Вітаємо Вас, Гість!
Неділя, 24.09.2017, 19:32
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

ДІЯЛЬНІСТЬ "ПРОСВІТИ" [5]
НОВИНИ ВИДАВНИЦТВА [18]
Що відбувається у херсонській філії видавництва "Просвіта". Анонси нових книжок.
ОНОВЛЕННЯ ПОРТАЛУ [7]
КОНКУРСИ, ФЕСТИВАЛІ... [22]
Увага! Важлива інформація для творчих людей.
ІНШІ НОВИНИ [8]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

Звідки Ви?
Всього відповідей: 84

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Архів записів

Календар

«  Вересень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



Євген Ейсмонт. І все таємне стає явним: Рік 2009 -3

1 << 2 << Читати спочатку


Мітинг 9 травня


Ведучий надав слово Ліді Леонтіївні. Не дослівно, але десь так вона говорила:
— Шановні товариші! Я хочу розповісти про війну, як очевидець. Я з 1933 року, все пам’ятаю. Голод я не пам’ятаю, був він чи ні, малою я ще була, а війну пам’ятаю. (Тато й мама забули розповісти?). Ввірвалися фашисти у наше мирне село, як саранча. Бомбили, скрізь дим, пожарище, тріскотня мотоциклів, мене бомбою контузило – справжнє пекло! Весь актив району, керівництво зібрали і всіх розстріляли. Влаштували у Каланчаку концтабір, над військово-полоненими знущалися, катували, розстрілювали. Забрали весь хліб, корів, свиней, овець – все вивезли у Німеччину. Настав голод. А потім молодь гнали у Німеччину. Тут жах, що творилося. Народ піднявся на боротьбу, партизанські загони діяли. Всі ви чули про нашу славну партизанку Юдіну. Слава героям! А як ми наших чекали! Відступаючи, німці спалили всі підприємства. Знову пожарища, все у диму, стрілянина. Наша Червона армія звільнила нас від ненависного ворога. Коли Червона армія прийшла, це справді була радість зі слізьми на очах. Не всі герої вернулися з полі брані. Ось тут увіковічені імена наших героїв-односельців. Слава героям! Але тепер знову бандерівці підіймають голову! Дамо відсіч фашистам!

Десь таким був виступ Лідії Леонтіївни. Послухаєш таке, сльоза прошибає, груди від гордості за наших партизан розпирає. Шановні пані і панове, ви вірите цьому? Не всі вірять. А чому мовчите! А це ж так і історію пишуть. Аякже, зі слів очевидця, та ще секретаря райкому. Я не прагну принизити заслуги фронтовиків чи захищати окупантів. Я й сам під час війни, будучи дитиною, потрапив під бомбування – на острові Хортиця, як біженець. Було потрапив під мінометний обстріл – під час бою німців з партизанами у селі Миньківці на Хмельниччині. Бачив, як хати з людьми фашисти палили. Там же, у Миньківцях. Багато чого бачив і пам’ятаю. І радість зустрічі з нашими була. Але я й пам’ятаю про інше, про те, що під час війни голоду на селах не було, а як прийшли наші, у 1947 настав страшний голод. Припухав, їв гнилу картоплю. Я пережив цей голод. Комусь не пощастило. Розповідь Ліди Леонтіївни далека від правди. Я називав прізвища людей, з якими я спілкувався у Каланчаку, ось що вони розповідали про події у Каланчаку під час війни. І що розповідають відомі автори, в першу чергу радянські.

Німців у Каланчаку, як і скрізь, зустрічали з хлібом і сілью. Був мітинг. На мітингу виступала орденоносиця Оксана Шевченко. Вона ще до війни отримала орден Леніна як передова ланкова. Зокрема, вона, звертаючись до німців, говорила на мітингу: «Ви наші освободителі! Ми вас так чекали, так чекали! І дочекалися. Слава Гітлеру! Слава Великій Германії». Може, боялася, щоб за орден німці не розстріляли, а може і справді німцям повірила.
На початку війни німцям багато хто повірив. Спробуйте логічно пояснити, як до німців у полон потрапили 6,5 мільйонів червоноармійців? По-перше, для цього така кількість військ мала бути зібраними на кордоні. Навіть більше. Адже багато гинули. І армія, все-таки, відступаючи, стримувала натиск. Скільки військ відступало? Таким чином, можна сказати, на початку війни на західному кордоні наших військ було біля 10 мільйонів! Навіщо таку силу військ зібрали на кордоні? Та вони лише продовольства за місяць з’їли б річний запас! І справді, мій дядько Юрій працював у колгоспі на свинофермі (Полонне, Хмельниччина), так у травні 41-го всю ферму вирізали на м'ясо. Довкола ліс військами був забитий. Що, готувалися «захищатися на чужій території»? Чи може самі збиралися нападати? Про те, що Другу Світову війну готувала Москва, є багато доказів. Я користуюся тими, що лежать на поверхні. Може, хтось заперечить, що Фінська війна, де загинуло 400 000 радянських військ, в тому числі і мій батько, була не окупаційною? А у Польщі?, Афганістані?, Монголії? І т. д. Всю Європу мріяли окупувати, весь світ.


Слово товаришу Сталіну


… В условиях, когда мы окружены врагами, внезапный удар с нашей стороны, неожиданный маневр, быстрота решают все.
…Мы делаем дело, которое в случае успеха перевернет весь мир, и освободит весь рабочий класс.
…Решительное сражение можно считать вполне назревшим, если все враждебные нам классовые силы достаточно обессили-ли себя борьбой, которая им не по силам.
…втянуть Европу в войну, оставаясь самому нейтральным, затем, когда противники истощат друг друга, бросить на чашу весов всю мощь Красной Армии.
И.Сталин. т.6, ст. 158, т.7, ст. 14.

Це не з таємного архіву, це можна взяти на книжній поличці і прочитати.
Це матеріал із виступу Сталіна на доленосному Політбюро 19.VІІІ.1939 року. Саме доленосному Політбюро, бо це на ньому прийняли рішення про намір окупації Європи. Варто згадати й про те, що перед війною над Москвою витав «привид світової революції». Подібно тому, як згідно Маніфесту Компартії «над Європою блукав привид Комунізму». Комуністи були одержимі ідеєю Світової Революції, а згідно Маркса «Мировая революция возможна только благодаря Мировой войне». Друга Світова війна готувалася Москвою як ідея компартії. Комуністи мріяли про Світову війну, до неї готувалися. Гітлер про це знав і просто випередив Сталіна. Сталін запізнився всього на місяць. Не встиг розвернути армію до наступу. Наші війська збилися на кордоні у величезній масі, ні радіозв’язку, ні карт у командирів нема. Де яка військова частина, ніхто не знає. Керувати масами військ не було можливості. З цього і скористався Гітлер, наніс першим удар. Проте готувався до нападу Сталін, і Гітлер про це знав. Наша ж пропаганда пояснює все по-своєму, бреше. А народ обдурити, володіючи ЗМІ, не складно. Наприклад, сьогодні прості американці у більшості впевнені: «Во Второй мировой войне СССР был союзником гитлеровской Германии. А США и Англия воевали против Гитлера и Сталина». (П.Хомяков, «Историческое расследование»). Маячня, звичайно, але факт одурення американського народу. Таку думку народу нав’язали продажні американські ЗМІ. А наші ЗМІ, думаєте, кращі? Те, що у полон до німців потрапили наших військ 6,5 мільйонів, ще можна зустріти інколи у літературі, (наприклад, у радянського історика Колеснікова «Гріхопадіння»), а як саме таке сталося, чому? Пояснюючи, несуть маячню, брешуть.
Багато здавалися у полон добровільно. І дивуватися особливо нема чому. Після Голодоморів, колективізації, репресій, не дивно, що не хотіли червоноармійці захищати власть совєтів, добровільно здавалися у полон. І потім, вони теж повірили німецькій пропаганді. Як не як, а Європа — цивілізована сторона. Це вже потім побачили вовчі ікла Гітлера. Багато наших потрапляли у котли, і тоді невідомо, хто примусово, а хто добровільно здавався. Відомі випадки, коли військовополонені йшли колонами, під музику, й кидали свої прапори до ніг гітлерівців. Подібно, як наші будуть іти в кінці війни на параді Перемоги. Звичайно, серед полонених були й патріоти, але Сталін їх всіх об’явив зрадниками, ворогами народу. У вину їм ставилося: «Потрапив у полон? А чому не застрелився? Отже – зрадник!». Тому й стояло перед іншим питання: Бути, чи не бути?

Прокоментую «історичний» виступ Ліди Леонтіївни на мітингу 9 травня 2009 року. Бо ж так історію пишуть. А як було насправді під час війни у Каланчаку? Ось як розповідають старі люди.
Німців зустрічали з хлібом і сіллю!
«Розстріляли актив?». Брехня. При німцях колгоспи працювали у повному складі під керівництвом старого активу. Головою району (старостою) залишався все той же Лелеко, що і за радянської влади, а старостою Каланчака все той же Харченко. Насправді німці розстріляли 43 особи, євреїв і циган. Та ще двох, нещадного більшовика-колективізатора і начальника міліції. Але цих вже свої пристрелили. Євреїв і циган розстріляли там, де зараз бойня і ветлікарня. Якщо говорите, що розстріляли актив, то чому ж ви на тому місці не встановили бодай невеличкого пам’ятника? Все-таки «комуністичний актив», як ви говорите. І навіть на могилі просто невинно розстріляних слід встановити пам’ятний знак. Чому не хочете? А у Вас, Лідо Леонтіївно, як у третього секретаря райкому, який відповідав за ідеологію, така можливість була. Так що, знову брехня. Актив працював. До речі, актив при німцях на трудодні хліб давав, і навіть на непрацюючих членів сім’ї давали по 200 кг. Голоду не було. Так-то, нешановний ораторе, при німцях тут голоду не було. І окрім згаданих євреїв і циганів, та ще двох скажених більшовиків, більше нікого не розстрілювали. А наші як прийдуть, розстрілюватимуть. Нижче скажу й про це.
Тут доречно перервати коментар виступу і сказати декілька слів, а як же зустрічали німецькі громадяни наших "освободітєлєй", як вели себе в аналогічній ситуації наші?
У 1962 році я працював на Чкаловському радіовузлі, Новотроїцький район. Старшим радіомеханіком у нас був Григорій Антонович Сидоренко. Земля пухом, хороша була людина. Він пройшов всю війну, дійшов до Берліна. Розповідав, що наші "освободітелі" витворяли. Пару прикладів: веде наш герой полонених. Вони здалися добровільно. Він їх вишикував по одному, йдуть покірно. Солдат вирішив перевірити, скількох може вбити одна куля. Стріляє задньому у спину — падають четверо. Куля прошила трьох, у четвертому застрягла. Освободітєль задоволено усміхається. Або ж таке. Заходить наш герой у хату. Стоять батько, мати і малолітня донька. "Герой" направив автомата на батьків, наказав не рухатись. Тим часом скинув штани і на очах у батьків став ґвалтувати доньку. І тримаючи атвомата напоготові. Герой? І подібних випадків не переказати. Німці окупанти, а ми — освободітєлі?
Та продовжимо коментар "історичної" промови на мітингу 9 травня колишнього секретаря райкому.
Бомбили Каланчак? Теж брехня. Німці Каланчак не бомбили. Був випадок, наш літак з’явився над Каланчаком. Тут на нього напали два месершміти. Втікаючи, він скинув дві бомби за селом, але вони не вибухнули. Потрапили ті бомби у скіфську могилу, де грунт м’який, тому і не вибухнули. Місце падіння діти знайшли, але ті бомби і досі там, чекають свого часу. Тоді німці таки наздогнали і збили нашого літака. Він впав у море. За селом Вербове, яке неподалік моря. Льотчик вистрибнув з літака і приземлився неподалік села Вербове. Місцевий житель на прізвище Солонар із села Вербове заявив про нього німцям. Вони його й забрали. Подальша доля льотчика невідома. А ось доля Солонаря відома. Як наші прийдуть, селяни на нього заявлять. Ну а далі зрозуміло. Іншого разу таки бомбили Каланчак, але наші. У лікарні, в кінці вулиці Піонерська, стояли румуни. Прилетіли наші три літаки. Налетіли, за першим заходом не точно, був сильний боковий вітер, бомби впали на село. (Мабуть, саме від них контузило Ліду Леонтіївну, якщо справді контузило. Сталося це не на початку війни, а під кінець). За другим заходом поцілили точно, розбомбили лікарню. А румуни встигли розбігтися, поховалися у щілинах-окопах. Оце і всі бойові дії у Каланчаку. Важкі бої були на Перекопі, за 40 км. А коли відступали, підпалили свій склад у напівзруйнованій більшовиками церкві. Ще спалили вітряка. Хат не палили. А більше в селі і не було що палити. Оце і всі «пожарища». Коли ж наші прийшли, то у першу чергу повісили трьох поліцаїв. Даремно повісили, зла вони не зробили ніякого. Четвертого поліцая може й варто було б розстріляти, так він втік. Заарештували також старост Лелеко і Харченка. Лелеко розстріляли по дорозі у Херсон, а Харченка посадили у тюрму. Він відсидів 10 років, після чого його таки розстріляли. Із родини Веремієнків брат брата розстріляв. Бач, один воював, а другий якось вдома залишився. Нав’язана ненависть засліпила очі.
Партизани? Теж брехня. Де могли зачепитися партизани у степу? Насправді було інше. Під кінець війни у цих краях радянська військова розвідка мобілізували декілька чоловіків із села Приморське. Вивезли їх на острів під Кримом, де вони мали спостерігати за ворогом. Так була виконана вказівка Москви по створенню партизанського руху. Завдання Москви виконано! Сперечатися з Москвою марно. Групу юнаків на човнах везли у Крим, де справді у горах були партизани, але їх штормове море заливало крижаною водою, вони захололи і померли. Так мені розповідав Олег Бичков, батько Михайла Бичкова, що тримає аптеку по вулиці Шевченка. Олег Бичков у повоєнні роки працював головним агрономом у приморських селах, спілкувався безпосередньо з самими учасниками тої безглуздої акції. Ще тут часто згадують якусь «партизанку» Юдіну, яка з німцями на тачанці каталася. Куди з ними їздила, яку «інформацію» в селі збирала, з якою метою – того ніхто не знає. Оце і весь партизанський рух у каланчацьких степах. Хто з цим не згоден, назвіть хоч одного ворога, вбитого каланчацькими партизанами. Хоч один постріл в сторону ворога? Де саме таке було? І чи було хоч що-небудь?
Концтабір? Було, але не концтабір. У Каланчаку концтабору не було. Був пересильний пункт, де німці тримали полоненими наших матросів. Від ран і голоду тут померли 107 матросів. Але їх не розстрілювали і не катували. Можливо, когось застрелили при спробі втечі. Декілька матросів таки втекли. Про це розповідав дід Панько Лебеденко. До речі, їсти полоненим носили місцеві жителі, заходили безпосередньо у сам табір. Скориставшись з цього, місцева жителька Лідія Іванівна Пестушко переодягнула одного матроса у жіноче вбрання і так вивела з табору, і врятувала. Це — подвиг. Але чомусь про це мовчать. Мабуть, щоб «жах концтабору» не зник. До речі, цим загиблим таки могли поставити хоч невеличкий пам’ятник. Хоч традиційну тумбочку з зірочкою, або хрест. Не поставили. На мітингах розводять патетику і тут же забувають. Де могила цих 107-ми? Навіть точне місце поховання невідоме. Та що 107. У місті Славута на Хмельниччині, де я був під час війни, знаходився фашистський концтабір «Славута Грослазарет 301». У ньому фашисти розстріляли 140000, словами – сто сорок тисяч військовополонених! Та ще євреїв 13000. Чомусь про це рідко хто й знає. На могилі загиблих до 1992 року стояла у бур’янах невеличка занедбана тумбочка, подібна, які ставлять обабіч дороги випадково загинувшим. Така у нас шана загиблим воїнам. А сучасні воплі на мітингах — то боротьба за відновлення сталінської системи рабства. Комуністи просто не знають, як інакше керувати. А «корито» залишити не хочуть. У Славуті на місці концтабору у 1992 році поставили великого залізобетонного хреста. А бур’яни довкола нього так і ростуть. Принаймні так було до 2005 року, коли я там востаннє побував.
Молодь забирали у Германію. Було. Так, брали. Але перша партія поїхали добровільно. А коли присилали з Германії листи (пошта працювала!) і у них скаржилися, як там їм зле, за другою партією добровільно не хотіли їхати. Тоді вже забирали насильно.
Чекали наших. Авжеж чекали, але не всі їй були раді. Як тут відносилися до Червоної армії, свідчать два відомі випадки. Розповів мені про це Анатолій Олексійович Гончаренко. Земля йому пухом. Родом Анатолій із села Атамань (нині Олександрівка). Він на декілька років старший за мене, війну добре пам’ятав. Ми з ним дружили, часто на море на рибалку удвох їздили. З ночівлею, гомоніли.
У селі Приморське, яке поруч села Атамань, є невеличкий пам’ятник радянському пілоту, який загинув під час війни. Не від фашистської кулі він загинув. Його вбили два селянина із Атамані. А було так. Літак німці підбили, він упав у море. Пілот вистрибнув, впав у море недалеко від берега. Море тут мілке, десь по пояс. Пілот став іти до берега. А на березі, під обривом, сиділи два рибаки, їхні сіті у морі. Коли пілот підійшов, один з них вдарив веслом по голові і вбив пілота. Забрали одежу, пістолета і пішли додому. Але неподалік під обривою сидів ще один рибак, глухий із Атамані, і все те бачив. Як прізвище глухого, я не запам’ятав, але Анатолій казав, що він їхній далекий родич. Хто бажає знати, прізвище не важко встановити. Тим паче, що про цей випадок на селі старі люди пам’ятають. Інша мова, що коли прийшла Червона армія, люди не видали вбивць пілота. А знали багато хто, глухий розповів. Та й не тільки він знав. Поруч моря село, збитий літак падає, парашут над водою, і пілот не кулею вбитий, а з проломленою головою. На селі ні з чим не сховаєшся. Мова про те, що після колективізації, Голодомору, репресій червоним не дуже були раді.
Про другий випадок, що стався у селі Вербове, я вже розповів. З іншого боку, мабуть і у Солонаря щось запеклося, що навіть під кінець війни не міг простити більшовикам. Як сказав Воланд у кінофільмі Майстер і Маргарита: «Цеглина просто так на голову не впаде». Не всі й тут раділи приходу Червоної армії. Тільки хто ж про це зараз буде говорити?
Бандерівці. Чому на Західній Україні про бандерівців говорять з повагою, а на сході з такою зненавистю? Не може бути винуватим народ! Бандерівці — це десятки тисяч людей! Знайдіть відповідь на це запитання, і все стане на свої місця. Глупо звинувачувати весь народ західної України. А звинувачують. БАНДЕРІВСЬКИЙ РУХ — ЦЕ РЕАКЦІЯ НАРОДУ НА ЗЛОЧИНИ БІЛЬШОВИЦЬКОЇ ПАРТІЇ. На сході України раніше зломили народу духовний хребет, і у степах заховатися ніде. Тому тут мовчки вмирали з голоду сім’ями і цілими селами, мовчки йшли на закланіє. Але не з любов’ю до більшовиків, ні! А на заході боролися. Та головне, прагнення незалежності України. На що Москва не могла і не хоче погодитися. Ось і нацьковують схід на захід, навіть сьогодні.
Ще одна деталь. Поруч Меморіалу загиблих у Вітчизняній війні недавно встановили пам’ятник загиблим «інтернаціоналістам». На ньому вказані майже всі держави, в які вводилися наші війська. Афганістан, Фінляндія, Монголія, Китай, двічі у Польщу (1920, 1939) і т. д. Всього 27 країн. «Мы мирные люди»?! А про цих на мітингу не говорилось. А їх же загинуло, ой, як багато. І батько мій загинув на Фінській війні. За що?!

І знову 9 травня, тепер вже 2010 року. За рік у святкуванні знову зміни. Вперше після 1991 року над будинком держадміністрації піднято червоний прапор. На протязі місяця щодня по телебаченню і радіо декілька разів на день нагадували: «До Перемоги залишилось 30 днів!... 29 днів!... 12 днів! …3 дня!… Перемога!» (Яка відбулася 65 років тому). До меморіалу Перемоги наїхали стільки автомашин, скільки до 1991 року в районі не було. Довкола перехрестя всі вулиці автомашинами забито. Більшість круті іномарки. Це все противники незалежності України. Де ж ви грошей набрали на ці авто, якщо не в Україні?! За радянської влади у вас їх не було. Гучномовці надриваються: «Фашисти хотіли зробити нас рабами! Вони окупували! Вони вбивали! Вони грабували! Ми перемогли! Перемога!!». Поруч Меморіалу більшовики тримають розгорнуті криваво-червоні прапори з портретом Леніна, серпасті і молотасті. На грудях у тих, хто й не воював, сяють ордени та медалі. Новенькі, блискучі, такі красиві, що чудо. А що, тільки жінкам можна носити прикраси, а чоловікам ні? У нас, слава Богу, не матріархат.
Був, був тут, поки що був і невеличкий державний жовто-блакитний прапор. Його тримав козак із Каланчацького куреня. Поруч ще декілька козаків у формі. «Ще не вмерла Україна!». Ще не вмерла… Але більшовики вже підняли свої криваво-червоні знамена. У Гітлера також були криваво-червоні знамена. Свастики різні, колір однаковий, кривавий.
У Паралельному світі, де час відсутній, піднімається напруга, що та радіація на ЧАЕС, ось-ось наш світ захлесне. 10 травня зустрівся я з п’яним мужиком, при зустрічі він кричав: «Робочий клас всіх вас гадів знищить! Палити будемо!». Паралельний світ цього вже збудив. Ми стукаємо у Паралельний світ і він озивається. Прокинеться, ой, прокинеться.

Чому поляки не святкують 9 травня? А їм же дісталось чи не найбільше. 7 років кровопролитної війни! Поляки не здавались. Через що Польща стояла у руїнах. У відсотках до населення держав, поляків у цій війні загинуло найбільше. Чому вони не святкують 9 травня? Задумаймося. Не ховаймо голову у пісок, як страуси. То не тільки їхня справа. Хто спровокував цю віну? Чому радіємо? До речі, Польща після війни відбудувалася за декілька років. Германія також, ще й переможцям допомогу пропонували. А ми скільки років відбудовувалися?


Історичні паралелі

Аби показати, як фальсифікується історія, проведу історичну паралель. Послухаймо професора історії, доктора наук Петра Хомякова про часи Золотої Орди. Адже історія завжди писалася і пишеться на замовлення влади. Принцип той же, що і нині. Візьмімо його книгу «Росія проти Русі».
Чи була битва на Куликовому полі? Не знайшли на тому полі навіть жодного наконечника стріли. Жодної залізячки, жодної кісточки. Взагалі не знайшли нічогісінько! Отже, легенда, казочка. Задача Куликовської легенди, складеної пізніше, показати вирішальну битву Росії (Росії? Росії тоді ще не було!) за визволення від татарського іга. А насправді, навіть такого народу, як татари, не було. Татари — це узагальнена назва бродяг, банд, взагалі – вільних людей. Подібне – козаки. Татари вже пізніше стали називатися народом. На Волзі були булгари. Але булгари у ті часи воювали проти банд Батия. А правда в тому, що велася кривава різня за княжі столи. Громадянська війна. Князь Ярослав і його син Олекса Невський змовилися з кочівниками. Так підкоряли інші князівства. Банди татар, кількість яких зростала, поповнюючись русичами, палили й кров лили річками. Як русичі ставали татарами? Так само, як і у наш час. Насильно мобілізовували і насильно гнали у бій. Як у Другу світову війну. Ззаду «кулемети загороджувальних загонів». Зупинивсь – куля в спину. І за орди щось подібне. Нема нічого нового під сонцем. Підтримку татари мали від князів Ярослава і його сина Олександра. До речі, Батий був названим батьком Невського, а свого сина Батий віддасть на виховання знову ж таки Невському. Круто! Батий Невського називав на свій лад Неврюй. (Пізніше видумають, що Невський і Неврюй різні особи. Неврюй, бач, був карателем. Насправді це одна особа). І церкві було вигідне іго, вони язичників допомагали знищувати. Святоші, як павуки у банці, один одному ладні горло перегризти. Церква підтримувала Ярослава, Ярослав церкву, а татари, вбиваючи язичників, допомагали церкві. І не задарма. Церкві Нікейська імперія допомагала. Нав’язувалась гегемонія візантійської церкви, церква в свою чергу пропагувала рабовласницьку, кріпацьку державу. Яка разом з тією ж церквою протрималася до наших днів.
Взагалі, Громадянська війна часів Золотої Орди і Громадянська війна 1917–1920 років ідейно схожі, і цілі мали практично однакові. Після Золотої Орди з’явилася Росія, кріпацтво, а після Комуністичної орди – СРСР, колективізація, теж кріпацтво. «Нема нічого нового під сонцем».
Як ви думаєте, чим закінчиться сьогоднішній візантизм партії регіонів? Вони теж за сильну владу в одних руках, за нову колективізацію. Шукайте закономірності і знайдете істину.
Спочатку Помаранчева революція, потім – регіонали; теж історичні паралелі. Наслідки проявляться пізніше.
А поки що про війну мова.
Всі війни провокують самі «гуманні» партії, сострадателі, а благословляють релігійні «святоші». Сучасний приклад. На Балканах — Косово, Боснія, Хорватія до ХІХ століття — єдиний народ, який навіть користується одною мовою. А тепер стали поміж себе смертельними ворогами! Чому? Три «святі» церкви їх розділили. Мусульманська, католицька і православна. Отака вона, церковна святість. Історії ж пишуться, як легенди, житія, сказання — казочки для простаків. Так легше одурити. Такі історії далекі від істини. Але їм вірять, і… воюють. «Ура-а-а! Зберемо землі Росії!». Ви їх що, розгубили? «Освободимо Фінляндію! Освободимо Прибалтику! Освободимо Афганістан!».
Освободітєлі.
Запитання на засипку кмітливим і допитливим: Що означає термін «собиратели русских земель?». Хто такі окупанти – зрозуміло. Хто такі колонізатори – теж зрозуміло. А хто такі собіратєлі земель? Особливо відповідь на це запитання хотіли б почути булгари, калмики, удмурти, ханти, манти і всі інші народи від Карелії і до Лінії Зміни Дат, яка простягається на сході, на Кінці Світу, там, ген-ген за Чукоткою. Колись і вони прокинуться, запитають: А де ж наше?
Людей одурити неважко. Думати – важко. Тому й дурнів багато. Та дурні можуть і схаменутися. Буває, ой як буває. Це просто жах, як буває.
Всяка історія сфальсифікована під певну політичну силу.
Нині ми бачимо спотворення історії на прикладі виступу колишнього секретаря райкому компартії Ліди Леонтіївни. Саме так історія під себе і пишеться. А вже у квітні 2010 року новий міністр освіти Табачник, із регіоналів, які намагаються розколоти Україну, вимагає ще раз переписати історію Вітчизняної війни. Що ж, історія буде табачниківська: багато тютюнового смороду і мало правди. 9-го травня фанфари будуть гриміти, а правда мовчатиме. Але, рано чи пізно, все таємне стане явним.


Чи святкували 9 травня у ГУЛАГі?

Фанфари на день Перемоги. Переможці гордо дивляться на оточуючий світ. А як себе почувають у цей день ті, хто волею долі опинився по іншу сторону барикад? Вояки РОА, УПА, армії самостійної російської республіки Локоть, дивізії Донських козаків? Яке почуття у тих, хто сидів у радянських концтаборах? Що особисто я маю відчувати? Адже мій батько загинув на Фінській війні 1940 році. До війни, зносячи хутори, більшовики і нашу хату розвалили. Я всі дитячі роки був безпритульним. А що мають відчувати справжні герої Вітчизняної війни, яких відразу після Перемоги відправили у концтабори ГУЛАГУ? Таких тисячі!
Наведу цитату із листа мого побратима Анатолія Івановича Тітова. Але спочатку декілька слів про самого Анатолія Івановича.
Анатолій москвич, після десятирічки прискорені курси офіцерів і він — на фронті. У листопаді їхню військову частину розбили, він і ще два офіцери поранені, в оточенні. Моя мама їх рятує, лікує. Вони йдуть до своїх, але потрапляють у засідку, відтак у тимчасовий табір військовополонених. Було неподалік, мама їх викупила з табору за самогон і курей. Була така можливість на початку війни. З табору він втікає, потім знову зловили, знову втікає і добирається до своїх. Як комсомолець, щиросердечно зізнається, що був у полоні. За що його засудили на 10 років, у штрафбат. Пройшов всю війну, доля берегла його. Але після Перемоги його таки відправили у радянський концтабір. І ось про цей день він писав мені у листі (Мою маму він звав мамою, а я хоч і менший, та все ж брат. Про це у моїй книзі «Рід і плем’я»):
«В лагере ГУЛага я был настолько истощен, что весил всего 40 килограм при росте 180 см. В 1948 году к нам, Ивдельлаг 7 ГУЛаг, прибыли из Германии этапом победители. Ребята победили, дошли до Берлина, а закончили в ГУЛаге! Им дали по 10, по 15, по 25 лет! За что?! За что?!»
Як ці мають себе почувати 9 травня? Моя мама під час війни рятувала поранених оточенців, допомагала партизанам, потім важко працювала у колгоспі, радгоспі до 64-літнього віку. Та коли не змогла вийти на працю до свиней, у віці 64 роки, її вигнали з радгоспу й відмовили у пенсії. За що!! За що!! Це сталося 1 червня 1973 року у радгоспі ім. Чкалова Новотроїцького району. Управляючий відділком Семирозум не міг знайти заміну свинарки і зі злоби написав такий наказ, а директор підписав. Стара баба, 64 роки, часто портрет на дошці пошани красувався, але вона вже не в силах відрами свиноматок годувати. А її лишили пенсії! Отака справедливість у більшовиків. І це ж саме вони розвалили СРСР, більше просто не було кому. А тепер вони знову на трибуні, святкують перемогу. Не можуть ради дати у господарстві, то пишаються 9 травням. А їм аплодують ледарі, які мріють про повернення колгоспів, у яких красти не гріх. Ні, 9 травня для мене не свято, а день скорботи за загиблими. Земля пухом невинно убієнним.


Чиї будете, козаки?

Невігластво – джерело людського лиха.
Боягузтво – злочин, найбільший порок.
Боягузтво і невігластво породжують тиранію.
Національність – належність особи державі.
Нація – народ держави. Націоналісти – патріоти.
Козаки – вільні люди. Вільні взагалі, вільні від усього.
Словничок.

Невігластво, дурість, безграмотність – великі пороки. А боягузтво ще більший. Трусячись за власну шкіру, сатрапи радянської доби вбивали, голодом морили, в тюрмах гноїли тисячі, мільйони людей, своїх же братів і сестер. Невігластво і боягузтво породжують тиранію, саме через ці пороки найбільше лиха. Високопоставлені дурні людей дурять, залякують простаків, самі бояться, не розуміють елементарних понять. Нас багато чим дурили, залякували, а націоналізмом найбільше. Скільки крові пролито, і все задля того, аби знищити свою українську націю, заради безглуздого, надуманого інтернаціоналу. Народи світу – хай живуть собі, хай їм Бог помагає. Ми про себе маємо дбати. Слово націоналісти і досі де в кого на зубах скрегоче: «У-у-у, націоналісти, сякі-перетакі! Вони за самостійну Україну… У-у-у, бандерівці…».
А хто такі націоналісти? Хто такі бандерівці?
Бандера лише символ, а бандерівці – рух, реакція народу на злочини більшовицької партії. Це ж елементарно! Яким же слід бути тупим, щоб цього не розуміти! Не з доброго ж дива люди хапалися за зброю і втікали до лісу. Якби не було загрози їхньому життю, не було гоніння на них, хто б це у лісі гибів? На заході України люди боролися за життя, за місце під сонцем. А на сході більшовики прийшли раніше, і зломили духовний національний хребет. Тут люди вимирали мовчки, сім’ями, селами! Аби зрозуміти поняття нація, націоналісти, збагнути причини колишніх і сучасних війн, репресій, голодовок і голодоморів, слід далеко озирнутися назад, заглибитись у історію. Тому що: «Невежество – источник человеческих бед». Так навчав Будда, і він правий.
Найбільше лиха від ідейних сострадателів. Ніхто людству не приніс більше лиха, ніж духовні пастори, співчуваючі марксисти та різні сострадателі. Комуністи, русофоби-шовіністи, церкви Московського патріархату та різні релігійні секти – як же вони вболівають за народ! В душу без мила лізуть. Та саме вони розривають духовність народу. Попи Гапони, як завжди, каламутять воду. Московський патріархат не релігія, а штат релігійних функціонерів, які пропагують московську політику. Ну причому Москва до Бога?! Ні, приєднуйтеся до Москви і край. А хто відстоює Україну, ті – націоналісти. «Ух, вони! Націоналісти!..».. А ще євреї. Ну кому секрет, що головну скрипку у політиці ведуть євреї? У Верховній Раді половина євреїв, банки в руках євреїв, на обласних посадах скрізь євреї. Особливо в ідеологічних структурах. Яку мету вони переслідують? Куди ведуть? Ідейні поняття спотворені євреями-більшовиками навмисне. Люди добрі, давайте виходити із стану невігластва. Давайте вникнемо у суть понять: нація, націоналізм, національна ідея, єврейська ідея, російський шовінізм, козаки, воля, страх, боягузтво, невігластво. Щоб пояснити все, потрібно багато томів. Я пропоную точку зору на сільському рівні. Селяни теж люди, вони теж думають.
Коли починаю надто критично говорити про євреїв, тут же відчуваю потребу вибачитись перед євреями. Не про всіх же мова. Відокремити і сказати жиди? Так серед євреїв не всі жиди, навіть у Верховній Раді. Важко сформулювати думку.
У євреїв ще слід повчитися жити. Єврейський народ – великий народ. Вони скрізь: на кожному материку, островах, у кожній державі. Але великі і помилки роблять великі. Ось: Лихварство – «заслуга» євреїв. Революції, починаючи з Єрусалимської, Французької і закінчуючи Жовтневою, організовувалися євреями. Війни: Громадянську спровокували євреї, а саме: Лейба Троцький, Ленін, Мойше Урицький, Апфелбаум Зінов’єв і т. д. Перша радянська влада взагалі складалася на 90% з євреїв; Другу світову війну розпочав пів-єврей Гітлер. Атомну бомбу винайшли євреї. Але ж не сиділи всі євреї у Москві в кабінеті Сахарова, чи в Америці й не допомагали вченим створювати атомну бомбу! Не про всіх євреїв мова! Не про всіх! Серед євреїв настільки порядних більше, наскільки серед українців дурнів. У нас все, не як у людей: як не комуністи – то регіонали… Ну що ти будеш робити… А може, й справді – Бог нас карає, навчаючи? Готує для великої місії після Другого Пришестя? Про це навіть монахи Лхаси на Тибеті говорять. Ладно, пережили комуністів, переживемо й регіонів. Що Бог дасть, те й буде.


Русь — не Росія, русичі — не росіяни

Націоналісти від нація. Нація від латинського natio – народ. Під поняттям нація розуміємо всіх громадян держави, весь народ держави. Живеш на Україні, отже українець. Націоналісти – патріоти держави. У державі багато народностей (тут народжених, natio), нація одна. Проте є й прозвиська, дані окремим народностям. Ці прозвиська заводять в оману. Ми кажемо німці, а у Германії такого поняття нема. Хто такі німці?! А ще жиди. Жиди не народність, а спосіб мислення. Юдеї – народність. А ізраїльтяни – нація. Цигани – народність роми, національності вони не мають, бо не мають нації, нема у них держави. Татари – теж не самоназва, не народ. На Волзі були булгари, а татари – збірне поняття, щось подібно козакам. Проте поступово прижилося як народ. До речі, і українці не самоназва. Пояснюють, «українці, бо на окраїні». Який це народ вважає, що він знаходиться десь на окраїні, на краю світу? Назва привнесена. У літописах вперше назва Україна згадується за 1182 рік. (Іпатівський літопис). Інколи назву Україна пояснюють як окраїна Росії. Але у 1182 році не те що Росії, тоді навіть Московське царство ледь зароджувалося. Київські князі Довгорукі заснували Московське князівство на колишніх фінських землях. Назва Москва від фінського мосхва, що означає ведмежий барліг. У глухій тайзі, у глухому селі зародили Московію київські князі. Російський народ – етнічна суміш народів: русичів, литвинів, фінів, калмиків, булгар і багато других племен. Пізніше й українців. Саме ці народи, шукаючи спільну мову, і створили російську мову. Коли сьогодні російські історики, згадуючи про ХІІ століття, говорять: «росіяни», це у принципі невірно. Якби сьогодні хтось заговорив мовою Київської Русі, його просто не зрозуміли б. Русь – не Росія, русичі – не росіяни. Це різні народи, різні держави.
Росія, а отже і росіяни, з’явилися лише у 1550 році після Указу царя Івана Грозного про перейменування Московії на Велику Росію. Народилася Росія, з’явилися й росіяни. До ХVІ століття ні Росії, ні росіян не було. Була Московія і московіти. А у ХІ столітті навіть Московії не було. То хто від кого походить? На це запитання відповідає російський професор, доктор наук, історик Петро Хомяков. «…изначально Русь была Киевской. А московская Россия не Русь, а Орда. Россия сестра Украине. Но, по справедливости, сестра младшая».
Щоправда, Хомяков вважає, що рабовласницька Росія почалася ще з 1237 року, від часів карателя Олекси Неврюя – Невського, сина Ярослава, та їхнього родака Батия. Але це фігурально. Офіційно Росія існує з 1550 року.


Читати далі >> 4 >> 5 ... >> 10 >> 11