Вітаємо Вас, Гість!
Понеділок, 29.05.2017, 22:49
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

ДІЯЛЬНІСТЬ "ПРОСВІТИ" [5]
НОВИНИ ВИДАВНИЦТВА [18]
Що відбувається у херсонській філії видавництва "Просвіта". Анонси нових книжок.
ОНОВЛЕННЯ ПОРТАЛУ [7]
КОНКУРСИ, ФЕСТИВАЛІ... [22]
Увага! Важлива інформація для творчих людей.
ІНШІ НОВИНИ [8]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

Мовний закон...
Всього відповідей: 19

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Архів записів

Календар

«  Травень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
у
<Vox.com.ua> Портал українця

Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



Елінг -7. Х.Алексійчук, В.Гайдамака, В.Моргун та ін.

1 << 2 << 3 << 4 << 5 << 6 << Читати спочатку





Христина АЛЕКСІЙЧУК



УКРАЇНА



Я живу в Україні
І багато мрію.
Знаю, в Україні
Люди дуже милі.
І немає значення,
Хто ти і за кого.
«Ні» фальсифікаціям!
«Так!» — вкраїнській мові!
Небагато знаю я,
Але зна серденько,
Що наша країна –
Друга наша ненька.
Наша мова рідна
Звучить солов’їно,
В’ється, як барвінок,
Наша батьківщина.
Це – блакитне небо, жовтії поля,
Річка чистовода,
Радісна земля.
Це – моя країна!
Я її люблю,
З нею поєднаю доленьку свою.
Хай цвіте барвінок,
Далі процвітає!
Солов’їна мова всюди хай лунає!

* * *



Осіннє листя опадає
У цьому дивному краю,
І я вже, певно, і не знаю –
Чи я із мрії повернусь?
Осіннє листя опадає,
І дуже швидко плине час.
За роком рік життя минає.
Збагачує майбутній квіт,
Барвисті фарби розбавляє,
І незабутній той політ,
Де я, мов ластівка, літаю,
Весни пригадуючи цвіт,
А осінь листя розсипає,
Щоб донести мені привіт...
Пройшла година, може, більше.
Моя фантазія мина,
І землю тихо огортає
Зима, зима, зима...
Навколо сніг, а я збагнула,
Що осінь щойно вже пішла.
Осінні барви полонила
Зима, зима, зима...

ШЛЮБ НА НЕБЕСАХ



Найвідоміший в народженні легенд, у Херсоні є дім на розі вулиць Суворова та Михайловича. Його прикрашають дві скульптури з веслом та якорем, які сидять над карнизом центральної будівлі навколо гербового щита. Яких тільки легенд не народжувала ця скульптура!
Колись, давно, на Херсонщині жив багатий купець з дуже гарною дочкою. Одного разу дівчина закохалася у звичайного хлопця, який мав добру душу та відкрите серце. Купцю не подобалися їх стосунки, адже він прагнув більш солідного (на його погляд) чоловіка для єдиної дочки. Закохана дівчина не могла дійти згоди з батьком: у відчаї, вона втекла з дому та невдовзі загинула. Купець не чекав такого повороту подій, він став нещасним та засмученим. І тільки втративши доньку, зрозумів, що не можна міняти щастя на гроші. Маючи багато грошей, він не здатен повернути її. Тоді батько встановив над своїм будинком дві фігури молодих людей, які втопилися у Дніпрі. Адже він вірив, що кохані об’єднаються на небі, і тепер тільки там вони зможуть одружитися навічно.
У 1900 році ця скульптура стала гербом громадської організації “Общество взаимного кредита”. Десь у 1930-х роках будинок прилаштували під інститут фізичних методів лікування лікаря Векслера, пізніше будівлю перейменували на “грязелечебницу”. З 2004 року власником будинку стала компанія, подібна до “Общества взаимного кредита”, вона відреставрувала споруду, залишивши її красу. Зараз у цій будівлі розташований «Банк НРБ».
Минуло багато років, купець помер, а те, що він залишив, ми можемо побачити і досі: скульптури закоханих, родинний герб (що також на будинку) та мораль: «Не можна міняти щастя на гроші».



Василий ГАЙДАМАКА



РОМАНТИКИ МОРЯ



С давних пор по Днепру
Ветер рвет на ветру –
Запорожцы на «чайках» ходили.
В штиль и в шторм морем шли,
Не страшились волны –
Предки к морю любовь нам привили…

У Днепра, где наш род,
Жил рыбацкий народ.
Щука, сом, караси – дар Днепровья.
Босоногих ребят
Из простых бедных хат
Даль морская манила с подворья.

Рвались к морю, на флот,
Где пьют флотский компот –
Кто служить, кто учиться стремился.
День с рассветом встречать,
Жизнь морскую начать,
Чтоб успеха на службе добиться.

Жизнь устроена так –
Полосами: свет – мрак,
Независимо, где и кто служит.
И на Черном – в тепле,
И где Север – во мгле,
Но романтик всегда с морем дружит.

Клотик, киль корабля,
Море, трап и земля…
Моряку смысл приятный, бывалый:
По призванью служить,
Море страстно любить –
Быть романтиком в жизни удалым!




Людмила КРИЖАНІВСЬКА



ВЕЧІР



Розніжився Дніпро між берегів,
Духмянощами серпня оповитий ...
Володар – Сонце небо перегрів,
Й повільно залишає трон зеніту,

Кипить в мереживі сріблястих верб,
Розпечений вповень чорним гнівом,
Що ніч, тихцем, карбує чорний герб
Вже тінню довгою підступно – зліва.

Кохану землю владар милував,
Всю заціловану теплом й розквітлу,
Сміявся, як востаннє, розсипав
У любощах між крон веселки світла.

Пишноту пестив виноградних лоз,
Пухнасту мерехтливість полуниці ...
Горіха листя міддю зайнялось –
Стоїть у латах величезний лицар!

У небі, тьмяно загустів ефір,
А в плавнях вирував злотавий пломінь.
Застигли береги, як хвилі з гір,
Не встигши розплескатись в яру повінь.

Окраєць неба довго ще білів,
Неначе личко мрійної красуні,
Володар – Сонце бився і світив –
Ще гралося смарагдове відлуння!

І тихим подихом зітхань земних
Прозорий ластився до верб серпанок,
Сюрчаннями завзяті цвіркуни
Все кликали такий жаданий ранок...



Александр ПАЙКИН



* * *



Вот усталый радист-матрос
Примет чей-то сигнал негромкий:
«SOS»! Тревожное слово «SOS»
Вдруг ударит по перепонкам.
Напряженно дрожит рука,
Отмечая координаты.
И радист, побледнев слегка,
Ждет сигналов у аппарата.
Где-то люди вступили в бой!
В бой с разгневанным океаном.
И с надеждою рулевой
Ловит каждый жест капитана.
Только б дизель не подкачал!
И, грядою подводной вспорот,
Словно клочья, висит металл,
Предвещая и смерть, и горе…
Но у жизни – свои права!
И неправда, что всё от Бога.
По бумаге бегут слова:
«Продержитесь ещё немного!»

* * *



Стали бедные – нищими,
И богаче богатые.
Стали нужные – лишними,
Без вины виноватыми.

Кто-то, пользуясь случаем,
Тут же вспомнит про Сталина.
Может, вновь революция?!
Но про это читали мы...

И пошли предсказания,
Каждый метит в астрологи,
И ветшают, как здания,
Даже здравые помыслы.

Среди этого крошева
Людям так уже хочется,
Чтобы только хорошие
Исполнялись пророчества.

Чтоб любили влюбленные,
Чтоб строители – строили,
Чтоб не водкой плененные,
Парни были веселыми.

Чтоб удача и почести
Здесь при жизни достались нам.
И культуры – так хочется!
Как редчайшего лакомства...



Владимир ПЛОТКИН


Поэт. Автор десяти поэтических сборников и нескольких книжек для детей.
Писал на русском и украинском языках.
Руководил клубом (1997–2000)

* * *


Когда душа едва держалась в теле
И острова растаяли вдали,
Он вспоминал холодные апрели,
И новости, что никого не грели,

И канувшие в Лету корабли,
И тихий голос женщины любимой,
И грустный взор её прекрасных глаз,
И Время, пролетающее мимо,
И счастье, что, увы –
неповторимо,
И он шептал: «Я думаю о Вас…»

ПРОСТАЯ ИСТОРИЯ



Есть у меня надежный друг –
Простой придворный пес.
Он появился как-то вдруг
И сердце мне принес.

И я откликнулся на зов,
Откликнулся на взгляд.
Мы оба вышли из низов.
И нет пути назад.

За гранью быстротечных лет
Немыслимых веков
Нам суждено оставить след
В созвездьи Гончих Псов.




Читати далі >> 8 >> 9 >> 10 >> 11 >> 12