"Просвіта" Херсонщини - М.Каляка. Степ -31. Обрії першого року молодіжки
Вітаємо Вас, Гість!
Неділя, 11.12.2016, 02:17
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

ДІЯЛЬНІСТЬ "ПРОСВІТИ" [5]
НОВИНИ ВИДАВНИЦТВА [18]
Що відбувається у херсонській філії видавництва "Просвіта". Анонси нових книжок.
ОНОВЛЕННЯ ПОРТАЛУ [7]
КОНКУРСИ, ФЕСТИВАЛІ... [22]
Увага! Важлива інформація для творчих людей.
ІНШІ НОВИНИ [8]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

За якою інформацією Ви прийшли до нас?
Всього відповідей: 109

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Архів записів

Календар

«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
у
<Vox.com.ua> Портал українця

Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



М.Каляка. Степ -31. Обрії першого року молодіжки

1 << 2 << 3 << ... 28 << 29 << 30 << Читати спочатку





Обрії першого року молодіжки


(Нарис)



50 років!

А мені здається, що це було вчора. Трохи більше — торік!

А все ж пройшло піввіку. Тоді мені не набігло ще й тридцяти. Душа була наповнена молодецтвом, серце хвилювала нестримна енергія до дії, долати крок за кроком сім-верстві шляхи для утвердження своїх можливостей, у здійснені юнацьких мрій і надій.

Добре пам’ятаю березневий день 1960. Молодь суднобудівного взяла шевство над будівництвом третього океанського суховантажу “Металург Курако”, судна, якому не було рівного ні в Радянському Союзі, ні в Європі. Це була новинка в суднобудуванні (проектант — ЦКБ “Чорноморсудопроект” м. Миколаїв, Україна). Підштовхнуло молодь до такої сміливої дії відставання від графіку будівництва другого судна цієї серії.

В обідню перерву 2 березня до редакції “Судостроителя” увійшли молоді хлопці, в спецівках, в касках з якорями, ініціатори шефства на чолі з Григорієм Критченко (я тоді був редактором газети).

— Ви чули? — сказали вони, — в Херсоні народилася нова газета. — Поклали на стіл свіженький, перший номер “Ленінського прапора”, ще відчувався запах газетної фарби. — Молодіжна, — додав Григорій. — І суховантаж, над яким ми взяли шефство — молодіжний. Допоможіть зв’язатись.

У другому номері “Ленінського прапора” з’явилася світлина заводського фотографа Олексія Тертичного. Суховантаж “Ленінський комсомол” перед спуском на воду, з моєю інформацією. З тієї пори в молодіжній газеті постійно друкувалися кореспонденції, замітки, коротенькі інформаційні зарисовки, нариси молодих корабелів. Особливо помітною була стаття нормувальника Володі Плєшивцева в 113 номері “На своєму місці”, вірші електрозварника Миколи Щепихіна, юного Бориса Шевченка, літературного працівника багатотиражки. Згодом він очолив відділ інформації “Ленінського прапора”. Усі вони входили до робкорівського поста “Наддніпрянської правди” на суднобудівному. Керівником якого був автор цього нарису.

Дізнавшись, що шанована мною газета збирається відсвяткувати своє 50-річчя, прийшло на думку сказане Герценом, що зовсім не обов’язково бути великою людиною, прославленим журналістом, або культурним чи державним діячем, цілком достатньо, щоб ти був просто людиною, яка мала б що розповісти і хоче це зробити.

Згадавши наведені слова, я подумав, що може й мені, одному із тих, хто давно ступив на журналістську дорогу, вдасться розповісти щось корисне, яким би воно маленьким не було.

Минуло півстоліття. Не все, що відбувалося в перший рік Молодіжки, закарбувалося в пам’яті. Одне вітає наді мною: це те, що любов до журналістики заполонила моє життя до останку. Коли чесно, вона тримає мене і до цієї пори. Іноді, разом з письменницькою працею, не дає спокою, перепочинку, крає серце, кличе до нових творчих пошуків, хоча частенько буває, що приходить незадоволення зробленим, досягнутим. Відкладаються статті, нариси. Але ті давні коротенькі кореспонденції, газетні замальовки, перші дописи до Молодіжки і сьогодні дарують радість, кличуть продовжувати пошуки нових тем, пов’язаних з відкриттям нових імен з неповторною миттєвістю душевного хвилювання. Так і хочеться знову підняти тему, яка була надрукована в газеті (23.09.1960) “Щоб судно вийшло в строк”. Щоб знову, як і тоді, на заводі було проведено колективне обговорення статті з добрими намірами, щоб викликало відгук на прийняті мери з інформацією, що танкер залишив останню технологічну позицію, пришвартувався у заводській добудовній стінці.

Молодіжка в 1960 видавалась під загальною рубрикою “Перший рік газети”. Тираж її переходив за 30000.

Так, у тому історичному році, друкувались чи не перші поезії Миколи Братана, поета, прозаїка, драматурга, лауреата премії імені Андрія Малишка, заслуженого діяча мистецтв України, багаторічного керівника Херсонської письменницької організації України. Як літературний лоцман, він у свій час провів обласний письменницький корабель через десятки найскладніших випробувань. В цей знаменний рік частенько радував своїми неповторними творами Леонід Куліш, поет, прозаїк. У майбутньому автор понад тридцяти поетичних збірок, завідуючий літературною частиною Херсонського музично-драматичного театру. Він привертав увагу своєю діловитістю, внутрішньою зібраністю. Чи не тому на його вірші створено багато ніжних пісень.

Першою сходинкою до високої літератури був для Валерія Бойченка перший рік “Ленінського прапора”. Зараз живе в Миколаєві. Він виступав в газеті з віршами, публіцистичними, краєзнавчими творами. У 1976 його приймають до Спілки письменників України. Він автор понад 15 збірок поезій. Дві перші поетичні книжки видав тоді, коли працював на Херсонському суднобудівному та викладачем морехідного училища. Валерій Петрович — лауреат премії імені Миколи Аркаса, почесний член “Просвіти”, керував літоб’єднанням “Стапель”.

Молодий трудяга, письменник, журналіст Юрій Голобородько виступав у газеті з критичними статтями, художньо-літературними замальовками. Він видав понад дві дюжини нарисів, у яких утверджувалась висока духовність людини, моральна чистота. Згодом був сміливим редактором “Ленінського прапора”.

Двадцятитрьохрічним з’явився в газеті Володимир Чепіга, який пройшов журналістську практику в “Наддніпрянській правді”. Вперше ми з ним зустрілися в редакторській багатотиражці. Йому було важко зорієнтуватися на великому заводі. З моєю допомогою швидко потоваришував з корабелами, знайшов з ними спільну мову. Ось що написав він мені в травні 2003 року: “Здрастуй, шановний і дорогий Миколо! Радісно і приємно було отримати твого листа. Я, як і ти, добре пам’ятаю нашу херсонську молодість. Чудово пам’ятаю тебе — кращого робкора “Наддніпрянки” і “Ленінського прапора”. Радію і пишаюся, що став ти знаним письменником…”. Радію і пишаюсь і я, що мав зустрічі, товаришував з талановитою людиною. Журналістом, письменником, лауреатом літературної премії імені Юрія Яновського, автором понад 20 прозових збірок, загальний тираж яких досягав близько одного мільйона примірників. Герої його книжок протистоять бюрократизму, черствості, чиновницькому адмініструванню. Володя Чепіга — багаторічний працівник українського сатиричного журналу “Перець”. Активний фейлетоніст, завідуючий відділом, заступник головного редактора. Новоденці мають повне право щиро пишатися своїм колишнім прекрасним журналістом.

У 1960, першому році “Ленінського прапора” — “Нового дня”, частенько друкувалися вірші, кореспонденції, нариси Олени Любомської, в майбутньому відомої на Херсонщині поетеси, редактора обласної освітянської газети “Джерела”. Олена Іванівна — автор поетичних збірок “Где степь живёт” (1982), “Полнолуние” (1990). В її віршах помітна присутність романтики, казкової елегантності, жіночості.

Добрим словом хочеться згадати про першого редактора Молодіжки Володимира Яковича Бровченка. Мені не раз доводилося з ним зустрічатися на різних рівнях і шануючи його, незабуваючі, віддаючи дань, я в своєму літературному альманасі “Елінг”, присвяченого 225-річчю Херсона, надрукував його вірші: “З таврійських доріг”, “Здоров, Херсоне”, “Коли гроза на пристані в Херсоні” (С. 25-29). Володимир Бровченко видав 30 книжок поезій, автор роману у віршах “Як Мамай до Канади їздив”. Знаний поет удостоєний Міжнародної премії імені Володимира Винниченка. У лютому 2008 я одержав від нього листа: “Шановний Миколо Михайловичу! Дякую за надісланий примірник альманаху “Елінг”. Добре, що маєте намір у наступному числі подати матеріали про велета національного духу Олеся Терентійовича Гончара, який так любив таврійський край і степовиків, увічнив їх на сторінках своїх непроминущих книг. Бажаю Вам здоров’я, успіхів, нових талановитих авторів і щедрих спонсорів”. Ювілейний альманах “Елінг” вийшов у 2008. Херсону 230! Присвячений також 90-річчю Олеся Гончара. Напутнє слово першого редактора Херсонської обласної молодіжної газети втілене в життя, а от друге побажання Володимира Яковича мати “щедрих спонсорів” не вдалось віднайти і, мабуть, їх і не знайдемо, бо коли заходить мова про українські видання, вони одразу забувають на чиїй землі живуть і в якій державі народилися і виросли.

Володимир Бровченко, перший редактор Молодіжки завжди імпонував своєю невтомною працьовитістю, принциповою позицію журналіста, талановитістю поетичних творів.

Приклад славних трударів журналістсько-літературного слова першого року Молодіжки вчить і сьогодні бути щиросердно виданим газетній справі, літературно-репортерській принциповості, чесності в думках великих і малих. І головне, вони були і є патріотами своєї землі, батьківщини, України. Усі стали відомими, знаними журналістами, письменниками, діячами культури.

Поет Валерій Бойченко, якому шлях у велику літературу відкрив “Ленінський прапор”, написав:

Це — щастя,
Це — по вінця повна чаша
Моїх чуттів, що сяють і гірчать:
Я — твій листочок, Україно наша.
Я — іскра із твоїх багать.

Були й несподівані курйози. Частенько пригадується цікава історія. Пам’ятаю її усю в деталях.

Пізній вечір. Під склепінням блоку добудовних цехів загусла сутінь. Роблю черговий обхід. Помічаю, що над одним верстатом яскраво світиться електролампа. Бригадир слюсарів Сергій Вахненко незчувся, як я виник з темряви за його спиною.

— Чому так пізно в цеху? — питаю. — Ви ж на лікарняному.

Слюсар озирнувся.

— А ви черговий по цеху? — запитав він у відповідь, блиснувши на мене зосередженим поглядом світлих очей.

— Ні, шукаю начальника дільниці.

— Отож, киньте голову сушити, не можу сидіти дома, коли в бригаді непорядок, — сказав він, звівши брови, приклацнувши язиком. — Чи не те я роблю? Хлопця викинуть з цеху. Він не винен у браку. Литво нікудишнє. А йому, бригаді приписують зрив передвижку судна до спускових воріт, що потягне за заводом не виконання постанови ЦК, здачі судна замовнику в строк. Отож я й працюю оце. Сто контрафорсів будуть вранці пред’явлені ВТК. Хай судно без затримки йде на воду. Юнака треба зберегти.

Я добре знав бригаду Сергія Вахненка. Зустрічався з хлопцем. Він закінчував судно-механічний технікум.

Повернувшись після бесіди з начальником дільниці до редакції, написав нарис на захист молодого корабела, честі бригади.

На другий день нарис був у “Ленінському прапорі” з фотографією бригадира. Його прийняли. Ввечері прочитав гранки. Ледь дочекався ранку. Прибіг до газетного кіоску. Купив Молодіжку. Перша полоса. Немає світлини. Немає нарису. Відкриваю другу, третю — нема! О, Боже! Я вичитав його о 18-тій годині вечора. І назва гарно була вмонтована: “Спасибі тобі, бригадире!”.

Через кілька днів комсомольські збори. Хлопця не пожаліють, приліплять прізвисько “бракороб”. Та ще й бригадир обіцяв виступити на підтримку свого молодого бригадника. А він буває гарячкуватим, може розкритикувати майстра, керівництво цеху, а ж до того, що заявить — треба речі називати своїми іменами. Та ще й підкине своє улюблене висловлення: “На чужому возі далеко не заїдеш”. Піділлє керосинчику. Так воно й сталося, зателефонував один із секретарів райкому. Черговий випуску нарис зняв.

Пішов до редактора. Володимир Якович Бровченко вислухав, зрозумів. Через кілька днів матеріал був надрукований в газеті. Хлопця залишили в цеху, в бригаді.

Оглядаюсь подумки на пройдені дороги, і в пам’яті оживає безліч маловідомих, видатних, часом масштабних, часом історичних подій. Не проминають і яскраві, талановиті, самобутні робкори, журналісти, письменники, зустрічі, а часто щира дружба з якими, зробила і моє життя змістовним, цікавим, освітленим.

Не можна не згадати й такий факт, пов’язаний з “Ленінським прапором” — “Новий день”. Перше моє оповідання “Помста”, яке було надруковане в періодичній пресі, — була Херсонська обласна молодіжна газета. Сталося це 8 квітня 1989 року. В ньому розповідалось про юних патріотів Карантинного, повсталих на боротьбу проти фашистських окупантів.

Після низки статей і кількох нарисів у “Новому дні” (4 вересня 1993) з’являється нове оповідання про херсонського поета Миколу Чернявського. Як на той час — це була для газети смілива публікація, бо в той період, навіть ще й дотепер про нього не все відомо. Та поява в газеті “Без тебе мені бракувало б повітря” відкрило оповіданню шлях до людей. У 1994 виходить тоненька збірочка “Грот-щогла” і в ній відведене місце для видатного поета. Незабаром це оповідання друкує обласна освітянська газета “Джерела” (листопад 1996). А ще через два роки (1998) побачила світ повнометражна книжка (137 сторінок) “Без тебе мені бракувало б повітря”. А ще — 2007 рік. З’являється збірка творів “Рукопис знайдено в каюті Ушакова”. Книга стає лауреатом літературної премії. В збірці є й оповідання, підготовлене, вперше надруковане молодіжною газетою.

У біобібліографічному покажчику “У круговерті долі і часу”, виданому Обласною бібліотекою для юнацтва, в розділі “Окремі видання Миколи Каляки” на першому місці стоїть — “Без тебе мені бракувало б повітря”.

І все це завдяки Молодіжці. Вважаю великою заслугою газети, що вона своєчасно і правильно опублікувала оповідання. Це свідчить про її якість і силу.

З славним ювілеєм тебе, Молодіжка!

Хай завжди щастить!

А далі… не знаю. Знаю, що нині
На сторінках газети багато труда.
Завдяки їй вірю життю, людині,
Ще тому, що й тепер активна, молода.




Читати далі >> 32 >> 33