Вітаємо Вас, Гість!
Неділя, 24.09.2017, 07:02
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

ДІЯЛЬНІСТЬ "ПРОСВІТИ" [5]
НОВИНИ ВИДАВНИЦТВА [18]
Що відбувається у херсонській філії видавництва "Просвіта". Анонси нових книжок.
ОНОВЛЕННЯ ПОРТАЛУ [7]
КОНКУРСИ, ФЕСТИВАЛІ... [22]
Увага! Важлива інформація для творчих людей.
ІНШІ НОВИНИ [8]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

Хто такий Антон Павлович Чехов?
Всього відповідей: 57

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Архів записів

Календар

«  Вересень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



Голодомор 1932-1933 років у Херсонській області -3 - Зміни економічних відносин на селі

1 << 2 << Читати спочатку

Зміни економічних відносин на селі:
колективізація і голодомор початку 30-х років

Курс на прискорений розвиток промисловості держава здійснювала в руслі форсованого перекачування в індустрію коштів із села, шляхом зміни в ньому економічних відносин. Вище політичне керівництво через адміністративно-командний апарат намагалося будь-що взяти під контроль поставки сільськогосподарської продукції.
Соціалістичними перетвореннями на селі передбачалося обов’язкове переведення його на колективний спосіб господарювання. Центр висунув гасло суцільної колективізації й проведення її в другій п’ятирічці форсованими темпами. Однак ставлення московського центру до України було особливим, тут планувалося колективізувати 30% господарств порівняно з 18-20% у інших республіках. На листопадовому (1929 р.) пленумі ЦК ВКП(б), що став переломним у проведенні суцільної колективізації, партійна верхівка з центру — Й.Сталін, В.Молотов, Л.Каганович висунули ідею здійснення суцільної колективізації протягом одного року. Аргументи наркома землеробства УСРР О.Шліхтера й голови Колгоспцентру І.Гаврилова про можливість завершення колективізації в УСРР не раніше першої п’ятирічки не бралися до уваги. Генеральний секретар ЦК ВКП(б) “Про темпи колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву” від 5 січня 1930 р. Україна визнавалася республікою, де завершення колективізації планувалося восени 1931-1932 р. та селяни не виявляли бажання вступати до сільськогосподарських артілей.
Політичне ж керівництво України на догоду центру на 1-1,5 року скоротило терміни проведення колективізації в республіці. За ініціативою С.Косіора колективізацію степової України передбачалося провести протягом весняної посівної, а всієї республіки — до осені 1930 р. Директива за підписом С.Косіора від 24 лютого 1930 р. про форсування колективізації орієнтувала на насильницькі методи усуспільнення індивідуальної селянської власності. До 1 березня 1930 р. в Україні було колективізовано 62,8% селянських господарств.
Селяни чинили опір, псували й продавали реманент, вирізали худобу. У березні 1930 р. Й.Сталін виступив у “Правді” зі статтею “Запаморочення від успіхів”, в якій звинувачував у “Перегинах” не центральне, а місцеве керівництво. Незабаром селяни почали масово виходити з колгоспів.
Держава розпочала “боротьбу з куркульством”, хоча більшість цих “класових ворогів радянської влади” стали заможними в роки непу. Зі зміною наприкінці 20-х років політики держави в оподаткуванні заможних господарств у напрямку обмеження оренди землі, заборонили купувати машини, реманент заможні селяни почали активно розпродавати майно, худобу і виїжджати до міст. У 1929 р. чисельність міцних селянських господарств в Україні порівняно з 1927р. зменшилася з 200 до 72,8 тис., або в 2,7 рази.
За вказівками московського центру, що керувався постановою ЦК ВКП(б) від 23 січня 1930 р. “Про заходи щодо ліквідації куркульських господарств в районах суспільної колективізації” до 1 червня 1930 р., розкуркулення було здійснено в 450 з 583 районів УСРР. Ці акції проводилися безпосередньо сільськими радами із залученням сільської бідноти, матеріально стимулювалися реквізованими в “куркулів” продовольством та майном.
Кількість таких “розкуркулених” у 1929-1931 рр. становила в УСРР близько 1,4 млн. чоловік — майже 200 тис. сімей. 850 тис. селян було депортовано на Північ і до Сибіру. Наслідком форсованих темпів колективізації стало усуспільнення на кінець 1933 р. 73,2% селянських господарств. Слідом за колективізацією настала найвища в історії села державна експлуатація селян. У великих обсягах конфіскувалося вироблене зерно, худоба тощо. В січні — листопаді 1930 р. з українського села було вилучено 400 млн. пудів зерна. А за такий самий час 1931 р. — 380 млн. пудів. У знекровленому селі почав поширюватися голод, що став особливо відчутним узимку 1931-1932 рр. А у липні 1932 р. емісари Й.Сталіна — надзвичайні уповноважені В.Молотов і Л.Каганович телеграфували з УСРР “вождеві народів”, що хлібозаготівлі в Україні розвиваються неприпустимо повільно.
Незважаючи на посуху й неврожай, добре знаючи, що в українському селі лютує жорстокий голод, РНК СРСР і ЦК ВКП(б) дали республіці непосильний план хлібозаготівель — 356млн. пудів. У листопаді 1932р. партійно-державні органи розробили спеціальну інструкцію щодо організації хлібозаготівель в одноосібному секторі УСРР. У разі невиконання плану зернопостачання передбачалося позбавити селян земельних наділів і виселити до інших районів чи областей. За постановою РНК УСРР від 24 листопада 1932 р. облвиконкомам за невиконання планів в одноосібному секторі дозволялося вдвічі збільшувати розміри штрафів.
Крім зерна, у селян відбирали овочі (річну норму здачі), м’ясо (15-місячну норму поставок), сало та іншу продукцію, прирікаючи людей на голодну смерть. Однак ніякі репресії не могли забезпечити виконання плану хлібозаготівель. На 1 листопада 1932 р. було заготовлено й здано лише 195 млн. пудів зерна, що становило 54,8% запланованого. У жовтні 1932 р. з метою посилення викачки зерна з України Й.Сталін відрядив у республіку В.Молотова, з 30 жовтня в Україні почала діяти Надзвичайна хлібозаготівельна комісія, очолена В.Молотовим, яка вилучила в українського селянства додатково 89,5млн. пудів зерна.
18-20 листопада 1932 р. політбюро ЦК КП(б)У та Раднарком УСРР наказали здати в рахунок держпоставок усі колгоспні страхові фонди, відбирали в людей (у тих, кому вони були видані) зернові аванси. З метою обов’язкового забезпечення виконання партійно-державної постанови центру від 14 грудня 1932р., якою партійні органи зобов’язувались викорінювати “саботажників хлібозаготівель” із застосуванням арештів і ув’язнень, в Україну прибули Л.Каганович і П.Постишев як уповноваженні ЦК ВКП(б) та Радянського СРСР. 24 грудня 1934 р., виконуючи вказівки Й.Сталіна, вони спонукали ЦК КП(б)У прийняти постанову про здачу державі усіх без винятку зернових фондів. За пропозицією В.Молотова політбюро ЦК КП(б)У наклало на одноосібників спецподаток у сумі 300 млн. карбованців.
Слідом за цим на місця відрядили надзвичайні комісії, що були основними виконавцями репресій щодо сіл, звинувачених у злісному саботажі хлібозаготівель. За невиконання хлібозаготівель їх заносили на “чорні дошки”, що означало припинення в них державної й кооперативної торгівлі. Селян позбавляли можливості купити промтовари, сірники, гас тощо. “До цього часу в районах діє розпорядження про продаж повсюди сірників, солі, гасу... Треба негайно це скасувати й прослідкувати виконання”, — телеграфував С.Косіору В.Молотов 20 листопада 1932 р. На “чорні дошки” було занесено 400 сіл, які оточили військами, пересування селян заборонялося.
Провадилися “чистки” парторганізацій, застосовувалися репресії до представників державної влади, селян. За листопад і п’ять днів грудня 1932 р. в Україні було заарештовано 340 голів колгоспів, 750 членів правлінь, 140 рахівників та комірників, 195 інших працівників колгоспів. За законом “про п”ять колосків”, підписаним Й.Сталіним особисто, за жменю зерна з колгоспного поля, принесеного голодним дітям, хліборобів ув’язнювали. З 20 тисяч чоловік, засуджених “за колоски”, 83% були рядовими колгоспниками чи одноосібниками.
Приховування навіть незначної частки зерна розглядалося як злісний саботаж хлібозаготівель, шкідництво. Наприкінці грудня 1932 р. на Північ лише з Одеської та Чернігівської областей було виселено 800 селянських сімей. С.Косіор в одній із промов (4 лютого 1932 р.) назвав комуністів, які скаржились на відсутність зерна, “куркульськими агентами”. Зерно у голодуючих селян конфіскували шляхом подвірних обшуків. На основі постанови уряду від 17 лютого 1933 р. застосовувались спеціальні заохочення за доноси селян на своїх сусідів про приховування зерна.
Недорід і страшний голод не бралися до уваги, експорт зерна, хоча дещо й зменшився, але не припинився. У 1930 р. експортовано за кордон 4,8 млн.т., 1931 р. – 5,2 млн.т., 1932 р. — 5,1 млн. т., 1933 р. — 1,8 млн. т. зерна.
У 1932 р. в Україні було зібрано зерна лише на 12% менше, ніж у середньому за 1926-1930 рр. Це засвідчує, що при бажанні влади можна було уникнути страшного лихоліття, забезпечити населення необхідним мінімумом продуктів харчування. Але тоталітарна держава прагнула за будь-яку ціну прискорити проведення колективізації. Смертність від голоду з осені 1932 р., тобто з початку діяльності комісії В.Молотова, стала масовою. Пік голодомору припав на зиму 1932 — весну 1933 р. Вмирали передусім хлібороби, мешканці села. Повсюдним явищем став канібалізм. Масовою була дитяча смертність. Намагаючись врятувати виснажених голодом дітей, селяни везли їх у міста і залишали у лікарнях, на залізничних вокзалах, базарах, вулицях, сподіваючись, що їх заберуть до дитбудинків. За даними дослідників, від голоду в Україні загинуло до 10 млн. чоловік, насамперед хліборобів. Документи закритих раніше архівних спецфондів свідчать, що Сталін, владна верхівка, секретарі партії мали повну інформацію про масову смертність людей від штучно організованого голоду. Однак виступаючи в лютому 1933 р. на Всесоюзному з’їзді колгоспників-ударників, Сталін назвав “харчові труднощі” колгоспників дитячою іграшкою.
Охопивши Північний Кавказ, Кубань, Поволжя, найжахливішим голод виявився саме в Україні. Проте хлібозаготівлі й репресії не припинялися. Селян, які під страхом мученицької смерті залишали села, каральні органи заарештовували. Голод, створений верхівкою тоталітарної держави, був також своєрідним методом “виховання” у селян прагнення працювати не на себе та свою родину, а саме на державу.
Села України обезлюдніли. Живі не мали сил ховати померлих. Чорні прапори над сільрадами позначали вимерлі села. Водночас на елеваторах, залізничних станціях, а то й просто неба під охороною військових зберігався “резерв” зерна, яке часто псувалося і ставало непридатним навіть для технічної переробки. Але голодним людям доступу до нього не було.

Г.Г.Глущенко, завідувач сектору з питань внутрішньої політики та зв’язків з громадськістю Голопристанської районної державної адміністрації

Читати далі >> 4 >> 5 >> 6