"Просвіта" Херсонщини - М.Каляка. Степ -22. Я пам’ятник воздвиг
Вітаємо Вас, Гість!
Неділя, 11.12.2016, 02:18
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

ДІЯЛЬНІСТЬ "ПРОСВІТИ" [5]
НОВИНИ ВИДАВНИЦТВА [18]
Що відбувається у херсонській філії видавництва "Просвіта". Анонси нових книжок.
ОНОВЛЕННЯ ПОРТАЛУ [7]
КОНКУРСИ, ФЕСТИВАЛІ... [22]
Увага! Важлива інформація для творчих людей.
ІНШІ НОВИНИ [8]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

Хто такий Антон Павлович Чехов?
Всього відповідей: 56

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Архів записів

Календар

«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
у
<Vox.com.ua> Портал українця

Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



М.Каляка. Степ -22. Я пам’ятник воздвиг

1 << 2 << 3 << ... 19 << 20 << 21 << Читати спочатку





Я пам’ятник воздвиг...


Історія одного вірша



— Пішли, пішли до твоєї Кошової! — тягне мене мій сусід, коли я повернувся додому після довгого відрядження, замість того, щоб випити склянку горілки. — Я покажу тобі... Побачиш.

Він знав, що я в юності любив стояти вечорами при зорях на дерев’яному, наплавному мосту, який багато років слугував острів’янам, бо ж бетонний був недобудований через Першу світову війну.

І, раптом, залізобетонний! Високий, міцний.

Товариш розкинув руки:

— Я памятник себе воздвиг нерукотворний!

— До нього вік людська не заросте тропа, — додав я.

— Вознесся выше он главою непокорной, — не заспокоювався друг.

Я знову доповнив:

— Александрійського стовпа.

Олексій подивився на мене. Промовчав.

— Прекрасна споруда, — сказав я. — Можеш пишатися. Це, здається, друга велична будова в Херсоні після портового елеватора. — Тоді ще не було мостового переходу через Дніпро.

Товариш схилився на поручні. І тихо проказав:

— Нет, весь я не умру — душа в заветной лире
Мой прах переживет й тленья убежит.

Я знову докинув:

— Ні, я не ввесь умру. У лірнім заповіті

Душа переживе видимий мій кінець.

— Пушкін? Українською! Не чув. Звідки?

— Друже, — сказав йому, — ми багато чого з тобою не чули. Вірш переклав Микола Зеров. Пушкін, Шевченко, Міцкевич входили до першого ряду поетів, яких любив і цінував український класик.

— Так, це дуже цікаво. Виходить, є багато таємниць у світі.

— Маєш рацію, — кажу. — Маєш. А щоб відкрити для себе усе заховане, треба вчитися, багато читати. Пушкіна переспівав не тільки Зеров, а й видатний поет сучасності Максим Рильський:

Я пам’ятник воздвиг собі нерукотворний,
Тропа народна там навіки пролягла,
Олександрійський стовп, в гордливості незборний,
Йому не досягне чола.
Ні, весь я не умру, я в лірі жити буду,
Від праху утече нетлінний заповіт...

Вечір був весняний, квітневий. Херсон готувався до травневих свят. На заводі ім. Куйбишева розцвітчувалися вогнями риболовецькі сейнери, у пірса Комінтерну, на тихих хвилях гойдався тільки-но збудований озерного типу трамвай. Порт, місто сяяли тисячами рукотворних зірок.

— Як гарно, — розчулився товариш.— Незборимо все. Стоп. Як я пам’ятаю, Пушкін приклав епіграф до свого вірша.

— Так, кажеш діло. То початкові слова оди Горація, давньогрецького поета “Я воздвиг пам’ятник”. Ломоносов першим приступив до нього. Затим російський поет — Державін. Ось як виглядає державінський четверо-вірш:

Слух обо мне пройдет от Белых вод до Черных,
Где Волга, Дон, Нева, с Рифея льет Урал,
Всяк будет помнить то в народах неисчетных,
Как из безвестности я тем известен стал.

— Здорово. А у Пушкіна як цей куплет?

— У Пушкіна? Ти що, забув?

Слух обо мне пройдет по всей Руси великой…

— А у Горація як? У Горація? Чи є український переклад?

— Звичайно. У 1982 році Андрій Содомора подарував Україні багато творів античних і латиномовних поетів. Серед них і Горацій:

Звів я пам’ятник свій. Довше, ніж мідь дзвінка,
Вищий від пірамід царських, простоїть він...

— А отой, отой, — зірвався товариш. — Де тунгуз, друг степей...

— Є й таке:

Часу біг коловий — в прах не зітре його.
Смерті весь не скорюсь...

— О, сила, — робить висновок Олексій. — Наша мова, виходить, не гірша за інші. Теж вміє вбирати найвлучніші вирази.

Додаю йому слова Рильського:

Мужай, прекрасна наша мова,
Серед прекрасних братніх мов...

Десь у річковому верболозі весело затьохкав соловейко.

— Боже! — і я вже не стримався. — Який у нього дивний голос! Ніжний, глибокий, душевний. Так і озивається ласкою, щирістю...




Читати далі >> 23 >> 24 >> 25 ... >> 31 >> 32 >> 33