Вітаємо Вас, Гість!
Понеділок, 24.07.2017, 08:50
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

ДІЯЛЬНІСТЬ "ПРОСВІТИ" [5]
НОВИНИ ВИДАВНИЦТВА [18]
Що відбувається у херсонській філії видавництва "Просвіта". Анонси нових книжок.
ОНОВЛЕННЯ ПОРТАЛУ [7]
КОНКУРСИ, ФЕСТИВАЛІ... [22]
Увага! Важлива інформація для творчих людей.
ІНШІ НОВИНИ [8]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

Які теми треба більше розкрити на нашому порталі?
Всього відповідей: 62

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Архів записів

Календар

«  Липень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
у
<Vox.com.ua> Портал українця

Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



Елінг над Дніпром -4. Е.Гельфанд, Т.Хаимова, А.Дунаєв та ін.

1 << 2 << 3 << Читати спочатку





Елена ГЕЛЬФАНД



СВЕТА


Вся сияет светом
В нашем классе Света.
У неё косички
Солнечного цвета.
Разошлет улыбки,
Передаст приветы,
Всем она поможет
Делом и советом.
С нею и зимою
Расцветает лето.
Вот она какая
Маленькая Света!

ТАМ НЕ БЫЛО ТЕБЯ


Я перед Богом с юности грешна.
Всё суетилась, бегала, спешила.
Моя весна, как вихрь: пришла – ушла.
Да что, по сути, в молодости было?
По праздникам – чудесные цветы,
Подарки, встречи голову кружили,
Гуляния до самой темноты,
Слова, что на морозе сразу стыли.
Но не было тебя там, милый друг,
И нежного журчанья нашей речки,
Твоих весёлых глаз, надёжных рук,
Огня таинственного лёгкой свечки.
Там не было такого взгляда вглубь,
Пронизывающего, нежно и любя,
Там не было солёно-сладких губ.
Что говорить? Там не было тебя.

З чверть віком тебе, мій рідний!


Пам’ятаєш, як весною
П’янко пахнув нам бузок?
Йшли до клубу ми з тобою.
Кликав творчо жить ставок.

Ти шукала в білосніжних
П’ять щасливих пелюсток,
Ти питала тихо, ніжно:
– Чуєш чижа голосок?

З того часу, як дізнаюсь,
Що живе і клуб, й бузок –
Згадую, благословляю,
Рідний «Елінг», наш ставок.

Вік-Кошовий


Татьяна ХАИМОВА



Я ЛЮБЛЮ



Искрится взгляд, как чистый ручеек.
В нем доброты и ласки чувствую поток.
Я не устами уст твоих коснулась –
К ним приложила палец, улыбнулась:
Увидела себя со стороны, подумала:
«Друг другу мы нужны».
Гляжу в глаза, как утром на зарю
Светлее с каждым мигом:
Я люблю!

ЭТО БЫЛО ДАВНО



Твои глаза – раскрытые ромашки,
В них пламень солнца, света и тепло.
Тебя так долго, так мучительно искала
Ведь знала я тебя уже давно.

Еще тогда, в девичьих томных грезах,
Твои родные мне привиделись черты.
В окно стучалась веточка сирени,
А за окном был ты, и только ты.

Я ощущала твои губы, руки, тело,
Твое невыразимое тепло.
В окно стучалась веточка сирени,
А было это так давно.

* * *



Осень, осень…
С нею птицы уносят
надежды лета…
С потоками света
в осень уходят мечты.
И один только ты
Сможешь в сердце зажечь
и мечты, и надежды.

* * *



Солнце в окошко не бьётся,
Свет его ласково льётся
В утренний праздничный дом,
Встану, пройдусь за углом.

Терпко запахнет травою.
Лёгкой прозрачной росою
Ноги промокнут мои…
Ах эти славные дни –

Детство в родимой сторонке…
Лики святые в иконке
Скорбно глядят на меня
День ото дня, день ото дня.



Анатолій ДУНАЄВ



ПОВЕРНУЛИСЬ ДОДОМУ ПТАХИ ЛЕГКОКРИЛІ



Знову линуть над містом ті веселі світання,
Гомінким переспівом різних – різних птахів…
Чом не чується щебет, що весняним вітанням
Повертається стрімко із далеких країв?

…Прилетіли до міста ті птахи легкокрилі
І лунає розливом у блакиті ясній
Щебет ніжний та милий і повік незрадливий –
Повернулись додому ті пташки навесні!

Повернулись, бо, мабуть, не співається птахам
В тих краях, що не любі для співочих сердець…
Бо співається там лиш, де гніздечко під дахом,
Де той спів, наче долю, колисає вітрець!

НЕ ЗМОЖУ СВОЄЇ ЗЕМЛІ ЗАЛИШАТЬ



Осіннє багаття духмяно горить,
Вітерець ледь дерева гойдає,
А груша така золотава стоїть,
Неначе весілля чекає!..
Здається, життя вже сповільнило хід,
Лелечі ключі десь курличуть…
Чом, доле, у той, у високий політ,
Мене за собою не кличеш?
Та краю не можу свого залишать:
Душі в чужині не зігрити…
Серця не зігріті не можуть співать,
Як птаху без крил не злетіти!



Любов ШЕВЧЕНКО


ВЕСНА


Зацвіли дерева у моїм саду:
Абрикоси, вишні, яблуні в цвіту.
Цей духмяний запах
серце полонить.
Душу лиш тривожить,
І п’янить, п’янить.
Ось і пташка сіла,
п’є цей аромат,
Ніби прикипіла, бо ж п’янить
цей сад.
Неначе весілля чекає!



Евгений НИКОЛАЮК


СОНЕТ


Напрасный труд искать, по чьей вине
Мелодия любви вдруг замолчала.
Осталась боль. От этого вдвойне
Все хочется забыть и жить сначала.

Конечно, это было не во сне.
Через года мгновением промчало.
И больше не вернуться к той весне,
Когда во мне ты песней зазвучала.

Мы поспешили все перечеркнуть
И безвозвратно выбрали свой путь,
Который только горечью измерить.
И с этой неудавшейся судьбой,

Что мы на разных берегах с тобой,
Смириться трудно. В это трудно верить.



Михаил БРИФ



* * *



Сестрица Алёнушка
И братец Иванушка
— Ты не плачь, Алёнушка,
Смахни слезу со щёк!
Жизнь на самом донышке
Теплится ещё.

Не горюй, Алёнушка,
Слёзы зря не лей.
Быть козликом, сестрёнушка,
Много веселей.

— Ты не плачь, Иванушка,
Горе – не беда.
В море-океанушке
Солона вода.

Беды напророчены?
Станем дожидать!
А к корытцу очередь –
За версту видать.

Семьями! С ребятками!..
Ваня, погляди!
Все хотят козлятками –
Веселей, поди…



Дмитро СЛИЖУК



ПОВЕДИ!



Хоч і слово згубилось від Правди реалій,
Та блука жебраком у біди,
Мене, Боже, веди й до спотворених ляльок,
До сердець кам’яних теж веди.
В царстві зла верховодять ще маски бездушні –
Повні блуду, омани, пітьми…
Хай я жаром ввійду в найхолодніші тундри,
Що вважають себе людьми.
Не шанують ім’я найсвятіше і досі, –
Їх серця – в круговерті війни…
То ж візьми мене, Боже, в краї, де не скосить
Всезростаюча лють сатани.

ТОБІ


Ти – незаймана зірка, що хоче в обійми планету,
Таємнича сльоза, про яку жодне серце не зна…
Як бажаєш не раз на коханого плечі опертись,
Як бажаєш спивати божественну втіху до дна.
Ти – розлитий бальзам серед сліз,
таких різних-прерізних,
Хоч краплинку добра все благаєш,
благаєш мовчанням.
А фіалки цвітуть… лише там, де поглянеш ти ніжно.
А фіалки цвітуть…все цвітуть… як твої сподівання…

Ти – принцеса бажань, ти – провидиця бід і цілунків.
Загадкове не спить, а в тобі первозданна співа.
І не треба нести в чийсь палац недоречних дарунків
І картати, що пізно: не встигли горіти слова…



Майя БЫСТРОВА



ТЕБЕ


Одно прикосновенье,
Один случайный миг…
Как сладостно мгновенье
В объятиях твоих.
И стыд, и радость бытия
Во мне переплелись.
А губы шепчут – я твоя.
Во всей вселенной мы вдвоём –
Лишь только ты и я!

КАК ТЫ ПОСМЕЛ?


Я все мосты к тебе сожгла
И образ твой похоронила
На дне души, и не спросила:
Хотел ли ты забыть меня?
Уже давно твои следы
Дожди осенние отмыли,
Давно слова любви остыли
В часы ночные без тебя.
Завьюжила метель судьбу,
Засыпала пути, дороги,
И мысли к твоему порогу
Уж больше не влекут меня.
Ничто уже не пробуждалось
В остывшей памяти моей,
И чувства тех далеких дней
Угасли навсегда во мне…
Так почему же этой ночью
Тебя я видела во сне?
Как ты посмел – присниться мне?



Катерина БАРАНОВСЬКА



* * *



Нащадкам мову передам,
як скарб
Я зрозуміть не здатна тих людей,
Що рідної зреклися мови.
На тиждень – в місто, і, дивись, іде
Й російською до земляків говорить.
Ні, я не проти неї – Боже збав!
Але ж у нас прекрасна рідна мова!
Відтінків скільки в неї! Скільки барв!
У ній – сива давнина й онова.
В ній – далеких предків пісня й сталь,
Звитяга, мужність поколінь минулих…
В ній мудрість Кобзаря, його печаль,
В ній голос Рильського, Франка, Сосюри…
Нащадкам передам, як цінний скарб,
Багату нашу українську мову.

Як боляче вистукує в скронях,
Коли зневагу бачу я до слова!
Бо зрозуміть не здатна тих людей,
Які так легко відреклись від мови.
Для мене зрадить їй – це значить те,
Що батьківщині зрадить. Знову й знову
Пояснюю цю думку дітям я
Й пишаюсь, що цінують рідну мову,
Що миле їм, як пісня солов’я,
Дзвінке і чисте українське слово.



Жорж ШАНДРА



СТАРШИНА



К закату – солнце…
С трудом владею я собой…
Враги к высотке рвутся вновь!
Из-под бинта сочится кровь…

Вот старшина кричит: «Ложись!–
Потом хрипит, – сильней прижмись».
И свист, и визг. И рёв, и вой.
Всё над моею головой!
Кровь выступала из ушей.
Я там состарился… в душе.
И прошептал тогда: «Прощай!»
Прости, что раньше не прощал,
Закон войны жесток, суров.
Смешал он с нашей вражью кровь…»
Что ж, жизнь у каждого одна.
Ну а война для всех – война…
Пот, кровь, что пролилась на склон,
Сожрал огонь, но наш заслон,
Наш взвод, всё ж выполнил приказ.
Настала ночь, сгорел закат…
Он чаще прав был, чем не прав,
Мой старшина. Но у Днепра
Он был убит, а в том бою,
Он сохранил мне жизнь мою.
Не позабыть мне первый бой,
Тот жуткий страх. Тот смерти вой.
Они порой, как наяву
Со мной, пока ещё живу!



Читати далі >> 5 >> 6 >> 7 >> 8 >> 9 >> 10 >> 11 >> 12