Вітаємо Вас, Гість!
Вівторок, 17.10.2017, 13:30
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

ДІЯЛЬНІСТЬ "ПРОСВІТИ" [5]
НОВИНИ ВИДАВНИЦТВА [18]
Що відбувається у херсонській філії видавництва "Просвіта". Анонси нових книжок.
ОНОВЛЕННЯ ПОРТАЛУ [7]
КОНКУРСИ, ФЕСТИВАЛІ... [22]
Увага! Важлива інформація для творчих людей.
ІНШІ НОВИНИ [8]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

Мовний закон...
Всього відповідей: 19

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Архів записів

Календар

«  Жовтень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



Нариси з історії Бериславщини. Вип. 4 -10 - Самійло Величко. Літопис

1 << 2 << 3 << ... 7 << 8 << 9 << Читати спочатку

Самійло Величко


ЛІТОПИС


(Уривки)


“…Пресвітлі Іоанн та Петро Олексійовичі, всеросійські самодержці, щоб відомстити бусурманам свої кривди, вчинені впродовж згаданих 16 літ, урадили за найкраще піти зі своїми військами на Азов та Казикермен, щоб при божій помочі зруйнувати їх і побачити відчинені собі з Меотидського озера1 двері в Евксінопонт2, а від Казикермена щоб низовому Запорозькому війську було по-стародавньому відчинено ворота і була безперешкодна навігація Дніпром в Очаківський лиман і в те ж таки Евксінське море. На таке воєнне діло вони, великі московські государі, проздовж минулих літ досить наготували хлібних запасів і всіляких воєнних риштунків і звеліли той воєнний марш зачинати…
Біля Казикермена фортуна послужила християнським військам... Гетьман Мазепа з козацькими військами і з усіма військовими тяжарями рушив за монаршим указом у той казикерменський похід з Батурина 17 травня, а ближній боярин і білгородський воєвода Борис Петрович Шереметов з московськими кінними та пішими військами і з козацькими слобідськими полками рушив з домів у призначений похід у тих-таки числах. Вони зійшлися біля дніпрового берега коло Переволочної, забавили там кілька тижнів, доки спорядили до перевозу військ судна і доки переправилися через Дніпро – Шеремет нижче Переволочної, а Мазепа вище Переволочної, навпроти Мішурного Рогу…
Коли ж усі війська переправилися через Дніпро, то, рушивши звідти звичайним трактом до Казикермена, переходили в тому марші різні річки й долини, що впадають зі степу в Дніпро, а під самий Казикермен прибули в середу, перед спасівськими запустами, в останніх числах липня, і поставили неподалік довкола нього свої обози. А в четвер, тільки засвітало, гетьман звелів сердюкам і городовим піхотним військам ступати в ім’я господнє під казикерменські стіни, і те військо охоче, з радісним серцем скочило на воєнний промисел і без великого спротиву ввійшло в Казикерменські садки й огороди, бо хоч і вийшло з Казикермена супроти козаків кількасот яничарів, однак їх відразу ж було розбито і загнано в Казикермен, а козаки, починивши там-таки, непоодаль казикерменських стін, шанці, невідхідно залягли в них для подальшого воєнного промислу. В тодішню ніч з четверга на п’ятницю війська козацькі й московські атакували Казикермен зусібіч, обсипали шанцями, обставили плетеними кошами, насипаними землею, обвели багатьма гарматами й мортирами, осадили численними піхотами, і скоро світ почав ояснюватися, в п’ятницю зусібіч привітано тоді Казикермен з гармат, мортир і дрібної зброї. І від тієї п’ятниці до вівторка, в який були запусти на Спасівку, впродовж п’яти днів, невсипуще денно й нощно бито було з гармат і з дрібної зброї, кидано з мортир бомби і підводжено під казикерменські стіни таємні підкопи. Відбирали вони і від Казикермена непогану відповідь з гармат та янчарок, зрештою, Казикермен дійшов до такого стану, що вже годі йому було стріляти з гармат на християнські війська, так як чинили були турки й Чигирину в 1678 році; бо коли з Казикермена відчиняли яничари вікна в кам’яній стіні для стріляння з гармати, то в те вікно відразу ж ударяли з двох чи трьох наших гармат і яничарам не допускали вистрілити з казикерменської гармати. В такий спосіб не лише казикерменські гармати залишилися порозбивані, але й пушкарів повибивано; дійшло до того, що казикерменський бей обіцяв яничарам платити по тридцять і по сорок левів на день тим, котрі б захотіли бути пушкарями, але охочих до того не відзивалося — бачили в тому чині явну погибель. Та оскільки стіни фортеці зґрунтовано з твердого каменю, то вони мало руйнувалися від наших гармат і надія взяти її була мала — все це протягтися могло б довго. Отож гетьман, щоб так не сталося, а бажаючи бачити швидке здійснення свого заміру за згодою з боярином Шереметом, звелів війську своєму котити земляний вал до казикерменських стін, такий широкий і високий, щоб ним можна було засипати й казикерменський рів, і, порівнявшись зі стінами, легко вломитись у місто. Цей промисел наших військ вельми устрашив і привів у малодушшя казикерменських обложенців, оскільки янчарська й гарматна їхня стрільба стала вже бездільна й марнотна, коли стріляли вони в наші земляні вали. А коли стріляли поверх валів, то кулі перелітали й християнські обози. В тих-таки п’яти днях один московський підкоп поламав казикерменську стіну, навдокучали йому дуже й бомби, а що найгірше застрашило казикерменців — це один воєнний московський промисел, який називають вони чаном. З нього одного вечора за один раз кинено в Казикермен кількадесят великих бомб і малих гранат — від цього промислу і від вогню з усіх наших обозів, наче від блискавки, все було на короткий час освітлено в той темний вечір, і ще ті бомби й гранати не всі впали всередину Казикермена, як привели обложенців у крайній відчай, і тоді аж у наших обозах було чутно їхній плачевний голос. Через такі утруднення й страх і через смердючі численні побиті свої трупи, які купами лежали непоховані, казикерменські бусурмани, не мігши далі опиратися християнським військам, змушені були на корисних собі умовах поклонитися гетьману й боярину Шереметову і перед заходом сонця віддати місто Казикермен на козацьке ім’я. Для цього договору прибули зі своїх обозів у шанці гетьман та боярин, а від Казикермена, від бея, туди ж таки, у шанці, прибув із кількома яничарами Шабан Липка, або Чемерис, казикерменський писар. Домовившись там і постановивши, що треба, гетьман та боярин від’їхали до обозу, а Шабан відійшов у Казикермен уже по заході сонця; і коли він повернувся в Казикермен, турки звідомилися про вчинену з гетьманом та боярином корисну собі капітуляцію, були раді цьому і без сумніву сподівалися, що з нашого боку все те буде вчинено, що приговорено і постановлено з Шабаном. Однак вони, казикерменці, не покладаючись на приречену тоді козацьку приязнь і не бавлячись у своїх житлах, відразу ж того вечора відступили з горішнього міста в найнижчий Казикермен, що над Дніпром, лишивши на кам’яних стінах горішнього Казикермена тільки яничарські караули, щоб у місто нікого до світанку не пустити. Однак так не сталося, бо як тільки тодішня ніч дозволила відпочити війську, яке трудилось у шанцях увесь день, воно тоді, не спочиваючи і не слухаючи поставлених караулів, у всілякі способи натиснулось у горішній Казикермен, і караульні яничари відступили через те в долішнє місто. Наші ж брати, москалі й козаки, розгостившись у Казикермені і не беручи в нім превеликих здобичів, третьої чи четвертої години вночі через крайній свій безум запалили його, і ця пожежа так швидко розширилася, що не тільки всі тамтешні турецькі скарби огорнула і паліям у здобич узяти не допустила,але інший кидав здобуте і заледве сам вихоплювався з того всепожираючого вогню.
А друге місто Мустрит-Кермен за Дніпром на Таванському острові, що лежить навпроти Казикермена (з якого хоч і стріляли з гармат на козацькі й московські шанці й обози, однак з того стріляння мало було шкоди нашому війську й користі Казикермену), побачивши, що Казикермен поклонився гетьману й боярину, поклонилося й собі низовому Запорозькому війську, яке зі своїм кошовим отаманом Максимом промишляло, здобуваючи його,— вони припливли туди від Січі в човнах. Інші ж два кам’яні турецькі замки, що були навпроти Казикермена над рікою Кінською, а саме: один Аслам-Кермен, на кримському березі, а другий Муберек-Кермен, який був через річку Кінську на острові Таванському, якраз навпроти Аслам-Кермена, побачивши загибель Казикермена й Мустрит-Кермена, обидва того не дочікувалися — люди воєнні й жилі виступили з них з усіма своїми маєтками до Криму, покинувши тільки великі гармати.
Переночувавши ту ніч, у середу рано гетьман та боярин Шеремет прибули з обозу під Казикермен, порядно влаштували козацьке й московське військо, щоб прийняти турків з долішнього Казикермена, які мали виходити згідно домовленості, щоб їх військо не забивало і не шарпало. Але те ушикування супроти військового тлуму мало дало користі, бо турки, що вийшли перші з Казикермена, були через навальність військову розшарпані так, що інші турки, побачивши це зі стін казикерменських, одразу ж замкнулись у долішньому замку і до кінця свого не давалися; а треті — з жінками та дітьми і з усіма своїми багатствами поклонилися запорожцям і поспускалися по линвах зі стін казикерменських у запорозькі човни, які були в дніпровій воді — запорожці навмисне для того підпливли під казикерменську стіну, — їх запорожці перевезли на Таванський острів під замок Мустрит-Кермен. При таких діях, як описано, одні москалі й козаки дещо дістали здобичі з Казикермена, а інші нічого, оскільки самі собі зашкодили через таке глупство, яке описано. А на Таванському острові під Мустрит-Керменом низовому Запорозькому війську дісталася превелика казикерменська й мустриткерменська (окрім ясиру) здобич, було її на тому острові розкладено на курені і справедливо розділено.
Після таких подій усі казикерменські війська, доки прибралися до рушення і доки поламали казикерменські стіни, забарилися на кілька день, відтак рушили звідти назад. Гетьман щасливо переправився через Дніпро знову в Переволочній на Мішурному Розі з усім своїм військом, розпустив його по домівках, а сам прибув у Батурин. Боярин же Шеремет, переправившись через Дніпро, як і раніше відійшов до себе. Однак, відходячи від Казикермена, гетьман лишив сердюцький полк Ясликовського, а боярин — полк стрільців у таванському замку Мустрит-Кермені, оскільки той не був пошкоджений від нашого стріляння; покинули там також гетьман та боярин тим двом полкам на потребу воєнні запаси, на кілька місяців харчів, доки з міст пришлють більше. Лишили там і запорожці кілька сот свого товариства, а всі інші зі згаданим своїм кошовим Максимом, із здобиччю та ясиром повернули до Січі. З тих ясирів одні добровільно похрестилися, і відпущено їх з Січі на Русь в Україну, інші захворіли й померли, а треті, злохитрі, замислили вчинити кошу і всьому січовому війську погибель і були в тому постережені; їх усіх,— великих та малих, чоловічої та жіночої статі — виведено з Січі і без жодної пощади вирубано впень. Плакали й тяжко нарікали на боярина й гетьмана казикерменські полоняники, що не так із ними вчинили, як приговорили були з Шабаном; коли б знали про таку свою біду, то, казали, воліли б усі померти в Казикермені, ніж віддатися в руки гавурських начальників. А білогородська орда не могла вчинити нам перепон під Казикерменом через те, що оберігала себе від лядських військ…”

* Величко Самійло (рік народж. невід. – помер після 1728) – український козацький літописець, автор 4-томного “Літопису”, що охопив історичні події в Україні з 2-ї пол. XVII до поч. XVIII ст.

1 Меотидське озеро – Азовське море.
2 Понт Евксинський – Чорне море.

(Самійло Величко. Літопис. — К.: Дніпро, 1991)


ДЕВАР-САФАФАИМ


(Запись устных рассказов, услышанных автором от грамотных евреев)

“…Царь Московский, … с скрытою в сердце не дружбою и вечною нелюбовью, питал не добрые замыслы и изыскивал средства завладеть Крымом. Он собрал многочисленное войско свое и разделил его на две части, из которых одну поручил воеводе по имени Шермет-оглу, который пошел на Кази-Кирман, лежащей на большой речке Узу1 с крепкою стеною и прочными вратами, осадил его и начал войну. Тогда выступили ратные люди из Крымского войска и намерились перейти реку Узу-Свав, чтоб подать им мужественную помощь, но убоялись за себя, рассуждая, что может быть Московское войско ухитрится и перейдет речку Узу-Свав и завладеет Крымом. Между тем ратные люди, находившиеся в крепости Кази-Кирмане, надеясь, что Крымское войско придет им на помощь, сражались мужественно; увидя же, что Крымское войско не приходило, они положили передать крепость в руки не приятелей, чтобы спасти себя от погибели и не пасть от вражьего меча. Они исполнили свое намерение; отворили врата крепости и передали город в руки их. Тогда вся Московская рать вошла в город, завладели им, разорили и разграбили его, вывели оттуда всех ратных людей и поместили их за городом. По выводе людей из города, они изменили своему слову, напали на них с оружием и убили их безжалостно, а оставшихся от меча увели с собою в плен мужчин, женщин, детей и грудных младенцев. Так Шермет-оглу отмстил за отца своего, который был обманут князьями Крымскими и уведен в плен. Потом они перестроили город, укрепили его башни и поместили в нем ратных людей с снарядами для охранения его. В 5456г. от Сотворения Мира т.е. в 1108 г. гиджры, Царь Гаджи-Селим-Гирей-Хан, по ежегодному своему обыкновению, выступил из Крыма на войну, в помощь Туркам, а с ним все храбрейшие ратные люди. Он перешел реку Узу и дошел до Аккермана. Услышав, что Царь Московский осаждает Кази-Кирман, он отправил туда 4-х пятидесятников с их ратниками, всего 200 человек, и приказал им войти в крепость Кази-Кирман. Потом отправились на небольших лодках и завладели крепостью Нукрат-Кирманом на небольшом острове2 в Узу-Свав и вывели оттуда всех ратных людей с женами, детьми и имуществом, а также завладели еще одною крепостью, Сагин-Гирей, построенною по ту сторону реки, все трое одна против другой. Из всех пленных избрали 700 душ и увели в Бутаклы3, а ожесточившись против них, умертвили неестественною смертью, и пред глазами их убивали грудных младенцев и исторгали неродившихся из чрева матерей, а трупы их бросили на снедь зверям земным и птицам поднебесным. Прочих пленных отвезли в Москву, поместили их на больших кораблях флота и обратили в матросы, наложили на них тяжкие труды и подвергли истязаниям”.

1 Узу - Дніпро.
2 о.Тавань.
3 Бутакли - Запоріжжя.

(“Записки Одесского общества истории и древностей”, т.2. — Од.,1848)

Читати далі >> 11 >> 12 >> 13 ... >> 58 >> 59 >> 60