"Просвіта" Херсонщини - М.Каляка. Степ -33. Володимир Куликівський
Вітаємо Вас, Гість!
Неділя, 04.12.2016, 22:19
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

ДІЯЛЬНІСТЬ "ПРОСВІТИ" [5]
НОВИНИ ВИДАВНИЦТВА [18]
Що відбувається у херсонській філії видавництва "Просвіта". Анонси нових книжок.
ОНОВЛЕННЯ ПОРТАЛУ [7]
КОНКУРСИ, ФЕСТИВАЛІ... [22]
Увага! Важлива інформація для творчих людей.
ІНШІ НОВИНИ [8]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

З якою метою Ви прийшли до нас?
Всього відповідей: 73

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Архів записів

Календар

«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
у
<Vox.com.ua> Портал українця

Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



М.Каляка. Степ -33. Володимир Куликівський

1 << 2 << 3 << ... 30 << 31 << 32 << Читати спочатку






Ти далеко, далеко, далеко…


До 75-річчя Володимира Куликівського



Немає більшої радості в поета, як почути рядки із своїх віршів з уст читача. Таку радість частенько мав Володимир Куликівський.

Народився знаний поет в м. Балта Одеської області в 1937 році. Він — один з когорти поетів-шістдесятників. Працював у газеті в херсонській газеті «Наддніпрянська правда».

Він автор численних віршів, талановитих сонетів, поетичних книг «Дубова рукавичка», «Посварились місяці», «Червона тачанка», збірки віршів «Відтворення». Поет мав зв’язки з Василем Симоненком – поетом прекрасної і трагічної долі, зустрічався з ним на Дніпровському лимані. Мріяли про долю України на Станіславській косі. Присвятив йому вірш «Лиман». Товаришував і з Миколою Сомом, автором багатьох пісень, з яким часто мандрував райцентрами Херсонщини.

Володимир Куликівський друкувався в газетах «Наддніпрянська правда», «Ленінський прапор» (нині – «Новий день»), а також у журналах і газетах Києва.

Працюючи на суднобудівному, очолюючи робкорівський пост обласної газети на заводі, мені частенько доводилось зустрічатися з працівниками «Наддніпрянської правди»: Баліною, Кібальником, Капітоновим.

Але найбільше чомусь складались ділові, творчі стосунки з Володимиром Чепігою. Він був молодшим за мене ледь не на десять років. Він часто навідувався на завод. Я залишав редакцію багатотиражки (тоді був відповідальним секретарем) й подавались з ним на стапель, забирались на верхівку док-камери, зупинялись на площадці спускових воріт.

Володю приваблювала трудова панорама заводу, відкритого елінгу із сталевими корпусами майбутніх океанських танкерів. Він мріяв написати серію картин «Корабели». Одного разу застав мене за друкарською машинкою. Я роздруковував свою поему «Дочь Украины». Володя прочитав кілька листиків, подивився на мене й сказав: «А знаєш що, Миколо, є ідея: звернись до нашого поета, Володі Куликівського. Хай подивиться на твою писанину. Ось, до речі, зі мною якраз газета «Наддніпрянська правда» від 18.11.1962, з «Літературною сторінкою», є і його вірш «Слово партії». Він добрий малий, – прийде на поміч”.

Вибравши вільну годину, в робочий день, завітав до «Наддніпрянки», прихопивши з собою «Дочь Украины». Написана вона в далекому 1952 році, в районі Курейки, під час Північного сяйва, на будівництві трансполярної залізниці Салехард-Ігарка.

Куликівський поглянув на віршовані рядки, сказав: «Знаєте, моє життя теж не солодке. Доводилось бути і вантажником, і ковалем у колгоспі. А це – в газеті, з мандрами, по районам області. Залиште».

Пройшло небагато часу. Володя покликав до себе. Рукопис поеми не загубилась. Збереглася і правка, і зауваження відомого вже тоді всій Україні, талановитого поета. При цій нагоді треба згадати і про Володимира Чепігу. Йому також у цьому році виповнюється 75!

Я тоді Володимира Захаровича просто називав – Володя, працював тоді він в газеті «Наддніпрянська правда». Затим, багато днів і ночей свого творчого активного життя провів в українському сатиричному журналі «Перець», який у свої кращі часи виходив тиражем близько трьох мільйонів примірників. Був у ньому фейлетоністом, заввідділом, чверть віку заступником головного редактора. Він автор популярних книжок сатири та гумору, загальний тираж яких добігав до мільйона примірників. Очолював, також, і всеукраїнську сатирично-гумористичну газету «Веселі вісті».

Володимир Чепіга — лауреат літературної премії імені Юрія Яновського.

Та повернемося до Володі Куликівського. Як мені стало відомо, пізніше, він довго приятелював з добре знаним на Херсонщині художником, Данилом Дзеванівським, який до їх зустрічі працював головним художником Херсонського обласного музично-драматичного театру (1947-1956). Їх об’єднувало те, що Данило Павлович також був зачарований поезією. В грудні 1991 року в газеті «Наддніпрянська правда» була надрукована добірка його віршів «Все хочу у верби старої спитати». З допомогою Володимира Куликівського, друкувався він і в інших часописах. Найпомітніші з них: «Стежки кам’яністі», «Верба», «Розкажи про мене козаченько».

Володимир Куликівський – поет-предтеча нової доби.

І коли я тебе залишаю
І рушаю в далекі порти –
Маяками Таврійського краю
Всі дороги озорюєш ти.
Біле місто мого наддніпров’я
Я на тебе тримаю штурвал,
Ти мене вчарувало любов’ю,
Мого серця незмінний причал.

Любий наш поет ніколи не бігав до тихої пристані в літературній акваторії, не кидав якорів у затонах байдужості, шукаючи стоянку в заводі, де б засинали в спокої його мрії. Він до кінця свого життя вірив в силу своїх рим, які стрункими щоглами підносилися над хвилями сучасного письменства і культури.

У 2007 році вийшла ще одна завершальна збірка віршів талановитого таврічанина «Прощання з травнем».

Дбайливо, з великою любов’ю ставився письменник до українського слова. Варіюючи, відбираючи, нанизуючи, як намистинки, одне до одного, будучи в своїй творчій праці безмірно вимогливим. Щоб оновити відчуття рідної мови, почути її з народних вуст, він любив поринати в гущу народу. «Двадцять років, – казав він, – думав, що добре знаю мову батьків, а сьогодні бачу, який я ще наївний, – не знаю, не оволодів її ще як слідує”.

Володимир Куликівський у всіх випадках життя спирався на свій незрадливий потяг до праці, до свого невичерпного оптимізму, завжди вірив у свої творчі сили, мужньо знаходив вихід із будь-якого важкого для нього становища.

Продовжуй, любий поете, хоч ти й далеко, жити серед нас, крокувати в майбутню даль, щоб своїм нащадкам дарувати створену тобою поетичну троянду, як добрий і щедрий таврійський коваль.