Вітаємо Вас, Гість!
Понеділок, 20.11.2017, 08:05
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

ДІЯЛЬНІСТЬ "ПРОСВІТИ" [5]
НОВИНИ ВИДАВНИЦТВА [18]
Що відбувається у херсонській філії видавництва "Просвіта". Анонси нових книжок.
ОНОВЛЕННЯ ПОРТАЛУ [7]
КОНКУРСИ, ФЕСТИВАЛІ... [22]
Увага! Важлива інформація для творчих людей.
ІНШІ НОВИНИ [8]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

З якою метою Ви прийшли до нас?
Всього відповідей: 75

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Архів записів

Календар

«  Листопад 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



Анатолій Анастасьєв. Запалення серця -6

1 << 2 << 3 << 4 << 5 << Читати спочатку





Нотатки журналіста



Кілька разів починав вести щоденника, але кожного разу через деякий час забував про нього. А шкода — у пам’яті всього не втримаєш! Згадується незабутнє. Особливо багато цікавих, пізнавальних та повчальних історій траплялося у моїй професійній діяльності журналіста. Розповідаючи про події давно минулих днів, не називатиму справжніх прізвищ та імен. Кожен пізнає себе по діяннях своїх.


* * *


Я любив і дотепер люблю професію журналіста. Працюючи у редакціях різних газет, сповна віддавався роботі, постійно підвищував свою професійну майстерність. Не пригадую випадку, щоб з якоїсь причини не виконав редакційного завдання. У цьому відношенні претензій до мене не було. І все ж впродовж багатьох років мене тримали у чорному тілі. Причиною була моя безпартійність. А в партію не приймали через те, що нібито зловживав міцними напоями. Не виправдовуюся — випивав, але не більше, ніж партійні чиновники, приклад яким подавав сам Генеральний Секретар КПРС Леонід Брежнєв. Різниця між нами була лише в тому, що я випивав за свої, а компартійні чиновники пили на “халяву”.


* * *


В редакціях районних газет завжди було сутужно з кадрами творчих працівників. У колектив брали з місячним випробувальним терміном більш-менш обдарованих сількорів чи юнкорів і виховували з них газетярів. Робота була престижною, тому новобранці, аби витримати випробування, з усіх сил старалися демонструвати свої художні та літературні таланти. Часто передавали куті меду. Редакторові і відповідальному секретареві редакції доводилося постійно виловлювати ляпи, якими кишіли “кучеряві” творіння початківців. “Галя стояла перед дзеркалом і заплітала свою чорну косу”,— писав у нарисі про доярку один з новобранців, а кількома абзацами нижче продовжував, — “...легкий вітерець ворушив її біляве волосся, що вибивалося з-під косинки”. Припустимо, що доярка Галя ще могла обрізати шикарну чорну косу і перефарбуватися у білявку, а як бути з героєм іншого нарису, який “...причісував свою густу шевелюру” хоча насправді мав проблему з раннім облисінням.
Так, помилок у кожного з нас було багато. На них ми вчились. До слова, початківець, який переплутав брюнетку з білявкою, не лише витримав випробувальний термін, але згодом став досвідченим журналістом, редактором газети. Не помиляється тільки той, хто нічого не робить.


* * *


Цікавий курйоз пригадується у зв’язку з моїм вступом до комсомолу. В редакції мені доручили висвітлювати молодіжні справи. Вів тематичні сторінки “Розкрилля” і “Патріот Батьківщини”. Окрім того мої репортажі, критичні і проблемні статті друкувалися майже у кожному номері газети. Одне слово, старався, як міг. І ці старання помітили у райкомі комсомолу, який саме готувався до звітно-виборчої конференції. За тиждень до цієї події мені зателефонував особисто перший секретар і повідомив, що моя присутність на конференції обов’язкова, оскільки мене пропонують у члени бюро райкому.
— Даруйте, але ж я навіть не є членом спілки... Якусь мить у слухавці чулися перешіптування, а потім комсомольський вожак на моє заперечення рішуче відповів: “Це не міняє справи”.
...При нашій редакції не було первинного комсомольського осередку, і мене приймали до спілки при райвідділі культури, де працював раніше на посаді методиста по клубній роботі. Прийом, певна річ, був формальним, і вже через три дні мене, комсомольського неофіта, на звітно-виборній конференції було обрано членом бюро райкому комсомолу.
— Ось бачиш, — сказав, сміючись, секретар, — все у наших силах...
“Це ж лише районний комсомольський вожак, — подумки насторожився я, — а які необмежені ніякими статутами і законами можливості мають аж там, у верхах?!”


* * *


У райкомі партії чомусь вважали, що в колективі редакції райгазети кульгає трудова дисципліна. Для її зміцнення до нас “працевлаштовували” ідейно загартованих і морально стійких комуністів. Пам’ятаю одного з таких комісарів. Офіційно він обіймав посаду завідуючого відділу масової роботи редакції, хоча в ній мало що тямив. Майже все, що він писав, доводилося переписувати, або відправляти в кошик. Зате, як секретареві первинної партійної організації редакції, у питаннях морального та ідейного виховання пальця йому у рота було — не клади. Всі, від редактора до прибиральниці, розуміли, що ця персона є непотрібним баластом у колективі, але нічого вдіяти не могли проти “лінії партії”.
І тоді я, взявши гріх на душу, вирішив пожартувати. Для цього попросив одну знайому передати телефоном до редакції інформацію, яку сам вигадав. В ній ішлося про те, що місцева інкубаційно-птахівнича станція отримала нову апаратуру і тепер майже удвічі скоротився інкубаційний період виведення курчат, а з окремих яєць вилуплюється навіть двійня. Прийняв цю нісенітницю наш високоідейний товариш. Через деякий час він зайшов до кабінету редактора і з сяючим обличчям поклав йому на стіл сенсаційну інформацію. Що було далі, краще не згадувати.
Комісар незабаром звільнився з роботи за власним бажанням. Подальша його доля мені достеменно невідома. Ходили чутки, що його “працевлаштували” на одному з промислових підприємств району.


* * *


У владних кабінетах возсідали відірвані від реального життя компартійні чиновники. Часто, не вникаючи у справжній стан справ, вони у гонитві за високими показниками коїли багато дурниць і завдавали чимало шкоди. Про один такий випадок у мене збереглися нотатки у журналістському записнику.
Якось запросили мене до райкому партії і наказали висвітлити передовий досвід доярки, котра нібито щодоби отримує рекордні в районі середньодобові надої молока від своєї групи корів. Я знав, що господарство, куди мене посилали, пасе задніх по продуктивності дійного гурту і, певна річ, засумнівався у цифрах, що лежали на столі перед чиновником. Але мій сумнів до уваги не був прийнятий, тож довелося їхати...
— Ви що! — здивовано зустріла мене доярка. — Про який досвід мова? Тут фейлетон треба писати...
І я почув з вуст жінки розповідь про ті проблеми, які обсіли колгосп взагалі і тваринницьку ферму зокрема.
Виявилося, що в господарстві дожилися до того, що вже нікому доїти корів.
— Навербували десь у Молдавії дівчат сумнівної поведінки, а вони п’ють та гуляють, по кілька днів не приходять на роботу, — скаржилась доярка. — Шкода стало корів, ось і почала видоювати осиротілих молочниць, а надої від них записувати на свою групу...
За невиконання райкомівського завдання мене суворо “пропісочили” у редакції на відкритих партійних зборах...
На жаль, подібних прикладів більше ніж досить. Провали у своїй недолугій діяльності влада і тепер намагається видавати за грандіозні успіхи, але навчені гірким досвідом, люди не вірять чиновникам, котрі мало чим відрізняються від колишніх.


* * *



В усі часи можновладці намагалися підтоптувати під себе засоби масової інформації. Компартійні керманичі не терпіли інакомислення. Талановитих журналістів кидали до в’язниць, у них відбирали право на власну думку. Усунувши від влади “керівну і спрямовуючу силу”, українське суспільство не позбулося її поводирів. Багато колишніх “вірних ленінців” перекинулися з товаришів у пани. Добре знаю одного з таких хамелеонів, який вже у личині демократа хотів би мати журналістів підручними у своїх не завжди чистих справах.
— Ти повинен писати слово у слово, як я тобі накажу, — кричав цей напівграмотний невихований керівник районного масштабу. І сипалися на мене такі брудні словеса, що коли б їх перенести на папір, аркуш згорів би від сорому.
Агов, панове! Чи не впізнаєте себе?
І все ж заради об’єктивності слід визнати, що за радянських часів влада хоча й чинила тиск на журналістів, але ніколи не застосовувала до них засобів матеріального впливу, як це роблять нинішні можновладці. Під виглядом оптимізації, вони довели редакції окремих районних газет до того, що у них лишилися редактори, бухгалтери і прибиральниці. Нехай тепер спробують не писати слово у слово, як диктуватиме знахабнілий чиновник...


* * *



С тарожили Великої Олександрівки пам’ятають дику грушу, що росла при в’їзді до лісу “Летючі піски” і напевне бачила нинішні вікові сосни, коли ті були ще маленькими і кволими саджанцями. Особливо красувалася ця розлога дичка навесні. Під її облитою цвітом кроною любили відпочивати місцеві жителі та їх приїжджі гості. Та ось одного трагічного дня груші не стало, її спиляли за наказом бездушного чиновника, садиба якого була неподалік.
Причина розправи з улюбленою красунею селища виявилася банальною. Дерево затіняло плантацію полуниць. Райгазета відреагувала на цю подію обурливою статтею. Наступного ж дня автор опинився “на килимі” у райкомі партії. Його “виховували”, звинувачуючи у тому, що через “якесь дерево” замахнувся на репутацію поважної людини.
Минуло небагато часу, і та людина сама себе чимось скомпрометувала перед владою, позбулася керівної посади. Про нього люди давно забули. Забули і компартійних чиновників, а грушу пам’ятаємо дотепер.