Вітаємо Вас, Гість!
Неділя, 24.09.2017, 19:25
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

ДІЯЛЬНІСТЬ "ПРОСВІТИ" [5]
НОВИНИ ВИДАВНИЦТВА [18]
Що відбувається у херсонській філії видавництва "Просвіта". Анонси нових книжок.
ОНОВЛЕННЯ ПОРТАЛУ [7]
КОНКУРСИ, ФЕСТИВАЛІ... [22]
Увага! Важлива інформація для творчих людей.
ІНШІ НОВИНИ [8]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

Чи хотіли б Ви опублікувати свій твір на нашому порталі?
Всього відповідей: 17

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Архів записів

Календар

«  Вересень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



Нариси з історії Бериславщини. Випуск 9 -2

1 << Читати спочатку

 

З листа від 25 жовтня 1697 р. довідуємося про реакцію гетьмана на звістку про перемогу Австрії над турецькими силами. Дізнавшись з царської грамоти про перемогу військ цієї держави під Центою (Зентою, Сентою) на р.Тисі, Мазепа зазначав, що імператор мав би дякувати царю, що за його указом російські та українські війська діяли під Азовом і Таванню, через що сили противника були роз'єднані. Нагадаємо, що у вересні цього року австрійські підрозділи, очолювані принцом Євгеном Савойським, чисельністю в 40 тис. осіб завдали нищівної поразки 60-тисячній турецькій армії, на чолі з султаном Мустафою II. В бою турки втратили половину свого війська, загинув великий візир, а сам султан дивом уник полону. Після цієї битви Порта стала схилятися до укладення миру.

В жовтні 1697 р. гетьман писав про приїзд до Батурина запорозьких посланців, відряджених до царя. Вони привезли до нього лист від кошового отамана і всього Низового Війська. Запорожці просили Мазепу поклопотатися стосовно царської милості за їхню службу на Тавані. Гетьман підтримав це прохання, відзначивши, що про велике значення допомоги з боку запорожців говорять не лише вони самі. Це, підкреслював він, визнається й іншими, хто був разом з низовими козаками. Продовження розгляду цього питання знаходимо в листі гетьмана від 25 жовтня 1697 р. Однак, зважаючи на відсутність початку цього документа, спробуємо частково відновити його зміст, послуговуючись царською грамотою від 3 листопада, яка була надіслана у відповідь на послання гетьмана. Адже відомо, що в таких документах на початку часто йшлося про обставини, котрі зумовили його появу, в тому числі подавався короткий зміст матеріалів, на які вони відповідали.

Отже, Мазепа писав до Петра I про 1500 запорожців, які брали участь в обороні Тавані. Після закінчення бойових дій вони хотіли йти на зимівлю на Лівобережжя й отримати належне царське жалування. Гетьман стояв на тій позиції, що ці вимоги будуть економічно проблематичними, однак застерігав, що "коли їм, запорожцям, у тому розміщенні відмовити, то, щоб їх самих не відігнати на закордонні заклики і найми, і для того треба їх вдовольнити". Виділених же козакам, які перебували в облозі, російською та українською владою раніше 3 тис. рублів було, як вважав Мазепа, замало, тому вони їм поки-що й не передавалися. Настрої серед Низового Війська в той час були вельми недоброзичливі. Відповідаючи на звернення Батурина, цар постановив видати учасникам боїв додатково ще 1,5 тис. рублів, сукно та 125 пищалей. Він хотів, щоб запорожці не виходили в міста та не ходили на службу в Польщу. Жалування мало бути видане терміново, ще до переходу козаків на Лівобережжя.

14 листопада 1697 р. в листі до Петра I гетьман повідомляв, що в українські міста прийшло зимувати та добиватися проїзду до Москви по царське жалування за службу, зокрема, по обороні Тавані, 1100 запорожців. Мазепа писав, що не може їх розмістити, а до Москви пропустити в такому числі не наважується. Він отримав грамоту з новиною, що крім призначених запорожцям 2 тис. рублів від Долгорукого та 1 тис. від гетьмана, з Москви мало бути видано ще 1,5 тис. запорожцям, які були в Тавані. Однак запорожці заявили, що не можуть цим задовольнити своїх потреб, і знову просили пропустити до Москви всіх, хто був на Тавані. Далі гетьман зазначив, що як воєвода Бухвостов, так і українська старшина дуже схвально відгукувалися про дії запорожців у Тавані. Самі ж козаки погрожували, що коли не отримають належної нагороди та не будуть розміщені на зиму, то підуть на службу до короля. Мазепа вважав, що їх потрібно пропустити до Москви, а до цього мусив розмістити запорожців по своїх, генеральної старшини, полковників і духовенства маєтностям. Гетьман клопотався, щоб царський указ надійшов якнайшвидше, аби не обтяжувати людей, у яких розміщалися козаки. Цікаво, що на царське розпорядження чинити з запорожцями так, як передбачали попередні укази, Мазепа зазначав, що раніше, коли Кизикерменем та іншими нижньодніпровськими містечками володів противник, можна було вдовольнити запорожців річним жалуванням та іншими "легкими" дарами. А по переході цих міст під царську владу запорожці беруть постійну участь у воєнних діях і не мають часу займатися промислами. До того ж козаки мають привід просити в царя додаткової платні, знаючи, як були нагороджені ті, хто був під Азовом. Запорожці мали підстави бути такими настійливими у зверненнях до гетьмана й тому, що він звертався до них з проханням провести в Таванське місто російські та українські війська. А вони, разом з кошовим, не тільки провели, а й самі увійшли та витримували облогу.

Наприкінці листа Мазепа зазначав, що з Січі вийшло в міста ще два загони запорожців, загальною чисельністю понад 400 осіб: 200 з чолобитною щодо річного жалування, а інші на зимівлю.

14 грудня до Москви надійшов гетьманський лист, в якому писалося про труднощі з витратами на запорожців, оскільки значні видатки йшли на городові війська. До того ж запорожцям було видано багато грошей по дорозі на Тавань і при поверненні звідти. А 26 грудня 1697 р. в листі до Петра I гетьман писав, що в Батурині прийнято царське жалування, призначене для запорожців в Тавані: 1500 рублів, 1100 портищ сукна, 125 пищалей та окремо на 315 осіб, які прийшли в українські міста з бусурманським "значком" і язиками по жалування, - по 1 рублю та портищу сукна. Але запорожці, бажаючи тут же прийняти жалування, не хотіли повертатися на Запорожжя до весни. Мазепа був цим невдоволений, передбачаючи збитки місцевим мешканцям та скарбниці, але залишав це питання на царський розсуд. Тут же зазначив, що в царській грамоті нічого не сказано про тих 600 запорожців, які на чолі з полтавським полковником Іваном Іскрою ходили з Січі на допомогу до Таванського міста, і запитував, чи виділяти їм щось із жалування, чи ні.

До згаданих відомостей про виділену Москвою платню для Низового Війська додаються й звістки про те, що 26 листопада 1697 р. Москва виділяла жалування для 459, а 29 грудня - ще для 130 запорожців за дії під час облоги Тавані. Хоча й цим прохання запорожців не були задоволені.

Воєнних справ після завершення походу стосуються ще кілька документів. Так, з листа від 28 жовтня 1697 р. дізнаємося, що після відходу ворожих військ з-під Таванського міста наказні ніжинський і лубенський полковники прислали до Мазепи посланців з повідомленням про свою участь у воєнних діях та перенесені труднощі. Цих людей Мазепа направляв до Москви для розповіді про події на Тавані, зокрема, про те, як діяв він сам, залишаючи залогу та надаючи їй допомогу. Можливо, і в цьому випадку гетьман думав про те, як нейтралізувати негативне враження від відходу разом з Долгоруковим від нижньодніпровського плацдарму. 3 листопада 1697 р. в листі до Петра I повідомлялося, що 31 жовтня до Батурина приїхали сотники Ніжинського полку з Тавані й привезли трьох полонених, захоплених під час облоги: одного турка, двох татар та одного перебіжчика. Сотники розповіли про те, як обороняли Тавань, і подали списки вбитих і поранених. А полонені й перебіжчик розповіли про втрати противника та про те, чому і як він зняв облогу. Мазепа відправив полонених і перебіжчика до Москви. Сотники ж, стомлені службою, відмовилися від поїздки, побажавши відпочити в своїх мешканнях.

Одразу ж після завершення походу на території противника продовжилися розвідувально-диверсійні заходи. Так, в листі від 31 жовтня 1697 р. зазначено, що за розпорядженням Мазепи миргородський полковник посилав у дикі поля своїх козаків, які наближалися до Перекопу, де в урочищі Сиваш вночі напали на 4-х татар, з яких одного вбили, а 3-х захопили у полон і привезли до Батурина. Мазепа відсилав поштою запис їх розповідей, а слідом і самих полонених в супроводі козаків, які їх захопили, до Москви.

В травні-серпні наступного, 1698 р. було здійснено ще один похід, на чолі з Яковом Долгоруковим та Іваном Мазепою, під час якого було укріплено захоплений плацдарм та здійснено розвідувальну виправу до Очакова. За припущенням В.Заруби, в цьому році готувався великий похід на це місто.

Два листи стосуються підготовки до походу, зокрема, необхідності виготовлення суден. Так, 8 січня 1698 р. у листі до Петра I гетьман повідомляв, що за його наказом на різдвяні дні до Батурина з'їхалася генеральна старшина, полковники зі своєю старшиною і сотниками на нараду щодо плавного воєнного походу. Однак виявилося, що в полках мало суден, а для спорудження нових немає ані дерева, ані грошей. Можна було скористатися суднами, залишеними в Січі минулого року, але їх зосталося мало. При переході суходолом до Тавані і пересадці там на судна могла виникнути проблема розміщенні в них значної кількості людей, гармат, пороху, продовольства, прісної води. Тому Мазепа писав про потребу виготовлення для городових полків, або, принаймні, хоч для сердюцьких полків та стрільців, котрі перебувають при цьому, великих суден в Брянську на зразок турецьких, щоб можна було використовувати їх на лимані й у морі. Спеціально для розповіді про те, як влаштовані турецькі судна, до Малоросійського приказу посилався Юрій - людина "мультянської породи". Він понад 10 років служив на турецьких суднах, плаваючи по Білому та Чорному морях.

Про позицію російської сторони з цього питання дізнаємося з царської грамоти від 7 лютого. Гетьману було наказано відремонтувати старі судна, робити нові в Брянську або (для пришвидшення) в інших близьких місцях біля Дніпра силами своїх майстрів і робітників, а також спонукати запорожців до походу на суднах якнайбільшою кількістю людей. Мазепа мав ранньою весною, погодившись з Яковом Долгоруковим, йти в похід, аби надійно укріпити Таванське місто та весь плацдарм.

Незабаром, 18 лютого 1698 р., в листі до невідомого гетьман, зазначав, що за листом цієї вельможної особи наказав віднайти по містах свого реґіменту столярів та ковалів для будівництва кораблів. З труднощами вдалося розшукати 20 столярів та 10 ковалів. Мазепа відправляв їх до Севська, надавши підводи та харчі, і просив про виділення їм платні за роботу.

9 березня Мазепа знову звертався до царя з клопотанням щодо надання частини суден, які робилися в Брянську, для козаків під його бунчуком, стрілецьких та сердюцьких полків. А запорожців пропонував підштовхнути царською грамотою до виготовлення суден з присланих минулого року матеріалів. Реакція на ці звернення відома за грамотою Петра I до Мазепи від 31 березня. Цар наказував діяти за попереднім розпорядженням щодо плавного походу, обіцяв жалування для запорожців, наказував клопотатися про забезпечення їх суднами (за указом від 28 листопада 1697 р., в якому говорилося, щоби козаки, як городові, так і запорозькі, якщо не вміють робити інших суден, то щоб йшли в море й на старих та по тому ж зразку зробили достатню кількість нових до весни, місткістю по 50 і більше осіб). Запорожці ж мали використати надані в 1697 р. матеріали на 40 суден.

А 14 квітня до російського керівництва надійшов лист гетьмана, в якому він зазначав, що, незважаючи на те, що полковники на з'їзді в Батурині на Різдво говорили про труднощі, пов'язані з нестачею лісу, майстрів і грошей, він наказав їм все ж робити судна, яких мало бути 430. В них могло розміститися по 20 осіб з припасами. Але великих суден виготовити не було змоги. Ці 430 човнів було виготовлено в Гетьманщині протягом перших 4-х місяців 1698 р.

Лист від 7 червня 1698 р. до Петра I стосується заходів гетьмана щодо залучення до воєнних дій Низового Війська. У ньому Мазепа зазначав, що двічі писав на Січ, спонукаючи запорожців до підготовки до походу на Чорне море. Для цього вони мали взяти необхідні матеріали й припаси, приготовлені на Кодаку, та робити струги. Але на царську грамоту та два листи гетьмана з цього приводу запорожці не відповіли. А вже перед виступом з Батурина в похід гетьман писав до них ще раз, передаючи литаври, корогву, 500 діжок борошна. Запорожці лише 6 червня прислали своїх представників з відповіддю та подякою за прислане. В своєму листі вони вимагали прислати кілька сотень золотих для оплати праці майстрів, які мали робити судна, а також ковалів, котрі мали виготовляти металеві частини для цих суден. Мазепа просив царського указу з цього приводу, певно, натякаючи на допомогу. Резолюція, однак, була невтішною. Запорожці мали робити судна "за попереднім звичаєм".

У цьому ж листі йдеться про те, що військовий екзактор прислав до Мазепи волоського купця, який 23 березня виїхав з Царгорода, а 1 червня приїхав у Ніжин. Він розповів новини щодо дій та намірів "бусурман".

Що ж до запорожців, то відомо, що незабаром, влітку, вони таки взяли участь у воєнних діях. Отримавши від Долгорукова та Мазепи послання з повідомленням про намір противника переправитися через дніпровський лиман, аби перешкодити заходам російських та українських сил, вони виступили в похід, разом з певною кількістю городових козаків, під час якого захопили одне турецьке судно, а потім діяли у лимані спільно з російськими ратними людьми та гетьманськими частинами.

Про воєнні заходи українського керівництва з метою забезпечення обороноздатності нижньодніпровського плацдарму дізнаємося з листа гетьмана від 3 червня 1698 р. В ньому, зокрема, зазначалося, що до царя надійшло повідомлення від воєводи Бухвостова з Тавані про те, що в цьому місті та в Кизикермені недостатньо військових людей гетьманського регіменту і з них мало хто займається будівництвом. У зв'язку з цим Мазепа перераховував все зроблене ним у цій справі. Ще наприкінці зими туди, на додаток до розміщених військ, прибули люди з різних полків, потім був направлений Лубенський полк, в якому по перепису виявилося 5400 осіб, на чолі з наказним лубенським полковником, який вже давно туди прийшов і почав будівельні роботи біля Кизикермена. Про це полковник повідомив своїм листом, який було переслано в Москву. Після цього в Таванське місто був направлений Київський полк на чолі зі своїм полковником для пришвидшення відбудови й укріплення Кизикермена. Листи від київського полковника, а також сердюцького та наказних городових полковників гетьман відправляв в Малоросійський приказ. Усіх лівобережних сил в Тавані й Кизикермені нараховувалося близько 8 тис. осіб. Нещодавно Мазепа направив туди Миргородський і Прилуцький полки на чолі з їх полковниками і роменського сотника з людьми Лубенського полку, які залишилися. Після перегляду цих сил у них було нараховано 6900 осіб.

Отже, зазначав гетьман, він доклав немало зусиль для оборони й укріплення Таванська і Кизикермена, відправивши туди 4 городових полки, а при собі залишивши лише 6. З цими полками і з російськими військами, очолюваними воєводою Долгоруковим, гетьман спостерігав за діями противника і висловлював готовність йти туди, куди "покличе військовий випадок".

Про скарги Бухвостова, зокрема, на те, що в Таванському місті мало людей гетьманського реґіменту, й ті хотіли тікати, знаходимо згадку і в царській грамоті до Мазепи від 31 березня 1608 р.

Як відомо, вже в жовтні цього року розпочав роботу Карловицький конґрес, який завершився укладенням мирних угод Австрії, Польщі й Венеції і перемир'я Росії з Туреччиною. Але до того, як стало відомо про його результати, йшла підготовка до нових воєнних дій. Так, ще 12 січня 1699 р., за два дні до укладення перемир'я, було оголошено указ про збір російських військ в березні в Охтирці з метою продовження війни.

Разом з тим, після укладення перемир'я напруження на південних кордонах залишалося, і ще в березні 1699 р. гетьманська влада вживала заходів для збору інформації щодо потенційного противника. Так, 9 березня 1699 р. Мазепа повідомляв Петру I, що за попередніми відомостями від полонених татар, взятих козаками Полтавського полку (про що писав полтавський полковник), перекопський каймакан з кримськими ордами мав приходити під прикордонні міста, а саме під Перекоп на Коломаці. По привезенні ж полонених в Батурин вони підтвердили, що противник мав виступити з Криму, але на чолі не з каймаканом, а Каплан-Гіреєм, рідним братом хана, і Муртазою пашою, й напасти на містечко Тараковку в Ізюмському полку. Для цього збиралися взяти з собою 9 гармат, аби захопити містечко. Його вибрали тому, що коли минулої зими та осені під ті ж прикордонні міста приходив якийсь ага, то після інформував, що здобичі взяти ніде, крім того містечка. Ці ж полонені сказали, що на шляху з Перекопу до Очакова вони зустріли гінця з Андріанополя в Крим з відомістю про укладення турецьким султаном з російським царем, цісарем і польським королем перемир'я. У зв'язку з цим "язики" додали, що коли противник тепер в похід не вийде, то надалі його може втримати звістка про перемир'я. А вже наступного дня - 10 березня 1699 р. гетьман писав до царя про цю воєнну акцію, зазначаючи, що козаки Полтавського полку захопили в полон на пониззі Дніпра 6 татар і одного перебіжчика. Всіх цих полонених разом з козаками, які їх взяли, гетьман відправляв до Москви. Мазепа вважав, що належало перебіжчика стратити в Батурині, але відсилав його, бо він походив з Харківського полку, а отже не підлягав гетьманському реґіменту.

("Україна в Центрально-Східній Європі", № 6, 2006 р.)

 

Читати далі >> 3 >> 4 >> 5 >> 6