Вітаємо Вас, Гість!
Понеділок, 21.08.2017, 13:56
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

ДІЯЛЬНІСТЬ "ПРОСВІТИ" [5]
НОВИНИ ВИДАВНИЦТВА [18]
Що відбувається у херсонській філії видавництва "Просвіта". Анонси нових книжок.
ОНОВЛЕННЯ ПОРТАЛУ [7]
КОНКУРСИ, ФЕСТИВАЛІ... [22]
Увага! Важлива інформація для творчих людей.
ІНШІ НОВИНИ [8]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

Як Ви потрапили на наш портал?
Всього відповідей: 58

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Архів записів

Календар

«  Серпень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



Євген Ейсмонт. І все таємне стає явним: Рік 2009 -6

1 << 2 <<3 <<4 <<5 << Читати спочатку

Подорож Каланчак – Карпати


(перероблено)


У вересні, цього ж таки, 2009 року, нас запросили наші донечки в гості, у Львів. Коли запрошують, слід їхати. Не часто нині стариків у гості запрошують. Дякувати Богу, наші діти батьків шанують. Знову ж таки, слід у сучасній лікарні побувати, зробити обстеження. Як не як, а вже за 70. Їдемо.
З Каланчака на Херсон дорога лежить понад каналом. Праворуч, повздовж каналу, лісонасадження. Зеленіють дерева, на полянах стелиться трава, берегом очерет. Природа. Місцями природу «прикрашають» лігва крутих та кручених відпочивальників. Біліють розкидані папери, пластикові пакети, пляшки різного ґатунку. Тут «культурно» відпочивали. Ліворуч колись славна Подвійна лісосмуга. Сказати б так, поруч дві лісопосадки. Гарне місце, у застійні часи тут начальство любило ховатися й лоном природи любуватися. Ще рік тому, коли лісосмуги не охоронялися, тут росли могутні акації, у три обхвати. Торік лісосмуги віддали під охорону «зеленим». З’явився «хазяїн». Раніше господаря не було, а дерева були. Тепер господар є, а дерев не стало. За півроку вирізали і вивезли всю акацію. У лісосмузі лишилися покинуті крони дерев, гілляччя, кущики молодняку. За літо все поросло бур’яном, висохло на порох, під осінь частково лісосмуга вигоріла. Наступного року догорить. І якщо колись всі землі знову почнуть орати, знову будуть Чорні бурі. Ви не знаєте, що таке Чорна буря? Бодай і не знати. У сорокових та п’ятдесятих роках останні клапті цілини розорали. Голий степ і піднята цілина. На весні вітри чорнозем підіймали хмарами. Вдень темно, як у ночі. З чорнозему дюни намітало. Нині, поки що, від Чорних бур рятують бур’яни на неораних нивах. Була Перестройка. Перебудувалися. Та, слава Богу, Перестройка відходить у минуле, за землю потрохи беруться. На жаль, і за лісосмуги беруться, та не з тої сторони.
Далі дорога повертає ліворуч. Села Тарасівка… Раденськ… скрізь теплиці, теплиці, теплиці. Хто вирощує розсаду, хто ранні овочі. А понад дорогою базари. У кожного свій бізнес.
Херсон. Залізничний вокзал. Нормальний вокзал. Лише квитків на поїзд нема. У поїзді місця є, а квитків нема. Тепер прогрес. Комп’ютерна система продажу квитків. Лише біля комп’ютерів все ті ж кадри. А де інших взяти? Ми є ми. Ладно, нам квитки передали зі Львова провідником. Он, наш 10 вагон.
Поїзд Херсон–Львів. Вікно купе – немов екран телевізора. З тою різницею, що на екрані телевізора показують лише те, що за сценарієм, а у вікні видно все дозволене і недозволене. Глядач має право сам судити побачене.
Все-таки рівень цивілізації на сході і заході України різний. Ниньки на Херсонщині за вікном пропливають нескінченні смітники. Немов на показ. Мовляв, дивіться, он скільки ми всього викидаємо! Раніше пляшки здавали, а тепер – на смітник. Смітники… Смітники… Подекуди на ґрунтовій дорозі можна побачити тільки що викинутий мішок із сміттям. Їхав, та й по дорозі викинув. Ріденькі вирубані лісосмуги всі у смітниках. Довкола різних сіл, невеличких станцій і полустанків скрізь смітники. Ми живемо на смітнику. І скрізь руїни, як після війни.
Від Миколаєва смітники лише зліва. З правої сторони починається кладовище. Їдеш півгодини – кладовище, годину – кладовище… Цікаво, через скільки років вся земна куля вкриється повністю кладовищем? А водичка підземна полоще покійників, виносить бацили назовні. І покійники у землі нині не розкладаються. Дякуючи консервантам, харчовим добавкам типу «Е», які з харчами потрапляли в людський організм ще за життя. Від цих консервантів вигода очевидна. Від них хоч людина вмирає скоро, зате у гробу зберігається довго. Так що, на Суд Божий встанемо ціленькими, як огірочки. Якби лише до того часу вистачило всім місця на кладовищі. А то вже маємо проблеми з цим. Кажуть, у деяких країнах покійників спалюють. На Тібеті згодовують орлам. У Китаї підвішують гроби на скелі, над морем. Зірвався гроб – море забере. А у нас на Україні і землі доволі. На наш вік вистачить. Покійників на кладовище, сміття під кладовище, і вовк траву не їж. Після нас – хоч потоп.
З Херсона поїзд виходить увечері, туди далі за Миколаїв вікно-екран темніє, настає ніч. Лягаємо спати.
Вранці вже інші краї, у вікні-екрані інші краєвиди. Смітників щось не видно. Проте…, он біліє. Є наше й тут, є. Набагато менше, але таки є. Пропливають ліси, поля, лісочки. Лісостеп. Мереживо річок, річечок, струмочків. Ось вона, красуня Україна! Хати втопають у садках, у річечках хлюпочуться гуси та качки. Живе Україна, слава Богу!
Львів. На щоглі вокзалу майорить жовто-блакитний прапор. Він на всіх залізничних вокзалах такий самий, але тут чомусь виглядить інакше. Якось в око впадає. Поїзд повільно заходить у критий вокзал. Ми у Львові.
Нас зустріли. Зрозуміло, радість зустрічі, все таке інше. Наші валізи до автомашини несуть онуки. Тепер автомобіль, як казав О.Бендер, справді не предмет розкоші, а засіб пересування. Котимо містом. Трапляється, під колесами автомашини клацають люки каналізації. У нас, у Каланчаку, всі люки каналізації камкарі покрали й здали у металобрухт, а тут всі на місцях. Тут камкарів нема? Сумніваюся. Проте люки на місцях, факт. А що то за кліті із арматури поруч контейнерів для сміття? Раніше того не було. А, у тих клітях-корзинах пластикові пляшки. І додумалися ж, пластик збирають. У нас пластикові пляшки просто під ноги викидають, а тут збирають. Мабуть, на переробку. Біля контейнерів із сміттям чисто, навіть заметено. Культура. Легкових автомашин – море! Їх скрізь зараз море.
Приїхали. 10-поверховий багатоквартирний будинок, а у під’їзд не зайдеш, залізні двері зачинені. Поруч кнопочки. Натиснув код, голос зятя Олега, який десь на дев’ятому поверсі у квартирі озивається: «Хто?». «Свої, відчиняй» — говорить до дверей онук. Двері автоматично відчиняються, заходимо у під’їзд, далі ліфтом на дев’ятий поверх. Во, техніка! Але це ще не все, у квартирі стоїть відео-пристрій, і господар квартирі бачить, хто прийшов і добивається. Чудеса…
Обід. З дороги пригощати гостей горілкою вже не прийнято. Це пережиток. Культурні люди зараз взагалі п’ють мало. Я говорю про культурних, а ви як хочете. Різного пійла доволі. По обіді план культурного відпочинку для діда й баби. В першу чергу, завтра ж, пройти медичне обстеження. А вже тоді на Східницю, пити цілющу воду.
І ось маємо. Їхали з дому здоровими, приїхали – хворі. Камінці у жовчному міхурі. Лягати на операцію. З камінцями на Східниці нема що робити. Від води нафтусі камінець може обірватися й застрянути у протоці. Тоді біда, термінова, непланова операція. Чи нам козакам боятися якоїсь там операції? Тим паче, що хірург обіцяє через три дні навіть з лікарні виписати. Не колись, це нині час чудес!
Лягаю на операцію. Лежу на операційному столі, дивлюся на стелю. Зліва і справа монітори комп’ютерів, довкола скриньки мигають лампочками, різних приладів, як у науковій лабораторії. Десь пікає, щось блимає, обступили лікарі. Я запливаю, немов у рай. Довкола рожеві квіти пливуть, напливає букет на букет і рожеві сходи поміж ними. Я пливу тими сходами все вище і вище назустріч приємному світлу. Чую вухом, хтось щось бубнить, розібрати неможливо. Щось немов кольнуло, але не боляче. А рожеві квіти пливуть і пливуть. На душі радісно і світло, хочеться пливти все далі, до того світла у тунелі. Але то немов вже не тунель, поміж рожевих квітів немов прохід із сходами на верх. По них не йду, а пливу над ними. Бу-бу-бу, хтось збоку бубнить. Ось квіти починають розриватися, у розривах починає проглядати сіра стеля лікарні, квітів все менше і менше, нарешті вони зникають зовсім і над головою звичайна сіра стеля лікарні. На столі поруч лежить ще один пацієнт. Розпоротий живіт, в ньому інші лікарі колупаються. Сірі стіни, немов на бойні. Тут не завадило б ремонт зробити.
— Хто Вас чекає у коридорі? – запитують мене.
— Дружина і донька, – відповідаю. Це вони перевіряють мене на реакцію. Живий я.
— Все у порядку. На каталку його і у палату.
Все, операція скінчилася. Мене відвезли у палату, слідом заходить дружина і донька Віра. Дружина плаче. Заспокоюю:
— Привіт тобі, моя мила, з того світу, від твоєї мами, а моєї тещі. Не плач і не переживай, у раю вона. Там хороше, лишився б, та нам з тобою ще на Східницю потрібно. Як ти там без мене, на курорті? Ні, саму тебе я туди не пущу. Я бував на курорті, знаю. Там такі ловеласи, що ого-го! Поїдемо разом.
— Що ти жартуєш… — крізь сльози.
— Дрібниці, через декілька днів випишуть з лікарні, поїдемо на Східницю.
Донька показує три камінці. Два кругленькі, як горох завбільшки, третій — гострий клинець. Цей, якби став рухатися проходом, напевно, застряг би.
Все, через три дні виписали з лікарні. І нехай хтось мені скаже, що у нас відстала держава, не сучасна медицина. Звикли скиглити. От стеля не пофарбована, це правда. Не мають коштів навіть на поточний ремонт. Я вже мовчу про євроремонт.
Після операції лікарі радять прогулюватися, дихати чистим повітрям, щоб шви швидше зрослися. Тут є невеличкий ліс. Міський район Сихів у цьому плані ідеальний. Заводських труб нема, скрізь чистенько, поруч ліс. Невеличкий, гектарів 100, проте ліс. Міський парк. З протилежної сторони ліс огинає річка Зубра. Річка – це вже цікаво. Походити понад берегом, позаглядати на заводі, побачити якусь живність. Гуляю на природі.
Ліс чистенький. Майже чистенький, бо лігва відпочивальників таки зустрічаються. Пляшки з-під горілки, пластикові пляшки… Коли вже ми тої культури наберемося? У лісі багато повалених дерев. Гілляччя нема, його прибирають, аби пожежі не сталося, а чому стволи дерев не прибирають? Це ж скільки дров! Зажерлися, все на газ наполягають. А між тім, коли під час війни німців припекло, у них автомашини і трактори на дровах працювали. Газогенератори навіть пробували ставити на літаки. Скільки добра пропадає. А що робиться у великому лісі? Вистачить для роботи целюлозного заводу лише того, що сама природа вибраковує. Валяється і діловий ліс. Заглянемо до річки. Е, ні, це не Зубра, а Смердючка. Тут живого нічого не може бути. А сміття на узліссі! А я, дурний, думав: знайшов на Україні оазу чистоти. Як би не так, у нас скрізь криза. Вона у нашій душі. У місті чисто, бо прибирають, а за містом не будуть за кожним з віником ходити. Ось у чому слід перебудуватися — у культурі поведінки, у наших душах слід перебудуватися.
Згадуються часи на початку Перестройки.
У кінці 80-тих економіка стала не економною. Щось мали перебудувати, а що саме, не знали. Відмовитися від будівництва комунізму? Так партія-то єдина! Як бути комуністом без ідеї комунізму? А перебудовуватися потрібно. Інакше – крах. Вирішили порадитися з капіталістами.
Дирекція гігантського заводу КАМАЗ запросила японських фахівців, аби ті порадили, з чого слід починати, аби завод почав давати прибуток. Японські специ подивилися і порадили: «Спочатку позамітайте у цехах». Геніальна порада. На жаль, японців не зрозуміли.
Інший приклад. В кінці вже 90-тих років запросив мою доньку Віру колега із Австрії, для обміну досвідом. Вони аудитори. Віра поїхала з чоловіком. Колега запросив їх додому, влаштував обід. Після обіду цей багатий австріяка став мити пляшки, сортувати їх за кольором, складати скло окремо, пластик окремо, залишки біологічних продуктів окремо. Все завантажив у авто і поїхали. «От жлоб, буде пляшки здавати?». Приїхали на територію якогось складу без огорожі. Тут вивантажив все в порядку, як сортував. Скло по кольорах до скла, пластик до пластика і т.д. Розвернувся й на виїзд.
— Пане, що то було? – запитали у австрійця.
— То, пані, збір вторинної сировини. Якби по-вашому, смітник.
Нічого собі смітник! А у нас що робиться? Щоправда, у Львові перші кроки зроблені, пластик збирають, і робиться це свідомо. А скло? А органіку? А за містом? А у інших містах і селах? Про Дніпропетровські смітники таке розповідають, що й писати не хочеться. Там пацюки розміром з котяри табунами бігають. Б-р-р…
Аби Україна з кризи вийшла, найперше смітники слід прибрати. Замести хату.
Гуляю собі лісом далі, розмірковую. З міста до лісу спустилася якась модерна церква. Поправніше храм, бо власне церква означає колектив віруючих. На краю лісу, у низок засунулася сіра чотириповерхова будівля. З фасаду стрімко в гору підіймається подоба пам’ятнику космонавтам. Тільки замість злітаючої ракети наверху три хрести разом. Хрести теж сірі, з бетону. Храм обнесений високим, метрів зо чотири заввишки парканом з бетонних плит. На подвір’я не заглянеш. Скільки спостерігаю, людей щось не видно. Що воно за церква? Обійду-но я довкола, може, проясниться. Де високий ліс — не підступитися. З північної сторони підлісок. Боже…, а тут… старий смітник. Пляшки з-під горілки, пива, і дідько його знає ще з-під чого. Взнаю родиму Русь. Сміття вже поросло дерном та кущами. Продерся, обійшов і майже на місце прийшов. Ось за розкішною ялинкою міцні металеві ворота, поруч будка для сторожа, на ній табличка:

Церква
Христової віри євангельської
ГОЛГОФА
Працює в неділю з 10.00 до 18.00
в четвер з 18.30

Як для церкви, назва і розклад дещо дивні. Виходить, в неділю з ранку й до вечора Богу моляться, а що в четвер вечором роблять? Сьогодні четвер, на подвір’ї декілька крутих автомобілів. Напрошується чорний гумор у стилі Михайла Задорного: «З’їхалися на Голгофу, радяться, кого у п’ятницю розпинати будуть, хто не сплатив десятину?». Чому Голгофа? У кого церква – Ворота Раю, а у них – Голгофа. І хрести… Євангелісти хрест, як символ віри не визнають. Я не проти євангельської віри, напроти, вважаю церкву хорошою. Там співають, спілкуються, інколи мудра проповідь, і Богу моляться. Але назва…, хрести… Боже, скільки у тебе різних поборників! І всім гроші потрібні. З іншого боку, як послухаєш, подивишся на наші різні ради, вступив би куди завгодно, аби спокійніше пожити. Розвалили ж, ну все до основи, самі ж, а шукають винного. Сатана ними володіє.
Роздуми, роздуми, роздуми. Задумався про релігійне вчення, я Біблію читаю.
Як може бути у Ісуса Христа родословна? (Євангелія від Матвія і Луки). Адже він народився від Святого Духа! Єдинородний і Єдиний! Його батько — Бог, а Бог один, нема у Нього родичів. Йосип, чоловік Марії, Ісусу – вітчим. Від Йосипа родословну вести не можна. Якщо Йосип Ісусу вітчим, то вже батько Йосипа Ісусу ніхто, чужа людина. Родословна обривається. І взагалі, є вагомі докази, що отці церкви спотворили вчення Ісуса. У ранніх Євангеліях, так званих апокрифах, зовсім інше говориться. І потім, чому не збереглося жодного рядочка, написаного Ісусом власноруч? Адже він був освіченою людиною. Вірні послідовники не зберегли? У жодній із перших семи церков? А який із себе був Ісус? Про це жодного слова у Євангеліях. Тут щось не так. А скільки протиріч у самих Євангеліях! Канонічні Євангелія складені пізніше. Вони редагувалися, це доказано науково. Відчувається політика.
Запитання на засипку сліпо віруючому: Чому євреї за життя Ісуса називали його Пандер? Про це є у біографа Ісуса Ф.Ферара у його творі «Життя Ісуса Христа». Ферар дуже віруюча людина, перелопатив багато літератури і про Пандера говорить, що це єврейська плітка, немов Ісус народився від римського легіонера Пандера. Але ж ми добре знаємо, різні плітки часто бувають правдою. Не буває диму без вогню.
Один невірний камінь у фундаменті, і будівля рухнула. А у фундаменті Біблії багато сумнівних каменів. Як серед недоглянутої хлібної ниви червоніють латки осоту, так серед біблійної мудрості, у фундаменті, стирчать камені підступної політики. Будівля релігійної доктрини тримається лише на невігластві віруючих, на пошуках ними точки опору. Хто ми? Навіщо створені? Куди рухаємось? А самому страшно, незатишно, до гурту тулимося. Нерідко цей гурт попи у прірву заводять, навіть до самоспалення.
— Давайте гуртом Богу молитися!
— Еге, молитися! Може, так молитися, як євреї молилися перед приходом гітлерівців? Не зі зброєю у руках, а у синагогах. Та ні, Боже не поможе, якщо чорти напосядуть.
Віра у Бога – величезна сила. Тим не менше, Все тече, все змінюється, але нічого не зникає. Християнство хворе вірусом зневіри. Католицькі пастори – педофіли. Про що сам папа Римський з екранів телевізора говорить. Московський патріархат – окупаційна церква, ще одна установа Московської імперії візантійського зразка. Вони цього не заперечують самою назвою – Московський патріархат. Церква і релігія — поняття різні. Церква – адміністративна структура функціонерів, церковна влада людей. А людина грішна ще від першого гріха Адама і Єви. Людина прагне влади. Патріархат – влада, а релігія – духовне вчення. Яке використовують для посилення влади. Ось Московський патріархат і бореться за владу. Ще одна духовна червоточина московської церкви – нагородження церквою комуністичної партії церковними орденами! Що взагалі ні в тин, ні в ворота, але факт. Церква нагороджує компартію орденами! За що?! А вже протестанти: адвентисти та єговісти надто примітивно тлумачать Святе слово. Неможливе настання фізичного раю на Землі. Неможливе! Це суперечить принципу життя: «Життя всього сущого є конкурентна боротьба за місце під Сонцем». Ми можемо вдосконалювати правила боротьби, але відмова від боротьби рівнозначна смерті. Не буде вічного блаженства. І Паралельний світ святоші відмовляються помічати. А він є, екстрасенси щодня про Нього нагадують. Так що, буде Друге Пришестя, зміниться релігійний світогляд. Релігія зміниться, але існуватиме вічно. Бо не розгадана тайна буття. А якщо розгадають, то заборонений плід з’їдять, і Едем стане пустелею. Взагалі, духовне життя надто складне, а ми ще надто примітивні.

Ради Бога, не вважайте мене за Хому невіруючого. Для мене Бог – Вищий Розум. Він Батько всьому сущому. Караючи виховує, щоб життя не знищили. Він завжди поруч, у Паралельному невидимому світі, у підсвідомості нашій. Сказано ж бо: На все Божа воля. А вже Мати Божа, як мама рідна, завжди пожаліє. Бог — є любов. У кого нема рідної мами, за порадою кидаються до Божої Матері. Божа мати є любов. Віруючому Вона допомагає. Через включення нашою підсвідомістю енергії Всесвіту. Невипадково у католиків на першому місці Діва Марія. Ісус – Божий Син. Він насправді був. І думаю, не раз, а багато разів з’являвся народу. Людина існує мільйони років, це науково доказано. Невже лише дві тисячі років тому один раз він явився народу? Та ні, Заратуштра теж Божий син, були й ще. Сьогодні Ісус – Енерго-Інформаційна Сутність. Фантом, створений уявою, духом віруючих. Він живий, хоч і невидимий. З ним можна спілкуватися. Якщо віриш, допоможе. Третьою іпостассю є Дух Святий (насправді Дух є першим. Спочатку було Слово). Дух – Енерго-інформаційне поле. (Читай Теорію Морфогенного поля). У цьому Полі взагалі вся інформація Всесвіту, але у різних площинах, напрямах, на різних енергетичних рівнях. Храм Божий – трансформатор духовної енергії. Коли велика кількість людей Богу молиться, утворюється аура святості, трансформується позитивна енергія відразу на всіх присутніх. Так що, потрібні і ритуали святості, а відтак і священики. Але, Боже мій!, як часто сатана рядиться у рясу святості! Про це довга мова і не по темі.

Підіймаюся з лісу на вулицю Червона Калина. І відразу інший храм. Не храм, а Зал Царства Свідків Ієгови. Ажурний невисокий металевий паркан, на подвір’ї клумби квітів, декоративні дерева, навіть малесенький немов ставочок. Чистенько, гарно. На подвір’ї триповерховий будинок, немов куб, що у довжину, що у ширину, що у висоту. Ні хрестів, нічого подібного нема. Був я і у цьому храмі. Чистота, порядок, дисципліна. На трьох поверхах зали оснащені за останнім словом техніки. Телевізори, кінопроектори, звукові системи. У центрі першого поверху басейн для хрещення нових членів. Ці багаті. Ще б пак, кожен свідок Ієгови платить десятину прибутку свого! На кожному поверсі черговий. Тут не будеш ходити з роззявленим ротом, заглядати. Відразу: «Ви хто? До кого? Вперше? На перший поверх».
Був я і у їхній всеукраїнській резиденції, де у них і навчальний центр. Все це за містом, у колишньому піонертаборі. Там теж ідеальний порядок. Обнесено високим парканом із металевої сітки. На ніч випускають вовкодавів, щоб ніхто не зайшов, не вийшов. Ідеологічно паркан немов і зайвий, а практично потрібний. Ми ж не у Германії, де залиши, скажімо, велосипед, і він стоятиме, поки не згниє, ніхто не зачепить. У нас, як знаєте, дещо інакше. А у цьому центрі, на площі гектарів сім, і склади, і бокси з автотехнікою, різні будівлі. Розумієте, просто паркан і надмірна охорона справляють гнітюче враження. Все-таки духовний центр. Зате всі будівлі капітально відреставровані. Класи для навчання, гуртожиток, їдальня. У їдальні все безкоштовно. І працюють тут задарма. (Коли наймають якихось спеціалістів, платять). На подвір’я без дозволу ні зайти, ні вийти. Тільки через КПП. Така собі, комуна ім. Ієгови, закритого типу, зона!
Я намагався збагнути цю віру. На мій погляд, Біблію вони тлумачать надто примітивно. Все в Біблії написане вони розуміють дослівно. «Вавилонська Вежа? Так, була аж до неба!». Та ні, не було тої вежі. Бодай фундамент залишився б. Не знайшли фундаменту тої вежі. У Біблії все правда, це так, але написано символічно, алегорично, містично, езотерично (потаємно) і високо-художньо. І все на основі дійсно історичних подій. Так у сиву давнину книги писалися. Тепер історичні біблійні події тлумачать кожен в міру свого невігластва. Кожен Біблію розуміє по-своєму. Через що сотні релігійних течій, конфесій. Власне, саме завдяки такому написанню релігійної книги Біблія і є вічною книгою. А інакше про неї вже давно б забули. Загадковість потрібна. Але спробуймо щось спростувати, не вийде. На всяку критику знайдуться альтернативні докази. І все ж, не можна Біблію сприймати як Конституцію, як керівництво до дії. Вона лише езотерично пояснює життя. Приклад: У Біблії, у Єноха, говориться про Азазель. (У Булгакова у «Майстер і Маргарита» — Азазело). Злий дух бореться з гріховним світом з метою виправлення його…, на свій лад. Від чого світ стає ще більше гріховним. Ось вам і алегорія до Жовтневої революції. Ленін – Азазель. Він комунізм мав створити, щоб всі рівні, всім до схочу і ніякої боротьби. Хотів як краще, а вийшло як завжди, ще гірше. Не змінити Божого задуму. Життя є боротьба, відсутність боротьби веде до застою, загнивання і загибелі. Саме таким, з постійною боротьбою, і створене Богом життя. Сатана в цьому Богу помічник. На все Божа воля.

На вулиці Червона Калина є золотоверхий храм Успєнія Богородиці. Це вже греко-католики. О, це величний храм. Золоті бані, поруч нова дзвіниця з золотою банею. І ніякого паркану. А у середині — красотище! Це вам не обласна лікарня. Храми не держава фінансує, а народ. Медицина у нас буцімто безкоштовна, а Бог ні, несіть гроші. Народ сюди валом валить. Все католики, і греко, і римо. Це сюди приїздив папа Римський Павло Другий, в миру Войтило. Першим Павлом був Апостол, а Войтило вже Другий, третій від самого Ісуса Христа. А ось папеси тут ще не було. Папеса Римська взагалі за всю історію була одна. Якось, ще у середньовіччя, під час виборів нового папи епіскопи дали маху, не додивилися і обрали на посаду папи… бабу! Пардон, жінку. (Іоанн(а) VІІІ). Так і була б намісницею Бога на землі, та на лихо приспічило їй родити, і то під час божої служби, у храмі. Скандал… Після того стали суворо перевіряти стать. А раптом не те є, не мужик? Навіть спеціальне крісло сконструювали, з діркою. Щоб монах міг залізти з низу і заглянути. Свята справа, помилка не припустима. З тих пір папи римські – виключно мужики. А мужик, як мужик, до гріха ближче. Через кільканадцять обраних і почивших в бозі пап, як правило не своєю смертю, папою став Іван ХХІІІ. Ним виявився самий жорстокий, самий кривавий пірат Балтазар Косса. При ньому інквізиція розперезалася, мов те кадебе при Сталіну. А ви дивуєтеся якомусь дуче, фюреру, генсеку і навіть іншому президенту. Всякими виборами маніпулює диявол. І чим більше крику під час виборів, тим страшнішим буде обраний президент. Закономірність, у всьому закономірність існує. Карма, Закон причини і наслідків.
У Львові дуже багато різних релігійних конфесій. Є баптисти, адвентисти, іудаісти, є навіть церква московського патріархату. На проспекті Червона Калина вона. Така малесенька, низенька, старенька, з обох сторін підперта дрючками. Поруч привезено чимало будівельних блоків. Лежать без руху, бур’яном поросли, мохом покрилися. А сміття довкола церкви! Мамо рідна! Це просто жах. Вони що, навмисне сюди пляшки викидають? Місто таке чисте, а довкола храму смітник… У цю церкву ходять лише москалі. Так вони тут росіян називають. Та ще комуністи. Тут комуністи дуже богомільні. Вони довкола портрета Леніна малюють німб святого. Цікаво, що думає з цього приводу сам Ленін на тому світі? Не думаю, щоб він радів цьому. Він соратник Воланда, правої руки самого Вельзевула.
А які бабки у тих церквах обертаються! Проїздом бачив релігійну золотоверху школу. Не то бурса, не то духовна академія, щось на зразок ВПШ. Ну тут круто. У місті ця бурса займає землі гектарів із п’ять. Шикарні корпуси. Це вам не школа, де діток розуму навчають, це духовна школа! Що у середині, не знаю, туди без паролі не пустять, але від людей чув: бабки там обертаються великі. Немов лише випускники тої бурси за багатий прихід, куди їх направляють вчити святому слову прихожан, платять п’ять тисяч доларів хабара!, а потім ще й відсотки від прибутку. Нині свята справа прибуткова. І Ренат з Янеком вже тут як тут. Де великі гроші, там і Ренат. І у святій справі вже мають бізнес, проект «Фонд Рената і Янека». Святість тут дуже грошовита.
Про це багато говорити небезпечно. Про релігію взагалі можна, про різні конфесії, про віру у Бога говорити можна, а про гроші – гріх.
Ось ідуть у оранжевому, як солдати в формі, кришнаїти, повторюючи одне й те ж: «Крішна-Рама-Рама-Рама. Рама-Рама-Рама-Крішна». Бум, бум, бум – забиваються цвяшки віри у підсвідомість. Ці слово боже «вивчають фундаментально». Теж «фундаменталісти». До речі, на цьому принципі, забиванні «цвяшків» віри у підсвідомість, побудовані всі ідеології. Наприклад, у християн: вони роками читають лише Біблію, і за незначним винятком, більше нічого. Але запитайте хоч би таке – як може бути у Ісуса Христа родословна, якщо він від Святого Духа? І ви поставите віруючого у тупик. На цьому ж принципі, забиванні цвяшків, будувалася і комуністична ідеологія. Не віриш у комунізм? Читаєш Біблію? Значить антикомуніст. Розстріляти. Хто не з нами, той проти нас.
Є у Львові і синагога, що є то є. Довкола синагоги ідеальна чистота, це вам не Московський патріархат. Щоб зайти у синагогу, потрібно роззуватися, та й на єврея я не схожий, а шкода. Хотілося подивитися, як там у них, у середині? Як вони Богу моляться, не визнаючи Ісуса Христа? Як свою Танью проповідують? То ж расизм! Проте, кожен монастир свій статут має.
Багато церков, і всі багаті. Не те, що у нас у Каланчаку. Лише Московський патріархат і процвітає. На сході України це сильна церква. Як сказав митрополит Макарій, ще у роки царювання деспота Грозного: «Два Рима пали, — постановил Макарий, — третий стоит (Москва), а четвертому не бывать». Чому бувати, а чому не бувати, одному Богу відомо. І те сказати: Першим християнським центром був Єрусалим, а не Рим, а другим був Рим. Третім Константинополь. Четвертим Київ. А вже Москва п’ятий. Тоді так: Москва п’ятий, а шостому не бувати? А якщо буде, то ще невідомо, де буде центр нової світової релігії, після Другого Пришестя. А поки що у Каланчаку гору бере християнська релігія вавилонсько-візантійського — московського зразка.
Каланчацький отець Михайло вважає, що на Заході – то все секти. Істинна віра лише у нього. А після того, коли Московська церква нагородила українську комуністичну партію, у особах Петра Симоненка і Катерини Самойлик, вищими церковними орденами «Княгині Ольги» найвищого ступеня, за заслуги перед святою церквою, компартія і церква свої зусилля об’єднали. У них тепер задача одна – приєднати Україну до Великої, на весь світ, Росії. А заслуги сучасних комуністів перед церквою такі: Вони останню церкву у Каланчаку розвалили і останнього священика в тюрмі замордували у 1974 році, вже саме за Катерини Самойлик. Вона тоді в районі очолювала комсомол. Тепер актуальним стало старе гасло на новий лад: «Народ, КПУ і Московська церква єдині». Ось так у нас зі святістю. Тепер у наших церквах на іконостасах по центру будуть образи «святої» Катерини Каланчацької та «святого» Петра Секретаря. А вже зліва від св. Катерини буде Діва Марія, а справа від св. Петра Секретаря вже й Спасителю місце знайдеться. Ну, як же, ми ж християни. Головним же Спасителем вважатиметься Петро. Не той, що Апостол, а той, що секретар КПУ Симоненко. Це серйозно, наша церква дуже сильна. Бо московська. Отець Михайло всі двері у кабінетах влади відкриває ногами. Ми лише думаємо, що Україна самостійна держава. Насправді нами править Москва. Нещодавно Путін так і сказав: «На Україні нема з ким домовлятися». І це справді так. Адже багато чиновників вже виконують волю Москви, з ними й домовлятися нічого. А про що домовлятися з тими, хто не виконує її волі?. Нема мови, нема про що говорити. Нині політична влада є і в церкви. В духовному розумінні, адже «спочатку було слово». Це вам і о. Михайло підтвердить. У Каланчаку ще є Автокифальна церква, чи не єдина на крайньому півдні, але місцева влада її не визнає. То українські націоналісти, а у нас московський інтернаціонал, вибачте, патріархат.
Є й інші релігійні конфесії: баптисти, адвентисти, будисти, свідки Ієгови, є навіть Істинно Російська православна церква. Це прибічники ще патріарха Тихона, якого більшовики замордували. Після Тихона кадебе призначило червоного патріарха, щоб атеїзм пропагував. Його послідовники і досі очолюють Московський патріархат. Щоправда, атеїзм вже давно не пропагують, зате святість компартії чтуть. Так що, з релігією у нас проблем нема, аби твої гроші.
До чого стільки мови про релігію? Мене дивує: Бог один, Його Син Єдинородний, Святий Дух всім доступний. Чому так багато релігійних конфесій? Отже, хтось із пасторів таки бреше? Хто? А хто правий? Мабуть, Момона. Я не заперечую релігії, релігія вічна. Великий вчений Ейнштейн так сказав: «Коли наука підніметься на свою останню вершину, вона знайде там релігію». І це справді так. Інакше слід припустити, що інтелект у всіх буде однаковий. А це не реально.
Світ створений, як арена боротьби за місце під сонцем. Якщо зникне боротьба, зникне і життя.
Що ми шукаємо у церкві? Істину? Ні, у кожного істина своя. Ми шукаємо духовність. Довкола злочини, розпуста, несправедливість. Нам духовності не вистачає. Але далеко не кожен розуміє, що духовність слід шукати не десь, не у комусь, не у чомусь, а у самому собі. Адже ми створені за образом та подобою Божою. То навіщо десь Бога шукати? Загляньмо у свою душу, і ми Його побачимо. Божу іскру побачимо, у кожного є Божа іскра. Якщо її сатана геть не витіснив. Є у нашій душі і сатана. В людині Бог і Сатана.

Помолилися Богу і годі. Нам з дружиною час на Східницю збиратися. Маємо попити цілющої водички, вимити, витрусити пісочок, підтягнути печію, а то геть обвисла. А що робити на Східниці у вільний час? Вільного часу буде доволі. Знову телевізор? Достали вони мене своєю політикою та рекламами. Незабаром вибори Президента, так брудна вода з телевізора ллється річкою смердючою. Особливо ці регіонали. Їдеш, понад дорогою на бігбордах одні бігморди. Найбільше бігбордів у Януковича. А поруч перли його «мудрості»: «Ваша думка врахована, ваші проблеми будуть вирішені». Як він почув мої думки? Як він збирається вирішити мої проблеми? А може, я мрію побачити його у білих тапочках? У іншому місці ще такий перл: «Україна для людей». Справді? А може, для крокодилів? Кого він за людей має? У всякому разі не нас, бо сам же кричав: «Бидло! Козли!» Пам’ятаєте, ще пісня така була: «Ми не бидло, ми не козли, ми України доньки і сини!» Було, було таке. І скільки ж то грошей потрачено на всі ті бігборди, газети, радіо і телебачення! А де ж то він їх взяв?
А втім, з тими гаслами не все так просто. Якщо взяти до уваги новий завіт євреїв – Танью, яка по суті є жидомасонською расистською доктриною, тоді все стає на свої місця. Танья так євреїв повчає: «Бог створив людей – євреїв. Всі інші народ кліпоти (блювотина) перед богом. У судний день він їх всіх знищить, залишаться лише євреї». В такому разі стає зрозумілим, хто у Янукович люди і кому він Україну обіцяє і чиї проблеми збирається вирішувати. Свої свого зрозуміють, а дурні на те й дурні, щоб їх дурити. До речі, на Україні багато шкіл «тільки для євреїв». Є такі школи і в Херсоні. Танья у тих школах викладається, як слово боже. Заждіть, ось ті дітки підростуть, вони вам, кліпотам, покажуть, хто на землі люди й кому Україна належить. Вони відродять дітище єврея Троцького ГУЛАГ. Ось тоді і взнаєте, що таке Хабад, що таке «сіонізм» і що таке жидівський фашизм. Не вірите? Читайте Біблію, там все сказано. У Біблійні часи було: євреї вирізали весь народ Ханаану лише за те, що вони були ханаанцями. Вирізали 72 тисячі персів. Це був перший в світі Голокост. А вже Гітлер вчинив другий Голокост, тепер над євреями. На Україні, я думаю, того Бог не допустить. Не для того Він Україну зробив державою. Україна – перспектива після Другого Пришестя. Почнеться нове коло розвитку людства.
На ту Юлю сварою шакалів напали. Самі все розтягнули, розгребли, тепер козла відпущення шукають. Роблять все на зло, «чим гірше, тим краще», щоб була можливість звинувачувати. Багато таких кандидатів на посаду Президента. «Багато званих, та мало обраних». Той іде, аби «на людей подивитись і себе показати», той по найму голоси відтягнути, той утримати прибічників своєї партії до парламентських виборів. Справжніх два кандидати, Тимошенко і Янукович. У Януковича грошей багато, на всіх бігбордах, на всіх каналах телебачення, у продажних газетах тільки його й чути. Адмін-ресурс теж на його боці, бо сподіваються на сильну, як у Берії, руку. Без цього бувші і нинішні комуністи не можуть дати лад державі. Забувають, що першими підуть під ніж. Як це було при волохатій руці, теж кримінального злочинця, Сталіна. «Я борюсь за народ!» кричить. Та знаємо ми тебе. Не рахуючи судимостей, це ж саме при тобі розкрали цивільний Чорноморський флот. І портові крани порту Хорли поїхали у Туреччину, як металобрухт. І військовий флот пішов за течією. Де ви, з Кучмою, поділи авіаносець «Варяг»? Саме при тобі з Херсона вивезли у Туреччину потужні високоточні станки. Та й не тільки з Херсона. Саме при тобі розвалили до основи село: ферми зруйнували, а тварин вирізали, вивезли невідомо куди. Саме при тобі Ахметов, Пінчук, Медведчук, Клюєв, та й ти, стали мільярдерами. А тільки гроші ви потратили не на розбудову держави, а покупляли: Кучма – палац у Лондоні за 170 мільйонів євро, Медведчук – «Зимовий сад» у Середземному морі, інженерішки Ахметов, Янукович і Пінчук раптом стали найбагатшими людьми в Європі. Сотні величезних підприємств: шахти, металургійні заводи, хімічні заводи – пів-України захопили! (Харківська газета «Пятница» — «Кому належить Україна?» №27, 2004 р). А ти придбав синочку яхту за мільйон доларів, а ти собі прихопив палац «Міжгір’я» — державну резиденцію для зустрічі іноземців. Та Юлька молодець, дала тобі по руках. Але вирвати з рук так і не змогла. У регіоналів надто загребущі руки. Тепер ви як шакали рветеся до влади, щоб знову грабувати державу і народ. Скажете, і Юлька така сама? А що вона вкрала? Назвіть. Аргумент бандитів – «всі злодії!». Злодій завжди кричить: Ловіть злодія! Коли всі злодії, тоді злодій вже не злодій, а такий, як всі.
Політика. Пішли вони всі під три чорти. Не буду дивитися телевізор. Придбаю цікаву книжку, з тим і поїду на Східницю.


Читати далі >> 7 >> 8 >> 9 >> 10 >> 11