"Просвіта" Херсонщини - М.Каляка. Степ -28. Автографи М.Братана
Вітаємо Вас, Гість!
Четвер, 08.12.2016, 16:18
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

ДІЯЛЬНІСТЬ "ПРОСВІТИ" [5]
НОВИНИ ВИДАВНИЦТВА [18]
Що відбувається у херсонській філії видавництва "Просвіта". Анонси нових книжок.
ОНОВЛЕННЯ ПОРТАЛУ [7]
КОНКУРСИ, ФЕСТИВАЛІ... [22]
Увага! Важлива інформація для творчих людей.
ІНШІ НОВИНИ [8]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

Звідки Ви?
Всього відповідей: 81

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Архів записів

Календар

«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
у
<Vox.com.ua> Портал українця

Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



М.Каляка. Степ -28. Автографи М.Братана

1 << 2 << 3 << ... 25 << 26 << 27 << Читати спочатку





Пам’яті Миколи Братана


Слова і розділові знаки –
Все для Миколи Каляки


(Автографи Миколи Івановича Братана)



Минуло багато років, як я збираю і досліджую творчу працю відомого в Україні, в далекому і близькому зарубіжжі херсонського письменника, лауреата премії імені Андрія Малишка, нагородженого орденом “Знак Пошани” та медаллю, заслуженого діяча мистецтв України, котрий очолював Херсонську письменницьку організацію з 1971 по 2006 рр.

Скарби таланту і щедрості

Збираючи до купи автографи, пригадалась перша зустріч з Миколою Івановичем у далекому-далекому сімдесят першому році минулого століття. Увійшовши до Будинку творчості, здається це було на Горького, де зараз природознавчий відділ краєзнавчого музею, поцікавитися, коли буде чергове засідання Обласного літературного об’єднання, яким тоді керував редактор “Наддніпрянської правди” Петро Резніков.

– З чим до нас? – запитав вже тоді добре знаний в Херсоні поет, тільки що очоливши Обласну організацію письменників.

– Та от хочу поновити себе в літературному об’єднанні, і придбати щойно видрукувану повість або роман місцевого автора з відомим прізвищем.

– От і чудово, – сказав письменницький голова й бере зі стола новеньку книжечку “Смаглява Таврія” (його перша збірка поезій. Видання Херсонського книжково-газетного видавництва в 1961 р.), підписує на внутрішній титульній сторінці:

Щиро дарую!
Моє прізвище вже давно відоме,
А з Вашою помічу стане ще більш відомим.
Микола Братан.

Це був один із перших братанівських автографів експромтів мені, з подібного доробку знаного українського поета, не збереженого мною, але не забутого. Та, на щастя, зберігся в мене інший автограф, призначений іншій людині, думаю, він значний і цікавий, і його слід навести повністю:

Реві Катерині –
Дівчині з хорошим ім’ям
І – вірю – такою ж
Душею.
Шевченко любив Катерину!
Автор (31. ІІІ. 1962)
Підтверджую
і через 9 літ –
так воно і є!
М.Братан

І через 17 літ – все, як було!
Підпис — М. Братан



Було й таке. Приніс у 1987 році до Спілки своє новорічне оповідання “Я возьму ее руку”, написане російською мовою.

Микола Іванович прочитав, а потім підхопив кулькову ручку з телефонної тумбочки й енергійно написав збоку назви твору:

Землячки мої окаяннії,
Ті, що мови зреклись навік.
Покажіть мені росіянина,
Що забув би родной язык.

І дарує мені свою книжку “Експромти. Вірші”, з швидко написаним автографом:

Всеславному М.М. Каляці
Ну, як же так –
нести вериги
Своєї творчості. Й не мать
Ніякого держостроя книги?!
І як це треба понімать??
(4. ХІ. 96)
(Херсон: “Просвіта”, 1994)



Підійшов квітень 1993. В Україні готувалися до урочистого відзначення 75-річного ювілею Олеся Гончара. Я якраз працював над рукописом “Великі слова – Велика сила” (Крилаті слова Т.Г. Шевченка). Микола Іванович погортав сторінки майбутнього довідника й каже мені: “Ви б про Гончара щось подібне створили. Він заслуговує”.

Відкриває шухляду, дістає збірку своїх нарисів “Сила любові: Слово про Олеся Гончара” (“Чиста криниця”, 1993 рік). Дарує її мені, підписавши:

Шановному М. Каляці –
Тезкові, колезі,
Авжеж землякові,
Хай з ним
Не розстанеться
Сила любові
Щиро М.Братан (18.08. 1992), Херсон.



В кінці літа 1994 ми з Миколою Ковальчуком, в минулому директором Херсонського обласного драматичного театру, побували у Братана на дачі. Говорили про життя, згадували історію. Микола Ковальчук у ці дні готував нарис до альманаху “Степ”, номер якого присвячувався українському музично-драматичному імені Миколи Куліша. Засперечалися за ювілейну дату. Ковальчук не відступав – 60-річчя і все. Ми відстоювали народження театру 1830 рік. Найбільш справедлива дата – 165. Не відкидаються з нашої Херсонської історії всесвітньо відомі актори, драматурги, режисери: Щепкін, Кропивницький, Мейєрхольд, Микола Садовський, Марія Заньковецька, Оксана Петрусенко, Саксаганський… І багато-багато інших великих імен.

Щоб передохнути од жвавої дискусії Микола Ковальчук пішов на городину нарвати свіжих огірків. Микола Іванович тут же дістав з купи книжок, що лежали на старенькому комоді, збірку, редактором якої він був, з темною обкладинкою, історичний нарис московського історика “Под черным знаменем, или жизнь и смерть Нестора Махно” й швидко підписав:

Каляці Миколі
Від батька Махна,–
Хоч різні в нас долі,
Та правда
Одна.
Микола Братан 25.07.1994 р. Херсон.



Ми з Братаном готували до видання мою першу збірку оповідань “Моє перше кохання”. Це був 1996 рік. Він зголосився бути її редактором. І раптом я захворів. Опинився в лікарні. Дуже висока температура. Стало не до книжки. Під вечір мені несподівано передають листик. Я одразу впізнав почерк Миколи Івановича.
Каляка Ник. Мих.
(ІІІ этаж. Ухо – горло – ніс).
Миколо Михайловичу!
Книжка буде через місяць
Але!!!
Де рукопис?
Де – гроші?
Куй железо, пока гарячо!
(підпис – М. Братан. 25. І. 96)



Якось, у 1996 році, ми з онуком зайшли до Спілки. Микола Іванович якраз тоді вичитував мої оповідання для першої книжки “Моє перше кохання”. Він подивився на хлопця.

– Так це, – кажете, – той Дмитрик, який на запитання діда: “Звідки береться туман?”, відповів: “Земля потіє”. – Похвально. Тоді за це тобі, онуче, дарунок від мене, молодшого діда. Підписує збірочку – вірші для малят, “Слон на стадіоні” (30. ІХ. 96):

Юному Дмитрику,
в добрі долоні –
Слона на стадіоні.
(Херсон, “Чиста криниця”, 1996)



Мені, чи не першому посміхнулося щастя доторкнутися до другої драматичної п’єси Миколи Братана – найвишуканішого, найскладнішого жанру – драми у віршах, “Ляп” на першій полосі”. Комедія (Херсон, губернія, 1996).

Даруючи мені книжку, на титульній сторінці розмашисто поклав новий свій автограф. До речі, я помітив, він любив їх писати щиро і талановито. Отже – духовний скарб:

Миколі Каляці
Змоги
У житті
І праці
М. Братан 2. VІІ. 1996 р.


Невдовзі, зовсім випадково, до мене потрапила віршована комедія Миколи Івановича “Діалектика природи або ж дисидент із КДБ” (“Просвіта”, Херсон). Я прийшов з нею до нього і попросив дещо розтлумачити. Він мені на цій книжці написав:

Миколі Каляці
І так,
І сяк.
У нашій клоаці
Живе Піддупляк!
Щиро М. Братан 28. ІІ. 97 р., м. Херсон


Вийшла моя збірка “Моє перше кохання”. Дарую її Миколі Івановичу – першому редакторові. Він миттю витягує із шухляди письмового столу свою драматичну баладу “Ковила тече за обрій” (Херсон “Чиста криниця”, 1998), пише на внутрішній обкладинці автограф:

Авторові
“Мого першого кохання” –
Моя поетична балада
Не остання
Щиро М. Братан 15. ХІІ. 1998



Є такий автограф Миколи Івановича у книжці “Зорі падають в моря”. Комедія. (Херсон “Просвіта” 2000):

Тезкові
й колезі
Миколі Каляці –
Життєвої радості й творчої праці!
Щиро М.Братан 7. 08. 2000 р.

Цю ж книжку він подарував мені ще раз і в грудні 2000 року з новим автографом:

Високошановному М.М. Каляці
“Зорі”
найновішого
зразка
Для мого
Цікавого
Тезка
Щиро 12. 11. 2000 р. М.Братан



Про свою лірико-драматичну п’єсу “Я вас любив… Любов Пушкіна та графині Собанської” я не дуже розводився, мало хто про це знав. Та Микола Іванович якось дізнався, і при першій же зустрічі, спитав мене, чи не згодиться моїй п’єсі вірш Олександра Пушкіна “Я вас любив” в його перекладі? Одержавши схвальну відповідь, розкрив свою книгу перекладів “Гостина” (“Айлант”, 2003) з віршем “Я вас любив” на першій сторінці, тут же й подарував мені, написавши:

Моєму тезкові
колезі Каляці –
Здоров’я і плідної
Творчої праці!
Щиро М. Братан 21. VІІ. 04 р.



Був тихий січневий вечір.

– Пішли, – сказав мені Микола Іванович, – до Валентина. Він зараз в управлінні культури.

Заходимо в кімнату. Біля піаніно сидить Валентин Плаксєєв. Подає руку.

– Готую нову пісню, – пояснює відомий херсонський композитор.

Братан враз втручається в розмову:

– Та ти краще подаруй Миколі Михайловичу нову нашу збірку пісень.

Валентин Плаксєєв дістає з портфеля книжечку “Верби над ставом. Пісні” (Херсон “Просвіта” 2001). Підписує: “Уважаемому коллеге по перу Николаю Михайловичу Каляке с самими наилучшими пожеланиями и на добрую память! Автор музыки Плаксеев”.

Микола Іванович тут же додає:

P. S. Шановний друже Миколай,
Якщо не пишеться – співай!
10.01.2002 р.

От так і народився колективний автограф композитора і поета.

Валентин починає грати їх пісню “Засніжена ніч”. Микола Іванович тихенько підспівує:

“Повторилась би – згоден я –
Та засніжена ніченька”.

І, справді, надворі темніє, пролітають лапасті сніжинки. Незабутній білолиций вечір.




Сиділи ми з Миколою Івановичем в кафе при залізничному вокзалі. Чекали поетів з Києва — Володимира Бровченка та Івана Драча. Це був 1999 рік. З нами була Надія Семенівна Врищ з Білозерки, керівник літературної студії “Біле озеро”. На Херсон набігала пізня-осіння холоднеча. Микола Іванович щось згадав, щиро усміхнувся й проказав: “І міркує Ростик так: – По теплі співає шпак. А сьогодні холодина – Може буть в шпака ангіна”. І тут же дістає з теки свою книжечку “Равлик на пляжі” (“Айлант”, 1999). Підписує мені:

Миколі Каляці –
Радості творчої праці!
Щиро
М.Братан 21.ХІ. 1999 р. м. Херсон




З херсонською дитячою поетесою Алевтиною Дрозд я був знайомий давно, ще до того як вона написала поему про юних патріотів “Хлоп’ята з Карантинного”. Я надрукував нарис в обласній газеті про острівських підпільників “Троянди на вулиці”. Тоді ж у Алевтині Іванівни одразу виникла ідея проїхати на човні, точніше, побувати на озері Круглик та в Кардашинських плавнях, де хлопці Толі Запорожчука переховували в 1941 році зброю зняту із пароплава “Очаківський канал”. Проїхавши всі ці місця, завітали на річечку Чайку до Братана. Микола Іванович радо нас прийняв. Показував дачу, читав нові вірші. Подарував невеличку поетичну збірочку – вірші, поеми. Чи не першу? (На жаль, вона з автографом загубилась). Але в пам’яті залишилась. Там був вірш, присвячений першій вчительці.

Через кілька років підійшла до мене Алевтина Дрозд після письменницьких зборів. На той час у обласній молодіжній газеті вийшла її повість про юних патріотів “Штаб у плавнях” (1975).

– Помните, – спитала мене, – рядки стиха, что читал нам Братан среди своих плавней? Я перевела эти строки. Они мне дороги. Я ведь из Сибири.

Бор сосновый. Луг. Заречье.
Многоликость сочных трав.
Я Сибирью весь просвечен –
Встречей этой жив и прав.
Мне дома знакомы эти
Деревянные, с резьбой:
В окна утренние светит
Солнце летом и зимой…
Были здесь мои начала,
Были новые слова:
В первом классе обучала
Сибирячка, мать-вдова…

Боже! Я ж вважав, що Микола Іванович Братан народився і виріс у селі Семенівка, що на Херсонщині!

… Бор сосновый. Луг. Заречье.
Этот край мне дорог стал.
Много лет душой и речью
В эту землю я врастал.

Оце так віршовані братанівські автографи! Я навіть тоді, коли готував свою Літературну лоцію, висвітивши, що Микола Іванович має справжнє прізвище – Баранов, не міг подумати, що в його жилах тече й сибірська кров. Він прочитав про себе в лоції, промовчав, нічого не сказав.

Ох, який він молодець! Як він щиро любив Україну!

Отдаю себе дорогам.
Пусть ведут и вдаль и вширь,
В жизнь, наполненную долгом, –
В работящую Сибирь.



Вийшов мій роман “Осокори пам’ятають про все”. Роман пам’яті херсонців – партизан заводів ім. Комінтерну, Куйбишева та юних героїв Карантинного. Подарував йому. Він подивився, прочитав кілька сторінок.

– Так, – сказав він, – було написано про Іллю Кулика, тепер про остров’ян Карантинного. Чудово! Вони були сильніше за смерть.

Він дістав із шухляди письмового столу книжечку “Поет-земляк Євген Фомін” (Київ – Херсон, “Просвіта”, 2008).

– Це про нашого поета земляка. Він загинув у катівні гестапо.

Підписав її:

Моєму
Старшому тезкові –
В ім’я незрадної любові
до України
М. Братан 14. І. 2009 р.



Було й таке. Готувався в Києві з’їзд письменників України – суперечливий, неспокійний. Одержую від Миколи Івановича записку:

“Високошановний Миколо Михайловичу!
16 чоловік підписалися за те, щоб провести черговий з’їзд і ліквідувати розкол у Спілці. Просимо Вас бути 17-м. Ми ні проти кого не виступаємо. Ми за мир.
Дуже просимо прилучитися до більшості.
З повагою (підпис М. Братан).

На звороті листа:
Земля Таврійська – батьківська Земля!




Тільки-но з’явилася його нова збірка “Знову експромти” (“Просвіта”, 2001), він з приємною усмішкою одразу мені її вручив, написавши на титульному листі ось такі слова:

Шановному
М.М. Каляці
Тезкові і колезі
На добру згадку. –
Хай буде в житті
Та й усе в порядку
Щиро М.Братан 2. VІ. 03 р.



Надійшов мій ювілей – 75-річчя, Микола Братан не залишився осторонь, дарує мені Навчально-методичний посібник для підготовки до вступу у вузи “Історія України” Херсонського державного педагогічного інституту (тоді він ще був інститут, нині – університет). І разом, видрукуваний на комп’ютері вірш, з приписом:

Шановному Миколі Михайловичу Каляці
на ювілей

Високолітній
Мій тезко Миколо!
Хай крутиться життєве Ваше коло,
Приносячи
Добро у Вашу хату
І в творах мисль
Високу та крилату.
Поменше скрути,
Лиха і печалі, –
Хай день Миколи
Вас стрічає й далі!

Щиро Ваш – Микола Братан
22 грудня 2004 року, Херсон


Микола Братан писав свої автографи дуже швидко, не задумуючись і не зважаючи на їх скороспілість, вони завжди виходили змістовні і дуже вдалі. Прикладом може служити ось такий автограф, на подарованому мені романі “Далі буде” (Херсон, “Айлант”, 2006):

Високоповажному
М.М. Каляці

Тезкові,
Колезі
і другу
На творчу
невгасну
потугу
Щиро М. Братан 17. ХІ. 96



Мені чогось завжди припадало одержувати від Миколи Івановича автографи-есе в грудні, або в січні. Може це тому, що він народився під ще невідкритою зіркою, яка буде мати назву “Микола-чудотворець”. Я в це вірю, що таке станеться. Обов’язково буде, бо той, хто зміг своїм талантом і працею запалити вогник у безмежному Просторі-Часу, не загасне ніколи, буде завжди жити в свідомості і в пам’яті людей, як і оцей автограф:

Я славлю рідний край,
Дарую кожною хвилину,
Помагаю і хвалю,
Себе без жалю отдаю.

Мій друже, я красу люблю...
Твою, мою — нашу Україну!




Микола Іванович, як керівник Обласної організації письменників (та й пізніше), підтримував мій літературний альманах “Елінг”, допомагав порадою. Давав для друку свої статті й поетичні твори.

На початку 2009 (15.01) передав для літературного альманаху “Елінг” нову свою драматичну п’єсу “Чорний мед”, яка ще ніде не друкувалася. У теці запланованих творів є її і електронний варіант. А на першій титульній сторінці красується його рукописний двовірш, написаний експромтом:

Слова і розділові знаки –
Все для Миколи Каляки.



Останній автограф

Свідками народження останнього автографа-есе відомого українського поета, прозаїка і драматурга і введення його в життя були усі, хто брав участь 4 березня 2010 року у презентації бібліографічного покажчика “У круговерті долі”, створеного бібліотекою ім. Бориса Лавреньова, підготовленого Наталією Поповой, до мого 80-річчя.

Закінчуючи урочистості, я прочитав вірш, у якому були завершуючі рядки:

“… Одна над тобою вирує біда,
Тираж твоїх книг доходить до ста.
Мало хто знає в Україні про них,
Наче лежать вони в купі без ніг”.
А я собі: – Не горюй, сивий юначе,
Піде літлоція, будуть знати, одначе.

Микола Іванович через кілька хвилин підвівся, звертаючись до усіх присутніх, закликав до тиші, поклавши руку мені на плече, сказав:

– Микола Михайлович прочитав тут вірш, звичайно, для нас написаний. Ще й, значить, українською мовою і такий за обсягом великий. Я хочу його скоротити до чотирьох рядків і подати так, як я його зрозумів.

Він тут же дарує мені експромтом народжений автограф:

Миколо Михайловичу, дорогий мій!

Не зважай на високоліття,
Натхнення май на всі труди.
До двадцять другого століття
Свою ти Лоцію веди.

Закінчились урочистості. Поздоровлення з нагоди мого 80-річчя. Учасники стали розходитися, звернувся до Миколи Івановича:

– Пішли з нами. Знайдемо якесь кафе.

Він подивився на мене, нічого не відповів. Згорблено, одиноко попрямував до тролейбусної зупинки. Це було вперше за багато років, коли він не підтримав колектив.

Останнє інтерв’ю

Березень 2010. Обласна юнацька бібліотека ім. Б.Лавреньова. ТРК “Скіфія” бере інтерв’ю в мене і в Миколи Братана. Я повідав у мікрофон про своє враження від проведення презентації збірочки “У круговерті долі і часу” (бібліографічного покажчика), підготовленого Наталією Поповою на честь мого 80-річчя. Микола Іванович говорив, а я згадував рядки його вірша “Чим пахне море?”, подарованого мені на березі Дніпра, на набережній, недалеко від пам’ятника Корабелам. Він якраз збирався їхати на дачу. Я приніс йому першу свою “повнометражну” збірку “Моє перше кохання”, яку він редагував. Він полистав. — Перше кохання! – урочисто промовив. Так, перше кохання ніколи не згасає з обрію людської пам’яті. Він тут же прочитав:

Чим пахне море? Сумом. Таїною.
Як ти була, я жив казковим сном.
Я відіснив. Тебе нема зі мною.
Ходжу, як тінь, над берегом крутим,
Де слухав море серцем занімілим,
І хвилі пахли усміхом твоїм,
І косами, і висонценим тілом…

На жаль, то було останнє інтерв’ю Миколи Івановича Братана.

Херсонці можуть пишатися, що мали і мають такого видатного, талановитого поета, який своєю творчістю прикрашав українську літературу, створюючи велику національну поезію.




Читати далі >> 29 >> 30 >> 31 >> 32 >> 33