"Просвіта" Херсонщини - М.Гончар. Селянський повстанський рух на півдні України -4
Вітаємо Вас, Гість!
Неділя, 04.12.2016, 22:22
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

ДІЯЛЬНІСТЬ "ПРОСВІТИ" [5]
НОВИНИ ВИДАВНИЦТВА [18]
Що відбувається у херсонській філії видавництва "Просвіта". Анонси нових книжок.
ОНОВЛЕННЯ ПОРТАЛУ [7]
КОНКУРСИ, ФЕСТИВАЛІ... [22]
Увага! Важлива інформація для творчих людей.
ІНШІ НОВИНИ [8]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

Хто такий Антон Павлович Чехов?
Всього відповідей: 56

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Архів записів

Календар

«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
у
<Vox.com.ua> Портал українця

Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



М.Гончар. Селянський повстанський рух на півдні України -4

1 << 2 << 3 << Читати спочатку

3.2. Розгортання махновського руху
на Півдні України.
Бойові дії у складі Червоної Армії
(лютий - червень 1919 р.)

Новим етапом розвитку махновського руху стало налагодження співпраці з Червоною Армією, яка почала свої бойові дії на території України.

Наприкінці грудня 1918 р. з Бєлгорода на Харків почався наступ радянських військ під командуванням з В.Антонова-Овсєєнко, а 4 січня 1919 р. Реввоєнрада Радянської Росії видала наказ про створення Українського фронту.

Фронту було підпорядковано лише 12 тис. багнетів і шабель при 20 гарматах - кількість, украй недостатня для ведення активних бойових дій.

Тому, серйозний розрахунок робився на взаємодію з повстанськими загонами, кількість яких постійно росла. А.Антонов-Овсєєнко відзначав: "Сили повстанців не піддаються підрахункам".

Стратегічний задум А.Антонова-Овсєєнко полягав у захопленні України Червоною Армією Радянської Росії до сформування армії УНР і наступу військ Антанти і Добровольчої армії.

26 січня у Новомосковську, відбулася зустріч П. Дибенко з офіційним представником махновських формувань А.Чубенко, який діяв за дорученням Н.Махна. А.Чубенко заявив, що основні сили Махно налічують 4 тис. чол. і всі вони воюють за радянську владу. За результатами цих переговорів махновці одержали 500 тис. патронів, панцерник № 8 і 3-й Павлоградский радянський полк. Крім того, Дибенко обіцяв по прибуттю до Харкова тилової бази дати 10 тис. гвинтівок, 20 кулеметів, батарею тригарматного складу і гроші.

15 лютого 1919 р. формування Н.Махно були включені до складу 1-ї бригади 3-ї дивізії під командуванням П.Дибенка. А 19 лютого у наказі командувача групою військ Харківського напряму А.Скачко вказувалось: "…утворити 3-ю бригаду під командуванням т. Махно, у складі якої повинні утворитися 7-а, 8-а, 9-а Задніпровські стрілецькі піхотні полки". Спільно з 1-ю бригадою Н.Григор'єва і 2-ю бригадою М. Худякова бригада Н.Махна увійшла до складу Задніпровської радянської дивізії під командуванням П.Дибенка.

8 січня 1919 р. генерал Денікін став головнокомандуючим Збройних Сил Півдня Росії і відразу ж приступив до масованого перекидання військ з Північного Кавказу в Приазов'ї для захоплення Донбасу. Білогвардійські війська пересувалися уздовж Азовського моря через Ростов і Таганрог на Маріуполь.

А.Денікін розраховував одним ударом покінчити з Махно до підходу Червоної Армії. Наступ денікінців було повною несподіванкою для махновців, вся увагу яких була спрямована на північні ділянки фронту, на боротьбу з армією УНР.

В цей момент ситуація для махновців на денікінському фронті була критичною і підхід з півночі радянських військ став для них рятівним.

Одержавши від Дибенка зброю, боєприпаси, махновські формування на своїй ділянці фронту стали тіснити денікінців. У оперативних зведеннях штабу групи військ Харківського напряму повідомлялося, що 4 лютого махновці зайняли Оріхове, Новокарлівку, Новоселицю, Марфополь, Федорівку (Чубарівку). 6 лютого частини Дибенко узяли ст. Пришиб і с. Михайлівку (60 км. південніше Олександрівська), формування Н.Махна - станцію Пологи, захопивши значні трофеї.

12 лютого махновці зайняли Басань, Воскресенку, Кінські Роздори і ст. Магедово. 18 лютого частини Махно просунулися у мелітопольському напрямку до Великого Токмака і на схід до Царекостянтинівки. Наступного дня Махно у складі Задніпровської дивізії одержав перший офіційний бойовий наказ. З цієї миті з'єднання дивізії починали діяти на самостійних оперативних напрямах. 1-й бригаді Н. Григор'єва було наказано тримати фронт по лінії Помощеної - Нового Бугу - В. Олександрівки - Західних Каїр - Водяного. 2-а бригада М. Худякова повинна була укріпитися на лінії Валки - Попово -Орехово - Пологи з виходом правого флангу до ст. Пришиб і Федорівка. 3-я бригада Н. Махно одержала завдання оволодіти лінією Пологи - Лов'ягино -Волноваха і закріпитися на ній, підтримуючи зліва зв'язок з групою Донецького напряму Кожевникова через ст. Великий Анадоль - Єленівка - Доля.

Таке орієнтування з'єднань Задніпровської дивізії витікало із стратегічних прогнозів червоного командування. 23 лютого Головком І. Вацетіс представив В.Леніну і Реввійськраді доповідь з оцінкою військово-політичної обстановки на фронтах. На його думку, до весни 1919 р. головним противником Червоної Армії будуть війська Антанти, що окупували Північне Причорномор'я, Крим і Закавказзя. Тому, як одне з двох головних завдань радянських військ, висувалася боротьба на Україні проти спільних сил Антанти і Добровольчої армії. Її рішення покладалося на війська Українського і Південного фронтів. Перший повинен був зайняти вигідне стратегічне положення для операцій проти військ Антанти і захоплення України і Криму, другому належало оволодіти Донецьким басейном, Донською областю з Новочеркаськом і Ростовом на Дону, звільнити Північний Кавказ. Виходячи з цього, головним завданням бригади Махна наприкінці лютого - початку березня 1919 р. було роз'єднання сил ворога на Бердянському напрямі від його сил, що діють на Мелітопольському.

Хоча темпи наступу Задніпровської дивізії уповільнилися, 9 березня бригада Григор'єва зайняла Херсон, 13 - 2-а бригада узяла ст. Федорівку і В. Токмак, того ж дня махновці зайняли Новомихайлівку, Семенівку і Новополтавку на південь і південний захід від ст. Пологи. 14 березня григор'євці захопив Миколаїв, 2-а бригада - Мелітополь, 7-й махновський полк Калашникова зайняв Бердянськ. Решта махновських частин переслідувала денікінців уздовж побережжя у напрямі Маріуполя поки не була зупинена щільною обороною на підступах до міста. Бердянськ махновці захопили майже без бою, велика частина його гарнізону евакуювалася на судах Чорноморського флоту і влада, ще до приходу полку Калашникова, опинилася в руках більшовицького ревкома. Своїм наказом Махно призначив анархіста Черняка начальником Бердянського гарнізону з розпорядженням формувати кавалерійський полк і стрілецький батальйон з підпорядкуванням йому ревкому. Це викликало протест місцевих комуністів і Махно не став загострювати з ними відносин, поступившись.

Бригада Махна була єдиним з'єднанням Українського фронту, що діяла в безпосередній близькості від правого крила 13-ї армії більшовиків. 17 березня махновці узяли ст. Волноваху. Тому, Антонов-Овсєєнко, того ж дня, наказав 2-й бригаді Задніпровської дивізії укріпити фронт Волноваха - Маріуполь, надавши підтримку махновцям. Він планував використати для дій в Криму окрему бригаду, що формується в районі Херсон - Берислав.

Але Дибенко не поспішав знімати з кримської ділянки 2-у бригаду, Антонов виявився непослідовним в своїх оперативних рішеннях. 23 березня з 1-ї і 2-ї бригад Задніпровської дивізії були створені самостійні оперативні групи Одеського напряму під командуванням М.Худякова і Кримського напряму - П.Дибенка. 3-я бригада Махна наступала у східному напрямі, поступово віддаляючись від головних сил Задніпровської дивізії, що формально ще існувала. Наказ І.Вацетіса від 26 березня про передачу бригади Махна в оперативне підпорядкування Південного фронту ще більш відокремлював її. Але, не дивлячись на відрив від резервів Українського фронту вона продовжувала наступати.

Операція по захопленню Маріуполя бригадою Махно є однією з найбільш вагомих перемог Червоної Армії над Денікіним весною 1919 р. Дії махновців по захопленню міста у військовому плані нагадували захоплення Катеринослава махновсько-більшовицькими військами наприкінці грудня 1918 р. Як і тоді, було забезпечено значну чисельну перевагу сил, що наступали. Передові частини Махно підійшли до Маріуполя ще 20 березня і, натрапивши на групу зведено-гвардійського полку полковника Михайлова, зосередилися біля с. Мангуш (18 км. від Маріуполя). З 20 по 27 березня місто з трьох сторін було оточене махновцями і селянськими загонами з навколишніх сіл. Військовий гарнізон і заможні верстви населення не живили ілюзій по відношенню до Махно і, про всяк випадок, готувалися до евакуації на кораблях французької ескадри, яка стояла в порту завантажена вугіллям. 28 березня о 4 годині ранку один з полків Махна розвернувся в бойовий порядок і почав наступати на місто із заходу. Одночасно, уздовж залізниці на північні околиці міста наступав полк Куриленка. Головні ж сили Махно були кинуті на лівий фланг укріпрайону ворога біля ст. Сартана і металургійних заводів. Білогвардійці чисельністю до тисячі чоловік з 4 гарматами і 3 бронепоїздами займали окопи і заводські спорудження. Як і в Катеринославі, Махно встановив зв'язки із більшовицьким підпіллям металургійних заводів, які одночасно з наступом махновців підняли в місті повстання. Ними були обстріляні відступаючі білогвардійці, в тилу панцерника "Вперед, за Батьківщину", підірваний міст і розібрані шляхи. До 10-ї години махновські полки стулили свої фланги і відрізали сили противника, що діяли на північ від моста через р. Кальміус. До 12-ї годин до міста увірвалися головні сили Махна і почалися вуличні бої. До 17-ї годин білогвардійці відступили в порт під прикриттям вогню французької ескадри (60 гармат, з них 6 - важкі). Добровольчий гарнізон порту (700 багнетів) протягом доби зробив три безуспішні контратаки. Махновці безперервно обстрілювали порт із гарматі грабували місто. У їх розпорядженні був навіть аероплан, який кидав на порт бомби. У бою за Маріуполь білогвардійці втратили 250 чоловік пораненими і убитими, махновці - 190.

Успіх Маріупольської операції сприяв чисельному зростанню бригади Махна. Репресивні заходи білогвардійців проти селян, що не бажали поставляти мобілізованих до армії Денікіна, викликали селянські повстання.

Таким чином, на початку 1919 р. формування Махно були перетворені в полки і бригаду Червоної Армії, ставши її складовою частиною. На початку 1919 р. вони займали важливе місце в стратегічних планах червоного командування, забезпечили плацдарм для оперативного розгортання сил Українського фронту проти армії УНР на лінії Дніпра.

У лютому-квітні махновські формування в якості 3-й бригади - штатної бойової одиниці Задніпровської радянської дивізії вели успішні бойові дії на стику Південного і Українського фронтів - найголовнішому оперативному напрямі - Ростовському. Анархо-комуністична політика Махно, знищення поміщиків і кулаків привернули в його частини селян-бідняків, тим самим збільшивши чисельний склад махновського з'єднання (у середині квітня 1919 р. склав 25 тис. чол., що значно перевищувало штатні рамки бригади Червоної Армії.

Першим кроком на шляху конфронтації радянської влади і Махна став III з'їзд махновців, який відбувся у Гуляйполі. У Червоній Армії не могли проводитися з'їзди, несанкціоновані ЦК партії.

Не дивлячись на попередження П.Дибенка, Махно не підкорявся, до чого його підштовхнули анархісти-набатівці. Їх діяльність в бригаді багато в чому сприяла розбіжностям між більшовиками і Махно.

7 травня 1919 р. Махно доповів до штабу 2-ї Української армії про створення дивізії: "Перша Повстанська Задніпровська дивізія складається з таких частин: Начдив - Батько Махно, начальник оперативно-польового штабу Родіонов, начальник штабу Бондарєв. 1-а бригада: комбриг Куриленко, має 3 полки (1-й Повстанський полк, 2-й Маріупольський, 8-й Задніпровський) - чисельністю: 7300 багнетів, 300 кавалерії, 250 кулеметної команди). 2-а бригада: комбриг Белаш, начштабу Давидов, має 3 полки піхоти, 2 кавалерії (5-й Ігнат'євський повстанський полк, 4-й Керменчикський, 6-й Донський, 1-й Кавалерійський радянський, 1-й Кавалерійський повстанський) загалом 10 тис., 2 тис. кавалерії, 3-я бригада: комбриг Антощенко, начштабу Шевлюк, складається з трьох полків і одного батальйону (1-й Великомихайлівський, 3-й Григор'євський Криворізький, 7-й Задніпровський піхотний, Ударний Берестовський батальйон) 3 тис. багнетів, артдивізіон з 7 гармат. Примітка: дивізія має таку ж чисельність резерву, але не має зброї для кавалерії. Третя частина тільки має шаблі. Половина вказаних багнетів має різні системи гвинтівки Манліхер, Маузер і італійські, зі всіх гвинтівок четверта частина старого зразка системи "Гра".

15 травня 1919 р. на зборах польових командирів Махно затвердив рішення про розгортання Першої Української Повстанської дивізії імені Батька Махно.

Переформування бригади в дивізію була цілком назрілим. Не зробивши цього, Махно не міг би належним чином організувати систему управління частинами. Масштаби дивізії навіть після переформовування перевищували червоноармійські штати. У Махна було 11 полків (замість 6-9 в радянській дивізії). Чисельність 1-ї і 2-ї махновських бригад перевищувала відповідні радянські з'єднання в 3-4 рази (середня чисельність червоної бригади 3-4 тис.). Чисельність махновської дивізії перевищувала в три рази штати стрілецької дивізії Червоної Армії (яка налічувала 7-10 тис.).

У другій половині квітня 1919 р. виснажливі бої махновців з денікінцями протікали із змінним успіхом. Махновці кілька разів захоплювали і залишали Маріуполь, Волноваху, Юзово, Рутченково. Багато в чому напруженість квітневих боїв пояснювалася прорахунками червоного командування, яке не надавало належної уваги махновській ділянці Південного фронту.

5 травня Махно успішно відбив другий рейд генерала Шкуро. Підсиливши оборону на висотах біля с. Кам'яні Могили двома полками, він розгадав маршрут повернення кубанських козаків з тилів 13-ї армії і зустрів їх масованим рушнично-кулеметним вогнем піхоти. Рятуючись від обстрілу, біля ст. Розовка Шкуро натрапив на заслін з двох махновських бронепоїздів і батальйону піхоти. За даними Белаша, він втратив обоз, до тисячі поранених і вбитих. Використовуючи цю поразку Шкуро, махновці зробили контрнаступ.

До 8 травня вони зайняли с. Безіменне і Корань, намагалися виконати наказ командувача Південним фронтом - перерізати залізницю Микитівка - Таганрог, вийти на лінію М. Кирсанівка - Семенівська Коса. Але Махно не одержав допомоги для цього наступу, йому було надано лише 1-й радянський полк Чайки і за розпорядженням Каменєва направлено партію гвинтівок Бердана і 200 тис. патронів до них.

У другій половині травня боротьба за Донбас вийшла на вирішальну стадію. Повстання частин Григор'єва і козацтва на Доні проти радянської влади скували значні сили Червоної Армії. Враховуючи це, Денікін 19 травня перейшов у рішучий наступ. Кубанський корпус Шкуро завдав удару у стик дивізії Махно і 9-ї дивізії 13-ї армії. У перший же день фронт був прорваний, 9-а дивізія відступила, і кіннота Шкуро заглибилася у тил махновських частин на 45 км.

Кавалерійські колони кубанців за підтримки двох бронепоїздів і чотирьох танків розбили біля ст. Моспіно передану дивізії Махно 1-й Радянський полк і у ст. Авдот'єно полк 13-ї армії. Піше підкріплення, відправлене Махно до місця прориву фронту, було порубане шкуровцями по ходу руху біля ст. Доля. Звідси Шкуро висувався на Марьєвку, Максимільянівку у тил 13-ї армії. Піхота генерала Виноградова зайняла Єленівку, кіннота Шкуро (7 тис. шабель при двох танках і 16 гарматах) пройшла Галіцинівку-Очеретяне, загрожуючи з тилу полінії Юзове - Авдєєвка.

У цей же день, шкурочці підірвали міс на ст. Удачна, захопивши ст. Гришино, тим самим повністю знищивши глибокі тили 13-ї армії, а згодом, через ст. Межеву висунулись у тили махновських ділянок.

Рейди Шкуро не мали характер фронтових захоплень. На ділянках, де обставини примушували його відриватися від піхоти, гарнізони у захоплених пунктах не залишились. Його метою було знищення тилу ворога, посіяти паніку, полегшити наступ частин генералів Май-Маєвського, Виноградова, Кутепова. І це Шкуро вдалось.

У радянській історіографії "гришинська поразка" Махна стала відправною точкою звинувачень його у зраді революції. Відступ Махна розглядався чи не єдиною причиною поразки радянських військ у боях з Добровольчою армією у всій весняно-літній кампанії.

25 травня Рада оборони України за командою Леніна і Троцького прийняла рішення "Ліквідувати махновщину у стислі терміни".

Коли Махно дізнався про постанову вищого партійного керівництва, то 9 червня 1919 р. він відправив на ім'я Леніна, Троцького, Каменєва, Зенов'єва, Раковського телеграму у якій заявив про складання з себе повноважень начальника дивізії у зв'язку з необґрунтованими закидами у заколоті і "особистій ворожості" Троцького.

11 червня Махно звернувся до повстанців з відозвою залишатися на бойових позиціях під червоним командуванням і оголосив про свою відставку. Акт про передачу частини новому комдиру В.Круссеру оформив начальник махновського штабу В.Белаш. Згідно акту 1-а Повстанська дивізія ім. Махна складалося з шести "іменних" полків і резервних груп:

1. Ділянка фронту по лінії: Ногайськ - Романівка - Михайлівна - ст. В.Токмак - Кирилівка - Пологи - Гуляйполе - Рождественське - Ново Миколаївка, усього 135 км.

2.Піхотні полки:

а. Новоспаський (Вдовиченка) у складі 6 тис. червоноармійців, з яких без гвинтівок 3 тис.;

б. 8-й Задніпровський полк (Бондарця) у складі 5 тис. червоноармійців, з яких без гвинтівок 2 тис.;

в. 7-й Задніпровський (Калашникова) у складі 7 тис. червоноармійців, з яких без гвинтівок 4 тис.;

г.9-й Грецький (Тахтамишева) у складі 2 тис. червоноармійців, з яких без гвинтівок 1900;

д. 10-й Донський (Бондаренка) у складі 5 тис. червоноармійців, з яких без гвинтівок 2 тис.;

е. 11-й Ігнатієвський (Ровази) у складі 6 тис. червоноармійців, з яких без гвинтівок 2 тис.;

є. Три полки зведені у складі 12 тис. червоноармійців, з яких без гвинтівок 10 тис.;

і. Група Паталахи у складі 8 тис. червоноармійців, з яких без гвинтівок 5 тис.;

ж. Група Петренко (Платонова) у складі 4 тис. червоноармійців, з яких без гвинтівок 3 тис.;

з. Два бронепотяги, один озброєний шестидюймовою гарматою, другий трьома тридюймовими при 25 снарядах і кулеметах;

й. Три польові батареї (9 тридюймових гармати, на кожній з них від 3 до 10 снарядів);

к. Сто кулеметів на тачанках і до 30 тис. патронів.

л. Спорядження і каса - 800 тис. карбованців й іншого майна дивізії.

У ті дні махновські полки виявилися найбільш боєздатними і забезпечили вихід із Криму військ Дибенка.

29 червня 1919 р. Кримська Червона Армія в районі Каховки - Берислав перейшла Дніпро і зайняла лінію на правом березі від Херсона до Катеринослава.

3.3. Революційна повстанська армія України (махновці)
(червень 1919 р. - вересень 1920 р.)

Перший період.

Наприкінці червня 1919 р. Добровольча армія перейшла в наступ на Катеринославській ділянці фронту і ледь не оточили на захід від Катеринослава основні сили 14-ї армії.

27 червня Махно перемістився з Кичкаса на 6 верст південніше від с. Хортиці, де зустрівся з А.Калашниковим. Відмовившись від об'єднання всіх махновських сил, він зобов'язав останнього не виводити махновські частини зі складу 14-ї армії, відступати з нею до Херсонської губернії, на ділянку Новоукраїнка - Добровеличківка - Пісчаний Брід - Глодоси - Хмелеве.

Махно вже не мав права перебувати у складі Червоної Армії і вирішив

боротися з Денікіним самостійно.

Наприкінці червня Махно об'єднав свої частини з загонами отамана Григор'єва.

Під виглядом об'єднання сил Махно розраховував збільшити свій загін і при першому зручному випадку убити його.

В цей час загони Махно пересувалися по селах Олександрійського повіту Херсонської губернії, об'єдналися з григор'євцями, використовуючи місцеві людські ресурси для поповнення.

Наприкінці липні 1919 р. спільна чисельність махновсько-григор'євських загонів склала 5-6 тис. чол. при 5 гарматах.

27 липня в с. Сентово на Єлисаветградщині Махно ліквідував Григор'єва. Підпорядкувавши собі загони Григор'єва і ставши знову командуючим великого повстанського угруповання Махно направив своїх представників до Калашникова із пропозицією об'єднати сили.

5 серпня він видав наказ по "Повстанській армії України" в якому проголошував її створення і наказував вступати до неї всім бажаючим.

24 серпня з району Нового Бугу на з'єднання з Махном рушили його колишні полки під командуванням А. Калашникова. Їхній маршрут пролягав через Бобринець - Рівне - Помощну. 30 серпня вони прибутку до Добровеличківки де перебував штаб Махна.

До складу Повстанської армії ввійшли частини трьох бригад Червоної Армії, якими командували Губанов, Дьяченко і Маслов. У їхньому складі перебувало 11 полків (1-й, 2-й, 3-й і 4-й Новоспаський, 5-й і 6-й Задніпровський, 4-й Радянський, 1-й Олександрівський і зведений полк Судженко, два артилерійських дивізіони (Миронова і Виноградова) і інтернаціональний батальйон Еймана.

З огляду на штатну структуру Червоної Армії, ймовірна чисельність військ, що приєдналися до Махно, становила 15-20 тис. бійців.

Розташовувалася Повстанська армія в ті дні в Добровеличківському районі, зайнявши кілька десятків сіл по фронту 40 і в глибину 30 км.

31 серпня на зборах її комскладу були вирішені питання про реорганізації армії у зв'язку з переходом до партизанських дій. Особлива увага зверталася на зменшення обозу, збільшення кінноти, підвищення маневровості частин і підрозділів. Збори обрали Реввоєнраду армії у складі 35 осіб. Збори обрали штаб армії на чолі з командармом Н. Махном і начальником штабу В. Белашом. Війська Махно тепер іменувалися "Революційною повстанською армією України (махновців)".

Повстанська армія до вересня 1919 р. займала район Новоукраїнки-Олександрівки - Плетений Ташлик - Адабаш.

Після тяжких сутичок з військами Добровольчої армії, Повстанська армія відправилася похідним рейдом порядком трьома основними колонами. Піхота на тачанках і кавалерія здійснювала щодня переходи в 80-90 верст. Згідно наказу по армії центральна колона (3-й і 4-й корпус, кулеметний полк і вся кіннота) рухалася за маршрутом Добровеличківка-Новоукраїнка-Вишняківка-Верблюжка-Петрово-Софієвка-Чумаки-Хортиця-Олександрівськ довжиною у 350 км. Ліва колона, що складалася з піхотних полків 1-го корпусу, рухалася за маршрутом Новоархангельське - Велика Виска - Єлисаветград - Аджамка - Новостародуб - Зелене - Кам'янка - Катеринослав - довжиною у 320 км. Права, котру складали піхотні частини 2-го корпусу рухалась через Піщаний Брід - Рівне - Софієчку - Зобринець -Долинську - Кривий Ріг - Апостолове - Нікополь - висувалася на 315 км.

Армія мала завдання захопити міста Катеринослав, Олександрія, Нікополь, відкіля розвивати наступ на Таврію, Полтавщину, Донщину, утримуючи за собою Криворізький район. Поява великих сил Махно в глибокому тилу Денікіна було повною несподіванкою для білого генералітету.

Частинам 2-го Азовського корпусу Удовиченка Махно поставив задачу завдання захопити Бердянськ.

8 жовтня війська Удовиченко підійшли до Бердянська й у ході п'ятигодинного бою потопили 2 пароплави в порту і підірвали знаменитий "Варшавський арсенал" боєприпасів (до 20 млн. патронів).

Наступного дня Удовиченко зайняв Ногайск (нині - Приморськ) і Новоспасівку, а 11-й піхотний і 10-й кавалерійський полки 4-го Кримського корпусу Павловського захопили ст. Федорівка і Мелітополь.

12 жовтня Махно зайняв Царекостянтинівку, Гайчур, Керменчик, Великий Янісоль. 13 жовтня частини Павловського продовжили наступ і зайняли Новоолексієвку, Генічеськ, Олешки, Раденське, Чойбалси, Чаплинку. 14 жовтня Удовиченко зайняв найважливішу базу Денікіна на Азовському морі Маріуполь. 15 жовтня кавалерійська бригада Ф. Щуся взяла ст. Дібрівка, а потім ст. Гришино й Авдєєвку. У той же вечір командир кулеметного полку Ф.Кожин з батальйоном піхоти, сотнею кінноти і 30 кулеметами зайняв Юзове. До вечора 16 жовтня кавбригада П. Петренко зайняла ст. Новомиколаївську.

До 23 жовтня 1919 р. махновські війська зайняли Північну Таврію і частину Катеринославської губернії від Олешок до Синельниково і від Маріуполя до Східного Донбасу. Йшли завзяті бої в районі Волновахи, Єленівки, Царекостянтинівки, куди Денікін направив свої резерви і навіть фронтові частини. Таким чином, антимахновський фронт у другій половині жовтня 1919 р. створювався Денікіним за рахунок ослаблення його сил на головному, московському напрямку. Як досвідчений воєначальник він не міг не розуміти, що зняття боєздатних кінних частин у вирішальний момент з під Москви, неминуче призведе до втрати стратегічної ініціативи.

Отже, у цей час Денікін вважав Махно самим небезпечним ворогом, що руйнує тили і комунікації його армії, шляхи для її організованого відступу на південь.

У середині листопада 1919 р. стратегічна ініціатива на фронтах остаточно перейшла до радянської армії. На відміну від Денікіна, командування Червоної Армії використовувало всі можливості для створення значної переваги в силах на Південному фронті.

До 1 грудня 1919 р. Повстанська армія закріпилася на правом березі Дніпра від Катеринослава до Олександрівська, 86 км. по фронту. Таким чином, наприкінці червня - серпня 1919 р. Махно, вигнаний з Червоної Армії, не припиняв боротьби з Денікіним, ліквідував Григор'єва і його загони, створивши Повстанську армію чисельністю 40-45 тис. чол.

Її Кістяк склали червоноармійські полки 58-ї у 47-ї радянських дивізій, що були частинами махновської бригади Задніпровської дивізії. В армію також увійшли загони селян Херсонської і Таврійської губерній, що пов'язували наступ Денікіна з реставрацією поміщицького землеволодіння. Збираючи повстанські сили Махно ухилявся від бойових дій з червоними військами і не виступав проти Радянської влади, а послідовно боров за неї.

По даними Белаша восени 1919 р. РПАУ(м) складалася з чотирьох корпусів. 1-й Донецький мав 15500 багнетів, 3650 шабель, 16 гармат і 144 кулемета; 2-й Азовський - 21 тис. багнетів, 385 шабель, 16 гармат і 176 кулеметів; 3-й Катеринославський - 29 тис. багнетів, 5100 шабель, 34 гармат і 266 кулеметів; 4-й Кримський - 17500 багнетів, 7500 шабель, 18 гармат і 154 кулемета. У резерві штабу армії перебували: кулеметний полк (700 кулеметів на тачанках), бригада кавалерії (3 тис. шабель), обозні війська, трудові полки, комендантські роти й ескадрони загальною чисельністю 20 тис. чоловік. Усього армія мала 103 тис. багнетів, 20 тис. шабель, 1435 кулеметів, 84 гармати. Махновські формування складалися з піхотних і кінних полків, більшість з частин були сформовані відповідно до червоноармійських штатів і реорганізації не піддавалися. Нові полки створювалися за їхнім зразком.

Основним родом військ у Махна лишалася піхота. Піхота здебільшого була посаджена на тачанки, що у рейдах по денікінських тилах довели свою незамінність. Брички і підводи, запряжені 3-4 конями, стали засобом пересування піхоти, лазаретів, постачання і робили повстанців надзвичайно мобільними. Вишикувавши в один або два ряди, тачанки з піхотою рухалися швидкою риссю разом з кіннотою, здійснюючи добові переходи в 60-70, а іноді й у 90 - 100 верст.

Нищівні поразки від кінноти Шкуро в квітні-травні 1919 р. змусили Махна і його командирів приділити серйозної уваги кавалерії. 22 вересня в с. Текуча він видав наказ про необхідність навчання кавалерійській справі.

Третім родом військ Махна була артилерія. Під командуванням колишнього капітана Морозова були створені батареї і напівбатареї двох і чотирьохгарматного складу, що за рішенням штабу армії надавалися корпусам і частинам. Махновці використовували тільки польову і гірську артилерію зі знаряддями двох типів - 76 мм. скорострільною гарматою і 152 мм. мортирою.

У цей період махновське військове мистецтво остаточне сформувало принципи партизанської маневреної війни. Стрімкість переміщень живої сили на значні відстані і несподівані напади, стали улюбленими тактичними прийомами Махна.

На початку січня 1920 р. махновська армія послабилася. Це було пов'язано з хворобою понад 50% складу армії.

11 січня під його керівництвом на зборах командирів у Гуляйполі було прийнято рішення негайно розпустити по будинках 1-й корпус, а 2-й направити до Бердянського і Маріупольського повітів, де також розпустити. 3-й корпус махновської армії був розформований ще наприкінці 1919 р., основна маса 4-го корпусу і махновські загони в інших повітах і містах була роззброєна, а частина їхнього особового складу розстріляна радянськими військами.

П.Аршинов зазначав, що основними причинами розпаду армії стала епідемія тифу і каральні заходи проти "махновських сил" частинами 42-ї і 46-ї дивізій, що переважно складалися з латиських стрільців, естонців і китайців.

До лютого 1920 р. Повстанська армія Махно перестала існувати.

Другий період.

Починаючи з травня 1920 р. Відчуваючи загрозу з боку генерала Врангеля Махно починає відроджувати повстанську армію.

У ці дні сили Махно росли в основному за рахунок переходу на його бік червоноармійців. У Мар'ївцві Махно з'єднався із загонами Кожина і Маскалевського. 22 травня махновський авангард у 200-300 шабель зненацька натрапив у Новомихайлівці на 3-й полк 42-ї дивізії. Велика частина особового складу полку перейшла на бік Махна. До 25 травня його загін вступив у межі Ізюмського повіту.

27 травня у с. Олександрівка на зборах махновського загону був обраний новий склад Революційної військової ради. Її головою було обрано Н.Махна, заступником - В.Белаша. Цей орган був покликаний об'єднати всі розрізнені махновські загони.

2 червня загін махновців у 500 шабель і 800 багнетів при 3 кулеметах зайняв села Юріївка, Василівка і ст. Варварівка (30 км західніше ст. Лозова). А 5 червня Махно розгромив у с. Знаменка Павлоградського повіту 3-й запасний латиський батальйон, що "збирав" у місцевих мешканців хліб.

6 червня махновці повернули до Гуляйпільського району і на ст. Зайцево захопили продовольство і боєприпаси, що направлялися на фронт (200 гвинтівок, 2 кулемети, 30 тис. патронів, обмундирування. 7 червня вони спробували захопити біля ст. Ульянівка червоні панцирник "Радянська Росія" і "Червоний козак", але відступили до ст. Чаплино.

До 15 червня в районі Чаплино - Гришино - Волноваха - Пологи армія Махно виявилася в червоному кільці .

Проти Махно діяла Чаплинська група військ (1200 багнетів, 80 шабель, 2 гармати), 42-а дивізія і Гайчурський загін (1500 багнетів, 70 шабель і напівбатарея), а також бронелетучка № 207, панцерник № 24 "Радянська Україна" і панцерна площадка. Не дивлячись на значну перевагу червоних у бойовій техніці махновцям вдалося 16 червня вирватися з кільця і зайняти Новопавлівське, а 18 червня - с. Туркенівку.

У липні 1920 р. воєнні дії проти махновців перейшли до компетенції штабу військ ВОХРу РРФСР, що зосередив для боротьби з Махно частини тилу 13-ї армії і формування, створені з мобілізованих у Росії чекістів.

8 липня армія Махно сконцентрувалася в районі Новоуспенівки. Її чисельність, за даними Белаша, виросла до 2 тис. шабель, 8 тис. багнетів, 300 кулеметів і 12 знарядь.

Зважаючи на це Реввійськрада прийняла рішення піти на Полтавщину у глибокий тил радянських військ, щоб не обтяжувати їх положенням боротьбою на два фронти. Це дозволяло забезпечити подальший ріст махновської армії, показати свою силу, змусити радянське керівництво визнати необхідність її залучення на свою сторону для боротьби з Врангелем.

3.4. Особливості військового мистецтва махновських частин

В основі концепції бойових дій повстанської армії був покладений маневр, маневр людськими ресурсами і маневр вогневими засобами.

Величезна кількість тачанок в війська дозволяла махновцям швидко пересуватися як на марші (проходячи по 100 верст за добу) так і на полі бою, концентруючи війська на вирішальних напрямках. До того ж озброєна станковими кулеметами (грузною зброєю тих часів) тачанка дозволяла маневрувати вогневими засобами, знову ж таки використовуючи величезну кількість кулеметів в місці основного наступу.

Будучи війною маневровою, громадянська війна відродила кінноту, яка занепала під час позиційної Першої світової війни. Будучи активними прихильниками маневрової війни махновці самі блискуче використовували великі маси кавалерії для ударів по ворогові. Але вони знайшли й зброю проти великих кінних з'єднань. Такою зброєю були станкові і ручні кулемети, які в повстанській армії були зосереджені у кулеметному полку Ф.Кожина та батальйоні ручних кулеметів П.Каретника.

В тактиці дій повстанців чітко прослідковується дві тенденції розгортання бойових дій. Перша складалася з намагання діяти не досить великими, у 3-6 тис. осіб, але досить маневреними загонами, переважно кавалерія і піхота на тачанках, з величезним числом кулеметів різних систем. Це дозволяло їм діяти оперативно, мобільно, швидко перегруповуючи сили, глибоко їх ешелонуючи, бити по найуразливішим місцям противника. Друга - у розгортанні великої збройної сили, яка за чисельністю нараховувала 5-6 дивізій, для проведення широкого фронту бойових дій.

У випадку коли махновці відходили від принципів маневрової війни і розтягували свої фронти на багато кілометрів, то вони стикалися з цілим рядом труднощів. У їх командирів, позбавлених академічного вишколу, не вистачало вміння вибудовувати міцну, довготривалу оборону, вести наступ частинами.

Треба відзначити, що причиною успіхів махновської армії крім перспективної тактики дій, була і величезна підтримка місцевого люду. Українське селянство бачило в махновцях чи не єдину захисну силу своїх інтересів, своєї споконвічної мрії отримати землю і вести на ній господарську діяльність, без будь-яких "панів". Ці селяни і були основною силою махновської армії, вони підтримували її морально і матеріально.

Щодо особливостей змін у тактиці ведення бою, то її можна розподілити на чотири періоди:

І період - кінець вересень 1918 р. - 28 грудня 1918 р. - використовувались тактика індивідуального терору, уникнення від великих сутичок. З розгортанням руху впроваджувались методи широко повстання.

ІІ період - 28 грудня 1918 р. - 17 червня 1919 р. і VІ період - 27 вересня 1920 р. - 26 листопада 1920 р. - махновські загони виступали як регулярні частини РРСА. Вели дії на досить широкому фронті, а військові операції розроблялися, як операції регулярної армії.

ІІІ період - після 17 червня 1919 р. - січень 1920 р. - зі створенням стотисячної армії, Повстанська армія зосереджується на військових діях проти Добровольчої армії, тим самим відкривши „другий фронт" у тилу денікінських військ.

VІ період - 26 листопада 1920 р. - 28 серпня 1921 р. - період партизанської боротьби проти регулярних частин РРСА, безкінечні рейди і бої з переважаючими силами противника.

Узагальнюючи вищевикладене можна констатувати, що тактика ведення бойових дій повстанськими загонами на чолі з Нестором Махном у кожний період свого розвитку, мала свої характерні особливості, але в цілому мала свою особливість: маневр живою силою і маневр вогнем.


Читати далі >> 5