у провінційних містечках прийнято вважати негожим відвідуванням трактиру. Окрім останньої обставини бериславські трактири позбавлені відвідувачів і з тієї причини, що у них не можливо випити рюмки горілки. Це залежить від жадібності місцевого відкупника: щоб мати право на продаж жалюгідної сивухи, трактирник зобов’язаний платити у контору з кожного відра 15 крб. сріблом.
Зате у Бериславі багато шинків, які відвідуються вельми ретельно, не дивлячись на те, що цілувальники з особливим завзяттям займаються дослідженням змішання спирту з водою; заняття, проте, повселюдне в усіх питтєвих конторах, про що знає і говорить на повен голос народ і про що, нарешті, зрідка говорять і письмово. Справді факт доволі дивний: кричуще зловживання таке явне, а утім продовжується безкарно. Я не розумію, як можна не обурюватися бачачи безсоромний цинізм, з яким відбуваються численні відкупні операції. Вода уливається у горілку заледве не на вулиці, а добрі люди повинні платити великі гроші за цю протизаконну суміш, і ніхто не має права подати голосу. Окрім того трапляється, що контора, не вбачаючи зиску продавати трипробну горілку, продає так звану у народі солодко-гірку, збільшуючи ціну удвічі і підмішуючи у той само напівгар якусь гидоту.
Бериславська ратуша зі свого боку протегує монополії продажу квасу, віддавши її на відкуп одному утримувачу. Користуючись цим правом, квасник продає бридке пійло і бере за нього довільну ціну. Раніше цим продажем промишляли бідні жінки-торговки, які, торгуючи харчовими припасами, утримували і квас, звичайно, дбаючи про кращу якість напою за конкуренції. А тепер торговкам треба купувати право у квасника і останній гилить таку ціну, яку виробити торговці неможливо.
Дворянська громада у Бериславі найкрихітніша, тому що коло чиновників обмежується городничим, поштмейстером, листоводом поліції, секретарем ратуші, лікарем, наглядачем переправи і інвалідним начальником. За згодою пойменованих осіб ще можна якось перебувати час, хоча ці зібрання і не відзначаються різноманіттям. Література не популярна; з почасових видань я зустрічав лише “Одесскій Въстник” і “Сынъ Отечества”.
Є однак вільна аптека, лікарня і парафіяльне училище. У крамницях можна знайти усі необхідні товари, а з ремісників немає у жодному нестачі, починаючи від коваля і чоботаря, до годинникаря і срібляра. Ремеслами, як заведено, займаються євреї. Мені розповідав один старожил, що наплив юдейського племені стався лише з часу вигнання євреїв з Миколаєва . Але що до того часу жив один лише юдей у Бериславі, який користувався загальною прихильністю. “Лейба був такий славний”, говорив мені оповідач, “що коли ми почули, що з Миколаєва збираються до нас сотні євреїв, і, звичайно, сильно налякалися, він також тримав руку за нас і мовив: “аби це була неправда, я б поставив півпудову свічку у вашу церкву, так я не люблю своїх”.
І чимало мені коштувало сил переконати добродушного оповідача, що цей милий і славний Лейба дійсно пожертвував би і не півпудову свічку, щоб не селилися євреї, тому що йому одному було велике роздолля експлуатувати простачків кожного зручного випадку.
Берислав перше містечко на Дніпрі, зовнішність якого відрізняється від інших однією оригінальністю: рідко біля якого будинку ви не побачите високої жердини з віхтем сухих гілок угорі, з порожнім висушеним гарбузом або дерев’яним будиночком. Це тимчасові притулки для шпаків, які, зустрічаючи готові помешкання, охоче у них селяться і співом своїм винагороджують привітного господаря за гостинність. Спів цей, особливо навесні, із світанком, надзвичайно приємний; коли співають разом декілька шпаків, виходить оригінальний концерт, якому я віддаю перевагу усіляких чижиків, снігурів і щигликів. Цікаво спостерігати ранньою весною, як шпаки оглядають свої повітряні оселі і, посидівши в одній, перелітають в іншу, неначе вибираючи більш зручну.
Навесні, ранками, помітно у Бериславі особливе багатолюддя. Це збираються чорнороби, за якими присилають поміщики з далеких місцевостей.
До річки кілька спусків, на одному з яких збереглася кам’яна бруківка, зроблена ще у двадцяті роки; але спуск цей відзначається надзвичайною крутизною, і тому як тепер, так, мабуть, і раніше, бруківкою цією неможливо було користуватися.
Біля бериславської пристані або, краще сказати, уздовж берега, від казенної переправи і угору до річки Космахи, стоять морехідні човни, дуби і шаланди. Останні є власністю бериславців, а човни і дуби є й заїжджі, зафрахтовані євреями задля відвезення хліба у Херсон більш заможним спекулянтам. Тут однак немає жодного вільного матроса. Власне бериславські човни і дуби збудовані за зразком нікопольських, з тим само озброєнням і з тим само порядком управління. Шаланди — це невеликі ялики для переправи піших; за попутнього вітру ставиться невелика щогла, а ні то шаландник працює обома веслами, як невські човнярі, і спритно управляє своїм корабликом. На цьому березі завше життя і рух, і він усипаний народом: матросами, пасажирами, пралями, рибалками…
Сімдесят з гаком років тому це була жалюгідна турецька фортечечка. Звичайно, і зараз Берислав із найгірших містечок, але, в усякому разі, густо заселений, а що чекає його за розвитку парових сполучень — невідомо. Ходять чутки, що хочуть улаштувати залізно-кінний шлях від Перекопу до Каховки, і якщо це здійсниться, то Бериславу можна чекати значного і швидкого покращення. Утім, хто знає, як обернуться справи, коли посилиться пароплавство на Дніпрі; тоді, я думаю, і саме чумацтво дещо захиріє, і сіль продаватимуть недорого у Катеринославлі, Кременчуці і далі угору Дніпром.
Про зовнішність міста можна сказати, що навесні та улітку воно доволі гарне, тому що у різних місцях будиночки обсаджені деревами. Та любив я тихого літнього вечора сидіти на скелі, біля деревної крамниці, і дивитися, як віддзеркалюються у Дніпрі кам’янистий берег, зелений острів, а удалині, на таврійському березі, видніються вогники, розкладені у степу чумаками.
(Афанасьев-Чужбинский. Поездка в Южную Россию. Ч.1. Очерки Днепра. — СПб., 1863).

Читати далі >> 27 >> 28 >> 29 ... >> 58 >> 59 >> 60