"Просвіта" Херсонщини - М.Гончар. Селянський повстанський рух на півдні України -5
Вітаємо Вас, Гість!
Неділя, 04.12.2016, 22:23
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

ДІЯЛЬНІСТЬ "ПРОСВІТИ" [5]
НОВИНИ ВИДАВНИЦТВА [18]
Що відбувається у херсонській філії видавництва "Просвіта". Анонси нових книжок.
ОНОВЛЕННЯ ПОРТАЛУ [7]
КОНКУРСИ, ФЕСТИВАЛІ... [22]
Увага! Важлива інформація для творчих людей.
ІНШІ НОВИНИ [8]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

Як Ви потрапили на наш портал?
Всього відповідей: 55

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Архів записів

Календар

«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
у
<Vox.com.ua> Портал українця

Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



М.Гончар. Селянський повстанський рух на півдні України -5

1 << 2 << 3 << 4 << Читати спочатку

3.5. Спільна боротьба РПАУ(м) з радянськими військами проти Збройних Сил Півдня Росії (вересень-листопад 1920 р.)

У вересні 1920 р. стратегічна обстановка на Південно-Західному фронті в Україні змінилася. Після поразки під Варшавою Червона Армія з величезними втратами відступила з західної України. Врангелівські війська в середині вересня розгорнули наступ з Таврії, зайняли Синельникове, Славгород, Олександрівськ, загрожували Катеринославу і Донецькому басейну.

В.Леніну довелося створювати проти Врангеля окремий Південний фронт. У цей критичний момент, коли Червона Армія боролася на Україні на два фронти, В.Ленін і Л.Троцький знову вирішили залучити армію Махна для розгрому Врангеля, після чого негайно її ліквідувати.

26 вересня М.Фрунзе разом із ЦК партії організував переговори з делегацією від армії Н.Махна на чолі з Д.Поповим і В.Куриленком. Політична угода передбачала звільнення з в'язниць махновців і анархістів, свободу агітації махновських і анархістських ідей без заклику до насильницького повалення Радянської влади, участь анархістів у радянській виборчій кампанії. У воєнній частині договору передбачалось, що армія махновців входить до складу Червоної Армії в якості самостійного "партизанського" з'єднання з підпорядкуванням вищому командуванню Червоної Армії лише в оперативному відношенні. Махновці зобов'язувались не приймати у свої ряди дезертирів-червоноармійців. Родини махновців зрівнювалися по пільгах з червоноармійськими родинами й одержували про це документи. З припиненням бойових дій сторони зобов'язувались провести широку публікацію досягнутих домовленостей.

До середини жовтня війська генерала Врангеля були розбиті на Правобережжі і відступили на лівий берег Дніпра.

Повстанській армії Махна, чисельність фронтових частин якої становило понад 10 тис. багнетів і близько 4 тис. шабель, виділялася ділянка для наступу в районі ст. Ульянівка. Її сусідами ліворуч була 13-а армія (15 тис. багнетів і 5500 шабель), а праворуч - 4-а армія (16 тис. багнетів) і 2-а кінна армія (9 тис. шабель). Їм протистояли 1-а армія під командуванням генерала А. Кутепова (20 тис. багнетів і 10 тис. шабель) і Донська армія генерала Ф. Абрамова (15 тис. багнетів і 9 тис. шабель).

Ранком 22 жовтня махновська групи Петренка і Забудько під загальним командуванням В.Белаша (6 тис. багнетів, 2500 шабель, 10 гармат, 300 кулеметів на тачанках) зробила стрімкий марш на Василівку - Новомиколаєвку - Михайлово - Лукашеві і розбили 3-й і 4-й піхотні дроздовські полки. 23 жовтня вони напали на ешелони 2-го дроздовского полку і нанесли йому великі втрати, згодом, з 23-ю дивізією червоних штурмували Олександрівськ.

24 жовтня армія Махна захопила Орєхов, де розташовувалося комендантське управління кінного корпусу генерала Морозова. Тут Махно виділив особливу групу піхоти на тачанках і кавалерійський полк (2500 чол., 2 гармати) для захоплення Великого Токмака, а основні сили направив через Малу Токмачку на Гуляйполе. 25 жовтня махновці атакували частини кінного корпусу генерала Морозова, що дислокувалися в районі Гуляйполя. Але білі контратакували і, використовуючи ескадрилью з 8 аеропланів і 2 танки, наголову розбили 2-й і 4-й піхотні полки повстанців. Махновці втратили 1700 чол. і були відкинуті на 8 км. на північ від Гуляйполя.

У подальших бойових діях Червоної Армії з врангелівськими військами брала участь Кримська група махновців, що 28 жовтня була виділена з Повстанської армії у складі 5 тис. багнетів, 5 тис. шабель, 16 гармат і 800 кулеметів (кулеметний полк Ф.Кожина). Очолив групу С.Каретников, а її Польовий штаб - П.Гавриленко.

Такий поділ махновських сил переслідувало кілька цілей. Активна участь основного бойового угруповання махновців у розгромі Врангеля забезпечувало недоторканість Гуляйпільського району радянськими військами.

Перед штурмом Перекопських укріплень Фрунзе зробив перегрупування сил. Перекопська операція почалася ранком 8 листопада. За наказом Фрунзе в до 5 ранку 9 листопада під обстрілом дроздовців Сиваш форсували махновські частини (3 тис. шабель і 450 кулеметів на тачанках) і 7-а кавалерійська дивізія. Під час переправи група Каретникова втратила 30% особового складу, але не відступила назад. Махновський десант зайняв с. Карадажанай, знищила 1-й дроздовський полк і захопили 600 полонених. Поблизу Ішуни махновці взяли активну участь у розгромі кінного корпусу генерала Барбовича (4500 шабель, 30 гармат і панцерник, 150 кулеметів), що атакував на лівий фланг 15-ї дивізії, намагаючись полегшити становище врангелівських військ.

За даними Белаша в боях у Північній Таврії й у Криму махновці втратили 6 тис. пораненими й убитими.

3.6. Збройне зіткнення з радянськими військами. Згортання махновського руху в Україні (листопад 1920 р. - серпень 1921 р.)

Не дивлячись на активну участь махновців у Кримській операції проти Збройних Сил Півдня Росії, 15 листопада М.Фрунзе видав наказ по арміях фронту: "У зв'язку з ліквідацією Врангеля необхідно в найкоротший термін очистити територію України від бандитських зграй".

Ранком 26 листопада почалися широкомасштабні бойові дії проти Гуляйпільского гарнізону махновців, що нараховував 3 тис. піхотинців і 1000 кавалеристів.

Після запеклих кидків у різні сторони Махну вдалося прорвати кільце оточення і з загоном у 300 чол. і піти до Успенівки. Невелика група махновців прорвала оточення у південно-східному напрямку і відійшла в район Маріуполя.

Операцію проти Кримської групи Каретникова очолив особисто М.Фрунзе, що прибув 25 листопаду до Сімферополя. У той же день сюди були викликані командуючий махновською групою С.Каретников і начальник штабу П.Гавриленко. Їм пред'явили наказ-ультиматум № 00155, відразу заарештували і розстріляли.

Одержавши відомості про винищування махновців, що почалися, Кримська група під командуванням Марченко ранком 27 листопада знялася з позицій біля Євпаторії і рушила на північ. У той же день вона пробилася через розташування 7-ї кавалерійської дивізії, приєднавши до себе велику частину 2-ї кавбригади. Група рухалася на захід по шосе Перекоп - Сімферополь, колоною у три кілометри.

29 грудня група вийшла до Строганівки тим самим вирвавшись на оперативний простір з Криму. У групі Марченко залишилося 3 тис. бійців, у тому числі 1 тис. шабель, 300 тачанок з кулеметами і піхотою, 4 гармати.

У ці дні Махно ужив заходів для з'єднання усіх своїх частин. 29 листопада в с. Костянтинівка на засіданні Ради Повстанської армії він сформулював її найближчі завдання так: "Тимчасово, по силі можливості, ухилятися від боїв і зайнятися енергійно організацією армії й об'єднанням повстанських загонів, а так само намагатися зв'язатися з загоном Удовиченка і чекати повернення Кримської групи Каретникові".

Його план припускав збір протягом 3-4 тижнів усіх своїх боєздатних частин, що відступають під натиском червоних військ із Гришинського, Бердянського й Олександрівського повітів.

У Костянтинівці була проведена реорганізацію наявних сил. Махновська рада вирішила створити ударні групи з полковою армійською системою. Розташовані в районі с. Констянтинівка - ст. Андрієвки Особливий і 2-й піхотний полки були зведені у 2-у Особливу піхотну групу під командуванням Савонова .

У відповідь на репресії махновці активізували свої дії проти Червоної Армії. Атакою з півдня їхня Кримська група зайняла с. Тимошівку Олександрівського повіту, де без опору роззброїла 371-й і 372-й полки 42-ї стрілецької дивізії.

На правом березі Дніпра махновців невідривно переслідували частини 1-ї Кінної армії Будьонного. 24 грудня біля с. Софієвки (західніше Кривого Рогу) їх зустріли частини Особливої і Запасної кавалерійської бригад, у бою з ними Махно втратив 300 чол. і обоз. Відступивши до Аннівки.

Червоне командування кинуло проти Махно кращі з'єднання 1-ї Кінної армії С.Будьонного й окремого корпусу Червоного козацтва В.Примакова. Махно переслідували 14-а кавдивизія Пархоменка, 8-а Червонокозаччя Демичева, 17-а кавалерійська Котовського. Але прославленим червоним кіннотникам не вдалося знищити Махна.

30 грудня Махно зосередився біля містечка Тальне на Київщині (2 тис. кінноти, 2 тис. піхоти на тачанках, 150 кулеметів, 1 артбатарея). Наступного дня біля с. Крачковки, а потім с. Пугачевки Жашківського району його атакували червоні козаки корпусу Примакова.

Махно розчарувався в рейді по Правобережній Україні, що не дав йому відчутного припливу сил. Місцеве населення байдуже відносилося до його анархо-комуністичних гасел. Тому він вирішив висунутися на Полтавщину.

З 19 лютого 1921 р. махновські загони загальною чисельністю до 1500 чол. розташовувалися гарнізонами в селах Бейково, В. Михайлівка, Лукашево, Тернівка, Холодець. 25 лютого Махно форсував Дніпро в плавнях поблизу Великої Лепетихи, де розгромив ряд продовольчих складів. Через безперервне переслідування червоними частинами він змушений був розосередити свої сили: у районі Сірогоз залишив загін Глазунова у 50 шабель, кулеметний загін Кожина і Тарановського у 180 шабель з 12-15 кулеметами відстав від Махна у Мелітопольському повіті. Куриленко з загоном у 30 чол. був "відряджений" до Маріупольського повіту, Маскалевський на чолі 20 чол. - у район Юзово, а Каленик і 10 чол. з ним - у Гришинський повіт. Брова і Маслаков були виділені в самостійну Донську групу і спрямовані Махном на Дон і Кубань. Сам Махно з загоном у 400-500 шабель вирішив повернутися в район Гуляйполя, усе ще сподіваючись на допомогу земляків. Але не знайшов там підтримки.

Протягом квітня - серпня 1921 р. Махно з невеликим з'єднання проводи рейди по півночі України. Крім того було проведено волго-донський похід, з надією широкої мобілізації населення. Але його сподівання не увінчались успіхом, а ті частини, що були у наявності потроху розсіювались.

У 1921 р. Махно переконавшись у повній відсутності підтримки його місцевим населенням у багатьох регіонах України і Росії, прийняв рішення про виїзд за кордон, втіливши його 28 серпня 1921 р. перейшовши румунський кордон.

Так закінчився один з найдраматичніших періодів у житті Н.Махна та махновського руху в цілому.

Висновки

На підставі вищевикладеного можна підготувати наступні висновки:

Питання формування та діяльності селянських повстанського руху на Півдні України протягом 1918-1921 років є не надто дослідженим в українській історіографії, а особливо його локальні аспекти, пов'язані з діяльністю як окремих повстанських загонів, так і діяльністю таких політичних утворень як "повстанські республіки".

Основними причинами, які спонукали формування селянського повстанського руху: політичний хаос в країні, невирішеність аграрного питання, вплив політичних партій різних спектрів. Джерелом же формування повстанських загонів стала Перша світова війна. По-перше, масові мобілізації не тільки навчили широкі маси селян володіти зброєю, а й привчили їх використовувати зброю проти людей. До того ж за роки війни ціна людського життя значно понизилася. По-друге, наявність лінії фронту, яка всі роки проходила по території України, та розвал царської армії обумовили появу в селах значної кількості зброї. До цього слід додати, що відсутність досвіду мирної політичної боротьби та нездатність урядових структур вирішити назрілі питання парламентськими методами підштовхували селян до вирішення своїх нагальних проблем силовими методами.

За політичною орієнтацією селянські повстанські загони можна розподілити на: про більшовицькі, орієнтовані на Українську народну республіку, антиденікінські і антиврангелівські.

В цілому слід відзначити, що повстанський рух не мав якої чіткої структурованості і у більшості випадків був повною мішаниною різних груп населення і партій, які ставили перед собою завдання боротися з денікінщиною чи більшовизмом або задовольняти власні інтереси, що звичайно не дає можливості визначити яку чітку класифікацію і кількісну характеристику повстанських загонів на Півдні України у 1918 - 1920 р.р.

Серед найбільш масових повстанських рухів на Півдні України слід виділити загони на чолі з Никифором Григор'євим та Нестором Махном.

Діяльності повстанських загонів на чолі з Н.Григор'євим можна розподілити на такі періоди:

І період: серпень - грудень 1918 р. - формування повстанських загонів Никифора Григор'єва, окреслення політичної орієнтації;

ІІ період: грудень 1918 - січень 1919 р. - реорганізація загонів Н.Григор'єва у Херсонську дивізію Південного фронту УНР;

ІІІ період: лютий 1919 р. - травень 1919 р. - зміна політичного курсу, переорієнтація на радянський (більшовицький) уряд. Входження загонів Григор'єва до складу Придніпровської дивізії;

IV період: травень - липень 1919 р. - відхід від радянського (більшовицького) уряду, формування повстанської армії. Налагодження взаємозв'язку з повстанськими загонами Н.Махна. Знищення Н.Григор'єва. Ліквідація григор'євських загонів.

Щодо діяльності махновських з'єднань на Півдні України, то їх можна розподілити таким чином:

І період - кінець вересень 1918 р. - 28 грудня 1918 р. - формування і розгортання повстанського руху, як такого. Його ідентифікація як повстанського. Вже на листопад 1918 р. махновські загони контролювали район від Павлограду і Синельниково до Азовського моря на півдні.

ІІ період - 28 грудня 1918 р. - 17 червня 1919 р. - призначення Н.Махна Головнокомандуючим Радянської Революційної Робітничо-Селянської армії Катеринославського району. На кінець грудня 1918 р. у повстанських лавах перебувало бл. 4 тис. бійців. Підписання з більшовиками військово-політичної угоди. Формування з загонів Махна 3 бригади І-у Задніпровської дивізії чисельністю у понад 6,5 тис. бійців. Спроба Махна переформувати бригаду у І-у повстанську дивізію. Телеграма Махна від 28 травня 1919 р. про складання з себе повноважень командира дивізії. Конфлікт з радянським командуванням, через спробу Махном провести 15 червня 1919 р. з'їзд представників Гуляйпільського району. Друга телеграма Махна від 9 червня 1919 р. про складання з себе повноважень командира дивізії. 17 червня 1919 р. - розстріл Надзвичайним трибуналом членів махновського штабу.

ІІІ період - після 17 червня 1919 р. - січень 1920 р. - об'єднання повстанських загонів Махна і Григор'єва 25 червня 1919 р. 27 липня 1919 - вбивство отамана Григор'єва. Проголошення Махна Командуючим Революційної повстанської армії України(махновці). Боротьба з Червоною армією, Директорією, Добровольчою армією. Розпуск повстанської армії. Зосередження Махна у Гуляйполі.

IV період - травня 1920 р. - 27 вересня 1920 р. - рішення командного складу махновського загону про форсовану відбудову повстанської армії (на той час загін нараховував бл. 500 шабель і 700 багнетів). Махно обраний командиром армії. артилерійської частини. Початок одноосібної боротьби зі Збройними силами Півдня Росії.

V період - 27 вересня 1920 р. - 26 листопада 1920 р. - проведення переговорів махновського штабу з радянським військовим керівництвом. Підписання 2 жовтня 1920 р. другої військово-політичної угоди між українським радянським урядом і РПАУ (м). Початок спільної боротьби проти Збройними силами Півдня Росії. Кримська операція. Розгром ЗСПР. Заява Ради повстанської армії до українського радянського уряду від13 листопада про початок репресій проти махновців. Оголошення Махна і махновської армії поза законом.

VІ період - 26 листопада 1920 р. - 28 серпня 1921 р. - розгром Кримської групи військ РПАУ(м). Боротьба проти радянських військ. Згортання махновського руху. Еміграція Н.Махна до Румунії.

Підводячи підсумок слід відзначити, що селянський повстанський рух на Півдні України протягом 1918-1921 років змінював свій політичний напрямок, але у своїй силі був єдиним.

Список використаних джерел і літератури

Опубліковані джерела

1. Антонов-Овсеенко В.А. Записки о гражданской войне: В 3 т. - Москва - Ленинград, 1933. - Т.3. - С.204.; Т.4. - С.51.

2. Аршинов П. История махновского движения. - Запорожье, 1995. - 240 с.

3. Белаш А.В., Белаш В.Ф. Дороги Нестора Махно. - Киев: РВЦ "Проза", 1993. - 592 с.

4. Будённый С.М. Пройдённый путь. Книга первая. - М.: Воениздат, 1958. - 448 с.

5. Гражданская война на Украине. Сборник документов и материалов: в 3 т. - Киев, 1967. - Т.2. - 457 с.

6. Котляр Ю.В. Повстансько-партизанський рух українських селян у 1919 - на початку 1920 р.р. (На матеріалах Півдня України): Автореф. дис. … канд. іст. наук: 07.00.01. - Одеса, 1997. - 23 с.

7. Кузьменко Г. Щоденник // Березіль. - 1993. - №3. - С. 44-89.

8. Мазепа І. Україна в огні й бурі революції 1917-1921 р.р. - Київ: Темпора, 2003. - 767 с.

9. Махно Н.И. Воспоминания. - Запорожье: Дикое Поле, 1995. - 231 с. - (Вестники свободы).

10. Нестор Махно и махновское движение (Сб. документов и материалов) - Днепропетровск: АО "DAES", 1993. - 318 с.

11. На защите революции. Из истории Всеукраинской Чрезвычайной Комиссии 1917-1922 гг. Сборник документов и материалов. - Киев, 1971. - C. 244.

12. Удовиченко О. Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських збройних сил 1917-1921 р.р. - Київ: Україна, 1993. - 215 c.

Література:

13. Алесашенко А.П. Партизанское движение в тылу Деникина в 1919 г.// Решающие победы Советского народа над интервентами и белогвардейцами в 1919 г. - Москва, 1960. - 305 с.

14. Алесашенко А.П. Крах деникинщины. - Москва, 1966. - 280 с.

15. Алешин А. К истории борьбы за Октябрь на Николаевщине // Летопись революции. - 1928. - №3. - С.34-54.

16. Балковий П. Війна без флангів. Партизансько - повстанська боротьба українського народу проти білогвардійців та інтервентів у 1918 - 1920 р.р. - Київ, 1966. - 317 с.

17. Білан Ю. Героїчна боротьба трудящих України проти внутрішньої контрреволюції та іноземних інтервентів у 1918 - 1920 роках. - Київ, 1957. - 189 с.

18. Бредіс Е. Партійне підпілля в Одесі за денікінщини// Літопис революції. - 1930. - №3-4. - С. 77 - 102.

19. Варгатюк П., Шморгун П. "Білі плями", пошук істини // Український історичний журнал. - 1982. - №2. - С. 55 - 67.

20. Верстюк В. Ф. Махновщина: Селянський повстанський рух на Україні (1918-1921). - Київ: Наукова думка,1991. - 368с.

21. Викторов Е. Первый етап революции на Николаевщине// Летопись революции. - 1927. - №2. - С.55 - 98.

22. Винар Л. Причинки до ранньої дiяльностi Нестора Махна на Українi (1917-1918) // Розбудова держави. - 1953. - № 2. - С.14.

23. Волковинский В.Н. Махно и его крах. - Москва, 1991. - 357 с.

24. Волковинський В.М. Батько Махно. - Київ: Знання, 1992.- 480с. - (Сер 1 "Час"; №3 ). - (сер. "Бібліотека журналу "Пам'ятки України" Сер.1 "Українське відродження: історія й сучасність"; №3).

25. Волковинський В.М. Нестор Махно: легенди і реальність. - Київ, 1994. - 262 с.

26. Волковинський В. Батько Махно: міфи і реальність // Культура і життя. - 1989. - 10 вересня.

27. Гамрецький Ю.М., Щусь О.Й. Деякі актуальні питання історії Великої Жовтневої соціалістичної революції і громадянської війни // Український історичний журнал. - 1986. - №7. - С. 117-132.

28. Грациози А. Большевики и крестьянство на Украине, 1918-1919 годы: очерк о большевизмах, национал-социализмах и крестьянских восстаниях. - М.: Аиро-ХХ, 1997. - 199 с.

29. Голованов В. Батька Махно, или "оборотень гражданской войны"// Литературная газета. - 1989. - 8 февраля.

30. Горак В. Повстанці отамана Григор'єва (серпень 1918 - серпень 1919 рр.). Історичне дослідження. - Фастів, 1998. - 224 с.

31. Горак В. Ватаг Таврійського степу// Час. - 1997. - 29 травня.

32. Горак В. Селянський ватаг із Гуляйполя// Час. - 1997. - 23 жовтня.

33. Гусев К. Крах партии левых эсеров. - Москва, 1963. - 217 с.

34. Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ століття: Нариси політичної історії. - Київ, 1993. - 290 с.

35. Дмитренко Ю. Я, отаман Григор'єв... // Україна. - 1990. - № 12. - С. 10-11.

36. Ермаков В.Д. Российский анархизм и анархисты. - Санкт-Петербург, 1996. - 315 с.

37. Ермаков В.Д. Махновщина: некоторые социально - бытовые аспекты повстанческого движения крестьян Украины. //Социс: социологические исследования. - 1991. - №3. - С.76 - 86.

38. Іванис В. Симон Петлюра - Президент України. - Київ, 1993. - 350 с.

39. Історія міст і сіл Української РСР. Херсонська область. - Київ, 1972. - 857 с.

40. Історія українського селянства: у двох томах / О.Анд-ру-щук, В.Баран, А.Блануца, К.Бунятян, Д.Ващук та ін. - Київ: Наукова думка, 2006. - Т.2. - 654 с.

41. Какурин Н.Е. Как сражалась революция: в 2-х томах. Т.2. - Москва, 1990. - 272 с.

42. Капустянський М. Похід Українських Армій на Київ - Одесу в 1919 році. (Короткий воєнно-історичний огляд). - Кн. 1.- Львів, 1921. - С. 22.

43. Канев С.Н. Октябрьская революция и крах анархизма в России. - Москва, 1974. - C. 330.

44. Кін Д. Повстанський рух проти денікінщини на Україні// Літопис революції. - 1926. - №3-4. - С. 70

45. Коваль Р. Отамани Гайдамацького краю. 33 біографії. - Київ: Правда Ярославичів, 1998. - С. 147-175.

46. Ковальчук М. Симон Петлюра та Нестор Махно: спроба союзу // Пам'ять століть. - № 4, 2003. - C.51-77.

47. Коган С. Межберг Н. Повстання куркулів у німецьких колоніях на Одещині// Літопис революції. - 1929. - №2. - С. 117 - 154.

48. Комнин В.В. Нестор Махно: Мифы и реальность. - Москва, 1990 - 487 с.

49. Корк А. Взятие Перекопско-Юшуньских позиций войсками 6 армии в ноябре 1920 г. // Революционная армия. - 1921. - №1. - С. 17 - 31.

50. Котляр Ю. Селянські повстання на Півдні України 1919 - 1920 р.р. Класифікація та чисельність// Константи - альманах соціальних досліджень. - 1999. - №2. - С. 116 - 118.

51. Котляр Ю. Нове про напрями і типологію селянських повстань на Півдні України (1919 - 1920 р.р.)// Записки історичного факультету. - Вип. 4. - Одеса, 1997. - С. 85 - 89.

52. Котляр Ю.В. Висунська народна республіка. 1919 р. // Український історичний журнал. - 1996. - №1. - С. 63 - 68.

53. Котляр Ю. Нові погляди на селянсько-повстанський рух Миколаївщини. 1919. // Тези доп. Першої обласної Миколаївської краєзнавчої конференції, присвяченої 50-річчю Великої Перемоги. - Миколаїв, 1995. - С. 58 - 59.

54. Котляр Ю. Маловивчені аспекти проблеми формування державного типу на Миколаївщині (1919 рік)// Історія, Етнографія, Культура. Нові дослідження: Тези доп. Першої обласної наукової краєзнавчої конференції. - Миколаїв, 1995. - С.91 - 93.

55. Котляр Ю. Боротьбисти (Деякі факти про національну ідею на Півдні України)// Відродження української державності: проблеми історії та культури: Матеріали міжнародної конференції. - Ч. 1. - Одеса, 1996. - С.93.

56. Котляр Ю. Невідомі сторінки національних повстань на Півдні України (1919 - поч. 1920 р.р.)// Сучасна етнокультурна та етнополітична ситуація на Півдні України і актуальні проблеми державного управління: Матеріали регіональної науково-практичної конференції. - Ч. 2. - Одеса, 1996. - С. 40-41.

57. Котляр Ю. Висунська і Баштанська республіки// Пам'ять століть. - 1997. - №1. - С. 134 - 137.

58. Крип'якевич І., Гнатевич Б., Стефанів З. та ін. Історія українського війська (від княжих часів до 20-х років XX ст.). - Львів, 1992. - С. 457.

59. Круть В.Т. До історії боротьби проти григор'євщини на Україні// Літопис революції. - 1932. - №5-6. - С. 87 - 101.

60. Кулик І. Боротьба робітників і селян за встановлення Радянського ладу на Україні (1917 - 1920). - Київ, 1947. - 375 с.

61. Ластовський В. Червоні, зелені і жовто-блакитні// Старожитності. - 1994. - № 7-8. - С. 23 - 55.

62. Лисенко А. На чолі повстанських мас: отаман Никифор Григор'єв// З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ, 1999, - №1/2(10/11). - 25 с. (http://www.sbu.gov.ua/sbu/control/uk/doccatalog/list?currDir=42742)

63. Лисяк-Рудницький І. Історичні есе: в 2-х томах. - Т.2. - Київ, 1994. - 556 с.

64. Млиновецький Р. Нариси з історії українських визвольних змагань. 1917 - 1918. - Львів, 1994. - 430 с.

65. Мухин Ю.И. О профессионалах // Дуэль. - 2001. - 2 января.

66. Нагаєвський І. Історія Української держави двадцятого століття. - Київ, 1993. - 379 с.

67. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2-х т. - Т.2. - Київ, 1992. - 556 с.

68. Полтавське крайове об'єднання Всеукраїнського Товариства "Просвіта" ім. Тараса Шевченка. Полтавська Петлюріана: Матеріали VІІ Петлюрівських читань. / За заг. ред. М.Кульчицького, Т.Пустовіта. - Полтава: Б.в. - (Полтавське обласне об'єднання Всеукраїнського т-ва "Просвіта" ім.Тараса Шевченка). Ч.5. - 2003. - 270 с.

69. Равич-Черкасский М. История Коммунистической партии (большевиков) Украины. - Харьков, 1923. - 234 с.

70. Революция на Украине по мемуарах белых/ Сост. В.А.Алек-се-ев. - Москва, 1990. - 436 с.

71. Роль тачанки в гражданской войне (В освещении польской военной литературы) // жур. Зарубежное военное обозрение. - 1991. - №12. - С. 76 - 97.

72. Рубач М. К истории гражданской войны на Украине (Переход Григорьева к Советской власти)// Летопись революции. - 1924. - №3. - С. 34 - 54.

73. Савченко В.А. Махно. - Харків: Фоліо, 2005. - 415 с. - (Історичне досьє).

74. Савченко В.А. Измена "батьки" Махно и "железная метла" Л.Д. Троцкого // История СССР. - 1990. - № 2. - С. 77.

75. Семанов С.Н. Под черным знаменем, или жизнь и смерть Нестора Махно. - Москва, 1990. - 399 с.

76. Семанов С.Н. Нестор Махно. Вожак анархистов. - Москва: Вече, 2005. - 384 с. - (Досье без ретуши).

77. Серьогін С. Третій шлях. - Гуляйполе, 1998. - 215 с.

78. Скирда А. Гражданская война и Борьба за вольные советы в Украине 1917-1921. Париж: Громада. - 349 с.

79. Спихальский В. Тачанка (перевод статьи В.Спи-халь-ского из польского военного журнала "Bellona", №2 за 1921 г.) // Армия и революция. - 1922. - №1(8). - С. 107 - 109.

80. Солдатенков В.Ф. До питання про початок громадянської війни на Україні// Український історичний журнал. - 1991. - №7. - С. 11 - 34.

81. Солдантенко В.Ф. Українська революція. Історичний напис: Монографія. - Київ: Либідь, 1999. - 976 с.

82. Стахів М. Україна проти большевиків. Нариси з історії агресії Советської Росії: в 2-х кн. - Кн. 2. - Тернопіль, 1993. - 430 с.

83. Стеценко С.О. Кулеметні тачанки часів Громадянської війни 1918 - 1921 р.р./ http://www.makhno.ru/st/94.php

84. Субтельний О. Україна: Історія/ Пер. з англ. Ю.І.Шевчука; Вст. ст. С.В.Кульчицького. - 3-тє вид., перероб. і доп. - Київ: Либідь, 1993. - 720 с.

85. Супруненко М. Україна в період іноземної інтервенції і громадянської війни. - Київ, 1957. - 410 с.

86. Тимков О.А. Отаман Григор'єв. Документальне дослідження. - Нововоронцовка, 1997. - 24 с.

87. Тимощук А. В. Анархо-коммунистические формирования Н.Махно. Сентябрь 1917 - август 1921. - Симферополь: Таврия, 1996. - 75 с.

88. Турченко Г.Ф. Південна Україна на зламі епох (1914 - 1922). - Запоріжжя: Просвіта, 2005. - 324 с.

89. Уланов Р. Пулеметная тачанка // жур. Техника и вооружение вчера, сегодня, завтра. - 2004. - №12. - С. 9-11.

90. Улянич В. Жили-були батьки-отамани, або чому треба вивчати повстанський рух в України// Голос України. - 1994. - 26 березня.

91. Чоп В. Нестор Иванович Махно. - Запорожье: РА "Тандем-У", 1998. - 84 с.

92. Чупрун К.В. Миф о конармейской тачанке// Независимое военное обозрение. - 2001. - 22 июня.

93. Шатайло О. Генерал Юрко Тютюнник. - Львів: Світ, 2000. - 180 c.

94. Шевоцуков П.А. Страницы истории гражданской войны. Взгляд через десятилетия. - Москва, 1992. - 387 с.

95. Шубин А. Махновское движение. 1917-1921 гг. // Дружба народов. - 1993. - №3. - С. 147 - 170.

96. Шубин А. Махновское движение. 1917-1921 гг. // Дружба народов. - 1993. - №4. - С. 179-198.

97. Шубин А. Махно и махновское движение. - Москва: МИК, 1998. - 73 с.

98. Эйдеман Р.П., Какурин Н.Е. Гражданская война на Украине. - Харьков, 1928. - 71 с.

99. Яланський В., Верьовка Л. Нестор і Галина. Розповідають фотокартки. - Київ - Гуляйполе, 1999. - 415 с.

100. Яланський В. До історії махновського руху в Україні. // Наукові читання до 100-річчя Н.Махна. - Гуляйполе, 1998. - 315 с.