Вітаємо Вас, Гість!
П`ятниця, 28.07.2017, 21:04
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

ДІЯЛЬНІСТЬ "ПРОСВІТИ" [5]
НОВИНИ ВИДАВНИЦТВА [18]
Що відбувається у херсонській філії видавництва "Просвіта". Анонси нових книжок.
ОНОВЛЕННЯ ПОРТАЛУ [7]
КОНКУРСИ, ФЕСТИВАЛІ... [22]
Увага! Важлива інформація для творчих людей.
ІНШІ НОВИНИ [8]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

Чи зручно Вам користуватися порталом?
Всього відповідей: 34

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Архів записів

Календар

«  Липень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
у
<Vox.com.ua> Портал українця

Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



Історія Нової Кам’янки 2. Заснування села. Перші десятиліття його розвитку

1 << Читати спочатку


Розділ I

Заснування села. Перші десятиліття його розвитку


Нова Кам’янка — село, центр сільської ради, розташоване по обидва боки балки Глибокої, котра колись була руслом нині пересохлої, замуленої і втраченої назавжди річки Кам’янки – притоки Дніпра. В гирлі річки Кам’янки, після того, як у 1709 році царське військо зруйнувало Чортомлицьку Січ, Кость Гордієнко заснував Кам’янську Січ. Але проіснувала вона всього два роки, до 1711 року.
По ліву і праву сторони балки розкинулись широкі степи, характерні для Причорноморської низовини. На час заснування села — це були цілинні, ковильні степи. А про те, що ця земля, ці степи були заселені задовго до нашої ери, як безмовні свідки, нагадують скіфські могили. Розорюють їх, не усвідомлюючи того, що діють. Кожна з них простояла під сонцем і небом, на землі, де ми нині господарюємо, не менше 3-5 тисячоліть. А розорювати їх почали, коли з’явилися багатосильні трактори, десь 30-40 років тому.
Віки стоять могили ці під небом,
На рівнім полі.... Рівнім, як черінь.
Коли? Кому? Яка була потреба
Звести їх тут, немов земний курінь.
В нічному небі мерехтливі зорі
Єдині свідки, чий там тліє прах.
Та баба кам’яна у вічному дозорі
Стоїть. Мовчить. В скорботі на устах.
Гуркоче трактор... Оре вже могилу,
Плугами ріже й ріже. Без гріха.
Хто він тепер? Володар? Має силу?
А вічність та... Німа... Німа й глуха.
Ковиль корінням виверта до сонця,
Відрізує від матінки-землі,
А з ними нищить і оте віконце,
Крізь котре видно болі і жалі.
Немає шани пращурам великим,
Що дбали ж бо і про майбутній день.
Могили ті – мов символи... Лелеки,
Що діток носять з казок і пісень.
Могил, що зареєстровані нині на полях Новокам’янської сільської ради, – 14. З них лише 5 – не розораних. Решту можна ще якось пізнати, визначити по маленьких підвищеннях на рівному полі. Що це — пам’ятки історичної давнини, ми забуваємо. А стільки їх розорано, зрівняно так, що вже ніхто не знайде того місця і не повідає нащадкам.
На території Новокам’янської сільської ради ніколи не велися археологічні розкопки, та якщо в сусідніх селах: Дудчани (12 км) та Качкарівці (18 км), Старосіллі (20 км) археологами виявлені залишки поселення доби пізньої бронзи, скіфсько-сарматське городище, поселення перших століть та VIII-IX ст. нової ери. (Історія міст і сіл УРСР. Стор. 157, 514), це свідчить, що й наші землі були обжитими до нашої ери та в перші століття нашої ери.
Село Нова Кам’янка — центр Новокам’янської сільської ради — знаходиться на відстані 27 км від районного центру Великої Олександрівки і за 35 км від найближчої залізничної станції Біла Криниця. Від р. Дніпро і від автотраси Нікополь–Берислав — 12 км, від обласного центру Херсон — 120 км. Засноване в 1836 році на мальовничих берегах р. Кам’янки — притоки Дніпра, переселенцями з місцевого пункту — Великої Олександрівки.
Що вело переселенців в ті часи від берегів р. Інгулець, за 26 км в цілинні, ковильні степи, до берегів річки Кам’янки?
Від Інгульця аж до Кам’янки-річки
Йшли хлібороби в безводнім степу
Долю шукати...Поскрипують брички
В маревах дивних... мов тануть в ставку.
Волики мукають... Хочуть водички
А під ногами — чебрець та ковил.
Ні! Не відступлять! Козацькії звички
В них, хліборобів, тож вистачать сил!
Велика Олександрівка заснована в 1784 році вихідцями з Чернігівської, Полтавської та Київської губерній. Отже, корені новокам’янців слід шукати саме в тих краях.
Чому названо село Нова Кам’янка? Версії є різні. Одні стверджують, що назву село одержало від річки Кам’янки. Але чому тоді не просто Кам’янка, а Нова? Чому прийшли переселенці саме до берегів річки Кам’янки? Села, що носять назви Кам’янка, стрічаємо і в Полтавській, і в Чернігівській, і в Київській областях. Тож чи не були перші поселенці саме вихідцями із якоїсь Кам’янки цих губерній? А тому ностальгія за рідною Кам’янкою і потягнула їх до берегів річки Кам’янки, і своє поселення вони назвали Новою Кам’янкою. Я більше схиляюсь до такого варіанту.
Як відомо, у 1803 році з Чернігівської та Київської губерній приїхали нові партії переселенців та заснували село Мала Олександрівка. Це свідчить про те, що переселенці в цей необжитий край їхали постійно великими і невеликими партіями. Оселялися на нових землях. Створювали села. Ще в кінці 30-х — на початку 40-х років XX ст. на схилах балки, ближче до її русла старожили пам’ятають хати, збудовані з плетених лозових щитів, старанно обмазаних глиною, замішаною на дрібній соломі. Низенькі, без фундаменту, з невеличкими вікнами, вкриті соломою.
Нелегким були життя і побут поселенців. Степова цілина виявилась дуже важкою для оранки, часті посухи, суховії, а з ними неврожаї ставали постійними супутниками їхнього життя.
Російський вчений-натураліст і мандрівник В.Ф.Зуєв, який відвідав Херсонщину на початку 60-х років XIX ст., писав, що переселенці “...повинні задовольнятися... комишем, палити ним, з нього ж будувати хати або рити землянки. Житла тут, як правило, будували з саману, вальків овальної форми, глиносолом’яної маси, бо основним будівельним матеріалом була глина, лоза, комиш. Найбідніші поселенці споруджували землянки без стелі, на сохах. Свого часу в таких житлах мешкали запорізькі козаки. Двори були здебільшого відкриті, що зумовлювалось переважанням зернового господарства. В кожному дворі був тік. На току гарманом молотили зернові культури. На ньому ж сікли січку (полову), як основний фураж для коней, корів. А сікли її так: дощатий щит приблизно 1 х 2 м, під яким закріплені різці з металу. Перед щита, як в санях полозки, був задертий. Запрягали в нього одного або двох коней і ганяли по кругу, придавивши щит грузом. Періодично перевертали солому. Отримували м’яку полову, котру змочували водою, а при можливості додавали дерті і давали худобі. В переважній більшості дворів були клуні, в котрих зберігали полову, сіно. Комора у протипожежних цілях розташовувалась окремо від конюшні, від худоби. “Бідняки з господарських будівель, як правило, мали один хлівець, який найчастіше розміщувався в глибині садиби”.
У Новій Кам’янці селяни жили общиною, тому, як правило, общинники допомагали один одному у виконанні будівельних робіт, будівництві житла. Збирались громадою, толокою, із глини і соломи робили вальки. З них один або декілька майстрів зводили стіни, їм громада підносила або по “ланцюжку” передавала вальки. Як правило, за один день зводили будинок по вікна. Потім на декілька днів робили перерву, щоб вальки вляглися, просохли. На стелі, в основному, був один сволок, на котрий зверху клалися дошки або плити з очерету і привальковувалися. Дах покривали соломою із жита, а там, де був очерет, — очеретом.
На Херсонщині побутували характерні гніздові поселення (паралельно прокладені вулиці з частими розривами-провулками, побудовані за урядовими проектами). Це, як правило, села, де селилися державні й поміщицькі селяни. Але там, де народна колонізація випередила урядову й поміщицьку, існували поселення без спеціального плану. Такою і є наша Нова Кам’янка.

Бо село гніздилося по кручах
Ерозійним вибрикам услід.
Хати-мазанки, немовби глини кучі
Гей! Зови... Знайди, де твій сусід.

Імена перших поселенців поки встановити не вдалось. Та вже в церковній книзі за 1885 рік (Херсонський архів), де ведеться реєстрація новонароджених і шлюбів, стрічаємо найчастіше такі прізвища: Андрущенко, Лемеха, Литвинеко, Шаповал, Хильченко, Гузик, Борисенко, Короваєнко, Олександровський, Кайдаш, Рубан, Брюхно, Ващенко, Федосенко, Смола, Надточій, Швидун. Тобто прізвища, котрі й сьогодні домінують серед корінних жителів села.
У селі проживали державні селяни, котрі після реформи 1861 року утворили общину колишніх державних селян. Село звали слободою.
Тому в порівнянні із селами, що своїми землями межують із новокам’янцями і були поміщицькими, село розвивається і зростає високими темпами. Так у 1859 році (“Материалы для оценки земель Херсонской губернии” том VI стор. 246) в Новій Кам’янці було 86 дворів і 616 жителів, з них 305 чоловіків і 311 жінок, в той час, як в сусідньому помешканні с. Дудчани, заснованому в 1780 році, або на 56 років раніше Нової Кам’янки, та ще на березі р. Дніпро, як свідчить той же документ, в 1859 році мешкало всього 336 жителів, В селі Качкарівці, заснованій в 1794 роді, знову ж на березі р. Дніпро, наприкінці 50-х років XIX ст. налічувалося 162 двори з 493 мешканцями. (Історія міст і сіл УРСР, Херсонська обл., с. 157)
У післяреформений період село швидко почитає зростати, захоплене загальним потоком капіталістичного розвитку. В ці роки, як стверджували старожили, в селі два рази на рік зупинявся (весняний і осінній) ярмарок, на котрому можна було селянину вигідно продати свої сільськогосподарські вироби, худобу і придбати необхідний реманент, одяг та ін. Ярмарок пересувався із Кривого Рогу через с. Архангельське (засноване в 1810 році) та села Нововознесенськ, Нововоскресенівка, Петропавлівка — засновані наприкінці XIX ст., через Новокам’янку на Берислав і Каховку, через котрі проходила транзитна торгівля з Криму з північною частиною України. Цією дорогою йшли чумацькі обози із центральної України “на протяжении 1847-1858 гг. через казенную переправу в Бериславе в среднем за год проходило 37,1 тыс. фуражей с солью и 15,8 тыс. фуражей с другими товарами”. (З.С.Орлова, И.Д.Ратнер “Из истории заселения Херсонщины”, стор. 51).
Характерними в розвитку села виділяються 1886 та 1887 роки. Так, за даним “Материалов для оценки земель Херсонской губернии” (том VI, стор.246) в селі в 1886 році було 160 дворів, молитовний дім, школа, лавка, жителів було 904. А в 1887 році вже 211 дворів (більше на 51 за один рік). З них 2 привілейовані, один німець-колоніст, 3 міщанські, 204 селянські двори. Населення всього 1461 чоловік, або на 557 більше проти 1886 року.
Що спонукало такому поштовху в розвитку села, в зростанні населення в Новій Кам’янці в ці роки, мені, поки що, не вдалося встановити. Скоріше за все на ці роки припадає активне освоєння навколишніх цілинних земель степової частини краю. Саме в цей період з’являються і швидко ростуть такі навколишні села, як Борозенське, засноване між 1862-1885 роками, як монастирські хутора (на південний захід від Нової Кам’янки), Нова Григорівка, 3 км від Нової Кам’янки, заснована в 1884 році. Хоч проживало тут всього 14 чоловік в одному дворі, та зареєстрована вже як село.
Трифонівка заснована в 1863 році переселенцями із Тираспольського і Ананівського “уездов” Херсонської губернії. В 1887 році ї ній проживало вже 1116 чоловік і налічувалось 219 дворів. (З.С.Орлова, І.Д.Ратнер “Из истории заселения Херсонщины” стор.72-73).
Якщо в 1886 році в селі згадується молитовний дім, то вже в 1887 році зареєстровано церкву. Збудована вона в центрі села на кошти сільської громади. Гарної архітектури. Піднімалася своїми золотистими куполами на всю округу. Чи це не вона послужила тим магнітом, котрий потягнув віруючих селян в Нову Кам’янку? Та це лише здогадки. Але в рік п’ятдесятиліття свого заснування село вже мало не тільки церкву, а й школу для хлопчиків, в котрій навчався 61 чоловік. У наступному десятиріччі село росте повільніше. Так у 1896 році, тобто через 9 років попереднього аналізу, в селі налічується 223 двори, або лише на 12 дворів більше проти 1887 року. Не набагато зросла і кількість населення, лише на 47 чоловік. У 1896 році зареєстровано 1508 мешканців села. Характерним є те, що в цьому, 1896 році, вперше в сільській школі із 81 учня навчалося і 13 дівчаток.
В кінці XIX на початку XX століття в селі помітне велике розшарування селян за своїм економічним, соціальним станом. Про це читаємо в “Данных об экономическом положении селений Херсонского уезда за 1906-1907 годы” (Херсонський обласний архів).
Як свідчить документ, всього господарств в селі було 308. В 1896 році — їх було 223. Отже, за 10 років добавилось 95 дворів. Це набагато більше проти попереднього десятиліття. Їм належало 2707,5 десятин надільної і 1140 десятин купчої землі. Ясно, що купча землі була неподільною. Тоді надільної землі припадало на кожне господарство, якщо брати в середньому, десь по 8, 7 десятин. Та в житті так ніколи не буває. Не була винятком і Нова Кам’янка. В цьому ж документі знаходимо, що в селі було: 891 кінь, 206 плугів, 193 букарі, 125 жаток, 35 молотарок, 186 віялок, 396 гарб і фургонів. Кому ж належав весь цей інвентар і коні, як основний засіб для обробки землі і тяглової сили того часу? Як все це розподілялося між господарствами? Про це нам говорить цей же документ.
В селі було 68 господарств, котрі зовсім не мали ніякої худоби. Он як!? Селянин... Хлібороб... і зовсім без худоби. На початку XX ст.! А чи потрібний йому тоді фургон чи плуг? Якщо він неспроможний купити коня чи корову, то чи спроможний він буде купити молотарку, жниварку? Звичайно, що ні! Тому й інвентар цей отим 68 господарям не належав.
А як же вони могли обробляти своє поле, яке мали право отримати в общині? Чи були вони власниками землі? Звичайно, ні! До цих 68 господарств слід додати ще 96 господарств, котрі не мали, або мали одну конячку і теж не могли бути господарями землі. Хто ж вони були, ці 164 господарств із 308? Це були, в основному, батраки або сільські пролетарі, які змушені були йти на заробітки (за винятком дрібних ремісників, ковалів, чоботарів, шевців та ін.) до своїх общинників та до тих, хто мав купчу землю, до 17 господарств села (з 308), що мали по 10-15 коней, цілі стада іншої худоби, та в в економію до найближчого поміщика Бредихіна. Він мав 500 десятин землі. На церковні землі (їх було 125 десятин) та на монастирські, що знаходились на нинішніх землях кооперативу “Борозенський”, до хуторян, ще тяглися в поміщики, таких як Шкуропат, Шевченко, Полтавченко, Задемидченко, Копаничиха та ін. Хуторянам за законами столипінської аграрної реформи належали найкращі землі.
Якою ж була врожайність на селянських полях і на поміщицьких в часи столипінської реформи? На всі старання властей столипінська реформа розхитала, поскубла селянську общину, але не зруйнувала. Хоч врожаї на селянських полях були низькими у порівняні з показовими поміщицькими. Ось статистичні дані Херсонської губернії за 1910 рік (показники в пудах і центнерах).




Як бачимо, врожайність на дрібних селянських полях в 1,5-2 рази нижча проти великих, поміщицьких, де вже використовувалася більш-менш пригодна сільськогосподарська техніка, машини.
Під час першої світової війни, внаслідок мобілізації до армії чоловіків, соціальний стан на селі ще більш загострився. Солдатки та вдови, часто з малими дітками, не в силі були самостійно, без господаря вести своє господарство: заорати, посіяти, зібрати врожай. Поменшало в селі і коней, особливо здорових, сильних, котрих також мобілізували на фронт для обслуговування армії в кавалерії та в обозах. Власті, розуміючи це, направляють в окремі господарства військовополонених австрійських солдат.
“Годы проведения столыпинской реформы стали временем появлення на карте Херсонщины новых населенных пунктов. Из небольшых хуторов выросли современные сёла, такие, как Нововасильевка Великоалександровского района” (Орлова, Ратнер. “Из истории заселення Херсонщины”, с. 74).
В цей період виростають такі села як Українка, Гур’ївка, Перетівка, Лісаветка та ін., що належали адміністративно до Нової Кам’янки.
На 1912 рік в селі було 358 господарств, земська поштова станція, дві школи: церковно-приходська і земська. Обидві трикласні. Але давали на той час непогані знання. Як пригадують старожили, котрі навчалися в церковно-приходській школі, що їм доводилося складати екзамени за початкову освіту надто солідній комісії. (Смола М.М., Маловічко В.Ф., Швидун В.М.). На екзамени приїздили священики із Качкарівки, Нововознесенська, Трифонівки. Не простими були екзамени і в земській трикласній школі.
За селом, між Новою Кам’янкою і Н.Григорівкою, на березі ставка, знаходився цегельно-черепичний завод, що належав Горбачову Захарію Степановичу. Цеглу і черепицю на заводі виробляли вручну, випалювали кураєм і соломою. Але черепиця і цегла були високої якості. З тої цегли збудовано в 1914 році будинок селянського банку, нині приміщення продовольчого магазину, а черепицею було вкрито приміщення земської школи. Цю черепицю з клеймом З. Горбачова і сьогодні можна бачити на будинку вчителя, що належить Новокам’янській сільській раді.
Був паровий млин, що належав братам Івану та Сидору Гузикам — 8 вітряків. Паровий млин та олійня, що стояли поруч із нинішнім продовольчим магазином, належали поміщику Бредихіну.
У 1914 році в селі збудовано банк сільгосптовариства. А через балку — міст залізобетонний, та дорогу, що вела через міст до церкви, виклали гранітом. Міст та дорога будувалися за рахунок земства.
В роки столипінської аграрної реформи місія селянського банку була такою ж, яке описують це З.С.Орлова та І.Д Ратнер (“Из истории заселения Херсонщины” стор. 74). “Землеусторительная деятельность Крестьянского банка в Херсонской и Таврической губерниях велась главным образом, в двух направлениях: с одной стороны – создание новых единоличных хозяйств путём продажи хуторских и отрубных участков из собственных имений банка, с другой – оказание содействия местным крестьянским хозяйствам при расширении землевладения путём покупки частновладельческих и надельных земель.
В первом случае банк приобретал частновладельческие земли за счёт собственных средств, а затем продавал их крестьянам. Земля продавалась хуторами и отрубами, крупными и мелкими участками сельским обществам и товариществам, частным лицам”.
Наприкінці ХІХ та на початку ХХ століть Херсонська губернія стала одним з великих центрів кустарної й ремісницької промисловості на півдні України. Головними галузями її були: харчова, швейна, обробка волокна.
Духовна культура населення формувалася під впливом місцевих традицій запорізьких козаків та традицій, що були занесені наприкінці XVIII та у першій половині ХІХ ст. переселенцями з Київської, Чернігівської, Полтавської губерній. Це яскраво простежується на прикладі звичаїв, обрядів на мотивах народного декоративно-ужиткового мистецтва. За традицією в селі відзначали новорічні свята з водінням “кози”, щедруванням, розписуванням стін хат. Розвивається такий промисел, як плетіння кошиків з соломи та верби. “...інтенсивно розвивається ткацтво, що існувало майже в кожній сім’ї”. Ще в 60-70 роки ХХ століття в селі в окремих сім’ях (Васильєва, Борисенко Ксюта Калинівна, Нехаєва Марфа) збереглися ткацькі верстати, і ткали в основному рядна, доріжки. Вирощували коноплі, льон на городах. Вимочували в балці. Тріпали. В 30-40 роках ХХ століття прялка була майже в кожній сім’ї. На ній пряли основу з конопель, а також вовну, бавовну. В широкому вжитку в селі було вишивання: домашні рушники, рушники на стіни, що оздоблювали портрети, ікони; скатертини на стіл, килимки на стіни, картини, вишиті українськими рослинними візерунками, а також відтворенням жанрових сюжетів. Овечі шкури, шерсть оброблювалися на місці. Чоботарі навіть самі з телячих шкір вичинювали хром, а з волових – шкіру для підошов.
Для фольклорних творів характерними були історичні, козацькі та чумацькі пісні (“Зажурився чумаченько”, “Ой, стоїть явір над водою”, “Ой на горі-горі” та ін.).
Основною їжею селян був хліб, його порівнювали з сонцем, називали святим. Говорили: “Хліб – усьому голова”. Біднякам хліба й кукурудзи із зібраного ними врожаю ледве вистачало на 6-8 місяців. Тому випікали його із суміші різного борошна – ячмінного, просяного та висівок. Навіть у середняцьких господарствах пшеничний та житній хліб споживали не весь рік.
Яйця, масло, птиця йшли на продаж, щоб сплатити податки й придбати найнеобхідніші знаряддя та хатнє начиння.
Побут того періоду можна дещо уявити з розповіді, яку я почув в кінці 50-х років від 85-літньої на той період бабусі Невмиваної Текли Іванівни. Бабуся пригадувала свою молодість. Говорила, як тоді гарно жилось. Я запитав:
— Як це гарно?
— Весело, радісно, — відповіла бабуся.
— Прошу Вас, розкажіть мені про те, як справляли весілля, коли ви одружувались? Що було на столах? Які страви, посуд, що пили? — наполягав я.
Бабуся похитала головою, засміялась і говорить:
— А хитрий ти ! Та хіба ж головне те, що було на столах...
— А все ж таки... мені цікаво.
І бабуся розповіла:
— Батько ще з весни знав, що восени мене буде віддавати заміж. Придбав діжки і в них почав квасити сир. Заготовив три діжки сиру. Вигнав декілька відер самогону. Картоплі в нас не було... Тоді й не модна вона була. І на м’ясо не розкошелювались. У великій хаті поставили довгі столи. Їх вишкребли до білизни. Біля столів, щоб було на чому сідати, поставили лави, а де не вистачало лав, то дошки переклали. Тарілок було мало, тому прямо на столи насипали кучками сиру. Було всього декілька чарок. Чарки ходили по кругу. Випив — передай іншому, а сам закушуй сиром. Та ніхто більш нічого й не хотів. Головне, що було весело.
— А музики були?
— Були! Струнний оркестр сільських парубків, бубон, брязкала.
З одягу жінки носили сорочку з чотирикутним викотом для шиї, керсетку з тим же викотом, сарафан, прямовисні свитки й пальто. Чоловічий костюм являв собою сполучення елементів традиційного селянського костюма з міським. Поширеними були прямовисні свитки, кожушки, пальта, косоворотки, жилети, картузи.
Під кінець XIX на початку XX ст. село Нова Кам’янка поступово “піднімається” від русла балки. Виростають нові вулиці, проте їх вирівняти вже не було можливості. Тільки невеличкі квартали села проглядалися вулицею. Двори в основної маси селян були огороджені камінними мурами. Каменю в межах села не було, його возили підводами з Милівських і Дудчанських балок. Це був, в основному камінь-бут.
Ось як про цей період життя згадує старожилка села Надточій Таїса Федорівна. “Народилась я в сім’ї селянина в 1894 році. Нас було у батька 15 дітей. Щоб вижити, треба було йти в найми до заможних селян та куркулів, в основному за те, що тебе прогодують. Про освіту тоді ніхто не думав. Говорили, що головне — працювати і молитися Богу. Але батько спромігся для дітей придбати буквар. По букварю я вивчала букви і навчилась читати. Школа на той час у селі була, але вчились у ній переважно діти заможних селян, багатіїв. Була і лікарня, але звертались туди тільки при тяжких захворюваннях, бо за все треба було платити”. Таїса Федорівна прожила 104 роки. Померла в 1998 році.
А ось як пригадує ті роки пенсіонерка Борисенко Ксюта Калинівна: “Жила наша сім’я в невеличкій хаті, вкритій соломою. Нас у батька було шестеро дітей. Хто тільки ледь зіп’явся на ноги, допомагали батькам по господарству. Сім’я мала 3 десятини землі. Був кінь, корова, п’ятеро овець та свині. Батько і старші діти ходили по найму працювати до поміщика Бредихіна. Плату за день одержували 10-15 коп. Працювали від зорі до зорі. По весні запрягали коня і корову й так орали свою землю. Влітку вдень жали жито, а вночі ціпами молотили. Хоч і вирощували хліб самі, але його завжди не вистачало. Часто голодували. Особливо ті селяни, котрі не мали коней. Брали в оренду коня у багатих, а потім відробляли за нього. Найближча лікарня була в селі Качкарівка. Одягались бідно. Одяг, здебільшого, був з того полотна, яке самі ткали з конопель. Цим займалися взимку”.
“В Новій Кам’янці, — як свідчить Шаповал Борис Михайлович, — були дві початкові школи: одна земська, а друга — церковно-приходська. Вони називались так тому, що одна з них була на утримані земства, а друга — церкви. В земській початковій школі була одна велика класна кімната, в якій одночасно навчалось три класи при двох вчителях. Церковно-приходська була в приміщенні церковної сторожки. Там був один вчитель.
Завідуючим земською школою був Пугач Григорій Лаврентійович, а церковною — Єсауленко Сергій Гурович.
Я закінчив земську школу в 1915 році... За відмінне навчання мене нагородили книгою “Что сделало земство в Херсонском уезде за пятьдесят лет” (с 1865 по 1915 гг.). В цій книзі сказано, де і коли збудовано приміщення земської школи та місток через балку”.
Церкву, земську і церковно-приходську школу, паровий млин та олійню Бредихіна будували з пиляного білого каменю. Кам’яні блоки возили з Осокорівки і Золотої Балки підводами. Бруківку — із гранітних валунів, котрі таким же чином доставляли із Токмака, що за Нововоронцовкою.
На початку XX ст. у заможних селян з’являються цегляні будинки, покриті червоною черепицею. Дах Банку, а це було найкраще приміщення села, був вкритий цинком. Будинок попа — залізом.
Селянські житлові будинки, як правило, складалися з трьох кімнат та сіней. Називали їх в основній масі новокам’янців так: хата (це кімната, де в основі мешкала вся сім’я, як правило, вона знаходилась у лівій стороні житла. Хатина — це невеличка кімната, що знаходилась в центрі житла, і велика хата. Це кімната, у якій підтримувався порядок, чистота. В цій кімнаті приймали гостей. Всі ці три кімнати з’єднували сіни. Веранд, як правило, не було. Посеред хати, де знаходилась вся сім’я, стояла піч. Біля печі — припічок. Через припічок можна було залізти на піч. Від припічка аж до протилежної стіни майстрували полик. Спала вся сім’я на печі і полику. Біля вікна, а в деяких біля вікон, стояла велика лава, а біля лави — стіл. За столом сім’я обідала, а в перервах між прийманням їжі могла виконувати різні господарські хатні роботи.
Їжу готували, як правило, в печі. Піч топили кураєм, соломою або “кирпичем”. Кирпич виготовляли протягом літа із кінського або коров’ячого гною, нарізали його квадратними блоками, старанно висушували та складали в скирди, накривали сіном чи соломою, щоб не затікав.
В кожному дворі на осінь виростали декілька скирд соломи для палива і для корму худобі.

ВИСНОВКИ



1. Село Нова Кам’янка засноване у 1836 році, коли ще був кріпосний лад, волелюбними вільними селянами. В селі кріпосного ладу не було.
2. На період останньої чверті XIХ століття селяни живуть общиною, мають общинне землекористування. Їм належало 2707,5 десятин надільної землі. Наділи землі, через певний період часу переглядалися та перерозподілялися.
3. На початку XX століття посилився процес розшарування селянства особливо під впливом столипінської аграрної реформи, на куркулів та сільських пролетарів.
4. Маючи гостру потребу в грошах, необхідних для сплати численних податків, бідняки змушені були продавати не тільки надлишки, а й необхідні їм продукти своєї праці. Селяни одні розорялися, у інших зростало багатство.
5. В селі з’явилися початкові школи: церковно-приходська та земська, в котрих навчалася 81 дитина.

Читати далі >> 3 >> 4 >> 5 ... >> 15 >> 16 >> 17