Вітаємо Вас, Гість!
П`ятниця, 28.07.2017, 21:01
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

ДІЯЛЬНІСТЬ "ПРОСВІТИ" [5]
НОВИНИ ВИДАВНИЦТВА [18]
Що відбувається у херсонській філії видавництва "Просвіта". Анонси нових книжок.
ОНОВЛЕННЯ ПОРТАЛУ [7]
КОНКУРСИ, ФЕСТИВАЛІ... [22]
Увага! Важлива інформація для творчих людей.
ІНШІ НОВИНИ [8]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

Чи зручно Вам користуватися порталом?
Всього відповідей: 34

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Архів записів

Календар

«  Липень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
у
<Vox.com.ua> Портал українця

Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



Євген Ейсмонт. І все таємне стає явним: Рік 2009 -7

1 << 2 <<3 <<4 <<5 <<6 << Читати спочатку

Чим ще вражає Львів, так це торгівлею літератури. Книги на будь-який смак і уподобання. Найбільший книжковий магазин у Львові в центрі міста, біля пам’ятника Міцкевичу. Так ви не йдіть туди. Магазин побудований, очевидно, у радянські часи, і умови торгівлі книгами, як у скобяному магазині. Непрохідний прилавок, за ним на поличках до стелі запаковані якісь книги, піди добери, чим вони торгують. Я хочу придбати цікаву книжку, таку, яку я ще ніколи не читав. Як називається? Звідки я знаю, я її ще не читав. І вся розмова. Не вибрати книгу у такому магазині. А ви спустіться поруч у підземний перехід. Ось де царство книг! І кожну можете взяти до рук, прочитати на першій сторінці, про що книжка. Можна замовити книжку. А от за Каланчак я помовчу, у нас навіть книжкового магазину нема. Так, невеличкий «курничок» у самому куточку базару, біля туалету автостанції. Ось там наша духовна спожива.
По-справжньому сучасний магазин у Львові на Сихові. Ходи поміж рядами полиць, бери у руки книжку, яка сподобалась. У продавця комп’ютер, туди занесено всі книги, які у складі, та й у всьому світі. Замовляй, знайдуть і привезуть. Оце сервіс. На жаль, тут не центр міста, покупців книжок мало. Їх, читачів, нині скрізь мало. Деградуємо.
Я придбав книгу Ірини Хакамади. «Секс у великій політиці». (Не дивуйтеся односельці, виявляється, слово секс має декілька значень). Авторка, та сама Хакамада, яка у Росії опозиціонеркою була, наробила багато шороху. Молодець баба, пардон – жінка. Японка, а була кандидатом у Президенти Росії! За її словами: «розстебнула ґудзика кофточки на грудях у влади», та й заглянула у душу московської влади, і розповіла про те людям. Її метафори та порівняння – вищий пілотаж у літературі. Щоб хоч трішечки познайомити вас з Хакамадою, наведу з її творів пару абзаців.
Аби показати дійові особи сучасної московської влади Ірина Муцуовна зробила відступ у історію.
«…практически все русские императоры были акселератами. Их рост зашкаливал за сто восемьдесят сантиметров при среднем размере подданных сто шестьдесят». У ХІХ ст. царі були великі, а народ маленький (метафора). Далі: «А все тираны Двадцатого столетия (впрочем, и двадцать первого тоже(!)) были, как из-вестно, метр с кепкой. (Кепку носив Ленін і Лужков носить) (…) меня бог ростом не обидел: романовские сто восемьдесят с гаком на каблуках, от которых я не откажусь ни ради чего. Осанка до-роже. И гнуться не в моем характере. Так и бродила по Белому дому изысканной жирафой.
…Весной 2000 года К.Райкин пригласил на премьеру. В ан-тракте нас проводили за кулисы, к нему в кабинет. Я вошла и опешила – Путин, Лужков, Михалков, Медведев — Москва зла-тоглавая. (Коротуни. Один тільки й мужик, Жириновський. Та й той, відверто кажучи, клоун). И у меня тут взвихрилось в мозгу – вот он, президент, сейчас вытрясу с него душу! Я тогда занима-лась средним образованием и изо всех сил боролась против две-надцатилетки. Какие двенадцать? С армией ничего не решили, школы нищие, к тому же пятилетним малышам совсем ни к чему находиться рядом с восемнадцатилетними амбалами. Шагнула к президенту и замерла: я же на шпильках. Черт, не удобно! И тут мои ноги сами собой разъехались чуть ли ни на шпагат, одно ко-лено согнулось, другое вытянулось, и я на глазах изумленной публики (не прогнувшись!) сравнялась ростом с Путиным. Мы мило побеседовали. Двенадцатилетка затормозилась».

Права Ірина Муцуівна. Дивно, але чомусь питання скільки років навчатися дітям? вирішують без участі батьків. Я, як батько своїх дітей, вважаю: вік навчання дітей має узгоджуватися з природою. Ми навчаємося від зачаття і до смерті, але є чітко визначені природою періоди. На початку полового визрівання, біля 12 років, має закінчуватися початкова школа – 4 або 5 класів. У 17 (офіційно 18, але не скрізь) людина стає громадянином. У цей вік має закінчуватися середня освіта. Отже – десятирічка! Далі громадянин сам вирішує на що йому вчитися. А те, що кількість інформації зростає, то вся інформація всім не потрібна. У 17-18 років починається самостійне життя, діти вже мають знати, як жити. Затримка цього періоду потім повертається великими проблемами. Діти стають нездалими до самостійного життя.

У Хакамади Жириновський – дитя, а Немцов якийсь кровожерливий Каа. Всім дісталося. Як Гоголь сказав би: «Это Гога и Магога. Мошенник на мошеннике сидит, и мошенником погоняет».
Ось де клас сатири! Хакамада глузує з високопоставлених державних коротунів, які ростом метр з кепкою, а юридично не придерешся. Щодо фізичного росту людей, то вона тут же зауважує: «Ломоносов, Суворов, Пушкин тоже птички невелички». Тут метафора: народ великий, а нові царі пішли дрібненькі.
Коли читаєш Хакамаду, дивуєшся: хто нами править? І на Україні те ж саме. Народи наші на одному щаблі розвитку. Нас іноді називають азіатами. Не азіати ми. За таке порівняння можуть образитися японці, південні корейці, тайванці. Ні, ми не азіати і не європейці. Ми – совки.

Все. Три книги Хакамади, мемуари Тараса Бульби-Боровця «Армія без держави» — першого організатора і командарма УПА, «Єврейський фашизм» Едуарда Ходоса, комплект ИГ, для початку досить.
Їдемо на Східницю. Маршрут: Львів – Трускавець – Борислав – Східниця.
Від Львова дорога прекрасна. Місцевість, не те щоб рівнина, але й не гориста. Поля оброблені, але трапляються й забур’янені. Сільські хати у більшості двоповерхові. У всіх селах гарні церкви. Кучеряво живуть. Цікаво, як це їм вдається? Варто запитати. Ось селянин біля хати.
— Пане, які гарні у вас хати. За що будуєте?
— За гроші.
— Зрозуміло. А гроші на отій забур’яненій землі заробляєте?
— Не на цій, а на отій, що за кордоном. Тут Польща поруч, Словаччина.
— Чому ж не на своїй?
— Нема її чим обробляти, нема тягла. Та якщо хто й виростить якесь збіжжя, оті трейдери-хапуги заберуть за безцінь. Невигідно хліб вирощувати.
— А за кордоном вигідно?
— У них внутрішній ринок захищений. Але вони там самі хліб вирощують. А ми більше по будівництву наймаємося. Платять непогано. Хоч менше, ніж своїм.
— А корейців у Польщі нема?
— Орендарів? Що їм там робити? Поляки самі господарюють.
Нема на Україні чим землю обробляти. А у Польщі є. У нас селянин бідний. Чого бідний? Бо дурний. А чого дурний? Бо бідний. На нашій землі селяни мали б бути мільйонерами, а вони злидні. Така політика. Олігархи грабують, а селянам нізащо й тракторця придбати.
І так здавна. У 1917 році до влади прийшли банди більшовиків, а через три роки стався страшний Голодомор. Зараз при владі колишні і теперішні комуністи, рветься до влади банда олігархів, а через три роки 2012 рік. Я не про кінець світу. Світ мільярди років стоїть, і дасть Бог, ще буде стояти. Я про можливе лихо. Лихоліття не страшне ситому з повною коморою. А як голодному з порожньою торбою? З екранів телевізорів віщають захисники народу, сострадателі. Хто більше лиха приносив, як не сострадателі? Не можуть здогадатися, що Україна багатою може стати саме завдяки своїм чорноземам. Для цього людям слід тягло дати. А олігархи награбованими грішми не поділяться. О, ні, ні… Цим скільки не дай, а все мало. Кліщі. Будуть кров ссати, поки не лопнуть.
Трускавець проїхали краєчком, за ним оспіваний І. Франком Борислав. У садах гілля гнеться від яблук і груш. А дорога в Бориславі розбита, це просто жах. Зате у гастрономі хіба що пташиного молока нема. Живуть люди.
Після Борислава дорога петлями іде у гору. Починаються Карпати. Понад дорогою трапляються нафтодобувні качалки. Пам’ятники воїнам УПА. І ліс, могутній ліс з обох сторін дороги. Дорога все у гору й у гору.
Аж ось і село Східниця. Воно розташоване по берегах гірської річки Східниця. Від назви річки назва села. Річка прорізає гори, праворуч сідловина, по ній дорога далі у гори. Таким чином село стоїть відразу на трьох горах на висоті 1000 метрів над рівнем моря. Коли скінчилась нафта у Бориславі, її стали добувати на Східниці. До речі, і зараз тут нафту добувають. Та головна цінність Східниці – цілющі води, під загальною назвою Нафтуся. Про цю Нафтусю у Східниці згадали лише у 1975 році, коли у Трускавці запаси мінеральної води зменшилися. Нині частково воду возять із Східниці у Трускавець.
Східниця – унікальна здравниця. Такого явища мабуть нема ніде у світі. Уявіть собі, в межах одного села є 33 джерела та 17 свердловин цілющої води і всі за властивостями різні! Це чуду подібно. Всі джерела описувати не буду, але про деякі сказати варто. Сама сильна вода у джерелах №3, №5, №18с. Це я до того, якщо хтось скористається моєю інформацією. Без рекомендації лікаря Нафтусю взагалі пити не варто. Я бачив одного чоловіка. Приїхав, воду став пити квартами, у нього відразу ж зірвався камінь і став рухатись, виходити. Та й застряв у протоці сечовиділення. Мусили лікарі термінову операцію робити. Ледве врятували. Ні, без поради лікаря не варто ризикувати.
Джерело №2с – вода содова, для шлунка добра. Ця вода може за певних умов зберігатися декілька місяців. Вода з джерела №15 має багато заліза. Лікує щитовидну, виводить радіонукліди. Але зберігається ця вода лише 15 хвилин. Її пити слід біля джерела. Вода з джерела №3 камені з нирок виганяє. Вода з джерела №18с пособляє печії, підшлунковій залозі. А ще є джерело без номера, в ньому вода насичена гліцерином. Цією водою жінки морщинки з лиця змивають. Про всі джерела годі й розповісти. І все це у одному селі Східниця. Зараз про це село вже знають далеко за межами України. З Росії багато сюди приїздять, з Польщі, ще звідкись. Відпочиваючих і лікуючихся тут багато.
Тепер дещо варто сказати, що по чому, а що даром. Вода даром. Були вже хоробрі, які хотіли замки на джерела почепити й водою торгувати. Місцеві жителі не допустили. Воно й не дивно, більшість селян живуть з курорту. Тут розвинений приватний сектор пансіонатів. Не кожен зараз може їхати на курорт. А якщо вкрай потрібно? Можна й незначною сумою обійтися.
Найдешевше буде поселитись у якоїсь доброї бабусі-пенсіонерки. Дах над головою, постіль і можливість на бабусиному газу самому собі приготувати дієтичну їжу. На базарі ціни на продовольчі товари як і скрізь, дещо навіть дешевше. Такий курорт вам коштуватиме 20-30 гривень за добу. Ви хочете кращих умов? Будь ласка. Найдорожчий пансіонат на Східниці «Три сини». Тут за добу беруть 300 доларів. Чиї ті «сини», з’ясувати не вдалося. Дуже засекречено, але не бабусь, це точно. Та це що, у Трускавці є пансіонат «Ріксос», так там за добу беруть 700 доларів! Поміж нами, відпочиваючі по секрету сказали, що пансіонат той належить компанії «Ренат і Янек». Запитуєте, на що можна потратити у селі за добу 700 доларів? Це точно відомо. Зранку дають пташине молоко від птаха пектродаля, в обід свіжа печія від динозавра, на ніч юна наложниця з гарему Чингізхана. Решта грошей піде у фонд «Ренат і Янек». Решта грошей піде для локшини на вуха простаків! На жаль, такі пансіонати не для нас. У них відпочивають від трудів не праведних чистокровні. У нас кров звичайна, а у них голуба, як у каракуртів. А втім, якщо вам дісталася спадщина у мільйон доларів, або ви в поті лиця свого за рік заробили пару мільйонів, вам наліво – до «Синів» або в «Ріксос». А якщо назбирали, нашкребли, напозичали пару тисяч гривен, вам направо, де живуть щирі і добрі бабусі-пенсіонерки. Люди тут добрі, картопляний супець зварити вам дозволять без грошей, заплатите лише за постіль і тепло. А цілюща водичка – дар Божий, вона безкоштовно, допомагає всім однаково, адже перед Богом ми всі рівні.
Ми поселилися у пані Віти, а за їдальню домовилися з пані Світланою. І з їдальнею дали маху. Кухарка у неї не знає міри солі, а нам дієта потрібна. Слава Богу, тут вибір є. Краще у пані Валерії. О, тут шикарно. Килими, окремі номери, телевізори, душ. До речі, те ж і у Віти, але у Валерії прекрасна їдальня. На столі сіль, мед, спеції не прибираються. Хліб, вершкове масло – скільки хочеш. Супи, борщі, котлети, гуляші, риба – готується, як у кращих ресторанах. Само-собою приємна музика, обслуга і все таке інше. І за триразове харчування влітку було всього 50 гривень в день. Після обвалу гривни подорожчало, але за такі гроші підіть у Херсоні, я вже мовчу про Каланчак, хоч раз на день поїжте. Загалом, зберетеся їхати, бодай сотню на день треба мати. Все-таки курорт. Може, ще чогось захочеться. До речі, у державному санаторії – 200 гривень за добу. Вибирайте.
А ще у Валерії постійно працює фізичний кабінет. Там є такий масажист, Сергій. Молодець, так різні солі розітре, що відразу відчуєте полегкість. Дуже раджу. Одночасно й поспілкуватися можна.
— Сергію, за кого будемо голосувати?
— За Януковича.
— Та пішов він…
— Ги-ги … краще за Юлю.
А сам працює, розминає кісточки. Піди, вгадай, хто за кого. Сергію клієнт важливий. Його заробіток. Проте він наш, патріот України.
Вранці у їдальні поповнення, приїхали ще відпочиваючі. За нашим столом з’явилася симпатична особа, Наталі звати. Гарненька молодичка, володіє українською, хоч словник правопису пиши.
— Пані Наталі, звідки приїхали?
— З Дніпропетровська.
— Майже земляки. З самого міста?
— Так.
— У місті російськомовні, а ваша українська прекрасна.
Комплімент не вищого ґатунку, та все ж спрацював.
— Я філолог, – усміхається.
— О, це приємно. З освіченими людьми завжди приємно поговорити.
З черговим компліментом здається перебор. Помовчали. За вечерею розмову почала Наталі.
— Знаєте, на мою думку світ може спасти лише доброта.
— Це вірно, — підтримала Наталі моя дружина, — скільки несправедливості, скільки заздрості, скільки у людей злості. Але як це людям пояснити?
— Що пояснювати, що слова? Діяти слід. Самому добро робити.
— Та й як?
— Хоч би й так: якось біля контейнерів для сміття бродяча сучка окотилася. Дев’ятеро цуценят! Всі такі гарненькі, кумедні, туляться до мами. А під відкритим небом. Чоловіки перекинули один контейнер, вкинули у нього якусь кухвайку, на смітнику ганчір’я доволі, вийшла прекрасна будка. І їжі доволі, на смітник багато чого викидають.
— І це у місті? Добрі там люди. Я чув про ваші смітники. Але дев’ятеро цуценят, їх підгодовувати потрібно.
— Ми й підгодовуємо. Я їм частенько їсти ношу.
— Цуценята виростуть, добавиться ще дев’ять бродячих собак. Це добре?
— А що робити? Вони брати наші менші, про них Бог потурбується.
— Бог у наші справи не втручається. Адже Бог нам дав право вибору. Конкурентна боротьба за місце під сонцем. Без цього життя неможливе.
— Що ви пропонуєте?
— Бродячих собак відстрілювати.
— Який Ви жорстокий.
— Пані Наталі, Ви знаєте, сто років назад населення земної кулі складалося з двох мільярдів. Зараз населення землі шість мільярдів. Через 50 років населення Землі подвоїться. А вже сьогодні кожен другий лягає спати голодним. Питної води катастрофічно не вистачає. Що будуть потомки робити через сто років? Особливо з бродячими собаками, яких стане більше у 10 разів?
— Це правда сумно, але тварин слід захищати, вони беззахисні, без них світ збідніє. А продовольчу проблему слід вирішувати науково.
— Науково. Наша їже вже надто наукова і небезпечна. Та чи такі вже беззахисні бродячі собаки?
— Бо й беззахисні, рушниць не мають.
— Я рушниці також не маю. Вчора ось тут сталося зі мною і моєю дружиною таке: Ідемо ми до Сергія на масаж. Снігу випало багато, автомашина зробила дві колії, ідемо глибокими коліями. Назустріч ідуть повагом дві собаки, за розмірами з теля. Хто кому дорогу уступить? Один пес вищірив зуби. Ми з бабусею ліземо у сугорб снігу. Собаки чинно, не поспішаючи, пройшли мимо. Бродячі собаки вже сьогодні людям дорогу не уступають, хоч на смітниках їжі доволі. Що буде завтра?
— У всьому світі зараз зелені мітингують на захист тварин. Вони що, не праві?
— Не праві. Якщо вже так хочеться помітингувати на захист тварин, то чому не піти під бойні? Там тисячі корів ріжуть, свиней, вівці, сотнями тисяч птицю. Чому туди не йдуть мітингувати? А то, заріже господиня гуску, наїсться м’яса, а потім іде мітингувати на захист бродячих собак. Де логіка?
— Хай собак, а людей що, теж відстрілювати?
— Людина розумна, кількість населення сама має регулювати.
— А населення невпинно росте. Але не на Україні.
— За рахунок не розвинених країн. В Україну почався наплив звідти.
— І що ви пропонуєте?
— Ось тут-то й випливає національне питання. Ми маємо боротися за місце під сонцем. А то зникнемо, як нація. І не стільки стимулюванням дітонародження. З цього вже бізнес роблять. Націю слід виховувати.
— Як?
— А це вже вас, педагогів слід запитати.
— Так держава ж не допомагає!
— Державою керують люди, які навчалися у школі. До речі, у радянській школі.
— Що Ви цим хочете сказати?
— Це вже ближче до філології, точніше до літератури, а я деякою мірою причетний до літератури.
— Справді? Це цікаво.
— Хочете, я Вам свою байку прочитаю?
— Слухаю.

ЦАР ЖАБИНОГО ЦАРСТВА

Коли ще Світ Творець творив,
То звірам всім він дав царів.
Тоді ж і жаби в баговинні
Підняли ґвалт і скрекотіння
Й собі царя просили у богів.
Цим тварям з бридким видом
Бог за царя плюхнув колоду.
Замовкли ті, та згодом
Знову стали каламутить воду:
«Що то за цар?! Якась колода.
Як уклонятися царю такому?
Ми навіть топчемось по ньому.
Нам такий володар не підходить».
Щоб жаби царське лико не могли топтати,
Бог сторчма застромив колоду.
І тварі ті замовкли, перестали скрекотати,
А потім знов за те, що зроду:
«Хіба то цар? Пиньок! Дурило!
Плювати в нього ми хотіли!»
І до того жаби знахабніли,
Що під нього ще й присссіли.
Бог, бачачи таку рахубу,
За царя їм журавля прислав.
І тоді «Ґвалт, рятуйте! Пробі!»
Жабиний рід застрекотав.
На що їм Бог отак сказав:
«Годі вам царів перебирати.
Якого цього разу царя дав,
Такому й будете вклонятись».
З тих пір в них журавель царює.
Вони ночами сльози проливають,
Царя ж вдень батьком величають,
А той їх по одній ковтає.
Отаке-то лихо жаб спіткало.
Колись і в нас таке бувало.
Ой, коли б і знов таке не сталось.

— Це політика, я не хочу про політику говорити.
— Пані Наталі, а література без політики буває?
— Не політична, а художня буває.
— Чи справді так? Чому у місті Львів змінили назву вулиці імені Льва Толстого?
— А Лев Толстой що їм поганого зробив?
— Ви читали книгу Толстого «Спелиє колосся»?
— А є така книга?
— Є й багато чого іншого. «Спелиє колосся» – політична доктрина анархізму. Про це розповідає у своїх творах Стефан Цвейг. Толстой для провокації революції зробив більше, ніж Ленін. Тому що Толстой талановитий письменник. Його твори читала інтелігенція, не селяни. Не темне селянство революцію робило, інтелігенти. Талант має два полюси, як і життя. Ви проаналізуйте радянських письменників, і в цьому переконаєтеся.
— Наприклад, Олесь Гончар, що проти нього скажете?
— Ви читали його роман «Таврія»?
— І що там?
— Коли Гончар приїздив до нас, у село Хорли, де розверталися події, описані у романі, місцеві жителі йому прямо у вічі сказали: «Сукин ти син! Що ж то ти про Софію Богданівну написав!». Для місцевих жителів Софія Богданівна Фальц-Фейн була дуже шановною людиною. Багатьом допомагала. Та більшовики її замордували, вбили. А Гончар з неї зробив злу розбещену шлюху. Хіба те не політика? І так кожен письменник. Хто не йшов у ногу з партією, того знищували.
На цьому дискусія з пані Наталі увірвалася. А уночі стався великий снігопад. Повалило лінії електропередач, зупинилися газові котли (вони тут на електроавтоматиці), ні світла, ні тепла. Стихійне лихо. Що робити? Звертаюся до господині пансіонату.
— Пані Віто, холодно. Як довго це лихо триватиме?
— Не турбуйтеся, це ненадовго. Пройшов циклон, за день-два сніг розтане, вода збіжить, вигляне сонечко і все, відпочивайте. Пару днів я вам грілки з гарячою водою у постіль буду давати. А ні, ходімо до мене у хату, у хаті котел старої конструкції, без автоматики. Я вже замовила маленьку домашню електростанцію, наступного разу приїдете, того, що нині, не буде.
— Часто у вас таке лихо трапляється?
— Ні, не часто, проте буває. Але у нас служба енергетиків на належному рівні. Це раніше було, при Кучмі з Януковичем, місяць марудили б, а наша Юля молодець, все організовано нормально, аварії ліквідовують швидко.
— А там, у низу, когось може затопити?
— Не затопить, снігу малувато.
— А якби більше випало? Ми бачили по телевізору, що тут у вас робилося.
— Але ж раду дали. Кажу ж вам, зараз вже не те, що раніше було. Не переживайте.
Заспокоїла нас господиня. По селі у різних місцях торохтять мотори, генератори крутять. Клієнтами тут дорожать. Той випадок, коли «клієнт завжди правий». Місце у пансіонаті слід замовляти за декілька місяців наперед. Адже коли серед домовленого терміну виїжджають, номер у пансіонаті пустує, а це збитки. Клієнт поїде додому, буде розповідати. Потрібно, щоб хвалив, щоб люди їхали. Загалом, тут справжня ділова конкуренція – відпочиваючий має бути задоволеним і крапка. Побули ми ще декілька днів, як і домовлялися – два тижні, подякували пані Віті, та й поїхали на Львів.
А тут нове лихо, епідемія «свинячого» грипу. Грип, це епідемія, але я не думаю, що така вже страшна, що аж об’явили карантин по всій Україні. Померли пару чоловік, так на Україні щодня гинуть сотні від різних причин. Можливо, організм тих людей був ослаблений, плюс грип, от і померли. Ажіотаж довкола грипу теж має політичний відтінок. Гроші…, гроші…, гроші! Проте – карантин, додому, на Каланчак, не пускають. Що ж, як співав В.Висоцький: «Я и это залечу». Знайомимося з життям Львова далі.

Зроблю ремарку, я часто зачіпаю євреїв, вибачаюсь, але це не стосується всього єврейського народу. Ця тема дуже складна, і євреї народ не простий. Щоб хоч якось перед ними виправдатися, попутно розповім про випадок, який трапився зі мною і який свідчить про порядність євреїв, їхню людяність. Вони заслуговують на повагу. Щоправда, у сім’ї не без виродка, так це ж у кожній сім’ї так!
Було це влітку 1989 року. Поїхав я своїм Москвичем, із сім’єю, у гості у місто Славуту, що на Хмельниччині. Там проходило моє босоноге бідне дитинство, пам’ятаю фашистів, партизанів, фашистський концтабір Славута – Грослазарет 301, де фашисти розстріляли 140 тисяч військовополонених і 13 тисяч євреїв. Це від Львова недалеко, варто б і цього разу заїхати, та очевидно не вийде. Так ось, їдемо ми тоді у Славуту. Раптом, на півдорозі, з-під коліс зустрічної автомашини вилітає камінчик, і лобове скло Москвича в друзки. А у автомашині діти, а нам ще їхати півтисячі кілометрів. В кого я тільки не просив продати скло – нема. Так, закутавши дітей, їхали до Славути. А у Славуті один єврей дав мені скло даром! Стареньке, пошкрябане, проте ціле. Так що, єврей вас скоріше виручить, ніж наш брат, українець. Все то заздрість нашіптує. Хто нам забороняє бути дружними?
Був і такий випадок, який свідчить про наше хамство. Якось, це вже було на початку 90-х, після бурхливих зборів у Будинку культури вийшли всі на поріг. Анатолій Оржаховський, він нині депутат Верховної Ради, ще не охолонувши, зі злістю до мене гаркнув:
— Жид ти!
— Ні! Жид он стоїть, — вказав на пам’ятник Леніну, — ваш гомік Ленін. А я вікінг!!
Ну, блін, і темні ж ці комуняки! А, між іншим, із нашого сільського очерету у Верховній Раді аж два депутати і обоє комуністи. Ось у якому болоті чорти водяться.

У Львові потрапила мені в руки львівська газета «Ратуша». Редактор газети стовідсотковий єврей. І цей про «антисемітизм»! Цей на Юлю Тимошенко бочку котить, немов її бабуся теж єврейка, а вона – антисемітка! На фото з вертольота хата Юлі Володимирівни. Мовляв, ось які у неї хороми! Що там дивного? Хата як хата, одноповерхова, з прибудовами – веранди, ще щось. Не те, що у Януковича, у семи містах багатокімнатні квартири. Вже палац «Міжгір’я» захопив. Згадують, що у Юлі є «кар’єр граніту». Може й є, і що тут дивного? Хто заважає будь-кому взяти ліцензію й організувати видобуток піску, каменю, глини? А от про Януковича ця газета іншої співає. На всю сторінку портрет, і «критика» така, що хоч за життя пам’ятник став. І жодного слова про те, за що Янукович придбав шахти, заводи, комбінати з тисячами робітників! 135 великих підприємств йому і Ахметову належать! Вимагає підняття зарплатні державним службовцям, а його робітники скільки заробляють? Копійки! Політика, газети напівбрехнею кого хоч в оману заведуть.
Ще раз повернуся до євреїв. У них є чому повчитися, але від зерна істини слід відсіяти плевели.
Сучасну єврейську тематику підіймає письменник, до речі єврей, Едуард Ходос. За його доводами, жиди із секти Хабад поставили за мету із України зробити єврейську колонію. Маніпулюючи Біблією, Торою, Талмудом, і новим релігійним вчення Танья, вони заводять у оману євреїв, підводь до ідеї захоплення всього світу за допомогою світової банківської системи.
Раджу уважно прочитати у Біблії книги: «Повторення Закону» і «Числа». А я приведу цитати з Біблії, російською мовою, як прочитав. Книга мудрості, і ось яка мудрість:
«Не давай в рост (под проценты) брату твоему (еврею), ни серебра, ни хлеба, ничего либо другого, что возможно отдавать в рост; иноземцу отдавай в рост, чтобы Господь, Бог твой, благословил тебя во всем, что делается руками твоими на земле в которую ты идешь, чтобы владеть ею.
Второзаконие, Гл. 23. стихи 19, 20.
Отже, євреям кредити без процентів, а всім іншим під величезні проценти? І за це Бог благословить? Так Біблія повчає, для християн свята книга.
И будешь господствовать над народами, а они над тобой господствовать не будут.
Сыновья иноземцев будут строить стены твои и цари их будут служить тебе. И будут открыты врата твои, чтобы было приносимо к тебе достояние народов день и ночь, и приводимы были их цари. Ибо народы и царства, которые не захотят служить тебе, погибнуть, и такие народы совершенно истребятся»
И если ты не дал обета (клятву своему Богу) то не будет на тебе греха.
Обдери ближнього, Бог нічого проти не має? Кажуть, Біблія розповідає, як було колись. Але ж вона й повчає, як діяти сьогодні!!

А у Таньї, новітньому вченні євреїв, сказано: бог створив людей-євреїв, всі інші – кліпоти, блювотина перед Богом. Де вже тут когось жаліти.
Тепер стає зрозумілою ідея Хабаду, всесвітнього Темного Уряду: Загнати всі уряди світу у боргову яму. Така можливість є. Лише на Україні 75% банків належать євреям, і так у всьому світі. А для того аби більш «охоче» лізли у боргову яму, потрібні фінансові кризи, нестабільність, ворожнеча всередині народу. Саме таку політику і проводить Хабад. Читайте твори Е.Ходоса, до речі єврея, і ви побачите, яка загроза над нами зависла. Невипадково він говорить про єврейський фашизм.
Тут я маю рішуче розмежувати поняття жид і єврей, щоб не звинуватили мене у антисемітизмі. По-перше, жиди не нація, а спосіб мислення. Серед всякого народу, в тому числі й серед українців є жиди. А по-друге, євреї талановитий, розумний, на жаль, багатостраждальний народ. Ототожнювати ці поняття гріх. Щодо антисемітизму, то це безглуздя видумане жидівською сектою Хабад. Та, зрозумійте нарешті, ота жидівська дубинка «антисемітизм» безглузда по-суті. Про який антисемітизм може йти мова, коли група народів під загальною назвою семіти нараховує 72 народи! Всі арабські країни, в тому числі Іран, Ірак, Афганістан, Пакистан, Казахстан і всі інші стани є семіти! Палестина семіти і Ізраїль семіти. Але якщо сьогодні Ізраїль веде криваву війну проти Палестини, тоді ізраїльтяни, тобто євреї, які беруть участь у тій війні, найбільші антисеміти! Отже так і виходить, що оті борці з антисемітизмом самі антисеміти. Безглуздість це все. Інша справа та політика, яку проводить секта Хабад. Вони прагнуть заволодіти всім світом. Штаб-квартира цієї фашистської секти знаходиться у Брукліні, США. На Україні їхній фюрер – Вадим Рабінович. Той самий Рабінович, який двічі побував у дурдомі, був засуджений за фінансові махінації на 14 років, відсидів шість, а після розвалу викупився за 250 000 купоно-карбованців. Той самий Рабінович, який вивіз у Ізраїль 700 кг золота лише у подобі якоїсь статуї. Щоб легше провезти, все зібране золото розплавив і виготовив якесь чучело – «мистецький витвір». За що йому заборонили в’їзд в Україну, але він начхав на ту заборону. Маючи вже громадянство Ізраїля, приїхав на Україну і став Президентом всеукраїнського єврейського конгресу. Він добився подвійного громадянства для євреїв. Він нині персона особливо наближена до Президента Ющенко, мацу разом з ним їсть. Він у складі першої десятки «кращих євреїв України» Серед яких: Абрамович, Янукович, Рабінович, Пінчук, Медведчук, Яценюк, (еге, кандидат), Фельдман, Кушніров та ребе Любачівський. Останні два посмертно. А жаль, що два. Що, Яценюк чистокровний українець? Вибачте. Ющенко теж чистокровний українець, та щось скоро зжидився. Якщо почитати, послухати промови Яценюка, то немовби все вірно. Але я вже не вірю словам, я вірю своїм очам. А бачив я понад дорогами справжні паркани їхніх бігбордів з їхніми мордами. Купи газет, радіо і телебачення – все вони, сострадателі. Де взяв стільки грошей на агітацію? Навіть малі діти знають, на Україні гроші у жидів і злодіїв. Янукович – зрозуміло: тричі судимий, двічі побував на нарах, сьогодні володіє: 135 великих підприємств! Шахти, металургійні заводи, хімічні заводи, переробна промисловість, власні багатотиражні газети – все це Янукович. Бандит з бандитів, злодій із злодіїв. А Яценюк? У Верховній Раді його з коня зсадили. Тоді шапка Мономаха йому не під силу. Слабак він. Він годованець Ющенка? Тоді оглянімося на Ющенка. На мітингу Ющенко кричав: «Злочинці будуть сидіти у тюрмі!», а після мітингу зайшов у синагогу Бродського, сів поруч злодюги Вадима Рабіновича і весело уминав смачну хануку, ритуальну їжу євреїв. Е.Ходос про це помістив фото у своїй книзі «Єврейський фашизм». Фото, між іншим, документ. То де сидять злочинці? Поруч Президента! Я не відмовляюся, що під час Помаранчевої революції теж за Ющенка горло дер. Але я тоді відстоював Україну від банди, яка оточувала Кучму. Звідки я міг знати, що та ж банда відразу ж обсяде і Ющенка? Ющенко патріот України, він «за», але він слабак. Краще б бджолами займався.
Тут попер я на всіх політиків. 20 років не можуть Україну з кризи вивести! Проте у кожного з них є божа іскра. Благі наміри. Проте, благими намірами дорога торується в пекло. І отже, ними зацікавлений сатана. Очевидно, час такий. За якихось умов можливо наступний президент дасть раду державі. Умов, за якими люди почнуть розуміти, що і від них багато залежить.
У Львові є, що почитати. Проте й з людьми цікаво поспілкуватися.
У міському районі Сихів є базар «Санта Барбара». На базарі завжди народу багато, вони зайняті своєю справою. А поруч завжди знайдеться кабачок, де мужики гасять пожежу в душі. Ось тут і знаходиться те місце, де «Место встречи отменить нельзя».
На вулиці біля столика стоять три мужики, тобто пани, п’ють пиво, говорять про політику. Зараз скрізь говорять про вибори.
— Доброго дня, панове.
— Добридень, діду.
— Не заперечуєте, якщо поруч стану?
— Земля Божа, стіл шинкарки, а ми всі у одних правах. Ставайте, може, й Ви якесь слово мовите.
— Дякую. Так про що суперечка, за кого голосувати слід?
— А Ви вважаєте, за кого?
— Я буду голосувати за Юлю.
— О, і цей туди ж, – озвався довгий, як жердина, гуцул.
— Ти, гуцуле, старших людей слухай, а не тих олігархів, які ладні Юлю в ложці води втопити, – заступився за мене літній чоловік.
— Вона така ж сама, як і вони.
— І лише на цій підставі ти проти? А ти згадай, як при Януковичу по півроку зарплатні не давали. А зараз без затримки. І пенсію ось дід отримує місяць у місяць. Так я говорю, діду?
— Так, так. І пенсія у мене зросла. Стажу у мене сорок два роки, і заробітки були непогані, а Янукович всіх зрівняв.
— Не всіх, діду, ота банда, що була біля нього, мала й має десятки, а то і сотні тисяч гривень на місяць! Це селянам всім однакова мінімальна пенсія.
— А я думаю, — озвався молодий чоловік середнього росту, — слід голосувати за генерала Гриценка. Людина порядна, рішуча, справжній патріот України.
— Якби ж то про Гриценка люди знали. Йому світло затулили жидівським рядном! Чесним, порядним людям у політиці робити нічого. У нього навіть на агітацію грошей нема. От Ви, діду, ви ж не тутешній, по голосу чути, у ваших краях що говорять про Гриценка?
— Я з Херсонщини, у нас про нього нічого не чути.
— Ось! Що я казав? Хай він сто разів хороший, а голосувати за нього, що бюлетень за вітром викинути. У нас лише два справжніх кандидати, Юля і Янукович. Або – або.
— Буде Юля, ще п’ять років будемо топтатися на місці, – озвався гуцул.
— А буде Янукович, взагалі буде всім гаплик! Ми для нього бидло, козли, кліпотами нас ще жиди називають. Концтабір з України зробить.
— Та, ні, він боягуз, від яйця у обморок впав, куди йому.
— Саме боягузи при владі найбільше лиха приносять.
— А Юля хоробра?
— А то й ні! Як шакали довкола неї скачуть, а зробити нічого не можуть. Аби її звинуватити, все роблять на зло державі, а Україна стоїть і кріпне. Стане Президентом, всіх на свої місця поставить.
— Хто знає, як воно буде, – озвався гуцул. — Треба йти, мені далеко додому добиратися.
— Хлопці, — згадав я, — а що ото за папірці чорненькі наклеєно, а на них білим по чорному: «Не віримо!» Он вони, на переходах, бачив і на церкві такі?
— Та все ж вони, діду, вороги України. Щоб люди ні у що не вірили, не мали ніякої надії. Таких легше одурити. Надія – сестра віри, нема віри, отже – безнадія. Зараз якої тільки підлоти нема. Бувайте.
— Хай щастить, хлопці. Розійшлися. Час і мені збиратися додому. Два місяці як з Каланчака. Як там? Добре у гостях, та добрий той гість, який довго не затримується.
Справи у Львові скінчилися. Україну в кінці 2009 року побачив. Був час і подумати, враженням поділився. Якщо когось зачепив, вибачайте. Зла ні проти кого не маю. Я просто намагаюся збагнути, що діється. Мені здається, що ми на порозі якого великого лиха. Але вистоїмо!
Все, час додому.

17.11.2009. Каланчак – Львів – Карпати.


Читати далі >> 8 >> 9 >> 10 >> 11