Вітаємо Вас, Гість!
Вівторок, 17.10.2017, 13:28
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

ДІЯЛЬНІСТЬ "ПРОСВІТИ" [5]
НОВИНИ ВИДАВНИЦТВА [18]
Що відбувається у херсонській філії видавництва "Просвіта". Анонси нових книжок.
ОНОВЛЕННЯ ПОРТАЛУ [7]
КОНКУРСИ, ФЕСТИВАЛІ... [22]
Увага! Важлива інформація для творчих людей.
ІНШІ НОВИНИ [8]

Наше опитування

Ваші відповіді допоможуть нам покращити сайт.
Дякуємо!

Звідки Ви?
Всього відповідей: 84

Висловити власну думку з приводу того чи іншого опитування Ви можете на нашому форумі.

Теги

...і про погоду:

Погода від Метеонова по Херсону

Архів записів

Календар

«  Жовтень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031

Форма входу

Пошук

Пошукаємо...

Важливо!

У Херсоні!

Оперативна поліграфія у Херсоні. Бланки, листівки. Друк книг. Різографія, тиражування

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
"Нові сучасні афоризми"

...

Наш портал:

,
Цифри:
PR-CY.ru
За якістю - золотий:

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0


Херсонский ТОП
free counters



Анатолій Анастасьєв. Чаша терпіння -2

1 << Читати спочатку





ПЕРЕДЧАСНИЙ РЕКВІЄМ ПО ІНГУЛЬЦЮ



«Інгулець зараз не відповідає повному визначенню річки... Зараз він являє собою потік розчинених у воді солей, що живиться за рахунок скидів мінеральних вод з кар»єрів та шахт Криворізького залізорудного басейну, води каналів Дніпро—Інгулець та Дніпро—Кривий Ріг, комунальних стоків міста Кривий Ріг. Цей, створений людиною штучний потік, тільки використовує природне русло, яке сильно замулене за рахунок ерозійних процесів антропогенного походження...» (інформація з Інтернету).

Шестакове, Старосілля, Долгове — перші за течією села на теренах Великоолександрівського району, чия доля тісно пов’язана з Інгульцем. Вже своїм виникненням ці та інші поселення мають завдячувати колись чистій і повноводній річці. Була вона такою ще і в середині минулого століття. Тутешні старожили пам’ятають й охоче розповідають, як зрошували овочеві плантації і самі пили воду з Інгульця, як річка допомагала людям переживати скрутні часи. То вже історія. А сьогодні, обігнувши дугою Архангельський ліс у Високопільському районі, сюди, за версією Інтернету, добігає те, що колись було Інгульцем. Проте не поспішаймо посипати голови попелом. Схоже, що чутки про смерть річки дещо перебільшені. Від старосільського залізничного мосту вниз за течією відкривається широке і повноводе плесо. Під мостом і поблизу нього — заборонена зона для рибалок, а прибережних смуг ніколи не торкався леміш плуга. Значна ділянка Інгульця у цій місцевості захищена від замулення і тому річка не втратила природної функції самоочищення. На її глибинах і нині водяться вибагливі та чутливі до середовища соми, річкові санітари-раки. Тутешні мальовничі місця приваблюють з усіх усюд любителів відпочинку на лоні природи. Береги Інгульця біля Долгового і Старосілля по вихідних пістрявіють наметами та легковиками. Переоцінити рекреаційне значення нашої річки неможливо, бо таких людних ділянок від Старосілля до Бобрового Кута немало. Особливо мальовничі береги біля Новодмитрівського лісу, де схилилися над водою столітні дуби, в’язи, акації, молодші за віком верби й інші насадження. Прикрашають нашу річку й охороняють її глибини від замулення внаслідок ерозійних процесів урочище «Летючі піски» і Недогірський ліс у межах Великої Олександрівки, малоолександрівські, благодатівські і калінінські прибережні лісові масиви. Не втратили своєї ландшафтної краси береги Інгульця. Навпаки за останні десятиліття вони стали привабливішими завдяки цілеспрямованій лісогосподарській діяльності.
Останнім часом ведеться значна робота по збереженню та відтворенню річкової фауни. Навесні цього року активістами районної організації Українського товариства мисливців та рибалок було випущено в Інгулець 35 кілограмів малька білого амура, коропа та товстолобика. Восени зарибнення річки буде продовжено. Членами УТМР спільно з населенням на закупівлю малька зібрано 10 тисяч гривень...
В усіх майже двадцяти селах понад Інгульцем багато людей, для яких слова «рідна природа» та «екологія» — не порожні звуки. Знаю у селі Твердомедове чоловіка з незвичним захопленням. Степан Кравчук вже багато років ходить берегом, розшукує і розкопує джерельця, аби вони живили свіжою водою річку. У селі Благодатівка подружжя Болотових цьогорічної весни організувало односельчан і заклало на березі річки молодий гай. На добре діло люди охоче несли з дому саджанці дерев. Багато посадкового матеріалу закупив для благодатівчан районний осередок Християнсько-демократичної партії. Про це подбала її активіст Олена Болотова. Її чоловік, місцевий фермер і депутат районної ради Сергій Болотов взяв під особисту охорону берег річки і нікому не дозволяє вивозити туди побутове сміття. Прикладів подібного ставлення населення до річки, до навколишнього середовища можна назвати безліч.
Але, на жаль, є й інші факти. Голова районної організації УТМР Ігор Шаповал занепокоєний тим, що береги річки не захищені водоохоронною зоною. У багатьох місцях вони розорюються майже до самої води. Схоже, що місцева влада на це дивиться крізь пальці. Ось що відповідає на те заступник голови районної ради Сергій Морозов: «Згідно з програмою стабілізації екологічного стану навколишнього середовища та підвищення рівня соціально-економічного розвитку Великоолександрівського району «Екологія-2015» передбачені заходи щодо встановлення по річці Інгулець меж прибережних захисних смуг протяжністю 123,82 кілометри за кошти місцевих та державного бюджетів. За підсумками виконання місцевих бюджетів за 6 місяців 2011 року фінансування на розробку проектів водоохоронних зон не виділялося. В ході виконання місцевих бюджетів за 9 місяців 2011 року буде розглянуте питання щодо можливості виділення коштів на проведення цих заходів». Одне слово, писано вилами по воді. Коштів нема і невідомо, чи будуть. Тим часом той же депутат райради з Благодатівки Сергій Болотов впевнений, що кошти є, адже знаходять їх для виплати тримісячних посадових окладів матеріальної допомоги головам і секретарям сільрад.
Як позитивний приклад природоохоронної роботи, заступник голови райради називає значну кількість вилучених у населення засобів вилову риби: сіток, рамок і «павуків». На їх власників накладені штрафи. Не захищаючи браконьєрів, хочу нагадати панам при владі, що майже всі злочини мають соціальні корені. В районі — тисячі безробітних, тисячі родин перебувають за межею бідності. Вкрай несправедливо називати злісним губителем природи людину, котра цідить «павуком» воду, аби прогодувати своїх дітей, хворих дідусів та бабусь. І ніякі штрафи, ніякі силові заходи не зупинять ту людину. Браконьєрству, як і багатьом іншим негативним явищам, можна покласти край, лише забезпечивши людям належний добробут. Зробити це місцева влада не здатна. І не тому, що не хоче, а тому, що не може зробити жодного кроку назустріч людям без команди з владного олімпу. А там, як бачимо, не збираються покращувати наше життя ні вже сьогодні, ні в найближчому майбутньому. Влада не переймається долею річки, на берегах якої з сивої давнини живуть десятки, чи навіть сотні тисяч людей. І якщо сьогодні реквієм по Інгульцю ще передчасний, то у недалекому часі панахида по ньому неминуча. Рятувати річку потрібно на державному рівні. На щастя, вона ще не зовсім втратила здатності до самоочищення. І якщо у Кривому Розі перекрити доступ в Інгулець отруйному потоку, якщо розбудити совість у місцевих губителів природи, то чиста і стрімка течія малої річки понесе велику користь майбутнім поколінням нашого степового краю.

* * *


Від Великої Олександрівки до Криворіжжя — якихось 60-70 кілометрів. До всього, що там відбувається, не байдужі і жителі нашого приінгулецького району. А відбуваються там, м’яко кажучи, дивні речі. Свого часу згідно указу Президента України поблизу селища Недайвода Криворізького району на Дніпропетровщині було створено ландшафтний заказник «Інгулецький степ». У заповідній зоні зберігаються рослини, занесені в Червону книгу. Наразі приватна фірма збирається організувати там розробку гранітного кар’єру і будівництво дробильно-сортувальної фабрики. На це дозвіл дала спочатку сесія сільської, а потім і обласної ради, вилучивши потрібну фірмачам ділянку із заповідної зони. На захист «Інгулецького степу» піднялися мешканці Недайводи і навколишніх сіл. За даними геологорозвідки 1976 року, окрім граніту у надрах зони є поклади уранових руд. Цілком вірогідно, що прибульці поклали око і на це родовище. Можна передбачити, що коли запрацює кар’єр, окрім криворізьких нечистот і хімічного забруднення Інгулець принесе до Великої Олександрівки ще й підвищений радіаційний фон.

Україні



Забуваю про тіло безсиле,
Про свої ревматичні кряжі.
Свіжий вітер шумить у вітрилах
Бунтівної душі.

Розступаються хмари зловісні.
Я сьогодні, братове, чомусь
З-під крила жайвориної пісні
У прийдешнє дивлюсь.

З висоти розповитої днини
Придивляюсь крізь ветхе рам’я
До твоєї судьби, Україно,
Сіромахо моя.

Час твій зоряний — не за горами.
Він гряде, і нема вороття.
Правда з нами, звитяга — за нами,
Все рам’я — на сміття.

Буде в нас незатьмарене свято,
Будем жити у власнім раю.
Тільки треба горою стояти
За Вкраїну свою.

МІНІАТЮРИ З НАТУРИ


Павуки



Людській жадобі немає межі. У гонитві за легкою наживою заповзятливі спритники часто переступають не лише закони, але й елементарні норми моралі та здорового глузду. І все це діється на очах чиновників при владі, котрі покликані служити інтересам суспільства. За фактами ходити далеко не буду. У моїй Великій Олександрівці скільки завгодно прикладів ажіотажного бізнесу, на який місцева влада закриває очі, або навіть сприяє йому. Згадаймо лише металевий бум, який тяжкими наслідками і понині відгукується у нашому повсякденному побуті і в господарській діяльності… Не без дозволу влади в багатьох куточках нашого порівняно невеликого селища і в усіх селах району було понавідкривано безліч приватних пунктів приймання металобрухту. Туди позносили все, що потрапляло під руку: запчастини, вузли і навіть цілі агрегати сільськогосподарських машин, побутової техніки, кухонне начиння, викрадене вдома, або у сусіда. Особливо азартні металодобувачі полізли на електричні опори, вирізуючи кілометри алюмінієвих дротів, знеструмлюючи села і часто розплачуючись власним життям. Чи хоч хто з чиновників поніс за це відповідальність? Не поніс, а отже і не покаявся. Бо ще не вщух металевий бум, як всюдисущий бізнес намацав новий «клондайк» — значно прибутковіший і значно аморальніший. Повсякденне, нічим не виправдане і безконтрольне зростання цін на лікарські засоби підняло до пожадливої діяльності численну рать фармацевтів. Тепер уже в усіх кутках селища з дозволу влади відкриваються аптеки і в кожній з них на одні і ті ж ліки різні ціни. Найдорожчі вони чомусь у підприємця, якому надано дозвіл розмістити свою аптеку на першому поверсі районної лікарні. Багатьох громадян району обурює зажерливість фармацевта-павука, який буквально висмоктує останню копійку з хворих людей. Різниця між цінами у його аптеці і цінами в інших аптеках разюча. Особисто я купував у цього здирника, призначені лікарями препарати на 128 гривень щодня. Коли ж спохватився і звернувся до іншої аптеки, то такі ж ліки обходилися мені щодня на 42 гривні дешевше. А скільки таких, що ще не спохватились?
На жаль, безконтрольна торгівля ліками процвітає не лише у моєму селищі. Це типове явище для всієї України і, безумовно, є однією з багатьох причин наростання протестних настроїв у суспільстві проти нинішньої влади. Наслідки ажіотажного медикаментного бізнесу навіть немає потреби прогнозувати. Вони вже дають знати про себе. Мільйони знедолених українців через надмірну дорожнечу ліків позбавлені можливості лікуватись, помирають, навіть не звертаючись за допомогою до медичних закладів. Тепер давайте задумаємось, якою цинічною передвиборною була обіцянка Януковича довести чисельність населення України до 50 мільйонів.
Пропонуючи читачам цю інформацію хочу, по-перше, — попередити їх, щоб не потрапляли у таку халепу, в яку потрапив я, та обминали десятою дорогою тенета фармацевтів-павуків, по-друге, — хочу почути від влади, найнятої нами дбати про інтереси суспільства, чітку відповідь на риторичне запитання: коли вона, влада, спершу думатиме про людей, а потім про себе?

За упокій, панове



Пригадую епізод з кінофільму радянських часів: Селом іде дільничний міліціонер Аніскін. До всього придивляється, принюхується. Гостре його око помічає все підозріле, а чутливий нюх розрізняє найтонші нюанси запахів. Ось у цій хаті умліває в печі борщ з півнем, а в тій, що за високим парканом, почала капати із змійовика буряківка. Не уникнути суворої відповідальності злісному шкідникові соціалістичної економіки. Зазіхання на державну монополію карається ЗАКОНОМ. І не тільки. Старожили нашого селища досі пам’ятають, а декотрі і до нових віників будуть пам’ятати бравого начальника райвідділу міліції, який найзапекліших самогонників зібрав на сцені районного будинку культури, поставив на коліна і примусив каятись перед односельчанами. Метод непопулярний і навіть протизаконний, але подіяв чудово. Припинили своє існування чимало підпільних ґуралень, знизився рівень злочинності в районі. Ось і подумалось: а чому б нашим парламентарям не узаконити щось подібне у боротьбі із самогонниками? Розперезалися вони, далі нікуди. На кожній вулиці працює цілодобово по кілька «гарячих точок». Сюди не заростають народні стежки. Топчуть їх не круті багатії. Напій «від скаженої корови» вживається соціально приниженими та кримінально розбещеними споживачами. «Гарячим точкам» не загрожують ніякі кризи, зростання цін й інші катаклізми. Торгівля іде стабільно і прибутково. За готівку і по бартеру. Тягнуть випивохи на «точки» все, що погано лежить вдома і в сусіда. Страшно уявити, скільки горя завдає суспільству «ЗЕЛЕНИЙ ЗМІЙ ГОРИНИЧ». Почуває він себе привільно і в селах, і в містах, поглинаючи щороку тисячі і тисячі своїх жертв, спричинює жорстокі вбивства, пограбування, зґвалтування...
Нинішні Аніскіни ніби й не помічають всього того, ніби геть втратили унікальний нюх і гострий зір. А навіщо їм той нюх і той зір, якщо самогоноваріння законом все одно не заборонено. Як сказав відомий теоретик перебудови: що не заборонено, те дозволено. Кому це на руку? Смішне і наївне запитання. Відомо ж бо, що із схильної до випивки людини зовсім легко вити, що завгодно. За чарку оковитої випивоха віддасть і душу, і голос навіть дідькові. Тому й не дивно, що до влади у нас часто потрапляє нечиста сила.
Тож наливайте повнії чарки, щоб через вінця лилося. За упокій, панове!

Сповідь наркомана



Я — наркоман.
Коли у мене ломка,
Коли чорти тусуються в мені,
О! я тоді за макову соломку
Не постою, як мовиться, в ціні.

Для мене кайф —
Це не пуста розвага.
Пливу кудись в солодкім напівсні.
Усе, немов чарівникові-магу
Скоряється щасливому мені

Для мене кайф —
Це втеча від реалій,
Де гирі на душі і на ногах,
Де люди у спотвореній моралі
Заплутались, мов риба в ятерях.

Я — наркоман,
Не маю сили волі,
Та чи лише моя у тім вина,
Що я колись ані в сім’ї, ні в школі
Хорошого нічого не пізнав.

Не переймайтесь мною, мамо й тато,
Минуле не вернути все одно.
Адже в суспільстві неминучі втрати,
Якщо саме звихнулося воно.

САМОЧИНСТВО І КОРУПЦІЯ ЧИСТОЇ ВОДИ



Сільського чи селищного голову запопасти у його робочому кабінеті майже неможливо. Він чи вона постійно засідають у різних комісіях, на семінарах, свідчать у судах, прокуратурах, переймаються особистими справами, — тільки не спілкуються з односельчанами, котрі, обираючи їх на високу посаду, покладали на них такі великі надії.
Зазвичай роблять це секретарі у межах своєї компетенції, певна річ. А компетенція у них яка? Не сунути носа не в свої справи. Як, скажімо, у Малоолександрівській сільраді. Майже ніякої інформації не надала мені Зоя Онищенко про дотримання санітарного стану в селі і на березі Інгульця, про виконання заходів, передбачених екологічною програмою. Єдине, що вдалося з’ясувати з допомогою бухгалтера сільради Валентини Вариводи, це те, що на екологічні заходи передбачено у місцевому бюджеті 1600 гривень і що за вісім місяців ці заходи не профінансовані жодною копійкою. Відповідь у секретарки на все одна: «Немає коштів, а про інше запитуйте у голови...».


В сільського голови Леоніда Гезя отримати будь-яку інформацію годі й сподіватися. У нього засекречене все і для всіх. Напевне в Леоніда Дмитровича є що приховувати від людей. Інакше чим пояснити його довготривалу тяганину з депутатом сільради Віктором Кагарлицьким, який зажадав ознайомитися з протоколами сесій сільської ради.
— Не дам, — категорично відрубав чиновник, порушивши українське законодавство про доступ громадян до інформації, яка не містить державної таємниці.
Та Віктора Кагарлицького знають у Малій Олександрівці, як людину рішучу і наполегливу. Депутат поскаржився про порушення його законних прав районному прокуророві.
— Все одно не дам, — стояв на своєму чиновник.
Повторилося те саме і після втручання голови райради Леоніда Засядька:
— Він для мене не указ, — не дам і крапка.
Лише обласному прокуророві вдалося приборкати самочинство сільського голови. Віктор Кагарлицький таки домігся свого. Як і сподівався депутат, у протоколах виявилася маса розбіжностей з тим, що насправді відбувається. Наприкінці 2010 року, наприклад, бухгалтерія доповіла про те, що на рахунку сільради залишилося 26 тисяч гривень вільних коштів. Надійшла пропозиція, щоб ці кошти використати на благоустрій дитячого садка, оскільки його подвір’я не огороджене і є постійна небезпека занесення туди будь-якої інфекції. Депутати одностайно проголосували за цю пропозицію, однак у протоколі рішення сесії вона проігнорована. Вільні кошти пішли не на благоустрій дитячого закладу, а на комфорт чиновників і, зокрема, придбання для сільради двох, як вважають депутати, зайвих комп’ютерів.
— Я не пропустив жодного засідання сесії сільської ради, — говорить Віктор Кагарлицький. — Жодного разу депутатами не розглядалося питання про будь-яке преміювання чи матеріальну допомогу працівникам сільради. Такі рішення кожного разу приймаються у міжсесійні періоди і вони записані у протоколи потай від депутатів.
Громадське майно, що колись належало колгоспові імені Котовського, і недограбоване його очільниками, продовжують дерибанити вже з дозволу сільського голови і за його участю. Невідомо, куди поділися кошти за порізані і здані у металобрухт водонапірні башти. На рахунок сільради від цієї оборудки не надійшло жодної копійки. Принаймні нічого подібного не відображено у жодному з протоколів.
Розпадаючись і ліквідуючись, колгосп імені Котовського у Малій Олександрівці передав сільраді всю систему постачання населенню питної води. У свою чергу сільський голова Леонід Гезь без погодження з депутатами передав водопостачальну мережу на обслуговування приватній фірмі ВК «Сількомунсервіс». Між водокористувачами і хазяйкою фірми В.А. Логвиненко постійно виникають колізії. Населення розраховується за спожиту воду готівкою напряму з фірмою. З боку сільради на це — ніякої реакції. У депутатів виникла підозра про змову сільського голови з хазяйкою фірми і вони поскаржились компетентним органам. Невідомо, яким чином місцевій владі вдалося напустити в очі туману перевіряючим, але на запит депутата райради Тетяни Горькової Херсонське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України відповіло наступне: «...За послуги централізованого водопостачання мешканці села Мала Олександрівка розраховуються через поштове відділення Херсонської дирекції УДППЗ «Укрпошта». Приймання платежів здійснюється відповідно до умов договору, укладеного між виробничим кооперативом «Сількомунсервіс» та центром поштового зв’язку №5 Херсонської дирекції УДППЗ «Укрпошта». Майже під копірку надана відповідь депутату Горьковій і від Управління містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Херсонської обласної державної адміністрації. Чиновники навмисне і безсоромно бажане видають за дійсне. Причому, в обох документах високопосадовці нагадують депутату Тетяні Горьковій, що вона буцімто втрутилась не в свою справу, оскільки мешкає по вулиці Набережній, де взагалі відсутня система централізованого питного водопостачання.
Отакої! Можновладці грубо втручаються в діяльність народних обранців. Тепер депутати райради Тетяна Горькова і Світлана Гречана, депутат Малоолександрівської сільради Віктор Кагарлицький звернулися із запитом до прокурора Великоолександрівського району С.В.Первака і чекають на відповідь. А тим часом з громадської мережі водопостачання течуть грошенята невідомо в чиї кишені.
До речі, така корупційна схема діє не лише у Малій Олександрівці, але і в багатьох інших селах району. Цікаво, чому у нинішньої влади не доходять руки до злісних порушників? Виявляється, окремі державні діячі з ними заодно.
У селі Новогредньове Благодатівської сільради невідомі металошукачі, руйнуючи на дорозі асфальтне покриття, викопували на металобрухт труби старого водогону. Чотирнадцять обурених жителів села попросили депутата районної ради Сергія Болотова втрутитись і припинити мародерство.
— Я звернувся з депутатським запитом до заступника голови райдержадміністрації Сергія Рижньова, — пояснює депутат. — Державний чиновник відповів, що все робиться за згодою жителів села. А коли я показав йому звернення за чотирнадцятьма підписами, знизав плечима, мовляв, там є сільський голова, а моя хата скраю. Поїхав я до Новогредньового і лише рішучими діями громади вдалося випроторити з села мародерів, які діяли тут з дозволу сільського голови Віктора Яценка.
Ще одне звернення за п’ятнадцятьма підписами отримав депутат райради Сергій Болотов від жителів села Мала Сейдеменуха. Люди просять захистити їх від свавілля вже відомої читачам «королеви» ВК «Сількомунсервісу» пані Логвиненко. Історія та ж сама, що і в Малій Олександрівці. Розрахунки населення за водокористування тіньові і кришуються посадовцями при владі. Інакше чому б ця нахабна «королева», вимагаючи у людей не малі гроші, погрожувала невдоволеним, що відріже від водокористування, лякала жителів села паном Рижньовим?
Здавалося б, саме час втрутитись контролерам та правоохоронцям. Але ті навмисне не поспішають. Може, чекають, поки вчинені злочини зійдуть з рук за строком давності. Саме таке трапилося у наступній історії.

Закон, як дишло


Недаремно кажуть, що у нас в Україні закон, як дишло. Куди його повернеш, туди і віз покотиться. Але треба бути неабияким спритником, щоб тим дишлом сюди-туди вертіти.
Постановою від 7 червня 2010 року прокурором Херсонської області В.Ю.Черніковим за заявою громадянина З.М.Деркача було порушено кримінальну справу відносно Новодмитрівського сільського голови Олега Володимировича Зінченка за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст.368 КК України, а саме — отримання хабара. Над хабарником нависла реальна загроза позбутися не лише високої посади, але й на тривалий час відбути туди, де Макар не пасе овець. Ось тут і згадав Олег Володимирович про чудодійну властивість дишла. І полетіла до обласного центру скарга з вимогою закрити кримінальну справу, оскільки вона буцімто приймалась з порушенням процесуального законодавства. Скаргу було розглянуто 24 листопада 2010 року у Комсомольському райсуді міста Херсона. Ніяких процесуальних порушень не виявлено і вимогу залишено без задоволення, призупинені Великоолександрівським судом слідчі дії відновлено.
Слідчі прокуратури Великоолександрівського району, дізнаючись, яким чином кошти у 1200 гривень перекочували з рук Деркача до кишені Зінченка, з’ясували сюжет, гідний детективної повісті.
За колгоспних часів у Новодмитрівці працювала потужна газова котельня, обігріваючи місцеві школу, дитячий садок, Будинок культури, адміністративну будівлю, де розміщувалася колгоспна контора та офіс сільської ради. Після того, як збанкрутілий колгосп наказав довго жити, на його нерухомість накинулися мародери. На безхозну котельню поклав око сільський голова. Вважаючи все її начиння власною здобиччю, він дозволив односельчанину З.Деркачу взяти кілька труб, а потім, ніби застукавши його за демонтажем обладнання, Олег Володимирович, потираючи долоні, зажадав від земляка 1200 гривень. Між ними відбувся такий діалог:
— За чотири труби такі гроші?! — здивувався й обурився Деркач.
— Не за труби, а за моє мовчання, — уточнив сільський голова. — Або даєш гроші, або я повідомляю, куди слід...
У наслідку дорозслідування попереднє звинувачення Зінченка в отриманні хабара було змінено і його злочин трактовано, як заволодіння чужим майном шляхом шахрайства, а також заподіяння шкоди державним інтересам у вигляді підриву та дискредитації місцевого самоврядування.
За логікою здорового глузду особу з такою репутацією не можна навіть близько допускати до влади. Але ж у нас закони, як дишло. Великоолександрівський районний суд на засіданні, яке відбулося 8 липня 2011 року постановив: кримінальну справу за звинуваченням Зінченка Олега Володимировича закрити, звільнити його від кримінальної відповідальності...
Все списано на строк давності. Ні прокурори, ні судді не поцікавились, як вів себе помилуваний ними підозрюваний у проміжках між допитами та судовими засіданнями. А підсудний тим часом не ловив гав. За свідченням односельчан, він, через потурання правоохоронців, продовжував мародерство: порізав і здав у металобрухт все обладнання з котельні (близько 20 тонн), діючу кіноустановку вартістю близько 20 тисяч гривень, кудись подів автомобіль «Запорожець», привласнив майже 3 тонни цементу, списавши його на ямковий ремонт доріг у селі, незаконно преміював себе і працівників сільради, привласнив приблизно 2000 гривень, зібраних у населення для ремонту мосту через Інгулець...
Депутат районної ради, директор Новодмитрівської середньої школи Павло Михайлович Ріпа звернувся до тодішнього начальника райвідділу міліції С.І.Букача з вимогою перевірити факти цих та багатьох інших зловживань. Запит депутата залишився без розгляду, без будь-якого реагування і без відповіді...
Віз котиться далі до провалля, спрямований дишлом наскрізь корумпованого режиму.

Хамелеон



Іхтіозаври вимерли,
Сховалось гаддя в глуш.
Сміття багато вимели
Із закапелків душ.

Але буває чудо:
Немов примарний сон,
Десь виповзе на люди
Верткий хамелеон.

Чи день стоїть похмурий,
Чи небо — голубе,
А він тебе обдурить
І зрадить він тебе.

То він назветься “лівим”,
То серед “правих” він —
Однаково брехливий,
Бридкий з усіх сторін.

І колір він, і погляд
Міняє на ходу...
...а що, коли з ним поряд
У розвідку піду?

Чи надовго вистачить терпіння?



Майже на всіх телеканалах провладні речники розповідають байки про якусь стабільність, про подолання кризи, про зростання ВВП тощо. Їх цинізму немає межі. Прем’єр Міністр Микола Азаров з облудною усмішкою говорить, що жити стало краще, жити веселіше. Не уточнює лише, кому краще і веселіше. Але ми й самі бачимо, як у телепрограмі «Світське життя» з Катею Осадчою казяться з жиру, непристойно хизуються своїм становищем і своїми багатомільйонними статками великосвітські ханжі. Досить часто у тому збіговиську мелькають знайомі обличчя політиків, нардепів, урядових чиновників. А тим часом простолюдини запитують у Президента Віктора Януковича, як їм виживати на мізерні зарплати і пенсії в умовах драконівських податків, тарифів і штрафів. У відповідь знову солодкі обіцянки, як і під час виборчої президентської кампанії. Тільки тепер Янукович став обачнішим. Він не обіцяє покращення життя вже сьогодні, а просить потерпіти, поки впорається зі своїми грабіжницькими реформами. Розуміючи, що терпіння має властивість уриватись, влада, аби приспати протестні настрої у суспільстві, вдається до масованої брехні в усіх підручних засобах масової інформації. Та й сам Віктор Янукович, спілкуючись у телеефірі з народом, проспівав йому колисанку: «Любимый город, можеш спать спокойно и видеть сны...» Але помиляються можновладці. Суспільство починає прокидатись від сплячки. Про це свідчать соціологічні опитування, за якими Партія регіонів і Президент Янукович неухильно втрачають довіру своїх колишніх виборців. Прокоментую це чотирма віршованими рядками:

Навтішались при владі чинами,
Та ганебно минеться ваш час.
Хто ще вчора вгинавсь перед вами,
Вже відверто ненавидить вас.

Щоправда, пробудження триває надто довго. Як не прикро, але стримують цей процес також опозиційні до нинішньої влади політичні сили. Коли вони вже зрозуміють, що лише позбувшись розбрату і чвар між собою, об’єднавшись в один міцний кулак, можна примусити владу і президента рахуватись з простими людьми. Не зрозуміють — то народ обійдеться й без них, як він вже продемонстрував на податковому майдані.




Читати далі >> 3 >> 4