"Просвіта" Херсонщини - М.Гончар. Селянський повстанський рух на півдні України -3
Вітаємо Вас, Гість!
Неділя, 11.12.2016, 02:16
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

ДІЯЛЬНІСТЬ "ПРОСВІТИ" [5]
НОВИНИ ВИДАВНИЦТВА [18]
Що відбувається у херсонській філії видавництва "Просвіта". Анонси нових книжок.
ОНОВЛЕННЯ ПОРТАЛУ [7]
КОНКУРСИ, ФЕСТИВАЛІ... [22]
Увага! Важлива інформація для творчих людей.
ІНШІ НОВИНИ [8]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

Чи отримали Ви корисну інформацію на нашому порталі?
Всього відповідей: 33

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Архів записів

Календар

«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
у
<Vox.com.ua> Портал українця

Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



М.Гончар. Селянський повстанський рух на півдні України -3

1 << 2 << Читати спочатку

2.4. Розгортання та занепад григор'євського повстанського руху (травень-липень 1919 р.)

Велику роль у такому розвитку подій мало те, що навколо отамана збереглися практично всі його командні кадри, які складалися у переважній більшості з есерів різних напрямів. Більшовиків було всього кілька чоловік, які перебували повністю під впливом Григор'єва. До того ж, його начальник штабу Ю.Тютюнник з'їздив до Києва, де заручився політичною підтримкою з боку українських соціал-демократів - "незалежних". (У середині квітня 1919 р. Н. Григор'єв вийшов з партії боротьбистів і вступив до лав "незалежників").

7 травня 1919 р. на центральній площі Єлисаветграда Ю.Тютюнник оголосив підготовлений отаманським штабом і надрукований в тисячах примірниках Універсал отамана Григор'єва, в якому змальовувалася загальна ситуація в Україні, що склалася внаслідок безперервних воєн, проголошувалися загальнодемократичні гасла, використовувалися деякі положення есерівської програми: "Народе український! Народе змучений!.. Тобі насильницьки нав'язують комуну, чрезвичайку і комісарів з Московської "обжорки" і тої землі, розіп'яли Христа… Народе український! Бери владу в свої руки. Хай не буде диктатури ні окремої особи, ні партії… Геть політичних спекулянтів! Геть насильство з права, геть насильство з ліва! Хай живе влада народу України! Перед вами нова боротьба! Борітеся - поборете…", - такі головні заклики Універсалу Отамана Херсонщини і Таврії.

Слова Універсалу з ділом не розійшлися: відразу були заарештовані всі політпрацівники - комуністи дивізії, розстріляна вища військово - політична інспекція на чолі зі Скитальцем, а 9 травня начальник штабу Ю.Тютюнник началі з двох полків виїхав до Катеринослава і після бою звільнив місто. Інші полки та підрозділи звільнили Черкаси, Миколаїв, Херсон, Кременчук, ст. Бобринську, Чигирин, Снігурівку, Олешки, Знам'янку, Долгинцеве, Новомиргород тощо.

Попередній план виступу, який склав Ю. Тютюнник, передбачав встановлення повстанцями контролю над територією між Бугом та Дніпром.

На Лівобережжя він пропонував надіслати терористичні групи, які лише змогли б відтягнути на себе частину сил червоних. Головні сили отамана мусили прориватись на Правобережжя для з'єднання з військами С.Петлюри.

Всупереч своєму начальнику штабу Григор'єв розробив власний план, який враховував існування двох реальних сил - військ С. Петлюри та А.Денікіна. Отаман вирішив захопити Лівобережжя, стати між "самостійниками" та білогвардійцями, а потім диктувати їм свої умови, шантажуючи можливістю приєднання до суперника.

11 травня 1919 р. газета "Красная Армія" (№ 38) опублікувала підписаний Х.Раковським та А.Бубновим наказ від 9 травня 1919 р. про наступ на Румунію. А напередодні, 10 травня 1919 р., Рада робітничо-селянської оборони УСРР і Раднарком УСРР прийняли постанову, в якій обвинуватили лівих есерів у зриві планів вторгнення до Європи, а Григор'єва - в отаманських амбіціях і в тому, що він вже два тижні споює свої частини вином, яке вивіз із Одеси.

У постанові виголошувалося: "1) Григорьев и все его ближайшие сообщники объявлены вне закона. 2) Каждый гражданин Советской Украины и, в частности, каждый красноармеец обязан расстреливать их на месте. 3) Всякое оказание содействия Григорьеву и его сообщникам будет... караться по всей строгости военно-революционного времени - вплоть до расстрела. 4) По отношению к левым эсерам - активистам и "незалежникам" - активистам объявляется красный террор".

Та, не дивлячись на погрозливий тон постанови, більшовицьке керівництво розуміло, що ситуація була набагато складнішою. Вже більше місяця вів успішні бої з червоними військами отаман Зелений (Данило Терпило), захопивши Васильків, Кагарлик, Фастів, Переяслав, Ржищів; ніякі каральні експедиції так і не змогли приборкати отамана Струка; на Чернігівщині наводив жах на радянських працівників отаман Ангел; не припинялась рейкова війна, сотні великих і малих загонів продовжували збройну боротьбу; поступово насувалась білогвардійська армія; у Сквирі погрожував штурмом Києва Ю.Мазуренко - голова Всеукрревкому, створеного у квітні 1919 р. групою провідних "незалежників" з метою координації боротьби всіх антибільшовицьких повстанських сил.

За цих умов вагоме значення мала позиція керівників анархо-махновського руху. Тому вже 9 травня 1919 р. член Політбюро ЦК РКП(б), ленінський емісар в Україні Л.Каменєв звернувся до Н.Махна з ультимативною вимогою визначити своє ставлення до Григор'єва та повідомити про місця дислокації своїх частин. У відповідь Махно надіслав телеграму, в якій звинуватив Григор'єва і комуністів у боротьбі за владу на шкоду новому ладу та на користь Денікіну.

12 травня 1919 р. в Маріуполі відбувся махновський військовий з'їзд, на якому питання про ставлення до повстання Григор'єва, за пропозицією самого Н.Махна, тимчасово залишили відкритим. Однак, незабаром керівники махновського руху зробили свій вибір на користь союзу з більшовиками у боротьбі з григор'євщиною і, навіть, повідомили про це Григор'єва.

Та 25 травня 1919 р. Рада робітничо-селянської оборони УСРР оголосила поза законом вже самого Нестора Махна, червоні війська захопили Гуляйполе, чекісти розстріляли більшість членів махновського штабу).

Між тим хвиля селянського невдоволення дозволила військам Григор'єва швидко і порівняно легко захопити Олександрію, Кременчук, Бобринську, Черкаси, Золотоношу, Катеринослав, Єлисаветград (вдруге - 15 травня), П'ятихатки, Миколаїв, Херсон. Майже в усіх цих містах тилові частини Червоної Армії, що в переважній більшості складалися с селян, перейшли на бік повстанців. Проте у Золотоноші у бій з повстанськими частинами вступила бригада Богунського (що не завадило більшовикам незабаром після цих подій обвинуватити його у зв'язках з "незалежниками", заарештувати і розстріляти).

Займаючи міста, повстанці обов'язково звільняли з тюрем ув'язнених, що давало можливість радянським урядовцям обвинувачувати Григор'єва в потуранні карним злочинцям.

14 травня 1919 р. Х.Раковський підписав відозву до червоноармійців, які воювали проти Григор'єва. У відозві повідомлялось про успіхи більшовиків (григор'євські частини розбиті під Катеринославом і відступають на Знам'янку), але не згадувалось, що у Херсоні на бік Григор'єва перейшли майже у повному складі два великих червоноармійських підрозділи - полк ім. Дорошенка (5 тис. бійців) та 2-й Кримський стрілецький полк; що селяни, як і раніше, співчували і допомагали повстанцям.

14 травня 1919 р., з підходом військ Григор'єва до Миколаєва, там спалахнуло повстання, приводом до якого став наказ матросам місцевого гарнізону (так званого флотського напівекіпажу) виступити проти григор'євців. Уповноважений Радянського уряду і голова Миколаївської Ради робітничих депутатів Скляр відмовився з'явитися на зустріч з повстанцями, а місцева міліція, зі своєї сторони, брати участь у придушенні матроського виступу. Досить швидко і майже без втрат захопивши місто, повстанці заарештували Скляра, керівника місцевої ЧК Абашидзе та інших більшовицьких діячів, але згодом звільнили їх.

24 травня 1919 р. флотський напівекіпаж все ж таки було відправлено на боротьбу з Григор'євим та він відразу ж з'єднався з отаманськими загонами. Більшовики змушені були звернутись до єдиної інтернаціональної частини, що знаходилась у місті - до караульного загону "спартаківців".

Але його спротив було швидко зламано. Незабаром представники місцевої більшовицької влади з'явились для переговорів з григор'євцями, але були заарештовані. Повстання перекинулось і на Одеську губернію: повстав гарнізон м. Очакова, взялось за зброю населення німецьких колоній. Під час усіх цих подій у селі Козлове загинув Скляр та ще 14 комуністів.

Григор'євське повстання майже всюди супроводжувалося хвилею кривавих єврейських погромів, внаслідок яких загинуло багато людей (лише в одному Єлисаветграді - понад 3-й тисячі). Виникає питання про ставлення до цього і ступінь відповідальності за це самого Григор'єва. Як слушно зазначає В. Горак, в архівних та інших джерелах відсутні будь-які відомості про спроби отамана утримати своїх повстанців від погромів. А, з іншої сторони, якби він справді спробував застосувати розстріли погромників на місці, то йому довелося б розстріляти значну частину свого війська.

Погроми, вбивства і грабунки обумовили негативне ставлення до повстанців з боку самих різних верств суспільства. До того ж і співвідношення військових сил було явно не на користь Григор'єва. На момент виступу його війська налічували 16 тисяч бійців і мали на озброєнні 60 гармат, 10 панцерників, 14 мільйонів патронів і близько 150 тисяч снарядів.

Досить скоро Григор'єв втратив темп наступу і його становище почало швидко погіршуватись. Радянський уряд, проголосивши надзвичайний стан та утворення Внутрішнього фронту, поступово підтягував до району боїв вірні частини, в першу чергу інтернаціональні, створені з терміново мобілізованих комуністів, і регулярні військові частини з Радянської Росії. З іншої сторони, у донецьких степах з'явились денікінські частини і селянство, побоюючись реставрації влади поміщиків та терору, який за цим постане, поступово змінило своє ставлення до повстанського руху Григор'єва.

Зазнавши кілька болючих поразок на Полтавщині, Катеринославщині та в інших місцях і втрачаючи широку підтримку, загони отамана змушені були діяти лише у безпосередній близькості від залізниць. Легендарні панцерники отамана (прості платформи, оббиті листами жесті) з подавляючої сили перетворились на пастку для григор'євських військ: кинути їх Григор'єв не міг, а постійно перебуваючи на шляхах сполучення, він підставляв свої частини під удари урядових військ, які отримали таким чином можливість вільно та швидко маневрувати, перекидаючи сили у найбільш небезпечні райони.

У другій половині травня 1919 р. червоноармійські війська здобули нові перемоги над повстанцями, повернувши собі Кременчук, Бобринську, Черкаси, Єлисаветград, Олександрію, Миколаїв, Херсон. На 1 червня 1919 р. кілька тисяч повстанців загинуло у боях, а близько 7 тисяч потрапили у полон.

Червоні захопили 49 гармат, 9 панцерників і більшість кулеметів повстанців. Отаман з рештою своїх військ (5-6 тисяч бійців) відійшов у херсонські степи та вже незабаром спробував знов розширити район повстання, відтягнувши частину сил противника на інші напрями.

На початку червня 1919 р. він направив групу військ на чолі з Ю.Тютюнником на Київщину.

На думку деяких дослідників цей крок Никифора Григор'єва, був його помилкою, адже він ослабив свої сили і врешті-решт втратив надійного спільника. Ю.Тютюнник здійснив вдалий рейд по більшовицьким тилам у північно-західному напрямку, а коли зрозумів, що Григор'єву так і не вдалося скористатись з тактичних переваг, що виникли він у середині липня 1919 р. приєднався до армії УНР на чолі з С. Петлюрою).

Григор'єв продовжував боротьбу і вів пошуки союзників. Неодноразово звертався він з цього приводу до Нестора Махна, який у цей час також знаходився в дуже неприємному становищі. Не зважаючи на те, що більшовики його також оголосили поза законом, він намагався чинити спротив наступаючим денікінським частинам, утримуючи деякий час Кічкаський міст через р. Дніпро, а потім відступивши до району, який фактично контролювали григор'євські повстанці.

Отже Григор'єв і Махно прагнули об'єднати свої сили для подальшої боротьби. Але з однієї сторони Махна не влаштовували "самостійницькі" погляди Григор'єва та його пропетлюрівська орієнтація, а з іншого - двоє амбітних отаманів такої величини, не змогли б ужитися у Степовій Україні. Після переговорів між отаманами була досягнута домовленість про те, що Григор'єв очолить об'єднані військові сили майбутньої повстанської армії, а Махно - Реввійськраду. Хоча, мабуть, жоден з них не збирався підкорятись один одному. До того ж абсолютна більшість керівників махновців була налаштована проти союзу з Григор'євим, який, на їхню думку, заплямував себе зв'язками з Симоном Петлюрою та генералом Денікіним.

Григор'єв дійсно намагався встановити зв'язок й з Урядом УНР, написавши 28 червня 1919 р. листа С.Петлюрі, в якому підкреслив, що для України зовнішній ворог не становить загрози, на відміну від внутрішніх негараздів. У листі він висловив також свої думки щодо майбутнього України, перерахував власні сили, скоріш за все перебільшуючи їх: 21 партизанський загін, 4 полки піхоти, 2 тисячі кавалеристів, до 300 кулеметів.

Отаман пропонував оприлюднити свою позицію відносно перспектив співпраці та доводив, що розмови про його спроби налагодити контакти з Денікіним і Колчаком - пусті вигадки X.Раковського.

16 липня 1919 р., вірогідно під впливом близьких соратників Махна, він написав ще одного листа до голови Уряду УНР, в якому вже підкреслив, що назавжди залишається прибічником Радянської України. Адже для цього у нього власне було багато причин.

У липні 1919 р. Рада робітничо-селянської оборони УСРР прийняла постанову "Про придушення куркульських та білогвардійських заколотів на cелі", яка передбачала оголошення окремих територій на облоговому становищі, запровадження в них військово-польових трибуналів, збільшення чисельності міліції та партійних працівників-агітаторів у селах, оголошення поза законом керівників селянських виступів. Постанова закликала активізувати систему заручництва та кругової поруки, посилити та розширити систему обшуків, конфіскацій, реквізицій та контрибуцій.

Та, не дивлячись на ці заходи, повністю придушити повстання не вдалось. Затухаючи в одному місці, воно спалахувало в іншому або набувало рис легальної опозиції більшовицькій владі. Наприклад, у Єлисаветградському повіті під захистом григор'євських загонів відбувся селянський з'їзд, який, засудивши "григор'євську авантюру", виступив разом з тим проти ЧК і комбідів.

У липні 1919 р. навіть найближче оточення отамана Григор'єва зрозуміло, що справа, за яку вони боролися, безнадійна. 16 липня до Криворізького виконкому добровільно з'явився з повинною брат отамана - Олександр Григор'єв. Він написав (або підписав) лист-сповідь, який був опублікований. У листі було й звернення до колишніх червоноармійців, які ще залишались з отаманом: "За Никифором Григорьевым, бывшим штабс-капитаном, пошли лишь обманутые красноармейцы. Не верьте моему брату, он дважды изменял: его последняя измена открыла фронт генералу Деникину. Оставьте его и его помощников, без вас они ничто. Я, брат атамана Никифора Григорьева, Александр Григорьев, умоляю вас об этом".

Не дивлячись на критичний стан григор'євщини, Радянський уряд так і не зміг власними силами остаточно придушити цей повстанський рух. Розбиті загони отамана розсіялись по Херсонщині і продовжували вести партизанську боротьбу з червоноармійськими частинами та органами Радянської влади.

27 липня у с. Сентово на Єлисаветградщині Махно ліквідував Григор'єва. Це трапилося під час з'їзду (або наради) григор'євських і махновських повстанців Н. Махно, О. Чубенко та інші керівники махновців спочатку обвинуватили Н. Григор'єва у зраді народних інтересів, а потім протягом 2-3 хвилин на очах делегатів з Катеринославщини, Херсонщини і Таврії вбили Григор'єва та його найближче оточення. З'їзд схвалив те, що сталось. Частина григор'євців приєдналась до Махна, частина розійшлась по домівках.

А Голова РНК УСРР Х.Раковський отримав телеграму від надзвичайного комісара Ради робітничо-селянської оборони: "Григорьев и Терещенко со всем почти штабом изрублены махновцами. Установлено официально".

Незабаром задоволений Раковський офіційно повідомив про ліквідацію григор'євського повстання. Він перерахував сили, з якими отаман розпочав боротьбу: 20 тисяч штиків, 52 гармати, 100 кулеметів, 10 панцерників, сотні тисяч патронів, мільйон снарядів; констатував факт звільнення з-під контролю повстанців Кременчука, Знам'янки, Єлисаветграда, П'ятихаток, Користівки, Олександрії, Бобринської, Миколаєва, Херсона; обвинуватив Григор'єва у тому, що він полегшував завдання іноземним загарбникам, Румунії, білогвардійцям.

Водночас Голова Радянського уряду вказав на недостатній рівень організованості та дисципліни у Червоній Армії, яка на той час ще не зрозуміла, що вона не є армією якогось конкретного командира; поставив перед військовим командуванням завдання створення армії нового типу, яка б відповідала рівню та глибині поставлених перед нею завдань; наголосив на необхідності знищити владу куркулів на селі, провести повне роззброєння села і закінчити розшарування в ньому шляхом організації комбідів.

28 липня Н.Махно з с.Виски повідомив телеграфом про смерть отамана Григор'єва і узяв всі "історичні наслідки" на себе.

Беззаперечно можна стверджувати, що Н.Григор'єв є видатним українським полководцем, політичним діячем всеукраїнського масштабу. Його роль в українській визвольній війні періоду 1918-1920 р.р. є дуже вагомою і якщо б не прикра обставина його загибелі, не відомо ще чим могла б обернутися експансія більшовиків на територію України.

Розділ 3. Повстанський рух
під проводом Нестора Махна

3.1. Виникнення та становлення махновського руху

Виникнення махновського руху, як селянсько-повстанського руху тісно перепліталося з життям і діяльністю його засновника і лідера - Нестора Івановича Махна.

Нестор Махно народився 26 жовтня 1888 р. у сім'ї кучера гуляйпільського заводчика Кернера. У 11 місяців він позбувся батька, ріс в бідності, але зумів одержати початкову освіту. З 12 років Махно служив батраком у німецьких економіях, маєтках поміщиків, був робочим на гуляйпільському чавунно-ливарному заводі, де в 1906 р. вступив до анархістського гуртка. Його керівники Олександр і Прокіп Семенюти, Вольдемар Антоні організовували акти "безмотивного терору", експропріації банківських і поштових відділень, вбивства і грабунки багатих, виправдовуючи їх теоретичним обґрунтуванням анархо-комунізму, законам "вільного життя", традиціями козацької вольниці XVII-XVIII ст. Подібна "романтика" і "революційна" діяльність стали життєвою необхідністю і вигідним ремеслом для молодого Махно.

У 1908 р. Н.Махно був арештований за вбивство чиновника військової управи і у 1910 р. засуджений до страти. У зв'язку з "неповноліттям" (Н.Махну в момент скоєння злочину ще не виконався 21 рік) смертний вирок був замінений безстроковою каторгою.

Подальше формування Н.Махна продовжилось у Бутирській в'язниці, протягом 1911-1917 рр., під орудою свого сусіда по камері П.Аршинова. Останній до цього часу вже був зрілим ідейним революціонером, прихильником П.Кропоткина - відомого теоретика анархо-комунізму.

Лютнева революція 1917 р. звільнила Н.Махна. Він повернувся в Гуляйполе і став головою місцевого Селянського союзу, дії якого в березні-червні 1917 р. були мирними. Завдяки певному революційному досвіду, одержаному протягом 1906-1908 рр., популярності, статусу політичного каторжанина, Махно у серпні 1917 р. був обраний головою Гуляйпільської ради селянських депутатів.

Район майбутнього махновського руху був одним з найбільш "ринкових" в усій Російській імперії. Близькість портів і розвинена залізнична мережа стимулювали розвиток хлібного ринку. У Катеринославській губернії у 1913 р. було вироблено 109806 пудів пшениці. З них за межі губернії відправлено 52757 пудів. У цю частку не входив внутрішньогубернський ринок, який теж був досить широкий - губернія була насичена промисловими центрами, що споживали хліб.

Найбільш активною фігурою на Катеринославському хлібному ринку залишався селянин - протягом 1862-1914 рр. селянам степової зони вдалося скупити у поміщиків майже половину їх земель. Але поміщики нестримно підвищували ціни на землю, душачи селянське господарство. Спираючись на допомогу держави, вони прагнули зберегти орендні відносини з селянами. Це спричиняло ворожість селян до всіх великих форм приватного землеволодіння, у тому числі і куркульського. В той же час, громадо - ринкова форма селянського господарства полегшувала розвиток в районі різних форм сільськогосподарської кооперації, якій активно допомагало земство.

У ході боротьби з корниловщиной, санкціонованою О.Керенським, Н.Махно створив у Гуляйполі Комітет порятунку революції, організувавши з членів анархістської організації бойову дружину - "Чорна гвардія". А з липня 1918 р. організувавши бойовий загін, починає повстання проти австро-німецької окупації і уряду гетьмана П.Скоропадського.

Перший серйозний бій загін махновців дав 30 вересня 1918 р. у селі Дібрівки (Велика Михайлівка). Об'єднавшись з невеликим загоном Ф.Щуся, Н.Махно з групою в два десятки бійців зумів розбити переважаючі сили австро-угорців. Авторитет нового загону в районі виріс, а сам Нестор Іванович одержав почесне звання "батько". Незабаром під його командування перейшли загони Петренко-Платонова (район Гришино) і Куриленка (район Бердянська).

Сам партизанський загін діяв як мобільна ударна група. Іноді він виявлявся на межі знищення переважаючих за чисельністю силами противника, але в цілому дії Махно були відносно успішними і так само сприяли зростанню його авторитету серед селян. Страх перед Махно нейтралізував велику частину куркульства. Селяни і батраки, що озброїлися за рахунок поміщиків і кулаків, фактично контролювали положення там, де були відсутні австро-угорські частини.

На початкових етапах становлення Директорії Української Народної Республіки, Н.Махно обережно поставився до її лідерів, але уже 26 грудня 1918 р. під час Селянського з'їзду Катеринославської губернії він закликав організовано боротися проти Директорії, тим самим чітко окресливши свої симпатії в бік радянської влади.

Враховуючи наявність значних сил у Махна, його участь у боротьбі з гетьманською владою, комісар головного штабу С.Петлюри у Катеринославі отаман Горобець почав проводити переговори з представниками махновського об'єднаного штабу Чубенко, Гор'євим, Херсонським і Миргородським про спільні бойові дії проти білогвардійців.

На підставі підписаного 15 грудня 1918 р. договору Горобець забезпечував загони Махна зброєю, боєприпасами і продовольством, а махновці сприяли мобілізації в армію Української народної республіки на Гуляйпільщині. Але цей "союз" був лише військовою хитрістю Махно: одержавши від отамана Горобця вагон патронів, піввагона гвинтівок, бомби і вибухівку, махновці виступили проти військ Директорії.

На початку грудня 1918 р. до Н.Махна прибули Представники Катеринославського обласного ВРК Г. Колос і І.Максименко, які домовилися з ним про спільні бойові дії проти армії УНР і білогвардійців. Махно обіцяв підкорятися губревкому в оперативному відношенні і послав в обласний військово-революційний штаб свого представника Шевченко-Марченка, а також передав Г.Колосу загін Петрова у 150 багнетів, який повинен був почати наступ на Гришине (нині - Червононоармійськ). Вже в грудні махновсько-більшовицькі загони захопили лінію Керменчик - Гуляйполе - Пологи - Царекостянтинівка.

27 грудня 1918 р. під керівництвом Н.Махна почалася операція по захопленню Катеринослава. Після вдалого наступу, махновсько-більшовицьким військам вдалося закріпитися у Катеринославі на деякий час, але вже 1 січня 1919 р. під натиском підрозділів Директорії на чолі з отаманом Самокишем, махновці вимушені були покинути місто і відступити до станції Нижньодніпровськ.

3-4 січня 1919 р. на станції Пологи відбувся збір делегатів від загонів, який ухвалив рішення про створення свого найвищого військового органу - оперативного штабу. Він повинен був об'єднати загони у полки, додати їм тилову базу, сформувати нові частини, розподілити запаси зброї і керувати бойовими діями махновців проти військ Директорії і білогвардійців. Загони, які не підкорялися штабу, підлягали роззброєнню, а їх командири - загальноповстанському суду.

У наказі по штабу від 4 січня мовилося про реорганізацію махновських загонів у п'ять полків загальною чисельністю 6200 чоловік. 50% з них були озброєні лише обрізами і мисливськими рушницями, саморобними піками, вилами і ключками. Згідно наказу, полкам присвоювались ім'я "батьки Махна", всі вони мали порядкові номери. Командирам полків наказувалось створити штаби, загони переформувати в батальйони, залишивши їх територіальні назви, переобрати командирів, а тих що втратили посаду, відправити для роботи в штаб Махна.

У основі реорганізації махновських формувань чітко простежується штатна структура Червоної Армії, прийнята в березні 1918 р. наказом Вищої військової Ради Радянської Росії за № 220. За ним, основною тактичною одиницею висувалася дивізія у складі 2-3 бригад, кожна бригада складалася з 2-3 полків. Головною господарською одиницею ставав полк у складі 3 батальйонів по 3 роти в кожному, загальною чисельністю 1200 багнетів.

Надалі при створенні своїх формувань махновці неухильно дотримувалися організаційного штату Червоної Армії.


Читати далі >> 4 >> 5