Вітаємо Вас, Гість!
Четвер, 14.12.2017, 21:04
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

ДІЯЛЬНІСТЬ "ПРОСВІТИ" [5]
НОВИНИ ВИДАВНИЦТВА [18]
Що відбувається у херсонській філії видавництва "Просвіта". Анонси нових книжок.
ОНОВЛЕННЯ ПОРТАЛУ [7]
КОНКУРСИ, ФЕСТИВАЛІ... [22]
Увага! Важлива інформація для творчих людей.
ІНШІ НОВИНИ [8]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

Чи хотіли б Ви опублікувати свій твір на нашому порталі?
Всього відповідей: 17

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Архів записів

Календар

«  Грудень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



Історія Нової Кам’янки 8. Трудові ресурси

1 << 2 << 3 << 4 << 5 << 6 << 7 << Читати спочатку





ТРУДОВІ РЕСУРСИ



...Всього в колгоспі 707 чоловік працездатних. На кожного працездатного припадає 12,7 га орної землі. В трудових ресурсах господарство постійно відчуває нестачу. Для покращення трудового балансу ми за 1971-1975 роки побудували 100 переселенських будинків, по 20 щорічно. Будуємо і в цьому році. Але планом нам передбачено 10 будинків, дуже прошу Вас, Іване Олексійовичу, і Вас, Діно Йосипівно відшукати можливість та видати нам ще 10 будинків. Бо для повного забезпечення господарства, з урахуванням комплексу, необхідно 1 500 працюючих. І вирішити цю проблему ми можемо, якщо побудуємо ще 230 переселенських будинків”.
І за ці роки село оновлюється. Майже повністю перебудовуються і забудовуються такі вулиці: Комунарів, Київська, Зелена, Першотравнева, Херсонська. В селі з’являються нові вулиці, такі як Гвардійська, Нова, де всі будинки збудовані, як переселенські за удосконаленим проектом.
Та не лише в Новій Кам’янці йде таке будівництво. Житловий фонд зростає і в Новогригорівці. Заповнюються старі та зростають нові вулиці, приваблюючи людей мальовничими ставками.
В цьому ж листі голова повідомляє керівникам області, що в колгоспі “Росія” “...переважно вирощуємо озиму пшеницю ...Одержуємо непоганий врожай зернових. Так за останні п’ять років одержали в середньому по 30,4 ц/га. Валові намолоти-ужинки становлять 12 000 т. Державі продаємо 8-9 тис. тонн.
Виробництво м’яса забезпечуємо за рахунок свиней і ВРХ. В 1980 році в господарстві, поряд з комплексом на 6 000 голів з щорічною реалізацією 3 000 голів, буде утримуватись 800 голів корів, 3 000 голів свиней. Продаємо зерна 7,5 тис. тонн, соняшника – 1 100 тонн, баштанних культур — 590 тонн, овочів – 3 000 тонн, м’яса — 390 тонн, молока – 1440 тонн”.
Обґрунтовуючи вигідність дванадцятипільної сівозміни, що приживається в господарстві, голова доводить її доцільність такими конкретними фактами: “...за останні 5 років озима пшениця на пару дала по 42,7 центнера з гектара, по гороху — 37,1 ц/га, по зайнятому пару — по 36,2 ц/га”.
Отже, якщо в історії держави, великого Радянського Союзу в середині вісімдесятих років устами Генсека Михайла Горбачова, а потім підхоплено це іншими високими чинами, пресою, радіо, телебаченням, 60-80-ті роки в розвитку держави названо “роками застою”, то в історії села Нова Кам’янка через діяльність основного виробничого підрозділу колгоспу “Росія” це були роки найвищого розвитку за останні не тільки радянські часи, а і дорадянські.
Про це свідчить і розмах будівництва в селі як житлового фонду, так і культурно-освітнього, соціального. Житлових будинків тільки за ці роки збудовано більш 300, решта — капітально відремонтовано. Збудовано 30 тваринницьких ферм, 4 капітальні зерносклади, корпус середньої школи, гуртожиток на 50 місць, їдальня на 100 місць, лазня на 20 місць, готель на 12 місць, дитсадок на 50, Будинок культури на 400 місць, типовий магазин на 6 робочих місць.
В ці роки особливо відчутне зростання трудових доходів мешканців села.
Майже в кожній оселі з’явився телевізор, пральні машинки, холодильники, магнітофони стали невід’ємною частиною селянського побуту. Тільки той, хто не бажав, той не мав мотоцикла. З’явилося багато легкових автомашин, і кожен третій мав кошти та бажання придбати, але ринок ще не задовольняв потребу.
Середньомісячна заробітна плата, лише грошова, без урахування натуроплати, по звіту за 1981 рік, становила 132 крб., або в доларовому обрахунку 145,5 долара, а передовики виробництва одержували в два і три рази вищу. Що це означає? Досить пригадати, що один кілограм м’яса в колгоспному кіоску (що стоїть і нині, але не працює, поруч з магазином) коштував 1крб. 20 коп., і продаж був вільним, одна буханка хліба — 15 коп., 1 кг цукру — 40 коп. за 1 літр бензину платили 7 копійок. За балон газу — 3 крб.
А які суспільні витрати несло господарство?
- Діти в школі харчувалася безкоштовно.
- Тільки на утримання дитячих садків господарство щорічно витрачало 53 300 крб.,
- на підготовку кадрів – 8 818 крб.,
- на утримання культурно-просвітних закладів і проведення культурно-масової роботи 114 239 крб.,
Всього за рахунок фондів економічного стимулювання і спецпризначення витрачено 176 257 крб.
Крім того з фонду матеріальної допомоги за рік видано премій колгоспникам – 19 267 крб. (Взято із річного звіту к-пу “Росія” за 1982 рік).
Про те, що це роки розквіту села, піднесення, трудового ентузіазму і масового геройства, а не застою, свідчить і така реальність: тільки за 1970-ті і перші три 80-х років за високі досягнення у виробництві сільськогосподарської продукції нагороджено високими урядовими нагородами із 608 працездатних — 52 трудівники колгоспного виробництва.
Серед них найвищою державною нагородою –
“ОРДЕНОМ ЛЕНІНА”:
1.Моргуненко Марію Сергіївну - телятницю бригади № 2 - 1971
2.Ліфінцева Віктора Павловича - голову колгоспу - 1973
ОРДЕНОМ “ТРУДОВОГО ЧЕРВОНОГО ПРАПОРА”:
1.Ліфінцева Віктора Павловича - голову колгоспу - 1971
2.Берко Миколу Петровича - механізатора - 1971
3.Костюк Олександру Іванівну - свинарку - 1971
4.Замятіна Корнія - чабана - 1971
5.Конончук Лідію Яківну - доярку - 1971
6.Панченка Леоніда Івановича - механізатора - 1972
7.Єрмолая Василя Івановича - скотаря - 1973
8.Балана Григорія Євгеновича - агронома - 1973
9.Цупова Анатолія Олексійович - механізатора - 1973
10.Липугу Петра Кіндратовича - механізатора - 1973
11.Юсин Любов Михайлівну - свинарку - 1973
12.Федосенко Євгенію Іванівну - свинарку - 1973
13.Худченка Андрія Тихоновича - механізатора - 1975
14.Гайдук Галину Йосипівну - доярку - 1975
15.Борисенка Петра Антоновича - механізатора - 1976
16.Борисенка Григорія Дмитровича - механізатора - 1977
17.Безроднього Віктора Свиридоновича - водія - 1977
18 Колісниченка Анатолія Пимоновича - скотаря - 1977

ОРДЕНОМ “ЗНАК ПОШАНИ” нагороджені:
1. Лаптьонок Микола Платонович - механізатор - 1971
2. Міхеєва Ганна Терентіївна - телятниця - 1971
3. Безродній Віктор Свиридонович - водій - 1973
4. Татаровська Марія Марківна - бригадир - 1973
5. Швець Ганна Степанівна - різноробоча - 1977
6. Борисенко Микола Іванович - водій - 1977
7. Купінець Ганна Федорівна - телятниця - 1977

ОРДЕНОМ “ТРУДОВОЇ СЛАВИ ІІІ СТ”.
1. Борисенко Григорій Дмитрович - механізатор - 1976
2. Грищенко Лідія Макарівна - доярка - 1975
3. Короваєнко Микола Павлови - механізатор - 1975
4. Єрмолай Микола Юхимович - механізатор - 1977
5. Кононенко Михайло Пантелейович - водій - 1977
6. Єрмолай Василь Іванович - скотар - 1982
7. Попович Марія Іванівна - доярка - 1982

МЕДАЛЛЮ “ЗА ТРУДОВОЕ ОТЛИЧИЕ”

1.Литвиненко Лідія Яківна - доярка - 1971
2.Гугля Михайло Макарович - механізатор - 1971
3.Рубан Василь Федорович - механізатор - 1972
4.Коліщук Лідія Антонівна - різноробоча - 1973
5.Малий Микола Андрійович - механізатор - 1973
6.Кам’янчук Володимир Харитонович - водій - 1977
7.Татаровський Володимир Маркович - механізатор - 1977
8.Купінець Володимир Федорович - водій - 1977
9.Остапенко Віктор Васильович - будівельник - 1977
10.Рубан Борис Михайлович - бригадир - 1977
11.Сіроштан Володимир Архипович - бригадир - 1977
12.Ревенко Федір Кирилович - бригадир - 1977
13.Децик Людмила Григорівна - зоотехнік - 1986

МЕДАЛЛЮ “ЗА ТРУДОВУ ДОБЛЕСТЬ”

1.Мілевська Таїса Григорівна - агроном - 1971
2.Єрмолай Василь Іванович - скотар - 1975
3.Кравченко Володимир Іванович - бригадир - 1975
4.Орел Ганна Василівна - доярка - 1976
5.Худченко Валентина Василівна - доярка - 1976
6.Смола Ганна Юхимівна - доярка - 1975

Станом на 1.01.1983 року в колгоспі “Росія” працює 11 спеціалістів із вищою освітою, 49 із середньою-спеціальною та 15 з незакінченою вищою освітою.
За рахунок колгоспу з відривом від виробництва в вузах навчається 5 чоловік, в технікумах — 3 чоловіка. Крім того, 11 колгоспників навчаються в вузах і технікумах заочно.
Незважаючи на це, колгосп постійно відчуває нестачу робочих рук, особливо механіків, ветспеціалістів, будівельників, механізаторів, доярок та ін. професій.
«Правління колгоспу постійно працює над розв’язанням цієї проблеми. Запрошуються сім’ї переселенців із західних областей, проводиться робота по закріпленню молоді на селі, розробляються заходи моральної та матеріальної зацікавленості випускників школи, демобілізованих із лав Радянської Армії. Проводяться зустрічі спеціалістів, передовиків виробництва з випускниками шкіл. Все це дає певні наслідки. За 1981 рік на різних дільницях колгоспного виробництва залишились в господарстві 13 випускників школи. Частину з них направлено на навчання в вузи. В школі діє виробнича бригада, кожне літо організовується табір праці та відпочинку. Це залучає дітей до праці, знайомить із сільськогосподарськими професіями. Проте плинність кадрів висока. Так на кожному засіданні правління розглядаються заяви на прийом і звільнення з колгоспу. За 1982 рік було прийнято в члени колгоспу 67 чоловік, звільнено — 72, виключено за порушення трудової дисципліни — 9 чоловік.
Та коли господарство за досягнуті успіхи у виробництві на честь 50-річчя Радянської влади в 1967 році нагороджується Пам’ятним Червоним Прапором обкому КПУ та облвиконкому, коли трудівників господарства за досягнуті успіхи у виробництві нагороджують найвищими урядовими нагородами, а також преміями, портрети передовиків красуються на Дошці Пошани в селі і в райцентрі, коли про них, про їх трудові здобутки пише місцева і центральна преса, коли колгосп в своєму розвитку постійно відчуває нестачу робочих рук і залучає їх зі сторони, з інших регіонів країни — то чи можна говорити про такий ритм життя, як застій? Думаю, що ні! Це був не застій. Це рух! Рух високими темпами до заможного життя!
Але в жовтні 1979 року, після двадцятилітнього керівництва господарством, Ліфінцев Віктор Павлович, за станом здоров’я залишає колгосп.
Головою колгоспу, як виконуючий обов’язки, стає його заступник Зорша Григорій Янович. Людина з вищою агрономічною освітою, з досвідом керівної роботи, скромний, врівноважений, спокійної вдачі чоловік. Але в господарстві, де двадцять років діяла залізна воля і міцна рука талановитого від природи керівника, йому було тяжко працювати як із спеціалістами, котрі вважали, що вони, такі ж, як і він, так із окремими колгоспниками, котрі не привчені до інтелігентної мови. Дисципліна падає.
В жовтні 1981 року на зміну Зорші Г.Я. райком партії загальним колгоспним зборам на посаду голови пропонує Чечина Володимира Миколайовича. Людину з вищою агрономічною освітою, з досвідом керівної роботи в Каховському районі, але твердішим характером, ніж у Григорія Яновича, та вже відродити той темп розвитку і те дисциплінарне, відповідальне, свідоме ставлення до колгоспного виробництва, при всіх вольових і економічних заходах — не вдається.
Так у звітній доповіді голови Чечина В.М. за 1984 рік відзначається: “Через низьку культуру землеробства в колгоспі недоодержано велику кількість зерна, соняшника, кормових культур. Борг державі за 4 роки складає: зерна – 19 080 тонн, соняшника — 865 тонн, а всього ж лише 5 років тому, коли головним агрономом в господарстві був Балан Григорій Євгенович, а головою Ліфінцев В.П., господарство, серед господарств району, єдине одержало звання: “Господарство високої культури землеробства”. Всі плани по зернових в ті роки перевиконували, навіть у несприятливі для землеробства роки”.
В цій же звітній доповіді читаємо: “В 1984 році у порівнянні з минулим роком в колгоспі знизилось виробництво м’яса, з вини вет. спеціалістів припинили вирощування та реалізацію нетелів, все менше одержуємо приплоду тварин, що в кінцевім рахунку негативно відбивається на економічних показниках, знижується рівень рентабельності всіх галузей в цілому по колгоспу”. (Звіт 1984 р. стор.2)
Так за три роки нетельний комплекс мав би одержати 2635 тонн валового приросту на суму 3 425 000 крб. — фактично одержано 1 492 тонни приросту на суму 1 939 000 крб., або лише 56,6%. Ветеринарною службою допущено грубі порушення правил профілактики та лікування тварин, внаслідок чого на комплексі виникло захворювання худоби на туберкульоз. “В зв’язку з цим комплекс, як нетельне господарство, припиняє своє існування і переходить на спеціалізацію по відкормлюванню ВРХ”.
Зі своїм призначенням комплекс не впорався. Із плану реалізації 6 000 голів, фактично за 3 роки господарствам району реалізовано лише 4 518 голів, або 72%. У зв’язку з низькою продуктивністю, собівартість 1 ц приросту дуже висока. Так в 1982 році вона складала 248 крб., а в 1984 році вже досягла 370 крб. 80 коп.
Головну причину провалу тих райдужних планів, що виношувались в 1975 році, коли розпочинали будівництво комплексу, керівник господарства Чечин В.М. бачить не в об’єктивних, а в суб’єктивних чинниках, а саме: “...нерозпорядність керівників КНВН, не дотримання технології годування і т.п”.
І, не дивлячись на недоліки і руйнівні складності в рослинницькій і тваринницькій галузях, господарство ніби за інерцією продовжує, планує велике капітальне будівництво. Та і ці плани не виконуються. При плані будівельних робіт на 1984 рік на суму 387 000 крб., фактично виконано лише на 159 000 крб. або 41%. І все ж таки збудовано 13 переселенських будинків, ангар бр. № 3, водогін в с. Н.Григорівці 500 м, розпочато будівництво типового приміщення школи на 464 учнівські місця, риборозплідника та ін.
Як важіль для підвищення продуктивності праці, піднесення зацікавленості виробника працювати на кінцевий результат, керівник господарства бачить перехід на внутрішньогосподарський госпрозрахунок, на який перейшли вже 3 комплексні бригади, дві МТФ, свиноферма, КНВН, автогараж. Проте, констатує: “...шкода, що на протязі 3 років жодне з госпрозрахункових підрозділів доплати за продукцію по госпрозрахунку не одержало. І не тому, що не було перевиконання плану, а через те, що допускали “подорожчання продукції”. Не було боротьби за економію прямих витрат та зарплати”.
Але на фоні від’ємного росту продуктивності праці, заробітна плата зростає. Так в 1982 році вона становила в середньому по колгоспу — 131 крб., в 1983 році — 136 крб., в 1984 р. — 148 крб., що не відповідає законам економічного розвитку.
Якщо в 1984 році комплекс, як спеціалізоване підприємство по вирощуванню нетелів, не виправдав себе та наніс колгоспові великі збитки, він і у виробництві м’яса стає гальмом. Так в доповіді за 1986 рік голова колгоспу констатує: “Щорічно виконують плани виробництва м’яса ВРХ колективи молочнотоварних ферм. Тут і середньодобові прирости непогані. Вони за минулий рік на МТФ № 1 становлять 496 г, а на МТФ № 2 — 515 г, при плані 425 грам. Але ж ці підрозділи вирощують лише 25% всієї продукції, решта — 75% лягає на плечі комплексу по відкорму ВРХ. Але ж свою виробничу програму комплекс виконав лише на 40%. Із плану 5 809 ц, фактично виробив тільки 2 229 ц м’яса. Недоодержано продукції на суму 680 000 крб. ...від реалізації м’яса ВРХ колгосп поніс збитки на суму 262 000 крб”. (Звітна доповідь за 1986 рік).
“В тому, що на комплексі склалась така ситуація, котра приносить колгоспу один розор — винні ми всі. ...Те, що там і холодно, і голодно, і брудно, а звідси і немає ніяких віддач ... винні керівники колгоспу, спеціалісти комплексу. Це і нераціональне використання кормів, порушення режиму харчування і поїння тварин, несвоєчасна очистка приміщення від навозу, не завезення підстилки... Це халатне відношення як керівників, так і окремих працівників комплексу..”.
Але ж у цьому самокритичному визнанні і самобичуванні при розкритті причин провалу відчувається формалізм, цинізм керівника. Бо ті ж самі слова, фрази, факти він вже говорив у звіті іще за 1984 р.
Отже, тут проявляється байдужість або явний застій і в розвитку господарства, і в ході мислення по вибору шляхів виходу його з тупика.
Якщо за 1986 рік по комплексу із звітної доповіді бачимо пряме падіння, то по молочнотоварних фермах, як подає голова, йде успішний розвиток. Так надій на корову в МТФ № 1 становіть 2768 кг (в середньому), при плані – 2650. При такому ж плані в бригаді № 2 він становить 3018 кг. А передові доярки надоїли значно більше. Так:
Колісниченко Таїса Пилипівна – 3 278 кг,
Ратушна Марія Фоківна — 3 273 кг,
Єрмолай Любов Михайлівна — 3 236 кг.
Перейшли 3000-й рубіж доярки Данюк Варвара Пилипівна, Єрмолай Віра Дем’янівна, Балинець Світлана Миколаївна, Грищенко Лідія Макарівна, Горбатова Ніна.
Підкреслює голова й те, як недолік і на цих підрозділах, що собівартість молока зросла з 25,85 крб., в 1985 р. до 28,17 крб. в 1986 році і це для нього і для спеціалістів має бути сигналом для пошуку резервів госпрозрахункових підрозділів. Все це правильно і добре, крім одного. В своєму аналізі голова забув сказати, говорячи про здобутки ферми бр. № 2, про те, що вже в 1984 році колектив цієї ферми в середньому надоював на корову по 3146 кг молока, а нині тільки 3018, або на 128 кг менше на кожній корові. Чому? Залишилось поза аналізом.
В 1986 році завершено будівництво школи, і дітвора, і вчителі з 1 вересня навчалися в новому приміщенні. Будувались переселенські будинки, правда, вперше за останніх 20 років план будівництва не виконано. Замість 10 — збудовано 8.
В цьому році вперше за останніх 5 років, з часу введення госпрозрахунку в колгоспі, за економію прямих витрат і заробітної плати госпрозрахунковим підрозділам виплачується 41599 крб. доплати.
Це свідчить, що госпрозрахунок в колгоспі почав робити перші реальні кроки.
В 1986 році планувалось виробити валової продукції на одного, середньорічного колгоспника на суму 12127 крб., фактично вироблено на 10191. Це нижче проти плану на 2000 крб., але разом з тим, на 3820 крб. більше проти того, що було вироблено в 1985 році.
Середня заробітна плата колгоспників становить 152 крб.
Членів колгоспу станом на 1.01.1986 року було 846 чоловік. Із них працездатних — 537 чоловік. Пенсіонерів — 237.
Як уже говорилось, в колгоспі станом на 1976 рік було 707 працездатних працівників. Будуючи комплекс по направленому вирощуванню нетелів і впроваджуючи зрошувальну систему, відчуваючи велику нестачу в господарстві робочих рук, голова колгоспу Ліфінцев В.П. в листі до обласних керівників просив надати йому право кожен рік будувати по 20 будинків з тим, щоб довести їх кількість до 230 і цим забезпечити господарство робочою силою в кількості 1500 чоловік.
Плани будівництва переселенських будинків виконувались кожен рік, та ось робочої сили в колгоспі не збільшилось, а навпаки. Якщо в 1975 році їх було 707, то в 1986 році тільки 537.
Плинність кадрів в господарстві всі ці роки спостерігається надто висока.
Так і в цьому, 1986 році, прийнято в члени колгоспу 56 чоловік, звільнено за заявами — 47, виключено з ініціативи колгоспу – 11 чоловік. І так кожен рік закінчується з мінусовим знаком.
У вересні місяці 1988 року Чечин Володимир Миколайович подає заяву з проханням звільнити його з посади голови колгоспу “Росія” за станом здоров’я.
28 вересня 1988 року на загальних зборах колгоспники задовольняють прохання Чечина В.М. і звільняють його з посади голови, а головою колгоспу обирають Скибюка Анатолія Степановича. Анатолій Степанович — агроном з академічною освітою працював уже в колгоспі “Росія” з червня місяця 1977 року головним агрономом, а з березня місяця 1980 року по січень місяць І982 року — заступником голови колгоспу “Росія”.
На протязі шести років він, з січня 1982 року по вересень 1988 року — голова колгоспу “Родина”, що в Трифонівці.
28 вересня 1988 року присутній на зборах в колгоспі “Росія”, як гість від сусідів. І раптом тут, звільнивши Чечина Володимира Миколайовича, колгоспники обирають його своїм головою в колгоспі “Росія”. Він дає згоду.
На його долю припадають всі прикрощі і радості реформування колгоспу.
В пошуках ефективних методів господарювання сам захоплюється ідеєю фермерського методу виробництва в с/г і в березні місяці 1992 року на загальних зборах колгоспників заявляє про це, і пише заяву про звільнення його з посади голови колгоспу, заснувавши фермерське господарство.
Головою колгоспу 20 березня 1992 року обирають Пивовара Анатолія Маркіяновича, агронома з вищою сільськогосподарською освітою. Народився і виріс в селі, в сім’ї хліборобів. Мав знання і досвід роботи в сільському господарстві.
Та круті, непередбачувані реформаторські дії в країні приносять складні випробування в житті господарства і керівника. Вже 26 грудня 1992 року на базі колгоспу організовується колективне сільськогосподарське підприємство — КСП “Росія”.
Згідно зі ст. 7 Закону України “Про колективне сільськогосподарське підприємство” від 19 лютого 1992 року майно КСП належить на праві спільної часткової власності його членам, а спільна часткова власність — це така форма власності, при якій пай кожного члена КСП визначений в грошовому виразі. Але на перших порах в КСП пай в грошовому виразі не визначено. Земля в КСП знаходиться в колективній власності згідно з державним актом. Суб’єктом права власності є колективне підприємство. А члени КСП не є власниками землі, бо ще не мають земельних сертифікатів, котрі отримають лише в 1997 році.
Підбурені і збуджені загальним перебудовчим процесом, що вривався в селянські душі через засоби масової інформації, низька заробітна плата в КСП, ейфорійна уява про блага і добро фермерського господарювання вириває людей із КСП. Вже в лютому-квітні 1992 року брати Маловічки Анатолій та Леонід Андрійовичі, Горбатенко В.П., Хоміченко Г.П., Розпутній В.В. виходять із КСП та засновують свої фермерсько-сімейні господарства.
Цей процес продовжується і в 1993 році. Створюють фермерські господарства, виходячи з КСП, Озерчук С.В., Шишигін О.А. Передові механізатори КСП Коліщук Л.М. і Кайдаш А.Д., а з ними і завідуючий свинофермою Осипенко В.І. виходять з КСП і об’єднуються в спільне сільськогосподарське підприємство на базі сімейного фермерського господарства Скибюка А.С.
Бригадир комплексної бригади № 1 Макаров Іван Сергійович створює СВК “Начало”, в котре об’єднує 49 паїв членів КСП загальною площею 441 га.
128 колишніх членів КСП свої земельні наділи віддають в СТОВ “Червонофлотець” Дудчанської сільської ради. Майже всі працездатні села Нова Григорівка, колишньої комплексної бригади № 2 колгоспу “Росія” і частина новокам’янців передають 107 паїв у ТОВ “Торгпродукт” — базове підприємство якого знаходиться в м. Кривий Ріг.
Таким чином КСП “Росія” втрачає свою велич.
Похитнулась трудова дисципліна. Знизилась продуктивність праці, а це вже аж ніяк не йшло на користь ринковим відносинам, котрі своїми жорстокими законами завжди давили і давлять слабого, не зібраного, розхлябаного. Саме таким на цей період і було КСП “Росія”.
Шалений ріст цін на паливно-мастильні матеріали, запчастини, не кажучи про нову техніку та надто низькі, не справедливі ціни на сільгосппродукцію заводять КСП в небувалу кризу. Основна формула ринкових відносин: товар-гроші-товар не діє.
Господарство кожного дня атакують представники від різних фірм, що володіють енергетичними ресурсами і пропонують свої послуги на бартерних умовах.
Щоб посіяти, зібрати врожай, господарство вимушене йти на укладення збиткових, а отже, руйнівних для нього бартерних договорів, надіючись на “авось”, на поставку паливно-мастильних матеріалів під майбутній урожай та цим затягається в боргову кабалу.
Члени КСП по шість місяців і більше не одержують навіть “куцої” заробітної плати. І, не дивлячись на те, що в районі з 19 господарств на цей період більш-менш на плаву ще тримаються лише три господарства, в тому числі і КСП “Росія” — люди всю вину за економічну скруту покладають на голову КСП.
6 жовтня 1997 року на загальних зборах членів КСП Пивовара Анатолія Маркіяновича звільняють з посади голови і обирають головою, нині фермера, Скибюка Анатолія Степановича.
Анатолій Степанович дає згоду, ліквідовує своє фермерське господарство і очолює КСП “Росія”.
З перших днів намагається навести порядок в обліку майна. Створює комісію. Проводять його інвентаризацію, вартісну оцінку. Вводить жорстку дисципліну. Намагається такими методами вивести господарство з боргової кабали. Через нестачу паливно-мастильних матеріалів відмовляється від обробітку частини земель. Та процес реформування не завершено. Від 3 грудня 1999 року за № 1529/99 видано Указ Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки”. На основі цього Указу 4 серпня 2000 року КСП “Росія” реформується в сільськогосподарський виробничий кооператив (СВК) “Новокам’янський”. Тепер члени ліквідованого КСП для вступу в кооператив подають заяви і вступають в нього із своїм земельним паєм.
На перших порах кооператив об’єднує 442 земельних паї, він же правонаступник майна КСП “Росія”. Станом на 2001 рік в СВК є 34 трактори, 25 автомашин, 233 дійних корови, 1 000 свиней та ін. Та собівартість с/г продукції з кожним роком зростає, особливо тваринницької, і це робить невигідним її розвиток, вона занепадає.
Це видно по надоях молока і відповідно по розвитку ВРХ. За планом в 2003 році мало бути 220 корів, фактично їх – 157. Надій молока на корову мав бути 1 700 літрів — фактично 1 637. Валовий надій молока в тоннах мав бути 374, фактично — 215 тонн, собівартість 1 ц молока — 56,8 гривні, фактично 109,72 грн.
«Різко зростає в ці роки і собівартість м’яса як великої рогатої худоби, так і свиней. Так в 2004 році по плану собівартість 1 ц м’яса ВРХ мала бути 495,5 гривні, фактично — 1439,44 гривні, або в три рази вище планової.
М’ясо свинини — за планом 1 ц — 597,3 грн., фактично — 1 469,05. І в цьому році господарство несе прямі збитки по виробництву м’яса по ВРХ на 82,5 тис. грн., по свинині на 11,7 тис. грн., по вівцефермі на 0,8 тис. грн., по молоку — 33,6 тис. гривень. Всього по тваринництву на 142,6 тис. гривень.
Це призводить до того, що в господарстві станом на 2005 рік зникає молочно-тваринницька ферма по надою молока і виробництву м’яса ВРХ.
Нестерпним тягарем для господарства стає і придбання нової техніки та запчастин для старої зношеної. Наприклад, для автогаража за ці роки не придбано жодної вантажної автомашини, а на запчастини тільки в 2003 році витрачено 160 687 гривень, а це рівнозначно, що продати 5356 центнерів доброякісного зерна. Запчастини, як правило, неякісні, але ніхто з продавців не несе за це відповідальності.
Згідно статуту СВК створено добровільно власниками земельних паїв і майна. Таким чином вони господарі на власній землі і у “власній хаті”. Та чи підняло це відповідальність, внутрішню дисципліну кожного члена кооперативу, а відтак і в господарстві? Чи вболівав кожен про те, що це його майно, земля, його праця? На даному етапі цього не спостерігається як в господарстві, так і в селі в цілому.
За господарством станом на грудень місяць 2005 року числиться 412 земельних паїв. На паї нараховано 497 000 гривень плати за землю. Чотириста тисяч вже видано. Їх отримали 113 працюючих в кооперативі і 219 пенсіонерів. Як для працюючих, так і для пенсіонерів це вагома дотація до заробітку та пенсії. На ці гроші ними взято в кооперативі зерно, борошно, крупи, мучні вироби, олію та ін.
Незважаючи на неймовірні труднощі в організації праці, забезпеченні техніки запчастинами та паливно-мастильними матеріалами, члени кооперативу в 2005 році успішно впорались зі збиранням врожаю. Врожайність по господарству становить 23,6 ц/га по зернових і по соняшнику. Урожай завезено і засипано в комори.
При несприятливих кліматичних умовах кооператив посіяв озимих на площі 2 000 га і цим посів одне з перших місць в районі. Пройшли дощі. Сходи озимих добрі.
В господарстві впроваджується нова технічна культура — ріпак. На нього, як на носія енергетичних ресурсів, покладається велика надія.
За кооперативом закріплено 4 833,6 га землі. В тому числі пасовищ — 90,6 га, орної землі — 4 743 га. Працюючих в кооперативі 113 чоловік. Заробітна плата, станом на грудень 2005 року, виплачується регулярно. Середня зарплата серед трактористів становить 273 гривні, але передові трактористи як Коліщук Леонід Миколайович має 443 гривні, Мошкало Микола Петрович — 438 грн. Середня зарплата водія автоґаража становить 359 грн. Передові мають більше. Так Кибиш Олександр Зотович має в середньому 506 грн. протягом року, а Купінець Віктор Федорович відповідно — 448 гривень.
Проте, як порівняти все це з минулими 70-ми та 80-ми роками, коли в колгоспі “Росія” було 8979 га орної землі, з них 712 — зрошуваних, було 800 голів дійних корів, 3000 голів свиней, 6000 нетелів, на комплексі направленого вирощування вирощували і здавали 3000 тонн овочів, 590 тонн баштанних культур?
Цей об’єм робіт в колгоспі виконували 608 працездатних. Тепер після 15-річного реформування втрачено майже повністю велику рогату худобу, в десять разів зменшилась кількість свиней, їх стало близько 300 голів, втрачено зрошувальну систему, без поливу практично втрачено овочівництво.
Якщо в той період, при 608 працездатних, господарство постійно відчувало нестачу робочих рук, то нині при 113 працездатних рільники задіяні на повну силу лише сезонно, в період посівної компанії та при збиранні врожаю.
Зимові місяці майже не завантажені роботою. Тому і середній заробіток їхній нижче прожиткового мінімуму.
Станом на грудень місяць 2005 року всі землі, закріплені за кооперативом, обробляються. Піднялась культура землеробства. І це вже велике досягнення реформованого кооперативного господарства, особливо на фоні розорених в районі колись процвітаючих господарств, де нині не зорані поля і станом на грудень місяць не зібрані сотні гектарів дорідних соняшників.




Читати далі >> 9 >> 10 >> 11 ... >> 15 >> 16 >> 17